Реферат на тему Ідеї Відродження та Реформації - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Ідеї Відродження та Реформації. Розвиток освіти й виховання у європейських країнах у XVII—XVIII ст. відбувався під значним впливом ідей Відродження та Реформації. У цей час на педагогічному горизонті з'являються нові імена видатних педагогів.. Помітне місце серед них посідає англійський філо-соф, психолог, педагог Джон Локк (1632—1704). На-родився у сім'ї адвоката, початкову освіту здобув удо-ма, закінчив Вестмінстерську школу та Оксфордський університет. Отримав ступінь бакалавра медицини, а згодом магістра. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, домашнім лікарем і вихо-вателем онука графа Шефтсбері, з яким емігрував до Голландії; повернувся до Англії після революції 1688 р. Написав низку праць: "Лист про віротерпимість", "Дос-лідження про людський розум", "Думки про вихован-ня", "Розумність християнства". Світогляд Локка сформувався під впливом буржуаз-ної сім'ї, боротьби буржуазії проти феодально-королівської влади, близькості до англійського ліберального дво-рянства. За своїми соціальними поглядами він був при-хильником договірної теорії походження держави і теорії природного права. Відкидаючи вчення про вроджені ідеї, доводив, що в свідомості людей немає природжених ідей і уявлень, що людина — "чиста дошка", а уявлення і поняття виникають під впливом предметів зовнішнього світу через органи чуттів. З усіх людей дев'ять десятих є такими, якими їх зробило виховання: добрими або зли-ми, корисними або некорисними. Виховання не просто відіграє вирішальну роль, воно долає і вплив спадково-сті, і вплив середовища, тому що ці чинники пасивні, а виховання — визначальне начало. Мету виховання Дж. Локк вбачав у підготовці джентль-мена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибуткове вести свої справи, не заважаючи іншим, має здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в това-ристві. Діти бідних верств населення його не хвилюва-ли. Локк, категорично виступаючи проти шкільної ос-віти, яку вважав відображенням суспільства, амораль-ного у своїй сутності, обстоював домашнє, індивідуаль-не виховання дітей. Для досягнення мети виховання, на його думку, треба забезпечити виховання тіла, характе-ру й розуму. Дітей ще змалку слід фізично загартовува-ти і привчати зносити втому, незгоди, нестатки. Така система фізичного виховання є необхідною умовою ство-рення "здорового духу в здоровому тілі". . Особливе місце у формуванні джентльмена Дж. Локк відводить моральному вихованню. З раннього віку ди-тину необхідно привчати і вправляти в умінні перема-гати власні примхи, пристрасті, йти за тим, що схва-лює розум. Головне завдання морального виховання — формування в людини дисципліни духу, яка вихову-ється обмеженнями. Розумове виховання Локк відсу-ває на задній план. Він вважав, що вміння триматися в товаристві, діловитість, заповзятливість важливіші за більшість знань, що їх дають європейські школи — без них джентльмен може обійтися. Мета навчання — готувати не вченого, а ділову людину. Тому треба зро-бити її розум здатним сприймати будь-яке знання, ко-ли вона сама того захоче. Він запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної ді-яльності. Радив вивчати реальні навчальні предмети і живу мову замість мертвих мов: вважав, що час, пра-цю і зусилля треба витрачати на здобуття корисних і потрібних знань (англійської та французької мов, географії, малювання, математики, астрономії, філософії, історії, права, верхової їзди, танців, фехту-вання); пропонував вивчати бухгалтерію, ремесла (сто-лярне, теслярське) і сільське господарство. На його дум-ку, праця на свіжому повітрі сприяє зміцненню здо-ров'я, а ремесло завжди може знадобитися діловій лю-дині, до того ж, запобігає неробству. Методи навчання слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони робили процес навчання цікавим і захоплюючим. Дітям треба показувати користь того, що вони вивчають. "Думки про виховання" Дж. Локка відіграли вагому роль у розвитку педагогіки не лише в Англії, айв усій Європі. Французький філософ Клод-Адріан Гельвецій (1715—1771).свої педагогічні погляди виклав у творах "Про розум", "Про людину, її розумові здібності та її виховання". Він заперечував вирішальну роль спадко-вості та вроджених ідей, доводив, що виховання робить людину тим, чим вона є. Виходячи з того, що перебу-дова суспільства можлива через виховання, захищав суспільне виховання й освіту. Вважав, що мета вихо-вання в тому, щоб розкрити серце дитини для гуман-ності, а розум — для правди, щоб виховати громадян, у свідомості яких ідея особистого добра поєднувалася б з ідеєю добра для всіх. Головним завданням морального виховання, на дум-ку Гельвеція, є моральне вдосконалення людини. Здійс-нювати моральне виховання можна за допомогою "Ка-техізису моралі". Мораль треба викладати, як і будь-яку іншу науку. Принципи моралі слід зробити наоч-ними і доступними дітям. Виховують моральність фор-муванням в учнів правильних суджень і понять. Гель-вецій надавав великого значення активності й самоді-яльності дитини, ролі її особистого досвіду, виступав проти фізичних покарань. Він припускав застосуван-ня покарань лише за умови, що всі інші засоби вихов-ного впливу вже вичерпано. Вирішальну роль у формуванні особистості відводив ЇЇ розумовому вихованню, правильно поставленій осві-ті. Вважав, що чим освіченіші народи, тим вони доб-родійніші, могутніші й щасливіші. Фізичне виховання має зробити її сильною, здоровою. Для цього при школах потрібні майданчики, де діти вправлялися в бі-гу, боротьбі, стрибках, плаванні та ін. К.А. Гельвецій вважав, що жінкам треба надати мож-ливість отримувати освіту нарівні з чоловіками, бо вони відрізняються від чоловіків тільки своєю організацією. При-чину відсталості жінки вбачав у її суспільному станови-щі, змінити яке можна добре організованим вихованням. Один із найвидатніших представників світової демо-кратичної педагогічної думки швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) упродовж тре-тини століття керував навчально-виховними заклада-ми, де втілював у практику і розвивав свої педагогічні ідеї. Спочатку у своїй садибі Нойгоф він організував "Ус-танову для бідних" (1770—1780) — один з перших в історії дошкільних навчально-виховних закладів. З 1798 по 1799 рік створив і утримував притулок для сиріт. У 1800—1804 рр. керував у Бургдорфі інститутом, який являв собою комплекс середніх шкіл — базу для під-готовки вчителів. У 1804 р. інститут було переведено до м. Івердон. Песталоцці керував ним до 1825 р. Свій багатий педагогічний досвід учений теоретич-но узагальнив у творах "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лебедина пісня" та ін. Виступаючи за нову початкову школу, вважав за необхід-не зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій; створення теорії початкового навчання з опертям на психологічні заса-ди; опрацювання методики початкового навчання. Виходячи з положення, що тільки власні сили люд-ської природи е основою, яка формує людину, Песталоцці вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різнобічним і гармонійним. Педагог не повинен приду-шувати природного розвитку дитини. Головний прин-цип виховання — його відповідність природі. Властиві кожній дитині від народження задатки здібностей тре-ба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відпові-дає природному порядку та законам розвитку дитини. Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він відводив сім'ї, родинному, зокрема материнському, ви-хованню. На його думку, родина — це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємної допомоги. Важ-ливим засобом морального виховання вважав вправляння дітей у моральних вчинках, які потребують само-владання і формують волю. Згідно з Песталоцці, процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які відтак обробляє свідомість. Був переконаний, що усунути недоліки сучасної йому шкіль-ної освіти можна лише за умови, що будь-яке навчання спиратиметься на спостереження і дослідження, після чого треба зробити відповідні висновки та узагальнен-ня. Саме в результаті зорових спостережень, слухових та інших відчуттів збуджуються думки, формулюються судження. Здійснити розумове виховання Й.Г.Песталоц-ці намагався за допомогою спеціально підібраних для кожного ступеня навчання вправ, які безпосередньо і по-слідовно розвивають інтелект кожного індивіда. Мето-дика такого навчання має бути настільки простою, щоб нею легко могла оволодіти кожна мати. Виходячи з ідеї, що існують найпростіші елементи знання про речі та предмети (число, форма, слово), він зводив елементарне навчання до вміння вимірювати, лічити і володіти мо-вою. Найважливішою засадою навчання вважав наоч-ність, без якої неможливо сформувати правильне уяв-лення про світ, розвивати мислення і мовлення. Крім уміння мислити, дітям слід прищеплювати практичні навички, бо оволодіння знаннями без уміння користу-ватися ними — великий недолік навчання. Для форму-вання цієї якості потрібна система спеціальних вправ, які поступово ускладнюються. Слід ураховувати також фізичні та психічні особливості учнів. Й.Г.Песталоцці заклав основу спеціальних методик початкового навчання. У процесі навчання дитина з раннь-ого віку повинна сама вести спостереження і розвивати свої здібності. Щодо вивчення рідної мови завдання педагога полягає в тому, щоб розвивати мову дитини і збагачувати її словниковий запас. Він обстоював звуковий метод нав-чання грамоти, що було надзвичайно важливо, оскільки в ті часи панував буквоскладальний метод. Великого значення учений надавав фізичному вихо-ванню, вважаючи його найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей. Мати, годуючи і до-глядаючи дитину, вже має дбати про її фізичний розви-ток. Вважав, що фізичне виховання повинно бути тісно пов'язане з моральним і розумовим. Вплив Й.Г. Песталоцці як педагога та реформато-ра важко переоцінити. Його погляди і діяльність надали початковому навчанню відповідного сенсу: вихован-ня має не тільки давати певні елементарні відомості, а й ураховувати індивідуальність дитини, пробуджува-ти і зміцнювати її духовні сили, виховувати морально і суспільне. У такому напрямі педагогіку Песталоцці розвивали його прихильники та учні з різних країн (Фребель, Гербарт, Ушинський). Найвідомішим його послідовником був німецький педагог-демократ Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790—1866). Ще за життя його називали "учителем німецьких учителів". У 1848 р. Дістервега було обрано головою "Всезагальної вчительської спілки", а пізніше — представником від учительства до прусської Палати де-путатів. З 1827р. і до кінця життя видавав журнал "Рейнські листки для виховання і навчання", опублі-кував понад 400 статей, а з 1851 р. випускав журнал "Педагогічний щорічник". Написав понад 20 підручни-ків для учнів, кілька посібників для вчителів, зокре-ма "Керівництво до освіти німецьких учителів". Як і Й.Г.ІІесталоцці, Ф.-В.-А. Дістервег вважав, що людська природа виявляє себе у задатках. Але, на від-міну від свого попередника, гадав, що ці задатки — тільки можливості для розвитку й освіти, тому завдан-ня виховання — спонукати і спрямовувати самодіяль-ний їх розвиток. Учений обстоював ідею загальнолюдсь-кого виховання, яка передбачає виховання єдності лю-бові до всього людства і до свого народу. На його дум-ку, головна мета виховання — гармонійний розвиток можливих задатків людини, її можна досягти через са-модіяльність. Правильне виховання будується на осно-ві таких трьох принципів: природ овід повідність, культуровідповідність та самодіяльність. Спираючись на ці принципи, він створив дидактику розвиваючого навчан-ня, зробивши наступний крок у розвитку започатко-ваної Й.-Г. Песталоцці ідеї розвиваючого навчання. Процес навчання, на його думку, включає дидактичні принципи і правила, що стосуються учня; дидактич-ні положення, що стосуються об'єкта — навчально-го матеріалу; правила навчання, що стосуються вчите-ля. Він сформулював 33 правила навчання: навчання має розвивати природні сили і задатки дітей; навчати треба природовідповідно та ін. Ф.-В.-А. Дістервег запропонував і обґрунтував розви-ваючий метод навчання, орієнтований на активність і свідомість учнів, який передбачає проведення занять у формі діалогу, коли запитання ставлять і учитель, і учні. Цей метод привчає учнів мислити, самостійно зна-ходити істину. Щоб знання учнів були ґрунтовними, радив частіше звертатися до вже вивченого, повторю-вати пройдене. Міцному засвоєнню знань сприяє також свідоме засвоєння учнями навчального матеріалу. Ус-пішне навчання завжди має виховуючий характер, не тільки розвиває розумові сили дитини, а й сприяє фор-муванню в неї волі, почуттів, поведінки. Учитель, за Дістервегом, повинен досконало знати свій предмет, любити свою професію і дітей: бути рі-шучим, енергійним, мати тверду волю і характер, весь час вести дітей уперед, не відступаючи від своїх прин-ципів: мати громадянську мужність і свої власні пере-конання; постійно самовдосконалюватися; бути носієм високих моральних якостей, взірцем для своїх вихо-ванців. Прихильником ідей Й.-Г. Песталоцці був відомий німецький філософ, психолог і педагог Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776—1841). Свої педагогічні ідеї він вик-лав у творах "Загальна педагогіка, виведена з мети ви-ховання", "Нариси педагогічних читань" та ін. Педа-гогіка Й.Ф.Гербарта — це перша спроба буржуазії ство-рити систему педагогіки як науки, побудованої на ети-ці та психології. Будучи тісно взаємопов'язаною з пси-хологією й етикою, педагогіка має відстоювати свою са-мостійність і самостійний шлях розвитку. Мета виховання, на думку ученого, — формування доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Процес виховання Й.Ф.Гербарт поділяв на керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання. Сис-тему керування дітьми він будував на власній ідеї про те, що дитині від природи притаманні "дика пустотли-вість", тому вона порушує встановлені в школі поряд-ки, виявляє недисциплінованість. Щоб забезпечити нав-чання й виховання, треба приборкати цю "дикість". За-собами системи керування, на думку Гербарта, є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, як допо-міжні засоби — авторитет і любов вихователя. Й.Ф.Гербарт висунув ідею виховуючого навчання, в основі якого — шість видів багатостороннього інтересу, а саме: а) емпіричний інтерес, який начебто відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спо-стереження; б) умоглядний інтерес, який відповідає на питання "чому це так?" і налаштовує на роздуми; в) ес-тетичний інтерес, який забезпечує художню оцінку явищ; г) симпатичний інтерес, спрямований на членів родини і найближче оточення; ґ) соціальний інтерес, спрямований на ширше коло людей, на суспільство, свій народ і все людство; д) релігійний інтерес, спрямований на спілкування з Богом. Перші три види інтересу повин-ні задовольнятися вивченням предметів природничо-ма-тематичного циклу, решта — гуманітарних дисциплін. Популярним було вчення Й.-Ф.Гербарта про чоти-ри ступені навчання. На першому (виразність) здійс-нюється початкове ознайомлення учнів з новим навчаль-ним матеріалом з широким використанням наочності. На другому ступені (асоціація) під час вільної бесіди встановлюються зв'язки нових уявлень з попереднім. На третьому ступені (система) здійснюється зв'язний виклад нового матеріалу з визначенням головних по-ложень, з виведенням правил і формулюванням зако-нів. На четвертому ступені (метод) в учнів у процесі ви-конання вправ виробляються навички застосування на-бутих знань на практиці. Й.Ф.Гербарт розробив теорію видів навчання: опи-сового (виявити досвід учня і розширити його за допо-могою наочності, розповіді та заучування матеріалу), аналітичного (поділ навчального матеріалу на склад-ники і надання уяві учнів певної системи), синтетич-ного (узагальнення вже відомого матеріалу, зведення його до системи). Система морального виховання, розроблена Гербартом, ґрунтується на п'яти моральних ідеях: ідеї внут-рішньої свободи, що робить людину цілісною, без ду-шевного розладу, усуває внутрішні суперечності між судженнями та вчинками; ідеї вдосконалення, яка по-єднує силу й енергію волі та забезпечує "внутрішню гар-монію" людини, повноту життя, потребує наполегли-вості, організованості; ідеї приязні, яка сприяє узгод-женості волі однієї людини з волею інших, унеможлив-лює будь-які соціальні конфлікти; ідеї права, яка має вирішальне значення у розв'язанні конфліктів між во-лею людей, регулює ці конфлікти; ідеї справедливості, якою треба керуватися, визначаючи винагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила. На його думку, вихована на таких ідеях людина ніколи не конфлікту-ватиме з середовищем, завжди стоятиме на варті існую-чого суспільно-політичного ладу. Педагогічні ідеї Й.Ф. Гербарта у другій половині XIX — на початку XX ст. набули поширення в усіх країнах Західної Європи. Він мав багато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї в окремий педаго-гічний напрям — гербертіанство.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 399 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: