Реферат на тему:Поняття підприємства та його характерні ознаки - Економіка підприємств - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Поняття підприємства та його характерні ознаки. № 1.Поняття підприємства та його характерні ознаки Підприємство – самостійний суб”єкт господарювання, створений засновником для задоволення особистих і суспільних потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, торговельної... господарської діяльності, має права юр. особи, тобто має право укладати угоди, здійснювати виробничу, наук.-дослідну і комерц. діяльність з метою отримання прибутку або створення соціального ефекту; -організаційно відокремлена та економічно самостійна основна(первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію(виконує роботи або надає платні послуги). Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучас. п-ва полягає у вироб-ництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На основі місії визначаються загальнофірмові цілі. Характерні ознаки п-ва:  зареєстрований суб”єкт підпр. діяльності і має всі атрибути юр. особи – статут, р/р, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;  виконує господарські ф-ції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;  зберігає умови постійного повторення процесу вир-ва – індивідуального відтворення (аванс-ня грош. коштів – вико-ристання виробничих факторів-зношення(амортизація) осн. капіталу-формування аморт. фонду п-ва – оновлення і замі-щення знош. капіталу п-ва – авансування капіталу в новий цикл обороту);  проходить (повторює) життєвий цикл (створення-розвиток-криза-санація(оздоровлення)-банкрутство-ліквідація);  має майно, завдяки чому може виконувати госп. ф-ції, зобов”язання перед партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл. Принципи діяльності п-ва:•вільний вибір видів діяльності;•залучення майна і коштів ююр. і фіз.осіб;•самостійна розробка виробничої програми;•вільне наймання РС;•вільне розпорядження прибутком;•самостійне здійснення ЗЕД і використання валют. виручки. №2. Види п-в і їх характеристика за формою власності майна:  індивідуальне – засноване на приватній власності фіз. особи та виключно на її праці;  сімейне – на власності та праці членів однієї сім”ї;  приватне – на власності окремих громадянина з правом найму РС;  колективне – на власності кооперативу, труд. колективу п-ва, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;  державне комунальне – на власності адмін.-терит. одиниць;  державне – на загальнодержавній власності; за належністю капіталу:  національні;  спільні – на поєднанні різних форм власності, в т.ч. із залученням інозем. капіталу;  іноземні – на власності інозем. осіб; за правовим статусом і формою госп-ня: • одноосібні(власність 1 особи або родини, несе відповідальність за свої зобов”язання усім своїм майном; • кооперативні (добровіл.об”єднання громадян з метою спіл.діял-ті); • орендні; • господарські товариства: - повне товариство – всі учасники якого займ-ся спільною підприємн.діял-тю і несуть солідарну відповідальність за зобов”язання п-ва усім своїм майном. -з обмеженою відповідальністю –має статут.фонд, поділений на частини, розмір котрих визнач-ся засновницькими документами; його учасники несуть відповідальність в межах їх вкладів; -командитне – поряд з членами з повною відповідальністю, включає 1 чи більше учасників, відповідальність кот-рих обмежується особистим вкладом у майно такого п-ва; -акціонерне – відкрите, закрите; за масштабами діял-ті: малі:кількість працюючих-не більше 50 чол. і річний оборот до 500тис.євро;середні(50-1000\ 500-5млн$), великі. за метою і характером діял-ті: комерційні і не-; за наявністю влади на ринку: конкурентні, олігопольні, монопольні; за характером ек. діяльності: виробничі, торговельні, фін.-кредитні, посередницькі, науково-виробничі та ін.; за галузевим складом: пром., буд., с/г, транспортні, торг., страх., лізинг., банк., тур. та ін.; за технолог.(терит.) цілісністю і ступенем підпорядк-ті: гол.(материн.), дочірні, асоційовані, філії. добровільні об”єднання п-в: • асоціація – договірне об”єднання п-в з метою постійної координації госп.діял-ті ;не має права втручатися у виробничу і комерц.діял-ть будь-якого з її учасників; • корпорація – договірне об”єднання господарюючих суб”єктів на основі інтеграції їх наук-техніч., в-чих і ко-мерц.інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діял-ті кожного з учасників; • консорціум – тимчас.статут.об”єднання промисл. і банк.капіталу для досягнення загал.мети; • концерн – форма статут.об”єднань, що хар-ся єдністю власності і контролю; інтегрує п-ва різних галузей; госп.суб”єкти втрач. самостійність; • картель- договірне об”єднання п-в переважно однієї галузі для здійснення спільної комерц. діяльності – регул-ня збуту вигот.продукції;• синдикат- різновид картелю, для реалізації продукції учасників через зпільний збутовий орган(мережу) 1 з учасни-ків;підібно може здійсн-ть закупівля сировинидля всіх учасників; характерний для галузей з мас. в-вом однорід. продукції; • трест- мономоліст. об”єднання п-в, що раніше належали різним підпр-цям, в єдиний в-чо-госп. комплекс; п-ва втра-чають юр.і госп.самостійність, так як інтегруються усі напрямки діял-ті; • холдінг- форма об”єднання капіталів;безпосер. не займається в-чою діял-тю, а використ. свої фін.кошти для придбання контрол.пакетів акцій ін. п-в, які є учасниками концерну або ін. добровіл. об”єднання; завдяки цьому Х. контролює діял-ть таких п-в; суб”єкти мають юр. і госп. самостійність;вирішення осн. питань їх діял-ті належ. халдінг. фірмі; • фін.група- об”єднання юр.і екє самостійних п-в різних галузей; на відміну від концерну ФГ очолюють 1 або декілька банків, які розпорядж-ся капіталом п-в, що входять до них, координують усі сфери їх діял-ті. № 3. Вплив зовнішнього середовища на орг-ек.сруктуру та трансформацію п-ва. Склад та характеристика факто-рів, що впливають на діяльність п-ва. П-во як відкрита система постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, що є необхідною передумовою безперервного функц-ня та розвитку будб-якого п-ваі стає все більш визначальним у досягненні намічених результатів діял-ті. Зовнішнє сер-ще- сукупність госп. суб”єктів, ек.,сусп. і природних умов, нац.і міждерж. інституціональних структур і ін.зовнішніх відносно п-ва умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Залежно від хар-ру впливу зовнішнє сер-ще поділ.на мікро- і макросер-ще. Мікросер-ще- сер-ще прямого впливу на п-во. Його утворюють певні суб”єкти – постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, держ.органи, фін-кредит.та страх.установи, громадські установи. Будь-які зміни в діял-ті п-ва справляють прямий і зворотній вплив на всі взаємопов”язані з ним елементи середовища і на сер-ще в цілому. Важл. особливість фак-торів мікросер-ща- інтенсивність і постійний характер впливу, спрямованість на зміну базових внутрішніх змінних п-ва. Макросер-ще охопл. мат-техн.та ек.умови, що впливають на п-во прямо та опосередковано. Осн.елементи його: природне, демограф., наук-техн.,ек.,еколог.,політ.та міжнарод.довкілля. Розрізняють також галузеве, регіон.,загальнонац.та міждерж. сер-ще функц-ня п-ва. Динамічність зовн. сер-ща, диверсифікованість та взаємозв”язок його факторів, що ускладнюються, відсутність достовірної інфо перешкоджають точному і одночасному врахуванню всіх можл.наслідків постійного впливу на різноманітну діяльність п-в. Де врах-ся ці ф-ри на п-ві: природні(наявність ресурсів за видами, ступінь освоєння і використання їх)- в інвест.,іновац.,в-чій діял-ті, демо-граф.(чисельність і статевий склад, терит.розподіл, частка активного населення)- в маркетинг. та в-чій діял-ті, наук-технічні(НТ-політика держави, рівень технології, техніч.рівень і якість продукції)- в в маркетинг.,інвест.та в-чій діял-ті, економічні(ступінь держ.регулювання, система оподаткування, мінімал.розмір зарплати і пенсії)- в усіх видах діял-ті, еко-лгічні(екол.безпека довкілля,еколгізація в-ва)- в усіх, політ.(політ.стабільність у сусп-ві, взаємодія законодавч.і виконавчої влади, проф.рівень політиків)- в інвест.,в-чій та комерц., міжнародні(НТ-співроб-во, обсяги експорту та імпорту, підготовка кадрів) в іновац.,в-чій, економічній діял-ті. № 4. Правові основи функціонування п-в Закон Укр. “Про п-ва в Укр.”та “Про підприємництво”з 01.01.2004 недіє, а вступив в дію “ Регулюється діяльність підприємств: “Про господарські товарства”, “Про власнсть”. Крім того підприємство розробляє внутрішні нормативні документи, якими керується в процесі своєї діяльності: Статут п-ва, а також узгоджений з чинним закон-вом Колективний договір. Господарський Кодекс. 1.Заг.положення. П-во та його осн цілі. Види п-в. Об”єднання п-в. Закон-во про п-во. 2.Створення п-ва і порядок його реєстрації. Заг.умови створення. Держ. реєстрація. Створення відокремлених підрозді-лів. Ліцензування видів діял-ті. Статут п-ва. 3.Майно п-ва. Формування і викор-ня майна. Володіння та користування природ. ресурсами. Гарантії майнових прав. 4.Упр-ня п-вом і самоупр-ня труд.колективу. Заг. принципи упр-ня. Трудовий колентив та його самоупр-ня. Керівництво п-ва. Колективний договір. 5.Госп., ек. і соціальна діяльність. Прибуток (дохід). Трудові доходи прац-ка. Планування діял-ті. Госп. відносини з ін. суб”єктами госп-ня. Забезпечення засобами виробництва. Ціноутворення. Фін. Відносини. Соц. діяльність. 6.П-во і держава. Гарантії прав. Правові та ек. умови госп-ня. Облік і звітність. Комерц. Таємниця. Відповідальність. Ко-нтроль за діял-тю. Відносини з місцев. радами. 7.Ліквідація та реорг-ція п-ва. Умови Л. та Р. Ліквідаційна комісія. Задоволення претензій кредиторів.Статут п-ва – певна сукупність правил, що регулюють діял-ть п-ва та його взаємовідносини з інш. суб”єктами госп-ня. Уньому мають бути чітко сформульовані: точне найм-ня і місцезнах-ня п-ва, власник(-и) або засновник(-и), місія та осн. цілі діял-ті, органи упр-ня і порядок їх формування, джерела і порядок формування майна, умови реорг-ції і припинення діял-ті. Колективний договір – угода між труд. колективом в особі профспілки та адмін-єю п-ва (орг-ції), що викор-є найману працю. К.д. має укладатися щорічно. К. д-ром регул-ся вир-чі, ек. і труд. відносини прац-ків з власником п-ва; визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соц. захисту всіх категорій персоналу. № 5.Осн. фонди п-ва: роль, осн. елементи Вигот-ня продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів в-ва (ЗВ), які за своїм мат.-реч. складом становлять вир-чі фонди п-ва, усю сук-ть яких поділяють на основні та оборотні. ЗВ як сук-ть засобів і предметів праці не можна ототожнювати в-чими фондами, так як:•ел-ти ЗВ стають в-чими фондами лише з моменту їх безпосер. використання у в-чому процесі;•в-чі фонди на відміну від ЗВ – виключно вартісна ек. категорія. Основні фонди (Оф) – засоби праці, які мають вартість і функц-ть у в-ві тривалий час (більше року) у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься на вартість продукції (платні послуги), що виробляється, частинами в міру спрацювання. Оф визначають хар-р мат.-тех. бази в-чої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання обсягу й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення тех. оснащеності та продуктвності праці в-чого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною Оф, становлять мат. основу в-чої потужності п-ва. Оцінка Оф – грош. вираження їх вартості. Вона об”єктивно необхідна для правильного визначення загал. обсягу Оф, їх динаміки і стр-ри, розрахунку ек. пок-ків госп. діял-ті п-в та ін. суб”єктів госп-ня. Види оцінки Оф: • залежно від моменту проведення оцінки – за первинною або відновною вартістю; • залежно від стану Оф – за повною або залишковою вартістю. Вартість Оф: • первинна (початкова) – фактична вартість на момент проведення оцінки (кошторисна в-ть буд-ва в-чих приміщень, первинна в-ть устаткування з урах. його транп-ня та монтажу на місці експлуатації); • відновна – в-ть відтворення Оф за сучас. умов в-ва. Вона врах. ті самі витрати, що й первинна, але за сучас. цінами. Для забезпечення порівняності вартісної оцінки Оф періодично проводиться їхня переоцінка за відновною в-тю; • повна (первиння й відновна) – в-ть у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією в-тю Оф рахуються на балансі п-ва протягом їх функц-ня; • залишкова – характеризує реальну в-ть Оф, ще не перенесену на в-ть вигот.продукції; = повна в-ть - нагромаджена Σ спрацювання Оф; викор-ся для розрахунків норм аморт. відрах-нь і визначення наслідків ліквідації спрацьованих Оф. Балансова в-ть: I. на поч. розрахунк. року: БВ*=БВо+Вноф+Вкр+Врек-Вв-АВо, де БВо- баланс. в-ть Оф на поч. року, що передував звіт-ному;Вноф- витрати на придбання нових Оф;Вкр- в-ть кап.ремонту Оф;Врек- витрати на реконструкцію в-чих приміщень і молернізацію устатк-ня; Вв- в-ть виведених з експлуатації Оф протягом року, що передував звітному; АВо- Σаморт. відрах-нь, нарахованих у році, що передував звітному; II. на поч. наступного за звітним року: врах-ся абсолют. величини введення в дію та вибуття протягом звіт. року, оскільки Оф мають діяти (не діяти) протягом усього наступ. року незалежно від дати введення чи вибуття їх у звіт. році. Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення Оф є їхня клас-ція: a) видова (викор-ся бухобліком і статистикою): будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устатк-ня, транспорті засоби, інструмент, в-чий інвентар і приладдя, госп. інвентар, ін. Оф(бібліотеч.фонди, музей.цінності, багаторіч.насадження, капітал.вкладення в орендовані Оф); b) укрупнена (для розрахунків аморт.відрахувань до кінця 2003р.) – за трьома групами: 1)будівлі, споруди, їхні струк-турні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, медлі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, у т.ч. ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони, ін.офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1 та 2групи.(обладнання, устаткування) з 1.01.2004р. відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 24.12.2002р.основні флнди підлягають розподілу за такими 4 групами:1)будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, медлі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, ін.офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1, 2 та 4групи.(обладнання, устаткування); 4) ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації.Стр-ра Оф: активна частина – безпосередньо бере участь у в-чому процесі й завдяки цьому обумовлює певний обсяг і належну якість вигот.продукції; до неї переважно належать роб.машини та устатк-ня, вимір.та регулювал.прилади, об-числ.технвка, що є складовою АСУПТ, а також гірничі виробки шахт, газ.і нафтові свердловини, в-чий інструмент; пасивна ч.- створює умови для здійснення процесу в-ва; охоплює будівлі, споруди, ТЗ, силові машини та устатк-ня, переда-вал.пристрої, госп.інвентар та ін.Оф. Видова (технол.) стр-ра Оф – співвідношення окремих їх видів (груп), у % до загал.обсягу на п-ві. За ін.однак.умов вона тим прогресивніша та ефектив., чим більша в їх складі питома вага активної ч.. Стр-ра Оф змін-ся під впливом багатьох чинників: особл-тей і тех.рівня в-ва, відтворювальної стр-ри інвестицій (кап.вкладень), вартості буд-ва в-чих об”єктів і рівня цін на технол.устаткування, терит.розміщення п-ва тощо. За-гал.тенденція динаміки технол.стр-ри Оф різногалузевих п-в полягає у поступовому збільшенні частки їх активної ч.. № 6. Методи оцінки та показники використання ОВФ Оцінка ОВФ Облік ОВФ ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виражені називається їх оцінкою. Облік у натуральному виражені потрібен для визначення технічного складу ОВФ. Він здійснюється за даними технічних паспортів. У таких паспортах дається розгорнута технічна характерисктика кожного об'єкта, а саме:дата виготовлення;кількість ремонтів та модернізації;реконструкція; ступінь зносу; технічна продуктивність та ін. Такий облік дає змогу визначити кількіснний склад основних фондів за їх марками та видами. Але за йoгo допомогою неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві фондів, особливо, коли їх велика кількість і значна видова різ-номанітність. Неможливо поєднати у натуральному виразі кількість будинків і лінії електропередач. Підрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. Це обумовлює певні труднощі в обліку фондів. Для того щоб їх уник-нути, застосовують оцінку основних виробничих фондів. Оцінка основних фондів і — це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний проміжок.часу. Така оцінка проводиться з метою встанонлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів. 3 огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, ностійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки ОВФ: 1. Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновленою вартістю.2. З урахуванням стану основних фондів оцінка їх проводиться за повною та залишковою вартістю. Первісна вартість основних фондів — це їх фактична вартість на момент введення в дію або купівлі. До її складу вхо-дять прейскурантна ціна придбання засобів праці, витрати, пов'язані з доставкою їх до місця використання та з монтажем, та інші витрати, передбачені для введення фондів в експлуатацію. С = Спридб. + Сдост. + Смонт. + Сін. : де Спридб — ціна придбання устаткунання; Сдост. — транспортні витрати на його дос-тавку; Смонт. — витрати пов'язані з монтажем устаткування; Сін. — інші витрати, пов'язані з уведенням основних фондів у дію. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю ного спорудження. У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою. Цінові зміни та інфляційні процесії у вартості основних фондів враховуються з допомогою відновної вартості. Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Оцінка ОВФ за відновленою вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію у різні роки. Свідн. = Сперв. I : де і - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації ОВФ). Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фо-ндів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%. Та на нашу думку, індексація має здійснюватись як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Насамперед це зумовлюється тим, що зазначені процеси викликають зміни ефективності виробництва, передусім продуктивності праці, які, у свою чергу, ведуть до зміни ціни внробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних — зменшується.Повна вартість основних фондів — це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Зауважимо, що первісна та відновна вартості також не враховують вартості зносу основних фондів і тому залежно від строків експлуатації та мети досліджень вони можуть являти собою повну вартість основних фондів Залишкова вартість основних виробничих фондів це різниця між первісною або відновленою вартістю і вартісію зносу. Сзал. = Сперв. – Сзн. : де Сперв. — первісна вартість основних фондів; Сзн. — вартість зносу. Якщо первісна і відновлена вартість відбивають кількісний бік використання основних фондів, то залишкова — якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості не тільки внзначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити стунінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної оцінки. Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правло, відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну вартість краще кількома такими методами: 1. Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на яких рух фондів протягом року неінтенсив-ний, Сср. = Сн.р + Сн Nпр. – Cв Nп. пр. / 12 : де Сн.р. — вартість основних фондів на початок року; Сн , Св — вар-тість фондів, які відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року; Nпр. , Nп. пр. — кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не працювали протягом року. 2. Середньорічна ва ртість основних фондів на тих підприємствах, де їх рух протягом року інтенсивний, С = 0,5С1+С2 + C3 + ... + С12 + 0,5С’ 12 / 12 : де С1 С2, ...С12, - вартість основних фондів на початок кожною місяця поточного року; С’12 — вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1 січня наступного року. 3. Середньорічна вартість орендних основних фондів : Сср. ор.= Сор. Nор. / 12 : де Сор. - сумарна балансова вартість ОФВ, які орендувалися; Nор. - кількість місяців оренди. Показники використання основних виробничих фондів Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи: — натуральні;— вартісні. Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовно-натуральних. До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машннн чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт/год; км/год; т/год тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники, їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких визначається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях. Натуральні і умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо — майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники. Вартісні показники можна поділити на три основні групи: І. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів. 1. Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів (Сввед) до первісної вартості всіх основних фондів на кінець року (Сперв. к.р. ). Конов. = Сввед. / Сперв . к.р. 2. Коефіцієнт вибуття. Відображає інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів (Свиб.), що вибули, до первісної вартості фондів на початок року (Сперв. п.р. ). Квиб. = Свиб. / Сперв. п.р. 3. Коефіцієнт зносу Показуг, яка частина вартості оснонннх фондів уже перенесена на вартість готової продукції. Іншими словами, він характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням величини зносу (Сзн.) до первісної вартості основних фондів на кінець року (Сперв. к.р. ). Kзн. = Cзн. / Cперв. к.р. 4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається як відно-шення недоамортизованої вартості основних фондів (Сзал) до їх первісної вартості на кінець року (Сперв. к.р. ). Kпридат. = Cзал. / Cперв. к.р. = Cперв. н.р. –Cзн. / Cперв. к.р. ; Кзн. + Кпридат. = 1II. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства. 1. Фондооснащеність. Характеризує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю головного устаткування. Фосн = Сср / Аобл де Сср — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства; Аобл — облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому вагу, 2. Фондоозброєність. Відбиває ступінь озброєності фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одною сгредньообліковою працівника. Фозб = Сср / Чп де Чп — середньооблікова чисельність працюючих. 3. Енергоозброєність. Показує, якя частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного робітника. Eозб = Wод / Чр Де Wод — сумарна потужність усіх електродвигунів устаткування на підприємстві; Чр — середиьооблікова чисельність робітників, які працюють на цьому устаткуванні. III. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства. 1. Фондовіддача. Показує, яка сума иалиного доходу припадає на 1 грн вартості ОВФ. ФВ = ВД / Сс р. де ФВ — фондовіддача ВД — валовий дохід за 2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості ОВФ припадає на 1 грн. валового доходу підприємства ФМ = Сср. / ВД На ці показники можуть впливати інфляційні процеси або підвищення рівня цін, тобто фактори, від яких не залежить ступінь використання фондів. Для того щоб уникнути необгрунтованою збільшення або зменшення цих показників, їх визначають умовно-натуральних одиницях. ФВ = П / Сср Де П – чиста продукця підприємства 3. Рентабельність основних виробничих фондів. Визначається як відношення балансового прибутку (Пб) до середнньорічної вартості фондів. Ровф = Пб / Сср 100% № 7. Амортизаційна політика підприємства Амортизаційна політика відіграє останнім часом все більш помітну роль в управлінні підприємством, суттєво впливаючи на результати фінансової діяльності підприємства. Амортизація – грошове вираження зносу ОФ, перенесення вартості ОФ на вартість готової продукції. Амортизація ОФ – поступове віднесення витрат на їх придбання , виготовлення або поліпшення, на зменшення скориго-ваного прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених законом (ст.8 Закону України “Про оподатку-вання прибутку підприємств”). Підлягають амортизації: 1. Придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання, включаючи витрати придбання племінної худоби та придбання , закладення та вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; 2. Самостійне виготовлення ОФ для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату з/пл працівникам, які були зайнятті на виготовленні таких ОФ; 3. Проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення ОФ; 4. Придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту лише юридичними особами, господарською діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям; 5. Поліпшення якості земель не пов’язаних з будівництвом. Амортизаційні відрахування є одним із джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства що спрямовуються на його розвиток. Від величини амортизаційних відрахувань залежить величина прибутку, що підлягає оподаткуванню, а від так і розмір податку на прибуток. Ось чому амортизаційна політика суттєвим чином впливає на ефективність господарської діяльності підприємства, а державне регулювання порядку нарахування амортизації на стан економіки в цілому В Україні законом «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволено застосовувати два методи нарахування амор-тизації: рівномірний та прискорений. Рівномірний метод нарахування амортизації простий в обрахунку, поширений в застосуванні, проте не враховує терміну експлуатації ОФ, не враховує фізичний і моральний знос. Згідно з цим Законом для рівномірного методу нарахування всі ОВФ поділені на 3 групи. Для кожної з цих груп свої но-рми амортизації. Підлягають амортизації основні фонди у відповідності до таких груп: група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування); група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електроме-ханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброб-лення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 (обладнання, устаткування).Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал): • група 1 – 2%; • група 2 – 10%; • група 3 – 6%. • Група 4 – 15% Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують вищезазначених норм. Це дасть можливість підприємству альтернативно підійти до визначення розмірів амортизаційних відрахувань, здій-снювати управління витратами і фінансовими результатами, накопичувати необхідні фінансові ресурси і раціонально ви-користовувати їх на потреби відтворення необоротних активів. Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набрання чинності цим Законом за такими нормами (у розрахунку на календарний рік)... Норми нарахування амортизації: 1-й рік експлуатації – 15 відсотків; 2-й рік експлуатації – 30 відсотків; 3-й рік експлуатації – 20 відсотків; 4-й рік експлуатації – 15 відсотків; 5-й рік експлуатації – 10 відсотків; 6-й рік експлуатації – 5 відсотків; 7-й рік експлуатації – 5 відсотків. З 2004 року передбачається застосування прискореного методу амортизації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин. Амортизація – систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються на протязі терміну їх корисного використання (експлуатації) /Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” /. Методи нарахування амортизації основних засобів (які використовуються в бух. обліці): 1. Прямолінійний; 2. Виробничий (Сутність метоу полягає у визначенні кількості продукції , яку може виробити машина за нормативний термін експлуатації. Тоді амортизацію нараховують за реальною кількістю продукції, що вироблена протягом року); 3. Зменшення залишкової вартості; 4. Прискореного зменшення залишкової вартості; 5. Кумулятивний. Формування амортизаційної політики підприємства передбачає: • Вибір відповідних методів амортизації з урахуванням специфіки діяльності підприємства та чинного законодавства; • Переоцінку основних фондів; • Забезпечення цільового використання амортизаційного фонду; • Оцінку ефективності амортизаційної політики. № 8. Оборотні засоби та їх структура Оборотні засоби підприємства - це сукупність оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні фонди являють собою частину засобів виробництва, які беруть участь в одному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на вартість готової продукції і змінюють свою натуральпу форму. Це матеріали, конструкції, деталі тощо. Фонди обігу — це частина оборотних засобів у вигляді товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів підприємства, які функціонують у сфері обігу, забезпечуючи безперервність процесу виробництва. Таким чином, оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, і фонди обігу - сферу обігу. Для того щоб країще зрозуміти сутність оборотних фондів та фондів обігу, розглянемо їх структуру. До оборотних фо-ндів входять такі елементи: І. Виробничі запаси, які необхідні для забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами. До виробничих запасів належать: • основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо братимуть участь у процесі виробництва і саме з яких виготовлятиметься продукція; • допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які на відміну від основних не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, природні маси, паливо, запасні частини до устаткування тощо; • малоцінний інвентар та інструментн, що швидко зношуються. За характером практичного застосування вони поділя-ються на малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Ці засоби праці об'єднуються в одній групі, незважаючи на різне призначення тому, що вони мають невелику вартість і відносно невеликий строк служби (до одного року). До цієї групи можуть бути віднесені також спецодяг, спецвзуття та нші захисні пристосування. ІІ. Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких незавершено підприємством. Воно є лише на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу більша за один день. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року тощо) такий цикл не встигає бути завершеним. III. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналіалізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та ін., які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді.IV. Залишки готової продукції на складах. До цих оборотних фондів належить та продукція, яка є на складах підприємства на кінець розрахункового періоду, але не оплачена замовником, тобто ще не продана. Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів, виражене у відсотках, становить їх структуру. Більшу частину в цій структурі становлять виробничі запаси основних матеріалів, конструкцій та деталей. Проте слід за-уважити, що структура оборотних засобів залежить передусім від специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві приб-лизно 50—60% вартості оборотних фондів припадає на незавершене виробництво, а 25% — на основні виробничі запаси; на транспорті (крім перевезень на великі відстані) та в інших сферах інфраструктури незавершеного виробництва майже немає, а основних виробничих запасів та залишків готової продукції тут не має взагалі. Водночас приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси. У забезпеченій нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства, виконанні постачально-збутових опе-рацій, розрахунків із працівниками, а також у задоволенні інших виробничих та господарських потреб важливу роль віді-грають фінансові ресурси, які перебувають у сфері обігу. Такі ресурси і створюють фонди обігу, до яких належать: 2) грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку; 3) наявні кошти у касі; 4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості); 5) товари відвантажені та надані послуги. Іншими словами, фонди обігу - це ті оборотні засоби, які в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві і які у будь-який момент можуть стати вільними коштами підприємства. Оборотні засоби підприємства класифікують за такими ознаками: • за місцем та роллю у процесі виробництва; • за джерелом, утворення; • за способами планування або нормування. За місцем та роллю у процесі виробництва оборотні засоби ноді поділяються на оборотні фонди та фонди обігу, про які мова йшла вище. За джерелами утворення розрізняють власні та запозичені. До власних джерел формування оборотних засобів належать статутний фонд, прибуток, амортизаційний фонд тощо, до позичених – різноманітні кредити, позики від інших організацій та установ. За способами планування та нормування оборотні засоби поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби являють собою той їх мінімум, який необхідний для забезпечення безперебійного функціонування підприємства. Ненормовані — це додаткові оборотні засоби, які використовуються, як правило, на розширення виробництва. Таким чи-ном, до нормованих належать оборотні фонди підприємства, а до ненормовапих — фонди обігу. № 9. Показники використання оборотних засобів на підприємстві Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою системою показників: 1. Коефіцієнт оборот-ності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає па одну гривню вартості оборотних засобів. де О — річний обсяг випущеної продукції, гри.; С — середньорічна вартість оборотних засобів, гри. 2. Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на одну гривню вартості випущеної про-дукції, Цей покіазник обернений до коефіцієнта оборотності. 3. Період обороту оборотних засобів визначає ту кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів; де Дк- Кількість календарних днів у періоді, що розглядається. Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефективність використання оборотних засобів і визначається так: де Но.з. — сумарний норматив оборотних засобів. 5. Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефективність їх використання. де Пб — балансовий прибуток підприємства. Показники ефективності використання оборотних засобів можна визначати не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення обороту оборотних засобів. У разі потреби такі показники можна розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць). Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів: — зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів; — зменшення виробничих запасів поліпшенням організації матеріально-технічного постачання, зменшенням дальності їх транспортування; — економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції; — удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;— упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання. Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку, збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого — дає можливість вивільнити частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва. Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням обертання. Загальний розмір зміни величини оборотних засобів за рахунок упровадження названих вище заходів визначається за формулою ; де Соз1, Соз2, — середня величина вартості оборотних засобів за два суміжні періоди. Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів за розрахунковий період визначається так: де Оп.р. — обсяг випущеної продукції за розрахунковий (звітний) період; Д –кількість календарних днів у цьому періоді Тзвіт, Тбаз. – тривалість обороту оборотних засобів відповідно у звітному та базовому періодах За базову береться фактічна оборотність оборотних засобів у році, що передує плановому або звітному. №10. Нематеріальні ресурси та активи підприємства Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів. До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визна-чення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству. Усі нематеріальні ресурси поділя-ються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності. До об'єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, товарні марки та товарні знаки, гудвіл. Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства. Промисловий зразок — це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на да-ному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для де-монстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету. Риціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які викорис-товуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використовується, ноліпшепні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо. Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлін-ській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити". Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурен-тів. Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого с досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо, До об'єктів інтелектуальної власності в широкому розумінні належить інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх опрацюванням, зберіганням, використанням та поширенням; програмне забезпечення; банк даних, який характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для центра-лізованого накопичення та використання інформації; бази даних; бази знань, а також твори літератури та мистецтва. Права на використання об'єктів, промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами під-приємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право. Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право вико-ристання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патен-товласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці. Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство. Дозвіл па використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару). Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію. 11. Типи виробництва, характеристика кожного з них Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів. Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного. За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефщієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою: де kз.о. — коефіцієнт закріплення операцій; n— кількість найменувань предметів, які обробляються наданій групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; mi— кількість операцій, що їх проходить i-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється kз.о. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва те-хнологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва k > 40. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які оброб-ляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях. Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібно-серійне, середньосерійне і великосерійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Коефіцієнт закріплення операцій орієнтовно в межах 20 < kз.о< 40. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k = 1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації ро-бітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера. Характеристику різних типів виробництв наведено в табл. 11.1. Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях. Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робочі місця та цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного ма-шинобудування, суднобудування та ін. Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Водночас можуть використовуватися і процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо.
1 2 3 4 5 Категория: Економіка підприємств \| Добавил: Aspirant (05.03.2014)
Просмотров: 433 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: