Реферат на тему Філософія релігії - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Філософія релігії. Філософія, як відомо, є не просто знанням про щось, навіть не просто теоре-тичним знанням, як інші науки. Особ-ливість філософії полягає в тому, що вона являє собою, якщо можна так висловити-ся, "знання про знання". Тобто перш ніж здобути спроможність мислити по-філо-софському, ми повинні надбати певний досвід, певну систему уявлень про щось смисложиттєво важливе. І не просто надбати такий досвід, таке знання, не просто спиратися на нього у своїх діях. Треба ще опинитися в такій життєво-духовній ситу-ації, коли наш досвід, який ми важко здо-бували і яким тривалий час духовно і практично послуговувалися, раптом пере-стає бути для нас цілком достеменним, викликає сумнів, потребує розумового підтвердження чи спростування або, іншими словами, потребує розумової пе-ревірки на справжність. Опиняючись у такій ситуації, людина збентежена, спан-теличена, здивована: образ світу, який досі видавався незаперечним, поставлено під сумнів; попередній життєвий світ, можна сказати, втрачено. І щоб віднайти його, належить вдаватися до пошуків. Філософія і постає таким інтелектуаль-ним пошуком, відправним пунктом якого є саме подив (ще Аристотель зазначав, що філософія народжується зі здивування). Фактом є те, що впродовж усієї осмисленої історії людство пов'язує досвід мудрості з певними релігійними настановами та уявленнями. Звісно, це не означає, що в межах людської культури відсутні на-магання віднайти мудрість поза релігією й навіть всупереч їй. Але в будь-якому разі не можна заперечити й того, що по-шук мудрості на грунті релігійного світо-гляду є історично закономірним, а в певні епапи навіть домінує в духовній культурі. Отже, релігія є тим досвідом, тим, широко кажучи, знанням, в якому і людські спільноти, і окремі особи вбача-ють потенціал мудрості, потенціал духов-ного життєствердження. Інакше кажучи, для тих, хто сповідує релігію, саме вона й несе мудрість, саме вона й постає смисло-життєвим керманичем. Підсумовуючи, можемо сказати, що релігія - це мудрість. Принаймні для тих, хто її культивує. Але повернімося до філософії. Вона, образно (й етимологічно) кажучи, любить мудрість. Прагне її. Шукає. Недаремно ж перші філософи не назвали себе мудреця-ми, а лише шанувальниками мудрості, її друзями. Знаряддям, "органоном" філо-софії є розум, думання. Думання, насна-жене пережитим подивом, а отже, думан-ня критичне. Тобто думання, готове відкинути те, що не витримає розумової перевірки на справжність, хай навіть во-но й здавалося досі цінним і життєво важливим. Як же пов'язане філософування з релігією? Дуже тісно. Філософія - це ро-зумовий пошук, наснажений жаданням мудрості. Релігія же декларується як мудрість. Філософія, отже, здійснюючи свій пошук, неминуче зустрічається з релігією. І прагне знайти відповідь, а чи справді те, що проголошується речника-ми релігії як мудрість, є нею? Ми знаємо, що відповіді на це питання можуть бути і є різними. Одні філософи залишаються (або стають) "друзями" релігії, інші вба-чають мудрість поза нею. Але незмінним залишається те, що незалежно від став-лення філософії до релігії вона в силу своєї природи, в силу свого законного інтересу не може не робити релігію пред-метом пильного розгляду. Філософія, як ми знаємо, є мисленням про світогляд. Шукаючи способи мудрого ставлення людини до світу, філософія по-стає як самосвідомість людської культу-ри. Свідомістю же культури є світогляд, тобто весь комплекс уявлень про світ як певну цілісність і про місце людини в ньому. Причому світоглядне знання - це не просто уявлення про щось, це навіть не картина світу як така. Світогляд - це духовний образ життєвого самовизначення людини у світі. У світогляді світ постає не лише таким, яким він є сам собою, а таким, яким йому, згідно з нашими цінностями, належить бути. Світогляд -це й уявлення про те, в чому смисл буття світу, і усвідомлення смислу людського перебування в ньому. Світогляд - це не просто розгорнута відповідь на запитання "що є світ", а й певна система відповідей на запитання "заради чого світ є саме та-ким?" Зрештою, світоглядне знання є не стільки уявленням про сутність речей як таких, безвідносно до людських потреб і сподівань, скільки певним тлумаченням саме їхньої значущості для людини. Світогляд фіксує також і усвідомлення значущості самої людини, її гідності. Він є відповіддю на питання про те, як лю-дині бути вартою власної гідності. Інши-ми словами, світоглядне знання постає як ціннісно забарвлена картина світу. У світогляді світ фіксується в його значу-щості для людини, а людина - в її перей-нятості, зацікавленості світом. З цього можна зробити висновок, що багато в чо-му від того, якою є людина, залежить і те, яким постає образ світу в певному світогляді. А оскільки історичне буття людини багатообразне, різноманітне, то й світоглядний досвід є множинним. Проблематика філософії релігії цілком закономірно співвідноситься з основними розділами філософії - вченням про буття, теорією пізнання і теорією цінностей. Досліджуючи і тлума-чачи релігійні уявлення про основи буття світу, філософія релігії зодя-гається в шати онтології релігії. Осмислюючи релігій-ний образ світу як спе-цифічне знання, філосо-фія релігії постає як гно-сеологія (епістемологія) релігії. Розглядаючи релігію як певну систему уявлень про ціннісну визначеність світу, філософія релігії виявляє себе як аксіологія релігії. Звісно, всі ці аспекти не постають відокремлено, ізольовано один від одного, а співвідносяться в межах цілісного філо-софського осягнення релігійного світогля-ду та його носія - людини. Варто ще раз наголосити, що, являючи собою релігієзнавство, філософія релігії є водно-час і людинознавством. Підсумовуючи вступні іркування, за-значимо, що філософія релігії є складо-вою частиною такого блоку релігієзнавчої науки, як теоретичне релігієзнавство. Крім філософії релігії, до теоретичного релігієзнавства долучають і такі дисципліни, як соціологія релігії і психологія релігії. Філософія релігії реалізує функції філософської свідомості, актуалізуючи їхній релігієзнавчий контекст. Світоглядна функція реалізується філософією релігії у тлумаченні релігійного образу світу та обґрунтуванні його філософських альтернатив. Рефлексивно-критична функція здійснюється через осмислення й змісто-вну трансформацію наявного релігійного досвіду. Методологічна функція полягає у виз-наченні напрямів, методів і форм осяг-нення релігії, а ширше - у визначенні орієнтирів життєвого самовизначення лю-дини у світі. Ціннісно-орієнтаційна функція перед-бачає тлумачення, критику і трансфор-мацію релігійних уявлень про належне, ієрархію цінностей і анти цінностей. З огляду на це мету курсу "Філософія релігії" можна вбачати у формуванні світоглядно-теоретичних основ розуміння релігії як історично неодмінного, соціокультурно зумовленого феномена людської духовності; наданні студентам конструктивних і критичних навичок філософського тлумачення природи, форм, суспільних функцій та життєвого смислу релігії і конкретних релігій; на-кресленні орієнтирів розумового освоєння та синтезу ціннісних засад релігійної і позарелігійної духовності. Реалізація такої мети передбачає, як видається, висвітлення низки тематичних блоків, призначення кожного з яких можна звести до наступних завдань: 1) розкрити місце, дисциплінарну спе-цифіку та призначення філософії релігії в контексті філософських наук загалом і теоретичного релігієзнавства зокрема; 2) окреслити та розмежувати два істо-рично сформованих різновиди філософії релігії - філософську теологію та філо-софське релігієзнавство; показати пункти їх дотику й дослідницької взаємодії; обґрунтувати філософсько-релігієзнавчий, а не філософсько-теологічний характер ака-демічного курсу філософії релігії; 3) висвітлити місце релігії у структурі філософської предметності; 4) з'ясувати тенденції осмислення релігії у процесі історичного розвитку філософської думки; 5) виявити світоглядно-методологічні засади основних типів актуальних релігієзнавчих теорій, розкрити їх науко-ве значення та потенціал дослідницького синтезу; 6) викласти основні аспекти філо-софського тлумачення релігії, а саме -привернути увагу до таких проблем: а) онтологічні, життєво-екзистенційні та історично-соціокультурні основи релігії; б) суть релігійного досвіду; в) феномен релігійної віри та світоглядні підходи до її обгрунтування чи критики, проблема "доказів" буття Бога у світлі філософсь-кої рефлексії; г) сутність та зв'язок релігійних свідомості й діяльності; д) множина релігійного досвіду в контексті полікультурності; 7) висвітлити місце релігії у системі людської культури та духовності; вияви-ти актуальні тенденції культурно-релігійних процесів; 8) розкрити альтернативи релігійного й безрелігійного світогляду; визначити смисложиттєвий потенціал віри й безвір'я у світлі духовного самовизначення особи; 9) дати філософське обгрунтування світоглядної толерантності як загально-людської цінності; обміркувати причини її нехтування та способа й перешкоди практичного утвердження. Плюралізм змісту філо-софського знання - це факт. Мно-жинність філософських парадигм є вия-вом світоглядно-ціннісного характеру філософської думки. Соціокультурні відмінності умов філософування визнача-ють альтернативність філософського ос-мислення релігії. Філософське релігіє-знавство є явищем секулярної (світської) гуманітаристики. Воно осмислює релігію як феномен духовно-світоглядної культу-ри людства. Філософське релігієзнавство ставить перед собою питання про те, як існування релігії та релігій співвідносить-ся з певними фундаментальними життєво-ціннісними потребами людини і суспільства. Саме людська (антропо-логічна) реальність є для секулярно-філософського релігієзнавства тим грунтом, на якому постає релігія як духовний ре-зультат історичного самовідтворення лю-дини. Або простіше - філософське релігієзнавство ґрунтується на такій вихідній тезі: "релігійний зміст та релігійні об'єкти існують остільки, оскільки існує людина як істота, що має соціокультурну визначеність та особистісно екзистенційну сутність". Філо-софська теологія натомість являє собою обгрунтування й концептуалізацію релі-гійного образу світу філософськими засо-бами. Якщо центральним у релігії є уяв-лення про надприродне (наприклад, Бо-га), то філософське релігієзнавство роз-глядає його саме як людське уявлення, виявляючи його онтологічне, антропо-логічне та соціокультурне підґрунтя й життєве призначення. Тим часом філо-софська теологія прагне умоглядно осмис-лити саме надприродне як певну буттєву "реальність", щодо якої засобами релігії самовизначається людина (точніше, ду-ховно долучається до неї). І філософське релігієзнавство, і філософська теологія являють собою філософію релігії, однак виявляють до неї істотно відмінне як дослідницьке, так і ціннісне ставлення. Умовно ці два різновиди філософії релігії ми б позначили так: "філософія про релігію" (філософське релігієзнавство) і "філософія для релігії" (філософська тео-логія). Застережемо, що формулювання "філософія для релігії" не слід розуміти так, ніби філософська теологія виступає відвертою апологією якоїсь певної релігійної картини світу, якоїсь певної догматики. Зовсім ні. Йдеться лише про те, що філософська теологія власними (інтелектуальними) засобами обґрунтовує реальність божественного як певну онто-логічну (або метафізичну) істину, розгля-даючи будь-яку релігію як епіфеномен цієї онтологічної реальності. Що ж до конкретного змісту конкретних релігій, то філософська теологія не зобов'язана збігатися з ним і зазвичай не збігається. Навпаки, вона робить його предметом своєї рефлексії і певним чином пояснює його конкретну визначеність (що передба-чає й елемент критики). Саме на цьому грунті філософська теологія актуалізує свій, релігієзнавчий потенціал. Висновок Привертаючи увагу студентів як до філософсько-релігієзнавчих, так і до філософсько-теологічних дискурсів філо-софії релігії, слід забезпечити їм мож-ливість самостійного вибору тієї пара-дигми, яка виявиться для них світоглядно ближчою. Але б будь-якому разі вони повинні збагнути, що вибір з-поміж на-званих альтернатив не може залишатися неаргументованим, і аргументація ця мусить бути філософською, тобто спира-тися не на догми, а на критично-творче думання. Підсумовуючи, наголосимо на винят-ковій важливості вивчення студентами-релігієзнавцями основ філософії релігії, яка, крім здійснення теоретико-методологічних функцій, покликана також ста-ти опорою живого смисложиттєвого по-шуку, здійснюваного у світлі недогматич-ного інтелектуально-практичного ос-воєння загальнолюдських цінностей і антицінностей, культивованих як релігією, так і позарелігійною духовністю. Курс філософії релігії, гадаємо, досягне своєї мети в тому разі, коли студенти, що його опановують, не лише матимуть ґрунтовні знання про релігії світу, а й у світлі цих знань глибше розумітимуть людську при-роду, місце і призначення людини у світі, гармонійніше налагоджуватимуть цінніс-ні взаємини зі світом. Тож вдаючись до філософії релігії, втілюймо настанову ста-родавніх друзів мудрості: "Пізнай самого себе. Зa часів античності поряд з езотеричними тлумаченнями сак-ральних символів космогонії та етики Гесіода та Гомера міфо-графами (міфологами), оракулами (жерцями храмів) та містами (допущеними до містерій) власні тлумачення обґрунтовували і грецькі софісти та філософи, які "навчали всіх бажаючих1', хоча водночас проголошували знання недосяжним для більшості. На теренах Іонії світські науковці-філософи більше уваги приділяли тлумаченню космогонії, створюючи теорії природознавства, а в Афінах — етиці, створюючи "вчення про людське. Природознавчі античності моделювали структуру Всесвіту як взаємодію матеріальних явищ, що можуть бути раціонально досліджені, і не вбачали необхідності ні в прискіпливому спос-тереженні за рухом небесних світил, ні в застосуванні містичного досвіду осягнення світу. В ці самі часи Піфагор тлумачив термін Гомера "етос" у межах космоетичних архетипів індоєвропейців як "споконвічне притаманне людині відчуття понадприродного" та "космічний кругообіг елементів, взаємну зумовленість свідо-мості людини, усталеного стану суспільства та законів Всесвіту". Спростовуючи раціоналістів, Геракліт писав, що вони "розді-лили Всесвіт на множину, оскільки більшість не сприймає речі такими, якими вони є... а уявляє; вчені нагромаджують емпі-ричні факти і не розуміють, що тільки збільшують свою неосві-ченість; все у світі, крім вогню, підпорядковане космічному кругообігу елементів (етос); світ не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує та закономірно згасає”. Починаючи з V сторіччя до н.е. "софісти" обґрунтовували тези, що:— все у світі є відносним і будь-які абсолютні природознавчі істини та етичні закони є відсутніми;— релігії вигадані з метою впорядкованості суспільних відно-син та суспільної моралі;— людина є мірилом усіх речей. На противагу безапеляційному прагматизму софістів, яких Сократ вважав "невігласами", останній доводив, що цінності етики та норми суспільної моралі не можуть бути осягнені раціонально і вимагають безсуперечливої віри в необхідність їх дотримання. Сократ, як і Будда та Конфуцій, не бачив необ-хідності у пізнанні космогонії для обгрунтування сенсу норм буття людини. Учень Сократа Платон визначив "етос" як очищення (ка-тарсис) душі особистості та звільнення її від ланцюга почуттів, підкреслюючи неможливість пояснення поняття "етос" через його "надсвітову суттєвість". Упродовж усього життя Платон намагався відновити сакральне значення терміна й сполучити закони гармонії Всесвіту з чеснотами шляхетної особистості та суспільною справедливістю. Жорстока міжусобиця на теренах Індії впродовж VIII — VI сторіч до н.е., свідчення про яку нечисленні та суперечливі, спричинила знецінення настанов ведизму щодо необхідності етнічно-релігійної стратифікації суспільства. В ті часи брахмани ведизму розподілися на течії:— настіак (санскр. він не існує, лат. атеїзм), в якій доводилась неістинність викладеної у ведах сакральної космології та етики 1 та стратифікації суспільства за етнічно-релігійною ознакою;— астіка (санскр. він є, він існує), в якій доводилась істинність і вед та непорушність стратифікації суспільства, грунтованої на сакральній космічній ієрархю. На грунті вчень даршана (санскр. погляд, школа) астіка кшатрій Ваджрхамана (VI сторіччя до н.е.), який отримав ім'я Махавіра Джина, розробляє вчення, яке стало засадовим для джайнізму. У джайнізмі, який від самого початку був спрямований на езотеричність, сакральні частини вед вважали доступними не тільки і брахманам, а всім трьом арійським варнам. Джайнізму притаманні тяжіння до створення суворих ієрархій космології, систематизованих числових засобів описання складно структурованого. Всесвіту та суворі етичні та фізіологічні обмеження у повсякденному житті. Необхідність "повністю правильного розуміння космології" та "перебудови власної свідомості" шляхом повсякденного дотримання складних і виснажливих ритуальних практик кожним джайном спричинили те, що з моменту виникнення й до нашого часу джайнізм існує на теренах північно-західної Індії j як релігія етнічної меншини. Різні тлумачення настанов Будди його учнями спричинили те, що вже на початку свого існування буддизм розподілився на 18 шкіл, кількість яких незабаром сягнула 40 невеликих сект. Уже в 477 році до н.е. буддизм, незважаючи на жорстокий опір брахманів ведизму, було офіційно визнано державною релігією. Неподоланні суперечки між школами спричинили те, що у 253 році до н.е. буддизм розділився на такі течії:— хінаяна— махаяна баджраяна. З метою протистояння буддизму та збереження усталеного стану суспільства, який, на думку брахманів, грунтувався на споконвічній стратифікації за ознакою допущення до сакраль-ного, брахмани свідомо започаткували індуїзм (санскр. хінду, дхарма). У Священних книгах індуїзму брахмани поєднали спрощену космологію та пентеон ведизму з богами та куль-турними героями релігії часів Мохенджо-Даро та Хараппа. У конфуціанстві космізм цілісного осягнення світу часів Шан-Інь був перетлумачений у суто етичне вчення, спрямоване на повний контроль поведінки особистості в межах соціальної моралі. Конфуцій та його послідовники чітко спрямовували особистість на повну публічність приватного життя та соціальну активність, обґрунтовували необхідність відповідності кожної миті повсякденного життя кожної людини "законам байдужого і невблаганного Неба". Це призвело до поступового становлення прискіпливо розробленої суворої системи ритуалів, при не-дотриманні яких ("втраті обличчя") перевагу надавали смерті. Засадовим для всіх трактатів даосизму є багатоплановий сим-вол-ієрогліф-термін "дао", який є визначальним для всієї китайської культури з часів "навіки прихованої мудрості доби Інь" (XXX — XVI сторіччя до н.е.). Проте тлумачення суттєвості дао в "Дао де цзін" відмінне від тлумачень усіх тогочасних шкіл Китаю. Серед інших китайських ші Лао Цзи єдиний, хто на підставі визнання "єдності ю-у (буття-небуття)" викладає кон-цепцію "двох дао, що обидва одного походження, та з різними назвами і разом іменуються найглибшим":— дао у мін (дао, що не іменується, небуття імені дао; аналогічно ведичному "амхас", грецькому "хаос");— дао ю мін (дао, що іменується, буття імені дао, дао, що породжує множину речей упорядкованого Всесвіту; аналогічно ведичному "Брахман", грецьким "Логос", "Космос");— дао, яке може бути виражене словами, не є постійним дао. Ім'я, яке може бути назване, не є постійним іменем. Безіменне є початком неба та землі, те, що має ім'я, мати всіх речей (тобто впорядкованого Всесвіту);— дао народжує одне (дао у мін, хаос, невпорядкований Всесвіт, що містить невпорядкованість нерозрізнених першо-елементів юань ці);— одне народжує два (дао у мін та дао ю мін; хаос та космос; нерозрінені першоелементи юань ці розподіляються на легкі ці та важкі ці; на інь-ці та ян-ці);— два народжують три — тріада "Тянь (Небо) — Ді (Земля) — жень (людина)", а три народжують усі істоти (п'ятірки п'ятьох складових подвійної (інь-ян) тріади матеріального-духовного-ідеального дао);— всі істоти мають у собі інь та ян, наповнені ці та утворюють гармонію. У коментарях до "Дао де цзін" послідовники Лао Цзи роз'яс-нювали, що будь-які намагання з етичних (конфуціанство), соціальних (легізм, моїзм) або прагматичних (добробут, техніка) позицій виправити, змінити, поліпшити самоупорядження дао грунтовані на профанованому знанні. Всі створені в різних течіях конфуціанства, легізму, моїзму концепції переходу від стану міжусобиці до ідеальної централізованої держави Чжуан Цзи вважав зануренням у людську марнотність численних "ю ші" (мандрівних вчених), "шуй ке" (гостей, які розмірковують), "ке цін" (гостей, які радять), яких "цікавлять тільки думки про їхнє добре ім'я". Критичне ставлення нащадка поваленого аристо-кратичного роду до проектів суспільного спасіння розроблених ші, які самі втратили зв'язок з власним родом і здебільшого ніколи і ніяк не були причетні до сакральної ієрархії управління державою, живилося враженнями сучасника доби Чжаньго (403 — 221 pp. до н.е.), коли кожного року відбувалося не менш ніж дві війни, в яких ні переможці, ні переможені не до-тримувалися ніяких традицій та моральних норм. Ha думку Чжуан Цзи, з цього випливає, що дослід та його тлумачення є "сном, ілюзією", оскільки свідомість людини, яка володіє не істинними, а профанованими знаннями, розподіляє цілісність дао на відокремлені речі: "визнає небо і заперечує землю, визначає начало інь і заперечує начало ян... очевидно, що так діяти не можна... а той, хто не заперечує таких висловів і все ж говорить про них надалі, якщо не дурень, то брехун". До того ж, як зауважує Чжуан Цзи, "люди розраховують надто поспішно... побачивши яйце... одразу хочуть, щоб воно заспівало півнем, побачивши самостріл, одразу бажають побачити смаже-ного голуба"1. Коментарі Чжуан Цзи до текстів Лао Цзи майже тотожні фрагментам книги Геракліта про Всесвіт, державу та богослов'я. Згідно з Чжуан Цзи, осягнення світу можливе лише при розумінні істинного сенсу поняття "у вей" як вільного інтуї-тивного переживання, оскільки у світі, де через споконвічний процес самоупорядження дао ніщо не порушує невизначеної рівноваги Небесних важелів, ніщо не знаходиться в якомусь особливому ставленні до іншого, ніщо не реальніше, ніж інше, інтелектуальні вправи робляться непотрібними. Як і Сократ, Чжуан Цзи доводить, що лише тоді, коли стає зрозумілою обмеженість лише раціональних методів пізнання, можна осяг-нути їхнє призначення:— у Піднебесній всі знають, як прагнути того, чого вони не знають, проте ніхто не знає, як прагнути того, що він уже знає;— усі люди шанують те, що вони знають, проте ніхто не знає, що таке знати, спираючись на те, чого він не знає;— знати та здаватися незнаючим — це досконалість;— не знати, думаючи, що знаєш, — це хвороба2. На думку Чжуан Цзи:— вимоги Конфуція, який "вважав себе непогрішимим міри-лом істини", щодо необхідності чжен мін (виправлення імен відповідно до змін у реальності) є помилковими,, оскільки грунтоване на профанованому знанні впорядкування імен не віддзеркалює істинну плинну рівновагу самоупорядження проти-лежних якостей породжених дао всіх речей світу (в термінах сучасної науки — невизначеність динамічної, а не статичної усталеності);— послідовники Конфуція, які присвятили себе служінню абстрактним ідеям і втратили відчуття глибин реальності дао, є "живцем поховані", оскільки осягнули і розібралися в одному боці явища;— проекти суспільного спасіння та заклики конфуціанців до "гуманності, справедливості, синівської шанобливості" лише точно змальовують "сферу людської безпорадності і слугують становленню "суспільства, в якому громадяни перетворюються на колодників, які чекають на свою чергу, щоб покласти голову на плаху"1. Бачення проблем сучасної цивілізації на грунті системного узагальнення історичного процесу дає змогу висунути припу-щення, що після періодів занепаду усталених політичних, еконо-мічних, моральних стереотипів певної культурно-історичної ці-лісності суспільство об'єднували та стабілізували саме нові ре-лігійно-етичні концепції. Незважаючи на те, що в межах пану-ючих наукових та соціальних стереотипів сучасники вважали їх неважливими, віддзеркалені спочатку у вченнях численних про-повідників підсвідомі сподівання мас здобути внутрішнє опертя буття в хаотичному беззмістовному світі страждань та зла пос-тупово оформлювалися в єдине вчення, активізувалися й робили необоротним прямування до визначеної новим етичним змістом культурно-історичної цілісності.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 1048 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: