Реферат на тему: Витрати виробництва та їх структура - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Витрати виробництва та їх структура. План 1. Витрати виробництва як економічна категорія. 2. Собівартість продукції. 3. Західні вчені про витрати виробництва. 4. Шляхи зниження собівартості продукції 5. Література Витрати виробництва як економічна категорія. Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням особистісних і речових факторів виробництва, кожен з яких відіграє певну роль у появі вартості та додаткової вартості, які втілюються у різних продуктах. Частина продукту, яка відтворює речові фактори виробництва, втілює уречевлену працю, що складається із засобів і предметів праці (в тому числі комплектуючих виробів). Вони існують ще до початку виробництва, а в його процесі по-різному переносять свою вартість конкретною працею на новостворений продукт у вигляді матеріальних витрат. Особистісний фактор виробництва під час свого функціонування, тобто жива праця (або робоча сила у процесі її використання) у формі абстрактної і частково конкретної праці, створює вартість, у тому числі додаткову, яка перевищує матеріальні витрати і втілюється у певних кількостях створеного продукту. Для постійного відтворення виробництва необхідно із вартості реалізованої продукції виокремити частину коштів на заміщення вартості зношених засобів виробництва та використаної робочої сили. Витрати виробництва (з точки зору процесу відтворення) — частина реалізованої вартості товару, що авансується на продовження безпосереднього виробництва. Стосовно відносин капіталістичної власності витрати виробництва зводяться до витрат капіталу на виробництво товару. Аналогічні витрати має робити кожне підприємство і підприємець. З позицій окремого підприємства витрати виробництва — це те, у що обходиться безпосередньо йому виготовлення товарів. Вони складаються з витрат на предмети праці, на заміну зношених засобів праці, на оплату робочої сили і виражаються формулою: Вв = с + v, де с — вартість спожитих засобів виробництва; v — вартість необхідного продукту (потрібного для відтворення робочої сили працівника). Проте необхідного продукту недостатньо для відтворення робочої сили сукупного працівника, оскільки до його складу належить не зайнята продуктивною працею частина працездатного населення. Процес відтворення робочої сили працівників, зайнятих продуктивною працею, здійснюється у масштабах суспільства (йдеться про загальнонаціональні витрати на освіту, охорону здоров'я, навколишнього середовища та ін.). Крім того, для розширеного відтворення як на підприємстві, так і в суспільстві необхідно мати частину коштів понад витрати виробництва. Тому з метою розширеного відтворення особистісних і речових факторів виробництва потрібно створювати у сфері безпосереднього виробництва не лише необхідний, а й додатковий продукт. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність формування витрат суспільства. Тому витрати праці щодо вартісної форми поділяють на витрати окремих підприємств і витрати всього суспільства. У єдності вони створюють основу механізму відтворення сучасної економічної системи. Отже, витрати суспільства на виготовлення будь-якого товару складаються з витрат на предмети праці, на заміну зношених засобів праці, на оплату робочої сили і додаткового продукту, основою якого є додаткова праця, тобто це витрати всього суспільства на створення продукту, які за символами відрізняються від витрат виробництва на окремому підприємстві на т — величину додаткової вартості, і розглядаються на макроекономічному рівні. Витрати підприємства і витрати суспільства — окремі економічні категорії, основою розмежування яких слугують об'єктивні економічні процеси. Так, основою виокремлення витрат підприємства є, з одного боку, процеси економічного відокремлення підприємств (що характеризує їх належність до відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовлений продукт), а з іншого — процеси суспільного поділу праці. Виокремлення витрат виробництва підприємства зумовлено також особливостями кругообороту індивідуального капіталу та його відтворення, витратами живої та уречевленої праці на виробництво товарів на окремому підприємстві. Виокремлення категорії "витрати суспільства" спричинено витратами живої та уречевленої праці на виготовлення продукту насамперед поза межами підприємства, зокрема, наявністю у вартості такого продукту додаткової праці. Суспільний поділ праці (в загальній та частковій формах) служить окремим фактором зростання її продуктивності. Тому при виготовленні складного продукту цей фактор діє в основному поза межами підприємства. Водночас елементом суспільних витрат виробництва є витрати підприємства. Додатковий продукт створюється живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця як на підприємстві, так і поза його межами, а також внаслідок синергічного ефекту, що виникає при суспільному поділі праці. Вітчизняні економісти джерелом додаткового продукту вважали лише працю найманих робітників на підприємстві, що є однобічним тлумаченням проблеми як з точки зору суспільства, так і підприємства. Витрати виробництва підприємства, як правило, не збігаються з суспільно необхідними витратами на виготовлення певного продукту. Це зумовлено різними рівнями технічної оснащеності підприємств, організації виробництва, кваліфікації робітників та іншими факторами в межах різних типів економічної власності (приватної, колективної і державної). Зумовлені дією певних факторів розбіжності спостерігаються між підприємствами різних типів і форм економічної власності. Величина суспільно необхідних затрат живої та уречевленої праці тяжіє до обсягу витрат на тих підприємствах, які виготовляють основну масу однакових товарів. Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуються внаслідок впливу ринку, знеособлення та усереднення індивідуальних витрат виробництва на виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринку виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів (у тому Числі суб'єктивної оцінки ними якості продукції) на процес ціноутворення, а ціноутворення — на процес виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати на виготовлення товару чи послуги відображає вартість та форми її розвитку. Витрати виробництва з розвитком товарного виробництва поповнюються елементами якісно або істотно нового змісту. Крім того, в них виокремлюють матеріально-речовий зміст (належність витрат до технологічного способу виробництва, насамперед до розвитку продуктивних сил) та суспільно-економічну форму (належність витрат до відносин економічної власності, складовою яких є товарно-грошові відносини). У першому разі витрати виробництва характеризують техніко-економічні відносини (відносини спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо між людьми у процесі виготовлення продукції), у другому — відносини між людьми з приводу привласнення результатів живої та уречевленої праці. Зокрема, у разі виготовлення складного продукту таке привласнення здійснюється під час закупівлі комплектуючих виробів за надмірно високими цінами: на їх закупівлю може піти більша частина створеного на підприємстві додаткового продукту. Нееквівалентне привласнення результатів колективної праці може відбутися при виплаті надмірно високої платні, підприємницького доходу тощо менеджерам вищої ланки. За простого товарного виробництва, нерозвинутості суспільного поділу праці витрати виробництва окремого товаровиробника майже не відрізняються від витрат суспільства (оскільки синергічний ефект від загального й часткового поділів праці мінімальний, соціальні витрати майже відсутні), а продуктивність праці є надзвичайно низькою, тому обсяг додаткового продукту незначний або взагалі відсутній. За цих умов витрати живої та уречевленої праці в необхідних для задоволення суспільних потреб розмірах, як правило, збігаються з вартістю товарів. Основою цін є вартість. За капіталістичного товарного виробництва внаслідок поглиблення суспільного поділу праці, вдосконалення засобів праці тощо зростає синергічний ефект, що зумовлює збільшення маси додаткового продукту, який виробляється поза межами окремого підприємства. Водночас зростає додатковий продукт, що створюється на цьому підприємстві, але не входить до складу витрат виробництва підприємства. Це спричиняє поглиблення відмінностей між категоріями "витрати виробництва підприємства" і "витрати суспільства" як з боку матеріально-речового змісту, так і суспільної форми. У першому разі витрати виробництва підприємства відображають дедалі складнішу сукупність техніко-економічних відносин і продуктивних сил, що використовуються для виготовлення продукції, а витрати суспільства — поглиблення суспільного поділу праці в загальній та частковій формах і відповідне зростання синергічного ефекту. У другому разі витрати виробництва підприємства відображають відносини привласнення (що здійснюються через механізм цін) між різними підприємствами — підрядниками і субпідрядниками. Водночас категорія "витрати виробництва" виражає співвідношення між витратами уречевленої та частини живої праці на підприємствах, які виготовляють основну масу продукції, з одного боку, та тими підприємствами, витрати яких є нижчими або вищими за суспільно необхідні, причому такі підприємства втрачають або додатково привласнюють частину новоствореної вартості (через механізм внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції і ціноутворення) — а іншого. Внаслідок цих процесів вартість набуває якісно нової трансформованої форми: стає ринковою вартістю (як результат внутрігалузевої конкуренції) і ціною виробництва (як результат міжгалузевої конкуренції). Остання є основою визначення ціни товару. Витрати суспільства при капіталізмі (в якісному аспекті) — відносини економічної власності між підприємствами і зайнятими на них працівниками (передусім найманими) дедалі більшої кількості сфер та галузей народного господарства з приводу створення необхідного для суспільства обсягу товарів і послуг і додаткового продукту та розподілу його між галузями залежно від величини сукупного капіталу. Ядро відносин привласнення у сфері безпосереднього виробництва — це відносини між працею і капіталом, формами вияву яких є поділ новоствореної вартості на необхідний і додатковий продукт, праця безпосередніх виробників під контролем капіталістів-підприємців, їх управління власністю, відчуженість найманих працівників від економічної влади тощо. Загалом витрати виробництва суспільства (у тому числі витрати виробництва на підприємстві) на нижчій стадії розвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) у складі авансованого капіталу. На вищій стадії розвитку капіталізму, зокрема в умовах формування та розвитку моделі змішаної перехідної економіки, відбуваються часткова капіталізація праці і соціалізація капіталу. В останні півтора-два десятиліття XX ст. у розвинутих країнах послабився антагонізм праці і капіталу та відповідно посилилась єдність цих двох полюсів суперечності (а водночас дії закону єдності і боротьби протилежностей), а на початку XXI ст. їх протистояння активізувалося. Часткова капіталізація праці здійснюється шляхом придбання значною частиною найманих працівників акцій компаній і привласнення певної суми дивідендів, посилення їх ролі в управлінні власністю на підприємстві, зростання ролі автономних бригад у контролі за якістю продукції, ритмом виробництва, розподілом заробітної плати тощо. Одночасно зменшується контроль капіталіста-підприємця і менеджерів над процесом праці. Часткова соціалізація капіталу здійснюється завдяки переходу частини акціонерної власності в руки високооплачуваних найманих працівників, їх перетворення на часткових співвласників акціонерних компаній, викупу трудовими колективами окремих підприємств тощо. В останньому випадку витрати виробництва набувають форми витрат народних фондів, тобто перестають бути витратами капіталу (найвища форма соціалізації капіталу, внаслідок якої він зникає). Собівартість продукції. За товарного виробництва необхідно зіставляти витрати суспільства і витрати підприємства у вартісній формі. Собівартість продукції—витрати підприємства на виготовлення загальної кількості товарів або одного товару у грошовій (вартісній) формі. Для визначення собівартості одиниці продукції сукупні витрати підприємства ділять на кількість створеної продукції. У західній економічній науці їх називають середніми витратами. Розрізняють індивідуальну та суспільну собівартість. Індивідуальна собівартість — це сукупні витрати в грошовій формі на окремому підприємстві. Вона є одним із критеріїв ефективності роботи підприємства, показником витрат і доходів, оскільки у ній втілені ціни на засоби і предмети праці, робочу силу, швидкість обороту основних і виробничих фондів тощо. Суспільна собівартість — це узагальнена середньозважена індивідуальна собівартість для однакових видів продукції на різних підприємствах. З кількісного боку вартість і собівартість співвідносяться між собою як ціле і частина, оскільки вартість утворюється з матеріальних витрат, необхідного і додаткового продукту, а собівартість — лише з перших двох елементів. Як і категорія "вартість", собівартість має кількісний та якісний аспекти. В якісному — вона відображає економічні відносини між працівниками підприємства, різними підприємствами (трудовими колективами) з приводу формування частини витрат на виготовлення певних товарів. Оскільки серед економічних відносин вирізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності, то в собівартості їх також виокремлюють. Техніко-економічні відносини категорії "собівартість" — це відносини спеціалізації, кооперування між різними підприємствами з метою випуску певної продукції (без урахування додаткового продукту). Організаційно-економічні відносини категорії "собівартість" — це узгодження певних управлінських рішень, обмін досвідом між такими підприємствами та ін. Відносини економічної власності категорії "собівартість" — це товарно-грошові відносини, які виникають між головним підприємством і підприємствами-суміжниками та постачальниками, а також у межах підприємств із приводу купівлі-продажу комплектуючих, виготовлення товарів тощо. Водночас вони є відносинами привласнення, що реалізуються через механізм цін. Складовими відносин економічної власності є привласнення найманими працівниками заробітної плати, взаємодія праці і капіталу при встановленні певних форм і систем заробітної плати, її величини. Натепер активну участь у формуванні заробітної плати бере держава, тому в собівартості повинні відображатися відносини між підприємствами і державою, яка коригує собівартість багатьох видів продукції встановленням економічних та екологічних нормативів і стандартів. Отже, категорію "вартість" не можна обмежувати сферою безпосереднього виробництва або власне виробництва1. Хоча суспільно необхідні витрати виробництва формуються в цій сфері, але на них впливає платоспроможний попит населення, механізм ринку. Оскільки у сфері обміну здійснюється обмін еквівалентів (обмін товару на товар відповідно до кількості та якості затраченої праці), то в ній остаточно визначається вартість товарів і послуг, що характеризує вартість і як категорію обміну. Некоректним є висновок, що "собівартість виражає виробничі відносини, пов'язані з розподілом продукту"2. Як і вартість, категорія "собівартість" є насамперед категорією безпосереднього виробництва. Належність собівартості до відносин розподілу автори підручника пояснюють тим, що заробітна плата — це категорія розподілу. Водночас вони правильно зазначають, що заробітна плата також відображає вартість необхідного продукту, який є категорією власне виробництва. Структура собівартості має різні критерії розмежування. Як категорію економічної теорії найчастіше її поділяють за елементами витрат: сировини та основних матеріалів, палива, заробітної плати, допоміжних матеріалів, електроенергії, амортизації основних фондів, соціального страхування та ін. Ця класифікація допомагає зіставляти матеріальні, трудові і частково фінансові ресурси підприємства, виявляти тенденції їх зростання або зниження та ін. Витрати класифікують за статтями калькуляції. Поряд з деякими усередненими елементами в ній виокремлюють витрати на підготовку та освоєння виробництва, утримання й експлуатацію устаткування, управління структурним підрозділом підприємства, витрати від браку та ін. Отже, в такій класифікації розмежовують статті за економічним змістом і призначенням (наприклад, основні витрати і затрати на управління) та за способом розподілу між окремими видами продукції (наприклад, умовно-постійні і змінні). Класифікація дає змогу визначати вплив строків освоєння нової продукції, зміни обсягів виробництва, управлінських витрат тощо на величину собівартості. З допомогою такої систематизації складають річні й поточні бізнес-плани, визначають собівартість окремого виду і всієї товарної продукції. У собівартості наявні також виробничі і позавиробничі витрати підприємства. До виробничих витрат належать усі витрати, пов'язані з процесом виробництва (витрати на сировину, матеріали, заробітну плату та ін.) До позавиробничих витрат — витрати, пов'язані з реалізацією продукції, а також відрахування на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів, маркетингові дослідження та ін. Залежно від функціонального призначення розрізняють розрахункову, фактичну, виробничу (або фабрично-заводську) і комерційну (повну) собівартість. У розрахунковій собівартості фіксують очікувані на період дії прийнятої виробничої програми затрати. Фактична собівартість відображає дійсну величину витрат за вказаний період і відрізняється від розрахункової на величину штрафів, пені, неустойок, збитків від стихійного лиха та ін. Виробнича собівартість охоплює витрати на виготовлення товару та загальноуправлінські витрати (але без позавиробничих). До комерційної собівартості належать виробнича собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією продукції. У кожному з цих видів собівартості найважливішими статтями витрат є сировина, матеріали, електроенергія, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування. Для сучасного народного господарства України актуальною є проблема оптимального співвідношення витрат підприємства та суспільства на речові фактори і заробітної плати. Так, на початку 1995 р. частка заробітної плати у ВВП становила до 34 %, у 2002 р. — 43,7 %, в той час як у США — майже 70 %, Греції — понад 70 %. Урядовці іноді стверджують, що зростання заробітної плати автоматично зумовлює збільшення інфляції. Проте ця думка є хибною, оскільки частка заробітної плати у витратах суспільства занадто мала. Так, згідно з оцінкою Інституту економіки НАНУ вплив заробітної плати на зростання цін у 1993 р. не перевищував 20 %, а за даними профспілок — 6 %. Частка заробітної плати у собівартості продукції в окремих галузях промисловості виявляється ще нижчою. Унаслідок цього штучно звужується платоспроможний попит населення, а отже, ринок збуту для товарів та послуг вітчизняного виробництва, що породжує низку інших негативних явищ в економіці. Західні вчені про витрати виробництва. Західні економісти продуктивні сили (засоби виробництва і працівників) називають економічними ресурсами. їх вважають обмеженими або рідкісними, але не тому, що їх надто мало, а тому, що їх недостатньо для задоволення безмежних потреб кожної людини. Тому при з'ясуванні сутності витрат учені передбачають обмеженість ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Крім того, вони запровадили термін "вмінені витрати" — справжні витрати виробництва на той чи інший товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, котрі суспільство може отримати при оптимальному використанні економічних ресурсів. Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні вмінені витрати — це витрати на придбання сировини, наймання робочої сили, купівлю матеріалів та ін. Внутрішні вмінені витрати — це обладнання компанії, її грошовий капіталу інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). Кожен підприємець порівнює ефективність власних ресурсів своєї компанії з альтернативними можливостями. Наприклад, використання техніки для виготовлення товарів він зіставляє з можливим доходом від її здачі в оренду іншим підприємцям; витрати грошових коштів — з доходом, який забезпечить банківський відсоток. Згідно з теорією граничної корисності західні економісти розрізняють поняття "граничні витрати" (необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції) і "граничний продукт" (отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу). Наприклад, граничний продукт засобів праці — це додаткова продукція, яку випускає підприємство, купивши й використовуючи ще один верстат. Також виокремлюють постійні та змінні витрати, і До постійних витрат належать витрати на заробітну плату, виплату ренти (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), освітлення, опалення, сплату відсотків кредиту та ін., оскільки вони незмінні для діючого підприємства. Змінні витрати — це витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та ін., оскільки вони то збільшуються, то зменшуються. Постійні та змінні витрати формують загальні витрати, які дорівнюють фактичним і є матеріальною основою утворення собівартості продукції. У західній економічній літературі замість категорії "собівартість" застосовують термін "середні загальні витрати". За допомогою показника фактичних витрат визначають ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, рівень організації виробництва і технічного розвитку, продуктивності праці тощо. Поділ витрат на постійні та змінні забезпечує розрахункову базу для встановлення цін компаніями та фірмами, зокрема, дає змогу з'ясувати вплив зростання обсягів реалізації продукції на загальні розміри витрат, визначити, за яких обсягів виробництва та оптимальних цін підприємство отримуватиме прибуток. Сума постійних та змінних витрат підприємства на виробництво певної кількості товарів формує сукупні витрати, які визначають шляхом додавання до витрат на виробництво одного екземпляра товару додаткових витрат на виробництво другого екземпляра товару плюс додаткові Витрати на виготовлення третього екземпляра і т. д. Використання цієї категорії показує, що із збільшенням чисельності виготовлених товарів сукупні витрати підвищуються. Зростання граничних витрат дає змогу визначити витрати, які можна контролювати на підприємстві безпосередньо. Це зумовлено тим, що граничні витрати характеризують витрати на виготовлення останньої одиниці продукції, а також витрати, яких може уникнути підприємство при скороченні виробництва на останню одиницю. Застосування цієї категорії дає змогу виявити початок зниження середніх витрат, що відбувається за умов, коли граничні витрати стають нижчими за середні. Західні вчені середні витрати поділяють на середні постійні та середні змінні, які досягають найнижчого рівня у тому разі, коли обсяги випуску продукції є максимальними в розрахунку на зростаючі змінні ресурси. Після цього збільшення обсягів виробництва супроводжується непропорційним підвищенням змінних витрат, а отже, починають зростати і середні змінні витрати. Такий підхід приховує особливу роль робочої сили при створенні вартості. Шляхи зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції вигідне як для кожного підприємства, окремого його підрозділу, так і для суспільства. Низька собівартість забезпечує підприємству привласнення додаткового продукту, розміри якого залежать від обсягів зниження індивідуальної собівартості порівняно з суспільною. Низька собівартість продукції в масштабах суспільства підвищує конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку, механізм ціноутворення якого схожий на механізм ціноутворення всередині окремої країни. Різниця полягає насамперед у тому, що на світовому ринку функціонують не окремі підприємства, а окремі країни, національні компанії та фірми. Зниження собівартості продукції більшістю підприємств країни, особливо в галузях, які виготовляють товари масового споживання, забезпечує передумови для зменшення цін на ці товари, а отже, для підвищення добробуту народу, а також означає економію матеріальних, людських, фінансових та інших ресурсів, які суспільство може використати для виготовлення нових товарів і задоволення нових суспільних потреб. Таке зниження досягається шляхом скорочення витрат на кожний елемент її структури (за елементами витрат і статтями калькуляції), а також постійних і змінних (а в їх поєднанні — сукупних), внутрішніх і зовнішніх (частково) витрат. Скорочення пов'язаних з використанням засобів праці витрат можливе завдяки: зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування; підвищенню коефіцієнта змінності техніки; поліпшенню якості існуючих типів машин, устаткування та впровадженню принципово нової техніки; зменшенню частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідного збільшення їх активної частини; виготовленню дешевої техніки в результаті підвищення продуктивності праці у галузях групи "А" та ін. Особливо актуальним для України є впровадження принципово нових видів техніки і технологій, оскільки моральне зношування основних фондів у народному господарстві країни досягає 95 %. Проте за катастрофічно низького рівня капіталовкладень в економіку продовжують впроваджуватися переважно застарілі зразки техніки. Так, у 1994 р. з 687 створених нових видів машин та устаткування тільки 1 % перевищував рівень кращих вітчизняних і зарубіжних аналогів. У 2001 р. приватні підприємства використали лише 8 винаходи, не запровадили жодної корисної моделі та промислового зразка. Зниження пов'язаних з використанням предметів праці витрат (сировини, електроенергії, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів та ін.) має надзвичайно велике народногосподарське значення, оскільки питома вага матеріальних витрат у загальній собівартості промислової продукції становить у середньому від 60 до 90 %, більшість з них невідтворні, а видобуток первинних ресурсів стає дедалі складнішим і дорожчим. Основними шляхами скорочення таких витрат є:— заміна традиційних сировинних матеріалів раціональнішими і сучаснішими в тому числі із заздалегідь заданими властивостями: композитних матеріалів, сплавів різних матеріалів, полімерів. Так, в Україні сумарна частина крекінгу в загальному обсязі переробки нафти становить 36 %, що майже у 8 разів нижче, ніж у Німеччині, і в 15 разів — ніж у США; з родовищ добувається лише 40—45 % нафти, загалом в Україні витрачається приблизно 11/4 загальної кількості вугілля і супутного газу;— зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (на виплавлення 1 т сталі конверторним способом витрачають до 800 кг умовного палива, а в електропечах — до 400 кг; проте в Україні на частку і виплавленої в електропечах сталі припадає 5—7 %, тоді як у США, Японії і Франції перевищує 30 %);— комплексне використання ресурсів, у тому числі відходів вторинних ресурсів,— поліпшення якості матеріальних ресурсів та ін. Розв'язання цих проблем здійснюється завдяки зростанню продуктивності праці в добувних галузях, впровадженню прогресивної ресурсозберігаючої техніки і технології, забезпеченню якості продукції на етапі розроблення її нових видів, підвищенню рівня інженерно-конструкторських розробок, організації технологічного використання відходів, удосконаленню технології складського зберігання, застосуванню сучасних видів транспортування та ін. Скорочення собівартості продукції за рахунок заробітної плати у розвинутих країнах можливе через забезпечення вищих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами збільшення заробітної плати. Для України ця проблема є специфічною, оскільки частка фонду оплати праці зайнятих у матеріальному виробництві в національному доході ще у 1998 р. знизилася до 18 % (проти приблизно 88 % у колишньому СРСР). Скорочення цієї статті витрат можливе за рахунок зменшення чисельності управлінського апарату. Надзвичайно важливе значення для зниження собівартості продукції в Україні має зниження виплат відсотків за кредит. Навіть наприкінці 1996 р., коли темпи інфляції були відносно низькими, комерційні банки видавали кредити з розрахунку 90 % річних, тоді як ставка рефінансування НБУ була вдвічі нижчою. Приблизно таке ж співвідношення між ставкою рефінансування і кредитними ставками комерційних банків було і в 2002 р. Скорочення виплат підприємства за кредит сприяє відносному зниженню витрат на виплату обов'язкових платежів (відрахувань у фонд соціального страхування, орендної плати тощо), інших статей витрат. Дешеві кредити можна використати для модернізації виробництва, впровадження принципово нової техніки і технологій, які сприятимуть економічному використанню матеріальних, фінансових, людських ресурсів тощо. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів зумовлює наявність на підприємствах такої статті непродуктивних витрат, як штрафи. Факторами, що посилюють значущість таких витрат, є низька трудова і виконавська дисципліна. їх зменшенню сприятиме процес перетворення найманих працівників на співвласників підприємств, підвищення рівня їх самосвідомості та культури, особливо виробничої. Література 1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996. 2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I. 3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с. 4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998. 5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. 6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с. 7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. * 8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999. 9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911. 10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (21.06.2014)
Просмотров: 927 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: