Реферат на тему:Управління фінансовою стійкістю підприємства - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Управління фінансовою стійкістю підприємства. ЗМІСТ ВСТУП Актуальність вибраної теми зумовлена рядом причин, серед яких найважливіші: Фінансова стійкість підприємства є однією з головних умов успішної і стабільної роботи підприємства в ринкових умовах. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, то воно має ряд переваг перед іншими підприємствами такого ж профілю при отримання кредитів, залучення інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежне від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик виявитися на краю банкрутства. Управління фінансовою стійкістю є одним з основних елементів фінансового менеджменту на підприємстві, необхідною передумовою стабільного розвитку підприємства. Важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управ-ління його капіталом. Капітал підприємства може бути використаний у внутріш-ньому обороті й за його межами, будучи розміщеним у виробничі запаси або де-біторську заборгованість, вкладеним у цінні папери або залученим у капітал інших підприємств у вигляді інвестицій. Головною проблемою ефективного управління фінансовою стійкістю, на нашу думку, є оптимальне розміщення капіталу підприємства. Від того, які асигнування вкладені в основні та обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошо-вій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінан-сової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства. Якщо основні фонди підприємства використовуються не повною мірою через відсутність сировини, це негативно впливає на фінансові резуль-тати. Але негативним явищем є й створення надлишкових виробничих запасів та невиправданої дебіторської заборгованості, які не можуть бути своєчасно залуче-ні до виробничого процесу, що призводить до замороження капіталу, уповільнен-ня його обігу і, відповідно, погіршення фінансового стану підприємства. Управління фінансовою стійкістю утруднене тим, що в умовах економіки України діє багато чинників які знижують фінансову стійкість підприємства. До основних деструктивних чинників перш за все слід віднести: істотну зміна структури та/або скорочення попиту; криза неплатежів; 3) квазіринковість таких економічних інститутів як банківська, кредитно-грошова, контрактна, податкова системи, які спрямовані в основному на „вимивання” у підприємств фінансових ресурсів. Наявність цих та деяких інших чинників вимагає адаптації світового досвіду управління фінансовою стійкістю до реальних українських умов. Метою даної роботи є вивчення і аналіз методів управління фінансовою стійкістю підприємства з метою розробки ефективної методики визначення фінансової стійкості підприємства стосовно сьогоднішніх українських умов та розробка заходів для підвищення ефективності управління фінансовою стійкістю підприємства в умовах формування ринкових відносин. Задачі, які ставилися при написанні роботи: проаналізувати існуючі способи визначення фінансової стійкості підприємства та управління нею; зробити дослідження існуючих підходів до визначення фінансової стійкості підприємств в Україні з метою розробки оптимальної методики управління фінансовою стійкістю; провести аналіз фінансової стійкості конкретного підприємства; Розглянути можливі шляхи підвищення ефективності управління фінансовою стійкістю підприємства. Об'єктом дослідження є фінансова діяльність підприємства в ринкових умовах. Предметом дослідження є інструментарій фінансового аналізу та менеджменту в області управління фінансовою стійкістю. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі світового досвіду аналізу фінансового стану та даних конкретного підприємства в роботі розроблена модель управління стійкістю фінансового стану. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків. В першому проведено дослідження основних концептуальних підходів до сутності фінансової стійкості підприємства. Здійснено огляд і аналіз існуючих методів визначення стійкості фінансового стану підприємства, як у вітчизняній, так і зарубіжній практиці. Окремо загострена увага на необхідності удосконалення підходів до визначення стійкості фінансового стану підприємства. В другому розділі здійснено практичне дослідження стійкості фінансового стану ТОВ „Палітра” на підставі комплексного підходу. В третьому розділі побудовано модель управління фінансовою стійкістю підприємства та позиковим капіталом, а також зроблені деякі пропозиції по поліпшенню управління фінансовою стійкістю підприємства. Інформаційною базою є фінансова звітність досліджуваного підприємства, матеріали Державного комітету статистики, а також роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців в області фінансового аналізу та менеджменту, таких як Бланк І., Ковальов В., Коробов М., Савицька Г., Стоянова О., Хорн Дж. та ін.. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 1.1 Економічна сутність фінансової стійкості, її типи та фактори, що на неї впливають Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Водночас поняття фінансової стійкості є одне з найскладніших понять, які характеризують фінансовий стан і фінансову діяльність підприємства. Про це свідчить відсутність однозначного трактування даного поняття у вітчизняній та закордонній фаховій літературі. Так Ізмайлова К.В. визначає фінансову стійкість як ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз. – К.:МАУП, 2001. – С.83.. Вона ж вказує, що цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:* рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) ста-більними джерелами фінансування;* платоспроможністю підприємства (його потенційною спромож-ністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);* часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування. Однак дане визначення, на нашу думку є формальним запозиченням з західних джерел і не відображає справжню сутність такої категорії, як фінансова стійкість. Головним недоліком даного визначення є те, що в умовах Української економіки балансова вартість активів може не співпадати з ринковою, причому на балансі у підприємства можуть бути значні суми власних оборотних і необоротних коштів, але реально перетворити їх у грошові активи можливо за вартістю лише в кілька разів меншою за балансову, або й зовсім неможливо. Можлива ситуація, коли майно підприємства сформовано повністю за рахунок власних джерел, але його фінансова стійкість є сумнівною. Аналогічна концептуальна помилка у визначенні сутності фінансової стійкості присутня і у визначенні Родіонової Н.В., яка зазначає, що фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Перевищення власних засобів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування. Критичне значення відповідного коефіцієнта фінансової стійкості дорівнює 1 Родионова Н.В. Антикризисный менеджмент. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. – 2001. –С.192.. На практиці спостерігається картина коли чимало вітчизняних підприємств мають даний показник значно більшим одиниці (навіть у десятки разів), але в той же час їх фінансовий стан не вважають стійким як кредитори так і інвестори, про що свідчить низька інвестиційна та кредитна активність в економіці України. Практично нічим не відрізняється трактування сутності фінансової стійкості ще в одного російського автора Литовскіх А. М., який розглядаючи сутність фінансової стійкості пише: “Фінансово-стійким є такий суб'єкт господарської діяльності, який за рахунок власного капіталу покриває кошти, вкладені в активи (основні фонди, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості і розплачується в термін за своїми зобов’язаннями” Литовских А.М. Финансовый менеджмент: Конспект лекций. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 1999. – 76 с.. Дане трактування містить у собі певне протиріччя, яке полягає в тому, що для того, щоб підприємство в строк розплачувалося за своїми зобов’язаннями не обов’язково всі активи мають бути покриті власним капіталом. На нашу думку, здатність погашати зобов’язання більше залежить від здатності підприємства формувати надходження стабільних грошових потоків, ніж від структури джерел фінансування активів. Зі структурою фінансування активів підприємства пов’язують фінансову стійкість і більшість вітчизняних фахівців, таких як Савчук В.П., Ковбасюк М.Р., Бланк А.І., Коробов М.Я. Коробов М.Я. Фінансово-економ.ічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання; — 2000.-С. 267. З таким підходом не можна повністю погодитися в тому плані, що структура джерел фінансування, безумовно впливає на фінансову стійкість, але не відображає її справжню сутність і не являється єдими чинникиком, який відображає даний аспект фінансового стану підприємства. Цілий ряд авторів пов’язує фінансову стійкість з поняттям чистого оборотного капіталу. На думку Мазурової І. та Романовського М. В., чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має фінансові ресурси для розширення своєї діяльності в майбутньому. Наявність чистого оборотного капіталу служить для інвесторів і кредиторів позитивним індикатором до вкладення коштів у компанію Мазурова И. И., Романовский М. В. Варианты прогнозирования и анализа финансовой устойчивости организации: Учеб. пособие / Санкт-Петербургский ун-т экономики и финансов. Кафедра финансов. — СПб., 1995. — 113с. . Погоджуючись з цим, слід зазначити, що балансова вартість оборотних активів зокрема запасів часто не відповідає їхній реальній ринковій вартості, на що вже вказувалося вище. Крім того, в умовах бартеризації і непрозорості ринку для багатьох суб'єктів характерне придбання матеріальних цінностей за завищеними цінами, що підвищує вартість запасів на підприємстві, а отже і чистий оборотний капітал. Однак у реальності така ситуація приводить до росту матеріальних витрат у собівартості продукції і або підвищенню цін на продукцію, або зниженню прибутку. У першому випадку в підприємства виникають труднощі з реалізацією продукції, отже, зменшуються вхідні грошові потоки, що приводить до напруги оплати рахунків кредиторів, у другому зменшення прибутку – чи, навіть, збитковість, негативно позначається на розвитку підприємства і сприяє виникненню фінансових труднощів у майбутніх періодах. І перший і другий з розглянутих сценаріїв не сприяє поліпшенню фінансової стійкості. Отже, сам факт наявності чистого оборотного капіталу ще не свідчить про фінансову стійкість підприємства. Крім того, важливо враховувати яким методом здійснюється облік запасів на підприємстві, тому що різні методи обліку запасів відповідають різному співвідношенню між їх ринковою і балансовою вартістю. Та й процес нарощування власного оборотного капіталу не можна назвати панацеєю від фінансової нестійкості. Ми вважаємо, що можливо інше трактування збільшення чистого оборотного капіталу: при збільшенні даного показника підприємство змушене направляти на фінансування оборотних коштів додаткові кошти, нехтуючи довгостроковими інвестиційними програмами, тобто зі своїх інвестиційних ресурсів (довгострокового капіталу). Іммобілізація цих ресурсів у залишках поточних активів означає скорочення інвестиційних програм підприємства, відмовлення від виконання проектів, реалізація яких могла б забезпечити йому в майбутньому значний приріст доходу. Іншими словами, збільшення чистого оборотного капіталу означає уповільнення їхньої оборотності, зниження ефективності використання довгострокового капіталу підприємства. В той же час слід погодитися з тим, що негативна величина чистого оборотного капіталу свідчить про фінансову нестійкість підприємства, тому що наявних у його розпорядженні поточних активів уже недостатньо для покриття термінових зобов'язань. Тому вимоги кредиторів можуть бути спрямовані і на його основний капітал – будівлі, устаткування, транспортні засоби і т.п. Крамин Т. В. Финансовая устойчивость предприятий в условиях перехода к рыночной экономике / Институт экономики, управления и права. — Казань : Издательство "Таглимат" ИЭУиП, 2001. — 124с. Таким чином наявність чистого оборотного капіталу підприємства є необхідною, але не достатньою умовою його фінансової стійкості. Дещо розширює поняття фінансової стійкості Стоянова О.С., яка вказує, що фінансова стійкість підприємства припускає сполучення чотирьох сприятливих характеристик фінансово-господарського положення підприємства: 1. Високої платоспроможності, тобто здатності справно розплачуватися за своїми обов'язками; 2. Високої ліквідності балансу, тобто достатнього ступеня покриття позикових пасивів підприємства відповідними по термінах оборотності активами; 3. Високої кредитоспроможності, тобто відповідної здатності відшкодування кредитів з відсотками й іншими фінансовими витратами; 4. Високої рентабельності, тобто значної прибутковості, що забезпечує необхідний розвиток підприємства, гарний рівень дивідендів і підтримка курсу акцій Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник/ Под ред. Стояновой E.С. -М.: Перспектива, 1998. -656c. (С.393-394). . До переваг даного визначення варто віднести те, що автор вказує, що для наявності фінансової стійкості підприємству необхідно мати високу рентабельність, однак і при такому підході фінансова сутність фінансової стійкості не відображена достатньо повно. Усі вищенаведені підходи є статичними, тобто розглядають поточний стан діяльності підприємства. В той же час, ми вважаємо, що фінансова стійкість має розглядатися обов’язково в часовому аспекті, враховуючи короткострокову і довгострокову перспективу розвитку підприємства. Адже платоспроможність і ліквідність підприємства в даний момент зовсім не гарантують високого рівня даних показників у майбутньому, так само як поточна висока прибутковість не означає те, що підприємство і надалі отримуватиме високі прибутки. В той же час поняття фінансової стійкості, як правило, оцінюють маючи на увазі не поточний, а віддалений у часі момент чи період (наприклад, при обґрунтуванні рішення про інвестування у підприємство, надання кредиту, партнерство і т.п.). Підприємство здійснює щодня певну кількість господарських операцій. У результаті здійснення якої-небудь господарської операції фінансовий стан підприємства може залишитися незмінним або покращитися, або погіршитися. Потік господарських операцій, чинених щодня, є, як би мовити, “збудником” визначеного стану фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в іншій. Крім того підприємство працює в зовнішньому оточенні, яке чинить на його фінансові потоки як сприятливі так і несприятливі впливи. Тому ми вважаємо за потрібне дати визначення сутності фінансової стійкості як ступеня здатності підприємства зберігати платоспроможність, ліквідність та прибутковість за несприятливих впливів внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансові потоки підприємства у майбутніх періодах. Тому для оцінки фінансової стійкості підприємства, як відзначає Ван Хорн, потрібен комплексний підхід, що включає: оцінку реально сформованого рівня платоспроможності, оцінку рівня управління активами, оцінку ступеня залежності від зовнішніх джерел фінансування, а також розрахунок показників, що характеризують зміну рівня ділової активності, економічної і фінансової рентабельності Дж. К. Ван Хорн Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1997. – С. 128. . Розглянемо тепер класифікацію типів фінансової стійкості. Зведення фінансової стійкості до структури покриття всіх або оборотних активів призвело до того, що найбільш поширеною класифікацією типів фінансової стійкості підприємства є класифікація, заснована на структурі джерел формування запасів і витрат. Досить поширеною практикою є визначення фінансової стійкості за джерелами для формування запасів і витрат. Розрізняють чотири фінансові стани, щодо стійкості. 1. Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (3) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гаранто-вана. 2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; пла-тоспроможність гарантована. 3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залуча-ються короткострокові кредити та позики; платоспроможність пору-шена, але є можливість її відновити. 4. Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство. Проте така класифікація фінансової стійкості грунтується на використанні балансових показників. Але будь-який баланс є лише миттєвою характеристикою стану підприємства, результатом певної «роботи», наслідком облікової та балансової політики підприємства. Враховуючи цю обставину, інструментарій діагностики фінансового стану, в тому числі і фінансової стійкості, останнім часом поповнився методами і прийомами аналізу, що ґрунтуються на дослідженні результатів діяльності підприємства протягом певного часу. Прикладом таких розробок є методичний підхід до узагальнюючої кількісної оцінки фінансової стійкості в рамках визначення загрози банкрутства підприємства, розроблений фахівцями французької школи фінансового менеджменту Ж. Франшона та І. Романе і поширений у працях Е. О. Стоянова та О. С. Стоянової. Його застосування базується на використанні спеціальних узагальнюючих показників про результати: господарської діяльності, фінансової діяльності, господарсько-фінансової діяльності. Результат господарської діяльності є сумою коштів підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після фінансування його виробничого розвитку. Кількісно результат господарської діяльності визначається за формулою: РГД = НРЕІ - ФЕП - ВІ + РМ, (1.1) де НРЕІ — нетто-результат експлуатації інвестицій; ФЕП — зміна фінансово-експлуатаційних потреб підприємства у плановому періоді; ВІ — виробничі інвестиції, прийняті до реалізації; РМ — стабільна виручка від реалізації майна підприємства. Результат фінансової діяльності — це зміна обсягу заборгованості підприємства, скоригована на розмір фінансових витрат (відсотків за кредит), дивідендних виплат та податкових платежів. Кількісно результат фінансової діяльності визначається за формулою: РФД = ЗЗ - Впоз - Див - Под, (1.2) де ЗЗ — очікувана зміна заборгованості підприємства у плановому періоді; Впоз — відсотки за позики, які належить сплатити; Див — дивіденди власникам підприємства; Под — податкові платежі з прибутку підприємства. Результат господарсько-фінансової діяльності (РГФД) — це підсумок результату господарської та фінансової діяльності. Його розмір дає можливість оцінити обсяг «вільних» коштів підприємства після фінансування ним усіх своїх витрат (у тому числі податкових, відсоткових та дивідендних платежів) та виробничого розвитку. РГФД = РГД + РФД, (1.3) Методика оцінки фінансової стійкості залежно від прогнозних зна-чень результатів господарської та фінансової діяльності використовує спеціальну матрицю фінансової рівноваги, яка наведена в табл. 1.1. Дана методика передбачає 9 типів фінансової стійкості. Таблиця 1.1 Матриця станів фінансової стійкості Показник А \| РФД<0 (гальмування) \| РФДкО (стабілізація) \| РФД>0 (прискорення) РГД>0 (повільне зростзння) \| РГФД =. 0 1 \| РГФД > 0 4 \| РГФД > 0 6 РГД=0 (оптимальне зростання) \| РГФД < 0 7 \| РГФД =0 2 \| РГФД > 0 5 РГД<0 (форсоване зростання) \| РГФД < 0 9 \| РГФД<0 8 \| РГФД =0 0 3 Квадранти 1,2,3 матриці фінансової рівноваги визначають пози-цію рівноваги підприємства, квадранти 4, 5, 6 характеризують ситуацію успіху, тобто збільшення ліквідних коштів підприємства. Діагональ проходить через квадранти матриць з нульовим результатом господарської діяльності (тобто квадранти рівноваги). Над діагоналлю розташована зона успіхів, або зона створення ліквідних коштів. Значення РГФД у цих квадрантах більше нуля. Під діагоналлю матриці проходить зона дефіциту, або зона витрачання ліквідних коштів та погіршання фінансової стійкості. Результат господарсько-фінансової діяльності в квадрантах цієї зони менший нуля. 3 наведеної матриці кожна розглянута ситуація (рівновага, успіх, дефіцит), може обумовлюватися різним співвідношенням результатів господарської та фінансової діяльності. На практиці застосування матриць фінансової рівноваги до останнього часу було обмеженим через складнощі адекватного розрахунку необхідних показників на базі чинних форм звітності українських підприємств. Ситуація істотно змінилась на краще після впровадження національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема стандарту №4 «Звіт про рух грошових коштів» [І]. Відносно нова для України форма фінансової звітності надає можливість отримати необхідне інформаційне підґрунтя для побудови матриць фінансової рівноваги. Підприємство, роз-ташоване у квадранті (1) «Батько родини» (РГД > 0, РФД < 0, РГФД = 0) забезпечує ефективну господарську діяльність та має умови для фінан-сування свого розвитку. Таке підприємство має добрі перспективи розвитку. Оскільки господарська діяльність дає позитивний фінансовий результат, є можливість збільшувати обсяги діяльності за рахунок зовнішнього фінансування і використання ефекту фінансового важеля у плануванні подальшого збільшення ФЕП та ВІ, що може призвести до дефіциту коштів і деякої втрати фінансової стійкості, проте фінансова стійкість є керованою. У квадранті «Стійка рівновага» (РГД = 0, РФД = 0, РГФД =0) забез-печується стала фінансова стійкість підприємства. Власних коштів до-статньо для виробничого фінансування розвитку. Обсяги заборгова-ності практично не змінюються або змінюються лише в міру фінансо-вих витрат. Структура джерел фінансування оптимальна, планові обся-ги діяльності повністю забезпечені фінансовими ресурсами. Положення підприємства у квадранті «Нестійка рівновага» (РГД < 0, РФД > 0, РГФД = 0) забезпечує збереження платоспроможності лише за рахунок нарощування заборгованості. Для фінансування виробничого розвитку недостатньо власних джерел через низьку ефективність господарювання або різке зменшення ФЕП та ВІ. Фінан-сова рівновага має нестійкий характер, назріває криза. Наступні три позиції є позиціями успіху Якщо РГД > 0, РФД = 0, РГФД > 0, підприємство переходить у квадрант «Рантьє». Його задо-вольняють набуті темпи зростання обсягів діяльності, обсяги заборго-ваності не змінюються, хоча для цього є необхідні економічні переду-мови. Можливості утворення «вільних» фінансових ресурсів цілком залежать від економічної прибутковості діяльності. Фінансова стійкість підприємства цілком задовільна. Перехід до квадранта «Атака» (РГД =0, РФД > 0, РГФД > 0) свід-чить про посилення можливості підприємства до активної експансії. Виробничі потреби підприємства повністю забезпечуються власними фінансовими ресурсами, але підприємство нарощує свою заборгова-ність. Отже, наявний фінансовий потенціал підприємства забезпечує можливості для бурхливого зростання обсягів діяльності. Фінансову стійкість можна характеризувати як задовільну. Найбільший комерційний та фінансовий успіх характеризує квад-рант «Холдінг» (РГД > 0, РФД > 0, РГФД > 0). Підприємство перебуває у стані фінансового розквіту, має фінансові можливості для фінансу-вання не тільки свого виробничого розвитку, а й усіх інших потреб і навіть для створення дочірніх підприємств. Фінансова стійкість має тенденцію до зростання. Останні три позиції є позиціями дефіциту Квадрант, у якому РГД =0, РФД < 0, РФГД < 0, характеризує фінансову стійкість, як «Епі-зодичний дефіцит». Значення підприємства у цьому квадранті обумов-люється тим, що у звітному періоді підприємство вирішило знизити заборгованість або її приріст був менший від фінансових витрат. Таке становище зазвичай має епізодичних характер і пов'язане з ситуацією на ринку капіталів. Несталою та проблематичною є фінансова стійкість у квад-ранті «Дилема» (РГД > 0, РФД я 0, РГФД < 0). Дефіцит коштів підпри-ємства пов'язаний із зниженням економічної прибутковості або різким зростанням ФЕП та ВІ. Рівень зовнішньої заборгованості не зміню-ється або збільшується лише для покриття фінансових витрат, оскільки власних коштів для цього вже недостатньо. Подальше збільшення за-боргованості може бути неможливим, оскільки економічна прибутко-вість менша за вартість позички. Посилення кризових явищ та фактично кризу діяльності характе-ризує квадрант «Криза» (РГД < 0, РФД < 0, РГФД < 0). Причиною такого стану можуть бути збитки від господарської діяльності, різке зростання ФЕП та ВІ, а також зменшення заборгованості чи збільшен-ня фінансових витрат на її обслуговування. У процесі діагностики фінансової стійкості на основі побудови матриць фінансової рівноваги необхідно звернути увагу не тільки на поточне місце знаходження, а й досліджувати динаміку напрямку руху стану підприємства у межах окремих квадрантів матриці. Перебування або потенційне входження в квадрант «Криза» є підставою для визначення фінансової стійкості кризовою, а рівня загрози банкрутства — високим. Розглянемо тепер фактори які впливають на фінансову стійкість підприємства. У найбільш загальному випадку всі фактори можна класифікувати на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх факторів слід віднести, насамперед, економічні. В свою чергу економічні фактори являють досить велику сукупність чинників, які так чи інакше можуть впливати на фінансові потоки підприємства. До найважливіших з них слід віднести загальні економічної тенденції розвит-ку країни, галузі, регіону. Зазначені тенденції опосередковано зумовлюють стан розрахунків підприємства з покупцями та величину попиту, а отже і велчину вхідних грошових потоків підприємства.. Крім того необхідно враховувати тенденцію основних ринків збуту та сировинних ринків, де працює прідприємство. Адже тенденція до подорожчання сировини, яку закуповує підприємство буде негативно позначатися на фінансовій стійкості за умови якщо ринок збуту не дасть змоги підприємству наростити обсяги реалізації, або адекватно підвищити ціну. Ще одним фактором з цієї групи можна назвати силу конкуренції в галузі та на ринку, де працює підприємство. Посилення конкуренції завжди негативно впливатиме на майбутні вхідні фінансові потоки, що в свою чергу не сприятиме підвищенню фінансової стійкості підприємства. 2. Важливою групою факторів, які впливають на фінансову стійкість є фінансові фактори. До них насамперед необхідно віднести розвиток фінансового ринку країни, тенденції розвитку банківського сектору в країні та регіоні, загальну фінансову ситуацію в країні, регіоні та галузі, а також тенденції щодо їх розвитку. Адже ці фактори безпосередньо зумовлюють формування ціни зовнішніх ресурсів, які потенційно можуть бути залучені в майбутньому і залучаються підприємством у поточний момент, а отже і величину фінансових витрат підприємства, його можливості щодо підтримання заданого, або ж нарощування обсягу фінансування в розрізі стратегії розвитку підприємства. 3. Соціальні фактори включають в себе рівень соціальної напруги у сус-пільстві, виконання соціальних програм, наявності причин і можли-востей виникнення конфліктів, традицій у поведінці суспільства та особистостей, бажання особистостей створювати соціальні зв'язки, дотримуватися взятих на себе зобов'язань, рівня моральної та матеріальної зацікавленості. Дані фактори впливають на успішність роботи підприємства в цілому, а, отже і на його фінансову стійкість. 4. Політичні фактори пов'язані насамперед з невизначеністю результатів виборів різних рівнів, погіршенням відносин між державами, зміною Конституції та окремого законодавства, що регулюють політичну ситуацію в країні та регіонах, лобіюванням з боку політиків, обмеженням господарсько-фінансової діяльності як у країні, так і за її межами через зміну політичного курсу, що не залежить від дії підприємства. 5. Законодавчо-правові фактори виникають при зміні «правил гри» у чинному законодавстві, через протиріччя у законодавчій базі, через залежність судів, недостатність законодавчих гарантій, некомпетент-ність та лобіювання інтересів вузьких осіб та груп, через неадекватність податкового законодавства. 6. Криміногенні фактори актуальні у зв’язку зі значною тінізацією економіки нашої країни і пов'язані з невизначеністю, що впливає на стан кримінальної ситуації як у державі в цілому, так і в окремо взятому регіоні. Залежать від стану корумпованості, рівня організованої злочин-ності, наявності тіньової економіки, проявів злочинності у використанні майна, коштів та відносин в господарсько-фінансовій діяльності. 7. Техніко-технологічні фактори обумовлені впливом техніко-технологічних складових на фінансову діяльність в державі, регіоні, на діяльність підприємства в цілому. Це, зокрема, такі фактори: а) надійність виробничо-технологічної системи (надійність облад-нання, яке використовується підприємством); б) складність технологічного процесу та технології; в) наявності і тенденцій щодо розвитку необхідної інфраструктури для повноцінної діяльності підприємства; г) рівень інноваційного оновлення виробничих фондів; е) освоєння конкурентами ефективніших технологій. 8. Екологічні фактори зумовлені факторами невизначеності, які впливають на екологічну складову навколишнього середовища, фінансової діяльності суб'єкта господарсько-фінансової діяльності в цілому. У складі екологічних факторів виділяються: а) природничо-кліматичні фактори (зміна екології навколишнього середовища, обмеження використання природних ресурсів); б) техногенні фактори (технокатастрофи, нові вимоги до екологіч-ної безпеки, а отже збільшення витрат підприємства). До внутрішніх факторів, які впливають на фінансову стійкість відноситься, насамперед, політика підприємства щодо дебіторів та кредиторів, адже вона безпосередньо впливає на стан розрахунків підприємства. Окрім того до внутрішніх факторів слід віднести також здатність підприємства реагувати на зміни ринкової ситуації, що визначається наявністю та ефективністю відділу маркетингу. Важливим фактором є організація процесу виробництва (діяльності), трудова дисципліна, відповідна кадрова політика. Остання має важливе значення, на наш погляд для середніх і малих підприємств, успішна діяльність яких часто визначається роботою одного чи кількох висококласних фахівців, втрата яких призводить до зниження ефективності діяльності підприємства в цілому, а отже, і до зниження фінансової стійкості. Отже, як бачимо, фінансова стійкість пов’язана не лише з поточною фінансовою ситуацією на підприємстві, а й зі здатністю його підтримувати оптимальний фінансовий стан у майбутніх періодах, що потребує врахування дії багатьох факторів, які мають різну силу впливу на різні підприємства, і багато з яких не залежать безпосередньо від підприємства. Через це процес управління фінансовою стійкістю є надзвичайно складною і відповідальною задачею. 1.2. Мета, задачі та принципи управління фінансовою стійкістю підприємства Основною метою управління фінансовою стійкістю підприємства є забезпечення здатності останнього виконувати фінансові зобов’язання в короткостроковій та довгостроковій перспективі з забезпеченням загальної стратегії розвитку підприємства. Безпосередніми завданнями управління фінансовою стійкістю є: - забезпечувати стійкий економічний розвиток підприємства, а та-кож стійкість платіжно-розрахункових відносин і основних фінансово-еконо-мічних параметрів; - нейтралізація впливу зовнішніх кризових ситуацій і навмисних дій аг-ресивних чинників (держав, компаній, угруповань та ін.), тіньових структур на фінансову стійкість підприємства; - запобігання витоку капіталів за межі впливу підприємства, конфліктам між акціонерами різних рівнів із приводу розподілу і використання ресурсів підприємства; - найбільш оптимальне залучення і використання засобів від різноманітних джерел зовнішнього фінансування підприємства. - забезпечення безперервного контролю та управління фінансовою стійкістю. При обгрунтуванні концептуальних засад раціонального управлін-ня фінансовою стійкістю підприємства слід виходити зі змісту основних задач фінансового менеджменту та загальних принципів його організації. Так, зокрема, поряд із забезпеченням фі-нансової стійкості підприємства, повинні вирішуватися задачі максимізації його прибутку та мінімі-зації фінансових ризиків Ремньова Л.М. Управління ліквідністю та платоспроможністю підприємства як складова його фінансового менеджменту // Актуальні проблеми економіки.- 2004. - №2. – С.88.. При цьому згідно з принципом плановості та системності потрібно комплексно поєднувати всі ці задачі і намагатися підтримувати фінансову стійкість підприємства як в короткостроковому періоді за раху-нок збалансованого управління його грошовими потоками та підтрим-ки достатньої ліквідності його оборотних коштів, так і в довгостроко-вому періоді за рахунок формування ефективної політики фінансуван-ня господарської та інвестиційної діяльності і оптимізації структури капіталу. Разом з тим, виходячи з принципу стратегічної орієнтованості, тактичні задачі підтримки фінансової стійкості підпри-ємства повинні вирішуватися з урахуванням стратегії його довгостро-кового розвитку, що передбачає упереджуюче управління грошовими потоками з метою забезпечення такої структури активів, яка б позитив-но впливала на його інвестиційний розвиток. Крім того, за принципом варіативності необхідно прогнозувати різ-номанітні варіанти розміщення грошових коштів з метою пошуку таких альтернатив, які дозволяють оптимально поєднати задачі забезпечення фінансової стійкості з іншими задачами фінансового менеджменту. З метою дотримання фінансової стійкості на підприємстві, забез-печення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил (принципів) фінансування, до яких належать:* золоте правило фінансування;* золоте правило балансу;* правила ліквідності;* правило вертикальної структури капіталу. Перші три правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та активів підприємства, останнє стосується лише паси-ву балансу. Всі правила базуються на розрахунку ряду показни-ків, які характеризують співвідношення певних статей балансу. Перевірка дотримання зазначених правил дозволяє дійти висновку про якість прийняття фінансових рішень мене-джментом підприємства. Одним із способів перевірки рівня забезпечення фінансової стійкості є визначення відповідності окремих позицій балансу вимогам золотого правила фінансування. Зміст його полягає в необхідності узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси, зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінан-сові інвестиції. Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості (кон-груентності, паралельності) строків. За цим правилом фінансо-вий капітал повинен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства. Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність, тобто фінансову стійкість. При йо-го використанні виникає проблема зіставлення окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та дже-рел фінансування), оскільки з балансового звіту безпосередньо не видно, які саме активи профінансовано за рахунок тих чи інших пасивів. Саме тому управління процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії плануван-ня потреби в ресурсах та джерел її покриття. При використанні золотого правила фінансування слід керу-ватися двома умовами, які виражають його зміст Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К.: КНЕУ, 2003. – с.492.: ; (1.4) На практиці досить часто керуються помилковим, на нашу думку, принципом «загального покриття», згідно з яким усі акти-ви повинні фінансуватися за рахунок усіх пасивів. Наслідком цього є порушення золотого правила фінансування. Щодо доці-льності дотримання вимог можна висунути ряд критичних за-уважень. Так, при дотриманні даного правила фінансова стійкість за-безпечується, якщо: 1) інвестований капітал своєчасно (в передбачені строки) ви-вільняється в результаті господарської діяльності; 2) існує можливість субституції або пролонгації строків пове-рнення капіталу; 3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за ра-хунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності. Таким чином, на думку багатьох фінансистів, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіта-лу при настанні строків погашення попередньої заборгованості. Якщо ж можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучаються капітал та інвестиції Haerle D. Finanzierungsregeln und Liquiditдtsbeurteilung: Finanzierongshandbuch / Von H. Janberg, 2. Aufl. — Wiesbaden, 1970. — S. 94. . Але зазначеною аргументацією не враховується, що можливості субституції чи пролонгації значною мірою залежать від кредитоспроможності підприємства, одним з важливих критеріїв якої є рівень фінансової стійкості. Тобто можливість пролонгації і фінансова стійкість є взаємопов’язані. Інше слабке місце правила пов'язане з тим, що висновки про ліквідність підприємства будуються на горизонтальному аналізі статей балансу. Однак позиції балансу не дають повного уявлен-ня про строки і величину всіх вхідних і вихідних грошових пото-ків, зокрема стосовно податкових платежів, виплати зарплати, мобілізації прихованих резервів тощо. Отже, дотримання чи не-дотримання вимог зазначеного правила не завжди означатиме платоспроможність підприємства чи її відсутність у конкретний період, а отже і не дає змогу визначити адекватно фінансову стійкість. Разом з тим у довгостроковому періоді чітко виражена невідповідність умовам правила свідчитиме про потенційну нестійкість фінансового стану підприємства. Золоте правило балансу можна розглядати як більш конкрети-зовану форму принципу конгруентності строків. З метою досяг-нення паралельності строків мобілізації і використання фінансо-вих ресурсів воно вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього при управлінні фінансовою стійкістю рекомендується керуватися такими двома умовами: а) потребу в капіталі для фінансування необоротних активів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок: (1.5) б) довгострокові капіталовкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для довгострокових обо-ротних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані в страте-гічні запаси сировини, неліквідні товари тощо): (1.6) Зрозуміло, що під час зовнішнього аналізу (наприклад, оцінки кредитоспроможності позичальника банком) перевірку рівня до-тримання останньої умови здійснити практично неможливо, оскільки інформацією про довгострокові оборотні активи воло діють лише фінансові та бухгалтерські служби підприємства Умови золотого правила балансу наочно зображено на рис. 1.1. а) б) Рис.1.1. Умови золотого правила балансу Адаптовано згідно: Wцhe G., Bilstein J. Grundzuge der Unternehmens—Mьnchen: Vahlen, 1986. –Р.84. Критики золотого правила балансу звертають увагу на таку саму суперечність, як і в золотому правилі фінансування. Вико-ристання золотого правила балансу дає можливість уникнути проблем з ліквідністю, якщо амортизація активів у результаті го-сподарської діяльності збігається за обсягами і термінами з по-гашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень до-статньо для забезпечення розрахунків у ході поточної опера-ційної діяльності. У разі потреби в довгостроковому капіталі по-винна також існувати можливість пролонгації строків погашення існуючих кредитів і залучення нового капіталу. Під час розробки фінансових планів для фінансових служб підприємств важливе значення мають два параметри, які харак-теризують капітал: вартість і структура. Структура капіталу підприємства — це співвідношення власних і позичкових джерел у структурі пасивів. Вартість капіталу — це плата за корис-тування залученими фінансовими ресурсами, в т. ч. сплата про-центів, дивідендів, комісійних, негативних курсових різниць та інші затрати. Вважається, що чим гірша структура, тим вища середньозважена вартість капіталу Sharpe W.F. Capital Asset Prices: A Theory of market equilibrium uder conditions or risk // The Juornal of finance. – 1964. – V.2.- P. 425-442.. Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив'язка до активів, тобто напрямів використання фінансових ресурсів під-приємства, в даному разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає дотримання певного співвідношення між вла-сним і позичковим капіталом підприємства. На практиці здебільшого розраховують коефіцієнт заборгова-ності та коефіцієнт незалежності. Перший характеризує залеж-ність підприємства від позичкового капіталу і визначається як відношення позичкового капіталу (ПК) до джерел власних коштів (ВК). Прийнято вважати, що зростання рівня заборгованості сві-дчить про зниження фінансової стійкості, тобто можливості втра-ти платоспроможності. І навпаки, при заданих напрямах інвесту-вання фінансова стійкість тим краща, чим менша частина позич-кового капіталу в загальній сумі пасивів. Чим більше значення коефіцієнта незалежності (Кавт), тим менш ризиковою є структура капіталу підприємства (менша за-лежність від кредиторів). Якщо питома вага власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то Кавт => 1; якщо спостерігається тенденція до фінансування за рахунок позичок, то Кавт ==> 0. Щодо структури капіталу існують різні погляди. Окремі еко-номісти вважають, що співвідношення власного і позичкового капіталу підприємства має становити 1:1. Згідно з даним підхо-дом загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення .Кавт= 0,5. Згідно з іншими трактуваннями правила вертикальної структури капіталу для промислових підприємств частка власно-го капіталу повинна становити не менше 60 %, для торгівлі — 50 %. Існують також думки, що співвідношення власного і пози-чкового капіталу має становить 2:1. На практиці на структуру капіталу підприємств впливають та-кі основні фактори: галузь виробництва, до якої належить підприємство; форма організації бізнесу; обсяги діяльності підприємства та його місцезнаходження; прибутковість активів; процентні ставки за користування позичками; оподаткування розподіленого і нерозподіленого прибутку; особливості законодавства про банкрутство; інші специфічні фактори. При формуванні структури капіталу фінансисти як орієнтир можуть враховувати середньогалузеві значення коефіцієнтів за-боргованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об'єктивності в процесі аналізу структури капіталу слід визначати рівень відхилення фактичних значень показників стру-ктури капіталу конкретного підприємства не лише від середньо-галузевих значень вітчизняних підприємств, а й у світовому роз-різі. Отже для реалізації мети та завдань управління фінансовою стійкістю мають дотримуватися як загальні принципи фінансового менеджменту, так і особливі принципи фінансування діяльності підприємства. 1.3. Показники оцінки фінансової стійкості підприємства: алгоритм їх розрахунків, економічна інтерпретація Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка величини і структури активів і пасивів. Це необхідно, щоб відповісти на питання: наскільки організація незалежна з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням її фінансово-господарської діяльності. При цьому проводиться групування статей балансу з тим щоб перевірити виконання “золотого правила балансу” та “золотого правила фінансування”, а також “правила структури капіталу”. Наступним кроком оцінки фінансової стійкості є визначення структури джерел формування запасів і витрат. Відповідні показники розраховуються наступним чином: Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів КВ=ВК-НА-ЗАП. , тис. грн. (1.7) Надлишок (+) або нестача (-) власних, довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат КП=ВК+ДК+ДФЗ+КК+ПЗДЗ-НА-ЗАП,тис.грн. (1.8) Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат КС=ВК+ДК+ДФЗ+КК+ПЗДЗ-НА,тис.грн. (1.9) За допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник типу фінансової ситуації: (1.10) Можливе виділення 4х типів фінансових ситуацій: 1. Абсолютна стійкість фінансового стану: Кв 0; Кп 0; Кс 0; тобто S= {1,1,1}; 2.Нормальна стійкість: Кв < 0; Кп 0; Кс 0; тобто S={0,1,1}; 3.Хиткий фінансовий стан: Кв<0; Кп<0; Кс 0; тобто S={0,0,1}; 4. Кризовий фінансовий стан: Кв < 0; Кп <0; Кс <0; тобто S={0,0,0}. Крім аналізу джерел формування запасів і витрат при аналізі фінансової стійкості використовується показник фінансової стійкості, який визначається за формулою: , (1.11) де ВК – власний капітал; ДЗ – довгострокові зобов’язання; П – пасиви. Даний коефіцієнт показує частку стабільних джерел фінансування діяльності підприємства у їх загальному обсягу. Оптимальним вважається значення даного показника, рівне 0,85-0,90. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій: Затв. Наказом Агенства з питань запобігання банкрутству від 23 лютого 1998 №22 // Держ. Інформ. Бюл. Про приватизацію. – 1998. -№7. Окрім того стійкість фінансового стану цілий ряд фахівців пропонує визначати набором показників Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. Посібник. – К.: МАУП. – 2001. – 152 с.; Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА-М. – 1998. – 344 с.; Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник.- М.:Инфра-М, 2003. -400с. , які характеризують структуру джерел фінансування діяльності підприємства. Розглянемо серед них найголовніші. 1. Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концентрації власного капіталу, (1.12) Даний показник характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто Кдвт > 0,5. Коефіцієнт фінансової залежності обернений до коефіцієнта автономії. Збільшення кое-фіцієнта Кд з у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємств, і навпаки. Якщо К. д = 1, підприємство не має позик. 3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів до-повнює коефіцієнт автономії. Якщо нормальне мінімальне значен-ня К = 0,5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів Кд/д = 1. Цей коефіцієнт розраховується за формулою: (1.13) Значення Кз/в показує, скільки позикових коштів (сума розділів III та IV Пасиву) припадає на 1 грн власного капіталу. Збільшення зна-чення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки. Коефіцієнт мобільності. За умов збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства Кз/в має бути обмежений зверху значенням співвідношення вартості оборотних і необоротних активів: (1.14) 5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (1.15) Значення Км показує частку власного капіталу, що використо-вується для фінансування поточної діяльності підприємства. Збіль-шення значення цього коефіцієнта позитивно характеризує зміни ) фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати власними коштами. Коефіцієнт виробничих фондів. Визначається відношенням ба-лансової вартості виробничих фондів (основних коштів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) до підсумку балансу: (1.16) За даними господарської практики нормальне значення Кв.ф. > 0,5. Якщо показник менший від нормального значення, слід вжити заходів щодо поповнення майна виробничого призначення, залучивши для цього додатково власні кошти або довгострокові кредити. Проте необхідно зауважити, що не існує єдиних однозначних критеріїв для розгля-нутих показників. Багато залежить від галузі, ринкової ситуації та ре-путації підприємства (неплатежів, порушення фінансової дисципліни). Загальною вимогою з боку кредиторів є обережність стосовно збільшення частки позикового капіталу підприємств; вони віддають перевагу тим, у кого велика частка власного капіталу. Власники під-приємства, навпаки, схильні підвищувати частку позикових коштів, але в межах припустимого ризику, щоб не втратити фінансової стій-кості. Використовуючи формули (1.1-1.3) на наступному етапі визначається стан фінансової стійкості з урахуванням результатів діяльності підприємства. Доповнює аналіз фінансової стійкості дослідженя тенденцій ділової активності підприємства, яка пов’язана з ефективністю управління розміщенням залучених фінансових ресурсів. За даними ф1, ф2 «Баланс», «Звіт про фінансові результати і їх використання» визначаються і аналі-зуються такі показники оборотності обігових коштів: 2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роб-лять обігові кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт ха-рактеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на од-ну гривню обігових коштів. Він визначається за формулою: К=Р/СО, (1.17) де: Ко—коефіцієнт оборотності; Р — виручка від реалізації; СО—середній залишок обігових коштів за період, що аналізується. Середній залишок обігових коштів у цілому або будь-якого з їх ви-дів обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього бе-руться підсумки залишків II та III розділів активу балансу і за форму-лою середньої арифметичної визначається середньорічний залишок. Підвищення оборотності оборотних коштів свідчить про підвищення фінансової стійкості підприємства, адже підвищується швидкість вивільнення коштів і направлення їх на погашення зобов’язань. Мінімальна сума грошей, що необхідна для проведення господарських операцій. Визначається за формулою: ДМ=Роп/Од, (1.18) Де Дм — мінімальна сума грошей; Роп — операційні витрати; Од — оборотність грошей. Операційні витрати — це витрати грошей на купівлю товарів і сировини, заробітну плату, виплату відсотків, дивідендів. Тенденція до зменшення даного показника позитивно впливає на фінансову стійкість. Оборотність грошових коштів. Визначається за формулою: Од = 360 / По, (1.19) де По — кількість днів між закупівлею сировини і надходженням виручки від продажу готових виробів. Період погашення дебіторської заборгованості, що визна-чається за формулою: Пд = 360 / Од, (1.20) де Пд — період погашення дебіторської заборгованості; Од — оборотність дебіторської заборгованості. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, що визначається за формулою: Да = Дз / Па х 100, (1.22) де Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах; Дз — дебіторська заборгованість; Па — поточні активи (II + III розділ активу балансу). Відношення середньої величини дебіторської заборговано-сті до виручки від реалізації визначається за формулою: Y=0/В, (1.21) де Y — відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації; О — середня величина дебіторської заборгованості; В — виручка від реалізації продукції. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %. Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взя-тий з довідки бухгалтерії про стан активів. Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним за-лучення додаткових джерел фінансування. Отже фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Процес управляння фінансовою стійкістю підприємства ускладнений тим, що в процесі діяльності на фінансову стійкість підприємства впливає велика кількість як внутрішніх так і зовнішніх факторів, які потрібно враховувати. Крім того, задачі управління фінансовою стійкістю не можуть вирішуватися у відриві від інших задач фінансового менеджменту, що часто потребує вирішення питання вибору. Фінансова стійкість є складною категорією зміст якої можна визначити як здатність підприємства підтримувати свою платоспроможність та показники фінансового стану на заданому рівні в поточній і довгостроковій перспективі, що потребує узгодження поточних завдань із загальною стратегією розвитку підприємства. Складність поняття фінансової стійкості ускладнює і процес її діагностики, що зумовлює потребу, крім оцінки структури балансу та структури джерел формування запасів і витрат, розрахунку значної кількості показників.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 1772 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: