Реферат на тему Людина і діяльність - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Людина і діяльність. План Вступ Як космоприродна і суспільна істота, людина має власні способи існування у світі. В них вона здійснює себе, реалізує свій потенціал, забезпечує особисту життєздатність. Способи її буттєвості є не лише дискретний прояв вітальної і функціонування соціальної системи, а також розгортання космічної енергії, ступінь її розвитку, на якому здійснюється самопізнання і вдосконалення Космосу. Життєпрояви людської особистості різноманітні, вони не зводимі до якогось одного способу буттєвості. В них реалізується зв'язок людини з довкіллям, з іншими людьми, з самою собою в різних буттєвих станах і, нарешті, очевидно, з Космосом в його всезагальності і всеосяжності. Останній зв'язок здійснюється на духовному рівні у вигляді пізнання і інших духовних форм, що визначає тему даної роботи. В роботі поданий виклад саме способів буттєвості, що мають спрямованість на зовнішній вияв і сукупність яких утворює дійсність людського існування. Це трудові операції, політичні акції, поведінка в стосунках з іншими людьми, морально обумовлені вчинки, творчий доробок в усіх сферах життєдіяльності, різноманітні форми оволодіння накопиченим людством багатством, нарешті, самовдосконалення, реалізація прагнення до свободи і багато іншого. Ця сукупність є буттям людини в світі, способи якого можна певним чином типізувати. В першу чергу підлягає дослідженню діяльність як спосіб людської буттєвості, їй належить у філософській літературі чи не найчільніше місце. Ще в німецькій класичній філософії (Фіхте, Шелінг) діяльності було віддано належне, в марксизмі вона здобула статус вихідного принципу філософського аналізу. 1. Загальна характеристика філософії діяльності людини Діяльність — це вираз людської сутності. Творення дійсності є реалізацією призначення людини в світі, яка неможлива без діяльнісних проявів. Діяльність як така, як спосіб буття суб'єкту в світі властива лише суспільній людині, хоч часом цією категорією визначають і життєпрояви тварини. Однак, діяльність — це специфічно людська форма розвитку прийомів і засобів ставлення до світу, вона є цілеспрямована зміна дійсності на основі культурно заданих нормативів. Сама дійсність постає перед людьми в масштабах і вимірах діяльності. За її допомогою здійснюється проникнення людини у втаємничений світ, розкриття його таїни, явлення його людині. Якщо визначати діяльність через її суб'єктоносія, то весь її зміст якраз і полягає в тому, що вона виступає як суб'єкт-об'єкт - не відношення, в якому покладання об'єкту можливе лише суб'єктом — не одиночним природним агентом, а носієм родового, всезагального, що володіє свідомістю, яка є ідеальним відображенням цього всезагального. Для суб'єкта об'єкт не результат локального цьогочасного зв'язку, що має відношення лише до життєзабезпечення безпосередньо діючого агента, а результат багаторазових перетворень об'єкта на протязі всієї попередньої історії суб'єкта і умова його подальшого розвитку. Звичайно, в природному світі, в тваринному середовищі є передумови діяльного відношення до світу. Тварина також діяльна в тому розумінні, що змушена забезпечувати своїми діями умови власного життя. Але суттєва відмінність полягає в тому, що для природно діючої істоти її дії обмежені природним інстинктом, індивідно набутим досвідом і спрямовані на самозбереження і збереження нащадків, тоді як діяльність соціальна за походженням, змістом і спрямуванням. Суб'єкт власною діяльністю відтворює суспільство через самого себе, і його діяльність завжди містить в собі безпосередньо перетворююче (практичне) і духовне начало, шляхом якого здійснюється трансляція всезагальності людського буття. Ототожнення тваринної і людської життєдіяльності не лише помилкове в теоретичному відношенні, але й дає невірні практичні орієнтації. І якщо на ранніх ступенях історії людську діяльність можна розглядати як чимось подібну до тваринної активності, то в потенції, в своїй сутності діяльність відрізняється своїм творчим характером. Вона можлива тільки тому, що відтворює соціальну систему в її сходженні, оптимізації, розвитку і піднімається до рівня необхідності відтворення і розвитку всієї природи. Як можливе здійснення такого типу взаємодії, як діяльність? В її основі лежить матеріально-перетворююче начало, але специфіку діяльності утворює єдність матеріального і духовного в ній. Лише за посередництвом духовного, в широкому розумінні цього слова, не тільки самої свідомості, але її буттєвих проявів в житті суспільства: мистецтва, науки, моральних норм, політичних доктрин, правових регуляцій, світоглядних концепцій, а також соціальних засобів їх закріплення і трансляції можливе відтворення і піднесення на вищий ступінь матеріально перетворюючого змісту діяльності. Це суттєвий пункт в розумінні діяльності. Зведення діяльності до її основи — матеріально-практичного перетворення світу спотворює її дійсний зміст. Діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом суспільної людини, вона являє собою єдність матеріально-перетворюючого і духовного начала, бо по-людськи діяльно перетворювати світ можливо лише спираючись на досвід цього перетворення, знятий в духовних формах, і свідомо цілепокладаючи його знов-таки з допомогою духовних форм. Діючий засобами діяльності суб'єкт — це завжди і усвідомлюючий суб'єкт. Діяльність і як функціонування суспільної системи неможлива без її духовного забезпечення. Чим вище рівень діяльності, тим сильніша потреба в її духовності. Особливо переконує в цьому сучасний історичний досвід. Сьогодні очевидно, що все більшого значення для людини набувають питання: в ім'я якої мети перетворюється природа, які межі можливостей забезпечення матеріальними засобами, що важливіше для людини — мати чи бути, чи є смисл в її бутті і т. п. Великою бідою для суспільства і для людства в цілому обертається життєва орієнтація виключно на себе, на задоволення лише особистих потреб за принципом твариноподібних життєдіяльних устремлінь. По суті, діяльність не підлягає розчленуванню на матеріальну і духовну, в кожному її акті наявні обидві складові. Навіть в умовах її диференціації на різновиди ця єдність має місце, хоча й втілюється у відмінні форми. При домінуванні матеріального чи духовного в різних видах діяльності "їх зв'язок нерозривний. Немає потреби доводити, що будь-яка трудова дія по перетворенню природи пов'язана з її осмисленням, плануванням, почуттями, які їй передують і її супроводжують. Не лише в матеріальному перетворенні світу міститься духовний елемент, будь-яка духовна діяльність невідривна від матеріальної. Так, неможлива художня творчість без змін матеріального світу (діяльність скульптора, художника і т. п.), але й інші її прояви прямо чи опосередковано пов'язані з матеріальними змінами у світі. Мова може йти про витрати матеріальних ресурсів на духовну діяльність чи про матеріальні наслідки цієї діяльності. Наприклад, могутні радіостанції, телевізори й інші засоби інформації змінюють зовнішнє середовище. Навіть у тих випадках, коли мова йде про суто розумову діяльність людини, вона пов'язана із змінами найсуттєвішого компонента матеріального світу — суб'єкта його перетворення. Хоч діяльність в кожному своєму прояві двоєдина — матеріальна і духовна, вона здатна утворювати різновиди, в яких переважає те чи інше начало. В основі структурування діяльності лежить поділ праці на розумову і фізичну, а точніше потреби самої діяльності у диференціації і вдосконаленні її елементів. У розвитку діяльності чітко прослідковується певна загальна закономірність: на початку синкретична, нероздільна, вона розщеплюється на окремі види, і відбувається це у зв'язку з тим, що постійно виокремлюються, набувають самостійного статусу різні моменти діяльності, перетворюючись в умови її цілісного здійснення. Діяльність по перетворенню об'єктивного світу спочатку включає в себе емоційно-почуттєве забарвлення, суспільні регулятиви, цільову й світоглядну орієнтацію і органічно пов'язана з ними. По мірі накопичення цих моментів вони відокремлюються в самостійні галузі діяльності по відтворенню і примноженню діяльнісних компонентів. Художня діяльність засобами мистецтва накопичує і підносить людські почуття, мораль посилює суспільну регуляцію діяльності, філософія розширює її світоглядні орієнтації і т. п. Набуваючи самостійного статусу, кожне з цих видів збільшує в цілому діяльнісний потенціал, розширює родові можливості людської діяльності, але в той же час збіднює її своїм розчленуванням. Цілісність діяльності може бути досягнута лише на індивідному рівні, носієм її досягнень здатен стати індивід. Таким чином, для діяльності як способу буттєвості людини в світі властиві такі визначальні ознаки як суб'єкт-об'єктна опозиція, духовно-матеріальна єдність, а також здатність до диференціації, що збагачує її зміст. 2. Практика, як похідна діяльності людини Органічно пов'язана з категорією діяльності категорія практики, яка є її конкретизацією і разом з тим наповнює діяльність більш високим ступенем людського змісту. Якщо діяльність, про що говорилось вище, можна співвіднести в певних межах з тваринними життєпроявами, оскільки те і інше є способом життєзабезпечення, хоч людська діяльність є надто специфічний спосіб, щоб їх уподібнювати, то практика як спосіб буття властива виключно людині. Практика виступає як висхідна основа людського життєрозуміння, як основний філософський принцип. Вона розглядається як «дійсний універсалізм людського буття, абсолютний початок людини, як її сутнісне визначення, як її зв'язок з об'єктивністю і засіб безкінечного формування дійсності».' Діяльність і практика як категорії потребують розмежування, оскільки в багатьох визначеннях вони співпадають. Звичайно, наголошується на чуттєво-предметній спрямованості практики, її розглядають як той момент діяльності, що фіксує її здатність здійснювати матеріальні перетворення. Таке розуміння практики здається надто спрощеним. Як зазначалось вище, діяльність завжди є єдність духовного і матеріального, вилучення, навіть в абстракції, одного з елементів неможливе, оскільки позбавляє діяльність її дійсно людської якості. Здійснювати матеріальні зміни в дійсності без їх духовної означеності здатна лише тварина. Тварини також змінюють своєю діяльністю зовнішню природу, вовки знищують табуни косуль, кози з'їдають молоді пагони низькорослих кущів і оголюють гірські схили і т. п. Отже, поділ діяльності на матеріальну і духовну з метою виокремлення практики як суто людської конституєнти діяльності таким шляхом недоцільний. Предметне перетворення дійсності властиве тільки людині. Дійсність дана практиці у предметній формі і це наслідок соціально-суб'єктного способу її освоєння. Розуміння практики як чуттєво предметного визначального змісту діяльності супроводжувалось в соціальному житті досить негативними практично-політичними орієнтаціями. При акцентації на матеріально-чуттєвому в ранг найвищого прояву практики відносилась праця, в якій цей момент домінував. Практична діяльність за плугом, верстатом, а то й оснащена найпримітивнішим знаряддям — сапою, серпом тощо визнавалась найвищим засобом перевиховання, до якого вдавались в суспільствах, що надихались ідеологією саме з таким розумінням практики. Потребує переосмислення і визнання революційної практики найвищою її формою. Що ж відрізняє практику від діяльності? Очевидно її предметна сутність, але певним чином пояснена. Філософське розуміння предмету виходить за межі його зведення до речовинного утворення. Предмет не фізичний об'єкт, не річ, не матеріальний згусток, не просторове відокремлення. Предметність — спосіб організації практики, предметна відокремленість світу виникає як умова його практичного освоєння, як сконструйована свідомістю даність, як результат фіксації зовнішності людською діяльністю, як наслідок його осмисленого освоєння. Будь-який предмет завжди утворений людиною не лише в тому розумінні, що він продукт матеріально-перетворюючого діяння, навіть в тих випадках, коли його не торкнулась рука людини або знаряддя праці, предмет вичленено з об'єктивного світу людською думкою, категоріально-понятійними визначеннями, цілепокладанням, теоретичними конструкціями, в яких узагальнено досвід попередньої практичної діяльності. Отже практика — не будь-яке матеріально-перетворююче дійство, а лише таке, яке здійснюється по відношенню до покладеного, вичлененого мисленним узагальненням попередньої діяльності предмету і полягає в його перетворенні в інший матеріальний об'єкт, що стає предметом через опредмечення в ньому смислів, значень, почуттів, цілей і інших проявів людської духовності. Практика тим відрізняється від діяльності, що змінює цей предмет, робить його іншим. Мається на увазі не речовинне перетворення, що також є змістом практики, а його образ, тобто його соціокультурне значення. В результаті практичної дії з ним предмет стає фрагментом культурної цілісності, він розширює або звужує межі свого існування в полі людського діяння, змінюється його смислова наповненість. Це стосується як структурних компонентів техніки, так і соціальних реалій типу соціальних інститутів, а також культурних явищ. В практичній дії людина має справу з сконструйованими її діяльністю і духовністю предметами, саме вони нею змінюються. Мабуть, не кожний діяльний акт стає практичним, він стає таким, коли дістає практичне спрямування, стосується чогось, що оформлене в контексті соціуму, культури, знань тощо. Безпредметна діяльність має місце в тому разі, коли її об'єкт не представлений у вигляді предмету. Нерідко невирішеність практичних завдань залежить від їх теоретичної неоформленості і взагалі духовної неосяжності. Так, наприклад, практичні труднощі ефективного розвитку економічних відносин детермінуються не лише відсутністю матеріальних ресурсів, але й немалою мірою теоретичною неосмисленістю завдань їх перетворень і навіть морально-психологічною непідготовленістю до їх радикальних змін. До певної міри перетворення предмету тотожне зміні суб'єкту діяння, бо це зміна образу тієї реальності, з якою взаємодіє людина, розширення обсягу його змісту і значення. Це означає, що в практичній дії змінюється в першу чергу сам суб'єкт, бо предмет в кінцевому рахунку є його похідна. В практиці органічно злиті визначеність людини світом і визначеність світу людиною. В діяльності реалізується об'єктна спрямованість людського буття, а на практиці — суб'єктна. Хоч останній висновок і здається парадоксальним щодо звичного трактування практики, але в тім-то й полягає її дійсно людська сутність, що в ній реальність покладається як предмет не стільки її заданістю зовнішніми обставинами, скільки її людською визначеністю. Світ практично змінюється не тому, що зазнає впливу технічних і інших фізичних процесів, які супроводжуються новими формоутвореннями, на це здатна й сама природа, а тому, що він переосмислюється людиною як сукупність новоутворених і глибше пізнаних первинне заданих об'єктів і дістає нові визначення по типу, що це таке і що з ним можна зробити — саме в такій іпостасі постає перед людиною предмет її практичної дії. Сама людина — вищий тип предметності. Але вона стає власним предметом практично-перетворюючої діяльності на вищих ступенях її розвитку. Людство і в минулому вирішувало педагогічні, виховні завдання, але підпорядковувало їх меті практичного перетворення природи і соціального світу. Людина в суспільстві відтворювалась лише як агент виробництва. В практиці вищого рівня людина не об'єкт впливів на неї (соціалізації, виховання, формування і т.п.), а активне начало її здійснення, де предметність самовідтворюється. Висновок Розглядаючи єдність слова і діла з боку діла, цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сутності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки діяльності людина поборола вихідну, початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття. Отже, діяльність є джерелом формування соціальності. Соціальне живе лише в діяльності й завдяки їй. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ — культуру. Таким чином, діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Вона виконує соціокультурну творчу функцію, творить соціум як культуру. Г.Гегель вважав діяльність всепроникаючою характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі — рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолютна ідея створює предметний світ культури, відбиває суспільне життя, різноманітні формоутворення — мораль, право, мистецтво, філософію тощо. Гегелівську концепцію діяльності намагались осмислити й переосмислити майже всі філософи наступних епох. Наприклад, К.Маркс обгрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики. С.К'єркегор протипоставив раціоналістському трактуванню діяльності Г'.Гегелем феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування. Е.Кассірер вбачав у діяльності головне джерело формування символічно-знакових структур. Е.Гусерль розглядав її як засіб формування життєвого світу. М.Вебер, Ф.Знанецький, а пізніше й Т.Парсоне трансформували ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови й орієнтації, мотиви, сподівання, вибагливість тощо. Використана література Г.І. Горак Філософія. – К.: 1997р. Філософія: навчальний посібник. – під ред. І.Ф. Надольного. – К.: 1997р. Є.М. Причепій Філософія. – К.: 2001р. П. Сорокін Людина, цивілізація, суспільство. – М.: 1992р.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 503 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: