Реферат на тему Особистість як суб’єкт індивідуальної історії та життєвих виборів - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Особистість як суб’єкт індивідуальної історії та життєвих виборів. План Суб’єктивність особистості. Проблема особистості як індивідуальності. Особистість – суб’єкт, її життєвий шлях та індивідуальна історія. Сутність особистості як суб’єкта власного життя і життєвих виборів. Висновки. Використана література. Суб’єктивність особистості. У сучасній літературі суб’єктивність досліджується у найрізноманітніших аспектах. Так, відома дослідниця І. А. Ільяєва вважає, що людська суб’єктивність – це психічний духовний світ людини, який знаходить своє концентроване вираження у самоусвідомленні свого “я”, яке народжується у спілкуванні з іншими “я”, а також самореалізація і самоутвердження людини в різних видах діяльності та в інших людях, тобто у спілкуванні. Власне суб’єктивне відношення особистості – це “відношення, яке виникає в індивіда як компонент його власного психічного життя у ході включення до об’єктивних соціальних ситуацій, виконання різноманітних ролей, норм та обов’язків”11 Див. Корнєв М. Соціальна психологія, - П., 1997. – с. 241., адже особистість – це дуже складний рівень організації не тільки психічного, а й соціального життя людини. Становлення і розвиток людської суб’єктивності є важливим та діалектно протирічним процесом, який розвивається в історичних модифікаціях соціальних спільнотах, але й самовдосконалення, саморозвиток, самоспілкування індивідуального суб’єкта. Властивості суб’єктивності (духовний світ людини і пізнання свого “я”, вміння вступати в людські взаємини, спілкування) являють собою людську сутність першого порядку, яка проявляється в суб’єкт-суб’єктному відношенні як людський фактор, який організує будь-яку діяльність. Якості людської суб’єктивної є основою для розвитку більш глибинної людської сутності за І. А. Ільєвою: сутності другого порядку – його особистості і сутності третього порядку – його індивідуальності. 2. Проблема особистості як індивідуальності. Індивідуальність існує поряд з особистістю як одна з її властивостей і виступає при цьому як істотна характеристика типу конкретної осо-бистості, виражаючи спосіб її життя як суб'єкта самостійної діяльності; індивіду-альність як особистість створює власний обрис, є носієм власних вчинків та дій. Інди-відуальне "Я" створює центр особистості, її внутрішнє ядро. Особистість, взята поза зв'язком з інди-відуальністю, поза її власним способом життя, є абстракцією і реально не існує. Якщо людський індивід не може стати особистіс-тю, не засвоївши своєї соціальної суті, то особистість не може знайти своє самостійне життя, не ставши індивідуальністю. Осо-бистість, таким чином, індивідуальна за своєю суттю та за способом свого існуван-ня. Вона становить єдність соціального та індивідуального. Особистість та індивіду-альність не лише взаємопов'язані, але й взаємозумовлені одна з одною. Формування особистісних якостей людини перебуває у тісному взаємозв'язку з її індивідуальною самосвідомістю. Воно залежить не лише від-становища індивіда в суспільстві, але й від його індивідуального відношення. Поняття "індивідуальність", не співпадає з поняттям "осо-бистість". Якщо останнє характеризує лю-дину з точки зору її соціальної зумовленості, соціального вираження, вказуючи при цьо-му на її соціальні позиції й орієнтири, то поняття "індивідуальність" розкриває фор-му і спосіб життя. Таким чином, індивідуальність – одна з визначальних властивостей особистостей, її суттєва характеристика, що визначається за формою та способом життя людини як суб'єк-та свідомої діяльності. Кожна людина на шляху до особистості характеризується пев-ною індивідуальністю, і в процесі форму-вання її багатогранні властивості можуть новить єдність соціального та індивідуаль-ного, суть її існування. Це цілісна, індивідуалізована система соціаль-не значущих якостей людини (інтересів, потреб, здібностей), що формуються у про-цесі конкретно-історичних видів діяльності під впливом умов життя суспільства. В про-цесі життєдіяльності, практичної діяльності людини соціальне і духовне поєднуються, відбувається самореалізація і самоутверд-ження особистості, її соціалізація, що вод-ночас є її індивідуалізацією, індивідуаль-ною формою привласнення суспільних відносин. Розвиток особистості, розкриття індивідуальності - це розвиток загально-суспільного в індивідуальному і через інди-відуальне, збагачення і різноманітність ду-ховного світу, розвиток її ініціативи та творчих здібностей. Особистість реалізує себе, перебуваючи тільки у зв'язках з іншою особистістю в процесі суспільної діяльності, глибиною і масштабом яких, мірою само-реалізації і тим, на скільки збігаються її інтереси з інтересами інших особистостей і суспільства, загалом визначається рівень розвитку особистості. Отже, індивідуаліза-ція перетворюється у чинник, що сприяє всебічному розвиткові особистості. Суспіль-ство може сприяти розвитку особистості, але й саме розвиватися тільки за наявності умов і реальних можливостей, свободи ви-бору, коли особистість виступає водночас у якості законодавця, виконавця і творця суспільства. Відсутність таких умов неминуче призведе до стагнації суспільства, од-нобічного розвитку певного виду людської діяльності, що, в свою чергу, призводить до втрати людиною мож-ливості бути особистістю. Формування особистості визначається історично системою суспільних відносин, культурою певної епохи, що поступово зас-воює особистість у процесі суспільної жит-тєдіяльності. Щодо індивідуалізації люди-ни, то, як зазначає В. Нестеренко, її вирішальною умовою "...є її соціалізація -прилучення людини до соціального шляхом прийняття в себе й перетворення на свій життєвий світ, відповідно до можливостей і вимог індивідуальних рис, здобутків со-ціального досвіду в найширшому його ро-зумінні. Звичайно ж, у реально-му житті соціальне та природно-неповторне взаємодіють у людині з перших днів її життя, а можливо, ще раніше. Але як науковий аналіз, так і практичне життя показали нам, що індивідуальність не дана людині від при-роди, а задана їй самим способом її життя як людини — соціальним. Особистість формується під впли-вом соціального, визначається соціальними-ми чинниками. Оцінюючи співвідношення та взаємозв'язок особистісного та індивідуаль-ного через поняття людського буття закономірно стверджувати, що індивідуальне в особистості становить загальний вимір людського життя, здійснюваного як співжиття життя. Це певний спосіб взаємодії природно-неповторного з соціальним за переважання першого. Людина включається у співжиття з іншими людьми як індивідуальне життя Індивід не може це здійснити через свою "примірниковість". Він "такий, як усі", й тому не може бути смисловим центром відношення "людина - світ". Потрібно бути індивідуальним втіленням соціального, осе-редком його смислової трансформації, щоб вибудувати свій світ, а раз так, то "притя-гувати" й "випромінювати" до інших дос-тотні смисли. Отже, людське співжиття здійснюється за наявності у ньому виміру індивідуального, а тим самим, і соціальне породжується лише у присутності індиві-дуального. Особистість, її життєвий шлях та індивідуальна історія Особистість не може існувати поза зв’язком з індивідуальністю, вона індивідуальна за соєю суттю та способом свого існування. Разом з тим, поняття індивідуальності не співпадає з поняттям особистості. Якщо поняття особистості характеризує людину з точки зору її соціальної зумовленості, соціального вираження, то поняття індивідуальності розкриває характерні рис особистості, форму та спосіб її життя. Ми не можемо закуритись в опис індивідуальної історії кожної особистості ,тому що кожна історія неповторна. Крім того, вихідною залишається залежність особистості від об’єктивних характеристик життєдіяльності як суспільного процесу. Але особистість включається в сукупність причин і наслідків свого життя не тільки як залежна від зовнішніх обставин, але й як то, що активно їх перетворює, формує в певних межах позицію і лінію життя, свою індивідуальну історію. Особистість не тільки замінюється протягом свого життя, не тільки проходить різні вікові етапи. В якості суб’єкта життя вона виступає як її організатор, в чому проявляється преш за все індивідуальний характер життя. Індивідуальність – це не тільки неповторність життя, яка, як правило, підкреслюється поняттям долі, що не залежить від людини. Індивідуальність життя – це здатність особистості організувати її за своїм замислом, у відповідності до своїх нахилів, вподобань, устремінь. Чим менше людина продумує, осмислює своє життя, чим менше намагається організувати її хід, визначити її основний напрям, тим більше, як правило, ї життя стає подібним на життя інших, стандартним. Різні люди в різній мірі є суб’єктами індивідуальної історії, оскільки вони в різній мірі намагаються і можуть реально організувати своє життя як ціле, об’єднати її окремі плани, сфери, виділити головний напрям. Здатність особистості регулювати, організовувати свій життєвий шлях як ціле, що підпорядковується його цілям, цінностям, і є вищий рівень і справжня оптимальна якість суб’єкта життя. Вона одночасно дозволяє людині стати відносно незалежною, вільною по відношенню до зовнішніх потреб, зовнішнього тиску. Особистість виступає як рушійна сила життєвої динаміки, інтенсивності, змістовності свого життя. Спосіб самовираження особистості в житті на основі її життєвих цінностей, що відповідає основним потребам особистості ,можна назвати її життєвою позицією, індивідуальною історією. Вона є результатом взаємодії особистості з її власним життям, її особистісне досягнення. “Усяка людина, - писав С. Л. Рубін штейн в “Основах загальної психології”, - має історію, адже вона включається в історію людства. Можна навіть сказати, що людина лише тоді і є людиною, коли вона має свою історію. У ході цієї індивідуальної історії бувають й свої події – вузлові моменти ,й поворотні етапи життєвого шляху індивіда, коли з прийняттям того чи іншого рішення на більший або менший період визначається подальший життєвий шлях індивіда.”33 Див.: Рубенштейн С. Л. Основы общей психологи. – М., 1946. – С. 684. особистість, її життєвий шлях та індивідуальна історія були об’єкт ом дослідження багатьох авторів, зокрема, Ш. Буклер, Е. Кріксона, А. Маслоу, Б. Г. Ананьєва, В. А. Роменця, Л. В. Сохань, В. О. Татенко та ін. На думку професора В. А. Роменця життєвий шлях особистості – це її індивідуальна історія, що має свої межі, певні періоди, міру завершеності, вичерпності. Творчий шлях є шляхом постійних модифікацій особистісного світу, метою якого є творення людиною самої себе. Сфери пізнавальної, художньої ,моральної, релігійної діяльності є певними проявами універсальної обдарованості, які закладемо в кожній особистості життя для В. А. Романця – це передусім переживання. Людина ніколи не може залишатися байдужою до власного життя. Вонор концентрується в миттєвості, зосереджується в теперішньому часчі як взаємному переході минулого і майбутнього одне в одне. Головним осередком розв’язання буденних суперечностей і небуденних кризових ситуацій є людський вчинок. Вчинок, за В. А. Гоманцем, не може бути остаточно завершеним, у ньому завжди відчувається прагнення до подальшого вдосконалення себе і своїх життєвих обставин. Життєвий і творчий шлях автор пропонує розглядати як серію значущих вчинків, як досягнення мети завдяки вчинковому механізму. Головне життєве завдання особистості як суб’єкта індивідуальної історії може бути вирішене лише завдяки послідовній низці вчинків, фінал кожного з яких є дебютом наступного. Життєвий шлях, на думку Л. В. Сохань, - це життя, побудоване і практично прожите особистістю на основі розуміння сенсу життя і свого місця в ньому. У тому, яке місце собі відводить особистість у світі, який життєвий шлях вона запланувала, які цілі реалізує протягом свого життя, проявляється спрямованість особистості. А спрямованість – це стійка характеристика цілісності. Самореалізація, самопізнання і саморозвиток особистості –це єдиний процес. У ньому особистість розвивається, а розвиваючись – реалізує себе. Більше того, поза самореалізацією людина не може дати оцінку власному розвитку. Якщо здібності особистості не об’єктивовані, то залишаються невідомим для самого суб’єкта. Є. І. Головаха самореалізацію особистості розглядає через вибір основних життєвих цінностей. У відповідності з цим і формуються життєва мета, плани та перспективи. Траєкторія руху людини в її життєвому світі, її реальний життєвий шлях, індивідуальна історія обумовлені багатьма об’єктивним і суб’єктивними факторами, істотне місце серед яких посідає суб’єктивна картина індивідуального шляху особистості. Одним з найважливіших компонентів цієї картини є уявлення особистості про характер детермінацій них відношень між минулими, теперішніми і майбутніми подіями її життя. Причинно-цільова концепція психологічного часу я к внутрішнього організуючого чинника визначає для особистості як суб’єкта індивідуальної історії цілісність її життєвого процесу. Як стверджує В. О. Шатенко, людина входить у предмет психології передусім як суб’єкт психічної активності, відповідальний і зацікавлений автор – творець свого психічного життя. Особистість як суб’єкт несе відповідальність за функціонування і розвиток своєї психіки як цінності для себе. Отож, особистість, як бачимо, є суб’єктом індивідуальної історії, суб’єктом власного внутрішнього і зовнішнього життєвого шляху. 4. Сутність особистості як суб’єкта власного життя і життєвих виборів. Кожна людина будує своє життя сама, стратегія її життя є індивідуальним відкриттям кожного. Принципова різниця полягає в тому, що один дійсно будує своє життя, і навіть досить свідомо, а інший тільки використовує те, що є в житті і в ньому самому. Тому визнаючи кожну людину особисто психологи вважають, що далеко не кожен здатний стати суб’єктом, будівельником і творцем свого життя. Життя будується людьми різного типу, воно є індивідуальним життєвим рішенням кожної людської долі, індивідуальним вибором свого місця в суспільстві, особливим ставленням до життєвих цінностей, їх реалізації чи заперечення. Від стихійного способу життя особистість може перейти до такого, яке обере самостійно. Суть цього визначення у виборі умов, напрямків життя, у виборі тієї освіти, тієї професії, які б максимально відповідали особливостям людської особистості, її бажанням, її здібностям для побудови відповідної стратегії життя. Стратегія життя особистості як суб’єкта життєвих виборів амє три основні ознаки. Перша – вибір основного для людини напрямку, способу життя, визначення її головних цілей, етапів її досягнення. Стратегія, яка виникає спочатку як задум життя, як його суть, ідеальний план, потім потребує реалізації на практиці. Наміри людини і зустрічні вимоги життя часто формують протичічча між тим, чого прагне особистість, і між тим, що їй пропонує життя. Тому, другою ознакою стратегії життя є вирішення протиріч життя, досягнення своїх життевих цілей,і планів. Особливість психології людей у подоланні протиріч зовнішнього і внутрішнього світу, в пошуках різних підходів і способів їх вирішення. Одні люди, ухиляються від вирішення зовнішніх протиріч, опиняються під владою протиріч зовнішніх. Інші, навпаки, легко справившись з протиріччами внутрішнього світу, активно бкеруться за вирішення зовнішніх труднощів. Іншими словами, в житті людей виникають різного роду протирічча, які сприяють розвитку, або регресії особистості, відкривають, або закривають шлях для нормального психічсного розвитку і фунціонування. Життева задача особистості не тільки в тому, щоби вибрати, як проявити себе, де прикласти свої сили, вона повинна вирішувати протирічча, що виникають, і визначити шляхи самореалізації. Індивідуальна історії кожної особистості цікава і захоплива, оскільки люди ведуть свій життевий пошук, постійно відкривають щось нове. Кожна знахідка на цьому шляху досягається нелегко, зате приносить радість, задоволення. Це третя ознака стратегії життя, яка полягає в творчості, у відчутті цінності свого життя, у поєднанні своїх потреб зіф своїм життям у вигляді її особливих цінностей. Цінність життя, що визначається цікавістью, задоволенням, пошук нового, і є продуктом визначеного способу життя, індивівдуальної стратегії життя особистості, коли вона визначається самою особистістю як суб’єктом індивідуальної історії та життєвих виборів. Спробу дати наукове, а тому більш конкретне і змістовне визначення життя зробили психолоки. Зокрема, першою із них була Ш.Бюлер, яка провела аналогію між процесом життя і процесомісторії і оголосила життя особистостііндивідуальною історією. Зрозуміти життя не як ланцюжок випадковостей, а через її закономірні етапи і разом з тим не тільки зрозуміти особистість через її внутрішній світ, але і розкрити особливості її реального життєвого світу – такими були основні задачі Бюлер та її послідовників. Індивідуальне життя в його динаміці вона назвала життєвим шляхом особистості, який вона вважала не випадковим, а закономірним, який піддається не лише опису, але й поясненню. До ідеї життя особистості як індивідуальної історії звернувся відомий психолог С.Л. Рубінштейн, який окреслив концепцію особистості як суб’єкта життя. Він знайшов свій підхід до розуміння життєвого шляху особистості, тому що він знайшов того, хто зв’язує в самому житті його лінії своїм власним вузлом. Він назвав його суб’єктом, тому що людина зв’язує їх сама, а тому по-своєму, відмінному від інших. Він знайшов того, хто визначає, як їх зв’язати. Це – особистість як суб’єкт життя. Особистість організовує своє життя, регулює його хід, вибирає і здійснює свій шлях. Вищі особистісні утворення – свідомість, активність, можливість вибору і його реалізації – виконують функції організації, регуляції, забезпечення цілісності життя, суб’єктом якого людина стає в міру свого розвитку. Чи зможе особистість стати суб’єктом власного життя, суб’єктом індивідуальної історії та життєвих виборів – одна з вагомих проблем, що постала перед психологами. Стаючи суб’єктом власного життя, особистість навчається вирішувати життєві протиріччя, робити важливий вибір – змінювати співвідношення добра і зла, співвідношення життя і смерті. Адже тільки те життя, вважав Рубенштейн є справнім, яке здійснюється, будується самою особистістю. В інших випадках, навіть якщо життя продовжується фізично, воно не є справнім. Що ж допомагає людині встати над ходом життя? Саме те, що його життєві почуття різноманітні, можуть виражати оптимістичне ставлення до життя з позиці добра. Тоді особистість виступає в новій якості – суб’єкта власного життя, а отже власних життєвих виборів. Особливістю життя особистості як суб’єкта індивідуальної історії та життєвих вибрів виявляється в силу конкретності протиріч між правдою і неправдою, між моральністю і безпринциповістю, між добром і злом, а також в силу того, що тут немає абстрактних правил і рецептів для прийняття рішення, для здійснення вибору. Особистість стає суб’єктом і в тій суті, що вона виробляє спосіб вирішення життєвих протиріч, спосіб здійснення життєвих виборів, усвідомлюючи свою відповідальність перед собою і людьми за наслідки такого вибору. Поряд із відповідальністю для особистості як суб’єкта життєвих виборів характерною є своєчасність, що є здатністю особистості визначити момент найбільшої відповідності логіки подій і своїх внутрішніх можливостей і бажань для вирішальної дії. Чи бере особистість на себе відповідальність за кожен крок чи за долю в цілому – це життєве рішення, яке ставить особистість перед важливим вибором. Суб’єктом власного життя особистість стає не лише в силу здатності вирішувати свої проблеми і здійснювати життєві вибори, відповідати за свої вчинки, але й це проявляється також у відношенні до інших людей, що є взаємопов’язаним. У розумінні Рубінштейна особистість як суб’єкт власного життя – це своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя. Умови життя суспільства, обставини життя особистості вступають у протиріччя з можливостями, здібностями особистості, вирішуючи які вона і стає суб’єктом власного життя. Як суб’єкт вона бачить, розуміє, вирішує свої проблеми, здійснює життєві вибори (оптимально чи ні) перебуває і піднімає своє життя на більш високі рівні. Протиріччя внутрішні і зовнішні, які лежать в основі життєвого вибору приносять особистості не лише шкоду, а й користь, оскільки їх вирішення, як правило, сприяє їх розвитку. Якими би не були протиріччя, особистість повинна вирішувати їх з позиції цінності свого життя як для самої себе, так і для суспільства. Довгий час вважалось, що протиріччя об’єктивні, тобто існують незалежно від волі і бажань особистості, і підкоряють її. Але саме активні дії особистості і породжують протиріччя, особливо тоді ,коли вони руйнують старі традиції, виступаючи з нових позицій. Іншими словами ,сама якість особистості як суб’єкта власного життя і життєвих виборів породжує протиріччя, а здатність вирішувати їх робить особистість в ще більшій мірі суб’єктом. Одним з основних протиріч в житті людей є протиріччя між індивідуальним і суспільним. Тому таким важливим є усвідомлення кожного особистістю власного життя як вільного простору для вибору власного напрямку розвитку. Спосіб вирішення життєвих протиріч, здійснення життєвого вибору (конструктивний, сміливий, пасивний) характеризує соціально-психологічну та особистісну зрілість людини. Остання проявляється в умінні поєднувати свої індивідуальні особливості, свої статусні, вікові можливості з потребам суспільства, оточуючих. Здатність здійснювати це поєднання і є життєвою стратегією особистості як суб’єкта. Важливим також є визначення, вибір і реалізація цінностей – духовних, культурних, моральних. Вироблення цих цінностей, перетворення їх в принципи свого життя, боротьба за їх реалізацію становлять основний стратегічний напрям життя особистості як суб’єкта індивідуальної історії та життєвих виборів. Висновки Індивідуальність виступає як одна з визначальних властивостей особистості, її суттєва характеристика, що визначається за формою та способом життя людини як суб’єкта свідомої діяльності. Суб’єктивність особистості – це перш за все психічний духовний світ людини, який знаходять своє вираження у самоусвідомленні свого “я”, яке народжується у спілкуванні з іншими “я”. Індивідуальність життя – це здатність особистості організувати її за своїм замислом, вподобаннями, формувати в певних межах позицію і лінію життя, свою індивідуальну історію, тобто особистість виступає суб’єктом індивідуальної історії, індивідуальним життєвим вибором свого місця в суспільстві, життєвих цінностей, власним напрямом життєвого шляху, вирішенням життєвих протиріч та ін. Використана література: Корнєв М. Соціальна психологія. – П., 1997. – С. 241-247. Рубенштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – С. 684-685. Ануфриева Н. М. Социальная психология. – К., 2000. –С. 76-82. Лукашевич М. Т. Людина як об’єкт – суб’єкт соціалізації та виховання // Лукашевич М. П.Соціалізація. – К., 1998.- С. 24-38. Баранівський В. Особистість як індивідуальність: деякі аспекти соціально-філософського бачення. // Мандрівець. – 2003. - № 1. – С. 62-67. Бушменський А. В. Психология субъекта в изменяющемся обществе // Психологический журнал. – 1996. -№ 6. – С. 30-38. Гиндилис Н. Л. Процесс индивидуализации как путь к себе (психология личности) // Прсихологический журнал. – 1996. – Т. 17. - № 1. – С. 52-60. Слюсаренко М. Вибори у психологічному вимірі. // Наука і суспільство. – 1992. - № 1. – С. 12-15, 31. Бушменський А. В. Психология субъекта, индивида и групы// Психологический журнал. – 2002. -№ 6. – С. 71-80. Підласа І. А. Життєвий шлях особистості в теорії психології // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. - № 3. – С. 13-15. Абульханова-Славская К. Л. Личность в процессе деятельности и общения. // Стратегия жизни. – М., 1991. – С. 150-182. Бобиев М. Н., Ивахова Е. В. Социальная психология личности. – М., 1979.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 765 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: