Реферат на тему: Місцевий бюджет - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Місцевий бюджет. Місцевий бюджет є основним інструментом, за допомогою якого місцева влада може впливати на локальну активність, створювати умови для економічного та соціального піднесення території своєї юрисдикції. Основним дохідним джерелом, яке складає основу формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів в Україні, є податок на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО). Оскільки він посідає провідне місце у формуванні доходів місцевих бюджетів, від його обсягу значною мірою залежать фінансові можливості місцевого самоврядування щодо виконання делегованих та власних повноважень. Від реальності визначення прогнозованого обсягу доходів кожного місцевого бюджету залежить обсяг належної йому дотації вирівнювання та, відповідно, збалансованість дохідної та видаткової частин за делегованими повноваженнями. Проблеми вдосконалення системи оподаткування та поліпшення структури дохідної бази місцевого самоврядування України висвітлені у працях таких вітчизняних економістів, як С. Буковинський., О. Василик, О.Кириленко, В. Кравченко, А. Соколовська. Окремі питання організації фінансового забезпечення місцевого самоврядування в Україні та зарубіжних країнах досліджено у працях В.Андрушенка, В.Зайчикової. . . З ухваленням Бюджетного кодексу в 2001 р. Україна перейшли від системи податкових розщеплень до системи закріплених податків. ПДФО стан закріп-леним податком, надходження від якого у фіксованих частках розподіляється між бюджетами адміністративно-територіальних одиниць різного рівня з метою забезпечення фінансування делегованих державою видаткових повноважень. За даними Міністерства фінансів України, частка ПДФО у доходах спільного фонду місцевих бюджетів у 2003 р. складала 60,0 %, у 2004 р. — 63,1 %. Причина цього полягає в тому, то структура такого податку добре узгоджується і принципом платоспроможності, а надходження від нього характеризуються значною еластичністю: збільшення бюджетних надходжень відбувається пропорційно економічному зростанню. Разом з тим ПДФО не має всіх характеристик, які робили б його придат-ним для ролі місцевого податку. Зокрема, він слугує провідним інструментом проведення політики перерозподілу, яка, відповідно до принципів розподілу завдань між рівнями держави, має належати до національного рівня. Значні зовнішні ефекти, які виникають при проведенні політики перерозподілу на регіональному та місцевому рівні, обумовлюють його належність до доходів національного бюджету в більшості країн. Проте на практиці часто виявляється, що закріплені за місцевою владою джерела доходу є недостатніми для фінансового забезпечення їхнього функціо-нування, отже з метою покриття вертикального дисбалансу держава може пе-редавати частину (через систему податкових розщеплень) або всі надходження від цього податку до місцевих бюджетів. Цікаво, то саме в країнах Північної Європи, де базою місцевих бюджетів слугу ПДФО, частка місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави сими найбільшою значення порівняно з середнім значенням для країн з розвиненою ринковою економікою. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу (заробітної плати) за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеного у трудовій книжці), виключно за одним місцем його нарахування, але в межах жорстко встановленої суми – прожиткового мінімуму на працездатну особу і коефіцієн-том 1,4 (на 2005 р. це складає 572,60 грн. = 409 грн. - 1,4). Разом з тим з 1 січня 2004 р. були позбавлені права на отримання соціальної пільги ліквідатори наслідків Чорнобильської аварії 3 і 4 категорій, а батьків, у яких менше трьох дітей, обмежили в правах на пільгу (це право зберегли лише самотній батько або мати); втратили право на пільгу приватні підприємці, а, за певних умов, можуть отримувати таку пільгу вдови (вдівці) і студенти. Це не створює труднощі щодо обчислення надходжень ПДФО на місцевому рівні. Навіть незначна похибка в підрахунках, з урахуванням величезного: фіскального значення ПДФО, може призвести до розбалансування місцевій бюджетів. Зокрема, скасовано пільги зі сплати за землю, то надавалися за галузевою ознакою, збільшено ставки за користування земельними ділянками на тери-торіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, у випадку, якщо будівлі та споруди, розмішені на ділянках, не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, запроваджено справляння державного мита з позовних заяв майнового характеру за ставкою 2 % від суми позову (раніше ця ставка була 1 %), встановлено обмеження на застосування єдиного податку на підприємницьку діяльність. Можна визначити певні резерви збільшення надходжень від місцевих подат-ків і зборів у регіони. Зокрема, деякі зі зборів не запроваджуються місцевими ор-ганами влади, незважаючи на наявність підстав. Так, збір за паркування автотран-спорту складає в загальній сумі надходжень від місцевих податків лише 3,5 %, попри те, що майже в кожному місті обласного чи районного значення, селищах існують стихійні місця паркування. Звичайно, справляння цього збору вимагає здійснення певних організаційних заходів, але, як показує досвід значної кількості українських міст, його надходження можуть бути доволі вагомими. Перспективи розвитку територіального управління України, що відкрива-ються в контексті адміністративно-територіальної реформи, створюють підста-ви для формування нової якості міжбюджетних відносин, адже однією з при-чин недосконалості фінансового забезпечення місцевого самоврядування є незавершеність муніципальної реформи в Україні. Базовий рівень місцевого самоврядування - територіальна громада - є фрагментованим (на сьогодні іс-нує понад 30 тис. громад) і потребує здійснення заходів щодо об'єднання неве-ликих адміністративно-територіальних одиниць. Як свідчить зарубіжний до-свід, наповненість бюджетів та якість управління фінансовими ресурсами у таких укрупнених одиницях місцевого самоврядування значно покращуються. Поки що важко спрогнозувати, як позначаться на доходах місцевих бюд-жетів зміни в адміністративно-територіальному устрої, але якщо укрупнення територіальних громад супроводжуватиметься розширенням податкової бази місцевих бюджетів (зокрема, за рахунок запровадження податку на майно та встановлення надбавок до ставок визначених загальнодержавних податків), то це у поєднанні з заходами, спрямованими на посилення зацікавленості місце-вої влади у мобілізації місцевих фінансових ресурсів, станс потужним імпуль-сом до зростання обсягів місцевих бюджетів у майбутньому. Стосовно доходів існує дві основні проблеми. Перша і найбільш очевидна - це проблема їх адекватності. Якщо відбудеться перерозподіл видаткових повноважень, це повинно супроводжуватися відповідним перерозподілом по-даткових надходжень на користь місцевих бюджетів. Неможливо об'єктивно встановити, наскільки "достатніми" є дохідні джерела, проте факти свідчать. що, зокрема, сфери охорони здоров'я та освіти залишаються значно недофінансованими. Ще одна проблема - це підзвітність влади. Місцеві органи влади мають дуже обмежений вплив на встановлення ставок податків, на які спираються їхні бюджети, — як "закріплених" доходів (перший кошик), так і "власних" (другий кошик). Це дає підстави місцевим органам влади звинувачувати цент-ральний уряд у низькій якості послуг, що налаються коштом місцевих бюд-жетів, навіть у випадках, коли реальною причиною є саме некомпетентність місцевих адміністраторів. У країнах, де надходження ПДФО розщеплюються між державним та місцевими бюджетами, надходження часто зараховуються до того бюджету, на території якого проживає платник. Така система практикується в Угорщині і не є тяжкою для практичної реалізації. Висновки : В наслідку проведеного дослідження, в контексті формування доходів місцевих бюджетів, треба відмітити, що ця система потребує, деяких змін. Проблема вдосконалення системи оподаткування та поліпшення структури дохідної бази місцевого самоврядування України висвітлена у працях вітчизняних економістів. Водночас, з огляду на довгострокову перспективу, слід звернути увагу на нарощування власної дохідної бази місцевої влади. Варто звернути увагу і на проблему справляння ПДФО. Оскільки податок зараховується до того місцевого бюджету, на території якого зареєстрований працедавець платника податку (так знаний принцип походження), це завищує дохідну базу міст і зумовлює потребу в значному горизонтальному вирівнюван-ні доходів, що неминуче призводить до виникнення певного напруження між органами влади. Щоб компенсувати втрати надходжень, необхідно, насамперед розширити базу оподаткування шляхом скасування окремих податкових пільг, що створить рівні умови для всіх платників податків, удосконалити механізм сплати та адміністрування податків і зборів Таким чином , вимагає корекції порядок справляння ПДФО стосовно врахування надходжень заборгованості за заробітною платою та запровадження пільг для окремих категорій платників податків. Інтересам місцевих органів влади відповідне повне виконання державою взятих на себе зобов'язань стосовно компенсації втрат доходів, спричинених її рішеннями – вона має здійснюватися методами, які реально, а не формально, вирішують проблему. Виникнення місцевого оподаткування та його розвиток. Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов'язковість. Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з'являлися інші місцеві податки дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо). У Франції місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добавочні сантими» (сантим дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу. Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю. Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості. Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування. Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи: 1) Власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові. 2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом. 3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади). 4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів. Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів. Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей. Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок). В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і необов'язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів). В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей. В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній. Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню. Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші. Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами. Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах. Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів. Початок 30х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні їною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір 3 власників транспортних засобів. Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках. Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків. Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування. В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення. Проблеми вдосконалення місцевих фінансів у Бюджетному кодексі України. Останніми роками в Україні набула великої актуальності проблема нестачі фінансових ресурсів в органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне формування місцевих фінансів, здатне перетворити територіальні громади із дотаційних на суб'єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв'язувати будь-які соціально-економічні проблеми. У розвинених країнах світу територіальні громади, котрі спираються на власні фінанси, є стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації у державі [4]. Проблемами фінансової незалежності органів місцевого самоврядування займалися багато представників економічної науки. Серед видатних вітчизняних вчених слід виділити внесок Кравченка В.І., Сазонця І.Л., Сунцової О.О., Кириленка О.П., Швеця В.Я., Луніної І.О. тощо. Проте це питання й досі не втратило актуальності і потребує подальшого дослідження, адже саме фінансова самостійність є передумовою здійснення функцій і завдань, що покладені на місцеве самоврядування. До того ж, самостійність регіонів завжди буде формальною, якщо існуватиме фінансова залежність від центральної влади. Як переконує досвід розвинених країн, фінансові проблеми регіонів розв'язуються через надання місцевим органам влади стабільно закріплених дохідних джерел, розширення сфери місцевого оподаткування та реформування всієї системи міжбюджетних відносин у країні. Адже, нестабільність доходів місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального розподілу державних доходів негативно позначаються на розвитку регіонів. Розподіл доходів між окремими видами бюджетів повинен забезпечити бюджет кожного рівня величиною доходів, достатніх для фінансування закріплених за цим рівнем видаткових зобов'язань (так звана затратна система). Щодо України, то у розподілі доходів між різними ланками бюджетної системи існує ціла низка проблем:* 1) відсутність у Бюджетному кодексі розподілу повноважень місцевих органів влади на делеговані й власні, що веде до зниження рівня відповідальності органів влади за фінансування видатків, а отже, до економічно неефективного використання обмежених бюджетних коштів;* 2) використання при розрахунку трансфертів індексу відносної податкоспроможності регіону, який може переглядатися тільки раз на три роки, не дає змоги врахувати зміни, що відбуваються у податковій базі регіону в процесі ринкових трансформацій і структурних реформ;* 3) відсутність у складі доходів, що не враховуються при розрахунку трансфертів, вагомих дохідних джерел. Найбільшими джерелами у цій групі є місцеві податки і збори, плата за землю, податок на промисел, єдиний податок, питома вага яких не перевищує 5% у загальній сумі доходів місцевих бюджетів України. За рахунок таких досить незначних податків неможливо фінансувати великий обсяг місцевих суспільних благ. Таким чином, державні органи влади фактично контролюють прийняття рішень місцевими органами влади щодо фінансування більшої частини бюджетних послуг;* 4) передача 100% надходжень із ПДВ і податку на прибуток підприємств до державного бюджету призвела до зниження зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні бази оподаткування. Це, у свою чергу, створює серйозні проблеми для поповнення державного бюджету і, як наслідок, для надання трансфертів місцевим бюджетам. Ситуація, що склалася, позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що виникли в межах певної адміністративно-територіальної одиниці. Назріла необхідність пошуку ефективного механізму поповнення фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що головне - доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватися комплексно, оскільки вони тісно взаємопов'язані, і жоден з цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших. З метою підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у залученні на свою територію як юридичних, так і фізичних осіб необхідно змінити систему розподілу податку на доходи фізичних осіб між місцевими бюджетами. Діюча система справляння податку з доходів фізичних осіб передбачає його надходження до місцевого бюджету за місцем роботи платника податку. Це означає, що до місцевих бюджетів не надходить податок від доходів громадян, основне місце роботи яких знаходиться поза територією певного населеного пункту. З цією проблемою вже зіткнулись адміністративно-територіальні утворення, розташовані навколо великих міст. На нашу думку, виходом з даної ситуації є введення єдиного порядку сплати податку на доходи фізичних осіб за місцем проживання громадянина. Зарахування частини податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету за місцем проживання платника дасть змогу, з одного боку, пов'язати мешканців адміністративно-територіальних одиниць з відповідними місцевими бюджетами через систему оподаткування; з іншого - спрямувати діяльність місцевих органів влади відповідно до інтересів місцевих жителів [3]. З метою підвищення доходів місцевих бюджетів необхідно встановити довгострокові нормативи відрахувань від податку на прибуток підприємств, що значно вплинуло б на повноту зборів від даного податку на всіх рівнях бюджетної системи, сприяючи зацікавленості в цьому місцевих органів влади. Для одержання своєї частки від податку органи влади на місцях зацікавлені у збільшенні загального обсягу цього податку, що надходить на підвідомчій території до бюджетної системи, включаючи вищестоящі бюджети. Це також дозволило б ліквідувати штучну дотаційність високорозвинених регіонів, скоротити дотаційність інших і зустрічні фінансові потоки між рівнями бюджетної системи. Стосовно нерівномірності податкової бази, то її вплив на доходи бюджетів різних рівнів можна враховувати через введення від'ємних трансфертів. Дуже важливо підвищувати частку власних доходів місцевих бюджетів. Цьому має сприяти розвинута система місцевих податків і зборів, яка покликана забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики. На нашу думку, реформування системи місцевого оподаткування потрібно, насамперед, почати зі зміни ставлення до місцевих податкових важелів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, а суттєво підняти їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевої влади. Це стане можливим лише тоді, коли відбудеться перегляд складу та структури місцевих податків і зборів. Тому важливим елементом реформування системи місцевого оподаткування є відмова від неефективних податків і зборів, які не мають ні фіскального (іноді надходження від податків не перевищують витрат по стягненню), ні регулюючого значення. Тому й вони не використовуються місцевою владою. До таких слід віднести збори за проведення кіно- та телезйомок, за участь у бігах на іподромі, за виграші на бігах, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, а також збір з власників собак. До переліку місцевих податків і зборів потрібно додати податок на нерухомість, податок на спадщину, дарування, податок на майно підприємств, організацій та громадян. Ці податки дозволять перерозподіляти кошти, встановлюючи залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвитку ринку нерухомості, ефективного використання суб'єктами господарювання майна тощо, що стимулюватиме органи місцевої влади створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, адже це безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів. Органам місцевого самоврядування, на нашу думку, слід передати ті фіскальні інструменти, які фактично є місцевими (тобто зараховуються до місцевих бюджетів). До таких належить плата за землю та податок з власників транспортних засобів. Ці податкові платежі мають високу прибутковість і стабільно надходять до бюджетів. Крім того, базу оподаткування плати за землю доцільно встановлювати на місцевому рівні, а органи місцевої влади без великих додаткових витрат (у порівнянні з іншими місцевими платежами) можуть організувати систему контролю за сплатою таких податків. До місцевих податків і зборів необхідно віднести податки на бізнес (податок на промисел, плата за торговий патент на певні види підприємницької діяльності, плата за ліцензії). Такі податки потрібно віддати в розпорядження місцевих органів влади з правом встановлення на них ставок. Загроза виникнення податкової конкуренції слугуватиме інструментом обмеження ставок таких податків [1]. Доцільним є включення до системи місцевого оподаткування екологічних податків. При чому потрібно ввести екологічні податки на продукт, який забруднює навколишнє середовище. Такі податки ввійдуть до ціни і їх застосування не лише сприятиме зниженню загального рівня забруднення, а й стимулюватиме виробництво нової, екологічно чистої продукції, адже такий додатковий фінансовий тягар збільшує ціну шкідливої продукції. Для підвищення фінансової незалежності місцевих органів влади потрібно всебічно розвивати систему місцевих облігаційних запозичень як додаткового ресурсу місцевої влади. Місцеві облігації є одним із головних інструментів, який дає можливість забезпечити грошовими коштами спорудження та утримання ряду об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості, наприклад, шкіл, парків, університетів, лікарень, місцевих електростанцій тощо, а також для фінансування різного роду місцевих проектів будівництва мостів, підприємств по переробці відходів, очисних споруд, насосних станцій, системи водозабезпечення та інших. Найбільш важлива задача формування ринку облігацій місцевих позик в даний момент заключається в створенні ліквідного ринкового інструменту, що має привабливі ринкові характеристики, і, в той же час, являється ефективним інструментом залучення фінансових ресурсів у бюджет територіальної одиниці. Для успішного функціонування ринку місцевих позик необхідна наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури, насамперед незалежних рейтингових агентств та консалтингових фірм [2]. Також для удосконалення процесу випуску і розміщення місцевих облігацій необхідна розробка адекватної нормативно-правової бази, спрямованої на встановлення чітких і послідовних правил здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій та на створення ефективного і безпечного механізму фінансування органами місцевого самоврядування пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку міст. В останні роки особливої ваги набуває проблема управління комунальною власністю як джерелом потенційних доходів місцевої влади. В процесі становлення інституту місцевого самоврядування відбулося розмежування суспільної (народної) власності на приватну, акціонерну, комунальну та власність центральної влади. За сучасних соціально-економічних умов розвитку країни та регіонів (та через незначний вплив суб'єктивних чинників) підприємства житлово-комунального господарства є здебільшого збитковими, а тому постає необхідність трансформації місцевою владою цього інституту місцевих фінансів. До функціонування цієї сфери необхідно залучати приватний сектор, разом з тим, через регламентацію правового статусу різних форм підприємств житлово-комунального господарства, закріпити за місцевою владою право власності на них [5]. Таким чином, вирішення цілого комплексу проблем стосовно формування і використання місцевих фінансів значною мірою визначило б розширення економічної самостійності регіонів України. Адже, від того наскільки політично незалежні і фінансово забезпечені адміністративно-територіальні одиниці, залежить стабільність і незалежність всієї держави. Список використаних джерел Бондарчук Т.В. Фінансова політика забезпечення ефективності видатків місцевих бюджетів // Економіст. – 2007.- №4. – С.30-33. Борисов А.Б. Большой економический словарь. – М.: Книжный мир. 2001. – 223-225 с. Зайчикова В.В. Прогнозування у процесі міжбюджетного регулювання // Фінанси України. – 2007. - №6. – С. 69-81. Налоги как инструмент государственной социально-экономической политики // Менеджер. – 2004. - №4. – С. 134-138. Мних М.О. Роль та значення місцевих фінансів у розвитку місцевого самоврядування // Економічний часопис XXI. – 2004. - №1. – С.17-18. Слухай С.В. Формування доходів місцевих бюджетів у контексті трансформації податкової системи / Слухай С.В., Здержа Н.Я. // Фінанси України. – 2006. - №5. – С. 12-19. . Герчаківський С. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення// Фінанси України. - 2003. - № 2. - С. 44-49.* . Кириленко О. Історичний досвід, стан і перспективи розвитку місцевих запозичень в Україні// Журнал європейської економіки. - 2005. - №1. - С.82-104.* Луніна І. Стратегія реформування місцевих бюджетів в Україні// Дзеркало тижня. - 2006. - №21 (600). - С.7.* Мних М. Роль та значення місцевих фінансів у розвитку місцевого самоврядування// Економічний часопис -XXI. - 2004. - № 1. - С. 17-18.* . Швець В. Місцеві фінанси - завдання подальшої трансформації// Регіональна економіка. - 2004. - № 4. - С. 156-162.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (17.06.2014)
Просмотров: 522 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: