Реферат на тему: Валютний ризик - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Валютний ризик. ЗМІСТ ВСТУП 3 Поняття та головні чинники виникнення валютних ризиків 5 Особливості управління валютними ризиками 7 Страхування валютних ризиків 10 ВИСНОВКИ 17 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 19 ВСТУП У світі не існує єдиної грошової одиниці в якій би виражались всі грошові операції, тому в різних країнах вони виражаються у різних валютах. В звязку з цим для проведення розрахунків між національними грошовими одиницями країн встановлюється відношення, яке називається валютним курсом. Власне валютний ризик – це ризик, пов’язаний із зміною валютного курсу в період між підписанням контракту і платежем по ньому. Він ділиться по своєму економічному змісту на ризик збитків і ризик упущеної вигоди. Ризик збитків полягає в можливості зменшення вартості експортного контракту у валюті експортера із-за пониження курсу іноземної валюти до національної або збільшення вартості імпортного контракту в результаті підвищення курсу іноземної валюти. Ризик упущеної вигоди полягає в можливості отримання гірших результатів при виборі рішення – страхувати або не страхувати валютний ризик. Сам факт появи валютного ризику пов’язаний з виникненням відкритої позиції – невідповідністю між зобов’язаннями та вимогами банку по тій чи іншій іноземній валюті. Зрозуміло, що при закритій позиції ризик від коливань валютного курсу майже відсутній. При появі короткої позиції банк буде вимушений прикупати валюту по новому курсу, а віддавати по старому, або приймати по-старому, а продавати по-новому. Втрати можуть виникнути і при довгій позиції, коли приймати валюту прийдеться по курсу більш низькому або високому, ніж вказано в договорі. Страхування валютних рисок необхідне, перш за все, для відшкодування наступних можливих втрат: витрат, пов’язаних з виробництвом експортної продукції, при відмові від неї зарубіжного імпортера з яких-небудь причин; збитків від неплатежу за поставлені товари і надані послуги у разі погіршення фінансового положення, банкрутства іноземного партнера або унаслідок політичних подій у відповідній країні; збитків від зміни курсу валюти платежу за період від укладення контракту до його виконання. В нашій роботі ми саме будемо вивчати саме страхування валютних ризиків, його види, сутність. Для цього ми: Розглянемо поняття та головні чинники виникнення валютних ризиків. Вивчимо особливості управління валютними ризиками. Дамо оцінку страхуванню валютних ризиків. 1. Поняття та головні чинники виникнення валютних ризиків Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х рр. і залишається акту-альною на перспективу. Це пов’язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованими ко-ливаннями валютних курсів, зростанням об-сягів валютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності підприємств і фінансо-во-кредитних установ від валютного ризику. Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валют-них ринках. У довгостроковому періоді визна-чальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість ос-новних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроково-му — збалансованість окремих ринків і загаль-ний стан ринкового й конкурентного середови-ща. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відігра-ють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на харак-тер виникнення і рівень валютного ризику. Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокре-мити такі: загальна економічна ситуація в країні; політична ситуація; рівень відсоткових ставок; рівень інфляції; стан платіжного балансу; система валютного регулювання та ін. Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зу-мовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовніш-ньоекономічних операцій, у тому числі й тор-говельних, постійно зростають, а світовий ва-лютний ринок функціонує цілодобово, такі тим-часові коливання є неминучими, що стає постій-ним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валют-ному ринку, можуть потерпати і від цілеспря-мованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків. Отже валютним ризик – це мож-ливість грошових утрат суб’єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За час існування системи вільного курсоут-ворення сформовані певні закономірності ди-наміки валютних курсів, що завдяки впливу на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, умови перетікан-ня капіталів тощо призводять до певних еко-номічних наслідків. З погляду практики виникнення валютно-го ризику пов’язано зі станом валютної пози-ції, тобто співвідношенням між вимогами й зо-бов’язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов’язання збігаються, ризик зведено до мі-німуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов’язань не збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі бан-кові доведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов’язань банку перевищує суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпа-ки, — довга. Збитки виникають тоді, коли до-водиться відповідно до раніше укладеної уго-ди продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куп-лену валюту) за курсом, вищим від нього. 2. Особливості управління валютними ризиками Невід'ємною атрибутикою валютного ринку є система управління валютним ризиком стосовно втрат, пов'язаних із можливими змінами валютних курсів. Зна-чення цього елемента ринкової інфраструктури відчутно зросло з 2-ї половини 1970-х рр., коли на базі Ямайської валютної угоди отримала широке застосування система «плаваючих» курсів. Різкі коливання валютних курсів ста-ли імпульсом для створення розгалуженої структури ме-ханізмів, застосування яких у практиці міжнародних роз-рахунків зменшує або й повністю виключає можливі фі-нансові втрати. Протягом останніх десятиріч практикою міжнарод-них економічних відносин опрацьовано кілька методів управління валютним ризиком. Йдеться про застосування системи хеджирування, яка криє в собі су-купність банківських, біржових і комерційних заходів стра-хування валютного ризику. Заходи з хеджирування зо-внішньоекономічної діяльності здійснюються на трьох рів-нях: транснаціональному (регіональному), міждержавному й міжфірмовому. На транснаціональному рівні розробляється і реалізу-ється в рамках міжнародних економічних угруповань (МВФ, ЄВС та інших) глобальна система заходів, що визначає найзагальніші принципи й норми валютного ре-гулювання. Із запровадженням «плаваючих» валютних курсів у прак-тиці міжнародних економічних відносин набула поширення система страхування від валютного ризику, що реалізу-ється на міждержавному (двосторонньому) рівні та рівні зовнішньоекономічної діяльності окремо взятих держав. Йдеться про заходи макроекономічного характеру — укла-дення міждержавних угод, діяльність у структурах ва-лютно-клірингових союзів, визначення режиму валютного регулювання та утворення внутрішньодержавної (націо-нальної) системи страхування від валютного ризику. Найбільш розгалуженою й розмаїтою є система заходів щодо управління та страхування валютного ризику, що реалізується на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм, корпорацій, банків — юридичних суб'єктів валютного ринку. Теорія вважає, що валютний ризик виникає тоді, коли зміни валютного курсу прямо чи опосередковано вплива-ють на баланс доходів чи витрат окремих суб'єктів ринку. Розрізняються три типи валютного ризику. До першого типу належить ризик валютних операцій. Вказаний тип ризику може мати місце внаслідок змін у валютному курсі, що виникають у період між моментом визначення величини доходу за результатами певної ко-мерційної операції та моментом здійснення платежів в іно-земній валюті. В ньому випадку навіть відносно незначні коливання валютного курсу можуть досить відчутно впли-вати на очікувані суб'єктом ринку доходи за результатами його зовнішньоекономічної діяльності. До другого типу відносять ризик перерахунків. Його ще називають балансово-валютним ризиком. Зміст цього різновиду ризику полягає в тому, що з урахуванням змін валютних курсів компанії вимушені переоцінювати свої обліково-балансові позиції, виражені в іноземній валюті. Зрозуміла річ, що такі непередбачені перерахунки можуть істотно змінити у будь-якому напрямку загальний баланс суб'єкта підприємницької діяльності, структуру його акти-вів і пасивів. Третій тип — економічний, або конкурентно-валют-ний, ризик. У даному разі під впливом змін валютних курсів ко-ригуються конкурентні позиції фірми на внутрішньому або зовнішньому ринках. її частка у структурі експорту чи імпорту. Система управління і страхування валютним ризиком має в собі три чільні структурні блоки, що за-безпечують комплексність підходу до зазначеного напрям-ку зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм і ком-паній. Це, по-перше, блок заходів з прогнозування валют-них курсів, який залежно від масштабів і перспектив зовнішньоекономічної діяльності тієї чи тієї фірми містить розроблення коротко-, середньо- і довгострокових прогно-зів. Варто звернути увагу на високу ефективність цього виду діяльності: в умовах високої частотності валютних коливань прибуток отримується навіть тоді, коли безпо-милково визначається лише сама траєкторія розвитку ва-лютних курсів. Теорією і практикою опрацьовано методики побудови валютних прогнозів. Усі вони мають опертям аналіз ди-намік курсоутворювальних факторів тієї чи іншої країни: динаміки цін, платіжного балансу, визначальних тенденцій структурної політики, резервних позицій, політичної ста-більності і та. ін. У цій системі широко використовуються елементи математичного моделювання. Другий блок управління валютним ризиком пов'язаний зі здійсненням економічної оцінки його масштабів і мож-ливих у зв'язку з цим фінансових витрат, а звідси — визначенням відповідних функціональних заходів, планів і програм як тактичного, так і стратегічного змісту. Оцінки валютного ризику, що здійснюються фірмами, як правило, охоплюють такі параметри: а) визначення величини ризикового періоду; б) визначення балансових сум активів і пасивів, що знаходяться під ризиком; в) розрахунки структури і характеру втрат, можливих у майбутніх комерційних угодах і операціях, а також інші визначення. Щодо оперативного і стратегічного планування, то воно здійснюється загалом на змінній основі з застосуванням системи поточного коригування заздалегідь визначених параметрів. Такі корективи можуть вноситися на підставі даних поквартальних, місячних, декадних або навіть що-денних спостережень. Третій блок управління курсовим ризиком пов'язаний з визначенням методів і механізмів запобігання його на-слідків. Набір таких методів, напрацьований світовою пра-ктикою і використовуваний на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих суб'єктів валютного ринку, досить ши-рокий. Його докладний аналіз потребує спеціальних до-сліджень та узагальнень. Слід зважати й на те, що ком-панії — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності — у своїй практиці звичайно використовують стратегію вибіркового страхування, за якою страхуються лише ті валютні опе-рації, по яких можливий ризик втрат перевищує ймовірний виграш. При цьому йдеться про глибоко індивідуалізовану систему заходів, яка відтінює специфічні особливості кон-кретного суб'єкта ринку. 3. Страхування валютних ризиків Хеджування - це загальний термін, використовуваний для опису дій по мінімізації фінансових ризиків. Одним з таких ризиків є валютний ризик, тому будь-які дії, направлені на мінімізацію валютного ризику називаються хеджуванням. Хеджер - це особа чи компанія, що усувають ризик шляхом відкриття тимчасової позиції на одному ринку і протилежної позиції на іншому, але економічно зв'язаному ринку, такому, як ф'ючерсний чи ринок забалансових інструментів. Є два фундаментальних критерії, які необхідно враховувати при хеджуванні: по-перше, цінова перспектива і, по-друге, економічна доцільність хеджування. Це можна розглядати як процес керування ризиком, що включає прийняття рішень про те, коли і як використовувати для хеджування фінансові ринки (наприклад, ф'ючерсів) і чи використовувати взагалі. Переваги хеджування залежать від кваліфікації осіб, що приймають ці рішення. Іншими словами, хеджування являє собою "дію по конвертації активів, деномінованих в іноземній валюті, у найбільш прийнятну для даної угоди валюту". Хеджування всіх ризиків - єдиний спосіб їх цілком уникнути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь - залишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Одним з недоліків загального хеджуванняя (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження загальних витрат. Інший спосіб - страхувати ризики тільки після того, як курси чи ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати, що в якомусь ступені компанія може витримати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть припустимої межі, позицію слід цілком хеджувати для запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси чи процентні ставки залишаються стабільними чи змінюються в сприятливу сторону. Форвардні валютні контракти. Найбільш розповсюдженим способом покриття валютного ризику є купівля чи продаж іноземної валюти з постачанням у майбутньому. Форвардна купівля ґрунтується на договорі закупівлі-продажу іноземної валюти за обмінним курсом, обговореним в момент укладення угоди, у визначений термін у майбутньому чи протягом деякого майбутнього періоду. Подібним чином відбувається і форвардна продаж. Цей метод цілком виключає невизначеність щодо того, наприклад, скільки будуть складати суми майбутніх платежів і надходжень у національній валюті. Захист від несприятливих змін валютних курсів - реальна перевага форвардних валютних контрактів над угодами "спот". Необхідно вміти давати точне визначення форвардному валютному контракту. Валютні контракти "своп". Валютний "своп" (currency swap) - валютна операція, що поєднує купівлю або продаж валюти на умовах "спот" з одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний строк на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. Використання валютних "свопів" досягло апогею на початку 80-х років, що було зумовлено такими обставинами: політика багатьох центральних банків змусила комерційні банки здійснювати фінансування активів з "плаваючою" відсотковою ставкою зобов'язаннями теж із "плаваючою" відсотковою ставкою, а не за рахунок короткострокових депозитів; надання взаємних позичок на міжнародних валютних ринках набуло спекулятивного характеру; зниження відсоткових ставок сприяло зниженню ризиків за валютними "свопами". В даний час розрізняють класичні операції "своп" та їх різновиди у виді опціонних, валютно-відсоткових "свопів" і т.д. Класичні "свопи" у залежності від послідовності здійснених операцій "спот" і "форвард" підрозділяють на репорт і депорт. Репорт - це продаж валюти на умовах "спот" і одночасна купівля на умовах "форвард". Депорт - це купівля валюти на умовах "спот" і продаж на умовах "форвард". Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом "аутрайт", називається "форвард-форвард", або "форвардний своп". У разі укладення угоди "своп" дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, - датою завершення "свопу" (maturity). Головна мета використання валютних "свопів" полягає в забезпеченні конвертації експортованого капіталу в іншу валюту. Технічно хеджування валютних ризиків за допомогою валютних "свопів" здійснюється через: фіксацію валютного курсу на майбутній період; організацію зустрічних грошових потоків. Переваги у використанні угод "своп" перед чистими форвардними угодами: при здійсненні валютного "свопа" завдяки регулярному обміну відсотковими (компенсаційними) виплатами значно зменшується валютний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди; використання "свопів" дає можливість забезпечити хеджування довгострокових операційних та економічних ризиків; під кутом зору бухгалтерського обліку валютні "свопи" класифікують як забалансовий інструмент, тобто вони не відбиваються в балансі і на рахунку прибутків і збитків, що наділяє їх певними технічними перевагами. Угода "своп" укладається через безпосередні переговори між двома сторонами або за посередництва банку, який стає для кожного з учасників угоди другою стороною. Переговори здійснюються телефоном із наступним підтвердженням їхніх результатів факсом (електронною поштою). Валютні ф'ючерси. Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватних інструментах хеджування, що повинне розглядатися як їхнє основне призначення. Однак хеджери не є єдиними учасниками ринку фінансових ф'ючерсів. Спекулянти й арбітражери також беруть участь в операціях на цих ринках і, як буде показано надалі, грають дуже важливу роль для їхнього ефективного функціонування. Укладення угод купівлі-продажу, виконання яких відноситься до майбутнього моменту часу, має досить довгу історію. Причина їхнього виникнення - необхідність для однієї чи обох сторін угоди застрахувати себе від несприятливих змін ціни (що стосується валютних ф'ючерсів - зміни курсу валюти) у майбутньому. Валютні опціони. Опціон є інструментом, що поєднує як елементи хеджування, так і елементи заняття позицій. Він є зручним знаряддям у руках фінансового директора, у якого є певна думка щодо майбутніх змін обмінного курсу, але який не абсолютно упевнений, що напрямок змін буде таким, як він припускає, і бажає зменшити утрати, що можуть виникнути у випадку неправильного прогнозу. Опціон (option) є своєрідною формою термінового контракту двох сторін - продавця і власника опціону, у результаті чого власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити або продати заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (чи на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом або за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього в залежності від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим опціонним контрактом, і забезпечити власнику опціону виконання умов контракту до завершення встановленого терміну. Тобто, коли контракт вже укладений, весь ризик, пов'язаний з несприятливими змінами, лежить на продавці. Для того, щоб продавець погодився прийняти на себе цей ризик, покупець платить йому за укладення контракту певну суму, яка називається премією. Якщо контракт здійснений, то вживають термін "опціон здійснено" чи "опціон виконано". З огляду на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних деривативів, необхідно помітити, що їхнє використання вигідне (доцільне) у наступних випадках: коли час і сума валютних надходжень не визначені; з метою захисту експортних і імпортних потоків товарів, чутливих до змін ціни; у випадку публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті; з метою підтримки комерційної пропозиції на укладення контракту, оціненого в іноземній валюті; у разі потреби забезпечення одночасного страхування від комерційних і валютних ризиків. У світовій практиці в залежності від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон "колл" (call) і опціон "пут" (put). Опціон "колл" надає право його власнику купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон "пут" дає власнику право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціони "колл" використовують переважно: з метою хеджування короткої валютної позиції; у випадку, коли валютний курс має стійку тенденцію до підвищення; для перепродажу з метою одержання прибутку. До використання опціонів "пут" переважно прибігають: з метою хеджування довгої валютної позиції; тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до зниження; з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу валюти. Якщо опціон виконано, то продавець опціону "колл" повинен продати валюту власнику опціону, а продавець опціону "пут" повинен купити валюту у власника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення опціонного контракту). Форфейтинг є однією з нових для вітчизняного ринку форм банківських операцій, економічний зміст якої складається у фінансуванні зовнішньоекономічної діяльності експортерів на основі надання їм середньострокових пільгових кредитів на умовах обліку без права регресу комерційних і фінансових векселів, власниками яких виступають підприємства-експортери. Передумовами виникнення форфейтингу були операції "а-форте" (переуступка прав), що з'явилися в 50-х роках у період значного збільшення обсягів міжнародної торгівлі в зв'язку з обмеженістю коштів експортерів для надання середньострокових комерційних кредитів імпортерам. Поява форфейтинг була обумовлена певною недосконалістю угод "а-форте", які ще називають формою обліку делькредере. Угоди "а-форте" також використовувалися з метою надання кредитів експортерам, але на принципах солідарної відповідальності під вексельні зобов'язання і поручительства банків чи фінансових товариств. Відповідно до умов угод "а-форте" векселедавець не мав права порушити умови тратти про солідарну гарантію платежу, пов'язані з його підписом, але міг не гарантувати акцепту. Індосант також мав можливість ухилитися від гарантії платежу й акцепту. Крім того, у зв'язку із солідарністю, значно більшими були розміри комісійних і дисконту, виплачуваних банку за даний кредит. ВИСНОВКИ В нашій роботі ми вивчали страхування валютних ризиків, його види, сутність. Для цього ми: Розглянули поняття та головні чинники виникнення валютних ризиків. Вивчили особливості управління валютними ризиками. Дали оцінку страхуванню валютних ризиків. З цього можна зробити наступні висновки: Валютним ризик – це мож-ливість грошових утрат суб’єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. Серед методів валютного страхування можна виділити такі: Хеджування; Форвардні угоди; Валютні контракти „своп”; Валютні ф’ючерси; Валютні опціони; Форфейтинг. При здійсненні валютних операцій важлива роль відводиться валютним ризикам. Не варто недооцінювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків. Але все ж можна запобігти втратам, або хоча б зменшити їх розмір. Уміле маніпулювання валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій. Одного найбільш ефективного методу не існує, в різних випадках використовуються різні способи, а також використовують їх у сукупності. Страхування валютних ризиків повністю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив і є ефективним способом захиститу від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін. Отже, правильне управління, основане на достовірній інформації та ретельному аналізі, є частковою, а іноді й повною гарантією захисту від валютних ризиків збитку. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Бункина М. К. Валютный рынок. – М.: АО «ДИС»., 1995.–112 с. Валютне регулювання в Україні. – К., 1996.–195 с. Валютный рынок и валютное регулирование. Учебное пособие/ Под ред. М. Н. Платоновой. – М.: Издательство БЕК., 1996.– 457 с. Валютный портфель. Отв. ред. Платонова Е. Д. – М.: «СОМИНТЕК»., 1995.– 684 с. Гальчинський А.С. Теорія грошей. -2-ге вид. –К.: Основи, 1998. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги. –К.: Торгово-издательское бюро ВНV, 1994. -534 с. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. –М.: Финансы и статистика, 1994. -593 с. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998.– 444 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (26.06.2014)
Просмотров: 1231 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: