Реферат на тему: Місцеві податки і збори - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місце- вими органами влади і обов’язкові до сплати їх платниками на певній території. Наявність місцевих податків і зборів та їх стягнення дуже важ- ливі, оскільки за їх рахунок в основному формуються місцеві бюд- жети, з яких фінансуються установи і організації невиробничої сфе- ри, органи місцевої державної влади і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства, тощо. Окремі види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягу- вання встановлюються органами місцевої влади в межах відповідних територій, а також у межах їх переліку і ставок, встановлених законо- давством України. Нині в Україні встановлені такі види місцевих податків і зборів: · комунальний податок; · податок з реклами; · готельний збір; · збір за припаркування автотранспорту; · ринковий збір; · збір за видачу ордера на квартиру; · курортний збір; · збір за право використання місцевої символіки; · збір за здійснення закордонного туризму; · збір за проведення аукціону; · збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим і при- кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; · збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфе- ри послуг; · збір за надання земельних ділянок для будівництва об’єктів ви- робничого і невиробничого призначення, індивідуального жит- ла і гаражів у населених пунктах. Охарактеризуємо окремі види місцевих податків і зборів. 4.6.1. Комунальний податок Комунальний податок — це обов’язковий місцевий податок, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками. Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за ви- нятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних уста- нов і організацій та сільськогосподарських підприємств. Комунальний податок сплачують: · усі суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та підлеглості відомствам, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, відділення та інші окремі підрозділи, які є юридичними особами і мають самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків і здійснюють господарську, під- приємницьку та іншу комерційну діяльність — з неоподаткову- ваного доходу оплати праці працівників, які займаються цими видами діяльності; · окремі підрозділи, філії суб’єктів господарювання, які не мають самостійного балансу і поточного рахунку в установах бан- ків — з неоподатковуваного доходу оплати праці своїх робіт- ників у складі підприємств, які є юридичними особами; · підприємства і організації, які не є госпрозрахунковими, але от- римують доходи від господарської діяльності — з неоподатко- вуваного фонду оплати праці, розрахованого на працівників, які займаються цією діяльністю; · бюджетні установи, які фінансуються з місцевого і державного бюджетів — з неоподатковуваного фонду оплати праці праців- ників, що займаються господарською і комерційною діяльністю у складі цих установ. Об’єктом оподаткування комунальним податком є неоподатко- вуваний фонд оплати праці працівників, що розраховується мно- женням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму до- ходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць. Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць роз- раховується шляхом підсумовування чисельності працівників об- лікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тоб- то з 1 по 31, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні й ділен- ням отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. При цьому до облікового складу включаються працівники, які пра- цюють на умовах трудового договору як у підприємстві, так і за його межами. Чисельність працівників облікового складу за вихідний чи свят- ковий (неробочий) день береться на рівні облікової чисельності пра- цівників за попередній робочий день. У разі наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів поспіль чисельність працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням. Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спеціальній формі. Вона визначається мно- женням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену ставку, яка не повинна перевищувати 10 %. Форма роз- рахунку комунального податку наведена в табл. 4.19. Розрахунок комунального податку подається платниками в по- датковий орган до 15 числа місяця, наступного за звітним. Нарахована сума комунального податку сплачується його платни- ками в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним. За правильність обчислення і своєчасну сплату комунального по- датку відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасну сплату податку з платника стягується пеня у встановленому розмірі із суми недоплати за кожний день прострочення. 4.6.2. Податок з реклами У ринкових умовах господарювання важливо не тільки виготов- ляти конкурентоспроможний товар, й своєчасно забезпечити його рекламу. Рекламою вважаються всі види об’яв і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомо- гою засобів масової інформації (ЗМІ): преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміще- них на будинках, вулицях, майданах, транспорті тощо. Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стя- гується так названий податок з реклами. Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами у ЗМІ. Платниками податку з реклами є суб’єкти підприємницької діяль- ності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні осо- би — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширю- вачі реклами, якщо вони є рекламодавцями. До об’єктів оподаткування належать: · вартість виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ; · час показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та в інших закла- дах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів; · плата за кожний з носіїв зовнішньої та внутрішньої реклами і рек- лами транспорті, пакувальних матеріалах, формі спортсменів, же- тонах та інших рекламних носіях, а також за їх загальну кількість. До зовнішньої належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розміщених про- сто неба, на фасадах будинків та споруд або на транспортних засо- бах зовні. До внутрішньої належить будь-яка реклама, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд, транспортних засобів тощо. Податок з реклами сплачується з усіх видів спеціальної інфор- мації про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отриман- ня прибутку за допомогою інформації про назву й режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в’їзду) та інформації про про- дукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення. Граничні розміри ставок податку не повинні перевищувати: · 5 % вартості виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ; · 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за 1 хв показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів; · 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щоміся- ця за 1 м2 носія зовнішньої реклами, що розміщується на окре- мих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, фасадах бу- динків та споруд; · 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щоміся- ця з кожних 100 одиниць носіїв зовнішньої реклами, що розмі- щуються на пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жето- нах та на інших рекламних носіях; · 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щоміся- ця за 1 м2 носія внутрішньої реклами, що розміщується всере- дині будинків, приміщень, споруд тощо; · 50 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щоміся- ця за 1 м2 рекламного носія на транспортних засобах; · 0,1 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щоміся- ця за 1 м2 рекламного носія, виготовленого друкованим спосо- бом для внутрішньої реклами в салонах транспортних засобів. У разі рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки застосовується збільшений коефіцієнт — 5. У разі рекламування вітчизняними товаровиробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних на- поїв) застосовується пільговий коефіцієнт — 0,5. Сума податку з реклами визначається множенням встановленої ставки на вартість рекламних послуг або на неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Стягнення податку з рекламодавця здійснюють підприємства, ус- танови, організації, які дають дозвіл на розміщення реклами або на- дають послуги з реклами. Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних послуг податок перераховується його платниками в місцевий бюджет що- місяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з рекла- ми відносять на собівартість продукції, робіт, послуг. Юридичні особи, які стягують податок з реклами, кожного квар- талу до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про суми наданих послуг, стяг- неного і перерахованого в бюджет податку. За правильність нарахування і своєчасність перерахування подат- ку з реклами відповідальність несуть його платники. Так, за несвоє- часне перерахування податку його платники сплачують пеню з суми недоплати в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення. 4.6.3. Місцеві збори Ринковий збір — це плата за право займати місце для торгівлі на ринках і в павільйонах усіх форм власності, на критих та відкритих столах, майданчиках, з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Платниками ринкового збору є юридичні особи всіх форм влас- ності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи і фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію та інші товари на ринках. Об’єктом оподаткування є торговельні місця. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Ставки ринкового збору встановлюються за кожне торговельне місце і не повинні перевищувати 20 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб. Ставки можуть бути диференційовані залежно від району розміщення ринку, виду про- дукції, що продається, тощо. Сума платежу визначається співробітниками ринку множенням встановленої ставки на кількість торговельних місць, які займає тор- говець. Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі отриманого касового чека про його сплату торговцю надається місце для торгівлі. Кошти, які надійшли від ринкового збору, адміністрація ринку перераховує в місцевий бюджет щомісяця до 20 числа. Сплачена юридичними особами сума ринкового збору відносить- ся на витрати виробництва. Фізичні особи сплачують ринковий збір за рахунок власних доходів. Відповідальність за правильність нарахування і своєчасність пе- рерахування в бюджет ринкового збору несе адміністрація ринку. Так, за несвоєчасне перерахування ринкового збору в місцевий бюд- жет з платника стягується пеня в розмірі 0,3 % суми недоплати за кожний день прострочення. У разі виявлення на ринку під час контрольної перевірки праців- никами органів державної податкової служби торговців без касових чеків, що свідчать про сплату ринкового збору, з них стягується штраф, еквівалентний 10 розмірам ринкового збору. У разі виявлення у торговців неналежно оформлених касових чеків про сплату ринкового збору з вини адміністрації ринку остан- ня за кожний випадок сплачує штраф у сумі, еквівалентній 20 розмі- рам ринкового збору. Не справляється ринковий збір з підприємств торгівлі, громадсь- кого харчування, розташованих у стаціонарних приміщеннях (мага- зинах, кіосках, палатках) на території ринку, та з власних торговель- но-закупівельних підрозділів ринку незалежно від місця, яке вони займають. Збір за припаркування автотранспорту — це плата, що стягуєть- ся з власників автотранспорту — юридичних і фізичних осіб за при- паркування автомобілів у спеціально обладнаних чи відведених для цього місцях. Платниками збору є водії, які паркують свої автотранспортні за- соби у спеціально обладнаних чи відведених для цього місцях. Збір стягується за ставками, встановленими місцевими органа- ми влади, з розрахунку за 1 год стоянки (паркування) автомобіля в місцях припаркування. Граничні розміри ставок не повинні пере- вищувати 5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1 % — у відведених місцях за 1 год стоянки (паркування) автомобіля. Збір стягується особами, уповноваженими відповідним органом місцевого самоврядування. Збір сплачують водії автомобілів готівкою особам, які стягують ці платежі. На підтвердження сплаченого збору водій отримує відпо- відний документ. Власники автостоянок або відведених для стоянок автомобілів місць щомісяця перераховують зібрані платежі в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним. Відповідальність за повноту стягнення збору за припаркування автотранспорту і своєчасність перерахування його в бюджет несуть власники автостоянок і відведених для них місць відповідно до за- конодавства України. Збір за право використання місцевої символіки — це збір з юридич- них і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності за вико- ристання в комерційних цілях місцевої символіки при виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг. Об’єктом обкладання збором є вартість виробленої продукції, ви- конаних робіт, наданих послуг. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста, зобра- ження архітектурних та історичних пам’яток тощо) видається термі- ном на один рік органами місцевого самоврядування, які й встанов- люють розмір збору. Річний граничний розмір збору за право використання місцевої символіки не повинен перевищувати: з юридичних осіб — 30 неопо- датковуваних мінімумів доходів громадян, з фізичних осіб — підпри- ємців — двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Збір стягується за право використання місцевої символіки щоріч- но при видачі дозволу і подовженні терміну його дії. Сума збору вноситься в місцевий бюджет у встановлені строки. За використання місцевої символіки без дозволу з винних стя- гується штраф у розмірі 0,5 % вартості реалізованої продукції, вико- наних робіт, наданих послуг. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг — це плата суб’єктів торгівлі за видачу їм дозволу на торгів- лю у спеціально призначених для цього місцях. Платниками цього збору є юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи, які отримали дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі сільськогосподарською продукцією і промисловими то- варами. Ставки збору залежать від площі торговельного місця, його те- риторіального розміщення, виду продукції (товарів), що продаєть- ся, і встановлюються місцевими органами влади в розмірі від 10 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на рік для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю, і від 0,5 до 3,0 неопо- датковуваних мінімумів доходів громадян за разову (на одну добу) торгівлю. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі спла- чується в місцевий бюджет і відноситься юридичними особами — платниками цього збору — на собівартість продукції, а фізичні осо- би сплачують цей податок за рахунок власних доходів. Відповідальність за правильність нарахування і повноту сплати збору в бюджет несуть уповноважені організації або посадові осо- би, яким доручено видавати дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі. Збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим і прикор- донних областей автотранспорту, що прямує за кордон, стягується з юридичних осіб, громадян України та інших держав. Платниками цього виду податку є водії транспортних засобів. Збір стягується за встановленими ставками залежно від виду транспортного засобу і об’єму циліндрів його двигуна. Так, для лег- кових автомобілів ставки встановлюються в розмірі від 1 до 3 не- оподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для вантажних ав- томобілів — від 3 до 6 неоподатковуваних мінімумів. Збір стягується органами внутрішніх справ України на конт- рольно-перепускних пунктах одноразово при перетині кордону в од- ному напрямку і виключає його сплату при поверненні. Зібрані кош- ти перераховуються в місцевий бюджет. Від сплати збору звільняються: · спортсмени, які від’їжджають на міжнародні змагання; · громадяни, які від’їжджають з метою участі в культурному обміні, на лікування, оздоровлення дітей і за телеграмою на по- ховання близьких родичів. 4.6.4. Джерела і порядок погашення податкових зобов’язань платником податків Відповідно до чинного законодавства про оподаткування плат- ники відповідних податків мають самостійно обчислювати і в зазна- чені терміни сплачувати встановлені для них податки, а також пла- тежі в бюджет і державні цільові фонди. Податкове зобов’язання — це зобов’язання платника податків (пла- тежів) сплатити у встановлені терміни у відповідні бюджети і державні цільові фонди обчислену суму податку (платежу) у встановленому по- рядку. Не сплачене у встановлений термін податкове зобов’язання, а також нарахована на суму цього зобов’язання пеня є заборговані- стю з податків (недоплатою). Податкові зобов’язання, а також заборгованість за ними можуть пога- шатися платником податків за рахунок власних коштів, а в разі їх відсут- ності — за рішенням органу стягнення за рахунок відповідного майна платника. При цьому джерелами власних коштів, що спрямовуються на сплату податкових зобов’язань (боргів), є кошти, отримані від про- дажу продукції, товарів (виконання робіт, надання послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів та ін. За рішенням платника податків оплата його податкових зобов’я- зань або погашення податкової заборгованості може здійснюватись шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов’язань відпо- відного бюджету перед таким платником податків, термін погашен- ня яких настав до моменту виникнення податкових зобов’язань платника податків. Джерелом самостійної сплати обов’язкових платежів (податків, зборів) з об’єктів нерухомості можуть бути активи як власника та- ких об’єктів нерухомості, так і будь-якої особи, на яку покладено обов’язок сплачувати податки. Джерелами погашення заборгованості з податків у їх платника за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків, що з моменту виникнення боргу автоматично передаються в податкову заставу. Перехід активів у податкову заставу відбувається за таких умов: · при неподанні або невчасному поданні платником податкової декларації — з першого робочого дня, що настає за останнім днем терміну, встановленого для подання податкової декларації; · при несплаті суми податкового зобов’язання, розрахованого платником податку, — з дня, що настає за останнім днем вста- новленого терміну сплати; · при несплаті суми податкового зобов’язання, розрахованого контролюючим органом, — з дня, що настає за останнім днем терміну погашення, встановленого контролюючим органом у податковому повідомленні. Водночас не можуть бути використані як джерела погашення по- даткового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу такі активи: · майно платника податків, надане в заставу іншим особам; · активи, що належать на правах власності іншим особам і пере- бувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні плат- ника податків (оренда, накопичення, давальницька сировина); · кошти інших осіб, надані платнику податків як внесок (депо- зит), а також власні кошти юридичної особи, які використову- ються для виплат заборгованості з основної заробітної плати працівникам, які є учасниками трудових відносин з цією юри- дичною особою; · кредити або позики, надані платнику податків кредитно-фінан- совими установами; · майно, включене до складу цілісних майнових комплексів дер- жавних підприємств, що не підлягають приватизації, та ін. Активи звільняються з-під податкової застави з дня: · одержання податковим органом копії платіжного доручення, засвідченого банком, про перерахування в бюджет усієї суми податкового зобов’язання; · подання в податковий орган податкової декларації в разі не- своєчасного її подання; · визнання податкового боргу безнадійним через ліквідацію платника або зняття його з реєстрації; · прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкового боргу; · одержання податковим органом договору поручництва на по- вну суму податкового боргу платника податків; · прийняття відповідного рішення судом (арбітражним судом) у межах процедур, обумовлених законодавством з питань бан- крутства, та ін. У разі непогашення у встановлений термін платником податко- вих зобов’язань або податкового боргу через відсутність у нього власних коштів і рішення про відстрочення платежів податковий орган може погасити такі зобов’язання і борг за рахунок продажу активів, що перебувають у заставі у такого платника. Проте такий продаж здійснюється не раніше як через місяць (30 днів) з дня відправлення платнику податків податковим органом другої подат- кової вимоги про самостійне погашення наявного в нього податко- вого боргу. Продаж активів здійснюється в порядку, який встановлює плат- ник податків або податковий керуючий. Проте в усіх випадках вра- ховується необхідність зберігання цілісності майнового комплексу платника податків, що забезпечить здійснення його виробничої діяльності до повного погашення боргу. Якщо платник податків до укладення договору закупівлі-прода- жу його активів повністю погашає суму податкової заборгованості, податковий орган приймає рішення про звільнення цих активів з-під податкової застави і скасовує рішення про їх продаж. Якщо при ліквідації платника податків частина його податкових зобов’язань або податкового боргу залишається непогашеною через недостатність активів, вона погашається за рахунок активів заснов- ників або учасників цього підприємства, якщо вони несуть повну або часткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків відповідно до чинного законодавства. Якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість, або податковий борг, підлягає врегулю- ванню в такому порядку: · якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві або більше юридичні особи з ліквідацією тако- го платника податків, усі новостворені платники податків дістають права й обов’язки щодо погашення податкових зобо- в’язань або податкового боргу в розмірі, що припадає на час- тину балансової вартості активів, отриманих ними при їх ство- ренні у процесі реорганізації колишнього підприємства; · якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, органі- заційно-правового статусу, то такий платник податків після ре- організації дістає усі права й обов’язки щодо погашення подат- кових зобов’язань або податкового боргу, що виникли до його реорганізації; · якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох або більше платників податків з ліквідацією юридичних осіб, що об’єднались, то об’єднаний платник податків дістає всі права і обов’язки з погашення податкових зобов’язань або податково- го боргу платників, що об’єдналися. Реорганізація платника податків не змінює термінів погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платниками, створе- ними внаслідок реорганізації. У разі неможливості платником податків своєчасно сплатити узгоджену з податковим органом суму податкових зобов’язань або податкового боргу, він може звернутися із заявою до податкового органу про розстрочку або відстрочку сплати суми платежу. Підставою для розстрочення сплати податкових зобов’язань або відстрочення сплати податкового боргу є надання платником по- датків достатніх доказів про загрозу виникнення податкового боргу або про неможливість його погашення через негативні природні яви- ща, що сталися. Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’я- зань у межах одного бюджетного року приймається: · керівником податкового органу нижчого рівня із затверджен- ням його рішення керівником податкового органу вищого рівня щодо загальнодержавних податків (платежів); · керівником податкового органу із затвердженням його рішен- ня фінансовим органом місцевого самоврядування щодо місце- вих податків (платежів). Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’я- зань на термін, що перевищує бюджетний рік, приймається: · щодо загальнодержавних податків і обов’язкових платежів — керівником центрального податкового органу за погодженням з Міністерством фінансів України; · щодо місцевих податків і зборів — керівником податкового органу за погодженням з фінансовим підрозділом місцевого органу виконавчої влади. Розстрочення податкових зобов’язань надається на умовах подат- кового кредиту з погашенням його рівними частками за період, на який воно надане, починаючи з податкового, що настає за періодом надання кредиту. Відстрочення податкових зобов’язань надається за умов, що ос- новна сума податкових зобов’язань та нараховані на них відсотки сплачуються рівними частками з періоду, визначеного відповідним податковим органом або органом місцевого самоврядування, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення та- кого податкового зобов’язання. Розстрочення і відстрочення подат- кових платежів не можуть надаватися щодо податкових зобов’язань із ввізного мита, акцизних зборів, ПДВ при ввезенні на територію України товарів, внесків у Пенсійний фонд і фонд обов’язкового соціального страхування.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (24.06.2014)
Просмотров: 688 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: