Реферат на тему Філософія Риторики та Неориторики - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Філософія Риторики та Неориторики. Предмет і завдання риторики – це наука про теорії, майстерності і законах мистецтва красномовства. Співвідношення риторики і філософії – без філософського осмислення неможливо рішення будь-якого питання, будь-який проблеми, будь-який завдання. Вирішувати проблему в глобальному, філософському ключі-це отже надавати їй загальнолюдське значення, піднімати в вищий моральний і рівень, підвищувати цінність промови. Співвідношення риторики й логіки – логика-це наука про закони правильного мислення. Логічний ланцюжок розповіді й доказів мусить бути бездоганно точним, щоб люди повірили вам беззастережно. Щоб слухач вам повірив, потрібні точна послідовність і бездоганність доказів. У наш час термін «риторика» вживається у вузькому і широкому значеннях. Риторика (у вузькому значенні) - це позначення філологічної дисципліни, що вивчає теорію красномовства, способи побудови виразної промови у всіх сферах мовної діяльності . Риторику (у широкому значенні) називають неориторикою (термін уведений професором Брюссельського університету Х. Перельманом у 1958 році) чи загальною риторикою. Її швидкий і продуктивний розвиток викликаний появою нових мовознавчих наук - лінгвістики тексту, семіотики, герменевтики, теорії мовної діяльності, психолінгвістики. Неориторика займається пошуком шляхів практичного застосування цих дисциплін, розробляється на стику мовознавства, теорії літератури, логіки, філософії, етики, естетики, психології. Риторика активно розвивалася в Європі до кінця XVIII століття, у Росії інтерес до неї згас у XIX сторіччі. Ренесанс науки спостерігається з 60-х років XX століття. Інтенсивна розробка проблем вітчизняного красномовства в останні роки зв'язана з тим, що знову з'явилося замовлення суспільства на людину, що чітко мислить і переконливо говорить. Демократія послабляє владу наказу і підсилює значення переконання. У теорії сучасного красномовства відроджується давнє первісне ядро - концепт переконання, розглядаються форми і методи впливу засобами усного і письмового мовлення. Мета оновленої риторики - визначення найкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування. Наприклад, досліджуються ролі учасників діалогу, механізми породження мовлення, мовні переваги тих , що говорять і т.п. Таким чином, неориторика - це наука про переконуючу комунікацію. Риторика учила й учить, як здійснювати спілкування, логічно і виразно викладати і розвивати думки, уживати слова, як користатися мовною активністю в особистому житті і суспільній діяльності, як виступати перед аудиторією. Першочергову увагу теорія красномовства завжди приділяла усному, «живому» контакту. Традиційно риторику вважали також мистецтвом, порівнювали з поезією, акторською грою на основі важливості творчості, імпровізації в мовленні, естетичної насолоди, яку отримують від публічного «міркування уголос». Такі погляди характерні, наприклад, для Аристотеля, Цицерона, А. Ф. Коні. За твердженням дослідників Е. А. Ножина, Н. Н. Кохтева, Ю. В. Рождественського й інших, у кожній людині закладений «ген» риторичних здібностей, який можна і потрібно розвивати. У риториці - найважливішій галузі культури - наука і мистецтво становлять складний сплав, нероздільну єдність. У 60-х роках ХX століття пожвавилось зацікавлення дослідників риторикою. Продовжують формуватись нові та перспективні напрями міждисциплінарних досліджень тексту, техніки мови. А Х. Перельман назвав “нову риторику” мовою в дії. Інтеграція риторики в сучасну науку визначає переосмислення цілей, завдань та її ролі в епоху масових комунікацій. Різні течії у мовознавстві не просто потіснили традиційну риторику, а значно використали та в деякій мірі поглинули її проблематику (це стосується стилістики, поетики, лінгвістики). Так, Р. Барт підкреслює, що нова лінгвістика є “наступницею риторики”. Неориторика створюється зусиллями представників багатьох гуманітарних дисциплін (філософами, лінгвістами, теоретиками літератури). Для них характерне певне коло риторичної проблематики. У США ведуться дослідження в двох напрямах: у сфері риторичної критики та риторичної методології. В Італії – у сфері літературної критики. У Франції – у рамках літературної семіотики та лінгвістики. У Бельгії – як теорія аргументації. Х. Перельман, професор філософії Брюссельського університету акцентує увагу на вивченні різних дискурсів. Аргументативна риторика розширила межі логічного аналізу мови та суттєво вплинула на формування проблематики представників французького структуралізму. Теорія аргументації Перельмана дозволяє пробуджувати чи викликати співчуття аудиторії до тих положень, які їй представлені. Він виділяє важливу роль висновку за аналогією, розглядаючи також статус метафори. Тому з’являється можливість об’єднання логічної (функція мови) та естетичної (поетична функція) тенденцій. Р. Барт, Цв. Тодоров, Ж. Женетт, К. Бремон сприяли відродженню риторики. Їх неориторичні дослідження ведуться на перетині таких сфер, як літературна теорія, поетика, семіотика, лінгвістика. Біля витоків сучасного відродження риторики відчутний вплив Р. Якобсона, його книги “Нариси загального мовознавства”, у якій досліджуються метафора й метонімія. У Якобсона та його послідовників (які сприйняли його ідеї нової критики й семіотики) заява про мовну природу поезії означає, що в компетенцію лінгвістики включається вивчення особливих мовних структур, а саме структур поетичних. Проте багато дослідників піддають критиці класичну риторику особливо за складні терміни, що мають грецьке походження. Таку критику чуємо з боку представників стилістики, граматики. Ведуться диспути між представниками різних шкіл щодо переосмислення проблем, завдань та предмета риторики. Спостерігається також використання тематики й термінології риторики представниками науки про стиль – ораторського мистецтва, естетики творчості. У сучасних умовах відроджується теоретична риторика Арістотеля та його послідовників. Антична теорія мовного впливу результативно використовується в лінгвістичних, семіотичних, соціологічних, психологічних дослідженнях. Викладачі Льєжського університету, яких зацікавили питання вивчення засобів художнього вираження, об'єдналися для дослідження актуальної проблематики риторики як теорії фігур. Вони назвали себе “групою м” (перша буква грецького слова мефбцпсб). Представники цієї групи підкреслюють, що в сучасних умовах риторика є не лише наукою із великим майбутнім, але й модною (вона знаходиться на межі структуралізму, нової критики й семіотики). Автори “Загальної риторики” поставили перед собою мету перебудувати складний конгломерат понять риторики на сучасному логіко-лінгвістичному фундаменті та семітично-орієнтованому літературознавстві. Представники групи “м” прагнуть накреслити ту сферу досліджень, яка стосується до риторики. Вони підкреслюють, що мета, як старої, так і нової риторики – це вивчення техніки переконання. Тому головними “поняттями” стають “аргумент” та “аудиторія”. Звідси виділяється й практичний взаємозв’язок риторики й діалектики. Арістотель вказував на діалектичність доказів, які стають дієвими завдяки промові оратора. Бельгійські дослідники наполягають на тім, що література – це особливе використання мови. “Теорія цього особливого використання і є, в першу чергу, предметом загальної риторики, що має здатність до різних екстраполяцій” [5, с. 37]. У їх розумінні риторика – це дисципліна, що вивчає специфіку літературної мови. Література є об’єктом риторичного аналізу. Відомий лінгвіст (Якобсон) недостатньо чітко зробив аналіз мови, тому повідомлення він ставить в один ряд із іншими факторами комунікативного акту (дії). “В дійсності же повідомлення – це не що інше, як результат взаємодії п’яти основних факторів, а саме, відправника і отримувача, які входять в контакт завдяки коду з приводу референта” [5, с. 54]. Поетичну функцію Якобсона льєжські дослідники назвали риторичною. Дія риторичної функції опредметнює мову. Це дає можливість розширити сферу риторичного аналізу – від опису техніки переконань до виявлення механізму впливу передавача повідомлення на отримувача різних типів текстів, що імітують різні форми комунікації. Риторика являє собою багато операцій над мовою та відображає деякі її властивості. В основу всіх риторичних операцій покладена одна із важливих властивостей лінійного дискурсу, а саме його ділимість на все більш і більш дрібні одиниці. Виділяють чотири фактори реалізації риторичної функції (метаболи). Ці функції (метаплазми, метаксиси, метасемеми, металогізми) чітко виражають сферу риторичного аналізу. Від теорії тексту риторика відрізняється тим, що розглядає не довільні тексти, а лише їх жанрову різновидність, тобто ті тексти чи їх частину, що здатні до ефективного функціонування. Народження неориторики зумовлено передусім появою у другій половині XX ст. нових типів комунікації та демократії. Істотна відмінність цієї науки від класичної риторики полягає в зміщенні акцентів від питань мовного впливу (згадаймо арістотелівське "мистецтво переконувати словом") до питань дискурсивної взаємодії, що є основою будь-якої соціальної інтеракції. Неориторика розглядає текст, з одного боку як породжений і зумовлений певною ситуацією (політичною, культурною, фактологічною, особистісною), — тобто як об'єкт дійсності, а з іншого боку, як такий, що активно творить нову дійсність, навіть є її деміургом, — тобто як суб'єкт дійсності. Такий підхід до тексту породжує тісний ланцюжок: дійсність — текст — дійсність, що і зумовлює активне використання дискурсивного аспекту дослідження тексту ("життя тексту в дійсності"). Нині активно розвиваються два неориторичні дослідницькі напрями: європейська "nouvelle rhetorique" (теорія аргументації Х. Перельмана [10]) та американська "new rhetoric" (по-біхевіористському орієнтоване дослідження категорії впливу). Теорія аргументації Х. Перельмана по-іншому витлумачує саме поняття аргументу. Якщо традиційно аргумент вважають основою доказовості, логічним підтвердженням тієї чи іншої ідеї, міркування, концепції (тобто аргументи — це елементи суджень, які обґрунтовують істину основної тези), то Х. Перельман принципово відрізняє аргументацію від доказів за трьома напрямами: 1. Напрям визначеність/невизначеність. Якщо докази принципово не сприймають "невизначеність", то аргументація не виключає її апріорі, тому що здійснюється природною мовою. Усі аргументи будуються у формі асоціативно-дисоціативного зв'язку: квазілогічні (ті, що наближаються до формальних доказів); аргументи, що базуються на структурі реальності (апелювання до зв'язків, що існують між елементами дійсності); аргументи, що "продукують" реальність (від окремого випадку до прецеденту, моделі, загального правила). 2. Напрям статусу аксіом. Коректні докази ведуться за певними правилами (формалізованими схемами, що спираються на аксіоми); якщо ж потрібно обґрунтувати вибір аксіом, тоді виникає необхідність саме в аргументації, а не в доказах. 3. Напрям мети. Мета доказів полягає у виведенні наслідків із певних передумов, а мета аргументації — у прийнятті аудиторією позиції оратора. Вітчизняна теорія журналістики пропонує таку типологію аргументації: документально-фактична, науково-емпірична та вартісна [10]. За Перельманом, тільки другий і третій тип можна зараховати власне до аргументації, а перший треба віднести до доказів. Одним із продуктивних напрямів аргументативної неориторики є вивчення класичної риторики. Аргументативна неориторика намагається ретельно вивчати доробок класичної риторики у складних для аналізу умовах продукування конкретного риторичного тексту з метою дослідження особливостей використання та сили аргументації. Реконструкція аргументативної евристики античних авторів та її інтерпретативна критика можуть стати значним внеском для створення сучасної теорії аргументації, зокрема, в аспекті її персуазивних можливостей. Американська "new rhetoric" [2; 9; 11] корелює з провідним напрямом американської психології — біхевіоризмом, предметом якого є не стільки свідомість людини, скільки її поведінка, яка трактується через сукупність реакцій на впливи (стимули) зовнішнього середовища. Біхевіористична риторика концентрує увагу на процесі промови, який складається з п'яти основних елементів: промовець (speaker), текст/повідомлення (message), слухачі (audience), канал передавання повідомлення, комунікативна ситуація. Найбільшим зацікавлення для біхевіористичної риторики становлять "критична риторика", спрямована на аналіз інтенсіональної мови та категорій сприйняття, дієвості, ефективності. Прагматична постановка американської неориторики як теорії впливу збагачується, по-перше, аналізом категорії суспільного впливу в масштабі історії та залежно від суспільного і культурного розвитку, а по-друге, аналізом тексту в найбільш повному аспекті його суспільного впливу за допомогою класичної, історично мінливої системи риторичних правил, що набуває подальшого розвитку.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 965 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: