Реферат на тему Духовні основи суспільного буття - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Духовні основи суспільного буття. Джерела духовності та її формоутворення. Буттєвість духовності Джерела духовності та ЇЇ формоутворення. Духовна сто-рона суспільної життедїяльності традиційно розглядалася в матеріалістичній філософії як похідна від економічного, господарського життя людей. У теоретичній конструкції марксизму-ленінізму ця позиція була догматизована, що призвело не тільки до хибної орієнтації практичного життя, а й до виникнення ряду очевидних недоречностей у розу-мінні співвідношення економічної та духовної сфери. Адже, якщо духовний розвиток є наслідком розвитку матеріаль-ного і лише віддзеркалює буття, впливаючи зворотно на економічне життя, то сутність людського існування полягає в останньому. В такому разі треба забезпечити безперебій-не функціонування машин, вирощування високих врожаїв, виконання народногосподарських планів, і тоді людська ду-ховність сама собою сформується і досягне належних ви-сот. Вона, так би мовити, є неминучим наслідком добре налагодженого економічного механізму, адже буття визна-чає свідомість. Проте економічні надбання в суспільстві залежать пе-редусім від духовних якостей людини. «Розумним» машинам потрібен розумний робітник. У ризикованих ситуаціях, які повсякчас породжуються високотехнічними системами, може діяти лише відповідальна, високоморальна людина. Взагалі продуктивна праця неможлива без певного рівня освіченості, культури, порядності тощо. Саме духовна криза суспільства спричиняє деструктивні процеси в його еконо-мічних структурах. Про це досить докладно писали П Сорокін, К. Ясперс, А. Тойнбі, інші філософи. Не слід визначати людську духовність передусім через економічний базис. Хіба свідомість людини зумовлюється лише її покупками, заробітною платнею чи стосунками з начальством? Невже її буття не виходить за межі еконо-мічного становища? А материнські пісні, які людина слуха-ла в дитинстві, шкільне виховання, члени суспільства, що оточували її звідусіль, прослухані концерти й побачені фі-льми, хіба всі ці чинники не формували її свідомість? Як справедливо зазначав М. О. Бердяєв, людина не є істотою лише економічною. Не меншою мірою вона політична, мо-ральна, духовна істота. Економіка ж — це засіб до життя, а не його суть і кінцева мета. Не лише економічна діяльність, але й буття людей в усьому його обсязі духовне за своєю суттю. Саме тому ви-окремлення свідомості, духовності в особливе утворення та ще й розгляд у вигляді віддзеркалення реальних проце-сів е неадекватним їх дійсній ролі та статусу. В історії фі-лософії категорія духу була чи не найголовнішою, і значна кількість філософських систем будувалася саме на визнан-ні первинності духовного начала в суспільному бутті. Серед носіїв цієї ідеї — Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода та ін. І хоч уявлення про свідомість, ідеї, дух, душу в системах цих філософів дуже відрізнялися, провідною залишалася думка про те, що визначальною ознакою людської діяль-ності є її усвідомленість і одухотвореність. Отже, вивчення суспільства неможливе без визнання духовного першоначала. На жаль, у вульгаризованій марксистській схемі соці-альної системи категорії духу, душі, духовності як такі бу-ли вилучені. Натомість духовне відношення людини до дій-сності було зведене лише до однієї можливої іпостасі — пізнавального відношення. Для останнього характерним є протиставлення об"єкта та субєкта, оскільки пізнання передбачає дистанціювання дійсності, конституювання її у вигляді об'єктивного утворення, що має власні фіксовані людським досвідом закони. Саме в пізнавальній формі іс-нує елемент відображення, абсолютизація якого створює хибне уявлення про суть усвідомлення, в тому числі й піз-навання дійсності. В інших проявах людської духовності, переживанні, стражданні, уяві, яку, до речі, відомий російський філософ Голосовкер вважав найсуттєвішою ознакою людського став-лення до дійсності, очевиднішою є активна, творча, утво-рююча функція свідомості. Вона творить світ у тому розу-мінні, що його сприйняття здійснюється через призму люд-ських понять, образів, емоційних станів, уявлень, смислів та інших духовних утворень. «Історія,— писав С. Франк,— є великим драматичним процесом втілення, розгортання в часі й у зовнішньому середовищі духовного життя люд-ства» У відповідних розділах книги, де йшлося про походжен-ня людини та роль індивідного начала в утворенні соціуму, з'ясовувалися джерела людської свідомості, а сама вона розглядалася як така, що виникає у фокусі переплетіння космо-природних і культурно-соціумних детермінант інди-відного буття. Соціальна буттєвість людини є втіленням її духовності, а кожне утворення матеріального світу, як і со-ціального буття людей є духовним конструктом у тому ро-зумінні, що він виступає як носій певних смислів, намірів, проектів, знань, уподобань, як оформлення зовнішності від-повідно до цих ідеальних формоутворень. Проблема «людина і світ» вже попередньо розглядалась у більш докладному викладі, звернення ж до неї виявилось необхідним, щоб перейти до з'ясування діалектики матері-ального і духовного, індивідуального і соціального об'ек-тивного і суб'єктивного в суспілбному житті. Якщо первин-ним щодо буття є людська духовність, то що ж є основою останньої? Духовність, як і свідомість, завжди є виокрем-ленням індивіда у світі, виразом його відношення до інших людей і створеного ними. «Свідомість є водночас і розріз-нення,— писав М. Мамардашвілі.— Виділяється якась точ-ка у світі й іі вплетеність у світове зчеплення. Ця точка виділена і тим самим диференційована, розрізнена». Отже, витоки духовності не зосереджені в самому інди-віді, вони мають і зовнішній щодо нього вияв. Філософські системи по-різному уявляли ці витоки, вбачаючи їх в аб-солютному дусі, що втілюється в народах (як, наприклад, вважав Гегель), чи в богові, що наділив людину духовні-стю (М. Бердяєв, В. Соловйов), або ж розглядаючи духовність як втілення космічної оргії. Наївно думати, що -можна спростувати ці пояснення, стверджуючи, що джерела духовності коріняться в економічному базисі. Значно пере-конливішим є уявлення, згідно з яким людина духовно збагачується з того джерела, що саме і є вищим виявом ду-ховності й містить у собі зразки, еталони, духовні цін-ності. У релігійній ідеї бога, гегелівській ідеї абсолютного духу наявне раціональне зерно. Правильне тлумачення цих ідей дає можливість зрозуміти, звідки індивід черпає свою духовність, постійно діючим джерелом якої є людська ку-льтура, ті духовні надбання людства, які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями. В історії соціально-філософської думки знаходимо чи-мало аргументацій щодо зумовленості будови й інтенцій соціальної системи певним рівнем культури, на якій вона зростає. Наприклад, у класичній праці «Протестантська ети-ка і дух капіталізму» М. Вебер переконливо доводить,що певний вид релігійної моралі, як і культура переорієнтації людей, спричиняли перехід до капіталістичного способу гос-подарювання. Своєрідну теорію культурної зумовленості розвитку су-спільства представлено у філософії Кассірера. Для нього життя людини здійснюється в атмосфері створених нею символів, через символічну форму реальність освоюється і перетворюється, а сама історія людства є сходженням сим-волотворчості, яка проходить довгий шлях від міміки жес-тів до релятивістської механіки. Ідея культурної зумовленості розвитку людства, зокре-ма виникнення нових суспільно-економічних форм, зна-йшла своє відображення і в радянській .філософській літе-ратурі. Так Г. Ф. Сунягін у своїй праці «Промышленный труд и культура Возраждення» (1987) переконливо пока-зав, як те або інше культурне надбання спонукає зміну економічних форм, соціальної організації. Загалом йдеться про те, що суспільне життя в будь-якій формі й на будь-якому рівні визначається культурними чинниками. Як уже зазначалось, індивідне начало спричинює не ли-ше соціальні зв'язки, що конституюються в соціальну си-стему, але й ті духовно-культурні підвалини, на яких зво-диться вся конструкція соціуму з його господарськими, по-літичними та ідеологічними інституціями. В цьому значенні культура завжди постає результатом індивідного творен-ня. Проте у своїх визначеннях вона має рїзнї аспекти. В певному розумінні культура та суспільне життя, яке е її проекцією, потребують використання категорій «дух» та «духовне». ,Значний внесок у розробку цих категорій зробив німецький філо-соф Гегель У його ідеї абсолютного духу адекватно відтворено процес об'єктивізації духовних начал людського буття та заданості індивід-ної духовності освоєнням об'єктивізованого духу. Досвід міжлюдського спілкування, взаємин з природою, раціональних і почуттєвих способів освоєння світу концен-трується, осідає у відповідних соціальних формах духовно-сті: моралі, мистецтві, філософії тощо Ці об'єктивовані форми, що є спресованим духовним досвідом багатьох по-колінь людей, існують як виокремлене в суспільному житті надлюдське утворення, як дух. Попри всю свою надіндивідну природу, дух (ідеї, обра-зи, знання, почуття) оживає лише завдяки його індивідно-му функціонуванню Дух породжується й живе лише в лю-дині, хоч і існує поза нею як світ мистецтва, філософії, мо-ралі, науки, релігії Цей парадокс є відображенням склад-них взаємин суспільного та індивідуального. Якщо дух існує як суспільні, надіндивідуальні форми, що наявні в суспільстві у вигляді ідей, цілей, ідеалів, знань, цінностей, то залучення до них, їх індивідна адсорбація (і не лише споживання, а й творення) є, власне, духовним життям індивіда Наявність духу е подоланням Індивідної смертності та обмеженості, духовність—спосіб залучення індивіда до загальнолюдського, родового існування. Завдя-ки духовному життю він стає не дискретною часткою,.а еле-ментом сукупності «Духовне буття,— писав С, Франк,— у найзагальнішому його розумінні є основою й коренем ре-альності безпосереднього самобуття». Палітра людської духовності надзвичайно різноманітна; Вона включає в себе свідомість як її найвищий прояв і одночасно системоутворюючу конституенту, оскільки'будь-які інші різновиди духовності пройняті її змістом. Почуття, воля, переживання, навіть підсвідомі структури зазнають її (свідомості) впливу Через духовність людина співвід-носить себе з іншими співучасниками історичних подій, спільниками будь-яких життєвих проявів, своїми поперед-никами, що залишили в спадок окультурений світ. Діяльне і споглядальне ставлення людини до дійсності передбачає різні вияви духовності. Об'ективїзовані в соці-альних формах, вони утворюють духовну сферу суспільного життя, в якій розрізняють різноманітні формоутворення, що відображають багатогранність відношення людини до дійсності Людина співвідносить себе з космосом, культу-рою, соціумом, іншими людьми, що виступають для неї як “своє-друге-я” або як «ти». Це породжує такі духовно-практичні форми духовності, як світогляд, переконання, вірування, сподівання, а також концентрати пізнавального, морального та естетичного відношення до світу, найвищим вираженням яких є Істина, Добро, Краса Все це розмаїття «осідає» в соціальних формах духов-ності, що набувають об'єктивованого соціально-системно-го способу існування Ці форми виступають як складова суспільного буття людей і навіть як її виокремлена части-на з власною логікою розвитку та історією Мистецтво і мораль, наука і віра, цінності й норми як суспільні явища утворюють окрему галузь людської діяльності — духовне виробництво. Аналіз духовності у філософській літературі здійснює-ться переважно під кутом зору структури та закономірно-стей суспільної свідомості До найважливіших складових свідомості належать цінності, які в змістовному плані збі-гаються з різними її формоутвореннями Це можуть бути теоретична ідея або соціальне почуття, моральні регуля-тиви або естетичні смаки. Цінності відрізняються своїм місцем в ієрархії інших феноменів свідомості, насамперед їх значенням у життєдіяльності людини Цінності відобра-жають об'єкти як різнозначущі для суб'єкта, а у сфері свідомості виступають як критерій оцінювання дійсності та власного буття.. Розуміння змісту свідомості, її специфіки неможливе без урахування ціннісних пріоритетів особи, системи її ціннісних орієнтацій. В історії соціальної філософії чітко вирізняються два напрями в розумінні цінностей Перший з них пов'язує цін-ності з вітальними потребами людей, інтерпретує цінності як те, що має значущість для їх життєвого інтересу, що врешті-решт слугує задоволенню потреб Другий напрям, існування якого зумовлене філософськими розробками Кан-та, Рікерта та інших, розглядає цінність як надвітальне утворення, як певний Абсолют, що е найвищим виміром людської духовності й орієнтиром биттєвості духу, ствер-дженням всезагального в індивіді, піднесенням над суто вітальним інтересом. У структурі суспільної свідомості провідне місце нале-жить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонент людської життєдіяльності в соціальні процеси. Точніше, за їх допомогою (форм суспільної сві-домості) ця свідомість стає реальною компонентою су-спільного буття. У зв'язку з цим доцільно дати визначення форми свідомості, з'ясувати її сутність як такої, виявити соціальні корені, умови специфікації, зв'язки з буттям,структуру. До форм свідомості належать політична й пра-вова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія. наука. У сучасній філософській літературі існують розбіжності в трактуванні основ вичленення форм, їх зв'язків з відпо-відними видами суспільних відносин і діяльності. Немає одностайності й у визначенні кількості форм та їх назв. У основу запропонованого розуміння форм свідомості по-кладено принцип діяльності, який дає змогу подати логічно струнку й послідовну концепцію цих форм. Для здійснення й постійного відтворення діяльності по-трібні як певні якості об'єкта (наприклад, особливі власти-вості тих речовин, які використовуються людьми), так і певні якості суб'єкта, тобто діючої людини. Ці якості е ви-хідними в утворенні форм свідомості, складовими перетво-рюючої діяльності й одночасно -умовами її відтворення. У цих якостях знято досвід матерїального перетворення світу людством в ідеальних формах, без використання яких це перетворення неможливе. Постійні Й обов'язкові моменти діяльності як елементи суб'єкт-об'єктного зв'язку «виливаються» у форми свідомо-сті у вигляді ідеального відображеная об'єкт-суб'єктних 'умов діяльності та способів їх суспільного відтворення. Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає v відтворенні самого об'єкта, що здійснюється передусім засобами науки. Діяльність передбачає фіксацію результатів взаємодії з об'єктом для передання виявлених практикою властивостей об"єкта, точніше знань про них. Відображення об"єктивності ї й відбувається в людському знанні, спочатку в донаукових формах, а потТм у яауді як формі свідомості. Ідеальне зняття практично виявлених властивостей об'єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної сві-домості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Слід зазначити, що знання як від-ображення об"єкта функціонує в складі суспільнеї свідо-мості не лишену формі науки. Поряд з науковим теоретич-ним рівнем існує рівень буденної свідомості. В основу ви-членування рівнів покладено відношення свідомості дорактики, ступінь її узагальнення, глибина зв"язку з практачними основами життя. Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній і слугує її безпосеред-нім свідомим регулятивом. однією з найхарактерніших рис буденної свідомості є те, що вона породжується частковим практичним досвідом і слугує засобом його забезпечення. Буденна свідомість узагальнює емпірично дане, і в цьому проявляється її об-меженість. Водночас, буденна свідомість має свої переваги порівняно з теорією, оскільки відображає світ у його безпо-середній давності, індивідуальному сприйнятті. Буденна свідомість відображає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного індивіда. В цьому розумінні зазначений рівень свідомості не додається розвитком науки. Окреме в ній узагальнює-ться й типізується, але відчуває на собі її величезний вплив. Зазначимо, що для реалізації діяльності одного іде-ального відображення суб'єкт-еб'єктивного зв'язку у формі науки та буденної свідомості недостатньо. Взаємодія лю-дини зі світом супроводжується різними емоційними ста-нами, які одночасно є і результатом, і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на яко-му відбувається будь-яка практична дія людини. Почуттє-вий образ предметного світу має своїм джерелом сприйнят-тя дійсності живою істотою, проте форму людського від-ображення цей образ набуває тому, що в ньому містяться не лише об'єктивні властивості предмета, що чуттєво спри-ймається, а й соціальний досвід взаємодії з ним, значення цього досвіду для людини, що діє в системі певних суспіль-них відносин. Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх пе-редання від одного покоління до іншого відбуваєтеся за до-помогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм су-спільної свідомості. В ній ми маємо той ідеально знятий момент людської діяльності, без якого неможливе її здій-снення. Сутнісніі визначеняя мистецтва знайшли своє від-ображення як у висловлюваннях діячів мистецтва, так і у формулюваннях його дослідників. Так, Л. С. Виготський закликав до визнання мистецтва «соціальною технікою почуттів», а Л. М. Толстой твердив, «що за допомогою мистецтва люди передають одне одному свої почуття». Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб'єкта з об'єктом. У них (науці й мистецтві) знаходить відображення сам об'єкт крізь призму його ос-воєння суб"єктом. У даному разі мається на увазі об'єкт не лише в його природному змісті. Адже для суб'єкта об"єктом можуть бути як суспільство, так й інша людина. В цих двох різних духовних формах (науці й мистецтві) засвоєння об'єкта подані начебто в двох його іпостасях: чим є об'єкт сам по собі й чого він вартий для людини? І те, й інше пізнаються на основі суспільно-історичної практики, фокусуються в науці й мистецтв! як формах суспіль-ної свідомості. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обме-жується ідеальним зняттям об'єкта у формі науки та мис-тецтва. Адже в цій формі представлена суб'єкт-суб'єктна взаємодія, без якої унеможливлюється людська діяльність. Перетворення об'єктивного світу відбувається лише в ме-жах міжіндивідної взаємодії, що має місце в системі су-спільних відносин. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб'єктних від-носин засобами моралі, політики, права. Люди є носіями та провідниками соціальності. Кожна людина характери-зується певною мірою соціальності в тому розумінні, що індивіди мають різний соціальний статус, який визначає-ться їх класовою та груповою належністю, володіють неод-наковим соціальним досвідом. Останній залежить як від умов індивідуального розвитку людей, так і від ступеня їх залучення до культурних здобутків людства. Люди — інтегровані одиниці соціуму, в який вони об'єд-нуються за допомогою моральних і політико-правових ре-гулятивів. Отже, політика, право, мораль постають умова-ми матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здій-снення яких й утворюються певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідо-мість. Для здійснення діяльності недостатньо ідеально вира-зити і передати наступним поколінням результати освоєння об'єкта і суб'єкт-суб'єктної взаємодії: Специфіка людської діяльності, її соціальний характер передбачають співвід-несення діючого суб'єкта з об'єктом не лише крізь призму його певної дії (оскільки для її здійснення необхідне ре-троспективне й перспективне бачення взаємодії суб'єкта з об'єктом, а також самоусвідомлення, рефлексія об'єкта та суб'єкта як таких). Людина співвідносить себе з минулим, сучасним і май-бутнім, з об'єктивним і людським світом у цілому, як част-ка, як одиничне буття цілісного, загального соціуму. Цей зв'язок представлений у таких формах свідомості, як релі-гія та філософія. Незважаючи на деяку спільність, релігія та філософія постають як різні форми свідомості за харак-тером і способом відображення дійсності, соціальними функціями, а також за тими життєвоорінтуючими начала ми, що містяться в них. Таким чином, форми суспільної свідомості е ідеальним оформленням діяльності- В них відображені в ідеальній формі різні компоненти зв'язку людини зі світом Ідеально фіксовані у фермах свідомості ці компоненти перетворю-ються в соціальні умови здійснення діяльності кожного наступного покоління людей, стають її ідеальним забезпе-ченням. Для здійснення життєдіяльності людина має володіти певними знаннями, відповідною емоційністю, моральністю, політико-правовою орієнтацією, світоглядом. Ці якості культивуються в людині формами суспільної свідомості. Звичайно, соціальний суб'єкт володіє значно більшою кіль-кістю якостей, необхідних йому для діяльності, але кожна з них створюється сукупною дією різних форм суспільної свідомості. Кожна форма фіксує в собі різні умови діяль-ності. Загалом же вся сукупність форм відтворює цю ді-яльність у цілісності. Це забезпечується як специфікою кожної форми, так і їх взаємодією. В кожному акті людської діяльності наявні всі її ком-поненти; пізнавальний, емоційний, регулятивний, світогляд-ний. І хоча поділ праці, а отже, й людської діяльності створює можливість існування відносно самостійних і від-окремлених форм суспільної свідомості, а також видів ді-яльності щодо їх відтворення та використання, їхня вихідна єдність не може не братися до уваги. Ця єдність знаходить своє вираження в кожній формі суспільної свідомості й своєрідно -проявляється в їх взаємодії на різних етапах у відповідності з потребами суспільно-історичної практики. Функції форм суспільної свідомості взаємно доповню-ють одна одну. Найповніше це проявляється під час спів-віднесення таких форм, як мораль і мистецтво, мистецтво і наука, політична свідомість в процесі цієї взаємодії власна функція форми суспільної свідомості набуває інтегрованого характеру. Наприклад, виділяючи відтворення людської чуттєвості як основну функцію мис-тецтва, треба враховувати, що йдеться про виховання ідей-но-політичного та морального змісту почуттів, їх світогляд-ної орієнтованості. Можливе й таке взаємопроникнення форм одна в одну, за якого функції однієї форми починають реалізуватися через іншу. Наприклад, для поширення світоглядно-релігій-них ідей досить широко використовується мистецтво. Філо- сифські ідеї часто знаходять своє вираження в музичних і літературних творах; мистецтво нерідко вирішує пізнаваль-ні завдання і т. ін. Водночас, слід пам'ятати про необхід-ність брати до уваги передусім власні функції кожної фор-ми, а не розглядати допоміжну функцію як основну. Такі прорахунки мають місце тоді, коли, наприклад, абсолютизується пізнавальна функція мистецтва, і воно розглядає-ться як заеіб пізнання, коли здобутками виключно релігії вважаються всі естетичні та моральні досягнення людства,' коли наука чи філософія починають виконувати функції політичної ідеології. Розуміння форм як ідеального зняття моментів діяль-ності з боку, її суб'єкт-об'єктних характеристик дає змогу відрізняти ці форми від інших, досить численних утворень свідомості, які, у свою чергу, потребують певної визначено-сті. Адже не будь-яке утворення свідомості може бути ви-знаним формою. Наприклад, соціально-психологічні стани типу національного почуття, групового ентузіазму, класової солідарності, а також вірування, сподівання. Ідеали тощо також існують і в узагальненій, суспільній формі, але вони не є формами як такими. Типовим для форми е наявність відповідної діяльності та- її інституалізації, що виникають як засіб продукування та відтвореная форми. Проблемним є питання про первинність чи вторинність моральної, естетичної, релігійної тощо свідомості стосовно відповідних їй видів суспільних відносин. Суб'єктивні яко-сті, без яких неможливе перетворення світу, знімаються й «осідають» спочатку в ідеальних формах: мистецтві, мора-лі, політико-правовій свідомості, а потім об'єктивуються у відношеннях, що складаються між людьми з приводу відтворення та примноження цих суб'єктних умов діяль-ності. Будь-який прояв свідомості (переконання, громадська думка і т. ін) реально втілюється в соціальній дійсності. Проте форма свідомості пов"язана не лише індивідуаль-ною дією, спрямованою на реалізацію духовного <"гаау. Насамперед це — суспільні конденсати суб'єкт-об'єктних обов'язкових моментів діяльності та їх функціонування в суспільстві у впгляді відповідних соціальних буттєвих форм, що спрямовані на трансляцію від покоління до по-коління необхідних для діяльності духовних станів, впливу цих станів на практичне перетворення світу та самозбере-ження людства.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 785 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: