Реферат на тему Формування образу світу у свідомості людини - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Формування образу світу у свідомості людини. Людина не може жити й розвиватися, не створивши - обов'язково за допомогою якої-небудь знакової системи - образ оточуючого її світу. Найчастіше в якості такої системи виступає природна мова. Слово образ тут вжите для того, аби підкреслити, що людина має справу не з копією світу: вона завжди перетворює вхідні сигнали, адаптуючи їх до своїх потреб. Індивід неповторний як біологічна та психологічна особина, але він народжується в уже готовий світ. Кожна культура має свій образ світу. Зрозуміти його завжди непросто. Зазвичай ми не помічаємо культурної моделі світу, відображеної в рідній мові. Ми поводимося з нею як з єдино правильною, подібно до того, як не помічаємо повітря, яким дихаємо. Образ світу, втілений в чужій культурі, можна побачити через призму нерідної мови. Фрумкіна Р.М. говорить: „Якщо ми вдумаємося в те, наскільки багатоманітні відносини мови і культури, то зрозуміємо, що наука про мову - важлива складова науки про людину як про мислячу істоту" [12, с.87]. Навіть якщо ми думаємо „без слів", то тільки після того, як уже оволоділи словами. І розповісти, про що саме ми думаємо і як ми думаємо, ми можемо тільки за допомогою слів. „Все, що культурно значиме, в мові виражене" [12, 88]. Тому в мовах північних народів є десятки слів для розрізнення різних видів снігу і льоду, в мовах мешканців гір - багато слів, що відображають деталі рельєфу. Іноді ми дивуємося, що в чужій мові чогось „нема". Як правило, це відбувається тому, що ми думаємо про чужу культуру термінами власної культури і відповідно про чужу мову - категоріями рідної мови. Разом з тим деякі поняття чи відношення можуть бути несуттєвими для даної культури. Ми повинні вийти „за межі безпосередньо даної інформації" (висловлювання Дж. Брунера), відкинути все несуттєве для нас і залишити тільки ту частину інформації, яка нам потрібна для виконання особистого завдання [4, с.68]. Гумбольдт вважав мову „проміжним світом". Цей „проміжний світ" знаходиться між народом та оточуючим його об'єктивним світом. Ось як учений висловився з цього приводу: „Кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, коло, за межі якого можна вийти лише в тому випадку, якщо вступаєш в інше коло" [7, с.36]. Ідеї Гумбольдта про те, що мова визначає відношення людини до об'єктивної дійсності, перетворює зовнішній світ у власність духу розвивали такі вчені, як Л. Вітгенштейн, Л. Вайсгербер, Й. Трір, П. Хартман, Є.Касірер. Вони вважали, що поняття - це не відображення об'єктивної дійсності, а продукти символічного пізнання, тобто пізнання, обумовленого словесними знаками, символами. Мова визначає мислення, перетворює оточуючий світ в ідеї, „вербалізує" їх. При цьому вони стверджують, що мова обмежує пізнавальні можливості свідомості: „Кордони моєї свідомості окреслені моєю мовою" (Вітгенштейн) [3, с.26]. Що ж стосується мови, то Бодуен де Куртене вважав, що вона базується на „комунікативному характері людини і її потребі втілювати свої думки у відчутні продукти власного організму та повідомляти їх особам, собі подібним, тобто іншим людям" [3, с.27]. Образ світу, якщо дивитися з точки зору сучасних психологів, розглядається як відображення в психіці людини предметного світу, опосередковане предметними значеннями і відповідними когнітивними схемами та піддається свідомій рефлексії. Бахтін М.М. стверджує, що необхідно „включити „внутрішній досвід" в єдність об'єктивного зовнішнього досвіду" [2, с.75]. Суб'єктивній психіці належить дійсність внутрішньої психіки, дійсність знака. Поза знаковим матеріалом немає психіки, немає об'єктивного світу. Тому внутрішню психіку не можна аналізувати як річ, а можна лише розуміти і тлумачити як знак" [2, с.75]. Знаковим матеріалом психіки, перш за все, є слово. Правда, внутрішнє мовлення переплітається з масою інших рухових реакцій, що мають знакову природу. Все ж основою, кістяком внутрішнього життя є слово. Виключення слова до крайньої межі знизило б психіку, виключення всіх інших виражальних рухів взагалі б її згасило. У своєму чистому вигляді внутрішній знак, тобто переживання, існує лише для самоспостереження (інтроспекції). При правильному розумінні психіки і самоспостереження останнє, як вважає Бахтін М.М., не порушує єдності внутрішнього й об'єктивного досвіду. Внутрішнє мовлення могло би й зазвучати. Самоспостереження як таке рухається в напрямку від внутрішнього до зовнішнього знака. Воно має виражальний характер [2]. Розуміння будь-якого знака, як зовнішнього, так і внутрішнього, здійснюється у нерозривному зв'язку зі всією ситуацією існування даного знака. Ця ситуація і при самоспостереженні подається як сукупність фактів зовнішнього досвіду, що коментує даний внутрішній знак. Ця ситуація завжди є соціальною. „Орієнтація у власній душі (самоспостереження) реально невіддільна від орієнтації в даній соціальній ситуації переживання" [10, с.78]. Тому будь-яке занурення в самоспостереження можливе лише в нерозривному зв'язку із зануренням в розуміння соціальної орієнтації. У слові, в кожному висловлюванні, яким би воно не було примітивним, завжди, знову і знову втілюється живий діалектичний синтез зовнішнього та внутрішнього. В кожній висловленій фразі суб'єктивне переживання приховується в об'єктивному факті сказаного слова, а сказане слово суб'єктивується в акті розуміння, щоб рано чи пізно породити репліку у відповідь. Кожен з нас, сприймаючи світ через образ світу, постійно переносить світле поле уваги з одного предмета на інший. Таким чином, в нашому образі світу, точніше в тому його ситуативному фрагменті, з яким ми в даний момент маємо справу, весь час „висвітлюється" окремий предмет, а потім увага і свідомість переключається на інший - і так безкінечно. Але це безперервне перемикання свідомості з одного предмета на інший передбачає одночасно перехід предмета (його означеного образу) з одного рівня усвідомлення на інший. Леонтьєв А.А. писав: „В моїй свідомості існує те, що є об'єктом усвідомлення, і те, що знаходиться на рівні свідомого контролю" [8, с.269]. Таким чином, рух свідомості в образі світу має стереометричний характер. Свідомість має глибину. Образ світу багатовимірний, як багатоманітний і сам світ. Але образ світу може бути не включеним в безпосереднє сприйняття світу, а повністю рефлексивним, відокремленим від наших дій у світі, зокрема сприймання. Такий образ світу може бути ситуативним, тобто фрагментарним. Наприклад, так можна охарактеризувати роботу пам'яті чи уяви. Але він може бути й позаситуативним, глобальним: тоді це образ цілісного світу, свого роду схема світобудови. Такий образ світу за своїм змістом завжди усвідомлений, рефлексивний, але глибина його осмислення, рівень рефлексії можуть бути різними. Граничний рівень такої рефлексії відповідає науковому та філософському осмисленню світу. Леонтьєв вважав, що „мова є системою орієнтирів, необхідних для діяльності в цьому речовому і соціальному, одним словом - предметному, світі". Відповідно засвоєння нової мови розглядається як перехід на новий образ світу, необхідний для взаєморозуміння та співробітництва з носіями іншої мови та іншої культури. „Щоб мова могла слугувати засобом спілкування, вона повинна передбачати єдине розуміння реальності. І навпаки: єдність розуміння реальності і єдність та узгодженість дій в ній мають своєю передумовою можливість адекватного спілкування" [8, с.272]. Поки що ми залишалися в межах індивідуально-особистісного бачення світу людиною, опосередкованого особистісно-смисловими утвореннями і перш за все - особистісними смислами як такими. Але поряд з індивідуальними характеристиками ці особистісно-смислові утворення мають і деяку культурну „серцевину", єдину для всіх членів соціальної групи чи спільноти і зафіксовану в понятті „значення" на відміну від особистісного смислу. Іншими словами, можна поряд з індивідуальними варіантами говорити про систему інваріантних образів світу, абстрактних моделей, що описують загальні риси в баченні світу різними людьми. Такий інваріантний образ світу безпосередньо співвідноситься із значеннями та іншими соціально виробленими опорами, а не з особистісно-смисловими утвореннями як такими. З теоретичної точки зору таких інваріантних образів світу може бути скільки завгодно - все залежить від соціальної структури суспільства, культурних та мовних розбіжностей в ньому і т. д. Останнім часом виникло навіть поняття „професійного образу світу", формування якого є одним із завдань навчання спеціальності. Образ світу пов'язаний з діяльністю, але не лише операційними зв'язками. Не варто забувати, що „будівельним матеріалом" для образу світу є не безликі соціалізовані значення, а особистісні смисли як кристалізація відношення людини до світу (О.Н. Леонтьєв) [8]. З іншого ж боку, як стверджує Г.А. Асмолов, будь-який акт діяльності має мотиваційну детермінацію, є ієрархією установок [1]. Та й взагалі „діяльність може направлятися надситуативною активністю суб'єкта" (В.А. Петровський) [8, с.279]. Таким чином, між образом світу (якщо розуміти його як частину свідомості особистості, як висловився О.Н. Леонтьєв) та реальними вчинками людини стоїть - особистість. „Вона є згустком життя, продуктом його кристалізації у формі суб'єкта - суб'єкта, що завжди несе в собі свою історію, свою реальну біографію" (О.Н. Леонтьєв) [9, с.200]. Людина входить у світ діяльністю, особистісно опосередкованою системою вчинків, що визначають розвиток її особистості і формують сам світ. І психологія повинна усвідомити, що замість „науки про людину, що постійно змінюється у мінливому світі, ... науки про діяння творчої особистості", вона стала наукою „про діяльність обмеженої свідомості" [8, с.13]. Такою наукою виявилась і її важлива складова - психолінгвістика. Один з найцікавіших психологів сучасності, Віктор Франкл, сказав у своїй основній книзі: „Якщо людина хоче прийти до самої себе, її шлях лежить через світ" [с. 120]. Мова і є її провідником у цьому світі по дорозі до себе. Література Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. - М., 1996. - 236с. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М., 1986. - 224с. Белянин В.П. Психолингвистика. - М.: Флинта, 2004. - 226с. Брунер Дж. Психология познания: За пределами непосредственной информации: Пер. с англ. - М., 1977. - 298с. Величковский Б.М. Функциональная организация познавательных процессов. Автореф. дисс. ... докт. психол. наук. - М., 1987. - 34с. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики. - М., 1990. - 198с. Гумбольдт В. Избранные труды по общему языкознанию. - М., 1984. - 196с. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смысл, 1999. - 288с. Леонтьев А.Н. Философия психологии. - М., 1994. - 284с. Общая психолингвистика. Хрестоматия. - М.: Лабиринт, 2004. - 315с. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990. - 318с. Фрумкина Р.М. Психолингвистика. - М.: Академа, 2003. - 316с.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 703 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: