Реферат на тему: Інвестиційна політика - Економіка підприємств - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Інвестиційна політика. Не менш важливою проблемою є пошук інвестиційних ресурсів, інакше процес становлення малих форм підприємництва буде надмірно тривалим. У держави достатніх коштів для цього немає і навряд чи вони будуть, але є державна власність. Представляється доцільним частина її не виставляти на аукціонах на продаж, а здавати малим підприємствам на конкурсній основі в довгострокову оренду (лізинг), при цьому пріоритет повинний належати підприємницьким структурам у регіонах зі сприятливим підприємницьким кліматом. Залучення коштів приватних інвесторів у малий бізнес і зведення їхніх ризиків до мінімуму можливі тільки при використанні спеціалізованих фондів і відповідного законодавства, що регулює їхня діяльність. Одним з основних джерел залучення коштів у державні і регіональні фонди можуть стати капітали приватних інвесторів, аккумулируемые через облігаційні позики. Однак облігації під малий бізнес не будуть ліквідними, а отже, і привабливими для часток, особливо іноземних, інвесторів, якщо малі підприємства не одержать податкових пільг. У противному випадку прибутковість (ліквідність) можлива тільки за рахунок побудови фінансових пірамід. Для оцінки рівня привабливості інвестицій доцільно створити банк даних по підприємствах різних форм свбствен-ности. Основою банку даних покликана служити бізнес-карта, що повинна стати джерелом інформації про наявні можливості й умови інвестування в створення нових підприємницьких структур у кожнім регіоні, про невикористовувані виробничі потужності, об'єкти незавершеного будівництва, про транспортну інфраструктуру, вільних трудових і сировинних ресурсах. Одним з елементів цілеспрямованої політики в сфері малого підприємництва повинне стати забезпечення її тісного зв'язку з процесом приватизації. У програмі приватизації необхідно врахувати можливості участі малого бізнесу. Доходи від приватизації потрібно направляти не тільки у федеральний фонд підтримки малого підприємництва, але й в аналогічні регіональні фонди, що могли б одержувати приблизно 20°про доход від реалізації регіональної і муніципальної власності. Крім того, як один з варіантів санації великих підприємств, приватизованих чи радикально реорганизуемых через їхнє банкрутство, повинна бути передбачена можливість їхнього перетворення в систему (об'єднання) малих підприємств. Винятково важливою задачею є створення більш сприятливих умов для залучення іноземного капіталу до участі в процесі приватизації шляхом забезпечення відповідних гарантій і пільг малому підприємництву, включаючи надання права на володіння контрольним пакетом акцій. Особливо актуальним є створення на прикордонних територіях міжрегіональних міждержавних консалтингових структур (бізнесів-центрів). Доцільність створення подібних структур повинна бути обґрунтована при підготовці відповідних міжурядових угод, таких же, як при формуванні фінансово-промислових груп. Необхідно забезпечити режим найбільшого сприяння для подібних структур. Зокрема, варто подумати про прийняття відповідних нормативних актів, що сприяли б діяльності подібних бізнесів-центрів. Виробнича й інноваційна інфраструктура малого підприємництва ельзя забувати і про створення визначених умов для самостійного завоювання ринкових ніш МП. Це особливо важливо, коли мова йде про МП, що діють у сфері високих технологій. Державна підтримка повинна бути орієнтована саме на такі підприємства і фірми, оскільки вони розташовують значним інноваційним потенціалом і мають реальні можливості нарощування обсягів експорту, насамперед нетрадиційного. Розвитку малого бізнесу може послужити й інтеграція малих підприємств у виробничі мережі більш могутніх економічних структур, причому особливу роль у рішенні цієї проблеми могли б зіграти фінансово-промислові групи. Організаційні форми такої інтеграції найрізноманітніші: лізинг, франчайзинг, довгострокові контакти на постачання комплектуючих під визначені фінансові гарантії і т.д. Перевагою такого варіанта промислової організації є створення гарантованих ринків збуту для малого бізнесу, особливо в тих випадках, коли фінансово-промислові групи здійснюють прорив на експортні ринки. Широке поширення мережі бізнесів-інкубаторів і інших інноваційних структур - інша умова успішного розвитку малого бізнесу в Росії. Ідея створення технопарковых і інкубаційних структур одержала заслужене визнання в усьому світі. Їхня важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу, удосконалюванні структури виробництва, підвищенні рівня зайнятості і добробуту населення була в останні роки неодноразово підтверджена світовою практикою. Саме тому в Росії через незрілість підприємництва і падіння інноваційних стимулів варто приділити особлива увага розробці законодавчих актів, що регламентують діяльність технопарків, а також розробці національної програми в області інноваційної політики з урахуванням конверсії.У відповідності зі своїми задачами технопарки здійснюють експертизу і добір інноваційних пропозицій, науково-технічних проектів і програм, спрямованих на створення і впровадження нової техніки і наукомістких технологій, а також оцінку рисковости цих пропозицій, сприяють у проведенні науково-дослідних робіт і передачі їхніх результатів у виробництво. Крім того, вони надають малим інноваційним підприємствам виробничі площі, устаткування для виконання науково-дослідних робіт, пропонують юридичні, фінансові, маркетингові, господарські й інші послуги, сприяння в правовому і комерційному захисті інтелектуальної власності. Створення технопарків вимагає участі не одного, а декількох регіонів у рамках міжрегіональних економічних асоціацій. На жаль, реальних практичних кроків у цьому плані не починається, справа обмежується поки обговореннями. Не викликає сумнівів, що зусиллями одних лише підприємницьких, наукових і аналітичних кіл проблему не вирішити, потрібна активна робота відповідних виконавчих і представницьких структур суб'єктів Російської Федерації, міжрегіональних економічних асоціацій. Для розвитку виробничої й інноваційної інфраструктури малого бізнесу необхідні відповідна кадрова база, високоефективні форми добору і підготовки підприємців і державного службовців із застосуванням сучасних тренинго-вых методів, використанням кооперативних і командних форм організації бізнесу. Важливим інструментом підтримки малого підприємництва можуть стати територіально-виробничі зони (ТПЗ). Вони формуються на базі підприємств оборонних галузей промисловості з метою розміщення на їхніх площах малих підприємств, для чого пропонуються незавантажені виробничі потужності. Головним координатором роботи в зоні є координаційна рада ТПЗ, що діє на суспільних початках. Основними задачами координаційної ради є забезпечення умов для ефективного використання незавантажених потужностей, збереження робочих місць шляхом координації і контролю виробничої діяльності російських і іноземних юридичних і фізичних осіб на підприємствах оборонного комплексу. Невеликий досвід функціонування ТПЗ накопичений у Нижегородській області. Однак поширення його і на інші підприємства оборонних галузей промисловості вимагає спеціального аналізу. Бізнес - влада: механізм взаємодії Для того щоб між бізнесом і владними структурами установилися партнерські відносини, необхідна чітка схема їхнього співробітництва. На наш погляд, вона повинна базуватися на прийнятті закону "Про регулювання лобістської діяльності у федеральних органах державної влади". Очевидно, чим органичнее вписується підприємець у нову економічну систему, тим частіше він схильний прибігати до "цивілізованого" лобіюванню через сприятливе для нього зміна нормативних актів органами влади. І, навпаки, чим сутужніше даному керівнику здійснювати свої функції в нових умовах, тим характернее для нього прагнення лобіювати "по-советски" -за допомогою прямого "вибивання" коштів для його підприємства. Важливим фактором, що впливає на лобістську діяльність, є розмір керованого підприємства. Найбільше активно діють великі підприємства. Для середніх підприємств лобіювання виступає, скоріше, епізодом, а тисячі дрібних підприємств або зовсім не виявляють активності в цій сфері, або діють в основному на місцевому і регіональному рівнях. Правда, необхідно відзначити той факт, що багато малих і середніх підприємств намагаються відстоювати свої інтереси колективним образом - за допомогою політичних дій різних підприємницьких об'єднань. Дуже специфічно здійснюється в Росії лобіювання в інтересах підприємців, що діють у невиробничій сфері: торгівлі, фінансах, сервісі і т.д. Тут зосереджені зусилля більшості ділових людей "нової хвилі", що цілком закономірно, з огляду на особливо високу оборотність капіталів у даній сфері. У зв'язку з цим експерти застерігають, що в міру лібералізації економіки у вищих державних керівників можуть виникати і чисто суб'єктивні інтереси, що збігаються з інтересами великих торгово-фінансових груп. Відносини малого бізнесу з владними структурами всіх рівнів сьогодні добре описуються відомої в біології моделлю "хижак - жертва". Якщо опитування двох-трирічної давнини показали визначену збалансованість прав і обов'язків підприємців і держави, то тепер близько 80% підприємців не одержують ніякої допомоги ні від центральних, ні від місцевих органів влади. На питання до підприємців: " чиЗгодні ви з тим, що зараз неможливо вирішити більшість господарських проблем без хабарів чиновникам?" - позитивна відповідь дали 70,8% опитаних.Розвиток малого підприємництва - важлива політична проблема. Мабуть, ніким у Росії вже не оспаривается істина, що стабільність у суспільстві залежить від того, чи розташовує воно могутнім середнім класом. Однак дотепер ця політика залишається декларативної. Необхідна цілісна системна методологія розвитку малого підприємництва. Справа зовсім не в бюджеті і навіть не в податках. Справа у волі, у правах, у відносинах держави до малого бізнесу. А. КОЛІСНИКІВ, директор програми "Малий бізнес" АНХ, Л. КОЛЕСНИКОВА, кандидат технічних наук, зам. директора програми "Малий бізнес" АНХ МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС: ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТЬ І ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ (Толковыи словлрь ЖНВАГО великорусскАГО МОВИ ВлАДиВ останні 10-15 років малі і середні підприємства стали залучати до себе усе більш пильна увага як дослідників, учених-економістів, так і політиків у різних країнах. Усе більш широке визнання одержує здатність підприємств малого і середнього бізнесу вносити істотний вклад у рішення проблем зайнятості і підвищення конкурентноздатності цілих галузей^. У зв'язку з цим підсилюється інтерес як до вивчення малих фірм, особливостей керування малим бізнесом, так і до аналізу тенденцій зміни стану даного сектора економіки і формується потреба у відповідній інформації. В даний час є вже ряд прикладів великомасштабних досліджень по різних аспектах розвитку МСГР. З'являються такі дослідження й у Росії^, а також в інших країнах Східної Європи^. Однак отримані дані носять досить фрагментарний характер. Багато в чому це порозумівається відсутністю єдиного підходу до визначення малого і середнього підприємства. Окремі спроби як закордонних^ так і вітчизняних дослідників виробити єдине чи узагальнене визначення, очевидно, заздалегідь приречені на провал. У силу різноманіття задач, для рішення яких може знадобитися формальне визначення малого і/чи середнього підприємства, дифференцированности об'єктивних зовнішніх умов завжди будуть з'являтися варіації на цю тему, що відповідають конкретним умовам і специфічним задачам. Про практичну нездійсненність такого роду задачі говориться в ряді робіт^, при цьому підкреслюється, що для різних цілей можуть використовуватися (що і робиться) різні визначення. Відзначимо також, що для рішення одних задач необхідно строге чи формальне визначення, для рішення інших - досить наявності загальних погоджених підходів до розуміння змісту, що коштує за тим чи іншим поняттям. З огляду на реальний досвід і практику розвитку МСП у світі й у Росії, можна виділити наступні проблемні області, що вимагають використання формального визначення розміру чи підприємства неформального погодженого підходу (табл. 1). Таблиця 1 Проблемні області і використання формального/неформального підходу до визначення малого і/чи середнього підприємства Проблемні області Формальний підхід Неформальний підхід Статистичні спостереження Розробка державних програм підтримки малих підприємств Оподатковування Утворення Дослідження х х х х х х х х /. Статистичні спостереження і зіставлення діяльності малих і середніх підприємств. Можна виділити різні рівні такого аналізу: - межфирменный (порівняльний аналіз самого широкого спектра, наприклад, зіставлення стилів менеджменту, продуктивності й інших аспектів діяльності фірм самих різних галузей, регіонів); - внутрішньогалузевий (порівняльний аналіз діяльності МСП однієї і тієї ж галузі); - міжгалузевий (зіставлення діяльності МСП різних галузей - мікрорівень, а також сопостав.ление галузевих секторів МСП - макрорівень аналізу); - міжрегіональний і міжнародний (порівняльний аналіз діяльності як фірм - мікрорівень, так і секторів МСП - макрорівень - різних регіонів і країн). 2. Розробка державних програм підтримки малих підприємств. Можна виділити місцевий, регіональний, федеральний (національний) і міждержавний рівні значимості таких програм. 3. Оподатковування, включаючи місцевий і федеральний рівні. 4. Утворення (навчання): - бізнес-утворення (орієнтація переважно на мікрорівень - на керування малою фірмою); - економічне утворення (орієнтація в більшому ступені на макроекономічні аспекти МСП як сектора економіки - макрорівень). 5 •Дослідження: вивчення підприємств малого і середнього бізнесу, стилів менеджменту, особливостей маркетингу й інших аспектів керування (мікрорівень); вивчення МСП як сектора економіки і процесів керування розвитком цього сектора (макрорівень). Разом з тим, незважаючи на неможливість вироблення єдиного універсального визначення для всіх перерахованих вище і виникаючих нових задач, у ЄС уже протягом ряду років робляться спроби А. Колісників, Л. Колесникова використання єдиного визначення для рішення задачі статистичних спостережень за феноменом МСП. Більш того, для рішення задачі формування єдиної системи статистичних спостережень і забезпечення можливості проведення аналізу на міжрегіональному і міжнародному рівнях у даний час ведеться робота над дворічним проектом по виробленню єдиної системи статистичних спостережень за розвитком МСГР. У той же час у кожній країні - члені ЄС паралельно існують свої національні підходи до визначення МСП, що іноді також варіюються в залежності від конкретних задач. Сутність проблеми визначення розміру підприємства Р. Бруксбэнк виділяє й аналізує наступні три складові проблеми визначення розміру підприємства^.Що є розмір підприємства^ У різний час різними авторами пропонувалися такі варіанти розкриття поняття розміру підприємства (організації), як, наприклад, "масштабність операцій" ("the scale of operations"), чи "межі організації (організаційної структури) і її відповідальності (задач)" ("the scope of an organisation and its responsibilities"). Найбільше часто в дослідницьких цілях використовували показники "число зайнятих", "вартість активів" чи "річний оборот" ("обсяг продажів") і ін. Унаслідок розмаїтості підходів, до того ж варіюються за числовим значенням тих чи інших показників, що беруть участь в обговоренні проблем далеко не завжди мали і мають на увазі те саме, уживаючи поняття малого і середнього бізнесу. Як варто вимірювати розмір підприємства? Навіть якщо як відповідь на питання: "Що є розмір підприємства?" вибираються ті чи інші критерії виміру розміру (що навряд чи є дійсно відповіддю на поставлене питання!), те використання різних чисельних параметрів як границі зміни обраних критеріїв неминуче обумовлює проблему порівнянності на різних рівнях порівняльного аналізу. Однак у залежності від обраного критерію та сама компанія може бути одночасно віднесена до великих, середніх чи малих підприємств, так, наприклад, рекламна фірма з величезним оборотом, відносно середнім масштабом операцій і з невеликим числом співробітників. Те, що вважається "середнім" для однієї чи галузі одного сегмента ринку, може бути віднесене до "малого" чи "великому" в іншому контексті. Порівняємо, наприклад, оборот фірм у музичній індустрії, бізнесі-утворенні й у промисловості, будівництві, чи поняття "масштабність операцій" для Росії і Люксембургу. Де проходить лінія розділу? Навіть після рішення питань: "Що є розмір?" і "Як його варто вимірювати?" - усе ще буде залишатися невирішеним питання: "Де проходить лінія, що розділяє малі, середні і великі фірми?". К. Грэй і Дж. Стэнуорт роблять наступний висновок з цього приводу: "Ніяке універсальне визначення малого підприємства не зможе бути достатнім для всіх задач. Мийник вікон, незалежний магазин із двома працівниками, фермер з 300-ми акрами землі, одним найманим робітником і чи трактором яким-небудь іншим устаткуванням, швейна фабрика з 50-ю співробітниками - усі вони зіштовхуються з загальними проблемами, відмінними від проблем транснаціональних корпорацій. Необхідно не стільки мати для всіх задач універсальне визначення, що точно відокремлює мале підприємство від великого, скільки зробити корисні узагальнення про малі і великі підприємства"^. ИЭ РАНЕЙ МАЛИЙ БІЗНЕС І ПРОБЛЕМИ ДІЛОВОЇ ЕТИКИ: НАДІЇ І РЕАЛЬНІСТЬ Порушувати питання про етику ділових взаємин, будемо відверті, многим здається передчасним в умовах кризового стану економіки і засилля фінансових проблем, на тлі масових неплатежів, затримок заробітної плати, що росте безробіття. Справді, до чого ці "виховні" розмови? Знижуйте податки, дайте інвестиційні кредити, стежите за виконанням законів - от і усе, що потрібно. А етика визріє сама собою, поступово, як продукт "нормальних" господарських умов. Так говорять ті, хто приречений жити сьогоднішнім днем, і ті, хто сподівається, що "нормальні" (ідеальні) умови коли-небудь наступлять. Про постановку проблеми Про наявність у господарській діяльності сучасної Росії "ненормативних" явищ відомо всім і кожному. Але наскільки вони поширені? І якщо це дійсно "норма життя", те чи сприймаються вони як порушення етичних норм самими суб'єктами господарювання? У яких межах можливо змінити дану ситуацію? І чи вправі ми сподіватися на появу інших норм - не у віддаленому "світлому майбутньому", а в сьогоднішніх, далеко не ідеальних умовах? Такий коло питань, що ми задавали собі, приступаючи до даної роботи. Є як мінімум одна важлива причина, що обмежує наші аналітичні можливості. Ми найчастіше просто не знаємо, чтб відбувається, випробуючи гостру недостачу надійної первинної інформації про стан і динамік господарського середовища (особливо це стосується справ у регіонах і за межами великих міст). У цих умовах наші представлення ґрунтуються на часом оманних побутових чи спостереженнях є плодами впливу засобів масової інформації, що тяжіють до крайностей чи ідеалізації, навпроти, тотального очорнення (чого стбят, наприклад, багаторазові вказівки на суцільну криминогенность російського бізнесу).Тому спробуємо звернутися до емпіричних даних. У лютому 1996 р. у Москві відбувся 1-й Усеросійський з'їзд представників малих підприємств. Соціологічна служба з'їзду при особистій участі автора провела стандартизоване опитування його учасників'. Усього опитано 1517 респондентів, з яких 887 (58,4%) назвали себе представниками власне малого бізнесу. Інші представляють великі і середні підприємства (14,1%), федеральні і регіональні органи державного керування (12,7°о) і громадські організації, зайняті підтримкою малого бізнесу (8,4%). У даній статті ми залишимо осторонь велику частину отриманих результатів опитування, концентруючи увагу на блоці проблем, присвячених діловій етиці. Насамперед дуже коротко про загальне поняття ділової етики. Вона являє собою найважливіший елемент економічної культури - сукупність знань і навичок, норм і цінностей, вироблюваних, що накопичуються і відтворених у процесі господарської діяльності. Ділову етику утворять на основі ідеального поводження і загальнозначущих правил, що обмежують підприємців у їхніх господарських діях. Аналізувати ділову етику - значить намагатися прочертити і зіставити як мінімум дві границі. Перша границя проходить між господарськими практиками - звичайними (широко розповсюдженими) і тими, котрі не сприймаються як повсякденні і звичні. Друга ж границя пролягає між етичними оцінками цих практик - тим часом, чтб оцінюється господарниками як норма, гідне поводження, і тим, що вважається аномалією, непристойністю. Тепер про методичну сторону справи. Усі, що ввійшли в цікавлячий нас анкетний блок питання відносяться до нормативного рівня ділової культури. Вони націлені на з'ясування окремих сторін формування ділових відносин, зв'язаних з виходом за чисто економічні рамки і порушенням етичних норм. Мова йде про тр важливі аспекти ц відносин, кожн із який утворить сьогодні один з найбільш складних і гострих проблем на шляху формування нової етики бізнесу: - виконання партнерами взаємних ділових зобов'язань; - застосування силових методів у ділових відносинах; Серед представників МП, про які головним чином і піде далі мова, традиційна більшість складають чоловіка (82,7%). ^/ мають вище утворення, у тому числі кожен восьмий - учений ступінь. Розподіл за віком статистично нормальне. Більш ^/ знаходяться в активному середньому віці - від 30 до 50 років. Практично всі учасники опитування займають керівні посади на своїх підприємствах. Дев'ять з десяти - не новачки в малому бізнесі, мають досвід роботи три роки і більш. Підприємці представляють всі основні групи галузей, серед яких виділяються: виробництво - 41,2%; торгівля і послуги -39,1; наука, інформація і навчання - 18,0; будівництво - 14,3%. Дуже широка географія учасників опитування. Тільки 22,7% респондентів - москвичі, із С.-Петербурга - 10,7%. Інші досить рівномірно представляють основні регіони Росії. Зрозуміло, опитування учасників з'їзду не може бути репрезентативний у строгому змісті слова, але ми вправі говорити про те, що були розглянуті думки дуже широких підприємницьких шарів. Ми дякуємо за організацію опитування В.А.Губернаторова (Торгово-промислова палата), В.Н.Лащинского (соціологічна служба "Кассандра)", А.Ю.Чолу ренко (Російський незалежний інститут соціальних і національних проблем), а також за допомогу в його проведенні співробітників сектора економічної соціології Інституту економіки РАНЕЙ. - взаємини з владними структурами і проблема корупції. По кожному з трьох аспектів було задано два парних питання. Перше питання припускає загальну оцінку реальної ситуації, другий переводить ту ж оцінку в ценностно-нормативную площину, показуючи межі можливостей зміни ситуації в реально сформованих умовах з погляду самих агентів, що хазяюють. Завдання полягає у визначенні ступеня поширеності зазначених (негативних, "аномальних") явищ і того, якою мірою ці явища сприймаються сьогодні як норму господарського життя. (З'ясовувати ідеальні представлення респондентів у даному конкретному випадку недоцільно, оскільки відповідь заздалегідь відома: усі висловляться за викорінювання негативних явищ^.) Розглянемо тепер отримані дані. Про порушення ділових зобов'язань Багато говориться про відсутність ділової обов'язковості в нових російських предпр.инимателей, про постійні зриви постачань, невиконанні умов укладених договорів. Часом за ними ховається хитре шахрайство, часом - елементарна неорганізованість. Позначаються, звичайно, і обставини, незалежні від волі порушників. Наскільки розповсюдженими ці явища здаються самим підприємцям?Зіштовхуватися з порушенням ділових зобов'язань, на жаль, приходиться абсолютній більшості представників малого бізнесу (більш V,p), більш половини (52,0%) з який вважають це нерідким явищем, а, на думку 41,2% керівників, такі порушення відбуваються часто (див. табл. 1). Цікаво, що представлені оцінки з точністю до 1-2% збігаються з результатами, отриманими в нашому опитуванні керівників недержавних господарських структур у 1993 р. Ситуація, зважаючи на все, істотно не міняється в кращу сторону, а в гіршу їй мінятися особливо нікуди^. ' Запропонований питальний блок занадто компактний, щоб претендувати на повну характеристику процесів, що відбуваються. Прояснення картини має потребу в більш розгорнутому і детальному інструментарії, що включає прямі і непрямі питання, індикативні і контрольні параметри, реальні і модельні ситуації. Однак і в запропонованому мінімальному варіанті можна одержати фрагменти концентрованого знання про стан справ у цікавлячій нас області. " У дослідженні 1993 р. була також зафіксована розбіжність оцінок, викликане "асиметрією приписування" ненормативних учинків. Більшість підприємців скаржаться на необов'язковість ділових партнерів. Коли ж задається питання, як часто підприємці самі порушують (зрозуміло, під тиском об'єктивних обставин) дані ними зобов'язання, картина виходить чи ледве не зворотна - число порушників виявляється мінімальним (Радаев В. Про деякі риси нормативного поводження нових російських підприємців. - Світова економіка і міжнародні відносини, 1994, № 4. с. 35-36). 74 Малий бізнес і проблеми ділової етики Таблиця Частота зіткнень керівників малих підприємств із ненормативними господарськими діями (у Часто Нерідко Відсутні Порушення ділових зобов'язань (N = 818) 41,2 52,0 6,8 Силові вимагання і погрози (N = 760) 26,2 57,1 16,7 Вимагання чиновників (N = 832) 40,7 49,9 9,4 Представники інших сполучених з малим бізнесом структур оцінюють ситуацію трохи більш критично. Так, майже половина керівників середніх і великих підприємств (48,7%) вважають порушення ділових зобов'язань частим явищем. А з погляду працівників органів державного керування і громадських організацій (так чи інакше зв'язаних з малим бізнесом), ситуація виглядає ще гірше. Виявлено трохи слабких, але значимих зв'язків з оцінками економічної ситуації і персональних даних підприємців (тут і далі згадуються тільки статистично значимі зв'язки, по Пирсону, р < 0,01). Вага фінансового положення власного підприємства і чекання швидких банкрутств у сфері малого бізнесу прямо погоджуються керівниками малих підприємств із частим недотриманням ділових договорів, що суцільно і поруч різко підриває фінансові позиції підприємств. Виявляється зв'язок з досвідом малого підприємництва (чим триваліше цей досвід, тим він сумніше). У галузевому розрізі більш часто на зриви договорів указують керівники, зайняті фінансовою діяльністю і консалтингом. В основних сферах діяльності (промисловість і сільське господарство, будівництво і транспорт, торгівля) оцінки більш помірні, але для більшості опитаних фактів порушення зобов'язань аж ніяк не рідкі. Чим вище освітньо-кваліфікаційний рівень керівників малих підприємств (наявність інститутського диплома, ученого ступеня), тим частіше з'являються негативні оцінки. Більш утворені керівники хворобливіше сприймають порушення господарських норм. Члени підприємницьких об'єднань і асоціацій зіштовхуються з порушеннями зобов'язань ледве рідше. І цю, нехай дуже слабку залежність хочеться прийняти як підбадьорюючу тенденцію. Бути може, у перспективі саме інституціональні методи допоможуть виховати більш відповідальне відношення до ділових зобов'язань. Отже, недотримання ділових зобов'язань вважається звичайною справою. Але чи розцінюється воно як норма? Бути може, керівники болісно реагують на порушення і намагаються змінити ситуацію? Чи проблема нерозв'язна і сприймається господарниками як неминуче зло, "витрати професії"? Було поставлене питання: " чиМожливе сьогодні успішна господарська діяльність без порушення ділових зобов'язань у будь-яких случити- В. Радаев ях?^ Відповідь такий. Тільки 11,0% керівників вважають, що не можна уникнути таких зривів. Без малого ^/ц упевнені, що це можливо (52,1%) чи принаймні "можливо з працею" (36,9%) (див. табл. 2). Причому оцінки підприємців збігаються з думками керівників більш великих господарських структур і більш оптимістичні, ніж оцінки представників управлінських органів і суспільних об'єднань (біля половини останніх схильні вважати, що це можливо з працею). Таблиця 2 Оцінка можливостей успішної господарської діяльності в нинішніх російських умовах при принциповому недопущенні ненормативних дій (в/а) Можливість при будь-яких умовах: Неможливо Можливо з працею Можливо Не порушувати ділових зобов'язань (N = 856) 11,0 36,9 52,1 Не застосовувати силових методів і погроз (N- 817) Не давати хабарів (N=845) 9,4 41,3 38,3 42,1 52,3 16,6Багато хто, таким чином, виявляються в ситуації нормативного роздвоєння і змушені надходити не так, як можна було б у принципі діяти навіть у нинішніх, далеко не ідеальних умовах. Що означає цю розбіжність реального і можливого? Чи просто оптимізм у відношенні майбутнього, вираження надії на кращу долю? Чи в більшому ступені неприйняття сьогодення - відмовлення приймати порушення як норму, розлад між етичними представленнями і практичними діями. Судячи з усієї маси відповідей, мова йде, скоріше, про ступінь оптимістичності загального настроя у відношенні перспективи. Ті, хто вважає за можливе уникнути зривів ділових зобов'язань, прогнозують зростання виробництва, чисельності зайнятих і навіть масштабів інвестицій у секторі малого підприємництва. Вони також у цілому краще оцінюють фінансове положення своїх підприємств і рідше побоюються банкрутств. "Нормативний" оптимізм виявляється зв'язаний з економічним оптимізмом, що почасти породжується більш стійким фінансовим положенням підприємства. Оптимистичнее також із приводу можливості уникати порушень висловлюються молоді керівники, "старі" рідше розраховують на серйозні зміни. У цілому необов'язковість у виконанні договорів є однієї з найбільш гострих проблем у сьогоднішніх ділових відносинах. При цьому прийнято апелювати до зовнішніх об'єктивних обставин (якісь завжди знайдуться), коли людина сам порушує * Указівка на дію "у будь-яких випадках" переводить питання в ценностно-нормативную площину, знімаючи полегшуючу посилання на "об'єктивні обставини". ______________________________________Малий бізнес і проблеми ділової етики узяті зобов'язання. Іншим же в подібних випадках часто приписуються негативні ділові чи моральні якості (неорганізованість, неохайність). Про вимагання і погрози Звернемося до другої сторони "звичайного ненормативного" поводження - застосуванню силових дій, вимагань і погроз у ділових взаєминах. Відомо, що в опитуваннях суспільної думки злочинність протягом останніх п'яти років досить стійко ставиться російським населенням на друге місце серед найбільш гострих проблем (перше місце займає ріст цін). Для російського бізнесу організоване насильство також перетворилося в хворобливу проблему. Тільки за 1994 р. було убито 94 (!) керівника великих комерційних фірм. По окремим даним, близько 70% комерційних підприємств змушені платити силовим угрупованням^ По нашим даної, понад '/^ керівників малих підприємств (26,2°о) заявляють, що випадки силових вимагань і погроз часті, ще більш половини (57,1%) вважають це нерідким явищем і тільки 16,7°про опитані говорять, що подібні явища в малому бізнесі відсутні (див. табл. 1). У 1993 р. V^ керівників заявили, що взагалі не зіштовхувалися з рекетом. Контраст із сьогоднішньою ситуацією разючий (особливо якщо порівнювати отримані результати зі стійкістю відповідей про порушення ділових зобов'язань). Почасти це зв'язано з тим, що заданий три роки тому питання про рекет був невдалий за формою, звужував проблему групового й організованого насильства. У период перебудови було чимало розмов про рекет у відношенні нових господарських структур. Сьогодні ситуація в корені не змінилася, але відбувся серйозний зсув акцентів. Мова йде вже не про рекет, а про організовану охорону. І малі, і великі підприємства змушені шукати професійний захист, що роблять сьогодні як мінімум три категорії організацій: представники офіційних правоохоронних органів (на комерційній основі); офіційно зареєстровані приватні охоронні і розшукні агентства, утворені, як правило, що були працівниками правоохоронних органів; кримінальні угруповання, що займаються забезпеченням так званих "дахів". У результаті бізнесмени систематично оплачують послуги "своїх" охоронців, а не платять "чужим". Спектр силових методів досить широкий^. Як важлива частина вони включені в механізм контролю ділових зобов'язань. Професійні силові групи широко використовуються для з'ясування відносин з несумлінними і необов'язковими партнерами і клієнтами, для рішення проблем, зв'язаних з їхніми заборгованостями. Ціна послуг висока. Затверджується, що залучення "братух" обходиться в половину суми, що повертається, офіційні агентства беруть від 15 до 40% ". Роль організованого насильства не вичерпується кримінальними факторами. У багатьох випадках це заміщення загублених інструментів вертикального тиску на партнерів (у тому числі тиску через партійні органи в радянський час), свого роду "компенсація" за втрату адміністративного захисту. При відсутності діючого законодавчого і судового регулювання силові методи ввійшли як нормальний (звичайний) елемент у тканину господарських відносин. Коли закон ньому, а мораль сліпа, що зарвалися повертають у нормативні рамки більш грубими і примітивними способами. І зона силових методів, зважаючи на все, продовжує розширюватися.Загальновідомо, що об'єктом вимагань частіше стають фінансові і торгові структури, що активно працюють з наявним грошовим обігом. Дійсно, опитані фінансисти більш інших стурбовані даною проблемою. А от істотних відмінностей в оцінках зайнятих у торгівлі і сфері послуг від загальної маси підприємців зафіксувати не удалося. Варто згадати, що частота застосування силових методів господарськими керівниками прямо погоджується з загальною несприятливою оцінкою умов для малого підприємництва. Респонденти з більш високим освітнім рівнем трохи частіше вказують на наявність вимагань (навряд чи вони частіше з ними зіштовхуються, скоріше, ми знову маємо справу з більш хворобливою реакцією). На думку державних службовців і діячів суспільних об'єднань, ситуація, як і при невиконанні зобов'язань, виглядає ще більш важкої, причому розходження з оцінкою малих підприємців навіть збільшуються до 10 процентних пунктів. Чи можна успішно хазяювати без погроз і застосування сили - не в ідеальному, позахмарному світі, а в реальних сьогоднішніх умовах? Більш половини респондентів (52, У/о) упевнені, що можна. Ще більш третини (38,3°о) вважають, що це можливо з працею. І тільки 9,4% поставили категоричне "ні" (див. табл. 2). Причому керівники малих підприємств у даному випадку явно виділяються своїм оптимізмом на тлі всіх інших груп - більш великих підприємців, представників державного керування і громадських організацій. Про можливість відмовлення від застосування сили говорять "економічні оптимісти": ті, хто прогнозує ріст всіх основних господарських показників у сфері малого бізнесу і не очікує масових банкрутств. А от з фінансовим положенням власного підприємства зв'язок уже не спостерігається. Тепер звернемося до "силових методів" іншого роду, зв'язаним з вимаганням з боку чиновників. З області "горизонтальних" господарських відносин переходимо в область "вертикальних". Проблеми бюрократизму звичайно характеризуються сумно високим рейтингом серед найбільш хворобливих проблем, з якими зіштовхуються керівники малих підприємств (за результатами нашого опитування, бюрократизм і недостатня безпека бізнесу поділяють 5-6-ю позиції з півтора десятків найбільш гострих проблем). Відомо, що чиновники мають чимало можливостей для створення бар'єрів на шляху малого підприємництва. Ускладнений порядок реєстрації підприємств, необхідність платити за кожен документ (аж ніяк не символічні суми), затримки з оформленням і навіть відмовлення в реєстрації (по суті, протизаконні) - із усім цим підприємець змушений зіштовхуватися, ще не почавши свою діяльність. Але лиха підприємства з його реєстрацією не кінчаються. Влади маніпулюють ставками орендної плати й інших платежів. З'являються численні контролюючі інстанції, що влаштовують перевірки за приводу і без приводу^ Представники влади не раз доводили свою здатність зруйнувати фактично будь-яке підприємство, причому в самі найкоротші терміни. Бюрократизм є ефективним інструментом прямого вимагання. Побори здійснюються в трьох основних формах: легальних, напівлегальних і нелегальних. Легальні включають податки й обов'язкові платежі (від 40 до 50 найменувань). Податковий тягар уже саме по собі досить важко. Але воно, на жаль, не єдине. До напівлегальних зборів відносяться здійснювані з ініціативи влади відрахування підприємств, що виходять за межі законодавчих норм. Мова йде про "добровільно-обов'язкові" відрахуваннях на різного роду муніципальні нестатки (благоустрій міста, ремонт будинків, інші потреби комунального господарства). Влади мають досить могутні важелі, щоб змусити підприємця стати "добродійником". І дії їх - по суті своєї незаконні - у даному випадку приймають цілком законну, офіційну форму. Третя форма - нелегальні побори, що йдуть безпосередньо в кишені конкретних чиновників у виді банальних хабарів. На думку експертів, корупція є найбільш розповсюдженою незаконною господарською дією^. Причому перебудова і наступні реформи принесли серйозні адміністративні послаблення в цій області. Відбулося явне розширення масштабів даного виду "торгівлі усередині держави". Зафіксовані факти корупції як і раніше одиничні і розрізнені. Але зважаючи на все, хабара досягли таких розмірів, які не могли приснитися радянському чиновнику навіть у самому фантастичному сні. Ми не мають наміру в даному випадку обмежуватися традиційними обвинуваченнями на адресу чиновництва і "обіляти" підприємців. В угоди як мінімум є дві сторони. І корисливі похилості влада імущих нерідко використовуються, і дуже цинічно, для рішення власних проблем: хабар допомагає одержати доступ до дешевих ресурсів і індивідуальні пільги, звільнитися від частини легальних платежів і уникнути "благодійних" зборів. Звичайно, це не "ринковий торг рівноправних сторін", обмеження підприємця тут очевидно, але представляти його тільки лише як постраждалу сторону було б не зовсім вірно.За результатами опитування, ситуація тут далеко не блискуча -^/ керівників малих підприємств звертають увагу на наявність вимагань з боку чиновників, у тому числі на часті вимагання вказують 40,7%. І лише 9,4°об керівників не спостерігають їх у господарській практиці (див. табл. 1). Ці оцінки близькі до даних нашого опитування 1993 р., але все-таки частота бюрократичних вимагань трохи виросла (три роки тому на їхню наявність указували близько 80°об керівників). Тут ще більш помітна розбіжність у думках між основними групами респондентів. Оцінки керівників великих і середніх підприємств більш негативні: 56,0% вважають вимагання частим явищем. Але самими лютими обвинувачами корупції виступають представники громадських організацій, що підтримують малий бізнес (її наявність у цій групі відзначають практично усі). Для них узагалі характерно дистанцирование від офіційної влади, від "чиновників" (на ділі ця дистанція найчастіше не настільки велика). Що ж стосується самих чиновників, те дану проблему вони закономірно воліють не акцентувати. Звичайно, мало хто затверджує, що корупції немає зовсім (менш чим кожен п'ятий), але більшість усе-таки не вважають вимагання частим явищем. У галузевому розрізі знову лідирують фінансисти (до цієї сфери зараз спостерігається особливо пильна увага), потім випливають зайняті в сфері науки і консалтинга, торгівлі і транспорту. Ледве рідше, судячи з відповідей, це стосується сфери будівництва. Деякі пояснення фактично ті ж, що й у випадку із силовими методами: прямий вплив освітнього рівня і загальна оцінка умов для малого підприємництва. Узагалі зв'язок, між двома проявами силового тиску найбільш висока, вони виглядають як дві сторони однієї медалі (їх так і називають - "бюрократичний і кримінальний рекет"). Складається враження, що одні групи живуть у зоні насильства, а інші - у світі відносного спокою. Де проходять границі між цими групами, ще має бути з'ясувати дослідникам. . Найбільш обтяжуючий елемент картини, що вимальовується, зв'язаний з оцінкою можливостей успішного господарювання при принциповому відмовленні від дачі хабарів посадовим особам. У цьому пункті загальний оптимізм підприємців сильно повыветрился. Тільки кожен шостий (16,6%) сподівається, що це можливо. 42,1°об керівників вважають, що цього можна домогтися з працею. І майже стільки ж (41, У/о) не харчують у даному випадку ніяких надій (див. табл. 2). Якщо ситуація з діловою обов'язковістю несприятлива, але все-таки поправна, то на перемогу над корупцією, схоже, мало хто всерйоз розраховує. Тут витає дух приреченості. Це відноситься і до інших опитаних груп. За винятком самих чиновників, що бачать ситуацію в більш райдужному кольорі, усі відносно одностайні (трохи пессимистичнее оцінки керівників великих і середніх підприємств). У галузевому розрізі серед песимістів лідирують зайняті в сферах фінансів, торгівлі і послуг населенню. Але думка виробничників відрізняється несильно. Про оптимізм і кодекс честі Роблячи наступний крок, ми залишаємо осторонь тих деяких, кому пощастило не спостерігати "аномальних" явищ у сфері малого бізнесу, щоб подивитися, які ценностно-нормативные представлення основної частини респондентів, що вказують на наявні негативи. Назвемо "оптимістами" чи "незгодними" тих, хто визнає наявність цих явищ, але вважає за можливе їхнє усунення. Тих, хто такої можливості не бачить, назвемо "песимістами" чи "приреченими". Тих же, хто думає, що обійтися без таких явищ хоча і з працею, але можна, будемо вважати "помірними". Коли мова йде про можливість не порушувати ділових зобов'язань, як це робиться сьогодні, оптимістів предосить (більш половини опитаних). Майже половина керівників оптимістично дивляться на можливість позбутися від силових дій, вимагань і погроз у відносинах між партнерами. А от у те, что можна благополучно існувати, не прибігаючи до хабарів, вірить лише кожен дев'ятий. Песимістами ж у перших двох випадках можна назвати кожного дев'ятого-десятого. А у випадку з корупцією 45% керівників переконані, що вона не тільки існує сьогодні, але і нездоланна в майбутньому. Нарешті, помірні позиції висловлюють близько 40% керівників з невеликими варіаціями в кожнім випадку. У підсумку представників малого бізнесу при всій критичності їхніх оцінок сучасної ситуації можна вважати оптимістами. Це, видимо, їх "професійна" риса, що допомагає їм займатися своєю справою. Ті, хто зайнятий державним регулюванням і підтримкою малого бізнесу, відстоює інтереси малого підприємництва, у цілому більш песимістичні. Можливо, керівники і "громадські працівники" краще інформовані (відповідно до приказки: песиміст у нашій країні - це добре інформований оптиміст?). Чи оцінки самих підприємців, що виходять зі свого особистого досвіду, більш надійні, менш піддані негативному впливу засобів масової інформації і тому більш помірні? З упевненістю на це питання зараз відповісти важко.Багато наших гіпотез не підтвердилися. Наприклад, не завжди чітко виявляються галузеві розходження. Відсутні також або помітні зв'язки з географічним розмахом господарської діяльності. Одна справа, якщо зв'язку малого підприємства замкнуті в межах власного міста, інше - якщо маються ділові партнери по всій країні, третє - якщо існують стійкі контакти з далеким зарубіжжям. Але розходжень у нашому випадку не спостерігається, усіх очікують загальні труднощі. Розглянуті нами проблеми сьогодні піднімаються чи ледве не в кожнім обговоренні, що стосується питань чи підприємництва проводли за участю підприємців. Але чи робляться які-небудь практичні кроки по поліпшенню ситуації? Перші спроби прочертити нормативні границі в господарській діяльності, створити Кодекс честі підприємця були зроблені ще в 1990-1991 р., але особливого резонансу вони не мали. Останнім часом у цій області спостерігається приплив творчої активності. Тільки в 1995 р. були прийняті: Кодекс честі банкіра, Кодекс професійної етики російського суспільства оцінювачів, Кодекс члена Російської гільдії риэлтеров, Правила сумлінної діяльності членів професійної асоціації учасників фондового ринку, Кодекс рекламної діяльності^. Велике об'єднання "Круглий стіл бізнесу Росії" запропонувало "Хартію бізнесу", основною ідеєю якої є заклик до незастосування сили в ділових відносинах (трагічна смерть головного ініціатора Хартії, голови "Круглого столу" И.Кивелиди додає цьому заклику особливий відтінок). Майже одночасно Торгово-промислова палата Росії відкриває нову програму "Ділова культура". Звичайно, невідомо, чи будуть подібні хартії і кодекси виповнюватися (у тому числі тими, хто їх підписав). І обґрунтованого скептицизму на цей рахунок предосить. Але принаймні розуміння важливості проблеми уже в наявності. І тому не будемо відмовляти собі в надіях на кращу реальність. Л. ВОРОХАЛИНА, старший викладач МГТУ імені Н.Э. Баумана ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ Фінансування малих підприємств у країнах з розвитий ринковою економікою здійснюється за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Відповідно до російського законодавства, як зовнішні джерела фінансування можуть використовуватися цільові банківські вклади, паї, акції, технології, машини, кредити, товарні знаки, інтелектуальні цінності. Основними внутрішніми джерелами залучення коштів є фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви підприємця-інвестора, тобто прибуток, а також амортизаційного відрахування, грошові нагромадження і заощадження підприємців, кошту від страхування діяльності, грошові суми, одержувані як неустойки, штрафів і т.п. До неформального ринку позичкових капіталів (внутрішнє джерело фінансування) відноситься позика грошей у рідних і знайомих. Цим джерелом користаються понад '/^ підприємців у нашій країні. Відповідно до Федеральної програми підтримки підприємництва, прийнятої в квітні 1994 р., фінансування і розвиток інфраструктури малого бізнесу повинні здійснюватися через Фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції при Державному комітеті РФ по антимонопольній політиці і підтримці нових економічних структур. Участь Фонду у фінансуванні -часткове. Один з головних принципів його діяльності - умова зворотності коштів. Фонду дане право виступати заставником, поручителем, гарантом по зобов'язаннях підприємств. Коротко опишемо механізм кредитування малих підприємств. Спочатку провадиться добір представлених у Фонд проектів і програм. На цьому етапі головна задача - виявити проекти, що відповідають державним економічним пріоритетам. Надалі операції безпосередньо по кредитуванню і контроль за їхнім використанням здійснюються Фондом разом з Межэконом-сбербанком і його банками-агентами на місцях. Межэкономсбербанк узяв на себе визначені зобов'язання, що дозволяють: надавати банківські гарантії малим підприємствам для одержання кредитів у комерційних банках; збільшувати ресурси для кредитування малого бізнесу за рахунок коштів генерального банку; керувати банківською системою підтримки підприємництва; одержувати дивіденди на вкладений капітал. Банк-агент виділяє кредитні ресурси строго відповідно до переліку проектів, затвердженим у встановленому порядку Фондом, і в межах коштів кредитної лінії, відкритої Межэконом-сбербанком. Розмір маржі, стягнутої банком-агентом, встановлюється в міжбанківському договорі з Межэкономсбербанком і не може перевищувати 5°о. Тимчасове положення від 25 листопада 1993 р. містить основні вимоги, що будуть пред'являтися при розгляді заявок на одержання кредиту. Зокрема, передбачено, що питома вага кредиту в загальній сумі фінансування проекту повинний, як правило, складати 50% (але не більш 70%). Іншу частину коштів вишукує підприємець за рахунок інших джерел, у першу чергу власних. Чим більше частка інвестора у фінансуванні проекту, тим нижче процентна ставка по кредиту. Максимальний термін реалізації проекту і погашення кредиту - 1,5 року (для окремих проектів - до 2 років).Укладаючи договори з банками-агентами на надання кредитних ресурсів. Межэкономсбербанк із метою забезпечення своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків забороняє використовувати отримані банком-агентом кредитні ресурси для зарахування на депозитні рахунки, здійснення операцій по міжбанківському кредитуванню, покупки вільно конвертованої валюти, а також відволікати кошту на інші мети, не передбачені договором. Для одержання кредиту суб'єкти малого підприємництва надають відповідні документи в регіональні органи, що у місячний термін, провівши незалежну експертизу проекту, виносять висновок про доцільність виділення на нього коштів. Потім на їхній основі формується регіональна програма, що спрямовується у виконавчу дирекцію Фонду. Недоліком системи надання кредитів через Фонд є її громіздкість. Доцільно, на наш погляд, створити при Фонді совещательно-рекомендательный рада з представників суспільних об'єднань малих підприємств в особі Торгово-промислової палати РФ, банківських структур, зацікавлених міністерств і відомств. З огляду на загальний стан російської економіки і значний дефіцит державного бюджету, єдиним реальним зовнішнім джерелом фінансування малого бізнесу в даний час є банківський кредит. Для об'єктів малого підприємництва через високі ризики, зв'язаних з наданням кредиту, кредитні угоди варто оформляти під яку-небудь заставу: нерухомості, товарів, цінних паперів. Потрібно більш широко використовувати і нетрадиційні види фінансових послуг. Приблизна схема фінансування малого підприємства за допомогою лізингового кредиту укладається в наступному: підприємство хоче придбати нове обладнання; банк оплачує цю послугу, тобто 100% вартості устаткування; підприємство або бере його в банку в оренду, або використовує лізинговий кредит з наступним викупом. Термін подібного кредиту складає від 2 до 6 років. Існує також лізинг нерухомості: будівництво будинку банком і здача його в оренду підприємству з умовою його наступного викупу. При факторинговых операціях при несплаті вимог платником вони переуступаются факторинговому відділу банку, і останній платить визначений у договорі відсоток від суми вимог. Таким чином, у даному випадку відбувається переуступка простроченої заборгованості. Функціонування малих підприємств і кредитних установ у ринковій економіці, з одного боку, вимагає рішення проблеми вироблення критеріїв платоспроможності позичальника, а з іншого боку -проведення аналізу умов надання кредитів і принципів їхнього використання. Кредитна установа повинна бути упевнена в наявності в кредитуемого підприємства коштів для розрахунків, у його здатності до своєчасного погашення кредиту. На підставі даних бухгалтерського балансу можна оцінити, наскільки прибуткова діяльність підприємства і який розмір ризику, прийнятого на себе банком. При розрахунку кредитоспроможності підприємства використовуються наступні показники його хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності: коефіцієнт фінансового покриття - він характеризує загальну кредитоспроможність підприємства - відношення поточних активів до поточного зобов'язанням; коефіцієнт поточної ліквідності - відношення коштів, коштів у розрахунках і оборотних активах підприємства до поточного зобов'язанням; коефіцієнт абсолютної ліквідності - відношення коштів підприємства до поточного зобов'язанням; коефіцієнт співвідношення власних коштів і притягнутого капіталу - він характеризує фінансову стійкість підприємства; коефіцієнт оборотних коштів - відношення власних коштів до підсумку балансу. Клас кредитоспроможності клієнтів визначається шляхом зіставлення значень фінансових коефіцієнтів, отриманих на основі показників балансу, із критериальным рівнем, характерним для даного класу їхнього рейтингу. Як показники таких рівнів повинні використовуватися среднеотраслевые значення фінансових коефіцієнтів. На підставі представлених досьє клієнтів і їхньої гарантій комерційним банкам останнім необхідно розробляти власні плани фінансування дрібних і середніх підприємств, встановлюючи обсяг і терміни їхнього кредитування. Можливий наступний порядок надання їм кредитів: - складання досьє клієнта; - розробка плану фінансування; - зіставлення кредиту з результатами діяльності підприємства, якщо позичкою покривається 50-80% його витрат; - визначення класу кредитоспроможності підприємства; - вибір ставки відсотка за кредит (вона може бути постійної чи перемінний); - розрахунок строку окупності кредиту; - ухвалення рішення про термін кредитування; - визначення регулярності відшкодування кредиту; - складання контракту (договору про повернення); - перевірка і контроль різних етапів виконання контракту; - у випадку затримки чи виконання невиконання умов контракту - спільні дії по виправленню ситуації.Створення спеціальної мережі комерційних банківських структур для фінансування малих підприємств - одна з насущних проблем. Для підвищення зацікавленості банків у такій діяльності необхідно передбачити, крім загальних (зменшення ставки відсотка в 1,5 рази відповідно до указу президента РФ від 22 грудня 1993 р.), додаткову систему пільг і пріоритетів, наприклад, рекомендувати повне чи часткове звільнення від податків прибутку банків, отриманої від вкладення коштів у малий бізнес, а також визначити разом з Центральним банком Росії порядок компенсації комерційним банкам пільг по цільових кредитах для підприємств малого бізнесу. Стимулювати комерційні банки до посередництва і надання кредитів малому бізнесу буде поява організації по переобліку позик. Програми такого переобліку привабливі тим, що вони приводять до росту портфеля позик без зайвого навантаження на власні ресурси банків. Зовнішнім позабюджетним джерелом фінансування малого бізнесу, крім комерційних банків, є чи частка спон-сорское фінансування. На Заході нерідко за малою фірмою коштує велика приватна корпорація, зацікавлена в результатах роботи тих чи інших підприємств, наприклад, венчурных компаній, що беруть на себе ризик конструкторської, технологічної і проектної розробки принципово нових технологій, досвідченого і промислового їхнього освоєння. Головний стимул венчурного інвестування - прибуток від приросту вартості акцій компанії. Кредитор розраховує на те, що остання, швидко досягши стадії серійного виробництва нової оригінальної продукції, стане приносити підвищений прибуток. У цьому випадку фінансист, що надав кредит в обмін на акції нової фірми, зможе з великою вигодою реалізувати свою частку її цінних паперів. Незважаючи на те що багато хто венчурные фірми зазнають невдачі (і відповідно кошту, надані їм, приходиться списувати в збитки), прибуток, отриманий від успішних проектів, з лишком виправдує ризик. Використання венчурного капіталу поки не одержало широкого поширення в російській підприємницькій практиці, хоча вітчизняне законодавство передбачає можливість участі в інвестиційній діяльності як приватних осіб, так і підприємств різних організаційно-правових форм. Ще одним зовнішнім позабюджетним джерелом фінансування малих підприємств може служити спільне інвестування. Наприклад, у ФРН банками і страховими компаніями створюються спеціальні фірми, що беруть участь у капіталі дрібних і середніх підприємств. Спільне інвестування в нашій країні можливо через договори-підряди по фінансуванню якої-небудь розробки. У залежності від характеру виконуваних робіт і досягнутих між сторонами домовленостей фінансування провадиться шляхом часткової попередньої оплати (авансування) чи передоплати. Особливий інтерес представляє таке зовнішнє джерело фінансування, як залучення капіталів за допомогою випуску і размеще ния акцій і інших цінних паперів за посередництвом інвестиційних інститутів. Істотним недоліком акціонування як спосіб залучення додаткових коштів є можливість часткової чи повної утрати финансируемым підприємством-емітентом самостійності. Комерційні банки могли б організовувати співробітництво між вітчизняними фінансово-промисловими групами і малим і середнім бізнесом за допомогою контрактних, субпідрядних, орендних відносин. Це дозволило б з'єднати мобільність, гнучкість, ініціативу малого виробництва і міць і вплив великих підприємств. У результаті зросте конкуренція в сфері малого і середнього бізнесу за контракти з корпораціями. Фінансуванню малого бізнесу можуть сприяти кредитні програми і численні регіональні, міські, цільові фонди. Оскільки діяльність самих малих підприємств орієнтована головним чином на місцевий ринок, багато фінансових питань необхідно вирішувати за участю місцевих органів влади. Останні повинні визначити основні напрямки підтримки підприємництва, розробити комплекс необхідних заходів, вишукати матеріально-технічні і фінансові ресурси для їхньої реалізації за рахунок регіональних джерел. Велику роль в організації фінансування малого бізнесу в регіонах могли б зіграти суспільства взаємного кредиту і торгово-промислові палати, що виступають як гарантів кредиту. Суспільство взаємного кредиту - об'єднання страхової організації і банка для фінансування малих підприємств. Йому надається право робити всі короткострокові банківські операції, крім видачі цільових кредитів, насамперед комісійний^-товарно-комісійні, облік і забезпечення векселів. Названі суспільні структури повинні також давати комерційним чи банкам міським фондам свої рекомендації з кредитування окремих підприємств після відповідної перевірки їхнього фінансового стану. У цих випадках кредит може видаватися без застави.
1 2 3 4 5 Категория: Економіка підприємств \| Добавил: Aspirant (08.02.2014)
Просмотров: 349 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: