Реферат на тему Філософська позиція сучасного ідеалізму - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Філософська позиція сучасного ідеалізму. Сучасні мислителі розчаровані у здатності науково-технічним прогресом створити привабливе суспільство. Росте вплив постмодерністської критики класичної форми філосо-фії. У сучасній культурі переглядаються взаємовідношення між наукою і релігією. Папа Іоан Павло II висунув завдання: "Наука повинна очистити релігію від помилок і пересудів; ре-лігія повинна очистити науку від хибних абсолютів". Вважа-ють, що наука і релігія - два крила культури, а філософія їх зв'язує. Продовжується пошук нової концепції раціональності послідовниками філософії франкфуртської школи Ю. Хабермасом, К.О. Апелем. Сучасну філософію критикують за сцієнтизм, логіцизм. В ній має місце невирішене питання: що є межовим першим, визначальним поняттям - буття чи реальність. М. Хайдеггер таким поняттям вважає буття, іспанський філософ Хавьєвра Субері (1898 - 1983) реальність. Реальність філософ розуміє як єдність внутрішнього життя, породження і комунікації, початкова з'єднуюча активність, багатомірна суб-стантивність. Філософська позиція сучасного ідеалізму, за Хабермасом. зв'язана з утвердженням автономії індивіда. Його досто-їнств і прав, демократією, науковим прогресом. Останні ви-знаються "нормативним змістом сучасності". Постмодернізм висвітив “тіні” сучасності - тоталітаризм, нерівність, нігілізм, екологічна криза. Основним класовим питанням в перебудовних процесах було питання про соціалізм, його суті, сутнісні ознаки, спів-відношення з капіталізмом, з прогресивним розвитком людст-ва. Перше питання, яке необхідно самим собі пояснити: що ми побудували? В якому суспільстві жили? Цілком зрозуміло, що нового, вищого, гуманнішого, демократичнішого суспільства у відношенні до капіталізму ми не побудували. Ми не створили нових, вищих продуктивних сил: ні об'єктивних, речових (ми не запропонували самим собі і світові найвищу техніку і технологію, навпаки, це зробив ка-піталізм), ні суб'єктивних, людських (нам не вдалося сформу-вати нову людину, хоча так багато про неї було мовлено). Ми не створили нових, вищих виробничих відносин, не показали світові нових, вищих форм організації праці. Експлуатація праці, відчуження від праці у нас існувало ще більше, ніж при капіталізмі. Отже, у нас був відсутній новий вищий спосіб ви-робництва, який лежить в основі нової формації. Продуктом такого відсталого способу виробництва, базису була і відста-ла, непрогресивна надбудова. Те, що сталось з соціалізмом, має як теоретичні так і практичні причини. І не можна все звалювати на Сталіна і сталінізм як неадекватну марксистській теорії, соціалізму сус-пільно-політичну і економічну практику. Марксове розуміння соціалізму випливало із його розуміння капіталізму та створе-ної ним же теорії суспільного розвитку взагалі, матеріалістич-ного розуміння історії. А воно в деяких основних пунктах бу-ло схематичним, однобічним. Надто абстрактним. Визнаючи розвиток суспільства лише як розвиток спо-собу виробництва, як перехід від однієї формації до другої, не беручи до уваги інших факторів. Карл Маркс не передбачав саморозвиток і самовдосконалення капіталізму. Історія капі-талізму, історія соціалізму переконують, що реальне суспільс-тво не вкладається в рамки таких понять, як “спосіб виробництва” або “соціально-економічна формація”. Це лише один із аналітичних підходів. Не менш важливо, теоретично і практи-чно, інший підхід - цивілізаційний і додамо - культурний. Цей цивілізаційний і культурний підхід означає, що, по-перше, необхідно брати до уваги можливості самореалізації людини і людства; по-друге, надбання матеріальної і духовної культури суспільства, культури праці, моральні і релігійні но-рми і традиції: по-третє, специфіку відношень між собою, громадянським суспільством і державою: по-четверте, національний грунт, характер цивілізації і культури; по-п'яте, зна-чення неперервності, спадкоємності суспільно-політичного процесу. Маркс і Енгельс запропонували тільки революційний перехід від капіталізму до соціалізму, через класову боротьбу і встановлення диктатури пролетаріату. Робітничий клас Єв-ропи реалізував такий політичний проект марксизму, міжна-родний соціал-демократичний рух пішов іншим, не револю-ційним, реформістським шляхом, відкинув диктатуру проле-таріату, а. отже, насильство. Соціал-демократія подолала нау-ково-теоретичну вузькість у визначенні стратегії, тактики, програмних цілей, принципів: шлях до соціалістичних ідеалів знайшла через розширення і поглиблення демократії, бороть-бу інтересів і ідей, через реформи і розвиток парламентської демократії, через діалог і компроміси, громадянську злагоду. У країнах з розвинутими демократичними традиціями ця стратегія виявилась неймовірно ефективнішою. Країни пові-льно, але неухильно досягли соціального прогресу, підвищен-ня рівня добробуту трудящих, їх соціальної захищеності. Змінювались уявлення про соціалізм як програмну мету. Соціал-демократи прийшли до визначення переваг ринкового механізму перед централізованим плануванням, відказу від принципу “планової економіки”. Вироблена соціал-демократами на основі власного досвіду концепція демокра-тичного соціалізму відрізняється від прийнятої в теорії науко-вого соціалізму. Соціал-демократи дають переважно етично-ціннісну інтерпретацію демократичному соціалізму. Суть його мислиться як розв'язання конкретних соціальних завдань в ін-тересах народу на основі принципів солідарності. В один ряд з цими цінностями ставиться забезпечення миру, збереження оточуючого середовища. Такі ознаки реального соціалізму як надцентралізація, монополія однієї власності (державної) ґрунтувались на тому положенні Маркса, що концентрація і централізація капіталу підвищують ступінь усуспільнення виробництва, сприяють зникненню відособленості виробників, що має привести до відміни товарно-грошових відносин. Звідси Маркс виходив, що найбільш доцільним є єдине централізоване управління економікою, необхідність її раціональної організації. Проте розвиток капіталізму йшов не тільки шляхом концентрації і централізації капіталу. Йшов процес децентралізації, урізно-манітнення власності, поширення дрібного виробництва. Суть зміни, що треба внести в наукове розуміння історії зводиться до того, що всю реальну історію не можна розуміти тільки з точки зору одного принципу -матеріалізм, беручи до уваги одні економічні фактори, первісні, матеріально-життєві (потреба їсти, пити, мати одяг і житло). Не тільки спосіб виробництва може докорінно, суттєво змінити суспільне життя, їх можуть змінити такі нові явища як новий рівень інформатизації суспільства, новий тип енергії, масове використання електроніки, нові досягнення генно-біологічної науки. Поряд з матеріальними потребами на існу-вання людини, її спосіб життя суттєво впливають такі соціа-льно-духовні потреби, як спілкування з іншими людьми, по-треба в іншій людині, потреба в свободі, визнанні, розумінні. Суспільне буття визначає суспільну свідомість - це фун-даментальне філософсько-матеріалістичне положення Маркса слід доповнити таким: суспільна свідомість визначає суспіль-не буття. Соціалістичне суспільне буття було визначено тео-ретично, свідомістю Маркса, Енгельса. Леніна, основні ідеї яких увійшли у суспільну політичну свідомість. Перебудова виявила кризові явища у всіх сферах діяль-ності. За кожною кризою криються глибокі суперечності, про-блеми реального соціалізму. Наприклад, суперечність між об'-єктивними виробничими відносинами і організаційними фор-мами керівництва. Це криза організаційно-управлінської сис-теми, розвал механізму суспільної саморегуляції, відчуження суспільства від інтересів держави і громадян. При такій управлінській кризі держава, її керівництво, суб'єкти влади вдаються до насильства над суспільством, над людьми, над законами організації виробництва. В кінцевому випадку розкладається та перероджується сам інститут влади, організа-ційно-управлінська структура. Відрив цілей управляючої системи від інтересів суспіль-ства та людини обертається взаємовідчуженням керівників та підлеглих, формується бюрократичний клас управлінців. В таких умовах приказ. команда, взагалі примус є основним ме-тодом управління. Політичний, ідеологічний та господарський монополізм, директивне централізоване планування породили бюрократи-чну владу, злиденність, нівечення людської гідності, соціаль-не гниття. Марксизм-ленінізм. виходячи з класового принципу за-кликав, заохочував до знищення, до руйнування капіталізму, до насильства і сваволі як творчого принципу, не завжди ро-зумів, що знищує цивілізацію, культуру, традиції та загально-людське, без якого не може існувати суспільство, тим більше побудувати нове, вище. В пориві гіпертрофованої революцій-ності ми знищили плюралізм власності, ринок, значно обме-жили права і свободи людини, знищили багатовіковим розви-тком створені соціальні механізми функціонування суспільства, соціокультурні механізми вільного мислення, тобто рівно-правне зіткнення думок, ідей, концепцій, теорій. Класовий підхід породив ідеологічні, політичні та економічні заборони, ставив заслін вільним думкам і вільному обговоренню проблем, свободі наукового пошуку. З методологічного боку класовий підхід є одним із проявів соціологічного редукціонізму, коли потреби, інтереси, почуття, мислення та дії людей зведені до одного джерела - класового. Як показують роботи Леніна на такому шляху можна добитись певних наукових результатів, коли класи грають вирішальну роль в тих чи інших історичних подіях. Зведення індивідуального до соціального необхідне в соціальному пізнанні, але таким соціальним є не тільки класове. Людина є представником не тільки певного класу, але й інших соціальних груп та спільностей. Та в кож-ній людині соціальне втілюється своєрідно. Сьогодні класове як групове поступається загальнолюд-ському тому, що розвивається індивідуалізація, росте автономія індивіда. Коли індивід не має міцних психологічних зв'яз-ків з соціальною групою вона не є єдиним джерелом соціаль-ного, він сам шукає життєву дорогу, вибирає цінності. Розширюється поле вільного самовираження особи. Це якби реакція на уніфікацію, стандартизацію, масифікацію людини в індуст-ріальному суспільстві. Ця індивідуалізація, автономність лю-дини появляється у відході традиційних ідеологічних і полі-тичних систем, самостійності позицій. Такий процес індивіду-алізації вимагає психологізації суспільних наук, вивчення людської суб'єктивності. Однокласова ідеологія є вузькокласовою і вона не може об'єднувати різні суспільні інтереси, забезпечити повноцінне розв'язання універсальних суспільних завдань. Класовий гу-манізм є-однобічним, бо він підходить до людини лише як до представника певного класу, і не бере до уваги його індивіду-альність, особистість, приналежність до певної нації, епохи, культури, ігнорує рушійну, спонукальну силу всіх інших люд-ських інтересів крім класових. Суспільне життя - процес і ре-зультат взаємодії всіх класів і груп, які історично складались, а значить необхідно визначити у кожного з них свої специфі-чні інтереси. Не можна заперечувати як методологічне значення кла-сового підходу взагалі (тобто необхідність аналізувати, знати, наприклад, класову структуру суспільства), так і класові цін-ності. Головне не абсолютизувати класовий підхід як методо-логічний принцип, не перетворювати його в пріоритетну ідей-ну установку. Саме така пріоритетність і робила класові (про-летарські) цінності визначальними, вищими, єдино адекват-ними соціалізму. "Метод класового аналізу" є важливим за-воюванням наукової соціології, але його абсолютизація дає невірне спрямування суспільному пізнанню і практиці" [235]. Відомі філософи Стьопін В., Гусейнов А., Межуєв В "," Толстих В., вважають, що абсолютизація класового підходу з самого початку була неправильно вибраним шляхом, що веде до соціального і соціально-політичного тупику, бо, по-перше, класовий підхід означає диктат меншості над більшістю, будує адміністративну структуру відношень, де одні, що зберігають і охороняють класову чистоту командують іншими, по-друге, абсолютизація класового підходу є формою тоталітарного мислення, утверджуючи диктат політики і політичної ідеології над усіма іншими сферами політичного життя (причому останні інтерпретуються як проста проекція класових інтересів), по-третє, веде до абсолютизації класової боротьби, а значить, і до насильства, по-четверте, класовий підхід як універсальний принцип практичної і пізнавальної діяльності перетворюється у форму вираження не класових, а якихось інших інтересів (державних, партійних, номенклатурних, імперських). Помилка Маркса, Енгельса, Леніна також і в тому, що вони повірили в інтернаціональну суть пролетаріату, Ідо робі-тничий клас за своєю природою єдиний може реалізувати найбільш прогресивні тенденції розвитку суспільства, всесві-тньої історії, загальнолюдські цінності шляхом будівництва соціалістичного суспільства. Історія багаторазово доказала, що і для робітничого класу в багатьох випадках національне є вищим, ближчим, ніж класове, що в одному класі не можуть втілюватись найкращі якості людей, прогресивні тенденції історії. Класовий підхід використовувався партійними лідерами, керівниками як ідеологічний механізм побудови, формування казарменного соціалізму, відкидання іншого мислення і взагалі критики в адрес соціалізму, марксизму, партії, конструювання однакової одноманітно-класової свідомості. Це призвело до ізоляції соціалістичних країн і марксизму від світового цивілізованого процесу, розриву історичних і національних зв'язків, замовчування, заперечування або спотворення цілих історич-них епох, вчень, творців різноманітних культурних цінностей. Справжню роль класового можна зрозуміти і правильно оцінити як тепер виявилось на основі розвитку загальнолюд-ського. Якщо стати на точку зору Панфілової Г. і визначити, що процесом, де виникають, розвиваються і утверджуються загальнолюдські цінності є формування єдиної всесвітньої історії [236], то виявляється, по-перше, капіталізм, капіталістична система господарства, руйнуючи станові і класові перепо-ни, розвиваючи міжнародний поділ праці заклали основу до інтеграції людства, розвитку загальнолюдських цінностей, для гуманізації суспільства, для вільного саморозвитку людини. Капіталістичне суспільство, розв'язуючи свої внутрішні про-блеми, об'єктивно долало свою власну обмеженість і основну суперечність всесвітньої історії — суперечність між універса-льно людським як тенденцією до гуманізму і соціальне обме-женим як тенденцією до утвердження класового панування - розв'язувало щораз на вищому рівні і тим самим розширювало основу для загальнолюдського. По-друге, соціалізм в силу своїх хибних теоретичних положень (розуміння капіталізму як такого, що не може розв'язати свої власні суперечності, без соціалістичної революції і рухатись по шляху демократизації, гуманізації, забезпечення матеріального добробуту для біль-шості населення; необхідність диктатури пролетаріату; суспі-льна власність на противагу приватній визнавалась як засіб встановлення справедливості і рівності в суспільстві, підви-щення продуктивності пращ; пріоритетність класового в еко-номічній сфері, політичній та духовній; пріоритетність суспі-льного, колективного над окремою особою) не міг подолати таку суперечність. І те, що соціалізм установився в слабороз-винутих країнах з політичною, технічною та технологічною культурою не показав переваг перед капіталізмом, був витіснений на узбіччя світової цивілі-зації. Соціалізм розвивався на вузькій класово-партійній осно-ві, стратегічно направлявся хибними теоретичними положен-нями, нав'язувався політичними, насильницько-військовими засобами і тому його існування не було природно історичне, а штучне. Об'єктивний зміст всесвітньої історії є загальнолюдсь-ким. Це загальнолюдське є гуманізація історії, суспільства в ім'я вільного саморозвитку людини і збереження природи. Якщо загальнолюдське складається не тільки в сфері економіки, але і в політиці, соціальних процесах, духовних, то суб'єктами загальнолюдського є не тільки класи, але і нації, а також і такі соціальні групи людей як політичні лідери, різні товариства, союзи, рухи, об'єднання тощо. Тобто загально-людське може існувати, відтворюватись не тільки в класовій формі, але і в інших соціальних формах. І роль класів, і роль різних соціальних груп можна визначати по тому, який вклад вони вносять у в становлення історії, в формування загально-людського.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 347 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: