Реферат на тему Етапи становлення та розвитку науки - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Етапи становлення та розвитку науки. План 1. Основні етапи розвитку науки 2. перша наукова революція 3. друга наукова революція 4. третя наукова революція Вступ Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття. Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на ви-роблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Як специфічна сфера людської діяльності вона є результа-том суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямова-ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль-ності — суму здобутих наукових знань, що є основою науко-вого розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для на-зви окремих галузей наукового знання. Закономірності функціонування та розвитку науки, струк-тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера-ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці-альна дисципліна — наукознавство. Історичний розвиток науки був нерівномірним. Стадії швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періо-дами застою, а іноді й занепаду. Наприклад, в античні ча-си фізико-математичні науки особливого розвитку набули на теренах Давньої Греції та Давнього Риму а в се-редньовіччі їх центр перемістився на Схід, передусім в Індію та Китай. У Нову добу ініціативою в розвитку фізико-математичних наук знову заволоділа Європа. Кожна галузь знань послідовно долає три стани: 1. Теоретичний (стан вимислу). 2. Метафізичний (абстрактний) стан. 3. Науковий (позитивний)стан. Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенден-ції, які доповнювали одна одну — до поглиблення спеці-алізації й посилення прагнення до інтеграції. Одночас-но з диференціацією науки, її поділом на нерідко дуже спеціалізовані дисципліни відбувається і її поступова інтеграція, яка ґрунтується на поєднанні наукових ме-тодів, ідей та концепцій, а також на необхідності з єди-ної точки зору розглянути зовні різнорідні явища. До найважливіших наслідків інтеграції науки належать спрощення оброблення і пошуку інформації, звільнення її від надлишку методів, моделей та концепцій. Голов-ним шляхом інтеграції є формування «міждисциплі-нарних наук», які пов'язують традиційні спеціальності й завдяки цьому уможливлюють виникнення універ-сальної науки, покликаної створити своєрідний каркас, який об'єднував би окремі науки в єдине ціле. Чим ін-тегрованіша наука, тим більше вона відповідає крите-рію простоти й економії, сформульованому англійським схоластом Вільямом Оккамом (прибл. 1285 —1349) і названому «бритва Оккама». З розчленуванням науки на окремі дисципліни між ними залишається менше зв'язків, ускладнюється обмін інформацією. Аналізуючи подібні об'єкти, вдаючись до однакових методів, галузі часто послуговуються різною мовою, що ускладнює міждисциплінарні дослідження. Якщо англійський природодослідник Чарльз-Роберт Дарвін (1809—1882) міг однаково успішно здійснювати дослідження в галузі зоології, ботаніки, антропології й геології, то наприкінці XIX ст. це вже було неможливим, особливо для людей менш обдарованих. Якщо за його ча-сів спеціалістів, які вивчали живу природу, називали біо-логами, то згодом у біології не тільки виокремилися бота-ніка, зоологія, протистологія (розділ зоології, що вивчає життя найпростіших тварин) та мікологія (розділ ботані-ки, що вивчає гриби), а й вони, в свою чергу, поділились на окремі спеціальності. Кожна з цих дисциплін перепов-нена фактичним матеріалом, опанування яким заповнює життя вченого, і лише особливо обдаровані науковці здатні одночасно або почергово працювати у двох або кількох галузях. Майже неминучим результатом вузької спеціалізації є професійна обмеженість, котра проявля-ється у звуженні світогляду, зниженні здатності розумі-ти те, що передбачає за межами спеціалізації вченого. Вузька спеціалізація, безперечно, мас специфічні пере-ваги, але загальному прогресу науки не сприяє. Інтеграційні тенденції в науці активно виявляються в постіндустріальну (інформаційну) епоху, що значною мірою пов'язано з розвитком комп'ютерно-комунікаційної технології і виникненням світової інформаційної мережі — Інтернету. Відчутнішим є прагнення до фор-мулювання нових завдань вищого рівня узагальненості, навіть універсальних, які часто об'єднують віддалені галузі знань. Триває процес творення загальних по-нять, концепцій, наукової мови. Характерною ознакою сучасної науки вважають посилення інтересу до пошу-ків принципової структурної узагальненості найрізнорітніших систем і загальних механізмів найрізноманітні-ших явищ, які сприяють інтеграції науки, її логічній стрункості та єдності, що забезпечує глибше розуміння (єдності світу. Сучасним науковим поглядам властива ідея Існування загальних моделей різноманітних явищ, ізо-морфізму (однаковості) структур різних рівнів організа-ції. Утверджується усвідомлення того, що наявність за-гальних принципів і моделей в різних галузях знань дає змогу переносити їх з однієї галузі в іншу, що сприяє загальному прогресу науки. При цьому вважається, що ін-теграція науки є не редукцією (поверненням) наук до фі-зики (редукціонізм), а ізоморфізмом систем з різною при-родою їх елементів, структур різних рівнів організації. Наявність ізоморфізмів найрізнорідніших систем відіграє певну евристичну роль, оскільки вони не лише характе-ризують концептуальний каркас сучасної науки, а й по-легшують вибір напрямів конкретних досліджень, дають змогу уникнути дублювання теоретичних досліджень та ін. На думку французького філософа Гастона Башлара (1884 — 1962), формування наукового духу (науки) охоп-лює такі стани (етапи):— донауковий стан (від класичної античності до XVII—XVIII ст.);— науковий стан (останні десятиліття XVIII — поча-ток XX ст.);— стан нового наукового духу (починається в 1905 р. теорією відносності). Радикальні якісні зрушення в розвитку науки ви-значені як наукові революції. Саме так оцінено виник-нення у XVII ст. природознавства. Воно засвідчило, що наука набула історичної сили, а наукові знання за зна-ченням випередили значення техніки. Відтоді наукові уявлення про навколишній світ стали змагатися з побу-товими уявленнями. Будучи закономірним етапом у розвитку науки, наукова революція XVII ст. докорінно змінила уявлення про будову Всесвіту і місце в ньому людини. Вона спричинила злам у людському мисленні, спонукала до наукової творчості, спрямувала погляд і думку вчених у раніше недоступні сфери. До найголовніших особливостей наукової революції належать: 1. Яскравий творчий характер. Здобуті раніше знан-ня не руйнувались, а інтерпретувалися у контексті но-вого їх розуміння. 2. Зміна відповідно до нових уявлень, нове тлума-чення раніше здобутих знань. У період наукової рево-люції нове створюється на ґрунті вже існуючого. Неспо-дівано виявляється, що в наявній інформації давно ви-зрівали елементи нового. Тому наукова революція не є миттєвим переворотом, оскільки нове не відразу отри-мує в науці визнання. 3. Поява протягом 1—3 поколінь великої кількості талановитих осіб. Вони піднімають цілий пласт знань на небувалу висоту і тривалий час не мають собі рівних. 4. Бурхливий розвиток фізико-математичних наук. Як особливий соціальний інститут, наука започат-ковується у XVII ст., з виникненням перших наукових товариств й академій, її історія охоплює три наукові ре-волюції. Перша наукова революція (XVII—XVIII ст.). У цей період відбулося становлення класичного природо-знавства. Основні його критерії і характеристики поля-гають в об'єктивності знання, достовірності його похо-дження, вилученні з нього елементів, що не стосуються пізнавального суб'єкта і процедур його пізнавальної ді-яльності. Головною вимогою до науки було досягнення чистої об'єктивності знання. Наука швидко набувала престижу й авторитетності, претендуючи разом із філо-софією на єдино адекватне втілення розуму. Зростаю-чий авторитет науки прислужився виникненню першої форми сцієнтизму (лат. scientia — знання, наука), при-хильники якого абсолютизували роль і значення науки. В його лоні сформувався так званий сціснтичниіі (ідео-логічний) утопізм — теорія, згідно з якою суспільні відносини можуть бути цілком пізнаними і прозорими, а політика ґрунтується на винятково наукових законах, що збігаються з законами природи. До таких поглядів схилявся французький філософ, письменник Дені Ді,а-ро (1713—1784), який розглядав суспільство і людину крізь призму природознавства і законів природи. Відпо-відно, людину він ототожнював з усіма іншими природ-ними об'єктами, машинами, роль свідомого начала в ній звужувалася, а то й ігнорувалася. Такий погляд на ч юдину простежується у книзі французького філософа Жульєна-Офре Ламетрі (1709-—1751) “Людина-машина”, в якій людина розглядається як механізм, що сам заводиться, подібно до годинника. Оскільки головною наукою періоду була механіка, загальнонаукова карти-на світу класичного природознавства мала яскраво ви-ражений механістичний характер. Наприкінці XVIII ст. перша наукова революція пере-росла у промислову, наслідком якої була розбудова капі-талістичного індустріального суспільства й індустріаль-ної цивілізації. Відтоді розвиток науки значною мірою зумовлений потребами економіки й виробництва. У XIX ст. наука зазнала істотних змін, її диференці-ація спричинила формування багатьох самостійних на-укових дисциплін з відповідними сферами компетенції-У цьому процесі механіка втратила монополію на тлумачення загальнонаукової картини світу, зміцніли по-зиції біології, хімії, геології. Істотно змінився стиль на-укового мислення, у якому важливого значення набула ідея розвитку. Об'єкт пізнання, в тому числі й природа, відтоді розглядався не як завершена і стійка річ, а як процес. Загалом наука продовжувала розвиватися в ме-жах класичної форми, і надалі претендуючи на абсо-лютність вичерпного бачення картини світу. Неухильно зростав її суспільний авторитет і престиж. Друга наукова революція (кінець XIX — початок XX ст.). Вона спричинила появу нової, некласичної на-уки, якій належать відкриття електрона, радіо, пере-творення хімічних елементів, створення теорії відноснос-ті і квантової теорії, проникнення у мікросвіт і пізнання великих швидкостей. Радикальні зміни відбулися в усіх сферах наукового знання. Заявили про себе нові наукові напрями, зокрема кібернетика і теорія систем. Некласична наука вже не висувала претензій на пов-ну чи й абсолютну об'єктивність знання, на відсутність у ньому суб'єктивного аспекту. У ній різко зросла роль суб'єктивного чинника. Дедалі більше вона враховувала вплив методів, способів і засобів пізнання. Безперечним було для неї і те, що пізнання зумовлене не тільки при-родою пізнавального об'єкта, а й багатьма іншими чин-никами, її знання неухильно позбавлялося емпіризму, втрачало дослідницьке походження, стаючи суто теоре-тичним. Особливого значення у пізнанні почали набува-ти теорії і моделі, вибудовані пізнавальним суб'єктом за допомогою математичного, статистичного, комбінатор-ного та інших підходів. У сфері пізнання й у координатах кожної з наук по-силюється процес диференціації, наслідком якого стало збільшення кількості наукових дисциплін і шкіл. Зав-дяки цьому окреслилась тенденція до плюралізму. Прийнятним стало існування у межах науки різнома-нітних шкіл і напрямів, різних поглядів на одну пробле-му. На вищих рівнях пізнання виявив себе і плюралізм загальних картин світу, що претендували на істинність. Актуальності набув принцип релятивізму (лат. relativus — відносний) — відносності людських знань, відпо-відно до якого кожна теорія визнається істинною лише у конкретній системі даних або координат. У науковому обігу поняття «істинність» дедалі частіше поступається поняттю «валідність», яке означає обґрунтованість, прийнятність. Подібна доля спіткала і такі поняття класичної науки, як «причинність», «детермінізм», що поступилися місцем поняттям «можливість» та «інде-термінізм». Третя наукова революція (середина XX ст. — сього-дення). Оскільки вона була продовженням другої науко-вої революції, її також називають науково-технічною, або науково-технологічною. Головним її результатом було виникнення постнекласичної науки. Подібно до того, як перша наукова революція переросла у промис-лову революцію, що породила індустріальну цивіліза-цію, третя наукова революція перетворилась у техноло-гічну, яка формує постіндустріальну цивілізацію. Їй відповідає постіндустріальне, інформаційне, постмодерне суспільство. Основою цього суспільства є новітні високі й тонкі технології, які ґрунтуються на нових джерелах і видах енергії, нових матеріалах і засобах управління технологічними процесами. Виняткову роль при цьому відіграють комп'ютери, засоби масової комунікації й інформатики, розвиток і поширення яких набули гігантських масштабів. Під час третьої наукової революції у науки з'являєть-ся якість безпосередньої й основної продуктивної сили, головного чинника виробництва і громадського життя. Прямим і нерозривним став її зв'язок із виробництвом, у взаємодії з яким вона перебрала на себе провідну роль, продовжуючи відкривати, відроджуючи новітні та високі технології, нові джерела енергії, матеріали. Наука зазнала глибоких змін. Передусім ускладнилися елементи процесу пізнання — суб'єкт, що пізнає, об'єкт пізнання, змінилося їх співвідношення. об’єктом пізнавального процесу рідко є один учений, що самотужки досліджує якийсь об'єкт. Найчастіше його утворює колектив, група, чисельність яких залишаться невизначеною. Суб'єкт пізнання перестає перебувати поза його об'єктом, протиставлятися йому, а включається у процес пізнання, стає одним з елементів І истоми координат цього процесу. Для вивчення об'єкт пізнання часто не потрібні безпосередній контакт і взаємодія з ним. Його дослідження нерідко здійсню-ються на великій відстані. Наприклад, розвідування ро-довищ нафти, інших природних копалин з космосу за допомогою високочутливих приладів і телекомуніка-ційних технологій. Часто об'єкт пізнання позбавлений нудь-яких обрисів, будучи частиною або фрагментом умовно виокремленого явища. Постійно зростає, набу-ваючи вирішального значення, роль засобів (особливо комп'ютера) і способів пізнання. Постнеокласична наука відчуває посилення впливу зовнішніх чинників. Вона дедалі більше долучається до контексту культури історичної епохи з її світоглядними установками, релігійними, моральними, есте-тичними ціннісними орієнтаціями тощо. На наукову діяльність завжди впливають соціально-економічні і політичні умови, але в епоху Постмодерну їх вплив по-силюється. В епоху постмодерну цивілізація вступає з величез-ним запасом знань. Вони створюють передумови для довгострокових соціальних, економічних, політичних, геостратегічних трансформацій. Наукові знання ста-нуть головним чинником, який визначатиме порівняль-ні й конкурентні переваги націй і країн у системі світо-господарських зв'язків.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 1659 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: