Реферат на тему Епоха Просвітництва - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Епоха Просвітництва. Наступним значним кроком у розвитку світової політичної думки став новий час, ранній етап якого пов’язують із встановленням капіталістичних суспільних відносин та епохою Просвітництва (XVII-XVIII), які народила цілу плеяду блискучих мислителів в країнах Європи, Америки і Азії, таких як Гоббс і Локк (Англія), Джеферсон (США), Монтеск’є, Вольтер і Руссо (Франція), Конт і Гегель (Німеччина) та ін. Отже, подальший розвиток наукового трактування політики пов’язаний з ім’ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), який у праці „Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та світської” (1651 р.) обґрунтував наявність зв’язку між приватною власністю і створенням держави. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному станові й небезпеці виникнення "війни всіх проти всіх". Він був одним із .перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких теологічних прикрас. Т.Гоббс пов'язав посилення всевладдя держави з пануванням у суспільстві непримиренних індивідуальних інтересів. На відміну від Гоббса, Джон Локк (1632-1704 рр.) у праці "Два трактати про управління державою" зробив спробу політологічного розгляду англійської революції XVII ст. дав обґрунтування встановлення /обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він вперше, чітко розрізняв такі поняття як „особа”, „суспільство”, „держава”, причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя, свободу і власність". Приватна власність - не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування індивідуальності. Важливим у політичній доктрині Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із "природного стану речей", її підґрунтям; чесна конкуренція на основі взаємо визнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівноваженням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. На думку Локка, держава мусить гарантувати три природжена права людини - на життя, свободу та власність. Праця є визначальною формою людської життєдіяльності. Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск'є (1689-1753-рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці "Про дух законів", розглядаючи закони юридичні й політичні системи різних країн, Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина - з навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. "Закони в найширшому розумінні є необхідними зв'язками, що випливають із природи речей". Монтеск'є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство. Досягненням Монтеск'є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому І верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну. і Ж.-Ж. Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному ! стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної \| нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими, котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат історичною розвитку - переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв'язку з розвитком майнової нерівності. Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність. В Німеччині найавторитетнішими представниками ліберального напряму, які особливо вплинули на розвиток соціально-політичної думки XIX ст., були професор філософії Кенігсберзького університету Іммануіл Кант (1724-1804 рр.), видатний філософ і громадський діяч Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), геніальний мислитель Георг Вільгельм Фрідріх Регель (1770- 1830 рр.). Зокрема Канту належить першість у ; системному обґрунтуванні лібералізму як нової течії соціально-політичної думки. Лібералізм відобразив ідейні позиції заможної частини третього стану, яка вимагала економічної й політичної свободи для своєї життєдіяльності. На думку Канта, лібералізм - єдина розумна платформа суспільного устрою, яку .він обґрунтував у таких працях, як "Ідеї загальної історії", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право" та ін.І Кант вперше обґрунтував поняття "правова держава". Щодо форм державного управління, то він був прихильником республіканського ладу, за якого можливий поділ властей: • законодавча влада належить колективній волі народу; • виконавча зосереджена в руках правителя за законом; • судова призначається виконавчою. Соціально-політична доктрина Фіхте розвивалася в руслі, характерному для німецької класичної філософії природно-правової теорії. Тому й не дивно, що між його поглядами та поглядами Канта дуже багато спільного. ; В соціальній філософії Ф.Гегеля належне місце посідає проблема держави, влади, суспільного устрою. Перехід до нових форм виробництва він характеризує як перехід від насильництва до свободи, від сили до , права, від свавілля до розумних засад. Гегель ввів у політичну науку розмежування понять "громадянське суспільство (сукупність економічних відносин) і держава", що є основою громадянського суспільства й розв'язує суперечності між його членами. Водночас суперечності між багатством і бідністю він вважав притаманними будь-якому громадянському суспільству, їх практично подолати неможливо й вони не залежать від держави. Політичні питання розвитку суспільства досліджувалися й мисли телями Росії - М.М.Сперанським, М.М.Карамзіним, П.І.Пестелем, М.М.Муравйовим, П.Я.Чаадаєвим, В.Г.Бєлінським, М-Г.Чернишевьким, М.О.Добролюбовим, О.І.Герценом. М.О.Бакуніним. П.ПЛавровим, П.М.Ткачовим та ін. Так, М.М.Сперанський (1772-1839, рр.) обґрунтував необхідність проведення ряду реформ, пропонував скасувати кріпосне право, залишаючи прийнятною формою врядування для Росії самодержавне й необмежене правління. Ці думки підтримував і М.М.Карамзін (1786-1826 рр.). Центральна ідея його праці "Записки про давню й нову Росію" полягає в тому, що "Росія засновувалася перемогами й одноосібною владою, гинула від різновладдя, врятувалася мудрим самодержавством". Дальший розвиток ці думки дістали в його "Історії держави Російської". Особливу роль у розвитку політико-правових питань у Росії відіграли дворянські революціонери. Найбільший внесок у розвиток програмних документів декабристів зробили П.І.Пестель (1793-1826 рр.) і М.М.Муравйов (1796-1843 рр.). П.І.Пестель відомий нам як послідовний республіканець. Виступаючи проти монархії, яка мала бути ліквідована збройним шляхом, П.І.Постель зазначав, що республіканське правління - це благо для Росії. А щоб не було повернення до монархії, доведеться вбити царя й знищити всіх членів імператорської сім'ї. Для здійснення змін у державному правлінні П.І.Пестель вбачав за необхідне встановити диктатуру Тимчасового Верховного правління, котре знищило б кріпацтво й провело земельну реформу. Після цього влада буде передана Народному вічу (законодавча) та Державній, думі (верховно-виконавча). Крім цього, створюється Верховний Собор, якому доручається "власть блюстительная". Ці державні органи обираються. Виборче право пропонувалося надавати всім громадянам, які досягай 20 років, за винятком засуджених. Політичні погляди М.М.Муравйова, який підготував 3 проекти конституції, багато в чому схожі з Пестелевими, хоча й не такі радикальні. Конституція скасовувала кріпосне право й затверджувала федеративний устрій Російської держави. Послідовно виступаючи проти кріпосництва й самодержавства революційні демократи вірили в революційні можливості народних мас, у здійснення селянської революції. Великий вплив на російський революційний рух мали ідеї М.О.Бакуніна (1814-1876 рр.), відомого лідера анархістського напряму. Він вважав: оскільки російська людина е бунтарем за своєю природою, то завдання полягає в тому, щоб узгодити дії всіх сил, за єдиним планом провести "всерозтрошуючий бунт". Засуджуючи боротьбу за політичну свободу, Бакунін був проти демократичної республіки. Державу, на його думку, треба знищити наступного дня після революції. Інакше революція загине. Однак, припускалася можливість створення повсталим народом комун, причому рада комуни обирає виконавчий кбмітет. Взагалі теорії М.О.Бакуніна були непослідовними. Досить поширеним у ХІХ-ХХ ст. було марксистське вчення про політику. К-Маркс (1818-1883 рр.) і Ф.Енгельс (1820-1895 рр.) у своїх дослідженнях багато уваги звертали на вивчення сутності політики, політичної влади, характеру політичної діяльності, формулюючи і матеріалізуючи вимоги пролетарської політики в противагу політиці пануючих класів. Вони не тільки розробили загальнотеоретичні, методологічні основи політичної науки, але й створили зразок аналізу політичних процесів, держави, партій, окремих керівників і т.п.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (02.05.2013)
Просмотров: 439 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: