Реферат на тему:Сутність та особливості міжнародної економічної діяльності - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Сутність та особливості міжнародної економічної діяльності. 1.Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності. Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому – весь господарський механізм України постає невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур. Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Транс націоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності , дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави. Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47% ( особливо значним було зростання частки експертного “покриття ” ВВП у 1994 та 1995 рр.. Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі. Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди: недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання механізмів банкрутства; нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страху вальній, кредитній, фінансовій сферах; адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання; дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб( інжинеринг – надання… знань, проведення технічних робіт, консультування на місці подій з метою оптимізації, виробничо-комерційної діяльності; консальтинг – надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування динаміки ринку товарів, послуг, технології…) Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову оптимізації участі України у світогосподарських відносинах, є подолання тонізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні, бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги тонізації становлять 5-10 %від ВВП, в африканських країнах, які є найяскравішим прикладом надмірної тонізації, - 30 %, то в Україні відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцінці і становить, за різними розрахунками, від 40% до 60% ВВП. Отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності активізують вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і світових ринків, а також їх регулювання. Визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності як своєрідний відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність – це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.Поняття “міжнародна економічна діяльність“ органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур. Таким чином, широке тлумачення терміну “міжнародна економічна діяльність” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти , агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами . як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди. Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки , закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням міжнародного співробітництва. Поділу та факторного розміщення. Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн. 2. Відкрита економіка. Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економічних комплексів. Причому можна казати про перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях інтерактивності економік виникає феномен відкритості ( або відкритих) економік. Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макрономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору. Як ми бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях. Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. США, Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП експертно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих самих причин Німеччина – країна , яка в 90-х роках 20 ст. посідала чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної діяльності, - реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці 20ст. у США частка товарного експорту становила близько 10% від ВВП, тоді як у великій європейській країні цей показник має величину до 20%, а в порівняно невеликій країні Старого Світу – до 50%. Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частину ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку, та, на відміну, від цієї країни справляє незначний вплив на світову економіку. Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрямки впливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованості країни. Постійне погіршання основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка постраждала від кризи 1997-1998 рр. Більше економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб’єктів. Основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі :наявність у суб’єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави; міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим; ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарювання – порівняно конкурентноспроможним ( інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентноспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській) Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам – становленню цивілізованих центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність. 3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності Платіжний баланс – це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між усіма резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн. З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні. Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди проводячи макроекономічну політику, повинні врахувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів. У ньому полягають ці обмеження та вимоги. Насамперед вони пов’язані з суперечностями між об’єктивними цілями розвитку реального сектору – промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами стабільного функціонування сектору монетарного – передусім нульового або обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін. ( Засобом позитивного впливу на умови формування платіжного балансу є скорочення непродуктивних видатків, а отже – податків. Так, згідно з умовами складання бюджету США на 2001 р (обсяг – 1,8 тран дол.) сумарне скорочення податків порівняно з попереднім роком становило 150 млрд.дол.) Збільшення кількості національних грошей на ринку та тиск з їх боку на валютний ринок стають причиною девальвації національної валюти. Девальвація ж національної валюти є , по-перше, про експортним фактором, оскільки здешевлює національну продукцію на зовнішніх ринках, де використовуються інші валюти, а по-друге, анти імпортним фактором, оскільки робить відносно дорожчою імпортну продукцію на національному ринку. Особливо цінові механізми справляють позитивний вплив на національне виробництво ( як експортне, так і імпортне), якщо не враховувати можливих негативних наслідків щодо загальних умов формування платіжного балансу та господарського клімату в країні. Отже, збільшення грошей у споживачів є передумовою фінансування виробництва, і інколи вважається, що для стимулювання економічного розвитку необхідна грошова емісія. Україна в перші роки незалежності, власне і проводила таку політику, яка, зокрема, передбачала інфляційно-девальваційне стимулювання виробництва. Це призводило до гіперінфляції та втрати стимулів до підприємницької діяльності. Врешті-решт, фіаско політики «грошового верстата» обумовило зміну її на повну протилежність східноєвропейський варіант жорсткого монетаристського регулювання. У другій половині 90-х років сліпе дотримання рекомендацій МВФ, заангажованих та необізнаних на реаліях економічного розвитку України західних радників під час формування платіжного балансу країни мало своїм наслідком тривалий економічний спад, занепад базових галузей національної економіки. У тім, спрощеної стратегічної оцінки принципового вибору моделі макроекономічного регулювання (жорстко-монетарної чи дискреційно-дирижистської ) виходить замало, і нею проблема вироблення адекватної структурно-бюджетної, кредитно-фінансової політики не вичерпуються. У цьому контексті активізуються проблеми створення реального, заощаджуваного та ефективного бюджету. Необхідно подолати тенденцію до зростання зовнішніх боргових зобов’язань через незбалансованість та не реалістичність бюджетного планування, перевищення обсягу «пожежних» витрат порівняно з можливостями акумулювати фінансові ресурси.Формування державного бюджету на основі реального визначення його дохідної частини є необхідною умовою оптимізації політики формування платіжного балансу, реальної макроекономічної стабілізації та здійснення програм розвитку реального сектору. Для скорочення бюджетних витрат доцільно перевести частину сфери, що фінансується з державного бюджету, на самофінансування у тому числі через поступову приватизацію та зміну власника. З … підвищення національної платоспроможності, уникнення або принаймні зменшення необхідності вдаватися до зовнішніх запозичень необхідно вдосконалити податкову систему України. Найпринциповішим фактором має стати нова ідеологія оподаткування, яка мала б стимулюючу роль, а не виконувала виключно фіскально-поліцейські функції .(Платіжний баланс складається з двох частин : 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок руху капіталів) 4. Світове господарство та міжнародний ринок Існування відкритих економік породжує світове господарство як систему цілісності та динамічний організм. Світове господарство є своєрідним середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв’язки між країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких структур, а також окремих людей. Повномасштабне входження України до системи світового господарства на вигідних для неї умовах має сприяти розвиткові ринкових інститутів, виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулювати науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із зовнішнім оточенням. Світове господарство – це динамічна система взаємозв’язаних національних економік та відносин між належними до них суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур. Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут міжнародного ринку. Міжнародний ринок ( або міжнародні ринки) – продукт історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з там він постає ключовим фактором політики держав та підприємницьких агентів. Сказане стосується і України. Протягом століть Русь-Україна була одним із учасників міжнародного ринку. Причому рівень активності та характер її ринкової діяльності визначався долею самої держави: була вона самостійним учасником торгівлі та інших форм співробітництва чи входила окремими своїми територіями до складу сусідніх імперій. Виходячи із загального тлумачення ринку, серед визначень ринку найтиповішими є такі, що відображають функціональне, інституційне, а також вузьке маркетологічне його розуміння. Ринок можна визначити як систему, котра об’єднує різних суб’єктів (покупців і продавців, більш опосередковано – виробників і споживачів товарів та послуг) на повних принципах (передусім згідно з певними умовами ціноутворення та правилами поведінки) і з урахуванням дії певних інститутів ( законодавства, матеріальних об’єктів та ін.) Міжнародний ринок – це динамічна система, яка поєднує в єдиний господарський механізм різнонаціональних продавців та покупців, виробників та споживачів товарів за допомогою цінових та споживчих критеріїв обміну з використанням нормативно-правової та інституційної інфраструктури міжнародних економічних відносин. Розвиток міжнародного ринку відбувається паралельно та в умовах складних і багатобічних зворотніх зв’язків зі сферою виробництва, прискорюючи його отримуючи від нього імпульси щодо збільшення обсягів товарів, які перебувають в обігу, та диверсифікації, якісної модифікації форм і предметів обміну. Міжнародний ринок став набувати ознаки єдиної світової системи ( кажуть про створення світового ринку наприкінці 19 ст) Тоді, а також на початку 20 ст., перед Першою світовою війною, відбулась значна концентрація виробництва та банківської діяльності, за якої переважна частина світу була включена в орбіту господарсько-збутової діяльності великих корпорацій. Провідні ж країни поділили світ на сфери впливу та перетворили взаємну конкуренцію на протистояння та протиборство в глобальному масштабі. Тема2: Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності. Для того, щоб привести класифікацію суб’єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід , а саме : врахуємо , з одного боку , природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого – рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується. Щодо рівнів економічної діяльності, та умовно можна виділити такі: мікроекономічний макроекономічний між- або наддержавнийЩо стосується інтересів, то вони можуть бути пов’язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням нових режимів, умов господарювання. Відповідно суб’єкти міжнародної економічної діяльності належати до одного з двох принципово відмінних класів: а) підприємницькою; б) регулюючою. 2. Мікроекономічний рівень Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня – підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, національні на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння. Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні « Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бути : – фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність; - юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності. – об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність; – структурні одиниці іноземних об’єктів господарської діяльності ( філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України; – спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України; – інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України. З правового погляду, зокрема, згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватись державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні. Цілі суб’єктів міжнародного бізнесу: а) максимізація індивідуального прибутку; б) розширення виробництва; в) розширення ринків збуту; г)підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики; д) подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень та реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру; е) розв’язання проблем, пов’язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників ( передусім через ревальвацію та девальвацію валют). Окрему групу підприємницьких суб’єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями» а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування. Щодо регулятивних економічних структур, то ними є об’єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації. 3.Макроекономічний рівень Суб’єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу – це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва. Коли йдеться про макрорівень суспільного життя, то, як правило, мають на увазі державну політику, що захищає інтереси суспільства в цілому. Так само і стосовно макрорівня міжнародної економічної діяльності – він є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Причому такі інтереси можуть як збігатись з інтересами окремих приватних учасників міжнародного співробітництва, так і суперечити їм.У першому випадку ( збіг інтересів) типовими ситуаціями є укладання рамкових угод з іншими державами (угрупуваннями держав) про розширення обсягів співробітництва, протекціоністський захист вітчизняних виробників (вочевидь всупереч інтересам зарубіжних конкурентів) через запровадження митних тарифів та нетарифних обмежень) Комплекс різнотипних макросуб’єктів міжнародної економічної діяльності можна розглядати як певну системну цілісність, яка в свою чергу поділяється на складові . Такий підхід зумовлюється, з одного боку, органічною структурною належністю цих суб’єктів до державного апарату, а з іншого – іншими реальними цілями. Основними цільовим призначенням інститутів макрорівня є встановлення «правил гри», адекватних режиму міжнародної економічної діяльності. Тому методологічно значущим є офіційне тлумачення суб’єктивності у сфері регулювання такої діяльності. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що, крім самих суб’єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, які самі створюють правове поле через укладання відповідних координаційних угод, у регулюванні міжнародної економічної діяльності беруть участь: 1 - Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції; 2 – Недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів. У структурі державного апарату заведено виділити такі класифікаційні групи органів: - загальнодержавні Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів; - координаційні – Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.; - галузеві – міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки; - територіальні – регіональні, місцеві органи влади; - спеціалізовані функціональні – інститути, які у своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва ( н-д торгово-промислова палата України, Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України) Основними завданнями міжнародної економічної діяльності суб’єктів макрорівня є максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширення коопераційної бази господарювання; гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни – забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини; контроль за станом внутрішнього ринку черес стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів; зниження абсолютних витрат та корекції вартісних пропорцій у національній економіці; збільшення зайнятості як фактор зростання та поліпшення результатів участі у міжнародному співробітництві; використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв’язання інших соціальних проблем; поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів; оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень; гарантування дотримання екологічних, гуманітарних норм економічної діяльності. 4.Між- або наддержавний рівень Сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні. Відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно належали до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. На міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій. Держави беруть на себе зобов’язання вдаватись ( або не вдаватись) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов’язань . У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. Відбувається заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати. Саме це мало місце у процесі становлення та диверсифікації організаційної структури Євросоюзу, що привело до ліквідації взаємних митних обмежень і навіть прикордонного паспортного контролю для країн Шенгенської угоди ( ця угода за участі семи країн набула чинності в 1995 р., хоча підписано її було в 1985 р. представниками Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН і Франції, а в 1992р. до неї приєднались Іспанія та Португалія) На даному етапі тенденції перенесення функції макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не притаманна Україні. Привабливість якомога тіснішої інтеграції до ЄС не веде до помітних практичних кроків на зближення через слабку економічну кон’юнктуру , нестабільну правову базу, несприятливий соціальний клімат у самій Україні. ( Прикладом створення суб’єктів наддержавного рівня є ООН, Світова організація торгівлі, Організація країн – експортерів нафти ОПЕК,МВФ,МАГАТЕ- міжнародна агенція з розвитку атомної енергетики).
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 663 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: