Реферат на тему Філософія у Києво-Могилянській академії - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Філософія у Києво-Могилянській академії. ПЛАН Феофан Прокопович Інокентій Гізель Стефан Яворський 1. Феофан Прокопович Аналогічно І.Гізелю уявляв собі процес здобуття істини Теофан Прокопович (1681-1736). Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання. У курсі філософії Т.Прокоповича, на відміну від курсу І.Гізеля, вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Т.Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях. Сутність методу пізнання він визначає як спосіб віднайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання має займатися логіка. Істинне пізнання Прокопович характеризує як певне, очевидне й вірогідне. Так, на думку Т.Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність і нестатки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитивну моральну оцінку. Феофан Прокопович викладав у Києво-Могилянській академії риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію та богослов’я. Йому належить заслуга того, що він, як і багато з послідовників Петра Могили, був одним з прихильників відходу від схоластичних методів викладання. Прокопович, на відміну від багатьох інших київських викладачів, був знайомий з працями відомих тогочасних європейських філософів і першим почав пропагувати в академії філософію Декарта, Локка, Бекона, Спінози, Гоббса, які вели рішучу боротьбу за очищення й перебудову розуму від середньовічної схоластики, пустого красномовства, сліпого наслідування псевдонаукових догм, і закликав йти до осягнення істини шляхом знань. Феофан Прокопович визнавав Бога як основу всього сущого, але водночаc він вважав, що «матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, ні зменшити, ні збільшити», оскільки вона розвивається на грунті власних, закладених природою закономірностей. Він відкидав погляди, за якими матерія не має власного існування, називав вчення Платона «казкою», а його ж таки вчення про ідеї — пустим маренням, бо вважав, що ніщо не виникає з нічого і світ є матеріальним. Матерія єдина і в левові, і в камені, і в людині. Виникнення й знищення, «кругообіг небес», рух елементів, активність і застиглість, інші стани й можливості речей відбуваються завдяки рухові, який є основою усього. Феофан Прокопович рішуче виступив проти марновірства і навіть наважувався дати критичний аналіз Святого Письма. У складеному ним самим курсі лекцій з філософії він твердить, що «поза межами цього світу нічого немає». На підтвердження вчений аналізує систему Коперника та вчення Галілея. Прагнучи дати наукове пояснення природним явищам, він використовував у своїх лекціях наукові експерименти з використанням мікроскопа, телескопа, армілярної сфери, основаної на вченні Коперника. Підтримуючи вчення Коперника та Галілея, яких свого часу заборонила папська інквізиція, Прокопович виступав за право кожного пізнавати й захищати істину, прагнув зблизити філософію з точними науками, пов’язати логіку й риторику з практикою. Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи й розумом людини не має бути суперечностей, оскільки вони гармонійно влаштовані самим Творцем. Текст Святого Письма слід розуміти алегорично, відповідно до рівня уявлень і наукових знань часу. Твердження науки залишаються непорушними, якщо вони випливають з істинних посилань. Коли ж виникають суперечності між текстами Святого Письма і даними науки, Прокопович вважає, що слід дотримуватися науки, для якої Святе Письмо не може бути перешкодою. Феофан Прокопович обстоював думку багатьох тогочасних вчених Європи, що технічні досягнення повинні стати надбанням усього людства, закликав не боятися нового, брати в інших народів усе найкраще. Він високо цінував і використовував у своїй діяльності принцип сумніву й заперечував сліпу віру в догми та авторитети в науці. Він засуджував легковажність в оперуванні фактами історії, вважаючи, що в цій науці все має відтворюватися так, як було насправді. Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцій, які він читав у Києво-Могилянській академії, значно розширив, порівняно з попередниками, курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих взірців європейської навчальної літератури того часу. Теоретичні засади й скерованість на сучасні досягнення науки було продовжено в наукових курсах наступних після Прокоповича викладачів Києво-Могилянської академії — С.Кулябки, М.Козачинського, Г.Кониського, Й.Томилевича, Т.Яновського, які зробили значний внесок у розвиток української науки. 2. Інокентій Гізель Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом/якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи. Професор академії І.Гізель (бл. 1600-1683), зокрема, описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають "закарбованими образами". Закарбований образ, діючи на відповідний орган чуття, викликає відчуття, внаслідок чого цей закарбований образ стає вже відображенням. У свою чергу відображений образ, що містить певну інформацію про якусь річ, стає об'єктом діяльності внутрішнього чуття. Інокентій Гізель був одним із творців «Києво-Печерськ патерика» (1661 р.), він же написав історичний твір «Синопсис» (1674 р.), у якому проводилися ідеї про єдність походження російського, українського і білоруського народів. В історії філософії Гізель відомий, насамперед, як автор великого філософського курсу «Твір про усю філософію» (Opus totius philosophiae), прочитаного ним у стінах Київської академії в 1645-1647 р. Курс цей, єдиний зі збережених цілком цього періоду, вплинув на академічну традицію кінця XVII — початку XVIII ст. Гізель, по походженню німець, народився близько 1600 р. і вмер у 1683 р. Освіту він одержав у Київському колегіумі, де прослухав курс І. Кононовича-Горбацького. По закінченні академічного курсу, він вчився в європейських університетах, можливо, навіть в Англії . З 1645 р. — професор, а потім і ректор Київського колегіуму. Натурфілософські погляди Гізеля з достатньою повнотою досліджені в книзі української дослідниці Я. М. Стратий «Проблеми натурфілософії у філософській думці України XVII століття» (Київ, 1981). Природу Гізель визначав «як універсальність створених речей, як щойність (quidditas) і сутність кожної речі». У ній він виділяв три стани, а саме: стан байдужності, чи природу саму по собі (природа тут є індиферентною до своїх акцидентальних предикаментів), другий — стан природи щодо існування (стан одиничності), і третій — стан природи в абстракції розуму, де природа знову знаходить свою ідеальну єдність. Пізнаючи загальну природу, людський розум усвідомлює собі закономірності, відповідно до яких здійснюється перехід від першого (потенційно загального) до другого стану природи. Перехід цей здійснюється за допомогою особливих, іманентних природі форм, що, в інтерпретації Гізеля, разюче нагадують елементарні категорії формальної логіки. Це — логічні операції розуму, що, абстрагуючи від матерії, стає здатний сприймати чисті сутності. Гізель, узагалі говорячи, усіляко намагається наблизити загальне до матерії, зрозуміло, не допускаючи їх змішання, в чому, у принципі, і знаходить своє вираження синтез неоплатонізму з перипатетизмом (характерна в цьому відношенні сентенція: «Необхідною передумовою існування є одиничність»). До числа інших особливостей філософії Гізеля варто віднести прагнення пояснити природні процеси і явища з них самих, хоча і тут дає про себе знати відзначений вище синтез неоплатонізму з перипатетизмом (який важко охарактеризувати інакше, ніж філософський конформізм). Бог, відповідно до навчання Гізеля, перебуває всюди, будучи причетний кожній сутності, і, таким чином, пантеістично стикається з матеріальним світом. Сам Гізель, утім, стояв на креаціоністичних позиціях, відхилення від який розуміється, ймовірно, складністю початого ним філософського синтезу. Гізель наполягав на однорідності земної і небесної матерій, хоча і заперечував наявність у небі субстанціональних змін, проти чого одним з перших виступив Феофан Прокопович. Рух Гізель розглядав переважно з якісної сторони, розуміючи під ним різні зміни, що відбуваються в матеріальному світі. Спроби переходу до механістичного розуміння руху можна, утім, доглянути в теорії «impetus» (поштовху) і концепції «інтенсифікації і ремісії форм». З діяльністю внутрішнього чуття І.Гізель пов'язує наступний етап пізнання зовнішнього світу. Відображені образи зовнішнього чуття, що є формальним відображенням речей, діючи на внутрішнє чуття, утворюють закарбовані образи цього чуття. Згодом деякі професори академії заперечували теорію образів. Так, Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, яка відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками. Ця концепція мала на меті усунення зайвих проміжних ланок між об'єктом і суб'єктом сприйняття. Отже, здобуття істини мислилося викладачами Києво-Могилянської академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід. 3. Стефан Яворський Інший видний представник київської вченості, митрополит Муромський і Рязанський Стефан Яворський (1658-1722), учився в Київському колегіумі в Іоасафа Кроківського, після чого слухав лекції в колегіумах Львова, Любліна, Познані і Вільно. Повернувши в Київ, Яворський згодом стає префектом місцевої академії, потім переводиться у Великоросію і, досягши вершин духовної кар'єри, вмирає місцеблюстителем патріаршого престолу і першим президентом Святейшего Синоду. Літературна спадщина Яворського вражає своєю просторістю: у нього входять проповіді, поетичні твори на російській, польській і латинській мовах, памфлети, фундаментальний богословський трактат «Камінь віри», виданий після смерті Яворського (1728 р.) працями його сподвижника Феофілакта Лопатинського. Трактат «Камінь віри» спрямований проти протестантизму. Кожний православний догмат, проти якого виступали протестанти, у цій книзі спочатку докладно викладається і доводиться (у своїх доказах Яворський спирається на Священне Писання і Переказ, визначення Соборів, не забуваючи, утім, про раціональні аргументи), а вже потім нищівній критиці піддаються заперечення опонентів. У філософському відношенні «Камінь віри» становить інтерес як спроба розширити сферу богослов'я, по суті справи, на шкоду філософській проблематиці. Яворський залишив після себе і власне філософський курс, що носить назва «Філософське змагання» (1693-1694 р.), що зробило безсумнівний вплив на аналогічний курс Феофілакта Лопатинського. Філософський курс Яворського вибудований відповідно до правил Другої схоластики. У ньому є в наявності неодмінні розділи (діалектика, логіка, фізика і метафізика). Метафізика викладається трохи докладніше, ніж в інших професорів. У ній містяться пролегомени до метафізики, трактати про акцидентальне і потенційне сущне, про протилежності, роди і види реально сущого. Специфіка філософії Яворського визначається декількома моментами. Матерію і форму він визнавав рівноцінними принципами (початками) природних речей, тоді як ортодоксальні томісти віддавали перевагу формі. Форма, що розуміється як ідея предмету, на думку Яворського, існує в самій матерії і залежить від неї, випробує до неї тяжіння. Зміни, що відбуваються в матеріальному світі, розуміються виходячи з антагонізму, що існує між формами, що встигли реалізуватися в матерії, і формами, що існують покуда потенційно. Далі, Яворський думав, що буття речі не зводиться до її форми і матерії, тому акт і потенцію він розглядав як аспекти реальної речі, відмовивши від їх гіпостазування. Крім цього, Яворський наполягав на номіналістичному розумінні відмінності сутності від існування, затверджував примат одиничного над універсальним, розділяв теорію «двох істин» (релігійного і філософського знання). У соціологічному плані Яворський виправдував право пануючих на верховну владу в державі, хоча і з окремими застереженнями. Держава, на думку Яворського, зобов'язана забезпечити усім своїм підданим загальне благо. Піддані поділялися Яворським на чотири стани, причому основна вага податків падала на селян, міщан, ремісників і купців. Враховуючи дух часу, Яворський віддавав перевагу особистим заслугам перед знатним походженням. Чимало сторінок присвятив він осуду суспільної нерівності і породжуваних ними пороків: надмірної розкоші, лінощів, розбещеності, убогості. Надії на рятування від цих зол Яворський, із усім тим, зв'язував із установленням Царства Божия. Об'єктивно, незважаючи на окремі коливання убік католицизму, Яворський був захисником православ'я, бути може, боязким на практиці, зате непохитним і безстрашно послідовним у теорії. Стефан Яворський був одним з найосвіченіших діячів свого часу, автором цілого ряду глибоких літературних, філософських і теологічних праць, що відіграли помітну роль в культурно-освітньому житті України кінця XVII століття. Стефан Яворський як викладач Києво-Могилянського колегіуму, поет і оратор був дуже популярний в освічених колах київської еліти. Його вірші цитували викладачі на лекціях, зокрема, Феофан Прокопович, майбутній суперник у Москві, цитував вірш «Богородице Діво, що вдягнена в сонце». Згадує його й Митрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський вільно володів і писав трьома мовами — латинською, польською та книжною українською. Знав грецьку та старослов’янську. Багато київських зверхників вважали за честь мати від Яворського панегірик. Він пише панегірики полковникові Івану Обидовському, родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. 1684 року Яворський створює блискучий панегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після Атланта», в якому засвідчує свій великий поетичний хист. Яворський був чудовий оратор, і в умінні складати так звані орації з ним не міг ніхто зрівнятися. Як яскравий представник барокової літератури в Україні, використовував бароковий стиль з його динамічністю, яскравою театральністю, складною метафоричністю, у своєму лекційному курсі з філософії, зокрема у вступі до цього курсу, що має пишну назву: «Філософське змагання, що розпочинається на арені православної Києво-Могилянської гімназії руськими атлетами для більшості слави того, котрий, будучи вільним від гріха пілігримом єдинородним Сином Отця, вступив на шлях помноження слави найблаженнішої Його Матері, яка пройшлась колись швидко Юдейськими узгір’ями». Яворський відкривав свій курс у найкращих традиціях українського бароко: «Я відкриваю для вас, о найстаранніші атлети, не так олімпійські ігри, як лабіринт Арістотеля, що переважає лабіринт Дедала. Тут що не питання, то пастка, яка очікує вас на відкритих шляхах...» Стефан Яворський розумів, що філософію можна осягти лише у поєднанні з іншими суміжними науками, зокрема з логікою, і тому розробив свій курс цієї науки, оскільки вважав, що її можливості є гарантом подолання всіх труднощів філософії. Логіка давала Яворському можливість будувати правильні визначення, без яких не могла йти мова про точність і однозначність вживаних філософських термінів. «Метою нашої пізнавальної потенції є пізнання та встановлення істини, — писав Яворський. — Але оскільки людський розум сам по собі є слабкий та ненадійний і може, звичайно, хитатися між істинним і хибним, то потребує якоїсь наукової навички, яка у змозі керувати діями нашого розуму». Стефан Яворський та інші викладачі колегіуму виступали проти неправильного розуміння значення логіки представниками православної ортодоксії, які вважали цю науку не тільки непотрібною, а й шкідливою. Ця традиція заперечення логіки йшла ще від Івана Вишенського, який піддавав анафемі учителів філософії у братських школах. Стефан Яворський наважується заперечити думки цього та інших отців церкви, вважаючи, що наука немислима без логіки, яка дає можливість досягти точності і однозначності наукових термінів, переконливо обгрунтувати ті чи інші положення. «Нам закидають, — писав він,— що отці церкви засуджували логіку, отже морально вона не є потрібною. Я відповідаю: вони засуджували не логіку, а зловживання логікою, яке було тоді, коли віра атакувалася логікою, наприклад Августином і маніхейцями; так що латиняни у своїх літаніях повинні були співати: «Звільни нас Боже від логіки Августина». Стефан Яворський блискуче читав курс натурфілософії, грунтуючи свої висновки на працях Арістотеля, Птоломея, Коперника. Хоч його теорія будувалася головним чином на спостереженні, а не на експерименті, як пізніше у Феофана Прокоповича, проте Яворський намагався пояснити явища природи, виходячи з неї самої і вірячи в силу людського розуму, в можливості його не тільки пізнавати «дивні явища», а й створювати їх для власного добра. Тобто Яворський закликав до дальшого дослідження природи і використання досягнень науки в житті. Найбільш цікавим у київському колегіумі був курс Яворського з психології, в якому вчений спирався на вчення Арістотеля «Про душу» та інші його твори. Душу Яворський розглядав як форму органічного тіла, яка має життя в потенції. Він вирізняв три її види: вегетативна душа — для рослин; відчуттєва — для тварин; розумна — для людини. Використана література: Словник-довідник з філософії. – К., 1996. Філософія. Підручник / За ред. Надольного І.Я. – К., 1998. Философская энциклопедия. – М., 1994.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 846 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: