Реферат на тему: Міжнародні економічні відносини - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Міжнародні економічні відносини. ПЛАН 1. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ 2. МІЖНАРОДНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЛІТЕРАТУРА 1. Міжнародні економічні відносини Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това-рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між-народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод-на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід-ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає. Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре-су та підвищення рівня життя народу. У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш-ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко-номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра-хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі, її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб-ництво з витратами на імпорт. Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре-зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов-нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре-дит та ін. Ось уже понад 14 років Україна виступає на світовій арені як незале-жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття. Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то-варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни-ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може по-зитивно впливати на економіку України. У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями). Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різ-номанітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, мар-кетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридич-них), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будів-ництво підприємств, науково-технічне співробітництво, ва-лютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведен-ня на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукці-онів тощо. Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнарод-ний поділ праці (МПП). У процесі МПП об'єктивно фор-муються загальноукраїнський і регіональні (наприклад, об-ласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують вза-ємопов'язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату України, різні об'єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю. Центральними органами управління зовнішніми зв'язка-ми с Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство зов-нішніх економічних зв'язків України, у низових тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків у системі обласної державної адміністрації. На основі МПП сформувався профіль міжнародної спе-ціалізації України, зумовлений розмірами її території і чи-сельністю населення, забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами, характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням, рівнем роз-витку продуктивних сил і національного поділу праці, роз-виненістю галузевої структури економіки, географією тран-спортної мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільсь-когосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії (заліз-на і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продук-тів (цукор, рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м'ясо, молоко), хі-мікатів, цементу, програмного забезпечення для ЕОМ. Характер участі економіки держави в міжнародному поді-лі праці проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з таблиці, найбільшими проду-центами на вивіз є машинобудування і металообробка, чор-на металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, хар-чової та нафтогазової галузей промисловості. Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі різко переважала група "сировина, матеріали і товари народного споживання" і порівняно не-значною була частка машин та устаткування. Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель експорту, в якому велику роль ві-діграють сировина і матеріали, є відсталою. Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп'ютерів, бурякозбиральних комбайнів то-що. Перспективною є співпраця з технічно розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобри-танія, Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні галузеві (наприклад, автомобілебу-дівні) і міжгалузеві (наприклад, агропромислові) комплекси з участю українських партнерів. За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділити на: 1) відносини з краї-нами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн. Перспективною формою міждержавних зв'язків с еконо-мічна інтеграція суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між су-сідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігів-ською, Бєлгородською, Брянською і Курською. У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ України, Польщі та Угорщини підписа-ли Декларацію про співробітництво народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були присутні представники Румунії. До складу асоціації "Карпатський Єврорегіон" увійшли: Закарпатська область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є відкри-тою системою. До нього можуть приєднуватись інші близь-кі території Карпат. Учасниками вже стали також Львів-ська, Івано-Франківська і Чернівецька області України. Простежуються певні закономірності у територіальній структурі експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища просторова концентра-ція експортного потенціалу припадає на Східний і Прид-ніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рів-нем індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформу-вались три потужні експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції чорних металів і машинобудування. Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці — прямі зв'язки підприємств, спіль-не підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі еко-номічні зв'язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб'єктів) за моделлю "підприємство—підприємство". Вони включають обмін дета-лями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт продукції за прямими зв'язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт — 286,5 млн інвалют-них крб. Усі регіони включились у цю форму зв'язків. Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв'язками мали Одеська, Донецька, Хар-ківська, Закарпатська, Львівська і Тернопільська області. Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП). За їх допомогою передбачається розв'язати такі завдання: впровадження у виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоз-датних товарів на експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного споживання і т.д. Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології, управлінського і маркетин-гового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути еконо-мічно і соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та Іллічівську. Україна активно включається у міжнародне науково-тех-нічне співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв'язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії, Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською академією наук, французьким уні-верситетом Тулузи. Учасниками міжнародних наукових від-носин є 39 академічних інститутів, університети, інститути. Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійсню-ється у формі обміну новою технікою і технологією, досві-дом. Зокрема, наші підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм високорозвинених країн світу. Наприк-лад, швейцарська фірма "Інтерпластика" технічно переосна-стила львівське виробничо-торговельне об'єднання "Весна" і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне україн-сько-бельгійське підприємство з участю об'єднання "Весна". Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний ринок. Донецький концерн "Інтер-комп'ютер" з філіями в Києві, Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в перспек-тиві має намір реалізовувати її у США і Канаді. Інтеграція України у світові економічні процеси повин-на грунтуватися на міцних міжнародних фінансово-кредит-них зв'язках. Тут велика роль належить банківській систе-мі. Крім Національного банку України, в цій системі важ-ливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк України. Він має дев'ять відділень — у Києві, Хар-кові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств. Ефективною формою міждержавних зв'язків є інтуризм. Він перетворився у важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Ча-стка інтуризму в експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%. 2. Міжнародне підприємництво Поняття і форми міжнародного бізнесу. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності. Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються: 1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність; 2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території; 3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); 4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг. Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій. Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом. Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо). Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший — без створення нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу. Спільні підприємства. Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюється на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів. Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені: а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки; б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор; в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в залученні іноземного персоналу; г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість останнього; д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера. Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності (ліквідації). Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загальнодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі документи: 1) письмова заява встановленого зразка; 2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення МСП; 3) нотаріально засвідчені копії установчих документів; 4) обґрунтування ефективності й валютної окупності діяльності нового МСП; 5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи. В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати: активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом; переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування; створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності; надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту; відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій; зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України. Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету: 1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності. Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади. Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України. Кабінет Міністрів України:* координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;* проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання;* організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду України. Національний банк України має повноваження: 1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України; 2) репрезентувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати відповідні міжбанківські угоди; 3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України. Міністерство з економіки України виконує функції щодо: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяльності суб'єктів спільного підприємництва. Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:* Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансових операцій);* Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МЕР? (спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам-членам ООН);* Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іноземній валюті);* Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки);* Рада ООН з промислового розвитку — ЮНІДО (сприяння всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН);* Європейський банк реконструкції та розвитку— ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи). Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному. Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові: 1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо); 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів); 3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво); 4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації); 5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру). Зазвичай на міжнародному рівні регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди); 2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій); 3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни); 4) розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок); 5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера). На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць. ЛІТЕРАТУРА Авдокушин Н.Н. Международные экономические отношения. - М., 1996. Буглай В. Б., Ливенцов Н.Н. Международные экономические отношения. Учебное пособие. - М., 1996. Булатов А.С. Экономика. – М., 1999. Войнаренко М.П. Проблеми реформування економіки України. – К., 1999. Волощин В.В., Філоненко А.М., Березовенко С.Н. Довідник економіста-міжнородника – К., 1990. Герчикова І.Н. Маркетинг і міжнародна комерційна справа- М.,1990. Дадалко В.А. Мировая экономика. – Минск, 2001. Долгов С.І., Васильєв В.В., Гончаров С.П. Основи зовнішньоекономічних знань: Словник- довідник. М., І990.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (20.06.2014)
Просмотров: 244 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: