Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Економічні теми |
Реферат на тему: Правове регулювання в суспільстві
Реферат на тему: Правове регулювання в суспільстві. План Поняття і сутність права його роль і місце в суспільстві. Правові відносин у суспільстві (суєти правових відносин). Законність і її гарантії. Правоохоронні органи України. Висновок. Використана література. Поняття “право” дістало назву від латинського слова justitia – “правда, справедливість” і означає “мистецтво добра, рівності та справедливості”. Як зазначив відомий римський юрист Павло, право вживається щонайменше у двох значеннях. По-перше, право – це те, що “Завжди є справедливим і добрим,, тобто природне право. По-друге – це те, що “корисно всім чи більшості в якій-небудь державі, яким є цивільне право”. У міру розвитку суспільства і держави у людей, природно, змінювалось і уявлення про право. З’явилось безліч різних правових ідей, теорій і суджень. Проте зазначило, що римське право як своєрідне першоджерело людства постійно використовувало і продовжує використовувати при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів. Безсумнівно, право в будь-якому суспільстві й державі виражає волю та інтереси економічно і політично пануючого в певній системі відносин класу і пошарку, яке воно обслуговує, насамперед можновладців. Положення, що відбивають інтереси всього чи принаймні більшої частини суспільства, міститься в актах, які приймаються на рівні держав, - у конституціях, законах, підзаконних актах. Так, Конституція України проголошує рівність усіх перед законом (ст 2.4.). Отже право – це система загальнообов’язкових юридичних норм, які видаються і забезпечуються державою, спрямовані на регулювання поведінки людей та суспільних відносин, виражають зумовлену політичними і соціально-економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю суспільства. ЇЇ загальнолюдський характер. Право як суспільне явище впливає на суспільні відносин людей. Воно має свої чітко визначені функції. Функціями права визначаються напрями правого впливу на особу, Основних функцій права дві – регулятивна та захисна. Регулятивна функція здійснюється шляхом владного правового впливу на особу з метою забезпечення такої її суспільної поведінки, яка б відповідала суспільному правовому порядку, що ґрунтується на чинних нормах права. Захисна функція права характеризується владним правовим впливом на особу з метою охорони її прав і свобод її власності, суспільних об’єднань громадян, охорони суспільства в цілому. Усе викладене становить гарант ефективності права і його соціальної значущості, у цьому полягає цінність права як елемента культури людства. Правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи) так і організації чи установи (юридичні особи). Правові відносин завжди виступають як відносини між конкретними людьми і характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки його учасників, тобто взаємних прав та обов’язків. Відповідним права одного об’єкта правовідносин повинні строго відповідати обов’язки іншого суб’єкта цих відносин. Правовідносини завжди виникають на основі об’єктивного права між суб’єктами права, тобто між фізичними чи юридичними особами. Що підлягають одній правовій системі, що діє в певній державі. Правовідносини мають вольовий характер. Це ідеологічний вид відносин між людьми. Вони безпосередньо пов’язані з волею конкретної особи котра вступає в конкретне правове відношення з іншими суб’єктами або групою людей. Правовідносини складаються із: суб’єктів права. Тобто учасників право відношення; об’єкта правовідношення, тобто конкретної речі чи предмета або якогось блага, відносно якого суб’єкти вступають у правове відношення між собою: прав та обов’язків; юридичних фактів. Суб’єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав і обов’язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати свої права та обов’язки. Правоздатність і дієздатність учасників правових відносин визначаються законом. 3. Законність — це стан суспільного життя, який характери-зується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб'єктами. Тоді як закон закріплює загальнообов'яз-кові правила поведінки, законність «прокладає» шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалі-зацію. Проте сама законність також потребує певних засобів, які могли б охороняти її від різних порушень, впроваджувати її у життя. Серед таких засобів важливе місце займають юри-дичні гарантії законності — передбачені законодавством спеці-альні засоби реалізації, охорони і відновлення законності. Існує багато різноманітних юридичних гарантій. Назвемо головні з них. По-перше, законодавство. Воно є основою законності і вод-ночас — її гарантією. Це пояснюється насамперед тим, що са-ме в законодавстві закріплюється обов'язок усіх людей і орга-нізацій, службових осіб і державних органів не порушувати законність; визначаються завдання і повноваження відповід-них органів по охороні і забезпеченню законності тощо. Отже, законодавство є гарантією законності тому, що передбачає всі юридичні засоби реалізації, охорони і відновлення закон-ності. По-друге, діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав людини, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення відновлює її. По-третє, діяльність прокуратури, завданням якої є здій-снення нагляду за дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, службовими особами, грома-дянами та їх об'єднаннями. По-четверте, діяльність інших правоохоронних органів, зокрема міліції, яка охороняє громадський порядок, веде бо-ротьбу з правопорушеннями тощо. 4. Правоохоронні органи України — це державні органи, ос-новною функцією яких є охорона законності, правопорядку, прав і свобод людини й громадянина, боротьба зі злочинністю. Вони поділяються на державні та недержавні. До державних правоохо-ронних органів належать прокуратура, органи внутрішніх справ (міліція), Служба безпеки України, органи юстиції, митні органи та деякі інші. Перелік правоохоронних органів юридичне зазна-чений у ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. У державному механізмі України прокуратура є самостійною державно-правовою інституцією, яка при реалізації своїх повноважень тісно пов'язана з усіма гілками влади. Відповідно до Зако-ну України «Про прокуратуру» із змінами і доповненнями, внесе-ними Законом України від 12 липня 2001 р. Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурор-ський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими централь-ними органами виконавчої влади, посадовими особами та громадянами Органи внутрішніх справ України є важливою складовою системи правоохоронних органів України. У сукупності вони ста-новлять чітко визначену законодавством систему, до якої належать міліція, внутрішні війська, органи державного пожежного нагляду, виправно-трудові установи. Діяльність цих установ спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконав-чої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи грома-дян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і дер-жави від протиправних посягань. Служба безпеки України (СБУ) — це державний правоохо-ронний орган спеціального призначення, який забезпечує держа-вну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Митні органи України становлять систему органів управління митною справою (митну систему), куди входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митни-ці та інші митні установи України. Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встанов-люються законами України. Державна податкова служба — це орган державної вико-навчої влади, який здійснює управління у сфері обчислення та сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів). Державна виконавча служба входить у систему органів Мі-ністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Органи захисту прав споживачів — це система органів дер-жавної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання — підприємствами (їх об'єднання-ми), установами. Висновок Отже, з цього можна зробити такий висновок, що правове регулювання завжди... Правове регулювання завжди має державне забарвлення, в ньому зацікавлена держава. Це засіб виконання державою своїх функцій, завдань та обов'язків перед своїм народом та громадськістю світу. Право — інструмент влади, владно-управ-лінської діяльності держави. Правове регулювання потрібно там, де необхідне чітке визначення прав та обов'язків, дер-жавний захист прав і свобод людини та застосування держав-ного примусу проти правопорушників. Правове регулювання не завжди можливе. Не у всякий час і не за всіх обставин держава може використовувати пра-во як засіб регулювання суспільних відносин людей. Наприк-лад, там, де вона не може перевірити, виконується право чи ні (через особливості деяких суспільних відносин людей), не може вжити заходів примусу до виконання права, там застосу-вання правового регулювання неможливе. Отже, правове регулювання поширюється не на всі суспіль-ні відносини, в одних випадках тому, що право не здатне підкорити своїм вимогам окремі види соціальних відносин людей, в інших — тому, що право ставиться байдуже до дея-ких суспільних відносин і не включає їх до своїх норма-тивних вимог. Використана література Правознавство. За ре. М.Настюка. 2-ге вид. Львів: світ, 1995 р. – 272 с. Основи правознавства: Навч.посібник П.І. Кнатенко, В.М. Калашников, К.А. Марков а ін. Київ. Видавничий Дім “Юридична книга” 2003 р. – 320 с. П.І. Ігнатенко Основи правових знань. Київ “Генеза” 2003 р. В.С. Журовський. Основи правознавства. Київ “Юридична думка” 2004 р. | |
Просмотров: 198 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |