Среда, 25.06.2025, 03:39
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Філософія

Реферат на тему Філософія періоду Відродження
Реферат на тему Філософія періоду Відродження.

Філософія періоду Відродження
У XIV —XVI ст. філософію України оригінально представляли єресі. Філософські ідеї єретиків прояв-лялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне став-лення до окремих православних догматів, церковних об-рядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всу-переч філософським ідеям єретиків використовувалась
схоластична філософія. Розвитку схоластики протидіяли гуманістичні ідеї, які почали поширюватись в Україні в XVI ст. До ранніх українських гуманістів належали Юрій Дрогобич (1450-1494), Павло Русин (1470 — ?) із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський (1513—1566) та інші.
Ю.Дрогобич у своїх поглядах на людину, світ, історію звеличував силу знання та людського розуму. Він вва-жав, що людина здатна пізнати світ, і ця здатність зу-мовлюється наявністю в природі непохитних законів. Ю.Дрогобич твердив, що історія не є реалізацією напе-ред визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним си-лам безвідносно до велінь Бога.
Філософія українських гуманістів мала яскраво ви-ражені риси антропоцентризму. Так, С.Оріховський, на відміну від томістської точки" зору, вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, і від неї самої зале-жить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на тварину. Однією з основних чеснот людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього, духовного оновлення, мораль-ного вдосконалення. Шлях до безсмертного життя тре-ба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі.
Він одним з перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне лоходження вла-ди й держави, виступав проти підкорення світської вла-ди релігійній, стверджував, що королівська влада дана не Богом, виникла внаслідок договору між людьми. Він вважав, що природне право стоїть вище від людських законів, тому останні в разі необхідності можна змінювати. Мир, злагода й спокій у державі будуть тоді, коли люди житимуть у згоді з законами природи.
Мислителі-гуманісти проявляли живий інтерес до світової історії та історичного минулого українського народу. Вони вважали історію вчителькою життя і ра-дили вчитися на історичних прикладах, особливо на діяннях великих особистостей. Вивчення історії — за-соб пробудження гордості народу за своє минуле, роз-витку патріотичних почуттів, любові до Вітчизни. Наприкінці XVI ст. починається новий етап у розвитку
духовної думки в Україні. Цей етап позначається ста-новленням нової характерології, що виникає на грунті формування української версії реформаційної ідеології та ренесансного гуманізму.
Важливу роль у розвитку філософської культури України відіграла Острозька академія — перша україн-ська школа вищого типу. В Острозькій академії вивча-ли сім так званих вільних наук, викладали старослов'ян-ську, грецьку та латинську мови. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Але викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія) мало узагальнюючий, філософський характер.
В Острозьскій академії був сконцентрований знач-ний інтелектуальний потенціал. Це сприяло інтен-сифікації взаємообміну ідеями, духовному взаємозбага-ченню інтелектуальної еліти. У цьому взаємообміні і взаємозбагаченні народжувалась особлива філософія, в основі якої лежала ідея обгрунтування необхідності збе-реження й розвитку старослов'янської мови, вимога аб-солютної точності при перекладах з грецької мови на старослов'янську священних і богослужбових книг. Особливе місце належало вірі в чудодійну силу старо-слов'янської мови. Твори Герасима Смотрицького, Йова Княгиницького, Івана Вишенського (бл. 1538 — після 1620) показували, що осягнення Божественної істини в процесі здобуття навичок розрізнення числен-них смислових відтінків слів, проникнення в їхню при-ховану духовну сутність є одночасно й процесом ста-новлення людини як особистості, ЇЇ самотворенням.
Особливого значення в процесі духовного станов-лення людини надавали тодішні українські книжники самопізнанню. Іван Вишенський, зокрема, вважав, що завдяки самопізнанню людина стає спроможною подо-лати свою земну форму й увійти у внутрішній духов-ний контакт із вищим буттям. Унаслідок цього, осяя-ний небесним світлом, людський розум проникає в при-ховану сутність вагомого повчального слова Біблії. Осягнення істини через самопізнання острозькі книж-ники грунтували на переконаності в нерозривному зв'язку між розумом окремої людини і Богом, у безпосеред-ньому контакті людського мислення і буття.
На основі ідеї протиставлення Бога і світу, Бога й людини острозькі книжники формують уявлення про нікчемність, гріховність людської природи, граничне при-ниження й нівелювання її пізнавальних здібностей. Од-нак при цьому вірили в силу людського пізнання, яка, на їхню думку, залежала від щирості, наполегливості й волі кожної людини. На основі цієї віри Христофор Філалет закликає український народ розглядати свій власний, внутрішній потенціал як основу саморозвитку, обґрунтовує ідею свободи совісті, право людини на свою віру й церкву. Острозький культурно-освітній центр своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток філософської думки України. В ньому культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошу-ками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут обстоювалась життєздатність традицій слов'янської пи-семності, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї.
У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійно-національні організації православного населення міст — братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польсько-шляхетських правлячих кіл та католицької церкви.
Виступаючи проти наступу католицизму, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов'ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему фор-му суспільної свідомості.
Визначний діяч Львівської, а потім і Київської брат-ських шкіл Ісайя Копинський у своєму творі "Алфавіт духовний" досліджує з філософської точки зору про-блему людини. Він розглядає людину з позицій підне-сення в ній морального, розумного й духовного начал, які розкриваються в процесі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність, те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. І перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, су-перечливому, тлінному світові, з яким вона пов'язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмерт-ному духові, яким вона подібна до Бога. І.Копинський радить людині обрати другий шлях, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення бла-женства не лише на небі, а й на землі.
Кирило Транквіліон-Ставровецький, розглядаючи проблему "Бог — світ", створює вчення про чотири світи. Перший — це світ невидимих духовних сутностей, що належать до небесної ієрархії; другий — макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій—
сама людина, мікрокосм; четвертий — поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла. Розрізняючи чоти-ри світи, Транквіліон показує, що не весь світ — зло. Він наголошує на красі й доброті тілесного світу, в тому числі тіла й тілесних почуттів людини.
На відміну від своїх попередників, Транквіліон надає проблемі душі й тіла не лише морального, а й гносеоло-гічно-природознавчого звучання. Без тіла й вегетативних процесів людина не може жити, а її душа — відчувати, розуміти, набувати й виявляти доброчесності, тому тіло—
друг душі. Транквіліон наближається до визнання гармонії душі й тіла.
У роботі "Похвала мудрості" прославляються на-уки, філософія, мудрість, розкривається їхнє прикладне значення в повсякденному житті кожної людини й усього суспільства.
Помітним представником братського руху є Мелетій Смотрицький (бл. 1572 — 1633), який, на відміну від по-передників, надає суспільно-громадянського спрямування своїм працям. Проблема людини, її душа, критика мо-рально-соціальних вад тогочасного суспільства набува-ють у нього підпорядкованого значення. Закликаючи до людяності й звертаючись до сумління та самопізнан-ня людини, М.Смотрицький надає самопізнанню не стіль-ки морального, як громадсько-патріотичного звучання.
Він долає заборону застосування логіки до теології. Він вперше звертається в своїх творах до логіко-дсдук-
тивного виведення логічних операцій і методів, розроб-лених західноєвропейською схоластикою і вдосконале-них пізніше розвитком філософії.
Касіян Сакович. Найбільш яскраво його філософські шукання відображені в написаних ним посібниках для братських шкіл: "Арістотелівські проблеми, або питан-ня про природу людини" та "Трактат про душу". При-діляючи велику увагу проблемі самопізнання, Сакович спрямовує її розв'язання не на осягнення Бога через моральне вдосконалення й духовність, а на тілесну при-роду людини та її душу, пов'язану з відчуттям і моз-ком. Життєдіяльність людини як біологічного єства К.Сакович пояснює законами природи й ідеєю природ-ного провидіння, яке заступає Боже втручання у природні справи. Пізнання тілесного єства людини, на думку К.Саковича, потрібне для того, щоб вивчивши закони і властивості власної природи, вона жила згідно з ними, управляла собою, уникала того, що їй шкодить.
Душа розглядається в її відношенні до тіла. Сако-вич більше схиляється до арістотелізму, ближчого до природничого й раціоналістичного тлумачення душі. Він надає перевагу думці про божественне походження душі.
В цілому філософія братчиків своїм розвитком спо-нукала до нових творчих шукань, які й відбилися у філософії видатних діячів Києво-Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київ-ського богоявленського братства.
Категория: Філософія | Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 412 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: