Реферат на тему: Валютний ринок - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Валютний ринок. План Вступ. 1. Поняття та структура валютного ринку. 2. Суб’єкти валютного ринку. 3. Сучасна система валютного ринку в Україні. Висновок. Література. Вступ Валютний ринок – особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов’язаний з проведеннями операцій, з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви). У країнах в яких немає валютних обмежень, існують вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є, невільні. В деяких країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, на яких курси валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також “чорні” валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом . Внаслідок напливу в кінці 50 – х рр в Європу доларів США виник так званий ринок євродоларів. На початку 70 – х рр внаслідок кризи енергетичної з’явився ринок нафтодоларів, які сконцентрувалися в країнах експортерах нафти. Поряд з валютними ринками є також ринки золота у Великобританії, США, Німеччині. Міжнародні грошові розрахунки пов’язані з зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмом тощо, здійснюються на світовому валютному ринку через кореспондентські зв’язки між банками різних країн. Валютні резерви – запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні урядових органів або центральних банків для проведення міжнародних розрахунків та поточних платежів. З 1970 у валютні резерви включено СДР. Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ) та інші валютні органи відносяться до валютного резерву: золото, СДР, квоту в МВФ, іноземну валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, як основа валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються в кожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатність безпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками. Валютний резерв використовують у зовнішньо торгівельних відносинах з іншими країнами в реальному житі процеси у сфері МВКВ здійснюється стрибкоподібно, суперечливо супроводжується глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світового масштабів, біфуркаційними системами міжнародних валютно – кредитних відносин у процесі її формування як цілісності. 1. Поняття та структура валютного ринку Валютні ринки - це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют на підставі попиту і пропозиції. Вони є сукупністю банків, брокерських фірм і великих корпорацій, особливо ТНК, що є основними учасниками цих ринків. ВИДИ ВАЛ.РИНКІВ залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, які використовують: 1-міжнародні = операції з валютами, які широко використовують у міжнародному платіжному обороті 2-регіональні = банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют. 3-національні = сукупність операцій, що здійснюються банками, розташованими на території даної країни, з валютного обслуговування своїх клієнтів, серед яких можуть бути компанії, приватні особи, а також банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку можна зарахувати валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також операції, які проводять на валютних біржах. Світові валютні ринки зосереджені в світових фінансових центрах. З-поміж них виділяються валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху, Токіо, Сенгані, Сінгапурі, Бахрейні, при цьому найбільші ринки - Лондонський, Нью-Йоркський, Токійський та Сінгапурський. Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий ринок (який представляють валютні біржі) та позабіржовий, або міжбанківський (який представляють банки, фінансові установи, підприємства та організації). Діяльність позабіржового ринку безпосередньо пов'язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90 % обороту іноземної валюти, хоча роль валютних бірж залишається важливою. Особливості сучасних вал ринків: 1. Посилилась інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків за ними; 2. Операції здійснюються безперервно протягом доби в усіх частинах світу; 3. Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються на кореспондентських рахунках банків; 4. Широкий розвиток електронних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків; 5. Обсяги спекулятивних і арбітражних операцій набагато перебільшують валютні операції, пов'язані з комерційними угодами; кількість їх учасників різко зросла і включає не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні і навіть фізичні особи; 6. Нестабільність валют, курс яких часто має свої тенденції, які не залежать від фундаментальних економічних факторів; 7. Інтенсивний розвиток ринку євровалют; 8. Лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо. Групи суб'єктів вал.ринку: 1. Валютні біржі = біржі існують у багатьох країнах як самостійні фінансові установи. В більшості країн вони створюються як некомерційні установи, оскільки головна мета їх діяльності полягає не в забезпеченні високих прибутків, а в організації валютного ринку. У деяких країнах, зокрема, Україні та Росії, валютні біржі здійснюють функції обміну валют для юридичних осіб та формують ринковий валютний курс. Часто на багатопрофільних чи спеціалізованих біржах створюються спеціальні підрозділи, які займаються валютними операціями. В останні роки створено спеціалізовані валютні біржі, які обслуговують певні сегменти валютного ринку: Лондонська міжнародна біржа валютних ф'ючерсів (ІЛРРЕ), Європейська опціонна біржа в Амстердамі (ЕОЕ), Німецька термінова біржа у Франкфурті-на-Майні (ВТВ) тощо. 2. Комерційні банки = формують міжбанківський валютний ринок через здійснення всього спектра операцій з іноземною валютою. Банки здійснюють 85-95 % валютних угод між собою на міжбанківському валютному ринку, а також з торгово-промисловою клієнтурою. 3. Центральні банки = формування стратегії і тактики валютної політики, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки тощо. Серед центральних банків найбільш впливовими є Федеральна резервна система США, банки Великобританії та Німеччини. 4. Підприємства, фінансові установи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції = мають постійний попит на іноземну валюту та створюють ЇЇ пропозицію залежно від спрямованості експортно-імпортних Потоків. Вони є активними учасниками валютного ринку, проте здійснюють кредитно-депозитні, розрахункові та конверсійні операції переважно через комерційні банки. 5. Підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють іноземні вкладення активів = працюють на міжнародних валютних ринках з метою: -вкладення виробничих інвестицій у свої іноземні філії та дочірні підприємства; -організації діяльності на міжнародному фондовому ринку (особливо на ринку державних цінних паперів іноземних країн), -проведення спекулятивних операцій за рахунок різниці у відсоткових ставках та валютних курсах на міжнародних і національних валютних ринках. 6. Фізичні особи = операції неторговельного характеру з приводу купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, у сфері туризму, переказу заробітної плати, гонорарів, пенсій, добровільних внесків тощо. 7. Валютні брокерські фірми = переважно, працюють з біржами та банками, виконують функції посередників на замовлення своїх клієнтів за кредитно-депозитними, конверсійними чи дилінговими операціями. З розвитком електронних *засобів міжбанківського зв'язку і здійснення валютних угод (Рейтер-ділінг, Телерейт) значення брокерських фірм на міжбанківському валютному ринку знизилось, хоча вони продовжують брати участь в операціях приватних осіб і невеликих фірм. РИНОК ЄВРОВАЛЮТ = частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції в інвалютах за межами країн-емітентів цих валют, тобто в євровалютах. Ринок свровалюти виник у 1950-х роках з розміщення доларових депозитів у європейських банках. У 60-70 рр. національні валюти, які виконували функції світових грошей, і насамперед долар США, поступово перетворились у тій частині, яка оберталась на світовому ринку, в так звані сврогроші = грошові одиниці, які вийшли з-під контролю національних урядових органів, вільно рухалися по світу і мали податкові та інші переваги порівняно з тими національними валютами. З другої половини 60-х років подібні зміни торкнулись німецької марки, голландського гульдена, французького і швейцарського франка. Внаслідок цього поряд з євродоларом виникли євромарки, єврогульдени, єврофранки тощо, тобто авуари, які не піддаються регулюванню з боку уряду. На відміну від національних ринків, де міжнародні операції проводять у національних валютах, операції на євровалютному ринку здійснюються в євровалютах. Євровалюта = іноземна валюта, якою здійснюються операції за межами країни-емітента цієї валюти. Найважливішою з євровалют є долар, на частку якого припадало більше 2/3 сумарних банківських активів в євровалютах. В останні роки збільшується частка кредитів і позик у японських єнах. 2. Суб’єкти валютного ринку Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури. За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності. Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці. За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є: - підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери); - інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу; - спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи; - хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу; - посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо. Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку. Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією - пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму. Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківсь-ка валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківсь-кий валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.). Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку. Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є: - забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави; - створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; - забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; - формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями. 1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: - касові, або операції з негайною поставкою; - строкові. 2. За механізмом здійснення операцій: - операції спот; - форвардні операції; - ф 'ючерсні операції; - опціонні операції. 3. За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками; - операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування); - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4. За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові. 5. За масштабами операцій: - оптові (здійснюються між банками); - роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот". Операції спот дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. Учасники касових операцій мають можливість: - терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань; - уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу; - оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію. Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони. Строкові операції на валютних ринках з'явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки XX ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов'язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого - одержати додатковий дохід спекулятивними діями. Форвардні операції- це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов'язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею, і пов'язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента - за вищим від курсу спот (продаж з премією). Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є "прозорими" для інших учасників ринку. ф'ючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнятися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф'ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф'ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф'ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури. Ціна валютного ф'ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції. Купуючи валютний ф'ючерс, учасники попередньо сплачують комісійні брокеру та роблять у розрахунковій палаті біржі фіксований внесок на депозит за кожний контракт. Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон. У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти , і останній зобов'язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати(наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні "пут"), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов'язаний погодитися з цим рішенням. При купівлі опціона покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою. Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу. Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін. Валютний своп - це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну і ту ж валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку. Валютний арбітраж - це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу. Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей - забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку - одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу. 3. Сучасна система валютного ринку в Україні Валютний ринок нинi живе одними торгами — робити курсові прогнози стає дедалі важче: якщо ще місяць тому на кінець року обіцяли 5,5 грн/$1, то зараз прогнозують 5,4 грн/$1. Зараз прогнози змінюються в режимі реального часу. Як у тій приказці: за що боролися, на те й напоролися. Доволі довго банкіри скаржилися, мовляв, український валютний ринок дуже зарегульований — як Національний банк скаже, так і буде. Коли ж тиждень тому фінансистам пригрозили тим, що віддадуть ринок в їхні руки, вони не на жарт перелякалися. Все почалося з того, що голова Національного банку Володимир Стельмах раптом заявив, що НБУ може припинити купівлю доларів на міжбанківському ринку. Якщо зважати на те, що Нацбанк залишається головним покупцем ВКВ, то в разі його ігнорування міжбанку відразу можна передбачити девальвацію долара. А цей «американський товариш» і так потерпає останнім часом — минулого тижня його опустили до 5,29 грн/$1. Серце експортера ледь-ледь витримує... Щоправда, за кілька днів у головному банку заспокоїли: «НБУ в жодному разі не може піти з валютного ринку та здійснювати якусь іншу політику», — заявив директор департаменту валютного регулювання Нацбанку Сергій Яременко. Він запевнив, що політика Національного банку спрямовуватиметься на стабільність валютного курсу. Аби підтримувати цю саму стабільність, довелося встановити черговий рекорд — довести валові міжнародні резерви НБУ до рівня $3 млрд. Доходило до того, що щодня купували від $5 млн до $40 млн. Ревальвація виявилася неминучою. Природу завеликої пропозиції ВКВ на міжбанківському ринку банкіри пояснюють двома факторами. Перший — продаж валютної виручки від реалізації цьогорічного врожаю. Можливі прибутки тільки від продажу зерна оцінювалися в $4 млрд. Щоправда, реалізація цієї валюти щойно розпочалася. Другий — перекачуванням банківських коштів. Вітчизняні підприємці нарешті прислухалися до порад кредитуватися не в національній валюті, а в доларах. Зважаючи на здорожчання гривневих ресурсів, це стає дедалі вигідніше, адже гривневі ставки збільшуються. Тож класичною стала схема — отримання валютного кредиту та продаж його на міжбанківському ринку. У цілому неабияке пропонування «зелених» може тривати ще протягом кількох тижнів. Цього часу має вистачити й на підвищення попиту, який катастрофічно падає протягом останніх місяців. За словами банкірів, зменшення попиту на іноземні гроші пояснюється все тими ж цінами на гривню. Почасти імпортерам просто невигідно віддавати нацвалюту: аби розрахуватися зі своїми партнерами ВКВ, вони звертаються чи то до материнських структур (якщо це дочірня компанія), чи то до своїх представництв за межами України з проханням здійснити проплату за тим чи іншим контрактом. Таким чином, український міжбанківський ринок залишається без таких необхідних заявок на придбання. А підприємці заощаджують на різниці в курсах. Мало хто зараз може точно сказати, скільки триватиме дисбаланс між продажем і купівлею на вітчизняному валютному ринку. Адже вже кілька разів доводилося розчаровуватися: останній — коли девальвацію гривні обіцяли на початку осені. Але ж тоді приплив ВКВ забезпечив агропромисловий комплекс. Сьогодні залишається гадати, на скільки вистачить «селянської» валюти. Очікування різні — від одного до двох місяців. На зменшення продажу «зелених» АПК мають вплинути наслідки американських торгових санкцій (година «Ч» — 15 листопада, якщо парламент не прийме антипіратського закону). Скажімо, металургійна галузь, основний експортер вітчизняної продукції в США, більше не зможе в колишніх обсягах забезпечувати ринок вільноконвертованою валютою — пропонування буде менше. Відповідно прогнозується збільшення попиту на долари. Крім того, підприємствам доведеться повертати валютні кредити, які вони нинi так активно беруть, — зазвичай це тримісячні позики. Доходить до того, що в портфелях деяких банківських установ валютних позик більше, ніж гривневих. Щоправда, на всю банківську систему ця тенденція ще не поширилася. Так, за даними Національного банку, кредитні портфелі комерційних банків позаминулого тижня збільшилися на 0,12 млрд грн (або на 0,5%), і становили на 26 жовтня 25,74 млрд грн, у тому числі 14,13 млрд грн у національній валюті. Зважаючи на всі ці фактори, тиск на курс гривні має бути доволі потужний. Відтак дилери прогнозують девальвацію до рівня 5,4–5,5 грн/$1. Врятувати українську валюту від падіння можуть хіба що іноземні інвестори. У разі домовленості з Міжнародним валютним фондом і Всесвітнім банком в Україну до кінця цього року може надійти ще близько $300 млн. Висновок Функціонування та розвиток валютних ринків світу в значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і міждержавних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття –валютна політика. На міждержавному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародгих валютних відносин. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на міжнародний валютний фонд(МВФ). У 1992 році до МВФ увійшла Україна. Основна мета роботи МВФ: “МВФ повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування.” У валютних операціях які відбуваються на валютному ринку беруть участь: продавці валюти, її покупці та посередники. Суб’єктами валютного ринку є: 1. Фірми, організації та приватні особи, зайнятих у зед. 2. Комарційні банки, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків. 3. Брокерські фірми—які займаються посередницькою діяльністю. 4.державні установи—валютні банки та казначейства окремих країн. Основними споживачами валютного ринку є світові транснаціональні банки. На них припадає близько 90% всього валютного обороту. Внаслідок цього валютні курси формуються у процесі здійснення міжбанківських операцій. В умовах функціонування ринкової економіки головним об’єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських так і зовнішньоекономічних позицій країни. Список використаної літератури 1. Про Банк та банківську діяльність // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1996,1997 і нові випуски. 2. Деньги, кредит, банки: Справочное пособие / Кол. автров под рук. Г.И. Кравцовой. — Минск: Миркавання, 1994. 3. Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржа, 1995. 4. М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” ст.47--64 5. А.А.Мазаракі Є.М.Воронова “Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини” Конспект лекцій Київ 1995 6. А.І.Кредісов “ Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст 68-80 7. А. Гальчинський “ Теорія грошей” Київ 1998 ст 384-410.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (21.06.2014)
Просмотров: 1148 \| Комментарии: 2 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: