Реферат на тему:Особливості створення нового підприємства - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Особливості створення нового підприємства. План 1. Поняття підприємства і його організаційно-правові форми. 2. Умови створення підприємств. 3. Види підприємств та їх характеристика. 4. Господарська, економічна і спеціальна діяльність підприємств. 5. Фактори впливу на розвиток нових підприємств Вступ. Зміна командно-адміністративної моделі економіки ринковою моделлю призвело до виникнення в Україні специфічних суспільних відносин – підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від держави суб’єктом – товаровиробником – діяльності, спрямованої на одержання прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара ж господарська система являла собою регламентацію діяльності державних підприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування і планових господарських договірних відносин. Підприємницькі відносини складають серцевину ринкової економіки. А головною ланкою, первинним осередком цих відносин виступає підприємство. Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи, вготовляє і реалізує продукцію, виконує роботи чи надає послуги, чи займається іншим видом діяльності згідно до законодавства. Актуальність даної теми полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб’єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб’єктами підприємництва. В даний час підприємства в Україні знаходяться в не найкращому фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком, так і причиною існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні. 1. Поняття підприємства і його організаційно-правові форми. Основним законодавчим актом, який регулює підприємництво в Україні є ЗУ «Про підприємства в Україні» (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 24, ст.272, вводиться в дію Постановою ВР від 27.03.91, ВВР 1991, N 24, ст.273 ), а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Створюють рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Спрямовані на забезпечення самостійності підприємств, визначають їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління. Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: - громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; - юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність"; - об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України. Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" . Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракетносіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами. Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку. Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. 2. Умови створення підприємств. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України . Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України. Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства. Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється ЗУ «Про підприємства в Україні» та іншими законами України. Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюються Законом України "Про підприємництво" Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше). Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи: - рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; - статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва; - реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; - документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; - документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію; - при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України. У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт. Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва. У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації. Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації. 3. Види підприємств та їх характеристика. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України. У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується ЗУ «Про підприємства в Україні» і своїм статутом. В Україні можуть діяти підприємства таких видів: - приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; - колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; - господарське товариство; - підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; - комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; - державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII ЗУ «Про підприємства в Україні». Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства: - у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; - в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік; - у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік; - у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік; - у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України. У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об'єднуватись в: - асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; - корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; - консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети; - концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств; - інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону. Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду. 4. Господарська, економічна і спеціальна діяльність підприємств. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход). Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою). Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Відповідальність працівника по фінансових обов'язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств. Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення". При цьому державні ціни повинні враховувати середньо галузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною. У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів Підприємство має право відкривати розрахункові (поточні) та інші рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі. Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахункам, може бути оголошене арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство" Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльност із питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами. 5. Фактори впливу на розвиток нових підприємств За даними Міжнародного Валютного Фонду половина новостворених підприємств банкрутує протягом перших п’яти років свого існування. Це зумовлюється рядом проблем і перешкод, які неодмінно постають перед кожним новоствореним підприємством, і які воно не завжди спроможне своєчасно подолати. Від того, наскільки успішним був старт підприємства, значною мірою залежить, чи вдасться йому відвоювати у конкурентів свою частку ринку і втримати її у майбутньому. Тому існує потреба у визначенні та аналізі найпоширеніших проблем, що постають перед новоствореними підприємствами і виробленні рекомендацій щодо ефективного вирішення цих проблем. Застосування цих рекомендацій може зменшити кількість банкрутств і матиме позитивний вплив на економіку України в цілому, так як фінансовий стан більшості підприємств України характеризується як нестійкий. Існує низка публікацій, в яких авторами розглядалась дана проблема. Найповніше дослідження даної проблеми в СНД було проведене російським економістом А.Ф.Крюковим. Також висвітлювалася дана проблематика у працях американських вчених Ф.Бетца та Дж.Форрестера. Однак, незважаючи на те, що цими авторами було розглянуто широке коло аспектів даної проблеми, у їх дослідженнях недостатня увага приділяється вибору оптимального показника, що характеризує розвиток нових підприємств. Ф.Бетц використовує як індикатор розвитку підприємства зміну обсягу реалізації продукції у грошовому вираженні. У нашому дослідженні наводяться недоліки такого підходу та обгрунтовується доцільність використання іншого показника – чистого прибутку підприємства. Основними завданнями нашої статті є визначення показника, що найоб’єктивніше характеризує розвиток нових підприємств та аналіз динамічних факторів, від яких залежить його ріст. Серед економістів нема єдиної думки стосовно того, які показники діяльності підприємства більш об’єктивно відображають динаміку його розвитку. Зокрема, американський вчений Дж.Форрестер для побудови моделі розвитку підприємств у часі використав динаміку зміни обсягу реалізації продукції підприємством у грошовому вираженні на певних проміжках часу. Ріст обсягу реалізації продукції у грошовому вираженні означав, що підприємство успішно розвивається, а спад – що у підприємства виникли певні проблеми. Таким чином, у цій моделі динаміка розвитку підприємства співпадала із динамікою зміни обсягу реалізації продукції підприємством у грошовому вираженні. Однак такий підхід має ряд суттєвих недоліків, а саме: Новостворені підприємства для просування своєї продукції на ринку часто встановлюють великі знижки на свою продукцію, які іноді бувають настільки суттєвими, що виручка від реалізації продукції не покриває навіть змінних витрат виробництва. В результаті, чим більший обсяг реалізації продукції, тим більші збитки отримує підприємство. Великі підприємства, що давно присутні на ринку, внаслідок ефекту масштабу та налагодженим зв’язкам із постачальниками мають нижчі постійні витрати на одиницю продукції, ніж невеликі підприємства-новачки. Крім того, в багатьох випадках, постачальники продають ресурси великим підприємствам, з якими давно співпрацюють, за спеціальними цінами, нижчими за ті, за якими вони пропонують ті ж ресурси іншим покупцям. Це робить нижчими змінні витрати на одиницю продукції для великих підприємств-конкурентів, порівняно з новим підприємством. В результаті, втримуючи ціни на рівні, не вищому за ціни конкурентів, нове підприємство працює з набагато нижчою рентабельністю, ніж вони. Це може призвести до того, що великі підприємства, щоб позбутися конкуренції з боку нових гравців на ринку, тимчасово знизять ціни на свою продукцію до такого рівня, що, якщо нові підприємства для того щоб не втратити покупців встановлять аналогічні ціни, випускати продукцію їм стане невигідно. Таким чином, як і в попередньому випадку, збільшення обсягу реалізації продукції призводитиме до росту збитків. Досить часто нові підприємства, котрі вдало стартували на ринку, і попит на чию продукцію стабільно зростає, незадовго після початку діяльності беруть у банках кредити для розширення виробництва, щоб задовольнити зростаючий попит з боку споживачів. Однак, внаслідок браку досвіду, а також внаслідок жорсткої конкуренції, більшість підприємств суттєво переоцінюють свої можливості і невірно розраховують термін окупності інвестицій, що призводить до затримки повернення кредиту та відсотків за нього. Для того, щоб розрахуватися з банком, підприємство затримує розрахунки з постачальниками. На фоні високого обсягу реалізації продукції, який все ще може продовжувати зростати, керівництву часто здається, що ще трохи часу, і підприємству вдастся вийти з кризи і погасити всі борги. Внаслідок такого помилкового підходу підприємство, яке на перший погляд здається успішним і стабільним, з кожним днем все більше обростає боргами. Нарешті наступає момент, коли керівництво розуміє, що не може задовольнити претензії кредиторів, однак щось міняти вже пізно, і підприємство банкрутує. Усуває вищенаведені недоліки у моделі розвитку новостворених підприємств використання замість динаміки зміни обсягу реалізації продукції у грошовому вираженні динаміку зміни іншого, більш об’єктивного показника – чистого прибутку підприємства. Чистий прибуток підприємства, порівняно з обсягом реалізації продукції у грошовому вираженні має наступні переваги: По-перше, прибуток є різницею між валовими доходами (основною частиною яких є виручка від реалізації продукції) та валовими витратами, тобто враховує не лише обсяг реалізації продукції у грошовому вираженні, а й витрати, які не повинні перевищувати виручки від реалізації. По-друге, прибуток показує обсяг ресурсів, які є у розпорядженні підприємтсва, і є джерелом задоволення економічних інтересів власників, матеріального заохочення працівників та фінансування об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Це означає, що від розміру отриманого підприємством прибутку залежить величина дивідендів, які воно виплачує своїм акціонерам, а отже і ціна його акцій на вторинному ринку цінних паперів. По-третє, прибуток (а саме його нерозподілена частина) є основним джерелом розвитку та інновацій на підприємстві. Саме за рахунок прибутку наповнюються резервні та інвестиційні фонди на підприємстві. Таким чином, вищі обсяги прибутку зумовлюють пришвидшення темпів росту підприємства. Використовуючи тенденцію зміни чистого прибутку підприємства у часі, можна побудувати чотири найімовірніші моделі розвитку нових підприємств. Перша модель А є ідеальною моделлю розвитку для всіх нових підприємств. Вона показує, що нове підприємство стрімко зростає і в перспективі може зайняти лідируючі позиції на ринку. Модель Б також є позитивною для підприємства. Вона показує, що підприємство має ряд проблем і сповільнений ріст, однак воно набуває досвіду, і після вирішення цих проблем продовжує стабільно зростати. В перспективі підприємство може зайняти свою нішу на ринку і бути в числі його основних гравців. Модель В описує підприємство, якому ледь вдається зводити кінці з кінцями, проте воно все ще тримається на ринку. Якщо проблеми, які виникнуть у підприємства вчасно не вирішити, його частка на ринку суттєво зменшиться. З часом підприємство, найімовірніше, буде поглинуте лідером ринку або іншим великим підприємством. Модель Г є згубною для підприємства і означає, що перша серйозна проблема призведе до його банкрутства. Успішний розвиток нового підприємства залежить від ряду внутрішніх факторів, таких як: обсяг реалізації продукції, контроль за якістю продукції та своєчасністю її поставок, розмір капіталу, фінансова стійкість підприємства, компетентність управлінських кадрів і кваліфікація виробничого персоналу, гнучка інноваційна політика, ефективна організаційна структура управління підприємством. Найпершою проблемою для нового підприємства є пошук покупців своєї продукції. Для того, щоб вирішити цю проблему, підприємство повинно або випустити унікальний продукт, або ж мати певні переваги перед конкурентами. Великий обсяг ринку та його швидкий ріст суттєво збільшують шанси нового підприємства на успіх. Однак спочатку воно повинно вирішити два непрості маркетингові завдання: по-перше – сформувати систему збуту, що означає знайти дистриб’юторів і реселлерів, які б продавали їх продукцію; по-друге – створити легко впізнаваний серед споживачів бренд. Налагоджена система збуту забезпечує наявність продукції у роздрібній мережі, а відомий бренд – її реалізацію. Успішне вирішення цих завдань дозволить підприємству стабільно збільшувати обсяг реалізації продукції впродовж тривалого часу. Крім завоювання ринку шляхом розширення дистриб’юторської мережі та стимулювання продаж з допомогою популяризації свого бренду, нове підприємство повинно не допустити зниження якості продукції при швидко зростаючому обсязі виробництва та перебоїв у поставках замовленої продукції споживачам. Затримки поставок продукції створюють додаткові переваги для конкурентів. Якщо виникають затримки поставок замовленої продукції, то деякі незадоволені покупці відразу відміняють свої замовлення і звертаються за покупкою до конкурентів. Більшість покупців можуть поставитися з розумінням до малої затримки, однак якщо затримка стане негативно впливати на їх власні плани і потреби, то розуміння з їх боку зникає і всі замовлення втрачаються. Вищенаведені проблеми призводять до втрати клієнтів і наносять суттєвої шкоди репутації нового підприємства. Ще однією перешкодою на шляху до успіху новоствореного підприємства є нестача капіталу. Ця перешкода суттєво заповільнює ріст підприємства тоді, коли наявні виробничі потужності практично повністю завантажені, а попит на продукцію продовжує зростати. Виникає потреба у розширенні виробництва, проте у нового підприємства не завжди є достатня кількість коштів, необхідних для такого розширення. Першочерговим джерелом збільшення капіталу для підприємства є його чистий прибуток. Тому в перші роки своєї діяльності підприємствам доцільно не виплачувати дивіденди акціонерам, а вкладати весь прибуток у розширення виробництва, навіть якщо його розмір дуже значний. Такий підхід дозволить підприємству закріпитися на ринку і, коли підприємство досягне стадії зрілості, приносити власникам набагато вищі прибутки, ніж ті, які були реінвестовані у підприємство на початку його діяльності. Однак одного прибутку та амортизаційного фонду для розширення виробництва новим підприємствам, як правило, недостатньо. Щоб розв’язати цю проблему, підприємство поряд з власним може використовувати і позичений капітал у вигляді довгострокових кредитів банків (для розширення виробництва) та короткострокових позик (для поповнення оборотніх коштів). Використання позиченого капіталу зобов’язує підприємство своєчасно повертати отримані кредити та нараховані на них відсотки. Зазвичай нові підприємства через брак досвіду занижують терміни окупності вкладеного капіталу, що пізніше не дозволяє їм вчасно розраховуватись із позикодавцями і, в кінцевому результаті, може призвести до банкрутства (детальніше це описано на початку статті). На підприємстві має бути налагоджена система постійного контролю фінансової стійкості підприємства та його платоспроможності. Об’єктивними критеріями контролю є відповідні техніко-економічні показники. Зокрема, кожне підприємство повинне постійно слідкувати за змінами кредиторської та дебіторської заборгованостей і не допускати їх суттєвого збільшення. Крім того, сума позиченого капіталу і кредиторської заборгованості не має перевищувати суми власного капіталу і дебіторської заборгованості. В іншому випадку підприємство вважається фінансово нестійким, і в разі виникнення фінансових проблем ризикує збанкрутувати. Ще одним важливим завданням для підприємства є забезпеченість достатньою кількістю оборотних коштів у межах встановленого сукупного нормативу, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу і своєчасних розрахунків з кредиторами. Одним з найважливіших факторів, що впливають на розвиток нового підприємства, є його працівники. Для досягнення успіху підприємству необхідно мати компетентних керівників та кваліфікованих виробничих працівників. Від лідерських якостей та рис характеру керівника значною мірою залежать ставлення до роботи, мотивація та поведінка всього колективу. Керівництво нового підприємства повинно бути однаково добре обізнаним в економіці, технології виробництва та законодавстві. Що стосується виробничих працівників, то їх кваліфікація та навики безпосередньо впливають на рівень продуктивності праці, а отже, на розмір прибутку підприємства. Крім збільшення продуктивності праці, підвищення кваліфікації виробничих працівників суттєво зменшує кількість виробничого браку та відходів виробництва, що також позитивно впливає на розмір прибутку підприємства. Підприємство, що прагне бути попереду своїх конкурентів, не може стояти осторонь інновацій та науково-технічного прогресу. Це означає, що підприємство має вчасно реагувати на запити ринку і потреби споживачів, вдосконалювати існуючу і розробляти нову продукцію та знижувати витрати виробництва. Досить часто нові підприємства, що успішно стартували на ринку, стикаються з серйозними проблемами при введенні продуктів і технологій нового покоління. Розширення асортименту продукції зменшує ризик того, що проблеми, пов’язані з певним виробом поставлять під загрозу існування всього підприємства. Ріст нового підприємства ставить нові вимоги до організації системи менеджменту на підприємстві. Невелика група ентузіастів, що на початку діяльності підприємства важко працювали і постійно спілкувалися між собою поступово переростає у велику хаотичну групу людей із слабкими та нестійкими комунікаціями, невизначеною стратегією і нерозвинутим управлінським і фінансовим контролем. У малих підприємствах координація є неформальною. Натомість великі підприємства для успішної діяльності потребують чіткого розподілу обов’язків і повноважень між різними підрозділами і посадовими особами, включаючи функціональні зв’язки і координацію роботи між ними. Висновок До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України. Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів. Пріоритетні задачі реформи підприємств: - забезпечення інвестиційної привабливості підприємств - захист прав акціонерів (для акціонерних товариств) - розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвиток механізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства - удосконалювання механізмів виконання судових рішень - забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств - створення ефективного механізму керування підприємством. Список літератури: Иванов Г.П. Банкротство: стратегия и тактика выживания. – М.: СП “МЛИ”, 1993. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. – Львів: “Центр Європи”, 1995.- 176 с. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с., іл. Betz, Frederick L., Managing technology. - Prentice-Hall, Inc. A Division of Simon & Schuster Englewood Cliffs, New Jersey 07632, 1987.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (20.06.2014)
Просмотров: 889 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: