Реферат на тему:Загальна характеристика методів організації виробництва - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Загальна характеристика методів організації виробництва. План 1. Метод організації індивідуального виробництва. 2. Метод організації потокового виробництва. 3. Метод групової організації виробництва. Методи організації виробництва становлять сукупність способів, прийомів і правил раціонального поєднання основних елементів виробничого процесу в просторі і часі на стадіях функціонування, проектування й удосконалення організації виробництва. Метод організації індивідуального виробництва. Цей метод використовується в умовах одиничного випуску продукції або виробництва її малими серіями і передбачає:— відсутність спеціалізації на робочих місцях;— застосування універсального устаткування, розташування його групами за функціональним призначенням;— послідовне переміщення деталей з операції на операцію партіями. Умови обслуговування робочих місць відрізняються тим, що працівники майже весь час користуються одним набором інструментів і невеликою кількістю універсальних пристосувань, потрібна лише періодична заміна інструмента, що затупився або зносився. На противагу цьому підвезення деталей до робочих місць і відправлення деталей за умов нового завдання або під час приймання закінченої роботи відбувається кілька разів протягом зміни. Тому виникає необхідність у гнучкій організації транспортного обслуговування робочих місць. Розглянемо основні етапи організації індивідуального виробництва. Перший етап. Визначення типів і кількості верстатів, необхідних для виконання заданої виробничої програми. Під час організації індивідуального виробництва точно встановити номенклатуру продукції, що випускається, важко, тому допустимі наближені розрахунки необхідної кількості верстатів. В основу розрахунку беруть такі показники, як знімання продукції з одиниці устаткування; кількість станко-годин, необхідна для обробки комплексу деталей на один виріб. Точність укрупнених розрахунків залежить від того, наскільки правильні значення фіксованих показників. Розрахункова кількість верстатів визначається за формулою t — нормативні витрати часу на налагодження, переналагодження устаткування, % до номінального фонду; F — номінальний фонд часу роботи верстата, год. Номінальний фонд часу роботи устаткування залежить від кількості календарних і неробочих днів у році, прийнятого режиму змінності в добу і визначається за формулою Прийнята кількість верстатів для кожної групи устаткування встановлюється шляхом округлення отриманого значення до цілого так, щоб загальна кількість верстатів не виходила за межі прийнятого їх числа. Коефіцієнт завантаження устаткування визначається відношенням розрахункової кількості верстатів до прийнятого. Другий етап. Узгодження пропускної здатності окремих ділянок потужності. Виробнича потужність ділянки Му, оснащеної однотипним устаткуванням, визначається за такою формулою: Нормативний коефіцієнт змінності роботи устаткування визначається, виходячи з розрахунку завантаження встановленого устаткування, як правило, за двозмінного режиму роботи і нормативного коефіцієнта, що враховує час перебування верстатів у ремонті. Спряженість окремих ділянок за потужністю визначається за формулою Третій етап. Організація робочого місця. Особливості організації й обслуговування робочих місць полягають у такому: налагодження верстата перед початком роботи, а також установка інструменту на робочих місцях здійснюється самими працівниками, при цьому робочі місця мають бути оснащені всім необхідним для забезпечення безперервної роботи; транспортування деталей має здійснюватися без затримок, не створюючи на робочих місцях зайвого запасу заготовок. Четвертий етап. Розробка планування ділянок. Для індивідуального виробництва характерне планування ділянок за видами робіт. У цьому разі створюються ділянки однорідних верстатів: токарські, фрезерні та ін. Послідовність розташування ділянок на площі цеху визначається маршрутом обробки більшості типів деталей. Планування має забезпечувати переміщення деталей на малі відстані і тільки в напряму, що веде до завершення виготовлення виробу. Метод організації потокового виробництва. Цей метод використовується під час виготовлення виробів одного найменування або конструктивного ряду і передбачає сукупність таких спеціальних прийомів організаційної побудови виробничого процесу: розташування робочих місць за ходом технологічного процесу; спеціалізацію кожного робочого місця на виконанні однієї з операцій; передачу предметів праці з операції на операцію поштучно і дрібними партіями відразу після закінчення обробки; ритмічність випуску, синхронність операцій; детальна організація технічного обслуговування робочих місць. Потоковий метод організації можна застосовувати за дотримання таких умов:— обсяг випуску продукції досить великий і не змінюється протягом тривалого часу;— конструкція виробу технологічна, окремі вузли і деталі піддаються транспортуванню, виріб можна поділяти на конструктивно-складальні одиниці, що особливо важливо для організації потоку під час складання;— витрати часу на операції можуть бути встановлені з достатньою точністю, синхронізовані і зведені до єдиної величини; забезпечується безперервна подача до робочих місць матеріалів, деталей, складальних вузлів; можливе повне завантаження устаткування. Організація потокового виробництва пов'язана з проведенням низки розрахунків і підготовчих робіт. Вихідним моментом під час проектування обсягу випуску продукції є такт потоку. Такт — це проміжок часу між запуском (або випуском) двох суміжних виробів на лінії. Він визначається за формулою . Величина, протилежна за значенням до такту, називається темпом роботи лінії. Під час організації потокового виробництва необхідно забезпечити такий темп, щоб виконати план з випуску продукції. Наступним етапом в організації потокового виробництва є визначення потреби в устаткуванні. Розрахунок кількості устаткування СР) здійснюється, виходячи з кількості робочих місць за операціями процесу: Прийнята кількість робочих місць (СПР() визначається округленням розрахункової кількості до найближчого цілого числа. При цьому враховується, що на стадії проектування передбачає перевантаження в межах 10—12 % на кожне робоче місце. Для забезпечення повного завантаження устаткування і безперервності протікання виробничого процесу в потоковому виробництві здійснюється синхронізація (вирівнювання) операцій у часі. Після того, як досягнута синхронізація операцій на потоковій лінії, складається шіан-графік її роботи, що полегшує контроль за використанням устаткування і працівників. Однією з основних умов безперервної і ритмічної роботи потокових ліній є організація міжопераційного транспорту. У потоковому виробництві транспортні засоби не тільки використовуються для переміщення виробів, а й використовуються для регулювання такту роботи і розподілу предметів праці між рівнобіжними робочими місцями на лінії. Вибір транспортного засобу залежить від габаритних розмірів, ваги оброблюваних деталей, типу і кількості устаткування, такту, ступеня синхронізації операцій. Проектування потоку завершується розробкою раціонального планування лінії. Підчас планування необхідно дотримуватись таких вимог: передбачити зручні підходи до робочих місць для ремонту й обслуговування лінії, забезпечити безперервне транспортування деталей до різних робочих місць на лінії; надати площадки для нагромадження заділу і підходу до нього; передбачити на лінії робочі місця для виконання контрольних операцій. Метод групової організації виробництва. Цей метод застосовується у випадку обмеженої номенклатури конструктивно і технологічно однорідних виробів, виготовлених повторюваними партіями. Суть методу полягає в зосередженні на ділянці різних видів технологічного устаткування для обробки групи деталей за уніфікованим технологічним процесом. Характерними ознаками організації виробництва є: подетальна спеціалізація виробничих підрозділів; запуск деталей у виробництво партіями за спеціально розробленими графіками; паралельно-послідовне проходження партій деталей за операціями; виконання на ділянках (у цехах) технологічно завершеного комплексу робіт. Метод організації синхронізованого виробництва інтегрує певні традиційних функцій організації виробничих процесів: оперативного планування, контролю складських запасів, управління якістю продукції. Сутність методу зводиться до відмови від виробництва продукції великими партіями і створення безперервно-потокового багатопредметного виробництва, в якому на всіх стадіях виробничого циклу необхідний вузол або деталь поставляється до місця наступної операції точно в необхідний час. Поставлена мста реалізується за допомогою створення групових, багатопредметних потокових ліній і використання принципу витягування в управлінні ходом виробництва. Основними правилами організації виробничого процесу є:— виготовлення продукції дрібними партіями;— формування серій деталей і застосування групової технології з метою скорочення часу налагодження устаткування;— перетворення складів матеріалів і напівфабрикатів на буферні склади;— перехід від цехової структури виробництва до предметно-спеціалізованих підрозділів;— передача функцій управління безпосередньо виконавцям. Метод синхронізованого виробництва передбачає впровадження системи комплексного управління якістю, що ґрунтується на дотриманні таких принципів: контроль виробничого процесу; наочність результатів виміру показників якості; дотримання вимог до якості; самостійне виправлення браку; перевірка 100 % виробів; постійне підвищення якості. Типи виробництва, їх техніко-економічні особливості Організація виробничих процесів, вибір найбільш раціональних методів підготовки, планування і контролю за виробництвом багато в чому визначаються типом виробництва на машинобудівному підприємстві. Типом виробництва є сукупність ознак, що визначають організаційно-технічну характеристику виробничого процесу, здійснюваного на одному або багатьох робочих місцях у масштабі ділянки, цеху, підприємства. Тип виробництва багато в чому визначає форми спеціалізації і методи організації виробничих процесів. В основу класифікації типів виробництва покладені такі чинники: широта номенклатури, обсяг випуску, ступінь сталості номенклатури, характер завантаження робочих місць і їх спеціалізація. Номенклатура продукціїстановить число найменувань виробів, закріплених за виробничою системою, і характеризує її спеціалізацію. Чим ширша номенклатура, тим менш спеціалізованою є система, і, навпаки, чим вона вужча, тим вищий ступінь спеціалізації. Широка номенклатура продукції, що випускається, зумовлює велике розмаїття технологічних процесів і операцій, устаткування, інструментів, оснащення і професій працівників. Обсяг випуску виробів—- це кількість виробів визначеного виду, що виготовляються виробничою системою протягом визначеного періоду часу. Обсяг випуску і трудомісткість виробу кожного виду впливають на характер спеціалізації цієї системи. Ступінь сталості номенклатури— це повторюваність виготовлення виробу певного виду в послідовні періоди часу. Якщо в один плановий період часу виріб певного виду випускається, а в інші — не випускається, то ступінь сталості відсутній. Регулярне повторення випуску виробів певного виду є однією з передумов забезпечення ритмічності виробництва. У свою чергу, регулярність залежить від обсягу випуску виробів, оскільки великий обсяг випуску може бути рівномірно розподілений на послідовні планові періоди. Характер завантаження робочих місць означає закріплення за робочими місцями визначених операцій технологічного процесу. Якщо за робочим місцем закріплена мінімальна кількість операцій, то це вузька спеціалізація, а якщо за робочим місцем закріплена велика кількість операцій, то це означає широку спеціалізацію. Залежно від зазначених чинників вирізняють три типи виробничих процесів або три типи виробництва: одиничне, серійне і масове (рис. 4.3). Основними показниками для визначення типу виробництва можуть бути коефіцієнти спеціалізації робочих місць (Ксп)9 серійності (К ) і масовості (К ). Коефіцієнт спеціалізації робочих місць визначається за формулою Кожному типові виробництва відповідають: величина зазначених коефіцієнтів, вид використовуваного устаткування, технологія і форми організації виробництва, види рухів предметів праці, виробнича структура підприємства (цеху, ділянки) та інші особливості. Одиничний тип виробництва характеризується широкою номенклатурою виробів і випуском малих обсягів однакових виробів, повторне виготовлення яких, як правило, не передбачається. Це унеможливлює постійне закріплення операцій за окремими робочими місцями, коефіцієнт спеціалізації Кса > 40 деталеоперацій на одне робоче місце. Спеціалізація таких робочих місць обумовлена тільки їх технологічною характернетикою і обсягами оброблюваних виробів. За цього типу виробництва застосовують універсальне устаткування і, в основному, послідовний вид руху партій деталей операціями технологічного процесу. Заводи мають складну виробничу структуру, а цехи спеціалізовані за технологічним принципом. Серійний тип виробництва спеціалізується на виготовленні обмеженої номенклатури виробів порівняно невеликими обсягами і повторюваними через визначений час партіями (серіями). Залежно від кількості операцій, що закріплюються за кожним робочим місцем, регулярності повторення партій виробів і їх обсягу розрізняють три підтипи (види) серійного виробництва; дрібносерійне, средньосерійне і великосерійне. Дрібносерійне виробництво тяжіє до одиничного: вироби випускаються малими серіями широкої номенклатури, повторюваність виробів у програмі заводу або відсутня, або нерегулярна, а розміри серій не є постійними; підприємство увесь час освоює нові вироби і припиняє випуск раніше освоєних. За робочими місцями закріплена широка номенклатура операцій, Кт = 20—40 операцій (Кс > 20; Км < 1). Устаткування, види рухів, форми спеціалізації та виробнича структура такі самі, що і при одиничному типі виробництва. У середньосерійному виробництві випуск виробів здійснюється досить великими серіями обмеженої номенклатури; серії повторюються з відомою регулярністю за періодом запуску і кількістю виробів у партії; річна номенклатура все-таки ширша, ніж номенклатура випуску в кожному місяці. За робочими місцями закріплена більш вузька номенклатура операцій, Кт = 10—20 операцій (Ко = 20; Км < 1). Устаткування універсальне і спеціальне, вид руху предметів праці — паралельно-послідовний. Заводи мають розвинуту виробничу структуру, заготівельні цехи спеціалізуються за технологічним принципом, а в механоскладальних цехах створюються предметно-замкнуті ділянки. Великосерійне виробництво тяжіє до масового. Вироби виробляються великими серіями обмеженої номенклатури, а основні або найважливіші випускаються постійно і безупинно. Робочі місця мають більш вузьку спеціалізацію, Ксн = 2—10 операцій (Кс = 10; Км < 1). Устаткування переважно спеціальне, види рухів предметів праці — паралельно-послідовний і паралельний. Заводи мають просту виробничу структуру, оброблювальні і складальні цехи спеціалізовані за предметним принципом, а заготівельні — за технологічним. Масовий тип виробництва характеризується випуском вузької номенклатури виробів протягом тривалого періоду часу і великим обсягом, стабільною повторюваністю. За робочими місцями закріплена вузька номенклатура операцій, К сн < 1 операції (Кс < 2; Км > 1). Усі вироби номенклатури заводу виготовляються одночасно і паралельно. Число найменувань виробів у річній і місячній програмах збігаються. Устаткування спеціальне, вид руху предметів праці — паралельний. Цехи і ділянки спеціалізовані переважно за предметним принципом. Заводи мають просту і чітко визначену виробничу структуру. Виходячи з типу виробництва, встановлюється тип підприємства і його підрозділів. На кожному підприємстві можуть існувати різні типи виробництва. Тому тип підприємства або його підрозділу визначається за переважаючим на ньому типом кінцевого виробництва. Тип виробництва впливає на особливості його організації, управління й оперативно-виробничого планування, а також па техніко-економічні показники. Якщо розглядати всю сукупність типів виробництва як єдине ціле, починаючи з одиничного і закінчуючи масовим, то мірою просування до масового виробництва можна виділити:— безперервне розширення сфері застосування високопродуктивних технологічних процесів, що супроводжуються механізацією й автоматизацією виробництва;— збільшення частки спеціального устаткування і спеціального технологічного оснащення в загальній кількості знарядь праці;— загальне підвищення технічної кваліфікації працівників, а також упровадження передових методів і прийомів праці. На основі цих прогресивних змін під час переходу від одиничного виробництва до серійного, а потім до масового, забезпечується значна економія суспільної праці і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, поліпшення використання основних фондів підприємства, скорочення витрат матеріалів на один виріб, а також зниження собівартості продукції, зростання прибутку і рентабельності виробництва. Однак зазначимо, що використання групових методів обробки деталей, засобів автоматизації та електронізації виробничих процесів дає змогу застосовувати організаційні форми масового виробництва в серійному і, навіть, в одиничному типі виробництва та досягати високих техніко-економічних показників. ЛІТЕРАТУРА 1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с. 2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с. 3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с. 4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989. 5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с. 6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993. 7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995. 8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с. 9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с. 10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (23.06.2014)
Просмотров: 315 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: