Реферат на тему До проблеми «висвітлення» екзистенціальної комунікації - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему До проблеми «висвітлення» екзистенціальної комунікації. ВСТУП 3 1. ЛЮДИНА У ПОСТТРАДИЦІЙНОМУ СВІТІ 4 2. ЗМІСТ ПОНЯТТЯ КОМУНИКАЦІЇ 6 3. ЕКЗІСТЕНЦІЯ ТА КОМУНІКАЦІЯ 12 ВИСНОВКИ 20 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21 ВСТУП Новітні варіанти німецькомовної філософії комунікації, з якими ми ознайомилися в попередньому розділі, дають нам підстави стверджувати, що цей напрям філософських розвідок стимулювали суспільні пошуки екзистенційного опертя для людини в ситуації «кризи розуму» та зламу традиційних підвалин життя. Особливо цікавою в означено-му сенсі є філософія комунікації К. Ясперса. Її головні поняття склалися у 30-ті роки в контексті цілого сузір'я визначних творів, що з'явилися на світ саме в той час; творів, у яких було сформульовано засадничі принципи філософського усвідомлення феномена спілку-вання. Йдеться насамперед про наполегливі намагання Е. Гуссерля розв'язати проблему «інтерсуб'єктивності», про «фено-менологію симпатії» М. Шелера та «діалогіку» М. Бубера. Тоді ж з'являються програмові для екзистенціалізму праці X. Ортеги-і-Гассета, Г. Марселя, М. Хайдеггера. Їхній по-няттєвий обрій є взагалі характерним для перехідної, не-визначеної і, в цьому розуміні, некласичної ситуації, де своєрідно переплелися традиційні та нетрадиційні (постмодерні) риси соціального життя. Спроби описати, філо-софськи прояснити процес руйнування соціальних та ду-ховних структур «традиційного» західноєвропейського су-спільства споріднюють усіх згаданих мислителів. Разом із кризою класичної традиції відбувається і руйнування уста-леної «моделі» людини з притаманними їй усталеними моральними та естетичними цінностями, ясними, науково обґрунтованими уявленнями про світ та раціональним став-ленням до нього. У відповідності до цієї традиційної «мо-делі» формувалося й спілкування людей, провідною де-термінантою якого була так звана «буттєва» спільність, раціональний (завдяки усталеності) спосіб життя, визна-чальна неперервність традиції тощо. Людина у посттрадиційному світі Яка ж доля спіткала людину в новому, посттрадиційному індустріальному світі, в добу розквіту ідеологій, з їхніми утопічно-просвітницькими (за намірами) і тоталі-тарно-репресивними (за способом утілення) проектами по-будови «кращого» суспільства, що ведуть свій родовід із Нового часу? По-перше, в посттрадиційному світі виникає парадок-сальна, на перший погляд, ситуація: чим більше людина стає залежною від тієї чи тієї групи, корпорації, тим більше зростає її відчуження від людей, навіть переростає у вороже ставлення до них. У межах таких псевдоколективів, псевдо-спільнот, як підкреслював Ясперс у праці «Духовна ситуація часу»: «Ніхто не бере на себе справжньої відповідальності, вдають, що окрема людина не може вирішити питання. Діють різні інстанції, контроль, рішення комісій — одні звалюють рішення на інших»./ 6. 45/ Водночас цей процес (Франц Кафка художньо увічнив його в романі «Процес», маючи на увазі, мабуть, не лише судову процедуру) супроводжує більш помітна, ніж, на-приклад, за «ліберального» капіталізму, атмосфера мораль-ної загальнодоступності, спрощеної зрозумілості, корпо-ративно-фамільярних стосунків, які у принципі не прита-манні ситуації нормального людського спілкування. По-друге, разом з окресленими процесами, своєрідно доповнюючи їх, виникає величезна інформаційно-пропа-гандистська машина (на зразок тої, що існувала у 20—30-ті роки й у нашій країні), призначена для маніпулювання свідомістю людей. Постійна увага сучасної західної філо-софії до проблеми спілкування, комунікації (уособлена передусім іменами К. Ясперса, М. Бубера та О. Ф. Больнова) саме й пов'язана з тим, що сучасне суспільство «ви-кликало до життя по-справжньому потужні інструменти демагогії, селекції передсудів, поверхневого, але ефектив-ного перекомбінування елементів повсякденної свідо-мості» [ 1] Результатом цього є (або, принаймні, має бути) стан-дартність мислення та поведінки, посилення їхньої комфортності. Адже запропоновані масам схеми поведінки (бу-цімто з причини їхньої прозорості та доступності) мають не допускати жодних сумнівів щодо правдивості будь-якої з них. До сказаного потрібно ще додати шок, завданий Європі потрясіннями першої світової війни та революції в Росії. З цього всього й складалася та «духовна ситуація» доби, на тлі якої й виникла філософія К. Ясперса взагалі та його філософія комунікації зокрема. і Невідбутний інтерес до проблеми спілкування чи комунікації має свої витоки й у власній творчій долі Ясперса. Означена проблема постала перед ним спочатку як проблема спілкування його як лікаря-психіатра зі своїми пацієнтами й дістала теоретичний виклад у його першій великій праці «Загальна психопатологія» (1913), яку він захистив як докторську дисертацію; та згодом проблема ця стала провідною в його творчості. Стверджуючи й усебічно обґрунтовуючи положення про те, що «справжнє буття людини» можливе лише в тісному зв'язку з іншими людьми, Ясперс називає цей сутнісний зв'язок, ці найґрунтовніше (першопричинні) відносини між людьми комунікацією./ см.6.36/ Підкреслюючи значення цього ви-міру філософії Ясперса, один із його сучасних послідов-ників зазначив: «Філософія комунікації» К. Ясперса, як і «філософія діалогіки» М. Бубера, є тим благодатним ґрунтом, який тільки й робить можливим подальше ведення філософсько-антропологічної дискусії про відношення між Я і Ти. Проблема комунікації, спілкування безпосередньо роз-глядається лише в одній із глав другого тому тритомної «Філософії» Ясперса. Проте саме вона є лейтмотивом його філософії. Про це засвідчує не тільки сам Ясперс у «Філо-софській автобіографії». Тема комунікації є головною для більшості його творів — і тих, що присвячені проблемі людини, її самобутності, шляхам його осягнення (як говорить Ясперс, «прояснення», «висвітлення» буття екзистенції), і праць культурологічної спрямованості. Для Ясперса проблема порятунку від самотності через «екзистен-ціальну комунікацію» є не лише питанням, що стосується виявлення «екзистенції», але й проблемою, від розв'язання якої взагалі залежить подальша доля всієї культури. Ясперс ставить у центр своєї філософії не просто екзи-стенцію, як найчастіше вважають. Він наполягає на тому, що здійснення власного (екзистенційного) буття людини та буття-в-комунікації мають тісний зв'язок: «комунікація є першопричиною екзистенції». Який же внутрішній зміст «комунікації», цього ключово-го поняття філософії К. Ясперса, що крізь його призму мислитель розглядав увагу насамперед тому, що в них рельєфно проступає увесь той комплекс ідей філософії екзистенціальної комунікації, які були згодом детально розгорнуті в його зрілих працях — у тритомній «Філософії» та у «Розумі й екзистенції». Особливо важливе значення для розуміння філософії комунікації К. Ясперса має його праця «Духовна ситуація нашого часу» (вперше опублікована 1919 року), написана, до речі, як і ряд інших, не без впливу вчителя Ясперса — Макса Вебера. Вебер у своїх дослідженнях з проблеми раціональності переконливо й детально описує зміну всієї системи люд-ських стосунків за капіталізму. Капіталістична система, за Вебером, ґрунтується на «розрахунку» як засобі «зняття чар» зі світу, тобто на принципі, який виходить із того, що шляхом максимальної раціоналізації, засобами буржуазної калькулюючої свідомості можна опанувати форми життя. Це, зауважує Вебер, призводить до багатьох сумних на-слідків, насамперед, до утворення «зумовлених долею» пут несвободи, які людина неспроможна ані порвати, ані здо-лати. Зв'язок долі широких мас людей з «незмінне точним функціюванням приватне-капіталістичних організацій, які стають дедалі більше бюрократизованими, постійно зростає, внаслідок цього думка про можливість їх усунення стає дедалі утопічною./3.67/ Що ж можна, за Вебером, протиставити цій машині, щоб уникнути тотальної бюрократизації? Спробу відповісти на це запитання ми знаходимо у його відомій промові «Наука як покликання і професія». Мірою зникнення цін-ностей та свобод із життя людини в державі, в економіці та культурі воно потрапляє в «тенета панування»; можливість знайти себе, здійснити вищі цінності з'являється людині лише в найбільш особистій сфері її життєдіяльності: у релігії або ж у приватній інтимності безпосередніх стосунків окремих людей. Щоправда, як «релігійне немузикальна» людина, Вебер ігнорує першу сферу, бо вона, на його думку, «жертвує інтелектом». Таким чином, залишається сфера вільного (буденного, повсякденного) спілкування лю-дей між собою. Цей висновок учителя не міг не імпонувати Ясперсові, котрий, до того ж, звернув увагу ще на одну суттєву обставину, не помічену Вебером. Йдеться, насамперед, про те, що розвиток так званого «масового суспільства», описаного X. Ортегою-і-Гассетом ще в 1925 році, взагалі позбавляє людину сподівань і на цю останню сферу так званого вільного спілкування. / 4. 67/ Більше того, з розвитком засобів масової інформації та анонімного маніпулювання свідомістю громадян — цього продовження та своєрідного втілення «раціональності» всієї системи — набуває очевидності така парадоксальна ситуація (про яку вже йшлося в попередньому підрозділі, присвяченому теорії комунікативної дії Ю. Хабермаса): навіть у сфері профе-сійної діяльності, де людина працює як спеціаліст, вона виявляється більш вільною, ніж у сфері непрофесійного відтворення пліток, гадок, чуток у «вільному спілкуванні». Ясперс робить висновок про принципово неоднорідний, багатовимірний характер міжлюдського спілкування та при-ступає до його висвітлення. Тло ж, на якому вимальовуються загальні контури екзистенц-філософії К. Ясперса, виглядає досить песимістично: «Людині сьогодні здається, що вона живе наприкінці якоїсь епохи, й усе краще залишилося вже в минулому». Наївна віра часів Просвітництва та оптимістичного XIX століття в наближення чудового майбутнього, заступила місце жаху перед безоднею, від якої немає жодного поря-тунку: «Якийсь несповідний страх перед життям є лихо-вісним супутником сучасної людини». Особливо тривожною, на думку Ясперса, є різниця між «народом» і «масою», що утворюється внаслідок руйнування та змін у «традиційному суспільстві». Описуючи процес руйнування «традиційного суспільства», як втрату людиною «субстанційних життєвих сенсів», Ясперс розглядає його крізь призму проблеми комунікації. Бо саме в міжлюдському спілкуванні, на думку Ясперса, найвиразніше вияв-ляється різниця між індивідом як особою, персоною та індивідом як одним із маси, й, разом із тим, — змістова різниця в характері комунікативних спільнот, до яких окре-слені типи людей належать. «Субстанційна спільнота» характеризується переважно патріархальними, особистими стосунками, тут минуле пере-дається у вигляді традицій. Людина не відчуває себе са-мотньою, бо «живе вдома, в сім'ї, перебуває в дружній комунікації, належить своєму народові та історичному ці-лому». /3 45/ У «технічному ж світі», —розрізнює Ясперс, —людина почуває себе самотньою, покинутою, адже її відірвано від коріння, вона перетворюється на людину «маси», а тому прагне віднайти щось пересічне для своєї поведінки. Бо «маса», за самою своєю природою, «аморфна», «позбавлена самосвідомості та традиції, уніформна й кількісна, безгрун-товна й пуста. Вона є об'єктом пропаганди та навіювання», бо сама не знає, чого вона прагне. Одне з найважчих завдань сучасної епохи саме й полягає в тому, щоб пе-ревиховати «людину маси», зробити її спроможною брати участь у духовному житті, адже відірвана від свого підґрунтя та розчинена в «масі» людина не є людиною у справжньому сенсі цього слова. Головну роль у виконанні цього завдання й повинна взяти на себе екзистенціальна філософія. Вже в ранніх працях Ясперса сформульовано не лише головні поняття його філософії (часто у формі антиномій): екзистенція — об'єкт, екзистенційна комунікація — об'єктивний підхід, боротьба —допомога, життя — смерть, свобода — залежність, але й окреслено метод визначення їхнього змісту. Метод, який є близьким до методу «фено-менологічної редукції» Е. Гуссерля й спирається, передусім, на ясперсівське визначення філософії (з якого й мала б починатися відповідь на засадові запитання: Що є наука? Як можлива комунікація? Що є свобода? Що є людина і як існує трансценденція?). По-перше, «філософія, — підкреслює Ясперс, — це мислення, яке не є примусовим та загальним, як наукове знання, й тому не дає результатів, які були б схожі на наукові», а по-друге, «філософія не має жодної проблеми, яка б не була пов'язана з людиною»./6. 78/ Власне, з критики науки та способу філософування, що орієнтується на її норми та ідеали, Ясперс і починає свою «Філософію», наполягаючи на тому, що ціле, безумовне та абсолютне у принципі не можуть відкриватися нам через (науковоподібне) знання та пізнання. Осягнення обмеже-ності наукового підходу до людини набуває у концепції Ясперса особливого, морального сенсу, який є тотожним віднайденою межі маніпулятивного, раціоналізуючого, об'єктного впливу на людину. Ясперс ставить перед собою завдання довести існування такої межі, визначити чітко її онтологічні та гносеологічні контури. Як ми пам'ятаємо, усвідомлення обмеженості природни-чо-наукового підходу до людини (спрямованого лише на зовнішні виміри її буття) було тісно пов'язане з лікарською практикою Ясперса; «Поводження лікаря з хворим дає можливість з усією ясністю побачити теоретичні та прак-тичні межі тієї орієнтації у світі, яка у своєму ставленні до людини спирається на схеми доцільної діяльності»', побудо-ваної за принципом: мета — засіб. За такого підходу все робиться об'єктом вивчення, навіть людина перетворюється на простий предмет дослідження. Головною засадою науко-во зорієнтованого пояснення дійсності виступає принцип причинності, а ідеал такого пізнання можна сформулювати так: я знаю лише те, що можу зробити. Такий підхід до природи та людини є, на думку Ясперса, цілком виправ-даним лише на початку процесу пізнання, адже перше, що впадає у вічі — буття як предмет. Якщо ж ми спробуємо в такий спосіб пізнавати людину як цілісність, то заплу-таємося (як свого часу Кант) у тенетах антиномій. Що стосується традиційних спекулятивних шляхів осяг-нення людського буття, то вони також приречені на невда-чу, бо так само розглядають людське буття в межах суб'єкт-об'єктного відношення, ігноруючи при цьому його екзистенційні виміри. Ясперс вважає, що навіть «фундамен-тальна онтологія» М. Хайдеггера не є винятком у межах означеного підходу, бо його «екзистенціальна аналітика» нічим не відрізняється від «категоріального підходу до дійсності», а бажання перш за все «знати» стає справжньою перешкодою на шляху до єдино можливого способу осяг-нення самобуття людини — екзистенціального його ви-світлення. Метод осягнення людини в марксистській філософії, продовжує свою критику Ясперс, по суті не відрізняється від методу того ж психоаналізу — він також виходить із необхідності досягти тотально- панівного (тобто неістинного) знання. 3.Екзістенція та комунікація Неможливість пізнання глибинних шарів людського буття, екзистенції науковими та традиційноними засобами зумовлюється насамперед тим, що людина як екзистенція постійно спрямована в майбутнє. І те, що «людина є завжди чимось більшим, ніж те, що вона знає і може знати про себе, невблаганно вимагає зробити прорив до трансцендентного». Так що ж являє собою екзистенція, цей найглибший пласт людського буття? Ясперс вживає це поняття (як і його своєрідні синоніми — поняття «самість», «свобода», «історичність») радше як знак чогось іншого. Тобто екзи-стенція як «знак» сповіщає нам про глибинний, інтимно-особистісний вимір людського буття — такий, що є не-об'єктивованим та безумовним. «Тільки звертаючись до екзистенції, ми наближаємося до чогось абсолютно непред-метного, самодостовірність чого є тим центром нашого існування, який висвітлює його сутність і дає можливість віднайти буття»2. Доповнюючи сказане, Ясперс зазначає, що в мові його філософії поняттями екзистенція і трансценденція названо те, що в міфологічному тлумаченні світу має назву душі та бога. Звернення до тлумачення екзистенції дає змогу немовби зсередини зрозуміти місце і роль «комунікації» в філософії Ясперса. Адже Ясперсу, по-перше, необхідно було знайти те, що відрізняє екзистенцію як свободу від сваволі. А по-друге (і це є найголовнішим для Ясперса), спілкування з іншою людиною є єдиним шляхом для виявлення моєї екзистенції як для іїшіого, так і для мене самого. Таким чином, якщо пригадати ті головні запитання, які ставить Ясперс на початку своєї «Філософії», то саме відповідь на запитання: «Як можлива комуніїсація?» покликана слугувати «ключем» для пошуків відповіді на решту запитань. Як зазначалося, поняття комунікації у Ясперса бага-товимірне, його різним вимірам відповідають різні рівні свідомості та способи ставлення до світу. Ґрунтовне ви-світлення проблеми комунікації Ясперс розпочинає дослід-женням «комунікації наявного буття», що тоді слугує приводом для тверджень про засадничу роль комунікації наявного буття у вченні Ясперса про комунікацію. Та все ж таки Ясперс входить з того, що «екзистенційна Комунікація грунтувалася б на комунікації наявного буття, якби могла проявити себе у ній». Щоб з'ясувати, що таке комунікація «наявного буття», за Ясперсом, належить висвітлити, що він взагалі розуміє під «наявним буттям». Ясперс вживає це поняття в де-кількох значеннях: у широкому розумінні «буття-річчю-світу» є для Ясперса одночасно і «наявне буття»; у більш вузькому сенсі — це той рівень існування людини, що пізнається окремими науками й насправді є протилежністю екзистенції, яка за своєю (екзистенційною) природою не може стати об'єктом, предметом наукового дослідження. До цього визначення долучається ще один принципово важливий для всіх рівнів тлумачення комунікації аспект. «Комунікацію, — наполягає Ясперс, — яку, між іншим, можна визначити як життя людини серед інших людей (так вона проявляє себе різноманітним чином на рівні наявного буття), можна зрозуміти з усіма її спосте-режуваними особливостями, мотивами та впливами, лише звернувшися до людських стосунків у межах певної спільноти». Іншими словами, комунікація «наявного буття» скла-дається, функціонує в межах «простого, неприкрашеного» буття. Так, у межах його природно утворених спільнот (серед них Ясперс вирізняє, насамперед, такі спільноти, як сім'я, а також інші «вітальні» спільноти), об'єднань за предметною доцільністю (економічні союзи й таке інше) й, нарешті, спільнот, що єднаються в одне ціле ідеєю духовної цілісності (держава, церква), - в усіх цих випадках кому-нікація є рівнозначною цим спільнотам. Їх можна спо-стерігати емпірично, вони вивчаються психологією та соціологією. В межах цих спільнот «наявного буття» мої дії та вчинки не відрізняються від дій та вчинків інших людей, те ж саме можна сказати і про мої думки та вірування. У світі такого безпроблемного «наявного буття» людина існує як атом, а її стосунки з іншими людьми є ставленням байдужих одне до одного людей. Розуміння між ними досягається, на думку Ясперса, завдяки спільному розу-мінню якоїсь речі чи спільної справи, в якій мета дося-гається спільними зусиллями. Домінування ж подібної суто ділової спрямованості комунікації, взагалі стосунків, призводить до того, що в їхніх межах і сама людина розглядається як річ. Людська спільність на цьому рівні — «нетовариська спільність», тобто така, де один не може обійтися без інших, відчуваючи при цьому до них відразу. Все це — неодмінні ознаки комунікації «наявного буття», котра має ще й інші властивості: у спільноті цього рівня буття, оскільки сенс її спілкування ізольований від неї (через спрямованість на дійове опанування речей), функ-ціонує прагматичне розуміння істини, яка полягає не у знанні, а у відповідності «наявному буттю». «Вона (те, що є істиною для такої спільноти настільки відносна та мінлива, наскільки є відносним та мінливим саме таке буття» /4, 67/ Ясперс неодноразово підкреслює незатишність та вну-трішній дискомфорт світу комунікації «наявного буття». Останні характерні ознаки виникають через унеможливлю-вання особистісних стосунків між людьми, бо весь час точиться (хоча й непомітна на перший погляд) боротьба за те, хто стане простим засобом у цій, спрямованій на опанування речей, комунікації. Інший, взагалі і ниті висту-пають як речі—засоби для досягнення «уречевленої» мети. «Солідарність наявного буття» тому насправді є суто функ-ціональним відношенням, для якого характерна перш за все боротьба, і всі повідомлення, що її супроводжують, теж виступають лишень як засоби боротьби. Та завдяки такому компонентові процесу комунікації, як порозуміння, комунікація наявного буття здатна перетворю-ватися на комунікацію, спілкування на рівні «свідомості взагалі», або ж, за Ясперсом, комунікацію предметної раціональності. Це, за головною ознакою, комунікація, яка відбувається в «силовому полі» універсальної раціональ-ності, але яка, на думку Ясперса, все ж не є тим шляхом, на якому я можу стати екзистенцією. Позаяк під «свідомістю взагалі» Ясперс розуміє позбав-лені змісту, формальні структури мислення, то й під кому-нікацією на цьому рівні належить розуміти спілкування на грунті цих формальних структур. Адже якраз логічні струк-тури та закони мислення, усвідомлення дають змогу окремій людині вступати в стосунки з іншими, як такими, що також є носіями свідомості, на підставі певного спіль-ного змісту. Загальні форми мислення уможливлюють дис-кусію, а повідомлення в межах такого виокремленого в абстракції типу комунікації мають особисто-незацікавлений характер, бо їхня значущість може бути доведена лише шляхом аргументації. Дискусія ж приводить до утворення таких спільнот (що за наведеною типологією виступають своєрідним «середнім терміном» між наявним буттям та самобуттям екзистенції), в яких одне Я можна замінити на інше, рівноцінне першому. Третьою ж сферою, яка може бути основою комунікації, є дух. Цю форму комунікації Ясперс також детально розгля-дає й досить високо поціновує. І не випадково. Адже «людина є не лише формальним Я процесу розуміння і не лише вітальним буттям, але одночасно й носієм певного змісту, який або зберігається в темряві примітивної спіль-ноти, або висвітлюється в духовній свідомій цілісності»/ 6,33/. Саме у царині духу, ідеї цілого, на думку Ясперса, людина покидає стан примітивності та безтурботності, а характерні для духовного життя конкретні спільноти «впер-ше приводять мене до змістовної комунікації»2. Людина вже не почуває себе самотньою, тому що виступає певним моментом у розвитку цілого, що, у свою чергу, визначає місце кожного індивіда. Та звернімося ще раз до самого Ясперса, до його роботи «Розум та екзи-стенція», де він дає ґрунтовне визначення комунікації у сфері духу: «Комунікація у сфері духу є самоутворенням із суспільної субстанції ідеї цілого. Окремий індивід усвідом-лює себе таким, що має своє місце, свій власний сенс усередині цілого. Його комунікація — комунікація окремо-го органу з організмом. Він є чимось відмінним від інших, але утворює з ними єдине ціле». Таким чином, форми спілкування, в які вступає людина у сфері «наявного буття» в широкому розумінні цього слова (на рівні примітивних вітальних спільнот, на рівні предмет-ної доцільності та на рівні раціональності, яка містить у собі певний духовний зміст), тотожні сукупності соціальних ролей людини. Вони достоту є необхідними для людини, але недостатніми для виявлення її самості. І саме не-достатність комунікації (на трьох указаних вище рівнях), на думку Ясперса, є першопричиною прориву до екзистенції та відповідної їй комунікації: «Вже при побіжному огляді трьох об'єктивно існуючих способів комунікації можна відчути їхні межі, які вказують на ті напрями, на яких можна зустріти екзистенціальну комунікацію». У такий спосіб Ясперс, нарешті, досягає головної мети своєї філософії — «висвітлення екзистенційної комуні-кації», яка дає можливість знайти противагу загрозливому солшсизмові та універсалізмові поширеного типу кому-нікації наявного буття. Якщо говорити стисло, то під «екзистенціальною кому-нікацією» Ясперс розуміє такі відносини між людьми, що ґрунтуються на «взаємності», «встановленні відкритості», «люблячій боротьбі», тобто на глибоких особистих стосун-ках, на противагу анонімним, відверто-утилітарним. Адже саме в екзистенціальній комунікації, за допомоги якої людина приходить до самої себе, також і інша людина виступає для нас у своїй унікальності. Тобто екзистен-ціальна комунікація можлива лише між двома «самостями» — індивіди зустрічаються тут як особистості у взаєм-ній творчості. Висвітлюючи найважливіші виміри екзистенціальної ко-мунікації, Ясперс зазначає, що становлення відкритості в комунікації означає боротьбу, але ця боротьба є одночасно й любов. Таким чином, поняття люблячої боротьби у цьому «висвітленні» є одним із центральних: як боротьба кому-нікація є боротьбою окремих людей за екзистенцію та істину, але на противагу боротьбі на рівні «наявного буття», в якій використовуються всі засоби проти інших людей, як проти ворогів, це — боротьба-любов. «Любов — це ще не комунікація, але її джерело, за допомоги якого комунікація висвітлюється», «субстанційний первень самобуття в кому-нікації». Та ж обставина, що для Ясперса «екзистенціальна кому-нікація є не просто «особистісним відношенням», але (за влучним означенням С. С. Аверінцева) глибоко інтимним і особистісним спілкуванням в «істині», і визначила подаль-шу інтерпретацію цього поняття. Адже це визначення міс-тить якщо не суперечність, то, принаймні, спонуку до прояснення його за допомоги інших понять. Про сказане свідчить, наприклад, відома праця Ясперса «Ідея універси-тету», де можна знайти такі міркування з приводу цієї найвищої форми комунікації. Комунікація — це любляча боротьба двох людей, або ж комунікація в межах спільноти філософів, які розмірковують над граничними питаннями буття перед обличчям трансценденції. У царині науки кому-нікація набирає форми дискусії з усіма її характерними ознаками: в дискусії як духовній комунікації немає жодних усталених принципів і точок зору, кожен принцип слугує підставою для нового руху, якому немає кінця. Це досить широке визначення Ясперс тут же уточнює і звужує: «Справжня безмежна дискусія можлива лише між двома людьми. Третя людина вже порушує її, перетворює на диспут, пробуджуючи інстинкт до влади». Справжню можливість, «фактичну дійсність» комунікації створює, на думку Ясперса, ситуація. Адже це певна «сенсова дійсність», котра виступає, насамперед, як конкретна дійсність, яка приносить користь або шкоду моєму буттю, відкриває перед ним можливості або обмежує його. Ситуа-ція може бути типовою або унікальною, «пограничною» ситуацією. Саме остання найбільше привертає увагу Ясперса, бо саме на межі буття та небуття, в ситуації страждання, провини найповніше розкривається (як для самої людини, так і для інших людей) екзистенція, ядро особи, і стає можливою екзистенціальна комунікація. Лише в такий спо-сіб людина спроможна зрозуміти її значення та смисл: «Погранична ситуація робить неможливою поведінку людей за планом чи за розрахунком. Саме тут актуалізується (лишень можлива за інших обставин) екзистенція, ми стаємо самі собою, оскільки входимо в цю ситуацію з відкритими очима. Пізнавати пограничну ситуацію й бути в екзистенції — це одне й те саме». Тільки в такій ситуації (аналогічній, наприклад, ситуації загибелі магістра гри Кнехта у «Грі в бісер» Г. Гессе) є можливим досягнення ідеального стану тотожності позиції в екзистенціальній комунікації і життєвої позиції, взаємодії як «екзистенційного відношення двох людей». Тут же, в своїй «Філософії», Ясперс підкреслює, що прикладом такої єдності, реальним утіленням діалогічного відношення можуть бути герої романів Достоєвського, діалогічний стиль ми-слення якого Ясперс поціновував надзвичайно високо. Адже, насправді, у Достоєвського діалогічне відношення — «не засіб розкриття, виявлення начебто вже готового утілення такого передання культурних смислів є мова, як можливість щось повідомити. Вона спирається перш за все на розуміння, яке існує на рівні усіх розгля-нутих вище форм комунікації — «наявного буття», сві-домості та духу. Але універсальна воля до комунікації здійснюється у взаємозв'язку, у взаємовпливі розуму та екзистенції. ВИСНОВКИ Іншими словами, екзистенція та комунікація вкорінені у трансценденції, яка навіть більшою мірою, ніж «погранична ситуація», є основою комунікації. Як же вони поєднуються між собою? Аби дійти відповіді на це запитання, Ясперс удається до поняття «філософської віри». Саме вона є шляхом подолання ізольованості людей одне від одного. Філософська віра, підкреслює Ясперс, на відміну від релігійної, —це здатність і готовність думати та визнавати трансценденцію як «буття, що є іншим стосовно нас, ми не є його частинами, лише перебуваємо у відно-шенні до нього». У цьому розумінні й справжня істина постає перед нами як віра, а комунікація розширює поле своєї автентичної дійсності — тільки віруючий може вступати в комунікацію. Саме філософська віра (що є межею між вірою і знанням) перетворює комунікацію екзистенцій у Ясперса на діалог філософів (на відміну від їхнього об'єднання на рівні розсудку), котрі розмовляють про останні питання людсь-кого буття перед лицем трансценденції. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Аверинцев С. Ясперс// Филос. Энциклопедия. М.,1976. Т5 2.Вебер И. Наука как призвание и профессия. Избранные произведения М.,1990 3.Вебер М. Избранные произведения М.: Прогресс.-1990.-804 с. 4.Мамардашвили М.К. Соловьев Э.Ю. Швырев В.С. Классика и современность: две эпохи в развитии буржуазной философии// Философия в современном мире. Философия и наука. М.,1972 5.Ортега -и- Гассет Хосе. Избранные труды / Под. Ред. А.М. Руткевич.-М: Весь мир, 1997.?701 с. 6.Яспер К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. М.И. Левшой. М.: Политиздат, 1991.? 527 с.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (02.05.2013)
Просмотров: 720 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: