Реферат на тему Ґендер і ЗМІ - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Ґендер і ЗМІ. Наявні в суспільстві проблеми ґендерної нерівності мають своє масмедійне відображення. Часто саме засоби масової інформації, що відіграють визна-чальну роль у формуванні суспільної думки стосовно важливих суспільних проблем, формують і закріплюють у масовій свідо-мості визначені норми ґендерної поведінки, продукують ґендерно-стереотипні образи жінок та чоловіків, які постають на сторі-нках друкованих видань, у теле- та радіопросторі. Образи жінок, створювані й трансльовані ЗМІ, часто сповнені ґендерних упере-джень та є сексистськими. Ця ситуація стала полем дослідження для багатьох фахівців у галузі ґендеру. Збігаючись із розвитком ґендерних досліджень у країні, залученням до поля наукового вивчення ґендерних від-носин у суспільстві – теми, що була табуйованою для радянської наукової думки, з одного боку, та явних трансформацій медійного поля, набуття засобами масової інформації нових, порівняно з попереднім радянським періодом, функцій, видозміною самих способів функціонування медій - з іншого, ґендерні питання в масмедіях почали усвідомлюватись як перетин низки метатеоретичних підходів, як у галузі ґендеру, так і комунікативістики. Фіксуючи стан вивчення ґендерних проблем у масмедіях, дослідження в цій галузі зосереджувались передусім на вивченні змісту масмедійної продукції з позиції ґендеру. У поле науково-го осмислення та відповідного аналізу потрапили: проблеми ре-презентації чоловіків і жінок масмедійними засобами, зміна об-разів жінок та чоловіків, що їх подають ЗМІ, проблеми ґендер-них стереотипів у них, типологізація гендерно-стереотипних зо-бражень людей залежно від їхньої статі. Значну частину таких робіт присвячено ретроспективним оглядам ґендеру в масмедіях (оскільки ця тематика в радянські часи практично не входила до наукового вивчення). Окремою темою дослідницького зацікавлення в цій царині стали ті перетворення, яких зазнали образи жінок та чоловіків у ЗМІ. Радянський лад, із його соціальним замовленням на активні ролі жінок у публічній сфері (передусім на ринку праці) та егалітарною ідеологією, відповідно визначав способи висвітлення жінок засобами масової інформації. Цьому сприяла й специфіка принципів функціонування масмедій за радянської доби; із притаманною їм суворою системою контролю над комунікативними інститутами та такою ж жорсткою ідеологічною визначеністю – джерела інформації мали слугувати інтересам держави, а не суспільства чи мас. А участь у суспільному виробництві, за теоретичними положеннями марксизму, була вирішальною умовою, що мала визначати соціальний статус жінки. Сучасні трансформації вітчизняних комунікативних інститутів харак-теризуються їх повільним поворотом до так званої лібертаріанської моделі (В. Шрамм, Ф. Сіберт і Т. Пітерсон) з приватною власністю на інформаційні засоби в умовах вільної конкуренції ідей [8]. Лібертаріанські ідеї декларують право всіх людей на знання як природне, ґрунтуючись на принципах свободи інформації - як свободи її вільного поширення, так і свободи отримувати необхідну інформацію. Оскільки ж ці моделі, як відзначають фахівці, є нормативними, вони не завжди й не в усі му відповідають реаліям, що ми й спостерігаємо. Незаангажованість та об'єктивність масмедій. Принципи незаангажованості та об'єктивності у функціонуванні масмедій (що номінально передбачають прямий контроль влади над ЗМІ, цензуру діяльності медій, визначення змісту інформаційних повідомлень тощо) піддавали сумніву як багато зарубіжних дослідників, так і сучасні вітчизняні фахівці. Визначальна, конститутивна ознака масмедій - принцип свободи слова - навіть за унезалежнення від держави чи від політичної влади активно коригується економічним характером, якого все більше набувають масмедії. Підкоряючись законам ринку та пріоритетові прибутку перед абстрактними принципами, що лежать в основі їх власного функціонування, діяльність сучасних ЗМІ дозволяє робити ви-сновки про подвійність журналістики, визначення її як сфери діяльності, "затиснутої" поміж професійними ідеалами та наяв-ною дійсністю. Ілюзорність цілковитої свободи слова та друку, повної неза-лежності комунікативних інститутів відзначали ще П. Лазарсфельд та Р. Мертон. Аналізуючи функціонування комунікатив-них інститутів США, вони відзначали конфлікт ідей, на яких ґрунтується діяльність медій як соціального інституту та їх фун-кціонування як економічного підприємства зі своїми власними цілями отримання прибутку. Як відзначали науковці, "виробниц-тво й поширення продукції масових засобів інформації фінансу-ється великим бізнесом. А це незалежно від будь-яких намірів означає, що той, хто платить, той і розпоряджається". Доктрина вільних потоків інформації викликала все більше сумніву мірою монополізації інформаційного капіталу внаслідок розвитку засобів зв'язку, зрослої приватизації й зосередження інформаційного капіталу у великих корпораціях, тісно пов'язаних з великими промислово-фінансовими колами, та нау-кового усвідомлення й осмислення цих процесів. Як відзначав, зокрема, Л. Вірт, концентрація такої сили в окремих руках може спричинювати незбалансованість в інформаційному поданні різноманітних поглядів. Він характеризував цю ситуацію як "не-безпеку реальної, хоча й неофіційної, цензури, загрозу вільному й загальному доступу до фактичних знань і збалансованої інтер-претації" [8]. Така ситуація особливо стосується поглядів тих, хто є у сус-пільстві в меншості. Образ суспільства у медійному відображенні. При цьому поняття меншості в масмедіях виявляється доволі специфічним. Як це показують американські науковці Д. Крото і В. Хойнс, аналізуючи "об'єктивність" економічних новин, тоді як члени суспільства беруть участь в економічному житті в різних ролях: працівників, споживачів, інвесторів та підприємців, - економічні новини зосереджуються передусім на діях та інтересах двох останніх категорій, хоча вони є безумовною меншістю серед членів суспільства [3]. Конструюючи образ реальності, медії зображують суспільс-тво позбавленим соціальної різноманітності, зосереджуючись головно на діях і вчинках політичних, фінансових, культурних еліт (представлених переваж-но чоловіками). Відповідно, нерів-номірність презентації соціо-статевих груп в масмедіях відбиває ґендерну стратифікацію суспільства та способи нерівного розпо-ділу економічних, політичних і культурних ресурсів серед пред-ставників цих двох ґендерних груп. Узагальнюючи, можна сказати, що масмедії символічно від-творюють сформовані в суспільстві ієрархії ґендерної нерівності. Цей висновок контрастує з базовими принципами функціо-нування масмедій, які передбачають об'єктивність та незаангажованість ЗМІ як медіатора, провідника поміж різними суспіль-ними секторами. ЗМІ як ідеологія. Роль масмедійної комунікації є номіналь-но- посередницькою, навіть "другорядною": журналісти начебто лише описують те, що відбувається на їхніх очах та поза їхньою участю. Водночас масмедійна комунікація виражається у виборі – співбесід-ників, "зірок", заголовків на шпальтах газет. Наявний при цьому факт класифікації, що її здійснюють ма-смедії зазвичай лишається поза увагою: як стверджує Л. Пенто, ролі "критика" і "творця" в особі представника масмедій злива-ються [9]. Притаманний журналістам статус "особливого учас-ника" важливих суспільних обговорень дає їм підстави форму-лювати запитання, оцінювати компетентність фахівців, інтер-претувати; дає владу вказувати на тих, з чиєю думкою варто ра-хуватися, а з чиєю ні. Специфічну "владу оцінювання", яка в по-передні епохи належала (нечисленним) інтелектуалам, нині ма-ють масмедії. Як наслідок, ЗМІ набувають функцій інстанції, яка вирішує, що вартує публічної уваги, а що - ні, і що взагалі є допустимим для публічного обговорення. Ця роль історично не нова. Як стверджує П. Ленуар, функ-цію публічного виступу в усі часи й у всіх суспільствах суворо регламентували й контролювали: "...Говорити - це теж влада, адже не всі мають право виступати публічно. Не всі можуть ви-ступати, і якщо дехто це робить, то тільки від певної особи, у певних обставинах та за певних умов" [4]. Публічне мовлення – не лише вираження влади, але й стратегія, спрямована на її збе-реження. Те ж саме, як відзначає він же, стосується й мовчання, оскільки те, що не пролунало публічно, свідчить, що немає запи-тань, нема жодних сумнівів щодо встановленого порядку речей. Таке мовчання, на його думку, є фундаментом влади, тим, що є саме собою зрозумілим. Символічна влада ЗМК. Символічно відтворюючи соціаль-ний простір, вирішуючи, кому надавати слово, а кому ні, відби-раючи події та ранжуючи їх за значущістю й важливістю для су-спільства, масмедії пропонують зразки, моделі для самоідентифікації в різноманітних сферах життєдіяльності, стаючи чинни-ком культурно-психологічних перетворень, набуваючи значних можливостей впливати на свідомість своєї аудиторії та провоку-ючи імітативну поведінку. Наша реальність - продукт, створений за посередництва ЗМІ. Однак вона існує не лише в масмедійному середовищі, але й передусім у свідомості споживачів їхньої продукції, формуючи смаки, бажані зразки поведінки, зокрема й ґендерної, та вносячи в такий спосіб свою частку у формування соціального простору. Велика аудиторія та ефективність впливу аудіовізуальних образів дають змогу ЗМІ створювати явища силою слова, нав'язуючи завдяки цьому певне бачення світу. В суспільстві з нестійкими соціальними зв'язками, низьким рівнем зрілості со-ціальних груп і невизначеним характером соціальних змін поте-нціал матеріалів масмедій у конструюванні образу соціальної реальності ще більше зростає. Масмедії стають одним з найактивніших і найефективніших засобів формування та легітимації суспільних подій. В цих умовах поле символічного виробництва, де функціонують масмедії стає ареною боротьби різноманітних соціально-політичних, соціально-економічних угруповань за можливість доступу до масової аудиторії заради поширення та впровадження своїх уявлень про суспільне облаштування. В цьому сенсі соціальне значення масмедійних матеріалів полягає в тому, що вони є елементом та умовою здійснення символічної боротьби за легітимацію уявлень про соціальну реальність. Соціальні проблеми та їх конкуренція. Оскільки "пропускна здатність" публічних арен (до яких належать передусім ЗМІ але також і увага й час політиків та громадськості) обмежена, то відбувається постійний відбір суспільних проблем, приймаються рішення про те, які з них наразі є найважливішими, варті уваги, висвітлення та розв'язання, потребують чи ні певних дій. Дуже важливим стає час, що його виділяють медії на висвітлення тієї чи іншої суспільної проблеми: чим частіше її висвітлюють, тим значущішою і вагомішою вона постає для громадської думки. С. Хілгартнер і Ч. Л. Боск порушують питання про критерії, якими уможливлюється визнання певної соціальної проблеми: суспільне значущої. Вони виділяють внутрішні критерії - її відповідність інтересам політичних еліт і сформованим культури» пріоритетам та зовнішні - драматичність, наявність інформаційних приводів, новизну. Ситуації, що відповідають цим критеріям, набувають статусу серйозних соціальних проблем і потрапляють поле уваги політиків, журналістів та експертів. Натомість проблеми, що є не менш суспільне загрозливими та небезпечними, але не відповідають цим критеріям, опиняються поза суспільною увагою, а їх розв'язання унеможливлюється. Цей підхід яскраво ілюструє причини, через які проблеми ґендеру так рідко висвітлюють у масмедіях. Вони контрастую як з інтересами політичних еліт (представлених передовсім чоловіками), так і з традиціоналістськими уявленнями про ролі статей, що нині переживають свій ренесанс. Повсякчасна прису-тність у символічному просторі таких традиціоналістських під-ходів до проблематики статі, як і частість їх інформаційного по-дання, формує й закріплює уявлення про "природність" цього різновиду тендерного "партнерства". Стереотипи в ЗМІ. Способи висвітлення суспільне значу-щих проблем також обмежуються самими умовами медійного виробництва Необхідність опрацьовувати значні обсяги інформації за браку часу, обсяги якого ще зменшуються з виникненням нових технологій зв'язку, призводить до неминучої схематизації в ро-боті з інформацією, що особливо негативно позначається на ви-світленні нетипових суспільних ситуацій чи подій. Стереотипне висвітлення таких подій чи ситуацій спричине-не і тим, що й культура суспільства певною мірою зацікавлена в такому структуруванні, оскільки будь-який акт пізнання почина-ється із засвоєння загальноприйнятого, поширеного, повсякден-ного, наявного в суспільстві як норма. Відтворення відомого по-требує меншої напруги, аніж засвоєння незвичних розумових ходів та зміна повсякденних орієнтирів. І сама система соціальних інститутів завжди зацікавлена в підтримці стану соціального консенсусу, а тому сприяє дії та по-дальшій трансляції вже наявних сформованих у суспільній пси-хології й свідомості стереотипів. Ґендерна стратифікація, як один з базових поділів суспільст-ва й підґрунтя його соціальної організації, є складником такого консенсусу. Саме тому ґендерно-стереотипне висвітлення суспі-льних ролей та образів жінок і чоловіків дуже характерне для масмедій. Непоодинокі випадки прямого ґендерного насильства, де-монстровані з телеекранів, доповнюються мережею образів "чо-ловічого" та "жіночого", якими просякнута медійна реальність. Різні політики репрезентації фемінного й маскулінного потребують аналізу медійних стратегій, завдяки яким формується та підтримується патріархатна культура. Публічний простір, традиційно чоловічий, історично тривалий час сприймав жінку як девіацію. Сфера приватного натомість була маркована як переважно жіноча. Як наслідок, стереотипне висвітлення жінок і чоловіків у масмедіях є доволі потужним: воно містить подвійний стандарт оцінки суспільного внеску людини, залежно від її статі, різне оцінювання мотивації однакового вчинку чоловіка та жінки (як мотивованого обов'язками перед суспільством для чоловіка; я саможертовний, особистий, мотивований обов'язками перед родиною - для жінки) тощо. Такі стереотипи сприйняття, а отже, висвітлення жінок і чоловіків представники масмедій застосовують і несвідомо, та навіть тоді, коли вони не є визначеним політикою певного засобу масової інформації. Масмедії в цих випадках постають як інструмент соціального контролю: цю функцію вони здійснюють, впроваджуючи суспільно легітимовані цінності, норми та зразки ґендерно бажаної поведінки. Суспільний консенсус та ЗМІ. Масмедії декларують ідеологічну нейтральність, об'єктивність та незаангажованість як головні принципи не лише своєї діяльності, але й свого існування як соціального інституту. Всупереч цьому, проявом ідеологічної заангажованості щодо ґендеру є та надзвичайна єдність, яку демонструють ЗМІ, коли йдеться про висвітлення жінок на їхніх шпальтах, у радіо- та телепрограмах. Масмедії апелюють до певного "загальноприйнятого" спектра поглядів, "узгодженого" бачення цінностей, які лежать в основі суспільства та його функціонування. Ця суспільна "згода" приховує наявну апеляцію до ієрархічно вибудуваного суспільного устрою з його виразною ґендерною асиметрією. На думку багатьох дослідників, така орієнтація ЗМІ на відтворення наявного статус-кво, на суспільну згоду, передбачену існуючим суспільним устроєм, зумовлена завданнями одночасного охоплення значних аудиторій з різними поглядами на життя та політичними уподобаннями. Зміст розрахованих на увагу як-найбільшої кількості глядачів та максимальне вилучення прибу-тку продуктів масмедій, особливо телебачення, є схематичним. Він тяжіє до найбільш спрощених форм вираження найпошире-ніших явищ, які стосуються людини та суспільства, прагнучи стати їх своєрідним "спільним знаменником". Це змушує медії подавати й транслювати панівні в суспільстві позиції та ідеї як такі, стосовно яких погоджуються всі члени суспільства самим фактом належності до нього, що спричиняє одноманітність, брак альтернативних думок та оцінок подій, що виходили б за рамки "загальноприйнятого" спектра. ЗМІ та "громадська думка". Засоби масової інформації є способом надання своїй аудиторії певної визначеної спрямова-ності, закріплюючи її індивідуальні позиції в чітких рамках ко-лективних уявлень. "Усереднені" позиції з переліку визначених питань, оприлюднених ЗМІ, змушують аудиторію сприймати їх як позиції "більшості" та безпосередньо впливають не стільки на їхню думку, а передусім на готовність її публічно висловлювати та обстоювати. Як стверджувала відома дослідниця з ФРН, Етель Ноель-Нойман, ЗМІ в цьому сенсі дуже впливають на суспільну думку [7]. Безперервна масована подача повідомлень ЗМІ, що, попри декларовані принципи плюралізму, відрізняються уніфікованістю пропонованої картини висвітлюваних подій, призводять до обмеження можливостей вибору для глядачів, читачів і слухачів - їм просто ні з чого вибирати. В уніфікованій картині висвітлюваних суспільних подій в ау-диторії виникає враження, що більшість членів суспільства до-тримується думки, представленої ЗМІ. Саме ця думка стає впливо-вою при формування індивідуальних думок членів суспільства. При виникненні певного спірного питання, як вказує Ноель-Нойман, люди намагаються вияснити наявний розподіл думок. Якщо виявляється, що панівна позиція відрізняється від їхньої, то вони, побоюючись ізоляції, схиляються до мовчання. Починає діяти так звана "спіраль мовчання". Під впливом несприят-ливого "клімату думок" ця тенденція проявляється в разі, коли людина виявляє, що в загальному розкладі суспільної думки її позиція з часом не укріплюється, а послаблюється. Ефект цих двох проявів "спіралі мовчання" спричинює ще один: мірою того, як люди, що дотримуються альтернативної думки, не обстоюють та не заявляють її, все більша кількість людей починає вважати, що такої думки просто не існує. А отже, немає потреби висловлювати й активно обстоювати її. В результаті такого впливу ЗМІ активні дискусії щодо суперечливих питань маю тенденцію стихати, а сама громадська думка - уніфікуватися. Виникає враження консолідації за мовчання тих, хто лишився зі своєю особливою думкою. Вплив масмедій. Вплив ЗМІ є особливо дієвим у ситуаціях соціальної дезорганізації. Порівняно зі стабільними суспільствами, де потреба в оперативній інформації, що надається ЗМІ, є відносно помірною, у суспільствах, що зазнають істотних змін, та потреба в інформації про нову формовану соціальну реальність значно зростає, оскільки вона дозволяє пристосуватися до нових соціальних умов. При цьому посилюється вплив ЗМІ на свідомість та поведінку людей загалом, а масмедійні продукти набувають пріоритетної ролі як джерело нових нормативних зразків. ЗМІ можуть конкурувати із впливом традиційних соціальних інститутів, таких як система освіти, сім'я, церква. Як відзначали Г. Блумер та М. Маузер [10], як джерела ідей та жит-тєвих схем вони набувають особливої ваги там, де не спрацьовують інститути, що традиційно передають від покоління до покоління соціальні установки, правила поведінки. Така "освітня" функція масмедій зумовлена їх сумарним впливом як джерел зразків і правил соціальної поведінки, ідей про реальність, уявлень і наслідувань. Це дозволяє розцінювати масмедії як систему "виробництва колективних моделей поведінки". Як свідчать численні дослідження, присвячені репрезентаціям статей у ЗМІ, нормативні зразки "жіночого" та "чоловічого" нині кардинально змінюються, часто позначені "негативною канонізацією" жінок і конкуру-ють з номінальною рівноправністю людей обох статей, зокрема, закріпленою законодавчо. Запити аудиторії. Масмедії існують завдяки запитам та очікуванням публіки – реальним чи уявним. Щоб відповідати цим очікуванням, вони вочевидь повинні працювати відповідно до правила "Давати те, чого хоче аудиторія" та виражати те, на що насамперед орієнтована увага зверненої до них більшості. Однак ця аудиторія різниться за соціальними, демографіч-ними та етнічними ознаками; представники різних таких катего-рій, і в суб'єктивному, й у буквальному значеннях, живуть у різ-них соціальних світах та різних реальностях. Специфіка діяльності масмедій, зорієнтованих на трансля-цію панівних у певному суспільстві поглядів на визначений пе-релік проблем, визнаних як загальні, суспільно-важливі, може призвести до ігнорування конкретного типу інформаційних по-треб аудиторії, пов'язаного з її соціо-статевими, етнічними, соці-ально-демографічними, освітніми й іншими ознаками. Зокрема, ґендерні відмінності по-різному визначають життя людей: будь-яка життєва сфера обертається для кожної зі статей не однаково, їхні ролі відрізняються як у домашньому господар-стві, так і в доступі до професій, участі в політиці та можливос-тях економічної діяльності. Різний досвід та цінності людей час-то зумовлюються саме їх статевою належністю. Відповідно, й до повідомлень і текстів масмедій глядач/гля-дачка підходить із власними "значеннєвими структурами", що кореняться в його чи її досвіді й ідеях. Різні ґендерні групи (так само, як і люди, що належать до різних субкультур, наявних у соціальному просторі) сприймають медійні повідомлення по-різному. Кодування та декодування медійних текстів. Множин-ність змістів медійних текстів (їх полісемія) стає суттєвою харак-теристикою ЗМІ, що й робить їх популярними серед найширших соціальних верств, у різних соціальних ситуаціях та поміж людей із різними рамками розуміння, застосовними до одного того ж медійного змісту. У медійному повідомленні формується різниця між змістом, закладеним у ньому (навіть коли це повідомлення опосередковане конвент-ційними, отже, впізнаваними жанрами, як-от "новини", "спорт", "поп-музика", "мильна опера", "детектив" тощо, не зважаючи на використання за-гальної для всіх мовної системи) та тим, що його "декодує" глядач або слухач. Таке "декодування" повідомлень аудиторією спроможне набувати цілком відмінних, навіть зворотних, від передбачувані значень: різноманітність змістів і наявність "інтерпретаційних спільнот" приводять дослідників до висновку про першість аудиторії, споживача інформаційного повідомлення у визначенні його змісту. Хоча комунікатор "кодує" повідомлення, зокрема й з певною ідеологічною метою, отримувач не обов'язково декодує його в незміненому вигляді. Споживачі інформації можуть опиратися і протистояти ідеологічним впливам, застосовуючи альтернативні чи опозиційні стратегії читання або перегляду, відповідно до власного досвіду й поглядів. Як стверджує Фіске, "[медійні] тексти - це продукти своїх читачів. [Телевізійна] програма стає текстом у момент читання, тобто коли її взаємодія з однією з її численних аудиторій активує які-небудь змісти/задоволення, які вона здатна викликати". Так, телеглядач/телеглядачка завжди робить свій внесок вибудовування змісту такого тексту на основі власного життєвого досвіду. Засоби масової інформації та засоби масової комунікації. Як стверджував, зокрема, М. Маклюен, масмедії змінюють не стільки установки, скільки зразки мислення та сприйняття світу: важливе не те, що повідомляють засоби масової комунікації, а те, як вони це роблять [5]. Він постулював особливу залученість споживачів медійної продукції до створення медійної реальності, а саме: "мозаїчність" сприйняття та особисту причетність. Скажімо, телеглядач глибше занурений у комунікативний процес, аніж споживачі друкованих або ж аудійних масмедій. Мозаїчність подаваної те-лебаченням інформації потребує ширшої залученості й більшої глядацької уваги. Глядач постійно змушений "збирати воє-дино" в своїй свідомості картинку. Телебачення також породило телевізійний пульт і блукання каналами, що зробило ще очевид-нішою участь користувача. Загалом, на його думку, з розвитком технічних засобів зв'язку й прискорення збору та поширення інформації слухач та особливо глядач дедалі більше залучається до реконструкції та зведення воєдино подієвих "картинок" реальності медій. ЗМК просто-таки вимагають участі глядача в цьому комунікативному процесі, уже не дозволяючи йому відстороненого "погляду". Ці процеси інтерактивного за своєю суттю спілкування зу-мовили переосмислення поняття засобів масової інформації (означення, в якому домінує процес одностороннього "інформу-вання" масової аудиторії) як засобів масової комунікації. Пізніше інтерактивність почали розглядати як основний принцип комунікативної організації в комп'ютерних медіях. Як виявили пізніше теоретики масмедій, телебачення, радіо та преса як засоби комунікації не зовсім відповідають класичній формулі комунікативного акту, що її запропонував Р. Якобсон ("відправник" – "повідомлення" – "одержувач"). Для цих різновидів масмедій взагалі байдуже, чи їхнє повідомлення отримає бодай один адресат. Вони не тельки не вимагають відповіді, але й унеможливують її. Як полемічно стверджував Ж. Бодріяр, "характерною рисою масмедій є те, що вони анти комунікативні: якщо ми приймемо означення комунікації як обміну, як простору взаємозв`язку слова та відповіді, а отже, й відповідальності…" [1]. Інакше кажучи, стверджував він, коли ми визначаємо комунікацію як щось інакше, ніж просто передання-приймання інформації, то остання має бути оберненою за формою. Натомість вся сучасна архітектура масмедій полягає, на його думку, в тому, що "...вони є тим, що назавжди забороняє відповідь» що унеможливлює процес обміну (хіба що в формах симуляції відповіді, котрі самі інтегровані в процес передавання інформації, що однак нічого не змінює в односпрямованості комунікації) [1]. Все це давало підстави Ж. Бодріяру характеризувати традиційні масмедії як "мовлення без відповіді". Натомість для здійснення мережевої комунікації, на відміну від докомп'ютерних медій, необхідність відповіді є принциповою, оскільки комп'ютерні медії дозволяють стверджувати про передання повідомлення лише тоді, коли його отримають. У цьому сенсі лише комп'ютерні мережі можна повноправно називати засобами комунікації, що повністю визначено їхньою технологією. Як відзначають дослідники, порушення монополії на мовлення, яку мають некомп'ютерні медії, вилучають із їхньої теорії дискурс влади, основоположний для теорії масмедій у цілому "різоматична" структура мережі не допускає можливості встановлення владних відносин, що вимагають як умови існування жорсткої опозиції центру та периферії. Ґендерний аналіз масмедій. Дослідження ґендерних аспектів масмедій, як ми намагалися продемонструвати, зачіпають фактично кожен аспект взаємозв'язку медій та культури. Основні напрямки вивчення такого зв'язку передбачають 1) вивчення способу конструювання ґендеру в текстах медій; 2) ґендерні аспекти вироб-ництва інформації; 3) теорію диферентційованого культурного прочитання; 4) проблеми кодування/декодування текстів медій. Одним із чільних аспектів вивчення ґендеру в теоріях комунікації є те, як конструюється ґендер у текстах медій. Здійснювані в його межах дослідження аудиторії медій ф способів сприйняття їх змісту продемонстрували серйозні ґендерні розбіжності, передусім у способах використання медій та в значеннях, якими наділяються тексти медій [6]. Такі розбіжності досліджуються, за Д. Маквейлом, у межах стереотипних соціальних ролей, типового повсякденного досвіду, аналізу того, як соціальна стать впливає на наявність та використання часу. Різні типи змісту медій, за ним же, як і їх виробництво та використання, вивчаються в зв'язку з характером вираження ґе-ндерної ідентичності та відповідними розбіжностями в "прочи-таних" смислах і задоволенні, отримуваних від медійної продук-ції. Вони передбачають також вивчення можливостей "опози-ційного прочитання" таких текстів. Ґендерні підходи порушують питання про зміни в змісті медійних повідомлень, можливості їх трансформацій у напрямку ґендерного партнерства. Це питання про те, "чи можуть вибір та інтерпретація медій привести до якихось змін, ставши частиною спротиву жінок у соціальній ситуації, яка досі характеризується структурною нерівністю" [6]. Для вітчизняних досліджень масмедій цей напрямок ґендер-ного аналізу також є основним. Вивчення змісту та способів функціонування ґендерних сте-реотипів у масмедіях, їх відповідності чи невідповідності реалі-ям суспільства, котре трансформується, образи жінок і чоловіків у ЗМІ та їх видозміни порівняно з попередніми етапами суспіль-ного життя, специфіка висвітлення жінок і чоловіків засобами масової інформації й тенденції такого висвітлення у нашому су-спільстві та світі, ґендерна асиметрія в масмедіях тощо стали темами активних наукових і громадських дискусій. Загалом вивчення ґендерних аспектів масмедій та їх аналіз має на меті зробити прозорими та явними ґендерні асиметрії си-мволічного відтворення реальності, яку вони презентують. Висновки Усі ці дослідження призводять до висновку, що ЗМІ мають безпосередню і, навіть, не дуже завуальовану владу над мисленням людства. Зараз, коли інформація визнана одним з найцінніших факторів нашого життя, ті, хто володіють засобами розповсюдження її є найвпливовішими людьми. І саме вони вирішують, що саме і у якій формі піднести до нашої уваги, а що може залишитися поза нею. В такому аспекті вислів "свобода слова" стає не просто невірним, але й просто смішним. ЗМІ здобули владу над людьми без перепон і сумнівів. Вони створили міцну систему стереотипів і образів у мисленні людей, що вже просто не дає можливості міркувати по-іншому. Але більш того, нав`язливі образи, що надають нам засоби масової інформації створюють комплекси, які потім перетікають у проблеми, у житті кожної окремо взятої людини. І ґендерний аспект не є виключенням. ЗМІ створили в уяві багатьох людей образи ідеального чоловіка і жінки, вони розмістили їх у певних нішах суспільства, тим самим відмітаючи усіх, хто не підпадає під даний образ як неповноцінних. Ці образи говорять до нас з екранів телевізорів, посміхаються з обкладинок журналів, все більше і більше закріплюючи усвідомлення нашої неповноцінності. А будь-яке нове вільне від цих стереотипів утворення не має жодного шансу на розвиток, так як не визнається ЗМІ, а також всіма тими, хто не піддає їх авторитет сумнівам. По суті, з незалежного передавача інформації, яким воно має бути, ЗМІ перетворилися у вираження думок будови світу і суспільства своїх власників. Будь-яка подія чи відображення образу стає важливішим по мірі зростання кількості інформації, наданої про неї. Тим самим шкала цінностей і важливостей створюється вже не людиною безпосередньо. Таким чином, сприймаючи на віру все, що нам подається, під-даючись думкам і образам, що нас нав`язливо пропонують, ми втрачаємо себе як особистість, забуваємо власні надбання і глушимо унікальні риси., намагаємося бути "як всі", тому що нам сказано, що інакше неможливо. І тим самим надаємо ще більше влади тим, хто цього бажає. На мою думку, тільки подальший розвиток досліджень у цій галузі, виявлення і розкриття усіх "підводних каменів і течій" може змінити ситуацію і розставити інші акценти в суспільному житті. Використана література 1. Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. М.: Институт экспериментальной социологии. – СПб.: Алетейя, 1999. 2. Кретов Б. Е. Средства массовой коммуникации – элемент полити-ческой системы общества // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 1. 3. Крото Д., Хойнс У. Медиа и идеология // Контексты современности ІІ. Хрестоматия. Изд 2-е. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 2001. 4. Ленуар Р. Социальная власть публичного выступления // Поэтика и политика. Альманах Российско-францызского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. М.: Институт экспериментальной социологии. – СПб.: Алетейя, 1999. 5. Маклюэн М. Понимание Медиа: внешние расширения человека. – Москва – Жуковский: "Канон-Пресс-Ц", Кучково Поле, 2003. 6. Маккуэйл Д. Теория массовой коммуникации // Контексты современности ІІ. Хрестоматия. Изд 2-е. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 2001. 7. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996. 8. Полуэхтова И.А. Телевидение и общество: теоретические подходы и социальные модели. – 2001. 9. Пэнто Л. Философская журналистика. // S/Л'97. Социо-Логос постмодернизма. Альманах Российско-французского центра социологических исследований ИС РАН. – М.: Институт экспериментальной социологии, 1996. 10. Тарасов К. Проблема влияния СМИ // Киномеханик. - 1999. - №7-10.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 693 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: