Реферат на тему Цінності - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Цінності. 1. Природа цінностей Людська ді-яльність будь-якого роду охоплює: задум, реалізацію і результат. За-дум же складається з мети, цінності і плану. Мета відповідає на пи-тання: що треба зробити? Реалізація одних і тих же мети і планів може мати повністю різні життєві змісти, ціннісні значення. Так формується поняття цінність. Цінності - специфічні соціальні визначен-ня об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей в житті людини і сус-пільства вивчає аксіологія — вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій - неокантіанськи-веберовської, феноменологічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації. В соціології проблему цінностей ввів Макс Вебер. Аналізуючи дії індивідів, Макс Вебер виходив з неокантіантської передумови, за якою кожний людсь-кий акт стає осмисленим лише в співвіднесенні з цінностями, в світі яких визначаються норми поведінки людей та їх мета. Сучасне людство стало мислити світоглядне і філософськи, най-частіше саме не віддаючи собі звіту. Це не від доброго життя. У вся-кому випадку, не від спокійного життя. Ядерні та екологічні апокаліп-сиси, національні відродження і націоналізм, різноманітний, строкатий плюралізм способів життя, мети, стилів, краса тіла на конкурсах! олім-піадах і смерть впротяж наркоманів і алкоголіків, самовідданість три-бунів і безглуздя терористів, мільярди біт інформації, що потрапляє в вуха і очі через телеекрани, наморочить голови, але й розворушує мозок. Загроза розпаду вимагає зосередженості. Старіюче XX сторіч-чя перестало сміятися над романтичними запитаннями про зміст життя, настільки корисними мислителям минулого. Питання цінності життя знов і знов набувають значимості. Якщо цінності не речовинні, а ду-ховні, можуть здатися несуттєвими і ніби неіснуючими. Алеївсі цін-ності духовні, навіть матеріальні, тому що саме поняття цінності є людська, соціальна категорія: з її допомогою вимірюються всі пред-мети та явища, суспільні та природнО Людина є міра всіх речей, спра-ведливо стверджував давньогрецький філософ-софіст Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності.Поняття цінність -ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей - світ належного? Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте цінності притаманні предмету або явищу не від природи, не просто через внутрішню структуру об'єкта самого по собі, а тому, що об'єкт втягнутий у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб'єкта - людині цінності слу-жать об'єктами її інтересів, а для ЇЇ свідомості здійснюють роль повсяк-денних орієнтирів в предметній і соціальній дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх пред-метів і явищ^/Гак, склянка, будучи інструментом для пиття, виявляє цю корисну властивість як споживча вартість, матеріальне добро. Бу-дучи продуктом праці і предметом товарного обміну, склянка висту-пає уже як економічна цінність, вартість. Якщо ж склянка є предмет мистецтва, то наділяється ще й естетичною цінністю, красою. Всі властивості склянки визначають її різноманітні функції в системі людської життєдіяльності і виступають як предметні ознаки, символи певних суспільних відносин, в які вступає людинаТ^Виходячи з необ-хідності мати житло або реалізації принципу - мій будинок - моя фортеця, можна побудувати будинок, а з престижних міркувань мож-на побудувати ще дачу, котедж тощо. Точнісінько так же повністю різні цінності, життєвий сенс можуть стояти за метою отримати дип-лом про вищу освіту та ін. Піднімаючись на світоглядний східець свого буття, людина ніби відволікається від самої себе і намагається увібрати в себе світ. І цей світ справді духовно входить в неї, збагачу-ючи людську особу. Тому світогляд, незважаючи на його, здавалось би, абстрактність, завжди сфокусовано на реальній людині. Підходя-чи до світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Іє-рархія - річ, існуюча не менш реальніша, аніж пріоритети. Більш того, ці дві категорії дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про якусь черговість. Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто спів-падають у повсякденній свідомості. Для голодного вища цінність -хліб. Отут-то нібито йдеться про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості, керуючих діяльністю функціональ-но, за своєю роллю, в управлінні діями. Пріоритети звичайно існують там і захоплюють свідомість, - де всякі нестачі як раз і створюють черговість, не дозволяючи реалізува-ти відразу і водночас весь ланцюжок пріоритетів. Ієрархія фундамен-тальніша і не залежить від швидкоплинних кон'юнктур, а подібна до єгипетських пірамід, яким сорок століть. І вершину ієрархії завжди займають цінності світоглядні. Світоглядні цінності і виникали-то, коли первісна людина, як правило, старик, який здобув вільний час, розвантажившись від пріоритетів. Для філософа Іммануїла Канта ви-щими цінностями і вічно дивними речами стали «зоряне небо наді мною і моральний закон в мені». Етика Альберта Швейцера ґрунту-валася на «шанобливості перед життям». Рятівною властивістю людс-тва, буквально його щастям, завжди ставала та обставина, що оста-точно своїми робила цінності своїх кращих, а не гірших представників. Мабуть, тут криється колективний інстинкт самозбереження, людс-тво не прожило б довго, якщо б на вершині ієрархії його цінностей виявився культ сили. Поряд з предметними цінностями, що виступа-ють об'єктами спрямованих на них інтересів, до цінностей належать також деякі явища суспільної свідомості, що виражають інтереси в формі поняття добра і зла, справедливості і кривди, ідеали, моральні нормативи і принципи. Такі форми свідомості описують якісь дійсні або удавані явища реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають їх здійснення або усунення, тобто, виступа-ють нормативними за своїм характером. У житті часто людина потрапляє в такі ситуації, коли потрібно вибирати з багатьох альтернативні потреби, інтереси, можливі пере-живання і засоби, шляхи їх реалізації, чому віддати перевагу, від чого відмовитися, як встановити черговість переваг і вчинків. Відповідно з певною внутрішньою шкалою, системою еталонів і виникає необхід-ність порівняння різних мотивів можливих дій людини, людей, вибо-ру ними чогось. І отут-то найтиповіші для суб'єкта потреби, інтереси і переживання виконують роль орієнтира в виборі альтернативних потреб, інтересів і можливих переживань, засобів, шляхів їх реаліза-ції. Так виникають цінності. Цінність-філософське поняття, з допо-могою якого і характеризується соціальна-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів. Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору потреб, інтересів, переживання, мети, засобів їх реалізації, результатів діяльності і тих умов, в яких здійснюється вибір. На питання: в ім'я чого здійснюється та або інша діяльність, відповіддю є цінність, тобто основа вибору суб'єктом-лю-диною мети, засобів, результатів і умов діяльності. Сам процес і про-цедура вибору на базі цінностей називається оцінкою. Добром для суб'-єкта виступає і сам результат вибору. Спрямованість діяльності суб'єкта (людини) на певну цінність називається ціннісною орієнтацією. Поняття цінність вживається, по-перше, для визначення стану сві-домості, на основі якого здійснюється оцінка, по-друге, - значущих явищ, що вибираються внаслідок оцінки. Можна сказати, істина і добро (або престижність і комфорт) виступають у тієї або іншої людини основними, провідними, але можна сказати, що в такому-то будинку є більше матеріальних, аніж духовних цінностей. Суттєвість ціннос-тей визначає індивідуальну і суспільну свідомість і діяльність. Можна говорити про цінності особи, сім'ї, політичної партії, нації, культури, людства та ін. Але не можна судити про суспільство за його власним уявленням про себе, як не можна робити те ж саме стосовно окремої людини. Можна серйозно помилитися і в людині, беручи на віру ви-нятково її думку про себе саму, і в суспільстві, покладаючись на її психологію, що міняється, і далеко не вічні доктрини. Але і людина, і суспільство діють не за об'єктивними критеріями, а за суб'єктивними збудженнями. Об'єктивними виявляються лише результати дій, які май-же завжди відрізняються від збудження, і тоді людина або суспільство змінює життєві настанови і діє вже виходячи з нових збуджень. Думка, будучи сама рухомою, завжди рухає і людиною, і людством. Одним з факторів розгортання політичної історії, соціально-значущими орієнтирами діяльності суб'єктів виступають цінності в житті суспільства. Цінності є чимось вищим, аніж звичайна зацікав-леність людини. Саме існування цінностей і саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби і відрізняється від тварин. Культура є предметним полем формування цінностей, і цінності скла-дають фундамент культури. Через систему цінностей і ідей, що слу-жать для регулювання поведінки індивідів, людини, і визначається культура. Культура виступає своєрідним підсумком всієї різнома-нітності діяльності людини, як сукупність матеріальних і духовних цінностей, як складна ієрархія ідеалів і сенсу, значущих для конкрет-ного суспільного організму. З позицій ціннісного підходу, культура є не що інше, як реалізація ідеально-ціннісної мети, предметний світ, узятий під кутом зору його значення для людини. Культура є цемен-том будівлі суспільного життя, а цінності - осередком духовного жит-тя суспільства. Соціальні спільності людей, що сповідують одні й ті ж цінності, об'єднуються і політичне, і економічно з метою просування історії в певному напрямку. Цінності зміцнюють суспільну єдність, цілісність суспільства, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріплень в суспільстві здійснюють соціальні цін-ності, що виступають соціально-політичними ідеалами, ідеями, цін-нісними настановами, орієнтаціями, понадціннісними ідеями у вигля-ді національних ідей. У житті суспільства цінності, що виконують важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних основ, за-безпечують і духовно-вольову єдність, високий рівень самосвідомості і організованості всього суспільства. Вибором певних видів поведінки і досвіду людей в суспільстві поступово формуються, складаються суспільні цінності, спочатку ви-никаючи як сукупність звичок, способів побуту людей, специфічних форм поведінки, що переходять з покоління в покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних інстинктів. Згодом засоби побуту закріплюються, схематизуються в нормативних утвореннях: в традиціях, обрядах, звичаях, ритуалах, що кодують ета-лони суспільне схваленої поведінки людей. Але опісля, через соціаль-ні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо - ціннісні зразки транслюються, зберігаються, передаються в суспільстві. А в підсумку цінності сприяють форму-ванню психології людини, ментальності, способу життя членів в по-трібному, характерному для певного типу суспільства напрямку. Спосіб буття людини, рівень виділення людини з природи харак-теризується саме існуванням культурних цінностей. Суспільний спо-сіб життя людини, існування суспільних потреб зумовили і ціннісний тип світосприйняття. Народившись ще в первісному суспільстві, по-треби людини охоплювали основні сфери побуту - праця, ритуальні танці, навчання, звичаї поховання, дарування, гостинність, заборона кровозмішення, жарти, релігійні і магічні дійства тощо складали ос-нову перших ціннісних комплексів. Соціальні потреби в житті люди-ни вимагали належного, потрібного, але ще явно не існуючого спів-відношення речей. Тому-то цінності формували особливий світ духовного буття, що підносило людину над реальним. З розвитком суспільства і удосконаленням його структури, поглибленням духов-ності людини, ускладнювалося і ціннісне світосприйняття, охоплюючи і народжуючи нові й нові потреби в усіх сферах життєдіяльності люди-ни і суспільства. Цінності допомагали людині будувати соціальне при-вабливий світ можливої дійсності, підіймаючи їх над буденністю. Звичайно ж, суспільні цінності, хоча й виростали з реальних соці-альних потреб, поступово набували таких рис, що їх ідеалізували. Ціннісна свідомість створює власний світ, світ емоційних пережи-вань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина висловлює не об'єк-тивно, а суб'єктивно зовнішню дійсність, наділяючи її людським зміс-том. Тому-то цінність є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність. Світ цінностей - це світ саме практичної діяльності. Емо-ційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюються практично. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим же є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення має предмет для людей, у чому ж його цінність. В об'єктивному світі не існують самі по собі красиве і потворне, піднесене і хибне, трагічне і комічне, доб-ро і зло. Світ цінностей людина будує в процесі предметно-практич-ної діяльності. А будь-який акт діяльності охоплює ідеальний момент, в період якого складаються задум, дії, його ідеальна мета, а також життєвий сенс діяльності, насамперед, заради чого здійснюються всі дії. Саме такий момент діяльності і характеризує поняття цінності. Генетичні цінності в процесі суспільної практики акумулювали потре-би, інтереси, емоції тощо. Цінності виростали з об'єктивних потреб людини. Потреби фор-мувались уже усвідомлено, а потім потреби трансформувалися в інте-рес. На відміну від потреб, що спрямовують людину на об'єкт її задо-волення, інтерес зорієнтований на ті умови, що забезпечують можливість задоволення потреб. Інтерес формується об'єктивно як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно відобража-ється в меті. Мета - ідеальний імпульс, що спонукає до активної діяльності, в якій відображається ідеальний образ задоволення пот-реб, що спонукає людину до діяльності. Відіграють важливу роль в ціннісному ставленні до дійсності емо-ції і пристрасті. Внутрішнє засвоєння життєвих ситуацій відбуваєть-ся в процесі емоційних переживань. Саме емоційне ставлення сприяє виникненню почуття значимості явищ, суб'єктивної оцінки їх. Але й цінності надають емоціям глибину, значимість, перетворюючи їх в стійкі почуття. Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси і емо-ційні переживання утворюють єдине соціальне явище - цінності. Визна-чаються цінності як об'єктивна значимість явищ, ідей, речей, що зу-мовлена потребами і інтересами соціального суб'єкта. Входячи до складу найскладніших духовних утворень, цінності трансформуються, конкре-тизуються через ланцюжок станів свідомос-ті, що доводять їх до реалізації в процесі діяльності. Основні форми, що вбирають цінності: ідеал, вибір, мета, прагнення тощо. Ідеал - ціннісна характеристика певного явища у вигляді належ-ного і виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення мети. Ідеал не ототожнюється з метою, планом або нормою, тому що ідеал є цінністю. Ідеали виражаються звичайно в емоційно-насичених образах або уявленнях, в яких синтезуються вищі досягнення культу-ри. Зміст ідеалу зв'язаний з прагненням людини до єдності, гармонії, подолання конфліктів і суперечностей.! На відміну від норм, ідеали не стільки результат досвіду минулого, вираження необхідності, скільки передбачення майбутнього, його бажана модель. Мінливості і супереч-ності історії служать людині уроками - не тільки формують людину, але й дають можливість усвідомити себе, свою людську суть і ті ціннос-ті, що їй відповідають. Тому ідеал - найбільш значущий для соціально-го прогресу вид моральних цінностей. Так, ідеал людини або суспіль-ства означає їх опис з позицій прийнятої системи цінностей (наприклад, людина повинна гармонійно поєднувати в собі ціннісні орієнтації на корисну діяльність і внутрішню духовність, суспільство орієнтуватися не на владу над особою та природою, а на співтворчість з ними). Вира-зити ідеал в конкретній системі показників - типова технологічна уто-пія: гармонійна людина повинна знати те й те, уміти те й те тощо. Кожна епоха висуває свої ідеали, в яких ніби переборюються влас-тиві їй суперечності. Християнський ідеал людини, яка страждає, яка жертвує собою, помирає від рук тих, гріхи яких хоче спокутувати -цей ідеал породжений суперечливістю, роздвоєністю «земної основи» суспільства. Боротьба, конкуренція, антагонізм живлять заздрість, зло-бу, ненависть, зрадництво. Але такі ж суперечності загострюють, ви-кликають у людей жалість, милосердя, почуття вини і докори совісті. Ідеал же природної людини, яка живе в гармонії з природою, щасливої і безтурботної, не обтяженої умовностями культури, також стає ві-дображенням тих суперечностей, що притаманні цивілізації. Почина-ючи з епохи Відродження, на розум людини дедалі більше впливає ідеал, що розвивається всебічно і гармонійно. Кожна епоха по-своєму розуміє такий ідеал. Для сучасності всебічний і гармонійний розвиток особи означає, насамперед, єдність особистого і суспільного, активну участь кожної людини в усіх основних сферах суспільного життя. Життя різноманітне, динамічне і вірогідне, а тому ідеал у формі інструкції -нісенітниця. Інша справа, що, отримавши інформацію про конкретні умови руху до ідеалу, люди мають поставити мету, розгорнути її в план і тим самим конкретизувати ідеал в норму. Гармонія особи складається з єдності духовного і тілесного, розуму і обов'язку тощо. Ідеал - посох людства, орієнтир, мета, наведена розумом у вигляді образу, картини майбутнього. Ідеали - джерела ентузіазму і рушії прогресу. Ідеали виступають духовним продуктом цілком певного середо-вища, тому-то Карл Маркс вважав необхідним при їх аналізі вихо-дити з дійсного життєвого процесу, життєвого досвіду. Якщо не звести ідеали до фактів, то ідеали залишаться невинними побажаннями, без будь-яких шансів на прийняття їх масою, і, отже, на їх здійснен-ня. На характер і зміст ідеалів впливає весь комплекс суспільних відносин епохи, що визначає суть і основну відзнаку ідеалів різно-манітних соціальних спільностей. Становище і роль соціальних спіль-ностей в системі виробництва і суспільства різноманітні, різнома-нітні і їх інтереси, а також уявлення про належне, бажане, ідеальне. В самому процесі суспільного життя існують різноманітні, часто су-перечливі тенденції, що становлять об'єктивну основу для виник-нення нових, прогресивних ідеалів. Але боротьба за них вимагає від людини великого напруження, енергії всіх духовних сил, волі, мо-ральної стійкості, громадянської мужності, твердості духу. В такому випадку і складність відносин ідеалів і дійсності. Ціннісні орієнтації є в будь-якій сфері людської діяльності. Суть людини, універсальне і визначальне ядро світогляду, ставлення до міс-ця людини в світі відображають саме ціннісні орієнтації. Зміст цінніс-них орієнтацій (базових або ключових) в різноманітні епохи, у різних соціальних спільностей і особи відрізняються аж до протилежності. Але ціннісні орієнтації - атрибути людини та її ставлення до світу. 'Візьме-мо істину. Істина цілком по-різному пояснюється матеріалістами або суб'єктивними ідеалістами. Індивідуальні плани - спрямованість особи, збігаючись з перспективами соціального розвитку, виявляють цінність людини як активного борця, як творця нових суспільних відносин. Ак-тивність людини формується і проявляється в різних сферах соціаль-ного життя. Зростає значення різноманітних форм спілкування, внаслі-док яких розвивається потреба ставитись до іншої людини, як до цінності. Така потреба у зрілої людини стає внутрішнім мотивом поведінки, визначаючи гуманний характер її помислів і вчинків. Як чудово сказав Йоганн Гете: «гуманність вкладає душу навіть в насолоду, дух — в потребу, грацію — в силу, серце — в велич». Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, ці-лісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до твор-чої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамни-ці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формується індивідуальність тільки власними зусиллями. Форму-вання індивідуальності відбувається протягом всього життя людини і найяскравіше проявляється в моральній позиції. Людина як інди-відуальність самобутня в моральних оцінках у визначенні ідей і ме-ти життя, в прояві духовних потреб. В практиці соціального спілку-вання, в системі виховання формується цінність особи як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой говорив, що лю-дина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник - думка людей про неї, і тільки якщо знаменник більше числів-ника - дріб правильний. Самооцінка - це завжди порівняння, зав-жди зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном, з ідеалом. Інколи питають: чи так уже необхідно в сучасне практичне сто-ліття орієнтуватися на ідеал? Чи можна жити, не орієнтуючись на майбутнє, обмежуючи свої прагнення сучасністю? Так, можна, якщо розуміти під життям пасивне пристосування до заданих умов, якщо доживати своє століття, впливаючи на світ однією своєю присутніс-тю. Любити людей взагалі досить просто, але значно трудніше лю-бити і поважати окрему, конкретну людину. Настільки ж різнома-нітний зміст вкладається різними людьми в уявлення про красу, але немає таких спільностей і особи, для яких естетичне уявлення взага-лі б не мало місця. В усіх випадках, незважаючи на відмінності, пізнання і істину, вимагається відрізняти від естетичного засвоєння і краси. Кожна з основних цінностей виражає суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною. В усіх аспектах взаємодії зі сві-том людина орієнтована на кінцеву цінність - благо. Благо - найзагальніше поняття для визна-чення позитивної цінності (протилежність добру - негативна цінність, зло), предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, що відповідає інтересам, меті і спрямованості людей. Розрізняють природні блага - результат стихійних природних процесів (родючість ґрунту, корисні копалини, відповідно природне зло - стихійні лиха, хвороби тощо) і суспільні блага - продукт діяль-ності людиниДАле в тому й іншому випадках благо складає соціальне визначення предмета, його корисне значення для людини; Залежно від того, які потреби задовольняються, розрізняють матеріальні і духовні блага. Матеріальні блага: предмети харчування, одяг, житло тощо, а також засоби виробництва. Духовні блага: знання, досягнення духов-ної культури людства, естетичні цінності, моральне добро, укладене в вчинках людей тощо. Але багато ціннісних явищ не належать ані до матеріальних, ані духовних, бо володіють ознаками обох водночас (до-сягнення історичного прогресу, творчості, соціальні події, предмети розкоші). Людина, володіючи творчими потенціями, здатна творити всі цінності, сама виступає як вище добро - благо. Єдність істини, красоти й міри - благо, що складає вершину ціннос-тей, підкреслював філософ Платон. Зміст таких цінностей історично, але, як би люди не розуміли благо - благо є визначенням їх прагнень. Прагнучи до блага, людина, з одного боку, виражає себе, свою непов-торність і самореалізується, саморозвивається, орієнтуючись на ключо-ву цінність - свободу. З другого - людина так або інакше усвідомлює самоцінність світу, а себе часткою світу. Таке співвідношення орієнто-ване на цінність - причетність. Свобода індивідуальності і причетність її до суспільства, Всесвіту - фундаментальні цінності людського буття. В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н. е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова померти. Народившись майже п'ять століть згодом, римський стоїк Епіктет вважав вільною тільки таку особу, яка бажає лише те, що може отримати. В XVII ст. англійський філософ Джон Локк назвав вільною людину, що уміє управляти своїми пристрастями. Визначали свободу і як добровільне підпорядкування необхідності, і як можливість нікому не підкорятися, інші свободу ставили в залежність від умов, що доз-воляють або не дозволяють задовольняти бажання. Але інші вважа-ли свободу безумовним становищем духу людини, що не залежить від зовнішніх умов?) В XVIII ст. французький просвітитель Дені Дідро вважав уявлення про вільну волю ілюзією людини, що почу-ває себе причиною власних вчинків, але не усвідомлює себе резуль-татом обставин. Але, мабуть, розповсюдженим в історії людської думки є міркування, що вільний той, хто не підвладний волі інших людей. Більшість філософів XIX і XX стст. вважають свободу безсумнівним добром у житті кожної людини, і, на думку французького філософа Жана-Поля Сартра, свобода - це трагічний талан людини. Але справді, поняття свобода виникло в історії людської думки; як результат усвідомлення ролі і можливостей людини, як визна-чення свідомої вольової активності людини в особистому суспіль-ному житті. Звичайно роль свідомо-вольової активності людини розглядають з допомогою співвіднесення понять свободи і необхідності. Поняття необхідність вводиться для з'ясування тієї об'єктивності визначення поведінки людини, що в тій або іншій формі присутня в кожній з кон-кретних життєвих ситуацій. В домарксистській філософії проблема свободи дуже часто приймала вид ділеми: або поведінка людини ви-значена зовнішніми у ставленні до неї свідомості причинами, або лю-дина підкоряється вільній волі. Складними, прямими і опосередкова-ними впливами фактори середовища стають не тільки змістом самого вибору, але й внутрішніми рисами характеру людини. Однак, виник-нувши і сформувавшись під впливом факторів, що не залежать від людини, свідомість і воля її стають діючими і важливими ланками в ланцюзі подій. В процесі розвитку людства вплив волі і свідомості діючої людини збільшується, ЇЇ можливість передбачати і уявляти со-бі наслідки своїх дій дедалі більше впливає і на життя суспільства, і на життя самої людини. Свобода є необхідність. Об'єктивна необхід-ність - кордон людської свободи, в межах якої визначена її реаль-ність, знання об'єктивної необхідності - її умова. Протилежність сво-боди і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною. І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних пра-вил для свого особистого індивідуального життя, то моральні прави-ла, норми можуть стати перед нею як система заборон, що різко скоро-чує її свободу. Кожна заповідь - не убий, не говори неправди, не завидуй тощо, може бути усвідомлена, як своєрідне викреслювання одного з можливих варіантів її поведінки. Реальність же людської свободи найчастіше ставиться в залежність від числа варіантів, з яких людина вибирає, і природним здається висновок: моральна заборона скорочує свободу людини. Воля людини виявляється найважливішою умовою, яка здатна збільшити або зменшити людську свободу. Людина встановлює свої відносини з сві-том і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб'єк-тивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватися на цінність правди'ІХарактерно, що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об'єкт, а розуміння припускає співпереживання, входження у внут-рішній світ, в цінності іншого суб'єкта. Існує думка, що істина - у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничонаукової теорії - або взагалі не має жодного ставлення до моральності, або ж діє на неї негативно. Всі релігійне налаштовані люди вважають, що, відмовившись від віри в Бога і безсмертя душі, людство впадає в моральний песимізм^)3никнуть відмінності між доб-ром і злом, правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив'яза-ності, і людьми опанує моральний параліч^ІТут - прагнення довести, нібито без релігії немає моралі, нібито матеріалістичний світогляд виключає моральні обов'язки і високі моральні збудження. Але чи так це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнств. Навпаки./Істина - це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення. Тільки істинне знання служить людині могутнім знаряддям перетворення дійсності. В протилежність істині, помилка, омана становлять невірне, ілюзорне, перекручено-фантас-тичне відображення об'єкта в свідомості людини того, що називається абсолютною істиною. Знання, яке в основному хоча й вірно відобра-жає дійсність, однак відрізняється неповнотою, незавершеністю, нази-вається відносною істиною. Єдність істини та її розуміння дозволяють створювати ідеальні проекти і програми, основані на знанні об'єктив-ної реальності і відповідних цінностей суб'єктів. Це ідеальне створен-ня майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася. [Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина, користь розуміння, красота, добро, творчість, мудрість, правда, свя-тість, а також свобода, справедливість, причетність. } 2. Типи ціннісних орієнтацій Виділяється три основних типи ціннісних орієнтацій, що створю-ють зміст життя. Ціннісні орієнтації в різні епохи і в різноманітних суб'єктів діяльності зумовлюються традиціями, що склалися, соціаль-ними умовами і власним вибором: орієнтація на саму себе, орієнта-ція на суспільство і орієнтація на потойбічний світ. Орієнтація людини на саму себе, захоплення особистим життям і розчарування в усьому, що виходить за її межі ~ супроводжує епохи занепаду, доти якийсь черговий захід світового масштабу не виправдав надій (скептицизм і епікурейство після розпаду імперії Олександра Македонського, вульгарний гедонізм, за яким сенс життя, добро зво-дяться до насолоди в епоху розпаду Римської імперії). Творче праг-нення до мети, що уявляється саме для людини важливою як резуль-тат глибоко відчутих потреб, бажань і обдаровання, приносить щастя і успіх тому, що в такому випадку людина функціонує так, як і по-трібно. Адже людина від природи істота постійно спрямована на якусь мету. І оскільки людина створена саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне щастя не тільки йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне одного. Суворим, безжалісним вчителем може виявитися повсякденне жит-тя. Киньте людину в воду, де глибоко, і жорстока необхідність зму-сить її пливти. Але той же самий експеримент може привести до того, що людина все-таки потоне. З багатьох молодих хлопців військова служба робить справжніх чоловіків, але й немале число серед них ро-бить тяжкими невротиками. !Вже давно визнано - успіх супроводжує успіху. Люди навчаються на власних успіхах і помилках в житті. Па-м'ять про минулі вдачі відіграє роль банку інформації, що придає лю-дині впевненість у власних силах і хисті при вирішенні чергового завдання або проблеми. Але звідки черпати спомини про успіхи, як-що в минулому суцільні невдачі? Така ситуація в якійсь мірі порівня-на з становищем молодої людини, яка не може отримати роботу через відсутність досвіду, який молода людина не спроможна придбати, то-му що не може отримати роботу. Доведено, що нервова система люди-ни не спроможна відрізнити фактичну ситуацію від ситуації, яскраво і в деталях створеної уявою індивіда. І Важливо зміцнення певності в своїх силах, успіхах в професійній діяльності тощо. Для підвищення шахової майстерності, в закиданні м'яча в баскетбольний кошик, для вдосконалення ораторського мис-тецтва, подолання страху в будь-якій ситуації, а також успіхів взагалі в будь-якій мислимій життєвій ситуації, в якій успіх зв'язаний з на-копичуванням досвіду.(Змінивши уявлення про свою зовнішність, лю-дина в усіх випадках змінює саму себе - індивідуальні якості поведін-ки, - а інколи навіть таланти і хист. Нові знання нерідко приходять з боку: не від фахівців, а від осіб, лише побічно зв'язаних з науковою сферою. Адже Луї Пастер не був доктором медицини, брати Райт не фахівці в аеронавтиці, а лише механіки по ремонту велосипедів. Як-що залишатися до кінця точним, то й Альберт Ейнштейн математик, а не фізик. Однак його відкриття в математиці зробили повний пере-ворот в усіх теоріях, що найбільш завзято відстоювали фізики. Пані Кюрі - фізик, а не лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ власного Я - ключ до особи і поведінки. Образ влас-ного Я визначає і рамки можливостей людини - те, що людина спро-можна або не спроможна зробити. Розсуваючи кордони образу, лю-дина розширює для себе й сферу можливого. Вироблення адекватного, реалістичного уявлення про саму себе ніби наділяє людину підвище-ним хистом, новими талантами, буквально перетворюючи невдачі в ус-піхи. Є незаперечні факти про наявність в житті так званих типів людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і нещасливих, здебіль-шого здорових і схильних до захворювань. Психологія образу власного Я кидає світло на концепцію позитивного мислення - і що ще важли-віше, пояснює, чому позитивне мислення в одних випадках дає пози-тивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що пози-тивне мислення проявляється тільки тоді, коли співпадає з уявленнями людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний, «спрямований на задану мету механізм», як свого роду внутрішня авто-матична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успі-ху» або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що встановлює йому мету. Образ власного Я змінюється, в кращу або гіршу сторону, не тільки шляхом міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насампе-ред, в процесі накопичування практичного досвіду. Вільно або мимо-волі формується власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої діяльності. І людина може змінити його також. Здо-рова, щаслива, урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність людини в собі, самовладання - результат особистого практичного досвіду, а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу власного Я, людина створює базу для самонавіян-ня. В процесі формування образу власного Я в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку життєву ситуацію: ніколи не критикува-ти себе, не висловлювати несхвалення, не займатися повчанням, ніко-ли не висловлювати ані найменшого здивування, слухаючи, як внут-рішня людина зізнається в своїх страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини. Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому світлі. В сучасних умовах на рубежі XXI ст. викривлення істинних цінностей особливо помітно.'В сучасних умовах користь розуміється як споживацтво, а в престиж-ність перетворюється добро, яке твориться людиною, творчість вирод-жується в імітацію, моду, а свобода в свавілля. Суспільними цінностя-ми людини стає престижне споживання (не гірше інших - мінімум, на заздрість всім - максимум). Така логіка ціннісних орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним. В житті людини важливою цінністю є свобода, а в "основі свобо-ди - вибір, який стоїть на ґрунті розуму, а реалізується через діяль-ність. Людині завжди надзвичайно тяжко здійснити вибір. Але лю-дина завжди вибирає: якщо людина соціальна вибирає професію, то людина духовна шукає сенс життя, систему культурних цінностей, творення і саме так утверджує власну свободу, свою індивідуаль-ність. В різноманітних сферах життєдіяльності можливості вибору неоднакові. Є абстрактні і реальні можливості. Реальні можливості визначаються умовами їх реалізації. Безпідставні претензії особи на вибір в умовах абстрактних можливостей нерідко приводять до кон-флікту. Людина повинна враховувати і враховує умови буття, свої риси характеру, життєвий досвід і сукупно з тим кожного разу під-вищує рівень вибору з тим, щоб бути вільною. І не випадково, вибір духовних цінностей - складний, суперечливий процес, найбільш від-повідальний, і навіть в житті людина керується духовністю - Розу-мом, почуттями, волею. Суперечливість вибору цінностей поясню-ється тим, що поле духовності людини фактично необмежене, бо охоплює і фантазію, і мрію, і утопію, і віру, і реальні духовні основи людської життєдіяльності. Духовний вибір особи необмежений. Але завжди один з варіантів вибору - добро і зло, правда і неправда, чудове і потворне. Людству відомі варіанти духовного вибору: вибо-ру Понтія Пілата - вирішити або вимити руки, альтернатива Сок-рата - рятувати життя або честь, Гамлета - бути або не бути, вибір Дон Кіхота, Обломова, Раскольникова тощо. Хто ж може обмежити або заборонити духовний вибір особи? Ніхто. Вибір духовних і куль-турних цінностей - це справа кожної особи, її совісті. Так і вибір системи цінностей не має певних факторів. Людина живе в суспіль-стві, поруч живуть, діють, народжують дітей люди, що також володі-ють суверенним правом вибору духовних цінностей. Орієнтація на суспільство виникає у особи, людини в тих випадках, коли віра в автори-тет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм - сенс життя, добро перетворюється в насолоду - демонс-трує всі принадності розкладу. В античну епоху вибір ціннісних орі-єнтацій - це стоїцизм - людина мужньо сприймає свою долю, якою б вона не була, а в ХУІІІ-ХІХ стст. і пізніше - категоричний імпера-тив, тобто вимога ставитись до людства як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов'язок вище особистих бажань, добро не бачиться, насамперед, в дотриманні обов'язку. Орієнтація на те, що людина розуміється або абстрактно як людина взагалі, представник роду людсь-кого, або стає функцією суспільства, то формується надія на сильний розум, сильний дух, здатний навести порядок, з Орієнтація людей на потойбічний світ ви-никає в умовах, коли люди почувають себе слабкими і беззахисними перед таємничими силами світобудови, незадоволені своєю реальністю, поцейбічним жит-тям, а з іншого боку - зазнають шанобливості перед величчю вічнос-ті, що відкривається, і нескінченності. Особа - захоплююче, приваб-ливе, таємниче щось, яке легко побачити, але важко збагнути, її не можна отримати від когось - це внутрішній дар. Те, що називають особою - є зовнішнє свідчення унікальної творчої індивідуальності або вільне і повно виражене істинне людини, притягальне в будь-якій людині. Коли говоримо про когось, що це справжня особис-тість, то, звичайно, розуміємо, що людина зуміла вивільнити, роз-кріпачити притаманний їй творчий потенціал, вільний висловлювати свою суттєвість. Слабка особистість, загальмована особа - це люди-на, що не зуміла виявити свою творчу суть, стримує, сковує її. Боязкість, підвищена соромливість, нерішучість, непривітність, комплекс вини, роздратованість, невміння ладити з людьми - все це втрата ціннісних орієнтацій. Римський імператор Марк Аврелій говорив, що люди постійно шукають для себе який-небудь притулок: буди-ночок в сільській місцевості, на морському березі або в горах. Але людина спроможна при бажанні знайти притулок і в самій собі. Ніде людина не знайде притулку настільки непомітно і легко, як у власній душі, особливо якщо носить в собі образи, поглянувши на які миттєво здобуває повніший спокій, а спокій - не що інше, як належний порядок в думках. Так вважав Марк Аврелій. У кінці дру-гої світової війни хтось спитав президента США Гаррі Трумена, чого він переносить тяготи і напруження, зв'язані з виконанням обов'-язків президента, краще будь-якого зі своїх попередників і як трапи-лося, що на тяжкій посаді зберіг молодість, енергію, життєрадіс-ність, якщо мати на увазі безліч проблем, з якими потрібно зустрічатися президенту? У відповідь Гаррі Трумен сказав, що у нього в голові є якесь сховище, куди періодично йде, щоб перепочи-ти і відновити сили і де відгороджується від всяких хвилювань і тур-бот. Так, зрозуміло, що кожній людині, яка обирає ціннісні орієнтації потрібне сховище - тихий куточок всередині самої себе, схожий на глибини океану, що завжди непорушні навіть в сильніші шторми на поверхні. Не бийтеся з вітряками. Самовираження - це уміння вия-вити хист, таланти, привабливість тощо. Бій з тінями дозволяє трену-ватися у відсутності гальмуючих факторів, що стримують. Філософи Стародавньої Індії, які вчили про злиття індивідуаль-ної і світової душ (атмана і брахмана), відходили від тиснучих умов кастового ладу і шанобливе почуття єднання з світом осягали в ме-дитації. На одному полюсі їх подвоєної свідомості - забобонне пла-зування перед понадприродним, на іншому - причетність до свято-го. Тут-то і розмістилися ціннісні орієнтації. Коли сили людини, суспільства незрівнянно малі у порівнянні з природою, а людина ще не усвідомила себе особою, то в таких умовах ціннісні орієнтації зосереджуються на понадприродному. Такий стан характерний для розвитку людства від первісного суспільства до епохи Відродження. Виділення ж особи з суспільства і певний рівень рефлексу, тобто уміння піднятися над тим, що особа робить і як мислить, характерно в ситуаціях, коли реальне життя незадовільне, але є можливість пі-ти від нього в свій внутрішній світ, відчути велич внутрішньої сут-тєвості світу, трактуючи її як Бога, абсолютну ідею та ін. Тлумачен-ня потойбічний світ з позицій матеріалізму виявляється лише по ту сторону кінцевого рівня реальності, орієнтація на нього стає як орі-єнтація на святість, самоцінність єдності світу, відчуття себе люди-ни мікрокосмом, складником світової природної і культурної єднос-ті, поглянути на світ не тільки як на майстерню для людини, але й як на храм, де все святе саме по собі. Всередині кожної людини -величезний склад минулих образів і почуттів, пам'ять про невдачі і перемоги, подібно записам на магнітній стрічці, почуття і образи людини вигравірувані в мозку. Є тут історії зі щасливими і з нещасливими кінцями, і людина може вибрати з таких, що можуть знов «програти», перетворювати цінності. Проблема співвідношення моральних цін-ностей людини з тенденціями соціально-еко-номічного розвитку суспільства завжди од-на з найважливіших. В сучасних умовах це не тільки теоретична проблема. Майбутнє наступає навальне. Бурхливий розвиток засо-бів транспорту, зв'язку і культурного спілкування, почастішали і поглибили людські контакти - між окремими людьми, країнами і кон-тинентами. Тенденції змінюють облік суспільства і можуть потягти за собою радикальну перебудову всієї системи людських цінностей. Цінності, будучи зумовлені соціальними відносинами, зв'язками та-кож з природними нахилами людини, з її природою, з потребою в самозбереженні і самореалізації. Моральний ідеал виникає в свідомості людини як результат оцінки життя, відбору з усіх життєвих вражень того, що близьке її інтересам, що сприяє досягненню мети. І людина не просто проявляє своє ставлення до життя, а визначає ступінь важливості, корисності, обов'язковості і приваб-ливості тих якостей і властивостей людських відносин, що включаються в ідеал. В ідеал особи входять ті якості, що схвалюються людиною, виклика-ють захоплення поведінкою, способом життя, характером іншої людини, бажанням бути схожою на неї, наслідувати її приклад, прагнути виробити такі якості в собі. В щоденнику загиблого в експедиції в Саянах журналіста Віктора Головинськогс відображається шлях його морального розвитку, самовиховання за обраним ідеалом. Вперше журналіст ідеал намітив в шістнадцять років: ідеал - Джек Лондон, Михайло Лєрмонтов і Микола Островський. В Миколі Островському його привертають упевненість і від-даність ідеалам, сила волі, і журналіст помічає: «хоча б частину його волі -вже щастя для людини». І тут же самооцінка: «перед ним я - убозтво». Виникає тривке прагнення, завдання виховання в собі необхідних, але поки відсутніх вольових якостей. Великий вплив па журналіста мав Джек Лон-дон. Достоїнства Мартіиа їдена бачить в активному ставленні до життя, в прагненні виховати себе. І журналіст підсумовує: «Треба боротися, праг-нути, перемагати, мучитися, страждати, трудитися, досягати успіхів, не заспокоюватися - тобто жити». Але згодом журналіст переоцінює «іде-альність» Мартіна їдена, виділяє головне у всьому образі привабливої, але егоїстичної людини, яка все в житті робить для себе, заради успіху, грошей, слави. І журналіст, розуміючи суть моральних відносин між людь-ми, робить висновок: «В людському житті найголовніше не свобода, го-ловне - зв'язок з людьми, почуття потреби людям». А подивившись фільм «Олександр Матросов», журналіст записує: «Вразила більше всьо-го доброта людини. От чого у мене немає». І журналіст багато міркує про, любов до людей, як про важливу моральну якість особи. Любити лю-дей - це означає уміти ставити себе на місце іншої людини, уміти жити її думками і болем, вибачити їй те, що вибачив би собі, допомогти їй так, як допоміг би собі, без благодійності, а, природно, всіма силами. Мета життя і моральний ідеал допомагають формувати уявлення про ба-жаний спосіб життя. «Все, що робиш, роби добре». Це ідеал. Ідеали потрібні для того, щоб спонукати особу слідувати на практиці прийнятому зразку. Розумова досконалість, що спроектувалася в майбутнє, повинна стати метою діяльності, а ідеал стає обов'язковістю, робить всю систему поведінки людини надійнішою, дасть можливість прогнозувати її позицію в різноманітних ситу-аціях і конфліктах. Дійсність може дуже сильно відрізнятися від ідеалів, в ній тяжко знайти можливості для їх реалізації, але це тільки посилює віру в необхідність перетворення життя. Згадуючи про ув'язнення в одній з най-страшніших, жахливих тюрем Німеччини - Моабіт, на дверях якої написано: «Залиш надію, всяк сюди входящий», Георгій Димитров писав, що йому допомогла вижити, вистояти віра в ідеал, і не можна жити без ідеалу. Мо-ральні цінності - продукт і елемент людської культури; підносять людину над світом живої і иеодухотворепої природи. Цінності - це частина самої людини, щось надто близьке і безпосе-реднє, що переживається людьми, жодне визначення не передасть до кінця той зміст і те значення, що зв'язується зі словом цінності. ... На крутому повороті перекинувся в ставок переповнений автобус. Мо-лодий міліціонер, який випадково був поруч, дванадцять разів поринав в крижану воду і врятував дев'ять пасажирів, кожного разу ризикуючи життям. ... Мчить поїзд, а два малюки, перелякані, утікають від нього, в розгуб-леності забувши збігти з рельсів. Матрос, який йшов вздовж лінії, встиг зіпхнути малюків з насипу, але сам одержав «дотичний» удар і на все життя залишився інвалідом. ... На машині, що стояла па території автобази, загорілись бочки. Моло-дий шофер встиг вивести машину і направити її в річку - відвернувши вибух і загибель багатьох людей. - Про що думали? - Думати було ніколи. Та й чого тут думати? Просто не міг інакше. ... Два поїзди - пасажирський і товарний - мчать назустріч один одно-му. Із-за дерев і повороту дороги машиністи помітили це занадто пізно... І все-таки вони до кінця виконали свій обов'язок - завдяки екстреному гальмуванню удар стався послаблений. Загинуло тільки чотири людини: два машиніста та їх помічники своїм життям врятували пасажирів. В усіх випадках - подвиг. І немає потреби доводити. Так стверджує зви-чайна людина, не спокушена в філософських премудростях. Але сучасний англійський філософ Альфред Айер пояснював: «У вчинку немає ані грама моральної цінності. У вчинку, як елементі діяльності, не знайдете моралі». Але кожний, хто бачив фільм «Лисички», мабуть, назавжди запам'ятав сцену смерті чоловіка героїні. Людина задихається: сердечний приступ. Випадково випускає склянку з нітрогліцерином. В ній - врятування. Але йому не дотяг-нуться до неї. А поруч - жінка спокійно стежить за агонією, чекає, коли все вже скінчиться, щоб покликати «на допомогу». Або ще. Озвірілий бешкетник, розлючений тим, що його намагаються вгамувати, хапає мисливську рушни-цю, вбиває наповал жінку, що умовляла його заспокоїтись, і юнака, що нама-гався відібрати у нього рушницю. Колишній солдат з автоматом Калашникова спокійно з даху університетського корпусу сіє смерть. Шістнадцять вбитих, багато поранених. Очевидно, в кожному випадку тут вчинено злочин. Але філософ заперечує: па якій підставі робити висновок. Адже у вчинку немає ні грана моральної цінності. Отже, дія не підлягає оцінці ані позитивній, ані негативній. Можна лише констатувати факт. Але й факту не можна давати оцінку. В період Конфуція молодий селянин доніс на свого батька, що вчинив крадіжку. І начальник повіту наказав стратити злочинця. Філософ же засудив юнака: діти зобов'язані шанувати батьків. Отже, покрити злочин батька було б морально. Ще життєвий випадок, значно менш трагічний, але досить складна ситуація. Дівчина закохана, але людина, яку кохає, в тяжку для неї хвилину завагалася, захиталася. Тільки завагалася, захиталася. І вона, будучи ображена в почуттях, одружується «на відчай душі» з іншим, її чоло-вік виявився благородний, чуйний і глибоко покохав її. Але появляється жених, засуджує свої вагання, говорить, що не може жити без неї. Що їй варто робити? Піти або залишитися? І хто з трьох винний, а хто правий? В період окупації Франції юнак з Грепоблю опинився перед вибором: його мати тяжко хвора, а він - її єдина опора. Але жити поблизу неї і допомагати їй можливо, лише співробітничаючи з фашистами. Друзі кличуть його в «ма-ки», де вій може битися за свободу Франції проти фашистів: вій не зрадить батьківщині, але напевно втратить матір. Мабуть, ані одному з випадків неможливо дати оцінку відразу, тим більш - довести безперечність оцінки. Адже це зовсім ще не найскладніші з колізій, в яких може опинитися людина, яка живе серед людей і разом з людьми. І люди примушені посилатися па деяке загальне становище. «Шануй батька свого». Зосередивши увагу на заповіді і по-конфуціанськи абсолютизуючи її, можна вважати вчинок молодого селянина безпутним. Але якщо ж «закон вищий любові до батька», то вчинок юнака - високоморальний. З позиції суспільної моралі, відзначав Жап-Поль Сартр, необхідність вирішального ви-бору приводить в будь-якому випадку до аморальності: або жорстокість у ставленні до матері, або зрадництво Батьківщині. Але всі випадки свідчать, що морально врятувати життя людині, а аморально - убити людину або дати їй загинути, не вживаючи спроб врятувати. Ось життєві випадки. Хлопчик, слабкий і забитий, бачить, як день-у-день вітчим знущається з матері: б'є її, тягає за волосся. Хлопчик смертельно боїться і ненавидить вітчима. і під час чергового побиття хлопчик кухонним ножем убиває вітчима-садиста. Вибухає бомба - і кат Чехословаччини Гейдріх падає мертвий. Пізніше в Мінську партизани страчують гаулейтера Краузе. І що ж? Всіх - від хлопчика до чеських парашутистів і білоруських партизанів - звинуватити в амораль-ності? Адже заповідь «Не убий» засуджує всяке позбавлення життя. І хіба не виходить заповідь «Не убий» із твердження, що життя людини - найвища цінність? Хіба Павка Корчагін не говорить про це: «Найдорожче у людини - це життя. Життя дається їй один раз». І все-таки сама проста відповідь буденної свідомості: свідомість людини не визнає жалості до тих жертв, але зате співчуває хлопчику і юнаку, захоплюється подвигом чеських патріотіві білоруських партизанів. Отже, виходить: врятувати життя - подвиг, і позба-вити життя - подвиг. Чи не парадокс? Але не можна ж говорити про життя взагалі, про людину взагалі. Важливо - який той, кого рятують або прирікають па смерть. Адже люблячий батько, дбайливий сім'янин, цінитель музики і кат - есесівець Ейхман. Вегетаріанець, митець-любитель і трохи артист Адольф Гітлер, який не скривдив й мухи. Зрозуміло, не всі якості людини рівноцінні. Є щось визначальне, що пеминуче забезпечує все інше. Чому в пам'яті народу живе Спартак, а не Красс, Степан Разін, а не «тишайший государ» Олександр Михайлович, Ян Гус, Джордано Бруно, а не священні отці церкви? Відповідь, здається, проста: герої - ті, що борються за щастя народне, ті, кого називають «світочами людства», ті, чия діяльність в тій або іншій формі виражає відповідну історичну епоху, інтереси мас, інтереси соціальних спільностей. Але й тут людина з позицій життєвої моралі, що має свою, яка здається їй єдино правильною моральною оцінкою людей і їх вчинків, зайде в тупик. Чи завжди людина, яка висловлювала інтереси тієї або іншої соціальної спільності, моральна з життєвої позиції. Але навіть «життєва» мораль па перевірку зовсім не єдина і незмінна. З самого початку виникнення людського суспільства існує взаєм-на потреба людей одне в одному. Результатом виступає більш-менш осмислене прагнення до спілкування, потреба в спілкуванні. Потре-ба робить для індивіда значущим суспільство, причому настільки, що індивід неспроможний усвідомлено відокремити себе від роду, племені. Протягом тривалого періоду, поряд з справді корисними для роду звичаями і правилами, нормами, що складалися, як обме-жено корисні і просто шкідливі звичаї. Ускладнення суспільних зв'яз-ків, соціальної структури суспільства приводять до гаданого розір-вання зв'язків між людьми.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 662 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: