Реферат на тему Германевтика як метод дослідження - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Германевтика як метод дослідження. Для літературознавства XX ст. характерні дві провідні тенденції- інтерпретаційна та наукова. Літературознавча інтерпретація скерована не на точність наукового пізнання, а на поглиблення смислу твору за допомогою інших смислів, тому інтерпретаційне літературознавство активно залучає piзнi контексти — філософський, психологічний, соціолопчний тощо. Натомість авангард не літературознавство, що виникло на початку XX ст., прагне розбудувати літературну теорію на зразок точних наук, заперечуючи інтерпретацію через и творчий, ненауковий характер. Методологічною основою традиційного інтерпретаційного лігературознавства XIX—XX ст. стала герменев-тика (грец. hermeneutike — мистецтво тлумачення), тобто теорія тлумачення, а структуралізм — провідною методологічною основою авангардного наукового лігера-турознавства XX ст. Однак завдяки психоаналізу, який критикував герменевтику i став антитрадиційною методологією тлумачення, відбулася також модернізація інтерпретаційного літературознавства. Модернізацію здійснювали двома шляхами: через психоаналітичне вивчення життя i творчості письменника. Традиційна біографічна (позитивістська) школа, що виникла в другій половит XIX ст., збирала i докумен-тально перевіряла біограф1чний матеріал, а літературний твip витлумачувала через обставини життя автора. Однак психологічна школа виявила раціональні обмеження цього методу: творчість письменника часто була не відтворенням реальної біографії, а відштовхуванням від неї — компенсацією того, що не здійснилося у реальному житті. Психоанал1з проігнорував позитивізм (довіру до реальних, очевидних фактів) бюграфічного методу та духовну цілеспрямованість герменевтичної школи. Він зосередився не на очевидному в біографії письменника, а на випадковому та прихованому, на незначних з погляду 6iографічного та психологічного методу, але дуже вагомих для психоаналітичного тлумачення подіях. Основу психоаналітичного літературознавства ста-нов л ять: 1) психоаналітичне тлумачення біографії письменни-ка, так званий психобіограф1чний метод. Сформульований він у працях Фройда «Достоєвський i батьковбивство», «Леонардо да Biнчi i його спогад про дитинство»; 2) психоаналітичне тлумачення тексту. Методика його розроблена в аналізі сновидінь, фантазувань та дотепу, здійсненому Фройдом у працях «Тлумачення сновидінь», «Галюцинації і сни у „Градіві”Єнсена», «Поет i фантазування», «Дотеп i його відношення до неусвідомленого». Отже, відносини між герменевтикою та психоаналізом як методологіями інтерпретаційного літературознавства постають як відносини між традиційною та модерністською інтерпретаціями. Погляд на мистецтво знизу, заглиблення в його неусвідомлене підпілля озна-чав методологічний переворот. Адже психоаналіз здійснює зсув iз центрального об'екта герменевтики (мистец-тво як «форми самопізнання духу») на периферійний тілесний низ духовного творця. Це стало 1мпульсом для становлення у другій половит XX ст. філософії жаргінальності (лат. margo — край, межа, тобто аналіз стану особистості на межі). Герменевтична філософська традиція бере початок від Ф. Шлейермахера до Г-Г. Гадамера. Видатний німецький філософ, філолог i богослов, автор концепції утверсальної герменевтики Фрідріх-Ернст-Даніель Шлейермахер (1768—1834), заснувавши богословсько-філософську школу, велику увагу приділяв i роботі з текстом. На основі екзегези (грец. exegesis — пояснения), тобто тлу-мачення бiблiйниx текстів, Biн обгрунтував метод розуміння. Будучи противником раціоналізму, вважав Бога непізнаваним, філософію релігії — вченням не про Бога, а про релігйне почуття, а розуміння — не теоретичним пізнанням, а духовним переживанням. Німецький філософ, засновник сучасної філософської герменевтики, Ганс-Георг Гадамер (нар. 1900 р.) брав до у ваги і сторичний характер розуміння, що передбачає тлумачення тексту відповідно до ситуації, в якій перебуває iнтepnpeтaтop. Завдяки рухливості icторичного людського буття герменевтика приходить до визнання плюральності (лат. pluralis — множинний) інтерпретацій. У дyci новітньої німецької філософії він залучив у філософський дискурс мистецтво, що як «форма самопізнання духу» не су перечить філософії. Тому поетику він вважав внутрішньо притаманною гер-меневтиці, а розуміння художнього твору — глибинним осягненням сенсу, злиттям його з духовним досвідом інтерпретатора. Герменевтика, за словами Гадамера, «бу-дує мicт у npocтopi, що icнyє мiж одним духом та іншим i зменшує відчуженість чужого духу»1. На становления літературної герменевтики (методо-логи тлумачення художнтх текстів) впливають герме-невтика теологічна (екзегеза релігйних текст1в), філософська, яка опрацьовує загальнотеоретичні проблеми „розуміння» та «інтерпретації», й лінгвістична, яка взаемодіє з семантикою —розділом мовознавства, що вивчає значения слів та виразів i їx зміни. Загалом класична методологія тлумачення має спра-ву, на думку Рікера, з «екзегезою тексту свідомості, тобто грунтуєеться на розумінні духовного феномену, духовного смислу, що прагне виявитись у тексті. Такий підхід зумовлює довіру до тексту, прагнення порозумітися з ним. Психоаналітична герменевтика протилежна герменевтичній традиції, оскільки шукає в тексті приховані «нижчі” смисли. «Психоаналітична інтерпретація, — вказував Гадамер, — не намагається зрозуміти, що хоче сказати інший, а, навпаки, намагається зрозуміти, що він не хоче сказати, або навіть не припускає того, що він може сказати». Отже, між традиційною герменев-тикою i психоаналізом виникає конфлікт інтерпретацій: психоаналіз, акцентуючи на зміщеннях, зсувах прихованих смислів у явних значеннях, спрямовується на підрив високих духовних смислів, виявляючи за ними семанти-ку латентних «низьких» бажань. Психоаналітична методика, яка дає змогу виявити приховані бажання не лише у снах i невротичних сим-птомах, а й у мистецтві, культуротворчості загалом, була охарактеризована як «герменевтика підозріння», що постала всупереч «герменевтиці прагнення». Психоаналіз витлумачується або як супротивний герменевтиці метод (Гадамер), або з позиції постмо-дерної неконфліктності протилежностей як один з герменевтичних методів, спрямованих на розуміння єди-ної проблеми — всебічного пізнання людини . Подібно до герменевтики психоаналіз мir стати методологіеєю гуманітарних наук. Роль психоаналізу для літературознавста аналогічна ролі, яку, на думку Piкepa, він виконує для філсофії: психоаналіз є якщо не філсофською дисципліною, то дисципліною для філософії. Для фундаментальної онтологи (грец. ontos — суще; вчення про буття) він поставив дві вагомі проблеми: позбавив суб'екта цілісності; відновив значущість проблематики несвідомої форми існування („Існування, яке відкрив психоаналіз, висту пає як бажання”). У зв'язку психоаналізу i літератури довершується романтична парадигма: «філософія життя» тяжіє до «філософії духу». Літературознавство, щоб відповідати сучасності, не повинно уникати в гуманітарних науках загальної тенденції, якою є синтез різних теоретичних та свтоглядних підходів, зокрема різних герменевтичних методів. «Сьогодні ми є людьми, — констатував Piкер, — які володіють символічною логікою, наукою екзегези, антропологією, психоаналізом, i які, можливо, вперше мають здатність охопити єдиними питаниями увесь людський дискурс». Кожна людина вере участь у несвідомому творчому процесі, породжуючи сновидіння. Тлумачення сновидінь закладає основи для тлумачення художнього твору, де свідомий елемент виконуе важливу роль упорядкуван-ня спонтанних образів. Сновидець (аналогічно — ав-тор) причетний до таємного знания про власну творчість. Однак це знання може залишатися непізнаним. Тому Фройд стверджував, що «сновидець усе-таки знае, що означав його сон; він тільки не знає, що він знае, i через те гадае, ніби він нічого не знає». Heycвiдомленому творцеві (сновидцю) i усвідомленому твор-цеві (письмеинику) приходить на допомогу психоаналітичне тлумачення. Література до теми Андреев Л. Г. Сюрреализм. — М., 1972. Гадамер Г-Г. Герменевтика i поетика. Пер. з him. — К., 2001. Ключевые понятия психоанализа. / Под ред. В. Мертенса. Пер. с нем. — СПб, 2001. Левчук Л. Т. Сюрреалізм. // Естетика. — К., 2000. Левчук Л. Т. Психоаналіз: юторія, теорія, мистецька практика. — К., 2002. Павличко С. Дискурс модершзму в українській літературі— К., 1999. Piкep П. Конфлікт штерпретацж. Герменевтика i деконструкц/'я: дискусія Г.-Г! Гадамера i Ж. Дерріди. //Антолопя cbitoboi лггературно-критично)'думки XX ст. / За ред. М. ЗубрицькоГ. — Льв1'в, 1996. Рославец Е. Н. Разрушение образа. О некоторых тенденциях сов-ременного зарубежного искусства. — К., 1984. Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному. // Фрейд 3. Художник и фантазирование. — М., 1995. Фройд 3. Поет i фантазування. // Антолопя світової лігературно-критичної думки. / За ред. М. ЗубрицькоУ. — Льві'в, 1996. Фройд 3. Сновиддя. // Фройд 3. Вступ до психоанал1'зу. — К., 1998. Фрейд 3. Я и Оно. В 2-х т. — Т. 2. — Тб., 1991. Schwarz J. Surrealismus. Berghaus Verlag, 1975.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 343 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: