Реферат на тему Проблема свідомості у філософії - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Проблема свідомості у філософії. План 1. Структура свідомості 2. Свідомість і самосвідомість 3. Філософське трактування феномену безсвідомого 4. Сутність і структура суспільної свідомості Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:– без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;– питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо. Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям. Матеріалістична позиція, виходячи з примату буття над свідомістю, не відкидає того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана" свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну систему буття. Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності. Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності. Матеріалістична філософія, виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність живої і неживої природи, розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії – мозку. Тому необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції. Важливішою передумовою такого дослідження є аналіз відображення форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка та свідомість. Відображення – це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними. Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розглядати розвиток конкретних форм та видів відображення, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії. Характер відображення залежить від:– природи впливу;– особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матеріальних об'єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення. Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення – чуттєвість. Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня). Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Відчуття – це певний внутрішній стан живої речовини, який полягає в мобілізації можливостей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму. Форми відображення в живій природі розвиваються в напрямку зростання ролі цього внутрішнього стану мобілізації, настройки організму на розв'язання життєвих задач. Виникнення відчуттів пов'язано з формуванням особливої матеріальної структури, що відповідає за відображення, – нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи. Спочатку примітивні нервові клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, відбувається розподіл функцій між окремими групами нервових клітин. Потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру – головного мозку. Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття – це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення – це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає. Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості – понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції – мислення, пам'ять, воля, емоції. Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та норми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колективній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер. Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси – людська свідомість має суспільну природу. Структура свідомості Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості. Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи. 1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість). 2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети. 3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;– судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");– різні логічні операції. 4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість"). У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму). На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю. Свідомість і самосвідомість Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує. Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла. Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби. Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції: 1) збереження знань (акумулятивна функція); 2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція). Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти. Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення. Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності. Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості. Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості. Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим \| у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій. У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою. Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості. Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію. Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта. Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто. Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди. Філософське трактування феномену безсвідомого Досліджуючи свідомість, вчені дійшли висновку, що існують приховані фактори впливу на свідомість, тобто безсвідоме. Зокрема, ідею безсвідомої мотивації свідомості розробляв австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856–1939). З. Фрейд вважав, що на свідомість діють об'єктивні відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що "Я" не "є господарем у власному домі", і що свідомість людини змушена "задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого". Сутність поглядів Фрейда зводиться до таких положень. У людині прихована велика сила – "безсвідоме", або, як він його назвав, "Воно". Цією силою управляє, зокрема, такий інстинкт, як лібідо (лат, libido – прагнення, бажання, пристрасть) – гіпотетична психічна енергія сексуальних прагнень. Сила та зміст безсвідомого проявляється в снах. Крім "Воно" в людському духовному досвіді присутнє "Над-Я". Це – суспільні норми та соціальні настанови, традиції, ідеали, совість, ціннісні уявлення тощо, які домінують в культурі. "Над-Я" формує систему соціальних фільтрів. Те, що не пропускається через фільтри "Над-Я", заганяється в безсвідоме, "витісняється" зі свідомості ("Я") і спричиняє потім до серйозних психічних розладів. Культура, розвиток цивілізації передбачають безкінечну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно задавлює інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її. Фрейд вивчав безсвідоме з метою зрозуміти причини душевних розладів людей, психічних захворювань. На його думку, лікар-психотерапевт зобов'язаний допомогти хворому усвідомити безсвідоме, що діє за його спиною, і цим самим розширити сферу свободи людини, позбавити її від влади "Воно". "Воно", за Фрейдом, з розвитком цивілізації витісняється, але не зникає. Надмірний тиск "Над-Я" немовби провокує зростання сили "Воно". Витіснені безсвідомі інстинкти – це порохова бочка, що готова вибухнути раптово у вигляді психічних зривів чи соціального бунту. Отже, людина виявляється заручником сил, що не піддаються її "Я". Звідси і прагнення Фрейда знайти розумний баланс "Над-Я" і "Воно" і тим самим надати можливість "Я" вільно й розумно проявити себе, бути життєздатним. Поки людина живе в суспільстві, їй не позбутися впливу "Над-Я". Разом із тим, поки вона живе і живим є її тіло, людина не зможе повністю позбутися сили інстинктів. Тому треба осмислити існування цих сил, їх вплив і встановити між ними якийсь компроміс. Лише в цьому випадку розширюється простір людської свободи, а отже, і простір свідомості ("Я"). Фрейд вимагав постійної роботи, застосування зусиль для перетворення "Воно" в "Я". Хоча він і заявляв, що "людина не господар у своєму власному домі", що "інтелект безсилий порівняно з людськими інстинктами", але не прирікав людину на безнадію. Він був упевнений, що "там, де було "Воно" має стати "Я". В кінцевому підсумку розум і свідомість виявляються сильнішими за "Воно". Єдино можливим, за Фрейдом, і нормальним шляхом для людства в майбутньому – це жити, постійно звільняючись від тиску стихії безсвідомого і зміцнюючи в собі самосвідоме "Я". Однак у суспільстві XX ст. відбулися зміни, пов'язані з відмовою від традицій, ціннісних норм, ідеалів тощо. Абсолютизувалося значення і роль "Воно". Безсвідоме ("Воно") отримало верх над суспільним фільтром ("Над-Я"). В культурі і взагалі в суспільстві почалася небезпечна для суспільства і людства в цілому анархія розгнузданого "Воно", інстинктів. "Я" занурилося в темний хаос "Воно". Суспільство перестало рахуватися з "Над-Я", відмовилося від соціальних норм і цінностей, і насамперед від сорому. Запанували безсоромність, смакування скритих пороків людини, її потаємних інстинктів і бажань. Сутність і структура суспільної свідомості У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість. Отже, суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей. Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості. Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису. На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства. Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно. За глибиною відображення суспільна свідомість поділяється на буденну і теоретичну (наукову). Буденна свідомість відображає зовнішній бік суспільного життя, тобто безпосередній життєвий досвід. Теоретична свідомість обґрунтовує сутність, закони предметів та процесів, хоча помилки та перекручування також не виключені. Вона базується на науковому знанні, його узагальненні у філософських концепціях. Суспільна свідомість відображає суспільне буття з позицій певних соціальних станів, груп, класів, що представляє її ідеологічний аспект. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією. Ідеологія – це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають суспільне буття з позицій певної соціальної спільності. Вона виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому. Оскільки будь-яка людина завжди включена в певні соціальні спільності, має певні інтереси, вона завжди буде сприймати явища суспільного життя з певних ідеологічних позицій. Якщо останні відображають істинний стан справ, тоді знання буде об'єктивним. Крім буденної та теоретичної свідомості виділяють суспільну психологію. Суспільна психологія виникає безпосередньо з суспільного буття. Вона складається з таких основних елементів, як думки та уявлення, які виникають під впливом матеріальних умов життя людей. Ці думки можуть бути також перейняті від попередніх поколінь. Вони, як правило, не оформлені в струнку систему, не мають послідовності, виникають стихійно в повсякденному житті. До суспільної психології входять також і такі елементи, як почуття, настрої людей, що відображають їх ставлення до інших суспільних груп. До них належать ще звичаї, традиції, які передаються з покоління в покоління, а також нові звичаї, що з'являються в результаті економічного розвитку суспільства. Отже, суспільна психологія – це сукупність поглядів, звичок, думок, уявлень, почуттів, звичаїв, прагнень, які безпосередньо відображають повсякденні умови життя певної соціальної групи людей. Психологія має в собі яскраво виражений оціночний момент, певні почуття та переживання в зв'язку з суспільними процесами і набуває в свідомості людей емоційного забарвлення. Невирішені назрілі проблеми суспільного життя здатні викликати невдоволення, проявлятися у вигляді безладдя, бунтів, повстань, формувати певний психологічний настрій. Суспільне буття – первинне, суспільна свідомість – вторинна. Але таке співвідношення спостерігається в певних межах. Суспільна свідомість має відносну самостійність і активність. Зміни в суспільному житті, тобто утвердження нових відносин, структурні перетворення тощо не виникають самі по собі. Для цього потрібні цілеспрямовані, усвідомлені дії людей. Свідомість сама по собі не може змінювати суспільне життя. Вона реалізується у діяльності людей відповідно до об'єктивних умов. Якщо умови визріли і дії людей сприяють вирішенню проблем, що виникли, то можна розраховувати на успіх. Але якщо таких умов немає, то реалізація найкращих побажань приречена на невдачу. З іншого боку, якщо умови визріли і суспільство стоїть на порозі перемін, то на перший план виступають проблеми свідомості, тому що в суспільстві нічого не відбувається без свідомої діяльності людей. У цьому випадку ідеї стають творчою рушійною силою. Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності, проблема свідомості, ідеального набуває особливого значення. Формування інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності. Література Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. Барулин B.C. Социальная философия. – М.: Изд-во МГУ, 2001. Бичко I.B., Бойченко I.B., Табачковсъкий В.Т. та ін. Філософія: Підручник. – К., 2001. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. – К., 2000. Буслинський В А., Скрипка П.І. та ін. Філософія: Навч. посіб. – К., 2002. Введение в философию: Учеб. пособие / Рук. авт. кол. И.Т. Фролов. – 2-е изд. перераб. и доп. – М., 2001. Вступ до філософії: історико-філософська пропедевтика: Підручник / Г.І. Волинка, В.І. Гусев, І.В. Огородник, Ю.О. Федів. – К.: Вища шк., 1999. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія: Підручник: У 2 ч. – К.: Альтпрес, 2002. Історія філософії: Підручник / За ред. В.І. Ярошовця. – К.,2002. Кремень В.Г., Ільїн ВЛ. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник. – К.: Книга, 2005. – 528 с. Новая философская энциклопедия: В 4 т. – Т. 2. - М., 2001. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. –К., 1997. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2001. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 2001. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Ред. колегія: Л.B. Губерський, В.П. Андрущенко, М.І. Бойченко та ін. – К., 2002. Філософія: Навч. посіб. / Л.B. Губерський, І.Ф. Надольний, В.Б. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – 5-те вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2005. – 455 с. – (Вища освіта XXI століття). Філософія: Підручник / За заг. ред. М.І. Горлача, В.Г. Кременя, В.К. Рибачка. – X.: Консум, 2001. Філософія: Посіб. для студентів ВНЗ / Є.М. Причепій, А.М. Черній, В.Д. Гвоздецький, А.А. Чекаль. – К.: Вид. центр "Академія", 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 1154 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: