Реферат на тему Методологія вивчення теорії держави і права - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Методологія вивчення теорії держави і права. П Л А Н Методологія юридичної науки. Методи і методика вивчення теорії держави і права. Методи дослідження: а) формально-логічний; б) історико-порівняльний; в) конкретно-соціологічний; г) системний; д) спеціально-юридичний; е) статистичний. Методологічне значення теорії держави і права в системі юридичних наук. Стан сучасної методології в Україні. Методологія юридичної науки – це система підходів і методів способів і засобів наукового дослідження, а також вчення про їх використання при вивченні державно-правових явищ. До складу методології входять: філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових закономірностей та можливості пізнання); загальнонаукові методи, такі, що використовуються в усіх або більшості наук (структурний, функціональний, формальнологічний та інші); групові методи, такі, котрі застосовуються лише у повній групі наук (метод конкретно-соціального дослідження); спеціальні методи, такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (спеціально-юридичний). Усі названі групи методів необхідні для проведення повноцінного всебічного, завершеного державно-правового дослідження. Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягнути бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, за допомогою яких принципів відбувається це визначення. Метод дослідження відрізняється від методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (складання плану дослідження, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах).Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загальнофілософських позицій, з яких ведеться дослідження. Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма науками і приватнонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим методом дослідження державно-правових явищ вважався діалектичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному методу дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов’язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Діалектичний метод був спочатку розроблений і обгрунтований Г.Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна юридична наука підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрунтування прогресивних, таких, що відповідають суспільному розвитку, ідей. На ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці права обгрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи. І вченням про ці права юридична наука віддає належне. Вся історія науки, в тому числі й юридичної, свідчить, що найсприятливіші умови для її розвитку створює не однобокий стандартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення й інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів – матеріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного й соціалістичного та інших – збагачує науку й підвищує наукову цінність її висновків. У зв’язку з цим не можна погодитися з механічним відкиданням марксистської теорії держави і права і положень вироблених на її основі юридичною наукою. Особливо це стосується ідей про тісний взаємозв’язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та іншими суспільними факторами. Відкладаючи крайнощі (наприклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису) юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених людством у галузі вчень про державу і право. Зокрема, зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод досліджень державно-правових явищ, який після Гегеля широко використовувався марксизмом. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефективності, перспектив розвитку. Ще ждуть свого дослідження такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, вчення про суб’єктивну сторону правопорушення, форма і зміст (при дослідженні проблеми норм права нормативно- правового акту), сутність і зміст, простір і час, ціле і частина. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблювати пізнання держави і права, переходити від емпіричного до загально-теоретичного рівня, від малих і до більших глибоких знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в природі, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий процес, до таких, що йому сприяють. По новому мають бути використані і закони діалектики (єдності і боротьби протиріч, переходу кількісних показників в якісні, заперечення). Так, в юриспруденції увага традиційно загострювалась на боротьбі протилежностей, тоді як діалектика передбачає також їх єдність. Робився наголос чи не на обов’язкове подолання протиріч, хоча діалектика не заперечує і ролі еволюційних процесів. Перебільшувалось заперечення як таке, і, навпаки, применшувалось положення, що діалектичне заперечення передбачає наступність, зв’язок нового із старим, свого роду повторюваність на вищій стадії розвитку деяких якостей нижчих стадій. Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, враховувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності, і передбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної централізації і децентралізації, правових і неправових законів, правомірної поведінки і правопорушень, прав і обов’язків, боротьби різних наукових течій, концепцій. У науці є недопустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методологічного значення набуває визначення існування загальних методологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової цивілізації, до них слід віднести орієнтацію на загально-людські цінності, на побудову демократичної, соціальної, правової держави, на додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості. Дослідження державно-правової дійсності великою мірою спрямовується і такими загальними категоріями діалектики, як суть і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, такими її законами, як заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежних засад. Предмет загальної теорії держави і права має на увазі не тільки опис певного явища, а й необхідність пізнавання його по суті. Співвідношення змісту і форми як держави, так і права засноване на визнанні вторинності форми стосовно їх сутності, на можливості існування в межах однієї сутності в різних форм, на пошук саме тих із них, що найбільше відповідають сутності явища. Спрямованість діалектики на необхідність обґрунтування закономірних змін в усіх сферах, у тому числі державно-правовій, певною мірою забезпечується синергетикою – наукою, яка надає великого методологічного значення випадковостям, що виникають на базі суспільної самоорганізації в умовах нестабільності і випливають з наявної великої кількості можливостей, виникнення непередбачуваних труднощів. Такий підхід має перспективи, але в сучасних умовах є мало розроблений, особливо щодо вчення про державу і право. Велика роль у формуванні юридичної науки належить формально-логічному методу, який у поєднанні з іншими методами поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги логічній обробці правових норм з допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматичного (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: державне керівництво, норми права, їх реалізація. На цій основі формулюється визначення юридичних понять, відбувається їх класифікація, поділ на окремі інститути. На основі спільних рис, властивих державно-правовим явищам, що досліджуються окремими правовими науками теорія держави і права виявляє їх найсуттєвіші повторювальні ознаки, які синтезуються у відповідні поняття як “держава”, “право”, “орган держави”, “компетенція”, “правосуб’єктивність”, “суб’єкт права”, “правопорушення”, “законність” і інші. Велике наукове значення мають визначення юридичних понять – наукові абстракції, які відбивають найсуттєвіші їх риси. Недоліком цього методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-правових явищ, майже не відбиває зв’язку державиі права з іншими суспільними явищами, за що невипадково дістав назву “юриспруденції понять”. При подальшому розвитку тих чи інших наукових положень після того, як наукові абстракції сформульовані, цей недолік ліквідується шляхом поступового сходження від абстрактного до конкретного знання. Це здійснюється за допомогою встановлення зв’язку наукових абстракцій з юридичною і суспільною практикою, визначення місця в державно-правовій системі і шляхів практичної реалізації потенціалу цих понять. Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких визначеннях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбутися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи. Застосування історико-порівняльного методу передбачає різні напрями порівняння державно-правових явищ. Під порівнянням в теорії держави і права розуміють процес відображення і фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій пізнання одиничного, особливого й загального в державно-правових явищах. При цьому віднайдення загальних рис вказаних явищ стає суттєвою передумовою для проникнення в їх суть, для оволодіння властивими їм закономірностями. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними. В числі основних об’єктів порівняння називають системи і галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, різноманітні установи, матеріали юридичної практики і положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється в формі співставлення або протиставлення. Порівняння стає науковим тільки у тому випадку, коли порівнюються на випадкові, а типові факти, враховуються їх взаємозв’язок з конкретною обстановкою, причинами виникнення, динаміка розвитку. Порівняльні факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Аналіз повного явища на різних історичних етапах сприяє становленню тенденцій і закономірностей його розвитку. Націй основі можна простежити наявність чи відсутність наступності розвитку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, простеживши розвиток прав і свобод людини і громадянина в незалежній Україні, можна зробити висновок про наявність постійних тенденцій їх розширення і посилення їх захисту. Важливими етапами цього процесу є прийняття Конституції, напрямки діяльності Конституційного суду і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, приєднання України до міжнародних угод з захисту прав людини, надання суду права безпосереднього застосування конституційних норм, які захищають права громадян, як норм прямої дії, що дає підстави для висновку про постійний характер таких тенденцій, існування відповідної закономірності. Вибір для України президентсько-парламентської форми державного управління є співзвучним історичним традиціям існування гетьманської влади у сполученні з дійовою участю населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку, коли Україна мала хоча б відносну самостійність. Історичні порівняння можуть здійснюватися і з розвитком держави і права іноземних країн і їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити всезагальні спільні риси і відмінності державно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси, Таким чином здійснюється узагальнення досвіду, частина якого може враховуватись в процесі розвитку національної державної і правової системи. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших, пов’язаних з ними суспільних відносин. Конкретно-соціологічний метод дослідження застосовується на його першому або останньому етапі. Він завжди пов’язаний з дослідженням державно-правової практики. Практичні матеріали можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою державно-правовою практикою, документами, статистичними даними, шляхом моделювання, проведення експериментів. Аналіз одержаних результатів і їх узагальнення можуть застосовуватись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дії певних державно-правових інститутів і підготовки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності реформування, а також виявлення ставлення суспільної думки до їх функціонування. Ці дослідження відіграють винятково важливу роль у визначенні, посиланні окремих напрямків діяльності державних органів і посадових осіб, законотворчої і правозастосовної діяльності. Системний аналіз у правовій науці побудований на погляді на державу і право як системи, що складається з окремих елементів. Між елементами кожної системи існує взаємозв’язок, яким обумовлюється місце і роль кожного елементу в цій системі. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, котрі самі складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш широкі. І право, і держава функціонують в них, тобто виконують певну функції. Так, первинна клітика права – його норма – є частиною цілісної єдиної системи права. От чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною і повнотою лише в тісному логічному зв’язку з іншими нормами. Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб установити структуру певної правової або державної системи із вищестоящою системою. Так, держава є системою, до якої як елементи входять державні органи, а право становлять галузі, що є елементами системи права. Кожний державний орган пов’язаний з усіма іншими державними органами. Від місця того чи іншого органу в державній системі залежать його функції. Кабінет Міністрів як державний орган має свою структуру. Він пов’язаний певними зв’язками з іншими елементами державної системи. Щодо галузі права як структурного елементу системи права, вона теж поділяється на більш дрібні структурні елементи – підгалузі, інститути, норми права. Системний аналіз дає можливість вирішувати питання, яке місце повинна займати та чи інша норма в системі інституту, в галузі та права і законодавства в цілому. Спеціально-юридичний метод. Суть цього методу полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм. Із його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності одне від одного, виробляються поняття і їх визначення в коротких формулах. Його завдання – аналіз змісту діючого законодавства і практики його застосування державними органами. Статистичний метод. Суть статистичного методу полягає у вивченні кількісних змін в державно-правовому житті і обробці числових спостережень для наукових і практичних цілей. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявляти певні тенденції в розвитку державно-правових явищ. Усі розглянуті методи дослідження держави і права тісно пов’язані між собою і застосовуються у поєднанні один з одним. Спільне одноразове застосування різних методів сприяє задоволенню основою методологічної вимоги – всебічності наукового дослідження. В системі юридичних наук загальна теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. Вони використовуються галузевими та іншими юридичними науками, як важливі в методологічному значенні висхідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості в рішенні галузевих наукових проблем. Тим самим загальна теорія держави і права вносить методологічну єдність в дослідження галузевих та інших юридичних наук. Тому теорія держави і права сама являється методологічною наукою по відношенню до галузевих юридичних наук. Сучасна методологічна ситуація у всьому суспільствознавстві України, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, “одержавленої” методології, до розмаїття методологічних засад, поширюється і на вітчизняне правознавство. Демонополізація, роздержавлення методології – плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, стимулює дослідницьку роботу, дозволяє більш повно і всебічно осягнути державно-правові закономірності. Результатом цього є переосмислення “класичних” і впровадження нових понять як “права людини”, “права нації”, “права держави”. Ці результати відображені в фундаментальних нових законах – Конституції України та інших. Але сучасний методологічний плюралізм не повинен перетворюватись на методологічну нерозбірливість, методологічний анархізм. Ці симптоми у правознавстві і в інших суспільних науках України. Вони віддаляють від предмету пізнання, гальмують формування практично корисних висновків. Звільнення методології від адміністративно-командної ідеологічної запрограмованості не означає свободу від фактичної, логічної дисципліни, від необхідності вдаватися до визначального критерії правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у практику. Дотримання цих вимог – необхідна передумова ефективності плюралізації методології юридичної науки в сучасній Україні. Література Теорія держави і права, за заг. ред. В.В. Копейчикова, Київ, Юрінформ, 1995, ст. 22-39. Теорія права, В.О. Котюк, Київ, “Вентурі”, 1996, ст. 4-12. Основи загальної теорії держави і права, П.М. Рабінович, Київ, “Атіка”, 2001, ст. 128-172. Загальна теорія держави і права. За ред. В.В. Копейчикова, Київ, Юрінком Інтер, 2000, ст. 7-14. Загальна теорія держави і права за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Павлишина, Харків, “Право”, 2002 р.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 998 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: