Реферат на тему:Зв’язки України з Південноамериканськими державами - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Зв’язки України з Південноамериканськими державами. Серед багатьох проблем, які має вирішувати Україна як одна з нових незалежних держав і як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, є проблема плідної участі в широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах. Починати доводиться майже з нульової позначки. Адже за роки радянської влади весь економічний потенціал України був зорієнтований винятково на союзний ринок, її питома вага у зовнішній торгівлі колишнього Радянського Союзу була незначною й повністю регламентувалась централізованими московськими структурами. Тому Україна не має власного досвіду на цьому терені. Орієнтуватися доводиться на загальносвітовий досвід та на досвід високорозвинутих держав, які, власне, і є законодавцями сучасних міжнародних економічних відносин. Зовнішньоекономічні зв'язки здійсню-ються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин. Провідна роль зовнішньої торгівлі визначається її впли-вом на економічне зростання, а також тим, що товарний експорт залишається головним джерелом надходження іно-земної валюти для всіх країн регіону. Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами, постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного прогресу й основаних на його досяг-неннях нових технологій та інших факторів, серед яких не останнє місце належить прагненню до економічної само-стійності. Великих надходжень сучасної техніки потребує індустріалізація. Завдяки зовнішній торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транс-портних засобів, приладів, необхідних для нового будівниц-тва та реконструкції старих галузей. Такі потреби в імпорті передбачають реалізацію певних видів продукції на зовніш-ньому ринку. Тому проблема експортної торгівлі не лише зберігає своє значення, а й набуває особливої актуальності. Подібно до інших сфер економіки, зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, імпортні запити здебільшого випереджають експортні мож-ливості, а тому більша частина країн регіону часто потерпає від дефіциту торговельного балансу. У 70-ті — першій половині 80-х років постійний дефіцит торговельного ба-лансу мали Бразилія, Коста-Ріка, Мексика, Гаїті, Доміні-канська Республіка, а також Барбадос та Ямайка. З актив-ним сальдо за цей період зводила свою зовнішню торгівлю лише Венесуела. Та все-таки нерівномірність розвитку дає-ться взнаки і в іншому. Друга половина 80-х років була більш сприятливою. Латинській Америці протягом 1986— І 991 pp. вдавалося зберігати в цілому позитивне сальдо у зовнішній торгівлі. Розвиток національної економіки, розширення внутріш-нього ринку викликали тенденцію до зниження питомої ваги експорту у ВНП регіону: 15% у 1950 p., 10 — у 1970 p., 9% — у 1975 р. Зниження відбувається головним чином за рахунок найбільш розвинутих країн регіону, таких як Брази-лія, Аргентина, Мексика, де цей показник становить 6 — 8%, у той час як у Болівії, Перу, Еквадорі та деяких інших країнах — 10 — 15%, а в таких, як Венесуела, Гайяна, Тринідад і Тобаго й інших, перевищує 30%, в Гватемалі, Коста-Ріці, Сальвадорі та ще деяких — 45 — 50%. У країнах регіону, передусім Центральної Америки та Карибського басейну, питома вага імпорту досить висока, що пояснюється низьким рівнем розвитку обробної проми-словості, енергетики, недостатнім рівнем диверсифікації сільського господарства. Велика різниця між окремими країнами і за обсягом зовнішньої торгівлі. У Бразилії, наприклад, експорт перевищив у 1985 р. 25 млрд дол., а в Гаїті — 174 млн дол. На товарну структуру зовнішньої торгівлі латиноамери-канських країн впливає їхнє залежне становище на світово-му ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисловості після Другої світової війни сприяв деяким зрушенням у структурі експорту, агросировинна спеціалізація за регіоном зберігається, хоча й простежуються деякі позитивні зміни. У 1975 р. питома вага продовольства, палива і сировини у структурі експорту становила 82% за вартістю, 1985 р. — 67,7%. Предметом експорту всіх латиноамериканських країн є продовольчі товари. До найбільших експортерів сільсько-господарської продукції, як зазначалось, належать: Бразилія та Колумбія — кави, Аргентина — зернових, Еквадор — бананів, країни Центральної Америки — кави, бананів. Деякі з цих країн експортують нафту та лише кілька з них — Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго, Болівія — є «чистими» експортерами цього продукту, експорт якого перевищує імпорт. Латинська Америка відома також як великий експортер руд чорних і кольорових металів, бавовни, вовни, шкір та іншої сировини. До числа експортерів цієї групи товарів належать: Чилі як експортер міді; Перу — свинцю, цинку, міді; Болівія — олова; Ямайка — бокситів; Бразилія, Мексика, Перу — бавовни; Аргентина, Уругвай — вовни, шкірсировини тощо. Залишається традиційною залежність багатьох латиноамериканських країн від експорту обмеже-ного кола сировинних товарів. Половина і більше експорту Чилі припадає на мідь, Болівії — на олово, Еквадору — на нафту, Уругваю — на вовну, країн Центральної Америки — на каву та банани. Понад 90% валютної виручки від експорту одного товару мають: Венесуела, Тринідад і Тоба-го — нафти, Ямайка — бананів. Лише в Мексиці, Аргенти-ні — експорт порівняно диверсифікований. Звичайно, у загальному процесі виходу України на рівень світогосподарськоих зв'язків на правах суверенної держави вже визначилися головні напрями й пріоритети. Як у політичній5 так і в економічній сферах серед першочергових є відносини з найближчими сусідніми та з високо-розвинутими країнами Заходу, що розцінюється як явище цілком закон3мірне j виправдане в плані історичного досвіду, політичне,! доцільності, певного рівня розвитку економічних відноьин5 орієнтованих на останні досягнення науково-технічного прогресу. Історичний досвід країн Латинської Америки у становленні нацюн5льних економік і утвердженні їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин багато в чому може стати «інформацією для роздумів» у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу. Варто зупиняйся хоча б на тому, що переважна більшість країн Латинської Америки на рубежі XX і XXI ст. так і залишається периферією для небагатьох великих і розвинутих, у сучасному розумінні слова, держав. Чи не те саме відбувається у наш час з нашими сусідами? Адже факт, що західноєвропейськими розвинутими країнами Східна Європа сприймається як регіональна, тобто європейська периферія. Україна, що прагне стати повноправною європейською державою; ще багато в чому поступається перед своїми європейськими сусідами. Країни Східної Європи володіють власним досвідом здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, Україна такого досвіду не має. Перед українською державою постала проблема вироблення власне принципово нової, порівняно з імперською, моделі економічних стосунків з країнами Латинської Америки. Вона має спиратися насамперед на всебічно визначені й обґрунтовані економічні інтереси. Тому починати доведеться з відмови від імперської спадщини у цій сфері, від політичних цілей та ідеологічних амбіцій, які брали гору над економічними інтересами у взаємовідносинах з країнами «третього світу». Доведеться також долати відчутну незбалансованість торгівлі з регіоном, яка, до того ж, була вкрай нестійкою. Структуру експортно-імпортних зв'язків України з Латинською Африкою повинна, очевидно, формуватися відповідно до загального характеру експорту-імпорту країн регіону. В наш час є помилкою сприймати Латинську Америку лиш як джерело сировини. Країни латиноамериканського регіону давно вже не «бананові республіки», у деяких з них створено сучасні виробництва на базі новітніх технологій, а експорт високоякісних конкурентноздатних готових виробів обробної промисловості на світовий ринок став звичайним Явищем. Саме із врахуванням таких змін Україна може розвивати взаємовигідні економічні зв'язки скажімо, з Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Венесуелою та Іншими країнами регіону. Зовнішньоекономічні відносини мають бути орієнтовані на співробітництво на рівні об'єднань, фірм, підприємств на основі глибокого аналізу галузевого спектра співробітництва — від галузей, основаних на новітніх технологіях, із врахуванням конверсійних процесів в оборонних виробництвах, до сільського господарства. Міждержавний рівень зовнішньоекономічних взаємин має ґрунтуватися на загальній концепції ринкового господарства, в умовах якого головним суб’єктів зовнішньоекономічних зв'язків є промислове об єднання або підприємство. А тому повинен бути створений механізм заохочення українських підприємців до встановлення прямих зв'язків із зарубіжними партнерами. В інтересах України встановити зв'язки з такою досить впливовою міждержавною інтеграційною структурою регіону, як Латиноамериканська Економічна система (ЛАЕС). Заснування безпосередніх зв'язків з цією організацією, яка має багатий досвід об'єднання країн з різною соціально-економічною і політичною орієнтацією, демонструє вдале поєднання інтересів малих і великих держав, що мають неоднаковий рівень економічного розвитку, може слугувати ланкою опосередкування розвитку ділових стосунків України з країнами-членами ЛАЕС, а також з різноманітними міждержавними підприємницькими організаціями, з галузевими і субрегінальними механізмами та інститутами. Такими ж корисними можуть стати різноманітні форми і рівні співпраці з Іншими латиноамериканськими регіональними організаціями, такими, наприклад, як ОАД, Група Ріо, Латиноамериканська Асоціація Інтеграції, МЕРКОСУР, Угода про вільний північноамериканський ринок тощо. Доцільно було б також розвивати на нових засадах, позбавлених імперського регламентування, двосторонні відносини з Республікою Куба, що була чи не єдиною країною Латинської Америки, економічні зв'язки з якою, хай навіть керовані центрально-імперськими структурами, мали більш-менш визначений і постійний характер і сприяли формуванню певних традицій та досвіду. Ці традиції та досвід повинні бути закріплені й збагачені, а двосторонні економічні відносини треба будувати із врахуванням докорінних змін і перетворень в Україні і Кубі, без політичних та ідеологічних амбіцій часів імперської доби. І, як знати, можливо, розвиток зв'язків з Республікою Куба виведе на ту модель двосторонніх взаємовигідних відносин, яка стане взірцем, прикладом для економічних стосунків з рештою країн Латинської Америки. Одним словом, без перебільшення можна сказати, що Україна має «заново відкрити» для себе Латинську Америку як один із регіонів світу, що несе в собі невичерпні потенційні можливості як для дво-, так і для багатосторонніх економічних, технологічних і науково-технічних зв'язків. Список використаної літератури Економіка зарубіжних країн: Підручник / За ред. Філіпенко А.С. – К., 1998. Словник-довідник з соціальної та економічної географії. – К., 2001. Соціальна та економічна географія світу / За ред. Ковалевського В. – К., 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (19.06.2014)
Просмотров: 261 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: