Реферат на тему:Підприємництво у сфері надання консалтингових послуг - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Підприємництво у сфері надання консалтингових послуг. План 1. Підприємництво у сфері надання консалтингових послуг... 2. Фермерське господарство В умовах розподілу праці сфера уваги власника або управлінця стає більш широкою, а прийняття рішень — дуже складним процесом, керувати яким одній людині або певній групі працюючих не під силу. Виникає потреба у тому, щоб, проаналізувавши декілька варіантів, відібрати той необхідний, який найкращим чином призведе до очікуваного результату. А для цього потрібні спеціалісти, здатні виконати таку роботу. Такими спеціалістами є професійні консультанти. Бізнес-консалтинг — це набуття спеціалізованого досвіду, методології, техніки поведінки, професійних навичок, які допомагають клієнту покращити фінансово-економічний стан підприємства. Фактично консультант надає організації-клієнту додаткові послуги в одній або більше областях. Структура цього процесу схематично зображена на рис. 2.18. Існують такі групи послуг з бізнес-консалтингу: 1. Управлінське консультування. Це послуги із загальних питань управління, до яких відносять: розробку стратегії; маркетинг; управління виробництвом, трудовими ресурсами, збутом; екологію і безпеку праці; структуру управління; аналіз ринку. 2. Фінансове консультування. Це послуги з питань бухгалтерського обліку та аудиту; оцінка майна, бізнесу, ризиків, майнових та немай- нових прав, операцій з цінними паперами, розробка фінансової стратегії, оцінка фінансових результатів діяльності, управління фондами та інвестиціями, оптимізація витрат і системи фінансового обліку, розрахунок ефективності окремих проектів. 3. Юридичне консультування. Це послуги, пов'язані з юридичними аспектами оподаткування; створенням, реорганізацією та реєстрацією підприємств; зовнішньоекономічною діяльністю, ліцензуванням та патентуванням; поверненням боргів, банкрутством та ін. Для усіх послуг з бізнес-консалтингу притаманні такі характеристики: невідчутність, єдність продавця та покупця, індивідуальність кожної послуги, єдність проектування, виробництва та впровадження, професіоналізм виконавця. У консультуванні — професійний підхід, що означає: професійну компетентність, відстоювання інтересів клієнта, об'єктивність ситуації та рекомендацій, конфіденційність, дотримання етики у взаємовідносинах, громадські інтереси та підтримка. Консультування — незалежна служба. Консультант повинен мати можливість оцінювати будь-яку ситуацію, говорити правду, пропонувати чесні та об'єктивні рекомендації відносно того, що слід робити клієнту. Він повинен бути незалежним від підприємця-власника або менеджера підприємства, що обслуговується. Таке відокремлення виявляється у фінансовій, адміністративній, емоційній незалежності. Фінансова незалежність означає, що консультант є представником іншої організації, що надає одноразові послуги за замовленнями клієнта. Бажання вести у подальшому справу з тим же клієнтом не повинно впливати на об'єктивність поради, пропозицій стосовно нового завдання. Адміністративна незалежність передбачає, що консультант не підпорядкований клієнту і на нього не розповсюджуються адміністративні рішення останнього. Емоційна незалежність передбачає, що консультант зберігає свою відчуженість незалежно від дружніх або інших почуттів, які можуть існувати з самого початку або розвиватись під час виконання завдання. Консультант — універсал зі спеціальною підготовкою та значною кваліфікацією стосовно принципів управління. Основний обов'язок — підвищити кваліфікацію керівника та інших фахівців, що беруть участь у керівництві підприємством. Водночас від нього очікують реальних висновків щодо розв'язання конкретних проблем. Консультанти — комунікабельні, доброзичливі, настирливі у справі. Вони можуть представляти інтереси різних учасників економічного процесу — підприємців, менеджерів, інвесторів, державних органів влади і управління. Це зобов'язує консультантів бути за рівнем своєї кваліфікації вище тих, хто до них звертається. Попит на управлінське консультування виникає в усіх областях людської діяльності і в організаціях будь-якої форми власності. Процес консультування включає двох партнерів — консультанта та його клієнта. Клієнт оплачує професійні послуги на певних умовах (наприклад, за обумовлену кількість днів або годин). Упродовж цього часу знання і досвід консультанта знаходяться у його повному розпорядженні. Сторони намагаються досягнути поставленої мети. Для цього важливо побудувати і підтримувати ефективні взаємовідносини між консультантом і клієнтом. Консалтинговий бізнес для новостворюваного підприємства не потребує великих матеріальних вкладень. Йдеться переважно про інтелектуальні ресурси. Але становлення консультанта вимагає серйозних матеріальних витрат на його навчання, розвиток інтелектуального і професійного зростання. У країнах з розвинутою ринковою економікою цьому виду послуг приділяється велика увага, оскільки для будь-якої фірми життєвою необхідністю є постійне вивчення інфраструктури і тенденцій ринку, співвідношень попиту та пропозиції на конкретний товар, а головне — застосування ефективного стилю і прийомів управління господарськими процесами. Серед організацій, що обслуговують бізнес, консалтинг займає особливе місце. Основними функціями консалтингових фірм є збір та аналіз інформації, проведення досліджень і експертиз, розповсюдження ефективних організаційних рішень та допомога клієнту щодо їхнього опанування. Консалтингові послуги надаються товаровиробникам, продавцям та покупцям з широкого спектру питань економічної діяльності підприємств, організацій будь-якої форми власності. Консалтингові фірми займають на ринку свою ділову нішу, гармонізуючи інтереси діючих на ринку структур на всіх етапах товароруху. Власники капіталу шукають можливості його вкладення, але вони готові інвестувати, лише будучи впевненими в отриманні прибутку, в надійному захисті своїх інвестиційних ресурсів, можливості контролю за використанням капіталів. Пропонувати їм варіанти рішення цих питань — одне із завдань консалтингових фірм. Підприємець (ініціатор проекту, початківець справи) повинен мати всебічну інформацію про правові, економічні, екологічні, технічні та соціальні умови здійснення своєї мети. Консалтингові фірми можуть підготувати техніко-еко- номічне обґрунтування бізнес-ідеї, проекту, новації. Зростання попиту на послуги консалтингових фірм обумовлюється складністю процесу управління, підвищенням комерційного і технічного ризиків, ефективними діями конкурентів на товарному ринку, необхідністю отримання критичної оцінки незалежним спеціалістом для удосконалення діяльності, оптимізації загальних витрат, досягнення більшого рівня продуктивності праці. Підприємцям слід користуватись консультаційними послугами з тим, щоб: • розробити пакети організаційної та нормативної документації (статут, установчий договір, проект страхового договору, контракту з зовнішньоекономічної діяльності, спонсорської угоди та ін.); • обґрунтувати вибір виду підприємства; • розробити заходи щодо підвищення ефективності і диверсифікації виробництва; • отримати довідкову, аналітичну, правову інформацію з різних аспектів діяльності; • обрати надійних партнерів по бізнесу і постачальників; • оцінити можливості виходу фірми з товаром на зарубіжний ринок. Знання законів та ретельний аналіз ситуації, що склалась у підприємця, дозволяють консультанту допомогти йому уникнути нераціональних платежів, не виходячи за рамки законності. Консультант підказує підприємцю як можна з мінімальними витратами уникнути негативних наслідків ризикованих рішень, що дуже важливо, оскільки комерційний та технічний ризики — це невід'ємна частина економічного життя підприємця, його діяльності. Залучення консультантів дає можливість незалежно та об'єктивно оцінити зовнішній та внутрішній стан підприємства, дозволяє розробити альтернативні підприємницькі рішення. Отже, консалтинг дозволяє сформувати імідж фірми-клієнта, звести до мінімуму ризик при визначенні інвестиційної, цінової, товарної, комерційної політики, є дійовим засобом підвищення ефективності виробничої та комерційної діяльності. Все більший інтерес до нього проявляють підприємницькі та державні структури. Нині на ринку України діють консалтингові фірми, які можна умовно поділити на такі групи: 1. Міжнародні консалтингові компанії. Основні напрямки — управлінське консультування, аудит, податкові та бухгалтерські консультації. їхні представництва обслуговують державні структури, органи державного управління з питань оподаткування, бюджетного регулювання, банківські установи з питань аудиту, зарубіжні та спільні підприємства. 2. Консалтингові компанії з іноземним капіталом, що працюють в Україні. Вони не рекламують себе широко, вважаючи, що краща реклама — рекомендація клієнта, який вже скористався їх послугами. Перші дві групи консалтингових фірм працюють переважно за програмами TACIS, інших міжнародних організацій, а також обслуговують своїх традиційних клієнтів. Робота з українськими клієнтами на комерційній основі ведеться перш за все тоді, коли замовником виступає інвестор. Західні компанії зацікавлені в обслуговуванні провідних українських підприємств. Фірми, які працюють у рамках міжнародної технічної допомоги, займаються переважно питаннями управлінського та фінансового консультування у таких галузях економіки як сільське господарство, енергетика, транспорт, зв'язок, а також здійснюють підтримку малого і середнього бізнесу. Особливістю їхньої діяльності є те, що клієнтам надається можливість часткового покриття витрат на консультаційні послуги у межах вказаних програм. З.Вітчизняні консультаційні фірми. Працюють виключно з українськими клієнтами — великими і середніми підприємствами. Певна частка консалтингових компаній була створена на базі проведеного державного процесу зміни форм власності. Вони розпочали свою діяльність по наданню послуг з приватизації, що охоплювали питання управління, законодавства, оподаткування. Останнім часом виникають консалтингові структури з певною спеціалізацією діяльності. Вони надають послуги, спеціалізовані як за напрямками (маркетинг, інвестування, створення фірми, планування), так й за галузями (консультування підприємств агропромислового комплексу, транспортної інфраструктури). На відміну від західних країн, де до послуг консультантів звертаються постійно з різних питань бізнесу, в Україні найпоширенішими є ті послуги, користь від реалізації яких для українських підприємств є господарською необхідністю. Це — зміна маркетингових аспектів, впровадження інформаційних систем, пошук інвесторів, тренінг, підготовка бізнес-планів. Деякі консалтингові фірми в Україні представляють інтереси інвесторів. Звідси попит на послуги, пов'язані з аналізом ринку та станом підприємства, підготовкою і супроводженням інвестиційних проектів, пошуком партнера при виході на ринок. Інвестиційний консалтинг — це консультування інвесторів, які бажають вкласти інвестиції у підприємство або вже зробили це та стурбовані отриманням прибутку від своїх вкладень. Різновид клієнтів, послуг, підходів — причина різноманітності типів консультаційних організацій. Так, в Україні можна виділити:* великі багатофункціональні зарубіжні консультаційні фірми. Як правило, в нашій країні вони представлені філіалами. Для роботи на українському ринку деякі з них залучають українських спеціалістів з тим, щоб краще орієнтуватись у специфіці місцевих умов економічного життя, особливостях національного законодавства; • дрібні та середні консультаційні фірми; • консультаційні підрозділи (відділи) закладів, що займаються питаннями галузевої ефективності, підвищенням кваліфікації керівних кадрів, удосконалення роботи невеликих організацій; • консультанти-індивідуали. Це можуть бути універсали з широким досвідом в області управління або спеціалісти, які працюють у вузькій технічній області. їхня сила — чітко індивідуалізований та гнучкий підхід. Послуги такого консультанта-індиві- дуала ще й дешевші, оскільки він може уникати деяких операційних витрат; • консультуючі професори. Існує певна категорія спеціалістів, для яких консультування не є єдиним джерелом заробітку. Це професори, інструктори, наукові працівники, основне заняття яких не консультування, але вони ним можуть періодично займатись. Вони можуть працювати за сумісництвом, брати участь у виконанні проекту або надавати поради з конкретного питання, у якому добре орієнтуються. Існує також й нетрадиційний спосіб надання послуг з консультування. Так, для окремих фірм консультування не є основною функцією, а розглядається як вигідне доповнення до інших видів діяльності. До такої групи входять: постачальники і продавці комп'ютерів та засобів зв'язку; фірми, що мають справу з програмним забезпеченням; комерційні банки, страхові компанії, біржі; постачальники обладнання та повністю готових проектів в області будівництва, енергетики, транспорту; інші організації, що перетворили свої внутрішні підрозділи у зовнішні консультаційні служби. Основна мета — додаткові прибутки. Практика свідчить що основними критеріями (факторами) вибору клієнтом консалтингової фірми є: 1. Професіоналізм консультантів як сукупність трьох складових — кваліфікації, інтелекту, комунікабельності. 2. Розмір оплати за послуги. 3. Репутація фірми. При цьому аналізується виконання нею попередніх замовлень: чи були вони завершені у строк, чи не перевищували витрати заздалегідь встановленого кошторису, чи залишився клієнт задоволений отриманими рекомендаціями. 4. Якість послуги. Більшість клієнтів визначає якість як оперативність, достовірність, точність, повноту отриманої від консультанта інформації. 5. Наявність досвіду роботи консалтингової фірми у тій галузі, де працює клієнт. 6. Гарантія конкретних результатів. 7. Дотримання етичних норм, включаючи забезпечення конфіденційності інформації про діяльність фірми-клієнта, порядність та обов'язковість консультантів. 8. Широта асортименту послуг. Думка може відрізнятись від думки консультанта, і це відхилення — важливий резерв підвищення якості послуги, що надається. До складових якості консалтингової послуги відносяться: високий кваліфікаційний рівень консультантів, виконання замовлень у строк, гарантія конфіденційності, налагодження внутрішньофірмових контактів, індивідуальність підходу, незалежність консультантів. Для солідних консалтингових фірм критеріями оцінки їхньої роботи повинні стати не тільки кількість проектів або абсолютна величина обороту. Головне — задоволеність клієнта та знаходження таких рішень, які допоможуть йому суттєво покращити ринкове і фінансове становище. Це є найкращою запорукою успіху та довготермінової роботи на ринку послуг. У своїй роботі консалтингові фірми використовують такі підходи: • проблемний підхід направлений на вирішення окремо взятих проблем діяльності фірми-клієнта та її працівників; передбачає діагностику, проектування оптимального стану, визначення ступеня відхилення існуючого стану від оптимального, коректування діяльності фірми-клієнта; • міжособистісний підхід пов'язаний з діловими контактами між сторонами, конструюванням сприятливого мікроклімату у колективі; • управлінський підхід зводиться до загального коригування системи управління, включаючи стратегію планування, організаційну структуру, впровадження нововведень. Розглянемо типову модель процесу консультування. Вона складається з таких послідовних етапів: 1. Підготовка консультування. Не заглиблюючись у деталі питань, консультант збирає важливі орієнтовні дані про клієнта та його оточення, а також про ті проблеми, які є типовими для сфери діяльності клієнта. Після цього зібрані дані повинні бути проаналізовані та запропоновані у вигляді плану-завдання, що розглядає саму проблему, рекомендації щодо способів її розв'язання та умов, за яких консультант може пропонувати свою допомогу. 2. Діагностика. Під час цього етапу консультування конкретизуються проблеми, уточнюються причини їхнього виникнення, з'ясовуються фактори і засоби впливу на дану проблему, встановлюються широта охоплення об'єкта та період дослідження. 3. Планування дій. Включає вироблення рішень проблем, що діагностуються, надання клієнту пропозицій щодо способів усунення існуючих недоліків та прийняття рішення про реалізацію пропозицій. 4. Впровадження пропозицій. Даний етап консультування дозволяє реально змінити проблемну ситуацію на краще. Це основна мета будь-якого консультаційного завдання, орієнтована на отримання запланованого ефекту. Контроль за ходом впроваджень підвищує результативність консультаційної роботи та формує імідж, рекламу фірми. 5. Оцінка результатів. Консультант професійно визначає час та форми припинення робіт над завданням. Здійснюється оцінка виконаних робіт та впроваджень. Вирішується, чи буде співробітництво припинене повністю, або ділові контакти консультанта і клієнта продовжуватимуться й у майбутньому. У розвитку консалтингового ринку України найбільш пріоритетними і перспективними напрямками є: • робота із залученням інвестицій, розрахунок фінансової частини інвестиційного проекту, складання бізнес-планів; • приватизаційна підтримка підприємств, включаючи послуги з розробки стратегії діяльності, забезпечення нормального функціонування господарських суб'єктів; • консультаційні послуги з питань повернення боргів, банкрутства; розміщення, купівлі, оцінки цінних паперів, фінансового консультування. Останнім часом зростає попит на послуги з проведення маркетингових досліджень; управління виробництвом, кадровими ресурсами; управління державними організаціями; оцінки майна та бізнесу в цілому; створення, реорганізації та реструктуризації підприємств; організації зовнішньоекономічної діяльності. На початковому етапі формування консалтингового ринку в Україні спостерігалось зростання споживання цих послуг підприємствами з державною формою власності у зв'язку з процесами приватизації. У перспективі очікується більше споживання консалтингових послуг підприємствами з колективною та приватною формами власності. Це є закономірний ринковий процес, який обумовлюється діями двох основних факторів. По-перше, значним скороченням кількості державних підприємств та необхідністю проведення приватизаційного обслуговування. По-друге, в умовах реформування економіки та виходу із кризи збільшиться споживання консультаційних послуг з питань поточної діяльності підприємств та ефективного ведення бізнесу. Крім того, підвищення або зниження попиту на консультаційні послуги у державних та підприємницьких структурах залежатиме як від ступеня розуміння їхньої корисності та вигоди залучення зовнішнього спеціаліста, так й від того, чи здатні консультаційні фірми запропонувати саме ті послуги, які потрібні цим організаціям (потенційним клієнтам). З досвіду ряду розвинених країн можна виділити такі засоби вирішення проблем подальшого розвитку управлінського консультування: • розроблення програм з розвитку управлінського консультування, сформованих владними органами з метою підвищення відповідальності консультаційних фірм за результати проведених ними робіт, а також для отримання фінансової підтримки досліджень; • організація підготовки та підвищення кваліфікації кадрів управлінського консультування; • створення системи довідкової інформації про фірми і організацію мережі консультування, характер і умови послуг, що надаються; • розроблення пакетів інформаційних продуктів та їх використання через мережу Інтернет. Подальше функціонування консультаційної галузі знаходиться у прямій залежності від розвитку ринкових відносин, державної внутрішньої та зовнішньої політики. Підприємництво у сфері надання консультаційних послуг — це реальна база підтримки бізнесу та активізації інноваційних процесів, складова частина ринкової інфраструктури. Особливим видом підприємництва є інжиніринг. Інжиніринг (англ. engineering — винахідливість, знання) — це інженерно-консультаційні послуги зі спорудження об'єктів та їх експлуатації. Особливості інжинірингу: • розглядається як спосіб передачі знань, технології, досвіду; • є важливим методом підвищення ефективного вкладання капіталу в об'єкт; • охоплює комплекс робіт з проведення попередніх досліджень, підготовки техніко-економічного обґрунтування, комплексу проектних документів, а також розроблення рекомендацій з організації виробництва і управління, експлуатації обладнання і реалізації готової продукції; • пов'язаний у кінцевому підсумку з підготовкою та забезпеченням процесу виробництва і реалізації матеріальних благ та послуг; • є об'єктом купівлі-продажу, тобто має комерційне застосування. Завдання інжинірингу — отримання замовниками найкращого результату від вкладання капіталу за рахунок: • системного підходу до здійснення проекту; • багатоваріантності технічних і економічних проробок, їхньої фінансової оцінки з вибором оптимального варіанту для замовника; • розроблення проекту з урахуванням можливості впровадження прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання, конструкцій та матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам і особливим вимогам замовника; • використання сучасних методів організації і управління на всіх стадіях реалізації проекту. Усю сукупність послуг інжинірингу можна поділити на дві групи: 1) послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу; 2) послуги щодо забезпечення ритмічного процесу виробництва продукції. До складу першої групи входять допроектні, проектні, після- проектні послуги. Це — вивчення ринку, попередні дослідження, підготовка робочих креслень і технічної документації, оцінка вартості проекту, укладання контракту, питання здійснення проектних робіт та контроль за ходом їхнього виконання, проведення випробувань, підготовка персоналу. До складу другої групи входять: послуги з управління та організації виробничого процесу, огляду і випробування обладнання, експлуатації об'єкта, консультації і допомога у фінансових питаннях, послуги по забезпеченню реалізації продукції, впровадженню сучасних інформаційних технологій. Інжинірингові послуги можуть надавати спеціалізовані інженерно- консультаційні фірми, а також будівельні, промислові підприємства. Фермерське господарство Закон України «Про фермерське господарство» визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств. Фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство: • може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї; • має своє найменування, печатку і штамп; • діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Головою фермерського господарства є його засновник (або інша визначена в статуті особа), що набуває такі повноваження: • представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону; • укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України; • може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом. Фермерське господарство та його члени мають право: • продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; • самостійно господарювати на землі; • власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; • на відшкодування збитків; • споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; • реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; • інші права. Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства, зобов'язані: • забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; • додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; • сплачувати податки та збори; • не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; • не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; • надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; • дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; • дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель; • зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонене законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку. Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське госпо- дарство-орендар погоджує з орендодавцем. Особливості діяльності фермерського господарства: • діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством; • самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних; • має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування; • зобов'язане дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог; • має право разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками створювати обслуговуючий сільськогосподарський кооператив, спілку, інше об'єднання, а також бути засновником (учасником) господарського товариства; • трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю; • веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну інформацію; • має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними коштами; • має право одержувати у фінансово-кредитних установах довгострокові та короткострокові кредити на підставі укладеного договору. Фермерське господарство може одержувати кредит під заставу майна, поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов'язань. Під заставу майна може прийматися фермерське господарство як цілісний майновий комплекс, окремі товарно-матеріальні цінності або інші речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Фермерське господарство несе повну відповідальність за дотримання умов кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Література 1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105. 2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003. 3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003. 4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25. 5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. 6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30. 7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд. 8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. 9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18. 10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ. 11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА, 1997. 12. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 807 с. 13. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. — 382 с. 14. Виноградська А.М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. — К.: Київський державний торговельно-економічний університет. — 2000. 15. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України. — 1999. — № 2. 16. Виноградська А.М. Механізм розвитку малого підприємництва / / Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1998. — № 4. 17. ВиноградськаA.M. Основні напрямки регіональної політики розвитку малого підприємництва // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1999. — № 2. 18. Виноградская A.H. Предпринимательство в розничной торговле // Бизнес Информ. - 1999. - № 17-18. 19. Виноградська A.M. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 5. 20. Виноградская A.H. Стратегия развития гостиничного бизнеса // Бизнес Информ. — 2000. — № 1-2.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (14.06.2014)
Просмотров: 783 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: