Реферат на тему: Зайнятість і безробіття - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Зайнятість і безробіття. План 1. Зайнятість та її основні форми. 2. Сутність та причини безробіття. 3. Література Зайнятість та її основні форми. Основна частина економічно активного населення — зайняті особи, яких в Україні у 1990 р. було 25,4 млн осіб, а у 2001 р., за офіційними заниженими даними, — 21 млн осіб. Рівень безробіття зріс на 12,5 %, а кількість найманих працівників за цей самий період скоротилась з 24,7 до 15,8 млн осіб. Зайнятість — сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Вона відображається у певних економічних категоріях: статус зайнятості (індивідуальна, у тому числі сімейна); колективна трудова (підприємці, само-зайняті); ринок праці; інтенсивність і продуктивність праці; мобільність робочої сили; загальноосвітня і професійна підготовка кадрів; наймання і звільнення; заробітна плата тощо. Зайнятість, як і економічні кризи, має циклічний характер. На її рівень і динаміку змін впливають стан економічної кон'юнктури, обсяг внутрішнього ринку (ступінь проникнення на нього іноземних компаній, рівень платоспроможності населення) та можливість експансії національними компаніями зовнішніх ринків, особливості державної економічної політики (інвестиційної, податкової, кредитно-фінансової та ін.), участь держави у міжнародному суспільному поділі праці і т. ін. В Україні на зайнятість впливають такі додаткові чинники, як процес роздержавлення, зокрема приватизації, структурні перетворення у народному господарстві, обсяг іноземних інвестицій, рівень інфляції тощо. У розвинутих країнах зайнятість населення постійно збільшується. Так, у США з 1973 р. до кінця 90-х років вона зросла з 87 до понад 128 млн осіб, в країнах ЄС — з 135 до 140 млн осіб. У слаборозвинутих країнах зайнятість, хоча й зростає, але дуже низькими темпами, і супроводжується збільшенням кількості безробітних. Унаслідок цього у масштабах планети питома вага зайнятих значно скорочується. Про це свідчить той факт, що чисельність робочої сили світу становить приблизно 2,5 млрд осіб, але до ЗО % з них не мають роботи. Щорічно кількість безробітних зростає на кілька мільйонів. Істотні зміни відбуваються у складі зайнятого населення:— у розвинутих країнах неухильно скорочується частка зайнятих фізичною працею та у сфері матеріального виробництва. Так, якщо у США фізичною працею наприкінці XIX ст. було зайнято до 95 % працівників, то наприкінці XX ст. — приблизно 20 %;— швидко зростає частка зайнятих у сфері нематеріального виробництва: у США та деяких інших розвинутих країнах вона перевищила позначку 75 %. У цій країні з середини 70-х до кінця 90-х років XX ст. зайнятість у сфері послуг збільшилась з 53 до 93 млн, тоді як в ЄС — з 62 до 74 млн;— високими темпами збільшується зайнятість у науковому та інформаційному комплексі, тобто фахівців зі збирання, оброблення та надання інформації, науковців;— стає дедалі обсяговішою частка інженерно-технічного та адміністративно-управлінського персоналу (нині у розвинутих країнах вона становить від 25 до 30%). Такі зрушення вимагають поліпшення якості робочої сили. Відповідно до Закону "Про зайнятість населення", прийнятого Верховною Радою України у 1991 p., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом; працюють самостійно (ГГП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях, товариствах; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які набувають професійної підготовки або перепідготовки з відривом від виробництва; учні та студенти денної форми навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими і людьми похилого віку; громадяни інших країн, що працюють у народному господарстві України. Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну та ефективну. Повна зайнятість — це надання суспільством усьому працездатному населенню змоги займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце у суспільстві з урахуванням доцільності використання і перерозподілу трудових ресурсів, їх статевої, вікової і освітньої структур. Цей вид зайнятості не завжди ефективний, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості або залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів тощо. Ефективна зайнятість — зайнятість, здійснювана відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності і результативності, зорієнтована на скорочення непрестижної, важкої фізичної праці. Повній зайнятості (характерній для колишнього СРСР) властиві переважно екстенсивне економічне зростання, низька заробітна плата, наявність прихованого безробіття, відсутність або незначна мобільність робочої сили тощо. Так, у СРСР з майже 140 млн осіб, зайнятих у народному господарстві у 1989 р., до 40 млн можна вважати умовно зайнятими, тобто такими, що за ефективної зайнятості при капіталізмі виявилися б зайвими, що свідчить про гуманність системи. Така категорія працівників була найменш зацікавленою у підвищенні свого професійно-кваліфікаційного рівня, збільшенні продуктивності праці тощо. Наслідками були гальмування науково-технічного прогресу, розвитку основної продуктивної сили, тобто людини-працівника, а отже, і людини-власника, що стримувало поступальний рух економічної і соціальної систем, поліпшення трудової моралі та ділової етики тощо загалом. З огляду на це об'єктивною стала необхідність переходу до прогресивнішої моделі зайнятості — ефективної. На противагу повній зайнятості вона зорієнтована на використання висококваліфікованої, дорогої, мобільної робочої сили з вищим рівнем освіти, сформованими рисами сучасного працівника і розвинутими ознаками людини-власника, на зайняття змістовною працею та ін. Ефективна зайнятість також передбачає вільний вибір місця роботи, широке впровадження гнучких форм зайнятості, оплату повної вартості робочої сили, тобто тісніший зв'язок заробітної плати з результатами праці тощо. Трудова діяльність відповідно до форм власності здійснюється на державних, колективних і приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення у розвинутих країнах зайнята у недержавному секторі. Якщо збільшення частки зайнятих у сфері послуг цілком узгоджується з особливостями структурних зрушень в економіці, то скорочення зайнятості в освіті, культурі, мистецтві й науці України відображає гостру соціально-економічну кризу в країні, що супроводжується масовим зубожінням населення. Сутність та причини безробіття. Протилежною стороною зайнятості є безробіття. Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, а отже, реалізувати власність на свою робочу силу, стає відносно надлишковим щодо ефективності капіталу, поповнюючи резервну армію праці. За визначенням МОП, безробітною є людина, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. За Законом України "Про зайнятість населення", безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони спроможні і готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, тобто роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. Безробітними в Україні не можуть вважатись особи, молодші 16 років, ті, хто вперше шукає роботу і не має професії, відмовляється від професійної підготовки або перепідготовки, особи, що отримують пенсію, а також ті, хто двічі відмовився від запропонованої прийнятної роботи. За Законом України "Про зайнятість населення", така робота — це робота, яка відповідає рівню освіти, професії, спеціальності, кваліфікації працівника і знаходиться у межах транспортної доступності. Для тих осіб, хто вперше намагається працевлаштуватися, прийнятною є робота, яка вимагає попередньої професійної підготовки. Якщо безробітний отримує допомогу, то для нього прийнятною може вважатися та робота, для виконання якої необхідно змінити професію. Отже, для отримання статусу безробітного слід зареєструватись в службі зайнятості, вести активний пошук роботи, не мати інших джерел доходу і не ухилятися від запропонованої прийнятної роботи. Очевидно поняття "безробіття" охоплює такі основні аспекти як потреба в праці, прагнення безробітного працювати, пошук роботи і відсутність трудової діяльності. Найважливішими практичними ознаками безробітного, які випливають зі згаданих вище аспектів (і дають у розвинутих країнах підставу для виплати допомоги по безробіттю), є обов'язковість його реєстрації на біржі праці, активний пошук роботи останнім часом, певний строк працевлаштування у попередній період (ця ознака є вагомою для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу) і звільнення з боку підприємця (але не добровільне), готовність стати до роботи за пропозицією біржі праці (бюро зайнятості або відповідної структури), відсутність інших доходів, крім допомоги по безробіттю, перебування в статусі безробітного визначений законодавством час, після чого величина виплат по безробіттю скорочується (що примушує безробітного шукати нове місце роботи). Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Т. Мальтус. Його концепція з певними модифікаціями існує й досі. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо. У середині 50-х років XX ст. виникла технологічна концепція існування безробіття, згідно з якою причиною його появи є науково-технічний прогрес, технічні зміни у виробництві, особливо несподівані, непрогнозовані. Боротися з безробіттям, на думку авторів концепції, слід шляхом обмеження темпів і масштабів технологічного прогресу, його сповільнення. Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат. Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили. Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття. У Марксовій теорії таке явище отримало назву "всезагального закону капіталістичного нагромадження" — збільшення національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу й кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, що супроводжується збільшенням відносної промислової резервної армії праці. Проте такої обернено пропорційної залежності в дії цього закону за сучасного капіталізму не існує, але спостерігається певна непропорційна кореляція; не існує також однобічної спрямованості між збільшенням злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Водночас західні вчені звертають увагу на сучасну тенденцію до збільшення абсолютної бідності з ростом національного багатства у розвинутих країнах1. Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Технологічна концепція безробіття цим і обмежується, але цього недостатньо, бо за розвинутого гуманістичного суспільства звільненим працівникам має надаватися можливість працевлаштування в інших сферах і галузях, для зайнятих — скорочуватися робочий день. Повинна бути відсутньою подвійна (на двох і більше роботах) зайнятість (на початку XXI ст. 8 % американців були зайняті на двох роботах), надурочні роботи (у США вони з 1956 по 1992 рік збільшились з 2,8 до 3,9 години на тиждень, в ЄС — у 11 країнах заборонені) та ін. Тому пояснення причин безробіття доповнюється щодо суспільної форми: це умови конкурентної боротьби, особливості капіталістичного нагромадження, за яких безробіття є необхідним (наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття) і слугує важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працюючих та ін. Проте закон капіталістичного нагромадження не є всезагальним, оскільки діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і навіть протягом не всього періоду існування капіталізму. Крім того, дія закону поповнюється новими властивостями. Зокрема, між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, з одного боку, і збільшенням відносної, резервної промислової армії праці — з іншого, існує кореляційна непропорційна залежність. У той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоча й головною) причиною, а певним комплексом факторів. До них належать: структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його еволюційна форма — науково-технічна революція, пошук працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на товари і послуги тощо. Капіталістичний закон народонаселення, який є конкретизацією загального закону капіталістичного нагромадження, діє за поточного, аграрного, застійного перенаселення. Поточне перенаселення породжується структурними і технологічними змінами в економіці, кризами над- і недовиробництва та ін. Категорію безробітних, що виникає внаслідок цього чинника, утворюють люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом через нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил у різних сферах, галузях і регіонах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення класифікується як коротко- і середньострокове безробіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць, що змушує сільських працівників залишатись у селі, підробляючи при цьому у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні робітники, надомники та ін.). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні і ті, що тривалий час не можуть знайти роботу). Приховане безробіття спостерігається в окремих галузях на підприємствах, де кількість працівників перевищує необхідну для виробництва. Ця форма існує в Україні та інших країнах СНД, а також виникає у державному секторі економіки розвинутих країн у період кризи. Водночас приховане безробіття слугує засобом стримування соціального вибуху. У західній економічній літературі виокремлюють: 1) фрикційне безробіття — зумовлене плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого; ускладненнями, пов'язаними з пошуком нового місця роботи та спричиненими неповнотою інформації про вакантні робочі місця тощо, тобто з недоліками ринкового механізму. Таке безробіття, зазвичай, характеризується як короткострокове і мінімальне; 2) структурне безробіття — за наявності вакантних робочих місць через професійну невідповідність, географічну віддаленість місця роботи, недостатню професійну підготовку та ін. Воно зумовлене тривалими структурними зрушеннями в економіці і тому носить, як правило, довгостроковий характер; 3) технологічне безробіття — витіснення працівників внаслідок впровадження комп'ютеризації та автоматизації технологічних процесів нової техніки; 4) сезонне безробіття — працевлаштування протягом певного періоду, як правило, у сільському господарстві; б) циклічне безробіття — зумовлене економічними циклами, у тому числі кризами, що супроводжуються значним скороченням використання виробничих потужностей; б) конверсійне безробіття — пояснюється закінченням воєнних дій, значним скороченням виробництва військової продукції. Існує також безробіття, спричинене демографічними факторами, тобто швидким припливом молоді і жінок на ринки робочої сили внаслідок демографічного вибуху. За віком населення також виділяють молодіжне безробіття, безробіття людей старшого віку та ін. Безробіття завдає значних економічних збитків державі. Згідно з оцінками західних експертів, збільшення безробіття на 1 % призводить до втрати річної продукції більше ніж на 2 %. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію. Лише у США кількість таких осіб — до 2 млн. У цій країні за 1946—1966 рр. люди найманої праці втратили від безробіття майже 230 млрд дол. Україна під час кризи 1991—2003 рр. втратила до 200 млрд дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних становить понад 600 млн осіб. В Україні у 90-ті роки XX ст. налічувалося до 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило приблизно 35 % сукупної робочої сили. Офіційна статистика України штучно занижує не лише рівень безробіття, а й інші найважливіші для визначення життєвого рівня показники. Так, на думку американського економіста В. Квінта, рівень офіційно визнаного безробіття в Україні становив лише 4 % від працездатного населення, а насправді — на 13 % вище, ніж у середньому по країнах, які у травні 2004 р. вступають до ЄС. Це позначається і на безробітних — вони відчувають значний психологічний тиск, частіше хворіють на серцеві, нервові захворювання, більше схильні до відчайдушних вчинків. Щоб завуалювати наявність великої кількості безробітних, західні вчені (М. Фрідмен та ін.) запропонували показник "природний рівень безробіття", зумовлений міграцією, плинністю робочої сили, демографічними чинниками, які насправді спричинені передусім соціально-економічними факторами. Крім того, використовується поняття "повна зайнятість", яка в західній економічній літературі значною мірою ототожнюється з фрикційним безробіттям. Природний рівень безробіття означає також відсутність інфляційного зростання цін і заробітної плати. На думку М. Фрідмена, це поняття повинно відображати реальне співвідношення підприємців і найманих працівників на ринку праці без втручання держави. Проте оскільки без державного регулювання економічної системи, зокрема ринку праці, така система функціонувати не може, а ринок робочої сили (а отже, і ринок праці) є найбільш регульованим, поняття "природний рівень безробіття" втрачає статус науково обґрунтованої категорії. Література 1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995. 2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: Международные отношения. 1994. 4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000. 5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999. 6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. 7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с. 8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000. 9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с. 11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991. 12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982. 13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997. 14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (21.06.2014)
Просмотров: 509 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: