Реферат на тему:Організація технологічної підготовки виробництва - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Організація технологічної підготовки виробництва. План 1. Завдання і зміст єдиної системи технологічної підготовки виробництва 2. Автоматизація технологічної підготовки виробництва 3. Організаційно-економічні шляхи прискорення технологічної підготовки виробництва 4. Техніко-економічний аналіз і обґрунтування вибору ресурсозберігаючого технологічного процесу Завдання і зміст єдиної системи технологічної підготовки виробництва Технологічна підготовка виробництва(ТПВ) становить сукупність заходів, що забезпечують технологічну готовність виробництва, тобто наявність па підприємстві повних комплектів конструкторської і технологічної документації та засобів технологічного оснащення, необхідних для випуску заданого обсягу продукції з установленими техніко-економічними показниками. Це одна з найважливіших стадій системи СОНТ, досить значна за обсягом і складністю. Так, трудомісткість технологічної підготовки стосовно загальної трудомісткості технічного проекту виробу в одиничному виробництві становить 20—25 %, у серійному — 50—55, а у великосерійному і масовому — 60—70 %. Це пов'язано з тим, що якщо рухатися від одиничного виробництва до серійного і далі до масового, то ступінь технологічної оснащеності зростає, а отже, збільшується й обсяг робіт з ТПВ. ПВ на підприємстві виконується відділами головного технолога, головного металурга, а також технологічними бюро основних цехів, яким підпорядковуються ливарні, ковальські, механічні і складальні цехи. Матеріальною базою для них е інструментальний і модельний цехи, технологічні лабораторії, дослідне виробництво. Основними етапами ТПВ е:— розробка технологічних процесів;— проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;— виготовлення засобів технологічного оснащення (оснащення і нестандартне устаткування);— вивірка і налагодження запроектованої технології і виготовленого технологічного оснащення. На першому етапі здійснюють вибір раціональних способів виготовлення деталей і складальних одиниць, розробку нових технологічних процесів. Переважно виконуються такі роботи з проектування технологічних процесів:— вибір виду заготовок;— розробка міжцехових маршрутів;— визначення послідовності і змісту технологічних операцій;— визначення, вибір і замовлення засобів технологічного оснащення;— установлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості;— призначення і розрахунок режимів різання;— технічне нормування операцій виробничого процесу;— визначення професій і кваліфікації виконавців;— організація виробничих ділянок (потокових ліній);— формування робочої документації на технологічні процеси відповідно до ЄСТП. На другому етапі ТПВ проектують конструкції моделей, штампів, пристосувань, спеціального інструмента і нестандартного устаткування, а також розробляють технологічний процес виготовлення технологічного оснащення, що повинне бути досить універсальним, але водночас прогресивним, досконалим і таким, що забезпечує високу якість виготовлених деталей. На третьому етапі ТПВ виготовляють все оснащення і нестандартне устаткування. Це найбільш трудомістка частина технологічної підготовки (60— 80 % праці і засобів від загального обсягу ТПВ). Тому, як правило, ці роботи проводять поступово, обмежуючись спочатку мінімальною кількістю оснащення першої необхідності, а потім підвищуючи ступінь оснащеності і механізації виробничого процесу до максимальних економічно виправданих меж. На цьому етапі здійснюють перепланування (якщо це необхідно) діючого устаткування, монтаж і випробування нового та нестандартного устаткування й оснащення, потокових ліній і ділянок обробки та складання виробів. На четвертому етапі ТПВ вивіряють і налагоджують запроектовану технологію; остаточно відпрацьовують деталі та вузли (блоки) на технологічність: перевіряють придатність і раціональність спроектованого оснащення та нестандартного устаткування, зручність розбирання і складання виробу; установлюють правильну послідовність виконання цих робіт; проводять хронометраж механообробних і складальних операцій та остаточно оформляють усю технологічну документацію. Технологічна документація для різних типів виробництва (одиничного, серійного і масового) відрізняється глибиною розробки технологічних процесів і ступенем їх деталізації. Спочатку розробляються маршрутні міжцехові карти на технологічні процеси виготовлення деталей і складальних одиниць. Маршрутні карти вказують послідовність проходження заготовок, деталей або складальних одиниць за цехами і виробничими ділянками підприємства. Для виготовлення деталей і складання виробу в одиничному або дрібносерійному виробництвах досить мати конструкторську документацію, маршрутний або маршрутно-операційний опис технологічного процесу чи перелік повного складу технологічних операцій без указівки переходів і технологічних режимів. Для серійного і масового виробництв, крім маршрутної технології, досліджується технологічний процес з операційним описом формоутворення, обробки і складання. Під час цього для одиничних технологічних процесів розробляється операційна технологічна карта, для типових (групових) технологічних процесів — карта типової (групової) операції. У них зазначаються всі переходи за певною конкретною операцією і способи виконання кожного, технологічні режими, дані про засоби технологічного оснащення, матеріали і витрати праці. Звичайно в операційних картах вміщують ескізні креслення, що зображують деталі або частини деталей із вказівками на розміри і обробку, необхідними для виконання певної операції (спосіб закріплення деталей на верстаті, розташування інструмента, пристосування та ін.). Автоматизація технологічної підготовки виробництва Одним з вирішальних напрямків удосконалення ТПВ є створення Й ефективне використання автоматизованих систем, що базуються на широкому використанні електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Автоматизована система технологічної підготовки виробництва (ЛСТПВ) є підсистемою ЛСУП (автоматизованої системи управління підприємством) і складається з функціональних підсистем більш низького рівня, виокремлених відповідно до завдань, які розв'язуються у процесі ТПВ:— системи автоматизованого проектування технологічних процесів (САПРТП);— системи автоматизованого проектування технологічного оснащення (САПРТО);— системи автоматизованого проектування виробничих підрозділів (САПРВП);— системи управління технологічною підготовкою виробництва (СУТПВ). АСТПВ — складна за структурою і функціонуванням кібернетична система, що перебуває в постійному русі, реагує на зміну даних, які надходять у процесі проектування від інших підсистем, виробничих та інших підрозділів, виробляє відповідні дії, у результаті яких або зберігається стабільність існуючого становища, або визначається варіант відповідної дії. Обмін інформації між системами відбувається за допомогою прямих і зворотних зв'язків. У процесі передачі каналами зв'язку інформація може набувати різних форм, подаватися на різних носіях. Забезпечення АСТПВ необхідною інформацією організовується з використанням інформаційно-пошукової системи (ШС), що залежно від рівня автоматизації системи проектування може бути напівмеханізованою, механізованою, такою, що використовує сортувальні пристрої електромеханічного типу, або автоматизованою з використанням ЕОМ різного типу, що передбачають роботу в діалоговому режимі. Застосування розроблених раніше технічних рішень, знайдених за допомогою ШС, дає змогу знизити трудомісткість проектування на 20— 50 % залежно від ступеня новизни виробів і технологічних процесів, що досліджуються. Автоматизоване проектування ТПВ — розгорнутий і складний процес переробки інформації різноманітного виду, форми і змісту. Основною метою створення АСТПВ є прискорення й удосконалення процесів технологічпого проектування за рахунок автоматизації та механізації за допомогою обчислювальної техніки низки складних і трудомістких процесів проектування, що піддаються формальному алгоритмічному описові. Розробка і впровадження АСТПВ, з одного боку, вимагає наявності розвинутої стандартизації й уніфікації конструктивних елементів, типізації і нормалізації технологічних процесів і оснащення, обчислювальної техніки та її математичного та програмного забезпечення, а з іншого — АСТПВ стимулює діяльність наукових і проектних організацій у цьому напряму і сприяє підвищенню якості технологічного проектування, а також уніфікації технічних рішень. Ефективність функціонування АСТПВ визначається якістю побудови і використання єдиного банку даних технологічного призначення, порядком формування і складом документації. Як правило, банк даних АСТПВ містить чотири групи документів:— конструкторсько-технологічні характеристики проектованих виробів, що визначають спеціалізацію підприємства, параметри деталей, складальних одиниць, виробу в цілому;— експлуатаційно-технічні характеристики устаткування і технологічного оснащення, які застосовуються на підприємстві або знаходяться в стадії проектування;— організаційно-технологічна документація, що включає технологічні маршрути, операційні карти, технологічні процеси виготовлення деталей, складання виробів, конструкторські і технологічні специфікації, проекти ліній, ділянок, виробництв;— нормативно-довідкова документація, що регламентує зміст, порядок робіт у ТПВ, вимоги, що ставляться до них державними і галузевими стандартами, нормативною документацією підприємства. Економічний ефект під час автоматизованого проектування досягається за рахунок як зниження трудомісткості самого процесу проектування, так і використання резервів у технологічних процесах, таких як підвищення якості виробів, зменшення витрати інструментів, зменшення відходів та ін., а також за рахунок оптимізації прийнятих рішень, таких як опти-мізація розкрою матеріалу, оптимізація режимів різання, оптимізація розподілу припусків. Економічний ефект від АСТПВ визначається шляхом зіставлення витрат на створення системи і річних експлуатаційних витрат на роботи з ТПВ до і після впровадження АСТПВ. Економічний ефект може бути визначений за рахунок скорочення циклу СОНТ, а також у сфері виробництва за рахунок підвищення якості продукції і зниження її собівартості. Організаційно-економічні шляхи прискорення технологічної підготовки виробництва Одним з напрямків скорочення трудомісткості і тривалості ТПВ є використання технологічної уніфікації і стандартизації. До основних її напрямків належать: типізація і нормалізація технологічних процесів; групові методи обробки деталей; уніфікація технологічної документації; уніфікація устаткування і технологічного оснащення. Типізацією технологічних процесів (ТТП) є система їх раціональної розробки, що ґрунтується на створенні груп технологічно подібних деталей або складальних одиниць. Найбільшого поширення ТТВ набула під час розробки технологічних процесів механообробки. ТТП забезпечує упорядкування існуючої технології; упровадження прогресивних методів обробки і складання; використання високопродуктивного, швидко переналагоджуваного оснащення й устаткування; використання принципів потокового виробництва в організації виробничих процесів серійного і дрібносерійного виробництв; упровадження гнучкого автоматизованого виробництва; значне зниження трудомісткості розробки технологічних процесів, а разом з тим і скорочення строків ТТП. Роботи з ТПВ здійснюються у два етапи. Перший етап — класифікація деталей у групи конструктивно-технологічної подібності і вибір типового представника кожної групи. Підбір деталей у ці групи здійснюється за такими ознаками: близькі за конструктивним оформленням за однакових вимог до точності і чистоти обробки поверхонь, за однаковою послідовністю операцій, за однотипним використанням устаткування й оснащення. Другий етап — розробка технологічного процесу на базову деталь, що затверджується як типовий для певної групи. Крім необхідної інформації для виготовлення базової деталі, ТТП містить указівки про методи обробки всіх деталей певної групи у вигляді повного переліку і послідовності операцій та переходів обробки деталей певного типу. Нормалізація технологічних процесів (НТП) доповнює ТТП. У розпорядженні технологів існують технологічні нормалі на використовувані вихідні матеріали (сплави, марки, профілі та ін.), режими і методи обробки (плавка, заливання, нагрівання під кування, штампування, термообробка), геометричні елементи конструкцій (радіуси заокруглень, кути та ін.), припуски, допуски, ухили на штампування та ін. Групові методи обробки деталей аналогічно ТТП базуються на класифікації деталей на групи за такими самими ознаками конструктивно-технологічної подібності. Однак груповий технологічний процес розробляється не на конкретну базову деталь, а на комплексну деталь, що містить усі елементарні поверхні деталей, що входять у групу. Обробка певної групи деталей здійснюється за допомогою групового оснащення верстата, налагодженого на виготовлення комплексної деталі. Уніфікація технологічної документації приводить до скорочення загальної кількості документів, полегшення праці технологів під час підготовки виробництв і внесення змін у діючі процеси. До основних уніфікованих документів, використовуваних під час розробки ТПВ, належать карти типових представників, операційні технологічні карти, зведені карти ТТП, операційні карти групової обробки, зведені карти групових процесів. Уніфікація устаткування і технологічного оснащення дає змогу використовувати його під час зміни об'єктів виробництва, підвищувати коефіцієнт завантаження оснащення і його ефективність, надаючи можливість вести обробку деталей великими партіями. Стандартизація оснащення істотно зменшує витрати часу і коштів на їхнє проектування, скорочує цикл їхнього виготовлення, є передумовою спеціалізації виробництва, що приводить до зменшення витрат на оснащення. Техніко-економічний аналіз і обґрунтування вибору ресурсозберігаючого технологічного процесу Розглянувши варіанти технологічних процесів виробів, що приблизно забезпечують однакову якість, яка відповідає вимогам технічного завдання, технолог зобов'язаний обрати найбільш економічний з варіантів і детально його розробити. Технологічний процес виготовлення виробу становить чітко визначену сукупність виконуваних у заданій послідовності технологічних операцій. Ці операції змінюють форму, розмір й інші властивості деталі (виробу, вузла), а також її стан або взаємне розташування окремих елементів. Та сама операція може вироблятися багатьма способами на різному устаткуванні. Тому вибір ресурсозберігаючого технологічного процесу полягає в оптимізації кожної операції за мінімумом споживання матеріальних, трудових, енергетичних ресурсів. Важливим показником економічності названих ресурсів є зниження собівартості (економія ресурсів), пов'язане із застосуванням кращого технологічного процесу. Для визначення зниження собівартості (економії) потрібно розрахувати собівартість для кожного з порівнюваних варіантів технологічного процесу. Для спрощення розрахунків економії можна максимально точно визначати і зіставляти не повну, а так звану технологічну собівартість, що включає тільки ті елементи витрат на виготовлення виробу, величина яких різна для порівнюваних варіантів. Елементи собівартості, що є однаковими для цих процесів або незначно змінюються, у розрахунок не беруться. Таким чином, технологічна собівартість — це умовна собівартість, склад її статей непостійний і встановлюється для кожного окремого випадку. Після визначення технологічної собівартості за варіантами (якщо розглядається не більше двох варіантів) для кожного з них визначається, за якого річного обсягу виробництва (N) по рівнювані варіанти будуть економічно рівноцінні. Цю величину річного обсягу виробництва продукції називають критичною. Якщо зіставлення варіантів технологічного процесу здійснити графічно, то буде очевидно, що критичний обсяг виробництва продукції є абсцисою точки перетину двох прямих з початковими ординатами Рv1 і Pv2, виражених для кожного варіанта рівнянням його технологічної собівартості. Отже, визначення абсциси цієї "критичної крапки" е завершальним етапом техніко-економічних розрахунків, що встановлюють сфери найбільш доцільного застосування кожного з варіантів, що зіставляються, і обмежуються визначеними розмірами програм N. ЛІТЕРАТУРА 1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с. 2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с. 3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с. 4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989. 5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с. 6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993. 7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995. 8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с. 9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с. 10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 700 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: