Реферат на тему: Проблема економічної безпеки України - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Проблема економічної безпеки України. Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо виз-нати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали, основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обгрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існуван-ня української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою націо-нальної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємоза-лежному світі, де все яскравіше проявляється до-мінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціаль-ної політики. Тому сьогодні перед Україною по-стала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової еконо-міки, з одного боку, та забезпеченням внутріш-ньої економічної інтеграції, захистом свого внут-рішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише ство-рення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, за-безпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взає-модіяти з міжнародними фінансовими та еконо-мічними структурами. Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери на-ціональної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічної безпеки держави, яка по-єднує питання розвитку окремих галузей економі-ки України із пріоритетами та національними інте-ресами держави. Економічну безпеку можна визначити як загаль-нонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки дер-жави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів за-безпечення економічної безпеки України відносять дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своє-часність і адекватність заходів, пов'язаних із відвер-ненням загроз і захистом національних економіч-них інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою тощо. У Конституції України чітко зазначено, що по* ряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічній безпеці притаманний інтегральний ха-рактер, оскільки вона є результатом спільних зу-силь усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єд-нань громадян і окремих осіб. Під час створення системи економічної безпе-ки першочергове значення має визначення націо-нальних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних еко-номічних інтересів і створюють небезпеку для соціа-льне-економічної та політичної систем, національ-них цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи. Нині загрози економічній безпеці України на-були перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпе-ченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов. В умовах сучасного соціально-економічного розвитку України дедалі складніше і суперечливіше розвиваються явища й процеси, пов'яза-ні з економічним суверенітетом, який є основою державного сувереніте-ту. Економічний суверенітет — це власність народу на національне багатство та право уповноважених ним органів проводити незалежну со-ціально-економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність в * інте-ресах усього населення. До проголошення державної незалежності Ук-раїни 95 % власності на засоби виробництва на її території були в ру-ках загальносоюзних міністерств і відомств. Оскільки власність, з одно-го боку, та економічна влада і управління власністю — з другого, пере-бувають у діалектичній залежності та взаємодії, то раніше основні пі-дойми соціально-економічної політики та зовнішньоекономічної діяль-ності України теж були зосереджені в руках Центру. Після проголошення державної незалежності України вся власність на її території, раніше зосереджувана в руках загальносоюзних міністерств і відомств, була юридично закріплена за нашою державою. Але чи стала вона власністю народу? Чи здійснюються в країні такі рефор-ми і відповідна політика, щоб понад 92 % одержавленої власності пе-рейшли до рук безпосередніх працівників? Чи проводить Уряд України незалежну соціально-економічну політику та зовнішньоекономічну ді-яльність в інтересах власного народу? Від відповіді на ці запитання за-лежить перша найважливіша ознака економічного суверенітету. Його друга істотна ознака залежить від нового геополітичного становища, в якому опинилася наша держава після розпаду СРСР, від її перетворен-ня на суб'єкт світового господарства і міжнародних економічних відно-син, від місця, яке вона займе в ньому (зокрема, увійде вона до числа передових країн світу чи скотиться на периферію світового господар-ства, перетворившись на сировинний додаток?). Економічна небезпека виступає зворотним, боком економічного суве-ренітету та означає поступову втрату народом власності на своє націо-нальне багатство, а державою — здатності проводити незалежну політи-ку в інтересах усього населення, а також поступове перетворення краї-ни на сировинний додаток. У межах названих форм на їх основі слід виділити ті чи інші види політики. Так, з метою подолання техніко-технологічної залежності держава має сформувати адекватну технічну або промислову політику; з метою подолання сировинної залежності необ-хідно виробити адекватну сировинну політику; з метою досягнення кад-рової незалежності слід обгрунтувати науково-кадрову політику, тощо. Загрозу економічній безпеці становлять, насамперед, рекомендації та пропозиції щодо, по-перше, недоцільності державного регулювання макроекономічних процесів навіть за допомогою ринкових підойм — ціноутворення, капіталоутворення, валютного режиму, кредитно-інвести-ційної політики, зовнішньоекономічної діяльності та соціальних пріори-тетів; по-друге, форсованих темпів роздержавлення та приватизації, незважаючи на відсутність відповідних умов; по-третє, жорстко ортодок-сальної монетарної політики, що позбавляє Уряд можливості здійсню-вати ефективне регулювання співвідношення між прибутком і собівар-тістю (і в тому числі — таких складових останньої, як матеріальні за-трати, заробітна плата, амортизація тощо) та послужила вагомою при-чиною руйнування макроекономічних пропорцій процесу відтворення, отже — і поглиблення економічної кризи. З боку урядових структур відсутнє елементарне усвідомлення не-гативних наслідків цих процесів, і зокрема — того факту, що, втілюючи подібні пропозиції з метою одержання кредитів (адже тільки за таких умов МВФ надасть їх), ми зазнаємо економічних збитків у національній економіці, які набагато перевершать суму цих кредитів. Адже названі рекомендації МВФ спрямовано не стільки на впровадження ринкових підойм саморегулювання економіки, скільки на приховане руйнування економічної могутності раніше сильної європейської держави. Зокрема, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що пос-тупово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на пе-риферію світового господарства. Іноземні кредити дозволяють усій нації існувати в борг, і навіть в окремі роки підвищувати заробітну плату при дальшому зниженні ВВП. Так, згідно з офіційними даними, у 1995 р. реальна, заробітна плата збільшилася на 28,5 %, тоді як ВВП скоротився на 11,8 %, а продуктив-ність праці — на 7 %. Водночас вони дозволяють маневрувати, не до-пускати соціального вибуху, який у разі відсутності кредитів був би не-минучим. Таким чином, використовуючи лише офіційні статистичні дані, можна констатувати прогресуючу деградацію економіки України. В 1996 р. ВВП держави сягав лише 38,4 % від рівня 1990 р. За роки не-залежності наша держава втратила майже половину свого промислово-го та сільськогосподарського потенціалу. Динамічно скорочується ви-робництво в машинобудуванні, фактично відбувається деіндустріалізація країни, причому випереджаючими темпами. Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітетові Ук-раїни у зовнішньоекономічній сфері є катастрофічно швидке зростання зовнішнього боргу. Останній зростає в процесі надання кредитів — як специфічної форми оплати політики Уряду, руйнівної для Української держави. За 1991—1997 рр. він зріс з 400 млн. до 10,2 млрд. і в розра-хунку на 1 жителя країни вже досяг майже 170 дол. Людина-власник має кілька найважливіших форм економічної реа-лізації. Насамперед, вона є власником робочої сили і за її використання підприємцем повинна одержати грошовий еквівалент у формі заробіт-ної плати. За умови наближення українських цін на споживчі товари і комунальні послуги до світових, критерієм оплати праці повинні стати розвинуті країни світу, з урахуванням рівня продуктивності та інтен-сивності праці. Оскільки порівнянні дані про відповідні показники се-редини 90-х років відсутні, то найбільш наближеними можна вважати показники величини мінімальної заробітної плати. Як відомо, у США її ставка за останні роки збільшилася з 3,5 до 4,85 дол. на годину, а нап-рикінці 1996 р. американський президент запропонував збільшити її до ' 5,15 дол. В Україні мінімальна заробітна плата в 1996 р. становила 15 грн. і приблизно 20 % межі малозабезпеченості. В 1997 р. Український Уряд визначив межу малозабезпеченості сумою в 70,92 грн., з яких на придбання 22 найнеобхідніших продуктів витрачається 53,3 грн. (у ці-нах 1996 р.). У США в 1996 р. вона приблизно відповідала межі малозабезпеченості, що становила понад 10 тис. дол. на рік. У цілому в роз-винутих країнах світу мінімальні ставки сягають у середньому 55—70 % від рівня середньої заробітної плати. Отже, в Україні мінімальна заро-бітна плата в доларовому еквіваленті була майже в 100 разів нижчою від мінімальної заробітної плати американського працівника. У разі підвищення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості цей показник в Україні буде нижчим від аналогічного в Америці приб-лизно у 25 разів. Другою невід'ємною характеристикою власності на робочу силу за сучасних умов є соціальні витрати держави, що забезпечують колектив-не відтворення даного товару за участю держави, їх джерелом є подат-ки на заробітну плату та платежі найманих працівників до фонду со-ціального страхування. Вилучаючи в такий спосіб приблизно 1/3 заро-бітної плати, держава в розвинутих країнах світу повертає її у вигляді витрат на освіту, охорону здоров'я, перекваліфікацію, виплату пенсій та допомоги по безробіттю, тощо. У США в 1995 р. такі витрати з державного федерального бюджету становили близько 1,4 трлн. дол., а в роз-рахунку на 1 жителя — приблизно 5440 дол. на рік. В Україні в 1996 р. соціальні витрати сягали близько 11 млн. грн., отже — приблизно 211 грн. у розрахунку на 1 жителя. Таким чином, відставання України від США за показником обсягу соціальних витрат теж свідчить про част-кову і незначну реалізацію даного аспекту власності на робочу силу. Приблизно таке саме відставання має місце при виплаті найманим працівникам на підприємствах тієї частини вартості їх робочої сили, яка не пов'язана безпосередньо з процесом праці (оплата відпусток тощо). Отже, всі три сторони (аспекти) власності на робочу силу наймано-го працівника не дістають в Україні адекватної економічної реалізації. Внаслідок цього відбувається масовий відплив робочої сили за кордон, що, в свою чергу, негативно впливає і впливатиме в майбутньому на розвиток усієї економічної системи країни, значно послаблює її еконо-мічний (і в тому числі — науково-технічний) потенціал, інтелект нації; отже — і економічний суверенітет держави. Кошти, одержані українсь-кими громадянами під час роботи за кордоном, лише частково ком-пенсують втрдти народного господарства України від масової міграції робочої сили. За даними Статистичного Бюро Європейської Комісії, індекс купі-вельної спроможності громадян України е одним з найнижчих у Європі, становлячи 17 % від прийнятого за європейську норму. Опитування служби «Соціс-Геллап» свідчать, що сьогодні 93 % на-селення України ледь-ледь вдається «вводити кінці з кінцями», а це — приблизно на 20 % більше, ніж у попередні роки. І тільки в 1 % укра-їнців щомісячний доход І дозволяє повністю задовольнити свої, потреби і навіть вкладати гроші. Загострює соціальну напруженість і співвідношення прожиткового рівня в Україні, з рівнем зарплати в інших постсоціалістичних країнах. В Україні середня зарплата є вдвічі нижчою, ніж у Росії, і в 4—5 ра ??? країн. Середній український громадянин одержує близько 80 дол.,:тоді як у Словенії середня зарплата становить 611 дол., в Угорщині — 328, у Польщі — 308 і в Чехії — 303 дол. За даними профспілок, у 1992 р, за межею бідності перебували 11 % населення України, а в 1996 р.— 74 %, тобто майже в 7 разів більше. Згідно з дослідженням Світового банку, 1/3 громадян України (а це — більш як 17 млн. чол.) опинилися за межею бідності, причому узагальнений рівень їх споживання є майже на 10 % нижчим від межі фізичного виживання. За даними центру «Демократичні ініціативи», у нас кожні 2 роки вдвічі зростала кількість громадян, яким катастрофіч-не не вистачає грошей. Чисельність таких знедолених збільшилася з 40 % у 1992 р. до 76 % У 1996 р. За даними ООН, у 1997 р. Україна по-сіла 95-е місце серед країн світу за індексом розвитку (розраховується виходячи з рівня життя, його тривалості та освіти населення), тоді як у 1994 р. вона була, відповідно, на 45-му місці. Важко гарантувати законослухняність громадян, яким держава до 6 місяців не сплачує зарплату. А сьогодні в Україні заборгованість по зарплаті катастрофічне зростає: у жовтні 1995 р. вона становила 28 трлн. крб. (або близько 160 млн. дол.), а в перші місяці 1998 р. (за офіційними даними)—досягла 5 млрд. грн. Наступною сучасною формою економічної реалізації людини-власника є поступове подолання соціально-економічного відчуження найма-них працівників від засобів виробництва і результатів праці. У розвину-тих країнах світу таке подолання частково здійснюється через механізм розповсюдження акцій та привласнення на них такої суми дивідендів, яка є матеріальною основою для появи почуття співвласника акціонер-ної компанії. У розвинутих країнах світу подолання відчуженості найманих пра-цівників від засобів виробництва і результатів праці стає економічною необхідністю. Воно дедалі більше доповнює процес досягнення техноло-гічної єдності найманих працівників і засобів виробництва, який відбу-вається за умов автоматизованого виробництва та долає технологічне відчуження особистих і речових факторів виробництва, притаманне тех-нологічному способові виробництва, який грунтується на машинній пра-ці. Формування людини-власника в Україні також передбачає подо-лання тотального відчуження працівників від засобів виробництва і створеного продукту. Успішне розв'язання цієї проблеми сприяло б фор-муванню працівника сучасної форми — людини-власника. Такі процеси мали відбуватися під час здійснення масової приватизації та роздер-жавлення. Проте в Україні здійснюється не народна, а мафіозно-номенклатурна приватизація — суто символічне перетворення працівників на власників (через отримання приватизаційних майнових сертифікатів), а далі відбувається широкомасштабне розкрадання державної власності. Ще однією формою економічної реалізації людини-власника є її участь в управлінні власністю. На рівні макроекономіки ця форма набу-ває певного поширення в розвинутих країнах світу, дістаючи законодав-че підкріплення (і в тому числі — в Конституціях). Так, у ФРН зако-ном підтверджено паритетну участь трудящих у спостережних радах на підприємствах з чисельністю зайнятих понад 1000 чол. Ці ради призна-чають представників найманої праці у правління акціонерних товариств, здійснюють контроль за діяльністю рад працівників, мають право схва-лювати або відхиляти рішення менеджерів вищої ланки щодо розподілу прибутків, обсягів інвестицій, тощо. У Конституції ж України такі поава ні найманих працівників, ні профспілок не закріплено. В ній лише заз-начено, що «громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних інтересів». Таким чином, кожна з форм економічної реалізації людини-власника в Україні йде урозріз з аналогічними у розвинутих країнах світу, отже — із закономірностями еволюції технологічного способу виробни-цтва. Оскільки в нашій країні вдосконалення останнього здійснювати-меться протягом кількох десятиріч, здебільшого, на основі машинної праці, то це призводитиме до посилення техніко-економічного (або тех-нологічного) відчуження найманих працівників від засобів виробництва. У випадку народної приватизації та роздержавлення цей вид відчужен-ня був би істотно послаблений соціально-економічною єдністю особис-тих і речових факторів виробництва, праці та власності. Проте наяв-ність тотального відчуження трудящих від засобів виробництва і на-віть посилення його у процесі мафіозно-номенклатурної приватизації означають органічне поєднання двох видів відчуження, внаслідок чого виникають нова сила, що протидіє соціально-економічному прогресові, новий синергічний ефект поглиблення економічної кризи. Через це ре-форми, які повинні сприяти поліпшенню життєвого рівня більшості на-селення, погіршують його, призводячи до масового зубожіння людей. За цих умов значною мірою знищуються дух та енергійність нації, втрача-ється воля народу до відстоювання державного, і в тому числі — еконо-мічного, суверенітету. Нинішнє соціально-економічне становище держави позначається на місці України у світі. Причому йдеться про її місце як серед постсоціалістичних країн, так і серед розвинутих країн соціально-ринкової економіки. Наша держава сприймається як країна практично з найбільшим ризиком серед європейських постсоціалістичних країн. Так, згідно з рей-тингом ризику, опублікованим у журналі «Юромані», на початку 1997 р. Україна посідала 135-е місце з 178 представлених країн Її загальний рейтингоутворюючий показник становить 29,54 (відсутність ризику — 100,00, максимальний ризик — 0,00) — при тому, що в Люксембургу, який знаходиться на першому місці, він сягає 99,51, а у Афганістану, який на останньому місці,—3,92. Якщо брати політичний та економічний ризики як складові, то, при максимальній відсутності ризику в 25,0, за економічним ризиком Україна має 7,45, а за політичним — 5,56. Якщо використовувати індекс економічної свободи, розраховуваний спільно «Херітедж Фаундейшн» і «Уол-Стріт Джорнел», то в 1997 р. Україна займала 135-е місце з 150 країн, які входять до рейтингу. При цьому на першому місці (з максимальним рівнем свободи) перебуває Гонконг, а на останньому (відповідно, з мінімальним) — Північна Корея. З колиш-ніх соціалістичних країн і союзних республік нижче України представ-лено лише Азербайджан, В'єтнам, Кубу, Лаос і Північну Корею. Перебування України в становищі «заповідника ринкового транс-формування» (тобто місця, де це трансформування уповільнене і не має чітких стратегії й тактики здійснення) призводить до того, що наша держава слугує негативним прикладом, який може використовуватися майже для залякування. Вади ідеології здійснення реформ, фактична відсутність стратегії, етапності та інстру-ментарію соціально-економічного реформування ставлять Україну до числа останніх з країн постсоціалістичного типу, причому досить оче-видним є той факт, що міжнародне співтовариство не виявляє особли-вої заінтересованості у стабілізації та поліпшенні ситуації в нашій кра * живач застарілих техніки та технології, а також не дуже якісної спо-живчої продукції, є досить зручним для економічно розвинутих країн і країн, де відбуваються успішні економічні перетворення. Проведений аналіз дозволяє стверджувати: в Україні не вдалося створити національну економічну систему, яка б забезпечувала прогре-сивний розвиток держави, її незалежність у формуванні й здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, у розбудові громадянського суспільства, яке б відповідало сучасним світовим стандартам. Кризові тенденції, що характеризують розвиток економіки України, зумовили визначення внутрішніх загроз для України як таких, що наба-гато перевищують небезпеку зовнішніх і можуть призвести до дезинтеграції України, до загальнонаціональних техногенних та екологічних ка-тастроф, соціального вибуху або істотного обмеження можливостей керівництва держави щодо вирішення внутрішніх проблем і дій на між-народній арені. Підсумовуючи характеристику стану й перспектив розвитку макроекономічної системи в Україні, можна зазначити:— за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; вона є залежною від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників економічного розвитку, які лише за умови свого хиткого балансу забезпечують більшу або меншу стабільність ситуації;— процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх полі-тичних атрибутів; реальних економічних передумов для розвитку Ук-раїни як не залежної від інших країн держави створено не було; так, 40 % покриття дефіциту її державного бюджету припадають на зовніш-ні джерела; при цьому доля окремих важливих економічних проектів і макроекономічних параметрів залежить від політичної волі тих чи ін-ших політичних сил як в інших країнах, так і в міжнародних установах (наприклад, МВФ); слабкою є експортна база, приблизно половину якої забезпечує продукція металургії та хімічної промисловості;— серйозною загрозою для безпеки держави постають «тінізація» та криміналізація економіки (сьогодні тіньовий сектор складає до 60% економіки, приблизно 40 % населення одержують офіційно нереєстровані доходи), які набули великого розмаху, що, по-перше, причиняє значні збитки, вилучення коштів з виробництва та їх направлення на не-критичне споживання, а також відплив грошей за межі національного господарського простору України (згідно з оцінками, відповідний показ-ник за роки незалежності сягає 20 млрд. дол.), а по-друге, позбавляє Уряд можливості легально впливати більш як на половину економічної діяльності в державі, ефективно контролювати перебіг подій в її еконо-мічному житті; — все ще великі фінансові засоби перебувають за межами банків-ської сфери України, що може призвести до ситуації, коли свідоме рі-шення, спрямоване на дестабілізацію загальної макроекономічної си-туації, може мати досить відчутний руйнівний ефект (при цьому слід зазначити, що ні Урядом, ні Національним банком України не вжито достатніх: заходів щодо запобігання подібним акціям). З метою відвернення економічної небезпеки, що загрожує державному суверенітетові України, необхідно здійснити комплекс заходів по її виходу з глибокої економічної кризи. На нашу думку, слід істотно змінити економічну програму і курс держави за такими основними па-раметрами. ня економіки, та ін. Порушення вимог закону вартості призвело до вели-чезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством, ' який, у свою чергу, зумовив значне руйнування аграрного сектора. По-рушення вимог закону грошового обігу викликало велику нестачу готів-ки (базових грошей), отже — кризу платежів, заборгованість по заро-бітній платі ілюзорну фінансову стабілізацію тощо. По-друге, необхідно відійти від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму) до ліберальної та соціалреформістської, а з точки зору основних напрямів економічної теорії — до кейнсіанства та інституціоналізму. По-третє, важливо перейти до поширення колективних форм влас-ності, і насамперед — трудової колективної власності (на засоби вироб-ництва, створений продукт тощо). На перший погляд, у результаті роз-державлення і приватизації така орієнтація на колективні форми кількісно дотримується. Але частка трудових колективів у власності роздержавлених і приватизованих підприємств не перевищує 20 %/ Крім того, необдуманою податковою, амортизаційною, кредитною та ін. полі-тикою руйнується колективна власність на створений продукт (оскільки через механізм оподаткування у підприємств вилучається до 90 % при-бутків), що унеможливлює реалізацію колективної власності й на за-соби виробництва. Це означає, що замість однієї форми економічної за-лежності в Україні сформувалась інша, більш замаскована. По-четверте, слід здійснити комплекс заходів по стимулюванню платоспроможного попиту населення, і насамперед — за рахунок істот-ного підвищення заробітної плати. Це, водночас, означатиме дотриман-ня вимог закону попиту і пропозиції. . По-п'яте, треба сформувати належний інвестиційний клімат. По-шосте, необхідно проводиш конструктивні структурні реформи. По-сьоме, важливо розробити науково обгрунтовану промислову політику, чітко визначивши національні пріоритети в цій сфері. Відсут-ність дійової промислової політики унеможливлює припинення катастрофічноґо падіння виробництва, проведення назрілої структурної пере-будови господарського комплексу, розв'язання проблеми вдосконалення управління його галузями, підтримання належного рівняобороноздатності держави, розвиток інтеграційних і коопераційних процесів, вихід з енергетичної кризи, збереження науково-технологічного потенціалу, запобігання дальшому руйнуванню навколишнього середовища, підви-щення добробуту населення. По-восьме, слід посилити роль держави у банківській системі шля-хом створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвести-ційних та ін.), помітного здешевлення на цій основі кредитів, їх направ-лення для структурної перебудови та вирішення інших проблем (як ві-домо, комерційні банки України зосередили в своїх руках близько 75 % кредитного ринку, що значно стимулює подорожчання кредитів). По-дев'яте, необхідно розпочати відродження села і проводити ви-важену аграрну політику. На цій основі треба розпочати боротьбу України за досягнення еко-номічного суверенітету у розвитку технологічного способу виробництва. Більш конкретними засобами досягнення поставленої мети є: придбання за кордоном найновіших ліцензій на сучасні технології, вироби та матеріали, а також оперативне створення на їх базі власного виробництва. науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, створення зразків конкурентоспроможної промислової продукції, будівництво під-приємств по її масовому випуску, задоволення за рахунок неї потреб внутрішнього ринку, надання товаровиробникам державної допомоги у проникненні на зовнішній ринок) (засобами реалізації такої політики є створення державою відповідної науково-дослідної інфраструктури; укладання на конкурсній основі державних контрактів з великими під-приємствами на виконання наукових робіт, створення нових зразків промислової продукції та її закупівлю, тобто забезпечення для неї га-рантованого ринку збуту; тощо); пріоритетність для України випуску тих видів продукції, по яких вона займає передові наукові позиції (до них належать ракетно-косміч-на техніка, авіація, нові конструкції газових турбін, вироби порошкової металургії, зварювальні та композиційні матеріали, суднобудування та деякі інші);визначення як основних джерел капіталовкладень для виконання таких програм державних довгострокових позик; кредитів комерційних банків; коштів підприємств, одержаних шляхом надання державою по-даткових пільг; випуску акцій та їх продажу населенню за умови на-дання державою пільг при оподаткуванні дивідендів і гарантій їх одер-жання; частини коштів державного бюджету; коштів конверсійного та інвестиційного фондів, куди підприємства відраховують частину своїх доходів; організація СП за участю країн СНД і країн далекого зарубіжжя (прикладом створення складного конкурентоспроможного продукту є літакобудування, і зокрема — побудова дослідних зразків літака ТУ-334 за участю Росії); відновлення раціональних господарських і науково-виробничих зв'язків з країнами СНД і Східної Європи (відсутність таких кроків або надмірна їх повільність призводять до того, що окремі країни СНД зму-шені самостійно освоювати випуск частини тієї продукції, яка раніше вироблялася в Україні; крім того, держава при цьому втрачає традицій-ні ринки збуту); створення нових форм ефективної взаємодії науки і техніки (технопарків тощо), а також вільних економічних зон, де легше формувати сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземного капіталу, створення СП тощо; вжиття комплексу заходів по стимулюванню створення належних умов праці тощо (якщо це вдасться зробити, то одержані результати стануть найпотужнішим джерелом внутрішніх інвестицій, які в цілому є вирішальним фактором забезпечення капіталовкладень в оновлення технологічного способу виробництва); створення комплексу умов для припливу іноземних інвестицій (ос-новними такими умовами є стабільність і досконалість законодавства щодо регулювання діяльності підприємств з участю іноземних інвести-цій; досконалість податкової системи та земельного законодавства; по-ліпшення механізму участі іноземних інвесторів у процесі роздержав-лення і приватизації (зокрема, вдосконалення методу оцінки майна, створення гнучкої системи розрахунків за приватизовуваний об'єкт, то-що); удосконалення системи бухгалтерського обліку; надання податко-вих пільг при інвестуванні іноземного капіталу в сучасні технології (енерго- і ресурсозберігаючі тощо); організація центру по аналізу ін-вестиційних пріоритетів і техніко-економічних обгрунтувань інвестицій надання пільг і допомоги вітчизняним товаровиробникам, які зай-маються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі та виробництва, зорієнтовані на випуск конкурентоспроможних товарів; розробка комплексної національної стратегії економічно збалансо-ваного розвитку промислового виробництва, з виділенням пріоритетів науково-технологічного, експортоорієнтованого розвитку та використан-ням інструментів точкової підтримки виробників, які працюють в аван-гардних галузях і секторах промисловості, якнайефективніше забезпе-чують або можуть забезпечити в найближчій перспективі (і тільки в деяких випадках, коли йдеться про найперспективніші розробки з вели-ким лагом між впровадженням і масовим випуском,— у більш віддале-ному майбутньому) динамізацію технологічного розвитку країни та ва-лютні надходження; забезпечення кращих економічних умов для передання високих технологій ВПК. до цивільних галузей виробництва шляхом сприяння створенню міжгалузевих концернів, а також виробництв високотехнологічної продукції на підприємствах подвійної спеціалізації; підвищення ролі економічного та технологічного прогнозування, на-укової оцінки технологічних перспектив сучасного розвитку, поперед-ження техногенних катастроф, а також значення безпеки окремих ве-ликомасштабних промислових і будівельних проектів; сприяння поступовому переходові до замкнутих виробничих циклів з мінімальним використанням ресурсів і обмеженими відходами. Забезпечення економічної безпеки України вимагає раціоналізації механізмів вироблення рішень і формування цілісної економічної політики. Для ефек-тивного проведення заходів щодо оздоровлення економіки України та досягнення відповідних результатів, у найкоротші терміни необхідно: Визначити єдиний напрям структурної пе-ребудови економіки держави та скоординувати зусилля законодавчої, судової та виконавчої влад. Віддати пріоритет розвиткові науки, нових технологій та освіти з тим, щоб економічне будів-ництво спиралося на науково-технічний прогрес та підвищення якісного стану трудових ресурсів. Домогтися раціонального врегулювання та збалансованості суспільного виробництва, адже господарська система може ефективно працювати лише тоді, коли грошову масу буде збалансовано. Під час вироблення грошово-кредитної політики слід врахувати той факт, що грошо-вий обіг не повинен піддаватися різким рефор-маційним впливам. Гроші, як найбільш "імпуль-сивний" елемент" економічних відносин, несуть велике соціа-льне навантаження і викликають як позитивну, так і негативну реакцію залежно від ступеня обґрунтованості в цій сфері рішень, що приймаються. Грошово-кредитна політика, метою якої є економічне зростання, має здійснюватися не в рам-ках вузької і малоефективної схеми: звуження гро-шової маси — зменшення відносного бюджетного дефіциту — скорочення попиту — зниження інфляції, а в системі: нагромадження капіталу — розширення попиту— зростання виробництва і зайнятості — зростання бюджетних доходів — ско-рочення бюджетного дефіциту — зниження інфляції. Необхідно розробити методичні вказівки щодо розробки та складання планів і прогнозів соціального й економічного розвитку держави, ок-ремих регіонів та областей, що дасть можливість скоординовано провести аналіз стану та розроби-ти заходи щодо структурної перебудови економі-ки України в цілому. 3 метою забезпечення керованості народним господарством слід здійснити перехід усіх секторів економіки на систему національних рахунків та міжгалузевих балансів, але на новій методичній базі із застосуванням сучасної системи управління на основі найсучасніших досягнень менеджменту. На підставі всебічного аналізу стану вироб-ничого сектору економіки визначити перелік та обсяги оптимально необхідних для України сирови-ни, товарів та послуг. На підставі розрахунків та результатів аналізу зовнішньої торгівлі здійснити оптимізацію експортно-імпортного сальдо країни. Економічними методами обмежити ввезен-ня імпортних товарів. Цей захід, окрім сприяння . розвитку вітчизняного товаровиробника, дозволить зменшити відплив капіталу за кордон через тіньову економіку. Впровадити систему жорсткого контролю над використанням амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням у повному обсязі. Подолати штучно створену кризу неплатежів, процес відтворення і економічного кругообігу. Під час проведення аналізу стану економіки України визначити стратегічні напрями розвитку та пріоритетні галузі народного господарства. Правильний вибір є стратегічним аспектом здійснення ефективних структурних трансформацій. Нині питання економічної безпеки набуло особливої актуальності ще й тому, що від його вирішення залежатиме доля України, відновлен-ня у людей поваги до своєї держави і впевне-ності, що вона завжди захистить їх. Насампе-ред, важливо врахувати помилки, допущені при здійсненні економічних перетворень, які призве-ли до руйнівних процесів не лише в економіці, але й, що небезпечніше, — до розмивання мо-ральних засад суспільства. Адже саме економічна безпека покликана гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Історичний досвід свідчить, що приватний бізнес, підприємці та громадяни стають тим більше зацікавленими в зміцненні держави (крім диктаторських та тоталітарних ре-жимів) і захисті її інтересів,чим ефективніше розвивається економіка країни, чим впев-неніше держава створює оптимальні умови для реалізації приватних інтересів, для стабільності. В розвинутій ринковій еко-номіці держава не тільки гарантує суспільству дотримання принципів свободи підприємництва, свободи конкуренції та осо-бистої свободи в національних рамках, - вона є водночас і надійною опорою в світовій інте-грації. Таким чином, економічна безпека держави є не просто однією з найважливіших складо-вих системи державних інтересів, а й виступає вирішальною умовою дотримання та ре-алізації як державних, так і недержавних інтересів країни. Становлення та розвиток державного суве-ренітету залежить від взаємодії двох його ос-новних складових: по-перше, верховенства держави на своїй території, яке визначається обов'язковістю рішень вищої верховної влади держави для виконання всіма держорганами, посадовими особами, державою та населен-ням; наявністю в руках держави всіх засобів владного примушення, а також суверенних прав; і, по-друге, незалежності держави у сфері міжнародного спілкування [7]. Виділя-ють також економічний суверенітет як голо-вну складову державного суверенітету. В ос-нові економічного суверенітету лежить власність українського народу на своє національне багатство, спираючись на яку уповноважені ним органи самостійно здійснюють регулювання економіки і зовнішньоекономічної діяльності. Структура економічного суверенітету пов'язана зі струк-турою економічної системи і охоплює неза-лежність держави в формуванні і розвитку технологічного способу виробництва, еко-номічних відносин власності і відповідного господарчого механізму. Економічний суверенітет в сучасних умо-вах є базою для: 1) можливості державного контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва та якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і доз-воляє на рівних брати участь у світовій - торгівлі, коопераційних зв'язках та обміні на-уково-технічними досягненнями; І 2) стабільності і усталеності національної ' економіки, які зумовлюють захист власності у всіх її формах, створення надійних умов та гарантій для підприємницької активності, отримання факторів, що дестабілізують ситу-ацію (боротьбу з кримінальними структурами в економіці, недопущення глибоких без-підставних розривів у розподілі доходів, які викликають соціальну кризу тощо); 3) саморозвитку та прогресу, що особливо важливо в сучасному динамічному світі; ство-рення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійної модернізації вироб-ництва, підвищення професійного, освітнього та загальнокультурного рівня працівників -тобто, всього того, що виступає необхідними і обов'язковими умовами стійкості та самозбе-реження національної економіки. Отже, економічний суверенітет як головна складова державного суверенітету та націо-нально-державних інтересів є основою еко *
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (26.06.2014)
Просмотров: 1620 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: