Реферат на тему Проблеми сучасної філософії - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Проблеми сучасної філософії. 1. Соціально-історичні умови виникнення глобальних проблем Однією з актуальних характеристик сучасного техногенного світу є розвиток процесів глобалізації. Необхідність наукового пізнання цих процесів диктується перш за все реальним ходом розвитку, результатом якого слід вважати не тільки прогрес та позитивні досягнення, але й досить відчутні негативи. Уже нині викристалізовуються деякі нові тенденції у розумінні природи розвитку цього явища: 1) процес глобалізації – це передусім тенденція до гомогенізації світу, життя за єдиним принципом, прихильність до єдиних цінностей, дотримання єдиних норм і звичаїв поведінки; 2) глобалізація постає нині як процес визнання зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якого є підрив, руйнування наднаціонального, державного суверенітету під натиском дій нових акторів усепланетарної сцени: глобальних фірм, релігійних угруповань, транснаціональних компаній; 3) глобалізація виявляє себе як сукупність процесів та структур, що співвідносяться з явищами взаємозалежності, взаємопроникнення та взаємообумовленості в планетарних рамках, результатом чого є формування цінностей буття людства. Учені пов’язують це із двома головними причинами. Першою, і безперечно, визначальною серед них, є бурхливий розвиток науки й техніки, у результаті чого техногенна цивілізація перейшла до наступної – постіндустріальної стадії свого розвитку з її постмодерним інформаційним суспільством. Другою, не менш вагомою, причиною швидкого поширення явища глобалізації є подолання біполярного протистояння світової комуністичної та капіталістичної систем і закінчення холодної війни. Після розпаду СРСР послабилася закритість колишніх соціалістичних країн, що дало можливість розвинутися глобалізаційним процесам далі на схід. Поширення цих процесів знаходить нині свій вияв у звичайному розповсюдженні джинсів, комп’ютерів, мобільних телефонів, тамагочі тощо, оскільки всі доходять негласного консенсусу стосовно цих речей. У дослідженнях розвитку глобалізаційних процесів виділяються як позитивні, так і негативні їх ознаки. До найбільш загальних позитивних ознак глобалізації відносять, зокрема, нарощення потенціалу економічного зростання, поширення технологій, щораз більший доступ до інформації та демократичних інституцій, стрімке зростання рівня й культури співпраці й співвідповідальності. Негативними ознаками глобалізації, на думку вчених, є щораз менша залежність потоків капіталу від контролю з боку національних урядів, знецінення універсальної цінності інституту національної держави й поступова втрата нею свого суверенітету, зародження явища гіперконкуренції, поглиблення прірви між багатими й бідними державами, глобалізація масової культури й занепад культурних ідентичностей, технократизм і знецінення антропогенного фактору.. Серед них виділяють три види: гіперглобалістичну, скептичну й трансформістську. До першого виду реагування відносять тих, кого заворожують економічні й технологічні перспективи, які відкриває глобалізація; ці люди з оптимізмом бачать у майбутньому один світовий ринок, одну глобальну культуру, одне суспільство, кероване глобальними структурами. До другого, відповідно, можна зарахувати тих людей, які у творенні такого моносвіту вбачають реалізацію програми апокаліпсису, появу глобальної диктатури, нівеляцію національних і культурних особливостей, неминуче зіткнення цивілізацій. Третю групу складають ті, хто визнає однозначний і суперечливий характер глобалізації, а відтак не поспішають бути пророками щодо її наслідків. Природа все більше перетворюється сьогодні в один із елементів культури, тому для підтримки її існування необхідні безперервні зусилля з боку останньої. цивілізації, що сприймаються як базові, “органічні Об’єднання людей земної кулі спричинилося до процесу нівелювання, який ми розглядаємо з жахом. Всезагальним сьогодні завжди стає поверхове, нікчемне і байдуже. Цього нівелювання прагнуть, наче воно створює єднання людей… Всесвітні конгреси ведуть до посилення цього нівелювання, оскільки там прагнуть не до комунікації гетерогенного, а до спільності релігії та світогляду. Раси змішуються. Культури, що склалися, відриваються від власного кореня і спрямовуються у світ технічно обладнаної економіки, у порожню інтелектуальність. Цей процес лише розпочався, але кожна людина, навіть дитина, втягнута у нього. Захоплення розширенням простору вже починає перетворюватися у відчуття його тісноти...”. Для виживання людини як істоти соціальної почуття власної гідності й причетності до певної спільноти так само важливі, як повітря і їжа. Очевидно, саме з цієї причини існують у сучасному світі суперечки й конфлікти між техногенним і національно-ідентичним, новим і старим, “Лексусом” і “оливковим деревом”. Одну із таких суперечок доречно зауважив Т. Фрідман як фактор, що позначився на референдумі 1994 р. в Норвегії з приводу приєднання чи неприєднання до нового глобального об’єднання – Європейського Союзу. Приєднання до ЄС було для Норвегії у світі зростаючої глобалізації економічно виправдане під кожним можливим оглядом. Незважаючи на всі вагомі аргументи, рефендум провалився, бо надто багато норвежців відчуло, що приєднання до ЄС означало б надто сильне викорінення їхньої власної норвезької ідентичності та способу життя. Звідси очевидне припущення: однією з причин неможливості повного зникнення нації – держави, навіть при її ослабленні, є те, що вона являє собою звершене цілісне утворення – остаточне вираження нашої приналежності (мовної, географічної та історичної) до когось і чогось. Як бачимо, питання збереження традиційного в умовах техногенного резонує нині в більш глибоку проблему – знаходження оптимального балансу між збереженням чуття ідентичності, дому й спільноти та виконанням того, що є найнеобхіднішим для виживання в рамках системи глобалізації. І суспільство, яке хоче сьогодні процвітати економічно, має постійно продукувати все досконаліші “ноухау” і випускати їх у світ. “Однак нікому не слід мати жодних ілюзій, що сама лише участь у цій глобальній економіці зробить суспільство здоровим. Якщо ціною тої участи є ідентичність країни, якщо окремі особи відчувають, що коріння їхнього оливкового дерева піднято або геть вирвано цією глобальною системою, те коріння. . . збунтується. Воно підніметься і придушить цей процес. Тому тривкість глобалізації як системи залежатиме почасти від того, наскільки нам вдасться втримати баланс. Країна без здорових оливкових дерев ніколи не почуватиме себе закоріненою чи достатньо безпечною, щоб повністю розкритися перед світом і влитися в нього. Але країна, що являє собою лише оливкові дерева, що складається лише з коріння, яке немає “Лексуса”, ніколи не зможе дуже далеко зайти чи вирости. Утримання балансу обох вимагає постійного зусилля”. Одночасність, паралельність процесів соціокультурної диференціації (у тому числі ускладнення етногрупової та етнокультурної мозаїки – з одного боку, та всеосяжної глобалізації – з іншого) для багатьох західних учених здається чимось парадоксальним, внутрішньо контраверсивним. Більшість дослідників глобалізації переконані, що етнокультурне розмаїття врешті-решт буде звужене чи зредуковане шляхом глобальної гомогенізації культури. Лише незначна кількість учених розглядають ці дві тенденції як однаково фундаментальні прикмети сучасного суспільного розвитку. Серед них – відомий шведський дослідник Джонатан Фрідман, який доводить: “Етнічна і культурна фрагментаризація і модерністська гомогенізація є не двома незгідно – суперечливими речами, не двома супротилежними поглядами на те, що відбувається в світі сьогодні, але двома консистуючими спрямуваннями глобальної реальності...”. Отож, природа, особливості глобалізації є внутрішньо суперечливими, діалектичними явищами, яким властиві бінарні тенденції. З одного боку, спостерігається тенденція до уніформізації, що виявляється в зменшенні різномаїття й тяжінні до монізму. З іншого боку, ріст плюралізму стосовно рівня та потреб життя. 2. Проблема перспектив розвитку людської цивілізації Окреслюючи проблеми, спричинені розвитком глобалізаційних процесів, неможливо не зупинитись на принципово визначальних чинниках, що “запускають” і окреслюють перебіг процесів глобалізації. Безперечно, мова йде про коло питань, пов’язаних із розвитком техніки.. Уже сьогодні мережею Internet користується приблизно 200 мільйонів осіб. Проте з них лише 0,4% усіх користувачів мешкають у Східній Європі та СНД, хоча ці терени заселяють 5,8% населення Землі, тоді як у США налічується 26,3% користувачів, хоча там проживають 4,7% населення. Ще більш промовистою є ця диференціація в Південній Азії, де мешкають 23,5% населення планети, у той час як користувачів Інтернету там тільки 0,04%. Ці дані свідчать про різку диференціацію світу та зростання прірви між різними частинами земної кулі, а тим самим підтверджують небезпеку реалізації відомих теорій поділу світу на “золотий мільярд” і решту. Стрімкий розвиток інформаційної революції випереджає еволюційно сформовані пристосувальні, адаптивні можливості людини. Труднощі в стикуванні психофізіологічних потенцій людини з вимогами сучасної техніки й технології зафіксовані усюди й теоретично, і практично. Відчуваючи інформаційний тиск, особа прагне опиратися йому, але, на жаль, усі її зусилля марні. Це призводить до кризи особистості, замкнутості, депресії, розвитку психічних захворювань, особливо у закритих донедавна суспільствах. Так, у сучасному глобальному світі на психічні захворювання страждає майже 0,5 мільярда людей, причому число їх зростає. З’являються нові психічні захворювання, наприклад пов’язані зі СНІДом. За даними спеціальних вибіркових досліджень, виконаних у 60ти країнах за 90 років XX століття, кількість психічних захворювань зросла у 6 разів, алкоголізму – у 40 разів, олігофренії – у 29 разів. В одній з останніх праць Френсіса Фукуями “Великий шок” проаналізовано суспільні процеси в США та в інших розвинутих країнах, що перейшли з індустріальної епохи в інформаційну. У період від 60х до 90х років там стрімко зростає показник злочинності, традиційна родина розпадається (у США одна дитина з трьох виховується у неповній родині), зрештою зменшується рівень суспільної довіри. Усе це, на думку Ф. Фукуями, спричинене прогресуючим індивідуалізмом, який прискорюється завдяки розвиткові інформаційних технологій. Проте однією з найнебезпечніших проблем сучасного глобального світу, безперечно, є проблема “втручання” в сутність людини. “Ми вступили в епоху, коли наука перестає бути лише інструментом контролю людини над зовнішньою реальністю і стає знаряддям підкорення внутрішньої реальності людини” – зазначає Збігнєв Бжезінський. Відбувається процес відчуження науки від людини, наслідки якого важко передбачити. Найдраматичніші наукові відкриття дедалі частіше стосуються сфери, яку можна назвати “внутрішньою реальністю”, а саме сфери того, чим людська істота є і чим потенційно може стати. Нині, хоч наука й не може поки що конструювати живе з неживого, вона вже намагається розв’язати проблему організації ефективного управління на структурних рівнях її організації – щонайфундаментальніших. Досить згадати, що сьогодні вже виявлено 100 000 генів людини, з яких уже вдалося “прочитати” 7%. На повну потужність працюють цілі комп’ютерні “заводи” з програм розкодування генного коду людини. Більшість учених генетиків впевнені, що не далі як до 2005 року “книга людської природи буде повністю “прочитана”. Непередбачуваними є наслідки таких нових досягнень науки й техніки, як клонування людини, підняття рівня людського інтелекту й створення штучного інтелекту, втручання у фізичний вигляд людини (у цьому контексті відома концепція “кіборгизації”). Відповідно до цієї концепції, у майбутньому людина повинна буде відмовитися від свого тіла. Натомість людей замінять кібернетичні організми, у яких живе й технічне утворять якісно новий сплав. Таким чином, утворилася ситуація, коли все залежатиме від того, хто і на якій підставі буде приймати рішення щодо правил користування цими новими можливостями, визначати, наскільки далеко може заходити наука на шляху перетворення людини. Не слід забувати, що кризовий стан спричинений не “наукою взагалі”, а діяльністю людини, керованою системою цінностей техногенної цивілізації. Тому на часі нині переосмислення, а подекуди й кардинальна заміна існуючих цінностей. Кожна дискусія на тему обґрунтованого використання науки й техніки з метою формування людського життя мусить поставити питання, які стосуються фундаментальних етичних принципів. Відповідь на питання, хто буде уповноважений робити пофілософські обґрунтовані висновки щодо етичних принципів, людство, на жаль, нині не може дати. Це питання важко буде розв’язати ще й тому, що сучасне глобальне суспільство все скептичніше ставиться до релігійних норм. Проте віднайти відповідь і взяти на себе відповідальність людство вимушене негайно. Інакше глобальний прогрес науки й техніки змушений буде зайняти власну позицію, яка, найочевидніше, зводитиметься до звичайного натиску геометрично прогресуючих наукових знань, що дозволить маніпулювати людським життям і навіть “створювати” його, тобто перетворювати деяких людських істот на продукт науки. Процес глобалізації є об’єктивним і невпинним, багатогранним і суперечливим, проблематичним і всеохопним феноменом, який потребує детального вивчення. Глобалізація несе в собі і загрозу, і перспективи; і війну, і мир. Проте домінування першого чи другого все більше залежить нині від усвідомлення людством гуманістичних цінностей і, особливо, таких етичних категорій, як “взаємопов’язаність”, “взаємозалежність “ та “спільність”. Література 1. Глобалізація, Європейський Союз та Україна // Незалежний культурологічний часопис “Ї”, 2000. № 19. С. 215. 2. Мировое политическое развитие: век XX. М., 1995. С. 302. 3. Белл Д. О социальных границах информационного общества // Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. С. 342. 4. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Пер. с нем. М., 1991. С. 335–336. 5. Global Culture. Nationalism, globalization and modernity. London, 1992. 6. Вімонен П. Мережа для демократії: Інтернет та вільний потік інформації // Deutschland (Німеччина), 2000. № 1. www. deutschland. de. 7. Стратегія України // ПерехідIV. 2000. № 1(3). С. 8. 8. Ясперс К. Духовная ситуация времени. М., 1990. С. 75–76. 9. Яковлев В., Суркова Л. Философия жизни на пороге XXI века: новые смыслы // Вестн. МГУ. 2000. Сер. 7. Философия. № 6. С. 115.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 756 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: