Реферат на тему:Економіка підприємст. Господарюча система та форма організації підприємства - Економіка підприємств - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Економіка підприємст. Господарюча система та форма організації підприємства. 1. П-во як господарююча система та форма організації підп-цтва. Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством. У стр-рі нац. ек-ки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосер. поєдн. різноманітні фактори в-ва для створення матеріальних благ та надання послуг, реал-ся особисті та колектив. інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.У ринковій економіці п-во самост. планує ос-новні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відноси-ни з ними, здійснює зовнішньоек. д-ть. Орга-нізаційні форми управління також визначаються п-вом. Воно вільне у виборі видів госп. д-ті та реалізує останню в межах чинного законодавства. Осн. критеріями, що визна-чають суб'єкта госп-ня як п-во, є такі: o закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару; o володіння правом юридичної особи; o наявність трудового колективу; o самостійне ведення виробничо-господарської діяльності; o використання у виробничій діяльності відповідного майна; o відсутність в організаційній структурі п-ва інших суб'єк-тів госп-ня, що володіють правом юридичної особи; o ведення справи на принципах госп. або комерц. розрахунку. Важливою відмітною рисою п-ва як суб'єкта госп-ня є його виробн-технічна, орг-на та екон. єдність. Виробничо-технічна єдність п-ва вираж. в єдності всіх структурних підрозділів п-ва, включених у єдиний про-цес виготовл. продукції або окремих частин готового виробу. При цьому п-во може склад. з технологічно різнорідних в-в, цехів та дільниць, які завдяки спільній д-ті забезпечу-ють випуск відповідної продукції (надають послуги). П-во може складатися з технологічно однорідних в-тв, цехів та дільниць. Така організація в-ва хар-ся технічною та технолог. сумісністю структур. підрозділів, од-норідн. сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів орг-ції в-ва, праці та управління. Організаційна єдність передбачає наявність постійн. труд. колективу, орг-ної структури й апарату управління, орг-них та управлінських. регламентів, інф-ної бази тощо. Економічна єдність виявляється в єдності методів госп-ня, системи обліку та звітності, оцінки д-ті структ. підрозділів. Функц-ня п-ва як надскладної соц-техн. відкритої системи та об'єкта управління забезпеч. трьома гол. процесами: отриманням засобів в-ва із зовн. середовища; виготовл. продукту; переданням продукту у зовн. середов. Якщо один із цих п-сів припин., п-во не може існувати. 2. Класифікація підпиємств за різними ознаками. Види п-в. П-ва можна класифік. за ознаками: 1) мета та хар-р д-ті(комерційні і некомерційні - доброчинні, освітні, медичні та ін. заклади); 2) форма власності; 3) націон. належність капіталу; 4) правовий статус і форма господ.; 5) галузево-функціон. вид д-ті; 6) технол. й територ. цілісність; 7) розмір за кількістю пра-цівників 2) Приватні є п-ва, що належ. окремим громадя-нам на правах прив. власності та з правом найму робочої сили.Колективне -п-во, що грунт. на влас-ності його труд. колективу, а також кооперативу, іншого ста-тутного товариства або громадської орг-ції. Комунальне заснов. на засадах власності відповідної територіал. громади. Державні заснов. на держ. власн. До держ. належать казенні п-ва. які не підлягають приватизації. 3) Національні - к-л належить п-цям своєї країни; закордонні - к-л є власністю іноз. п-ців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхід-ний контроль; такі п-ва створ. у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходж.; змішані- к-л належить п-цям двох або кількох країн; їхня реєст-р. здійсн. в країні одного із засновників такого п-ва. 4) Одноосібне п-во є власн. однієї особи або родини; воно несе відп-ть за свої зобов'язання всім майном. Таке п-во може бути зареєстроване як самостійне або як філія ін. п-ва. Кооперативні п-ва - добров. об'єдн. громадян з метою спільного ведення госп. або ін д-ті. Хар-ною їхньою озн. є особиста участь кожного у спільній д-ті, використання власного або орендо-ваного майна. Орендні п-ва. Оренда полягає в тимчасов. (на до-гов. засадах) володінні й користув. майном, необхідним орендатору для здійснення підприєм. д-ті. Господарські тов-ва є об'єдн-ми підп-ців. Повне т-во (т-во з повною відпов-тю) - всі учасники займаються спільною підпр-кою д-тю і несуть солідарну відп-ть за зобов'язан-ня п-ва всім своїм майном. Тов-во з обмеж. відпов. має статутний фонд, по-ділений на частини, розмір яких визнач-ся засновницькими док-ми; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитне т-во, яке, поряд з членами з повною відпо., включає одного чи більше учасників, відпов. котрих обмеж. особистим внеском у майно т-ва. Ак-ціонерне т-во. Гол. атрибутом такого т-ва є акція - цінний папір без встановл. терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутн. фонді т-ва; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні т-ва бувають двох видів: відкритого, акції якого розповсюдж. через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого, акції котрого можуть розповсюдж лише між його засновниками.5) Лізингові п-ва. У світовій ек-ці під такою назвою фігурують міжнар. орендні фірми-продуценти. які за відповід-ну плату здають в оренду товари споживчого призн-ня, обчислюв. техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби. 6) Ма-теринські п-ва або фірми. Особлив. їхньої д-ті є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості п-ва, які перебувають у сфері впливу гол. фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє п-во - юр. самост. орг-не утворення, що здійс. Комерц. операції і складає звітний баланс; проте мате-ринська фірма суворо контролює д-ть усіх своїх дочірніх ком-паній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційо-ване п-во є формально самостійним, але залежить від гол фірми і мусить підпорядковув. її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юр. й госп. самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за доруч. гол. п-ва, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний к-л філії належить материнській фірмі. 7) Малі п-ва, що становлять основу малого бізнесу. До них належ. суб'єкти госп. з к-тю працівників: у промисл. та буд-тві - до 200 осіб; в ін. гал. виробн.ї сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслугов. - до 100 осіб; гал. невиробн. сфери -до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Віднедавна офіцій-но заведено називати мікроп-ми суб'єктів малого п-ва із середньообліков. чис-тю працівн. до 10 осіб та обсягом виручки від продажу пр-ції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік. 3. Види господарських тов-в та хар-ка їх особливостей. Господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою еконо-мікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи част-кова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, коман-дитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць-кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язан-ня підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, по-ділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Найбільш розвинутою форм'ою господарських товариств є ак-ціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слу-жить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплат та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан-сові - створює механізм оперативної мобілізації великих за роз-міром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі диві-дендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встанов-ленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосе-редкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; со-ціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення влас-ності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих пра-цівників на власників певної частки майна підприємства. 4. Поняття акціонерного т-ва, особливості його управління, його переваги та недоліки. Найбільш розвинутою формою господарських тов-в є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слу-жить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплат та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан-сові - створює механізм оперативної мобілізації великих за роз-міром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі диві-дендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встанов-ленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосе-редкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; со-ціальні- акціонування є важливою формою роздержавлення влас-ності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих пра-цівників на власників певної частки майна підприємства. 5. Обєднання п-в:види обєднань та тенденції їх розвитку. Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створювати-ся і функціонувати два типи об'єднань підп-в та орг-цій: 1) добровільні; 2) інституціональні. Підп-ва мають право на добров. засадах об'єднувати свою науково-технічну, вироб., комерцій-ну та ін. види д-ті, якщо це не суперечить чинному антимоноп. законод-ву. Види добровільних об'єднань: o асоціації-найпростіша форма договірного об'єднання підп-тв (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації госп. діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви-робн. та комерц. д-ть будь-якого з її учасників o корпорації - договірні об"єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер-ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі-зованого регулювання діяльності кожного з учасників; o консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни-ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутнико-вого зв'язку); o концерни - форма статутних об'єднань підп-тв, що хар-ся єдністю власності й контролю; об'єднання від-бувається за принципом диверсифікації, коли один кон-церн інтегрує підп-ва різних галузей економіки (промисл., транспорт, торгівля, наукові орг-ції, банки, стра-хова справа). Після створ. концерну суб'єкти госп-ня втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі-нансовим структурам. o картелі - договірне об'єднання підп-тв однієї галузі для здійсн. спільної комерц. д-ті - регулюв. збуту виготовленої продукції; o синдикати - орган-на форма існування різновиду кар-тельної угоди, що передбачає р-цію пр-ції учасників че-рез створюв спільний збутовий орган або збутову мережу од-ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюв. заку-півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан-ня підприємств є характерною для галузей з масовим вир-вом однорід. пр-ції; o трести - монопол. об'єднання підп-тв, що рані-ше належали різним під-цям, в єдиний виробн-господ. комплекс. Підп-ва повн. втрачають свою юр. й господ. самостійність. o холдинги - специф. Орган-на форма об'єдн. капіталів: інтегров. тов-во, що безпосе-р. не займається виробн. д-тю, а використ. свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій ін. під-п-тв, які є учасн. концерну або ін. Добров. об'єдн. Холдинг здійсн. контроль за д-тю таких підп-тв. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юр. й господ. самостійн.. Проте право ви-ріш. осн. питань їхньої д-ті належить холдинговій компанії. фінансові групи -об'єднання юр. та екон. само-стійних підп-тв різних галузей нар. госп-ва. На чолі фін. груп стають один або кілька банків, які розпорядж. капітал. підп-тв, що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої д-ті. Інституціон. об'єдн., діяльність яких започатко-вується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо КабМіном України. До таких належать ви-робн, науково-техн, виробн-торговельні та ін об'єднання, що інтегру-ють стадії проектув, створення, р-ції та післяпродажного сервісного обслуговув. виробів тривалого використання. Інституц. міжгалуз. об'єдн. підп-тв та організацій створ. і діють під різноманітними офіц. назвами в агропромисл. компл., буд-ві, житлово-комунал. госп-ві та інших взаємозв'язаних секторах ек-ки Укр. До таких інтеграц.-орг-них утворень застосов. екон. методи управл. корпорат. хар-ру, які корелюють з методами управл. пер-винними ланками (підп-ми, фірмами) відпо-в. виробн-господ. Систем 6. Порядок створення та реєстрації підприємств. Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ух валено сесією Верховної Ради України 27 берез-ня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхньо-го створення, реєстрації й ліквідації, механізм здійснення ними підприємниць-кої діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарю-вання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку. Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству еко-номіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом. Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випад-ках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваже-ним ним органом, а за банкрутства - судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій До підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кре-диторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з момен-ту виключення його з державного реєстру України. 7. Банкрутство підприємства та його санація (реорганізаційні, ліквідаційні процедури, мирова угода) Б-во є неодмінною властивістю ринкових відносин і згідно закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1992р. банкрутство - визнана госп. судом неспроможність боржника відновити свою платоспром. та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через застосув. ліквідаційної процедури. Причини банкрутства: зовнішні (політичні, соціально-економічні, наукоо-технічні, зовнішньоек.) та внутрішні (незад. стратегічний план розвитку, низька якість мен-ту, недоск. мех-му ціноутвор., збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості, утримання зайвих робочих місць, технологічна неузгодженість процесу виробництва, брак належного інвестування, дефіцит власних об. коштів, нераціон. Організ. структура.) Осн. етапи порушення справи про б-во п-ва: установлення факту неплатоспроможності боржника; установлення факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство; визначення активів боржника; виявлення всіх можливих кредиторів; обґрунтування можливого плану реструктуризації або санації; проведення реструктуризації (санації), якщо вона можлива; визнання боржника банкрутом, якщо реструктуризація (санація) не дає змогу досягти очікуваного успіху. Реструктур. п-ва - здійсн. Орг-но-госп., фін-екон, правових, технічних заходів, спрям. на реорг-цію п-ва, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації. Стратегічна рестр-ція забезпечує довготермін. Конкурентоспромож. під-ва, передбачає оцінку стану під-ва, визначення стратегічної мети, розробку стратегічної концепції розвитку та інструментів її реалізації. Види рестр-ції: організаційно-правова хар-ся процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств. Технічна забезпечує такий рівень виробничого потенціалу, технології, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, що дає під-ву виходити на ринок з конкур.спр. продукцією. Економічна - мета: забезпечення відповідної сучасним умовам рентабельності під-ва, Фінансова-мета: така структура балансу під-ва, за якої показники ліквідності задовольняють вимоги ринку, відсутність проблем з погашенням кредитів. Управлінська зв'язана з підготовкою персоналу, зміну організаційної структури, менеджменту, технолог., маркетингової політики. За ступенем реструктуризації: часткова та усебічна. Порядок реструктуризації передбачає по відношенню неплатоспроможного підприємства: попередній аналіз його стану, включення до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій, поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства, обґрунтування концепції реструктуризації, розробка плану реструктуризації, розробка бізнес-плані нових реорганізованих підприємств, запровадження організаційно-економічних, правових, технічних заходів з реструктуризації, визначення економічної ефективності реструктуризації, оцінка результатів творення і функціонування нових організаційно-правових структур.Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фін-госп становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, рестр-ції п-ва, боргів і капіталу та (або) зміну організ-правов та виробн стр-ри боржника. Проведення аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства. За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На її підставі розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. План фін. оздоровлення може бути складене у формі бізнес-плану. Санація під-ва може мати фінансову підтримку з боку державних органів Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна; Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів). 8. Хар-ка підпиємництва, як форми господарювання. Підп-во - ініціативно-самост., госп-комерц, на власний ризик д-ть окремих фіз. та юр. осіб, що її цілком зорієнт. на одержання прибутку. Осн. функції підпр. д-ті 1) творча - генерув. і активне викор. новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі. 2) ресурсна - формув. і продуктивне використ власного капіталу, а також матер, інформаційних і трудових ресурсів.3) орг-но-супровідну - практична орг-ція маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших госп. справ.Підпр. д-ть може здійснюватися без викор. і з викор. найманої праці, без утворення або з утвор. Юр. особи. П-цтво здійсн. за принципами: 1) вільний вибір бізнес д-ті 2) залуч. на добров. засадах ресурсів для започаткув. і розгортання д-ті. 3) самост. формув. програми д-ті, вибір постачальн., ресурсів і споживачів продукції, установл. цін н товари і послуги, наймання працівників. 4) вільне розпорядж. прибутками, що залишаються після сплати всіх платежів. 5) самост. Здійсн. п-ми зовнішньоеконом. д-ті. Роль п-цтва: 1.Створює конкур. середовище і стає каталізатором екон. розвитку сусп-ва 2.Служить дієвим важелем для ефективних структурних змін у системі господарювання. 3.Сприяє найефективнішому використанню інвестиц., матер. і не матер ресурсів 4.Забезпечує належну мотивацію високопрод. праці Моделі підприємства 1) класична 2) інноваційна. Осн. види підпр. д-ті. Вироб. д-ть ділиться на 2 підвиди.1) у сфері безпосер. в-ва товарів за спрямованістю а) традиційна (класична) б) частково інновац; в) інноваційна. Традиційна - звичне в-во на рівні будь-якого в-ва. Частково-інноваційна - в-во традиц.. видів пр-ції із застос. Частков. інновацій - використ. техніко-технол. новацій, більш якісних х-к продуктів праці, нових елементів організа-ції вироб. процесів. Інноваційна - в-во базується на інноваціях, та з'явл. продукт з принципово новими властивостями чи навіть сферами використання. 2) виробнича підпр. д-ть за хар-ром: а) основний б) допоміжний. Основний - дає змогу випускати і реалізувати готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види, що мають не тільки уречевлений, а й не уречевлений х-р - маркетингова, лізингова, проектувальна та інші. Посередницька д-ть - це д-ть, яка репрезентує інтереси виробників або споживачів.Ділиться така д-ть на 4 види:1) агентування -форма госп., за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача підвиди: а)агенти (виробників, уповноважені зі збуту, по закупках) б) брокери - одноразовий агент або посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягнення потрібної домовленості. в) комісіонери - самостійно розпорядж. товаром, приймаючи його на комісію від комітента. г) консигнанти - реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення. 2) Суб'єкти торгово-комерц. д-ті. а) оптово-роздрібна фірми б) торговий дім - здійсн. експортно-імпортних операцій, реклама, виставки із застосуванням своїх представництв в інших країнах. в) дистриб'ютор - придбання товарів безпосер. у вироб-ників та р-ція тов. своїм пост. клієнтам. г) дилер - перепродаж то-варів від свого імені та за власний рахунок. д) комівояжер - продаж товарів із доставкою покупцям. 3) аукціонна торгівля. Форми внутрішньо державна (промислові товари, нерухомість) міжнар. (антикв., сировина, тютюн, чай ін). 4) біржове п-цтво - осн. є біржі - форма постійно діючого оптового ринку, що викон. спеціал. функції. фондові - купівля продаж цінних паперів; товарні, праці. Специфічні операції: ф'ючерсні контракти, опціони.9. Договорні взаємовідносини та партнерські зв'язки в підприємницькій діяльності. Підприємницька діяльність базується на договірних засадах. Це єдина правова форма партнерських взаємо відносин. Договір (контракт, угода) - форма документального закріп-лення партнерських зв'язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов'язки. Існує два основні види: установчий- засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб, щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї та підприємницький - згода сторін стосовно вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.Договори класиці-куються за сферами діяльності. І. Купівля- продаж, оренда, лізинг( включаючи державний контракт (державне замовлення) є письмовий документ, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поновлення державного резерву відповідними видами продукції. лізингова угода - між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, приладів та ін. технічних засобів праці.) ІІ.Підрядніпослуги:1.Договір про:- консалтинг (інформаційне обслуговування); надання юр. послуг; надання аудит. послуг; надання брокерських послуг;-рекламні послуги. 2. Договір на викон. науково-дослідних робіт. ІІІ.Трудові відносини.1. тарифна угода;2. колективний договір;3. Контракт (договір) про наймання: IV.Страхування. V.Розрахунки і кредитування. 1. Договір на розрахункове і касове обслуговування. 2. Договір позики під заставу майна.3. Договір поручительства (між трьома особами - поручитель, кредитор, боржник).4. Кредитний договір. VI.Зовн ек. д-ть. 1. Агентський договір;2. Договір на: - декларування товарів для митного контролю; - транспортно-експедційне обслуговування зовні-шньо-торгівельних зв'язків вантажів;3. Договір консиг-нації.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом. 5. Договір а експортом.6. Ліцензійний договір - між власником інновації і тим, хто бажає її використати за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті. VII.Інші договори( Доручення, комісії,про спільну діяльність) Договір має преамбулу (вступ), у якій вказано назва договору, час, місце, дата, юридична назва, основну частину зі специфічними умовами (предмет, якість товару, ціна, умови поставки, форма оплати, термін поставки, маркування, порядок здачі-прийому, відповідальність) та загальними умовами (арбітражні приписи, перелік форс-мажорних обставин) та заключну частину (необхідні додатки, юр.адреси сторін договору, підписи сторін) Співробітництв(партнерські зв'язки) здійснюються в таких сферах і в таких формах: 1.Виробництво: Виробниче коопер, проектне фінансув, управління за контрактом, підрядне в-цтво, спільне п-цтво 2.Торгівля: підпр. зв'язки закріплені угодами: звичайними, форвард., про передачу інформації у вигляді „ноу-хау", про встановл. прямих зв'язків, про експорт та імпорт товарів 3.Товарообмін: бартерні операції, зустрічна торгівля, комерційна тріангуляція 4.Фінансові відносини: факторинг, комерційний трансферт. 10. Поняття і форми міжнар. підпр. д-ті. Міжнар. підпр. д-ть - глобалізація діяльності, здійснюваної через науково-технічне, виробниче, торговельне та ін.взаємокорисне співробітництва суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів) Мотиви: можливість збільшення масштабів та ефективн. п-цтва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності. Суб'єкти МПД - фіз. особи (громадяни даної країни, іноз. громадяни та особи без громадянства дієспроможні), юр. особи, які зареєстр. в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходж., структурні одиниці суб'єктів госп.д-ті іноз. держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва), спільні п-ва, які мають пост. місцезнах. в даній країні. За рівнем інтернаціоналізації виділяють наступні форми МПД 1.Перший-найнижчий. Здійсн. окремих зовнішньоек. операцій ( експортно-імпортні та лізингові операції, консалтингові та маркетингові послуги) 2.Невисокий. Промислова кооперація (науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна) 3.Високий Спільне п-цтво (СП, ліцензування, управлення за контрактом), 4. Надвисокий Територ-виробн та багатостор. Міжнар. зв'язки (прикорд. і прибер. торгівля, створення консорціум, реалізація концесій)Регул. МПД здійсн. на нац. рівні: вищими законодавчим та центральними виконавчим органами країни, центральним банком та міністерством ек-ки, на міжнар. рівні БМР (Банк міжнар. розрахунків), МБРР, МВФ, ЄБРР МФК (Міжнародна фінансова корпорація) - філія МБРР з інвестув. в приватний сектор ек-ки, рада ООН з промислового розвитку ЮНІДО - сприяння всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН, На нац. рівні регулюються: форми іноз. інвестицій, вимоги до результатів д-ті іноземного партнера (масштаби д-ті, проф. підготовка кадрів), трансферт прибутку іноз. інвестора, інвестиційні пільги та обмеження, гарантії дотримання прав іноземного партнера. На міжнар. рівні: визначення традиц. форм інвестицій та форм, що можуть з'явитися в майбутньому; фіксація і ранжир. інвесторів, умови імпорту і заохочення іноземного капіталу, переказування коштів (гарантії його безперешкодності_, вирішення суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів(намагання підтримати позитивний імідж) Міжнародне спільне підприємство (МСП) - організаційно-правова форма об'єднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управлення, виробництва продукції, торгівлі тощо Попередні переговори щодо створення МСП завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри. Домовленість партнерів про зснувння МСП служить його статут, що має визначати: предмет та цілі д-ті, місцезнаходж., склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формув.; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності. Після переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відпов. органі загальнодержавного управлення. 11. Управління підприємством: поняття, функції та методи Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов"язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов"язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції. Функції управління - це об"єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці. 1) Планування - це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату. 2) Організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності. 3) Мотивація - це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети. 4) Контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів. Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління. Методи управління - це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально - психологічні та організаційні методи управління. 1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно - грошових відносин. 2) Соціально - психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці. 3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально - психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.12.Структура підприєм-ства, її різновиди. Поняття та класифікація типів виро-бничої структури. Структура підприємства - це внутрішня будова під-ва, склад підрозділів, система зв'язків та взаємодій між ними. Показники, що визначають структуру. 1.Пропорційність структурних ланок підприємства (ліквідація вузьких місць та над потужностей) 2.Розмір виробничих ланок 3.Рівень спеціалізації основних підрозділів 4.Характер співвідношення між основними, проміжними, обслуговуючими виробництвами. 5.Рівень концентрації виробництва 6.Ефективність розташування виробництва 7.Характер зв'язку між підрозділами У межах структури під-ва виділяють організаційну та виробничі структури. Виробнича структура - комплекс виробничих підрозділів під-ва (цехів, бригад, дільниць, ферм тощо) та форми їх взаємозв'язку. Види виробничої структури: 1.залежно від підрозділу, на основі якого формуєть-ся структура: Без цехова виробнича ділянка, роб.місце, на яких здійснення однотипних операцій або виготовлення однорідної продукції. Цехова цехи поділяють-ся на основні, допоміжні та обслуговуючі Корпусна.Корпус-сукуп-ність кількох однотипних цехів Компінацька. У виробництві з багато ста-дійністю процесів пере-робки сировини або комп-лексним споживанням єдиної ресурсної бази. 2.За характером спеціалізації підрозділів: технологічна, предметна, змішана 3. За наявністю основних та допоміжних виробничих процесів: комплексна (виробничий цикл зосереджен на одному під-ві), спеціалізована( одне під-во - один елемент виробничого циклу),яка в свою чергу поділяється на а)механіко-складальні б)складання в)механіко-обробні г)заготівельного типу У свою чергу виробничі цехи поділяються на: основні (заготівельні, обробні, складальні) допоміжні (Істру-ментальні, ремонтні, транспортні) побічні (товари широкого вжитку) Організаційна структура відображає склад управління підрозділів та систему зв'язків між ними. 13. Поняття і типи організаційних структур управління сучасними підприємствами. Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів. В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління. 1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі. 2) Функціональна організаційна структура управління - це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства. 3) Лінійно - функціональна організаційна структура управління - це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління. 4) Дівізіональна організаційна структура управління - така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища. 5) Матрична організаційна структура управління - це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно - спеціалізовані ланки - проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту. Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит"євого циклу. 14. Поняття, склад та структура персоналу підприємства. Категорії персоналу. Персонал п-ва - сукупн. постійних працівників, що отримали необх. Проф. підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.У складі персоналу підприємства виділяють наступні категорії: 1. За участю у виробничій діяльності: виробничиий персонал (персонал, зайнятий осн. д-тю) - працівники осн., доп. та обслугов. В-в, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всі зайняті у виробництві або його без посередньому обслуговуванні; невиробн. персонал (персонал, зайнятий в неосн. д-ті)- працівники житловокомун. госп-ва, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо. 2. За хар-ром виконуваних функцій: Керівники - це працівн, що займают посади керівників п-в та їх структ підрозділів (директори (ген. директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри. Повні спеціалісти (головбух, гол. інженер, повний механік тощо), а також заступники відпов до вище перелічених посад. Спеціалісти працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормуваль-ники, адміністратори, юри-сконсульти, соціологи тощо. До службовців віднос. працівн, що здійснюють підготовку та оформл документації, облік та контроль, госп. обслугов. (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, сценографісти тощо. Робітники безнос. зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріаль-них послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники. У свою чергу всі спеціалісти за кваліфікац. рівнем поділяються на: спеціалстів найвищої кваліфікації (мають наукові ступені та вчені звання), вищої кваліфікації(з вищою освітою та значним практичним досвідом) середньої кваліфікації (з середньою освітою та певним практичним досвідом) та спеціалістів-практиків(не мають спеціальної освіти, хоч і обіймають певні посади). За ступенем участі у в-ві усіх робітників поділяють на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслугов. Осн. в-ва. А за рівнем кваліфікації виділяють робітників: висококваліфікованих(2-3 роки фахової підготовки+ великий практичний досвід, виконують най-складніші роботи), квалі-фікованих(1-2 роки фахо-вої підготовки+ чималий досвід, виконують складні роботи виробничого хар-ру), низько кваліфіковані (строк фахової підготовки в кілька тижнів і певний досвід роботи, виконують нескладні роботи), некваліфіковані (допоміжний та обслу-говуючий персонал без спеціальної підготовки). 3. Розподіл персоналу за професіями та спеціальностями. Професія - це вид трудової діяльності, здійсн. якої потребує відпов. комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність - це більш або менш вузька різновидність трудової ді-ті в межах професії. Кваліфікація - це сукупн. спец. знань та практ. навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Стр-ра персоналу п-ва- відносне (процентне) співвіднош. окремих категорій персоналу в межах його загальної чисельності. У типовій структурі персоналу п-в промисловості Украйни, що склалася в останні роки робітники складають 82%, а 18% представлені разом керівниками, спеці-алістами та службовцями. 15. Продуктивність праці, її показники та методи вимірювання. ПП є узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили, що характеризує здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Зрост. ПП забезпечує збільшення реального продукту й доходу і тому є важливим показником економічного зростання країни. На рівень ПП на п-ві впливають рівень екстенсивн. використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан в-ва. Зокрема, рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Екстенс. зрост. ПП обмежується законодавчо встановленою тривалістю робочого дня. Інтенсивн. праці хар-зує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Межами підвищення інтенсивності праці є психічні та фізіологічні можливості людського організму. Можливості зрост. ПП за рахунок науково-технічного прогресу є необмеженими.Показники і методи вимірювання. Виділяють прямий (виробіток) та обернений (трудомісткість) показники рівня продуктивності праці. Виробіток - це кількість продукції (робіт, послуг), що вироблена одним працівником за одиницю робочого часу. В залежності від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції, показники рівня виробітку поділяються на вартісні, натуральні та трудові. Натуральні (обсяг продукції - в фіз одиницях) можуть бути застосовані лише на п-вах, що випускають однорідну продукцію. До переваг натур. показників належить точність та наочність. Різновидом натур. є умовно-натуральні вимірювачі (тонна умовного палива та ін.) Трудові можуть застос. на дільницях, в цехах, що випускають однорідну продукцію за наявності значних обсягів незавершеного в-ва. Недолік: нівелюють якість праці. Вартісні (обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями)- найбільш універсальні. Недолік: завищення ціни монополістами може показувати фіктивне зростання їх продуктивності праці. Трудомісткість - обернений показник рівня ПП, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) 16. Кадрова політика. Системи формування, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів Головна мета кадрової політики полягає в забезпеченні нині і в майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації. Досягнення кінцевої мети кадрової політики має передбачити виконання таких основних функцій: 1. Розробка та корекція стратегії форсув. та використ. труд. потенціалу відпов. до змін в умовах госп-ння 2. Набір і формув. необх. категорій персоналу 3.Підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності 4. Оцінка персоналу (контроль відповідності потребам виробництва)5.мотивація дотрим. належного режиму трудової діяльності та високої ПП 6.моніторинг безпеки праці 7.соц захищеність персоналу пп-ва 8. Реалізація контактів між керівництвом та представниками трудового колективу. Система управління персоналом -багатовекторна діяльність відповідних відділів (служб) пп-ва, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади. Підсистеми управління персоналом: 1.умови праці- охорона, безпека, естетика праці 2.труд. віднос.- групові, особисті, з керівництвом, врегулюв. конфліктів 3.оформлення та облік кадрів 4.маркетинг, прогнозув. та планув. персоналу 5.розв-к труд. потенціалу 6.стимул. праці 7. надання юр. послуг - виріш. правових питань труд. відносин 8. створ. соц. Інфрастр-ри 9. Вибір і застос. орг-них стр-р управління. Розрізн. зовн. та внутр. джерела набору персоналу. Зовнішні: 1.держбюро з працевлаштув, біржа праці 2.комерційні п-ва з працевлаштув.3.система контрактів п-в з навч. закладами 4.обяви в пресі, на радіо і т.п. Внутрішні: 1.підготовка працівників через навчання на пп-ві 2.просування по службі власних працівників 3.звертання до власних працівників з проханням порекомендувати на роботу знайомих, родичів і т.п. 4. Інформування колективу про наявні вакансії. 17. Заг. х-ка осн. напрямків наукової орг-ції праці. Наукова орг-ція праці (НОП) - сукупність заходів спрямованих на планомірне та максимально доцільне використання праці робітників з метою забезпеч високої продуктивності. Задачі НОП: 1) економічні - максимізація продуктивності праці; 2) психофізіологічні - забезпеч. Найсприятливіших умов праці, усунення психологічних і фізіологічних факторів, що тиснуть на людину; 3) соціальні - підвищення змістовності та привабливості праці. Напрямки НОП: 1. формування форм поділу і кооперації праці. Кооперація - об'єднання трудової д-сті працівників для спільної цілі: - міжцехова форма кооперації; - внутрішньоцехова (міждільнична); - бригадна (між окремими виконавцями): спеціалізовані бригади - 1 спеціальність, 1 ф-ція; комплексні бригади працівники різних спеціальностей надають комплекс робіт; змінні бригади - всі працівники працюють в 1 зміну; *наскрізні бригади - члени бригади розподілені по змінах. 2. покращення орг-ції обслуговування роб. місць. Принципи раціонального забезпечення: плановість забезпечення всім необхідним для високопродуктивної роботи; попередження можливих простоїв; комплексність обслуговування. 3. раціоналізація методів праці; 4. вдосконалення практики мотивації праці; 5. покращення підготовки підвищення кваліфікації кадрів; 6. покращення умов праці; 7. зміцнення дисципліни праці; 8. раціональна орг-ція праці керівників і спеціалістів. 18. Характеристика виробничих засобів підприємства. Класифікація та структура основних засобів (ОЗ)Основні фонди (засоби) поділяються на основні виробничі та основні невиробничі засоби. Основні виробничі засоби (ОВЗ) -засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Джерелом простого відтворення ОВЗ є амортизаційні відрахування. Основні невиробничі фонди(ОНФ) за тривалістю використання (> 1 року) та характером перенесення вартості на продукцію подібні до ОВЗ, але вони не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва. Джерелом їх відтворення є прибуток підприємства. До ОНФ відносять житлово-комунальні господарства, будинки відпочинку, спортивні табори, об'єкти соціально-побутового призначення. Класифікація ОЗ. Видова класифікація (застос. в бухобліку): 1. Земельні ділянки 2. Капітальні витрати на поліпшення земель 3. Будинки, споруди, передавальні пристрої 4. Машини та обладнання 5. Транспортні засоби 6. Інструменти, прилади, інвентар 7. Робоча і продуктивна худоба 8. Багаторічні насадження 10. Інші ОФ. Відповідно до податкового обліку ОЗ класифікують за функціональним призначенням на: 1. Перша група -будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої 2. Друга група -транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи та ін. машини для автоматичної обробки інформації. 3. Третя група -інші ОФ, включаючи с/г машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження. Виділяють активну та пасивну частини ОФ. До активної частини (машини, устаткування, інструменти, прилади для вимірювання та ін.) відносять ОЗ, що беруть безпосередню участь у виробництві. До пасивної частини (будівлі, споруди) відносять ОФ, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього. Структура ОЗ. Функціональна (технологічна) структура ОФ -співвідношення різних груп ОФ у їх загальній вартості. Технологічна структура залежить від виробничих та матеріало-технічних особливостей галузі, технічного рівня виробництва, форм відтворення ОФ, форм суспільної організації виробництва. Загалом, чим більше питома вага активної частини ОФ, тим прогресивнішою є їх структура. Галузева структура - співвідношення величини ОФ різних галузей у їх загальній вартості. Вікова структура- співвідношення різних вікових груп ОФ у їх загальній вартості. 19. Облік та оцінка осн. засобів підпр-ва Облік ОФ здійсн у натуральних та вартісних показниках. Натуральні показники ОФ застосовуються для розрахунку виробн потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану ОФ. Вартісні пок-ки ОФ дають змогу визначити заг. їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розрахувати собіварт. продукції. Види вартісної оцінки ОЗ: 1.Первісна вартість - факт. собів. ОФ, виплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Склад. з таких витрат: суми, сплачені постачальникам засобів праці; будівельно-монтажні роботи; реєстрац. збори, держмито та аналогічні платежі; ввізне мито; суми непрямих податків (якщо вони не відшкодов. п-ву); витрати на доведення до стану, придатного до використ. та ін. 2. Справедлива (реальна) вартість - сума, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійсн. угоди між компетентними, обізнаними, заінтерес. та незалежн. сторонами. Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова варт. ОФ 3. Відновлена вартість - сума коштів або інших форм компенсації, яку необх. було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності. 4. Залишкова вартість -різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був занесений на баланс та сумою зносу. 5. Залишкова вартість ОФ на час вибуття їх з експлуат. наз. ліквідаційн. вартістю. Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими (приблизними). П-во здійс переоцінку об'єктів ОФ, якщо їх залишкова вартість значно (>10%) відрізн. від справедливої вартості на дату складання балансу. Переоцінена вартість та сума зносу об'єкта визначаються множенням на індекс переоцінки, що обчислюється діленням справедливої вартості об'єкта на його залишкову вартість. 20. Знос основних фондів, види зносу та їх показники Знос ОФ- втрата ними своєї вартості. Розрізняють знос фізичний та моральний.Фізичний знос- це втрата ОФ своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й бездіяльністю (руйнування від атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного зносу ОФ погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики -знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість ОФ, їх технічна досконалість, особливості технологічного процесу, режим роботи, організація догляду, якість і своєчасність ремонту, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності тощо). Розрізняють частковий (усувний) та повний (неусувний) фізичний знос. Рівень зносу ОФ та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки ОФ. Коефіцієнт фізичного зносу: , де - сума амортизаційних відрахувань; - первісна вартість ОФ; -витрати на капітальний ремонт ОФ від початку їх експлуатації. Відсоток фізичного зносу можна визначити за ф-лою: , де - корисний та нормативний (корисний) строк служби ОФ, Л-ліквідаційна вартість у відсотковому виразі. Моральний знос -зменшення вартості ОФ під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці, а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування. Моральний знос виявляється в двох формах: перша -знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення та друга - знецінення старих ОФ як наслідок створення нових, більш ефективних. Коефіцієнт морального зносу першої форми:, де - відновлена та первісна вартість ОФ. Коеф. мор. зносу другої форми:, де - повна вартість застосовуваного та нового засобу праці.
1 2 3 4 5 Категория: Економіка підприємств \| Добавил: Aspirant (07.02.2014)
Просмотров: 549 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: