Реферат на тему: Міграція населення - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Міграція населення. Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизації госпо-дарського і соціально-культурного життя людства, а також наслід-ків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між наро-дами та країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є велико-масштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення насе-лення і трудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігран-ти, що користуються правами та можливостями, наданими їм світо-вою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання та роботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий дах не за своєю волею, а під тиском обставин. Масштаби по-токів і драматизм положення таких мігрантів в окремі історичні пе-ріоди та роки перетворюються в глобальні проблеми. їх розв'язання вимагає широкого міжнародного співробітництва. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь розвитку суспіль-ного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих краї-нах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різно-го обсягу та кваліфікаційного складу. Широке трактування міжна-родного поділу праці як відокремлення окремих видів людської ді-яльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію, за-сновану на міжнародному поділі праці, стійкому обміні між краї-нами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбува-тися вона може в двох формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), виробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці - міжнародної тру-дової міграції. Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів вини-кає за наявності значного контрасту в рівнях економічного та соці-ального розвитку і темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочу силу. Географічними центрами імміграції є найбільш розвинуті країни, такі як США, Ка-нада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також кра-їни з високими доходами від продажу нафти та швидким економіч-ним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.). Види трудової міграції. Розрізняють внутрішню міграцію ро-бочої сили, що відбувається між регіонами однієї держави, та зов-нішню міграцію, що торкається кількох країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили й її еко-номічними причинами. Основні поняття, що використовуються при вивченні проблем міжнародної міграції, такі: ° Міграція робочої сили (ІаЬог fогсе migration) - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. ° Імміграція (immigration) - в'їзд працездатного населення в дану країну з-поза її меж. ° Еміграція (emigration) - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі. ° Міграційне сальдо (net migration) - різниця еміграції з краї-ни та імміграції в країну. а "Витік мізків" ("brain drain"). - міжнародна міграція висо-кокваліфікованих кадрів. ° Рееміграція (ге-еmigration) - повернення емігрантів на ба-тьківщину на постійне місце проживання. Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч тому і за минулий з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Найбільш ак-тивна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного зростання. Їх ос-новна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої си-ли, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економіч-ного зростання, його причиною є міждержавні розходження в рівні оплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція приводить до зростання добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, до якої відбувається еміграція, залишається незмінним чи, у всякому разі, не погіршується. Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу си-лу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на "витік мізків", доходи від якого пропонувалося передавати в розпо-рядження ООН і використовувати на потреби розвитку. Останніми роками акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного зрос-тання країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, в рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним із пояснень розхо-джень у темпах економічного зростання між країнами. Міжнародні мігранти підрозділяються на п'ять основних кате-горій: іммігранти та неіммігранти, легально допущені в країну. Для країн, що традиційно приймають іммігрантів, 80—90-і р. були пері-одом високого рівня імміграції; робітники-мігранти за контрактом. Їх до кінця 90-х рр. у сві-ті нараховувалося понад 25 млн чоловік. Багато країн залежать від іноземної робочої сили. Домовленості про її контрактування укла-даються між країнами з надлишковою робочою силою в деяких ра-йонах Азії і, наприклад, низкою країн Близького Сходу, Європи; нелегальні іммігранти. їх число наприкінці 90-х рр. переви-щувало 30 млн чоловік. Майже всі індустріальні країни мають у се-бе нелегальних іммігрантів. Частина з них проникає через кордон, інші залишаються в чужій країні з простроченими візами; зазвичай вони заміщають робочі місця, що знаходяться на нижчому щаблі трудової ієрархії; особи, що просять притулку. До 80-х рр. чисельність цієї ка-тегорії мігрантів була вкрай незначною, потім вона помітно збіль-шилася - до понад 1 млн чоловік на кінець 90-х рр. Прохання про притулок люди направляють з політичних мотивів, а також через скрутний економічний стан у своїх країнах; біженці. За даними ООН, у світі на кінець 90-х років нарахо-вувалося понад 22 млн біженців (з них близько 4 млн - ті, що пове-рнулися на місця колишнього проживання, але знаходяться під пат-ронажем ООН). Більшість сьогоднішніх біженців живуть у спеціа-льних таборах, які знаходяться під опікою ООН чи приватних агентств. За оцінками, лише менше 1 % біженців оселяються в роз-винутих країнах Заходу. Найбільш прийнятними кількісними показниками міждержав-ного переміщення трудових ресурсів є показники, що фіксуються в платіжному балансі. Як і в інших випадках, нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менше року. Якщо людина пе-ребуває в країні більше року, то з метою статистичного обліку вона перекласифіковується в резиденти. У статистиці платіжного балансу показники, зв'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу по-точних операцій і класифікуються за трьома статтями: ° Трудовий доход (ІаЬог income), виплати зайнятим (compensation of employees) - зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включа-ються також і всі відрахування резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менше року, у тому числі сезонні ро-бітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал інозем-них посольств. ° Переміщення мігрантів (migrants transfers) - оцінний гро-шовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна еміг-рантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - за да-ною статтею. ° Перекази працівників (workes' remittance) - пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на ба-тьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їх оцінна вартість. Принципова різниця між статтею "трудові доходи" (яка в пла-тіжних балансах деяких країн називається "виплата зайнятим") і стат-тями "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" полягає в то-му, що в статті "трудові доходи" враховуються доходи нерезидентів, тобто тих, які тимчасово (терміном до 1 року) знаходяться в даній країні. В той же час у статтях "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" показуються доходи і витрати резидентів, тобто мігран-тів, що виїхали з батьківщини і залишилися за кордоном, принаймні, терміном більше ніж на рік. Ці дві статті поєднуються в рамках пото-чних операцій у групу приватних неоплачених переказів. ° Приватні неоплачені. перекази (private unrequited transfers) - оцінний грошовий еквівалент майна, що переміщується мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів на батькі-вщину. Включає статті "переміщення мігрантів" і "перекази пра-цівників". На практиці точно визначити, за якою саме статтею мають фіксуватися ті чи інші міжнародні перекази, досить складно. Людина спочатку може поїхати за кордон просто на тимчасові заробітки, але потім з будь-яких причин затриматися там більше ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, люди, що мали намір емігрувати за кордон назавжди, чиє майно було зареєстроване як перекази пра-цівників, вирішують повернутися на батьківщину, не проживши за кордоном і року. Загальне правило, що діє в даному випадку, поля-гає в тому, що облік ведеться за станом на момент перетинання ко-рдону, і якщо навіть пізніше з'ясовується, що запис було зроблено неправильно, його зазвичай не переглядають. За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо до сере-дини 90-х р. становило приблизно 1 млн. чоловік, тобто в країни, що приймають, приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїздило. За прогнозами, у найближчі роки в зв'язку зі стабілізаці-єю світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватися. Обсяги щорічних грошових потоків, пов'язаних з міжнарод-ною міграцією, вимірюються сотнями мільярдів доларів і цілком спів ставні за масштабами з щорічними прямими іноземними інвес-тиціями. Таблиця 1 Грошові потоки, пов'язані з міжнародною міграцією (млрд. дол.) Показники \| 1987 р. \| 1990 р. \| 1993 р. Трудовий доход \| Кредит \| 13,8 \| 19,5 \| 20,7 Дебет \| - 16,0 \| -25,6 \| -26,7 Приватні неоплачені перекази \| Кредит \| 64,9 \| 100,1 \| 95,6 Дебет \| -58,2 \| -91,8 \| - 102,5 Всього \| Кредит \| 78,7 \| 119,6 \| 116,3 Дебет \| -74,2 \| -117,4 \| - 129,1 На розвинуті країни припадає приблизно 9/10 усіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і 2/3 усіх приватних неоплачених переказів, тоді як на всі країни, що розви-ваються, - тільки, відповідно, 1710 і 1/3. Це означає, що в розви-нутих країнах зосереджена основна частка тимчасових робітників-мігрантів і що саме туди емігрують працездатні працівники з країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою. У рамках грошових потоків, пов'язаних із трудовою міграцією, перекази працівників займають близько 62 %, трудові доходи -близько 31 % і переміщення мігрантів - близько 7 %. міграції встановити точно ієрархічність основних напрямків мігра-ції досить складно. Приблизні уявлення про масштаби міжнародної міграції дають дані про кількість населення країн світу, народжено-го за кордоном (табл. 2). Таблиця 6.2 Населення, що народилося за кордоном Показники \| млн чол. \| % від усієї чисе-льності 1965 р. \| 1985 р. \| 1965 р. \| 1985 р. Світ у цілому \| 75,9 \| 105,5 \| 2,3 \| 2,2 Розвинуті країни та країни з перехідною економікою \| 31,0 \| 47,4 \| 3,5 \| 4,5 в тому числі: Європа \| 15,6 \| 23,0 \| 3,5 \| 4,7 Північна Америка \| 12,7 \| 20,4 \| 6,0 \| 7,8 Країни, що розвиваються \| 45,0 \| 58,1 \| 1,9 \| 1,5 втому числі: Південно-Східна Азія \| 7,6 \| 7,5 \| 1,9 \| 1,2 Північна Африка та Західна Азія \| 5,6 \| 13,4 \| 4,0 \| 5,7 Південна Азія \| 18,7 \| 19,2 \| 2,8 \| 1,8 Південна Америка \| 5,4 \| 5,6 \| 2,4 \| 1,5 Африка на південь від Сахари \| 7,1 \| 11,3 \| 3,0 \| 2,7 Можна виділити такі країни та регіони, що є центрами тяжін-ня для мігрантів з інших країн: ° СІЛА, Канада й Австралія. Будучи найбільш економічно розвинутою країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як малокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. Кожен рік туди приїжджає більше іммігрантів, аніж в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки малокваліфікованої робочої си-ли спрямовуються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані пра-цівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаю-чи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію й ін. Приплив іммігрантів у США та Канаду до середини 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік за рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоло-вік у рік і емігрують 160 тис. чоловік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) становить 580 тис. чол. п Західна Європа. Найбільш розвинуті західноєвропейські країни, насамперед країни, що входять у Європейський Союз, при-тягають робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки та Близького Сходу, країн Африки на південь від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торгові й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х р. оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік на рік. Біль-ше того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і роз-вивається загальний ринок робочої сили, що передбачає свободу переміщення працівників між країнами Європейського Союзу й уніфікацію трудового законодавства. ° Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону залу-чають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані ро-боти. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Біль-ше половини робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабсь-ких Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають інозе-мні робітники. ° Інші країни, що розвиваються. Новий феномен 90-х р. - ін-тенсифікація трудової міграції серед самих країн, що розвиваються. Зазвичай потоки працівників спрямовуються в ті країни, що швид-ше просуваються шляхом економічних реформ. Так, у Латинській Америці сезонні робітники та робітники на складальні підприємст-ва направляються в Аргентину і Мексику. В Африку на південь від Сахари, на Берег Слонової Кістки, Нігерію і ПАР приходиться бі-льше половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в Перській затоці в 1991 р. близько 1 млн єгиптян залишили Ірак, 800 тис. йєменців виїхали із Саудівської Аравії та близько 500 тис. па-лестинських і йорданських робітників залишили Кувейт, куди на їх місце приїхали робітники з Індії та Єгипту. ° Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, які наймаються на тимчасові роботи. Особливо це по-мітно на прикладі Південної Кореї та Малайзії. Практично всі країни, в які іммігрує понад 25 тис. чоловік у рік, - високорозвинені держави з ВНП понад 6900 дол на душу на-селення. Джерело еміграції - країни, що розвиваються, головні з який - Мексика і країни Азії. Отже, кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за стаття-ми трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл пози-тивного економічного ефекту, що одержується в результаті мігра-ції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, -джерелом еміграції. У той час як більшість країн світу просуваються шляхом реалі-зації своєї зовнішньої торгівлі, практично всі вони вживають заходів, які обмежують міжнародну міграцію. Як було показано вище, мігра-ція приводить до зростання сукупного обсягу виробництва, хоча роз-поділ економічних вигод від міграції далеко не рівномірний. Однак позитивні економічні ефекти міграції можуть перекриватися негатив-ними ефектами, що також мають місце. Один із них - фінансовий тя-гар, який іммігранти покладають на бюджет більш розвинутих кра-їн. Особливо чітко це проявляється, коли розвинуті країни близько розташовані чи навіть межують з менш розвинутими державами. Типовим прикладом є, з одного боку, США, Мексика і країни Ка-рибського басейну, з іншого - Франція та країни Магриба, Німеч-чина і Туреччина. Таке близьке сусідство приводить до напливу не тільки легальних, а й нелегальних іммігрантів, що потребують фі-нансових витрат, або для матеріальної підтримки, або для депорта-ції. За оцінками, у США постійно знаходиться близько 4 млн, а в Західній Європі - близько 3 млн нелегальних іммігрантів. Проблеми, що несе із собою міжнародна міграція робочої си-ли, привели до створення широкої системи державного та міждер-жавного регулювання. Втручання держави в міжнародний рух ро-бочої сили почалося значно раніше, ніж її участь в регулюванні міжнародної торгівлі. Вже наприкінці XVIII ст. в Англії були при-йняті закони, що забороняли промисловим робітникам емігрувати за кордон. Протягом XIX ст. багато європейських країн приймали закони, що обмежують в'їзд небажаних осіб. Тоді ж країни стали укладати двосторонні конвенції, що регулюють міграцію, частина з який діє дотепер. Законодавства більшості країн, що регулюють в'їзд іноземців, перш за все проводять чітке розмежування між іммігрантами - людь-ми, що переїжджають до країни на постійне місце проживання, та неіммігрантами - людьми, що переїжджають до країни тимчасово та/чи не претендують там на постійне місце проживання. Незважаючи на те, що іммігранти найчастіше можуть знаходитися і працювати в при-ймаючій країні протягом тривалого часу, найбільш важливим з еконо-мічної точки зору є регулювання трудової імміграції. Зазвичай державне регулювання здійснюється через прийнят-тя програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обме-ження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стиму-лювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Його зміст полягає в тому, що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, що по-трібні в даній країні, обмежуючи в'їзд всіх інших. Перелік бажаних іммігрантів коливається від країни до країни, але найчастіше вони відносяться до однієї з таких категорій: робітники, що готові за мінімальну оплату виконувати важ-ку, шкідливу, брудну та некваліфіковану роботу, - будівельні, під-собні, сезонні, вахтові, муніципальні робітники; спеціалісти для нових і перспективних галузей - програміс-ти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці; -представники рідкісних професій - гранувальники алмазів, реставратори картин, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування; -спеціалісти зі світовим ім'ям - музиканти, артисти, вчені, спортсмени, лікарі, письменники; - великі бізнесмени, що переносять свою діяльність у приймаючу країну, інвестують капітал і створюють нові робочі місця. Проблемами трудової імміграції займаються державні інсти-тути приймаючих країн, що діють на основі національного законо-давства, а також підписаних двосторонніх і багатосторонніх угод. Звичайно в розв'язанні проблем імміграції задіяні як мінімум три державних відомства: міністерство закордонних справ, що відає че-рез своє консульське управління видачею в'їздних віз, міністерство юстиції в особі служби з імміграції чи іншого органу прикордонно-го контролю, що безпосередньо виконує визначений законом ре-жим в'їзду, та міністерство праці, що наглядає за використанням іноземної робочої сили. В більшості країн дозвіл на в'їзд іммігранту видається на під-ставі підписаного контракту з наймачем про його працевлаштування та висновку міністерства праці про те, що дана робота, оскільки вимагає спеціальних навичок або з інших причин, не може викону-ватися місцевими робітниками. У деяких країнах перед видачею дозволу на в'їзд потенційного іммігранта його роботодавець зо-бов'язаний дістати дозвіл міністерства внутрішніх справ і профспі-лок даної галузі. Нормативно-правова база для імміграції в більшості прийма-ючих країн представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства такі: ° Професійна кваліфікація. Законодавства всіх приймаючих країн встановлюють тверді вимоги до рівня освіти та стажу роботи зі спеціальності. Мінімальною вимогою до освіти вважається закін-чення повного курсу середньої школи чи професійно-технічного училища, що має підтверджуватися відповідним дипломом. У бі-льшості випадків диплом необхідно пере підтверджувати чи оціню-вати в приймаючій країні на предмет відповідності вимог до фахів-ця у відповідній сфері в даній країні вимогам, що пред'являлися до випускника поданої спеціальності в країні-експортері робочої сили. Пріоритет при прийомі на роботу віддається приймаючими країна-ми фахівцям, що мають як мінімум 3-5 років стажу роботи зі спеці-альності. Можуть бути необхідними також і рекомендаційні листи. ° Обмеження особистого характеру. Зрозуміло, законодав-ство приймаючих країн висуває тверді вимоги до стану здоров'я іммігрантів. У країни не допускаються наркомани, психічно хворі люди, люди, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов'язані надати довідку про стан свого здоров'я, завірену консульською установою приймаючої країни чи пройти спеціальне медичне обстеження. Ві-ковий ценз іммігрантів установлюється законодавством залежно від галузі промисловості, в якій вони мають намір працювати. Він ко-ливається в межах 20-40 років. Нарешті, надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного та соціального статусу іммігра-нтів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, ра-ніше засудженим за кримінальні злочини, членам терористичних і профашистських організацій. ° Кількісне квотування. Більшість країн, що приймають іммігрантів, встановлюють їх максимальну кількість. Кількісні квоти можуть вводитися в рамках всієї економіки, визначаючи максимальну частку іноземної робочої сили в числі всіх трудо-вих ресурсів; у рамках окремих галузей, визначаючи максимальну частку іноземних робітників у числі всіх зайнятих у даній га-лузі; в рамках окремих підприємств, визначаючи максимальну частку іноземних робітників на одному підприємстві; або як об-меження на загальну кількість іммігрантів, що приїжджають у країну протягом одного року. Кількісне квотування є дуже жорс-тким методом державного регулювання імпорту робочої сили та зазвичай визначається відповідними законами, за дотриманням яких наглядають правоохоронні органи. а Економічне регулювання. Воно вводить певні фінансові об-меження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Що стосується юридичних осіб, то в деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненню певного обся-гу обороту і продажів або після внесення певних платежів у держа-вний бюджет. Приватні особи мають право іммігрувати, тільки як-що вони готові інвестувати в економіку приймаючої країни визна-чену законом суму, довести легальність походження цих грошей і створити певну кількість робочих місць. За законодавством деяких країн за оформлення імміграції та працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов'язані платити. Деякі пільги нада-ються для керівного складу корпорацій, що мають право укладати угоди від її імені, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві. ° Часові обмеження. Законодавства більшості країн установ-люють максимальні терміни перебування іноземних працівників на їх території, після закінчення яких вони повинні або залишити при-ймаючу країну, або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній. Найчастіше для осіб, що ма-ли в приймаючій країні статус стажистів або студентів, передбача-ються тверді правила, що не дозволяють продовжити своє перебу-вання в ній, що вимагають обов'язкового виїзду на батьківщину, перебування там мінімум протягом декількох років, тільки після чого вони набувають права знову приїхати в приймаючу країну. ° Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що при-ймає іммігрантів, законодавчо встановлює географічну та національну структуру імміграції. Вона зазвичай регулюється за допомогою кількі-сних квот на в'їзд іммігрантів з певних країн. Іноді, щоб уникнути об-винувачень в упередженості та порушенні прав людини, уряди прово-дять у рамках географічних квот лотереї на право іммігрувати між представниками різних країн з одного географічного регіону. У США, наприклад, географічна структура імміграції встано-влюється законодавчо. Так, для того, щоб на недискримінаційній основі забезпечити збалансованість імміграції різних національнос-тей, у США щорічно проводиться лотерея відповідно до програми диверсифікації іммігрантських віз DV-1. На підставі статистики ім-міграції за попередні п'ять років встановлюються країни, що екс-портують найбільшу кількість робочої сили в США. Потім на осно-ві спеціально розроблених формул визначається квота кожної краї-ни, громадяни якої мають право брати участь у лотереї. Чим біль-шою була імміграція з даної країни за попередні п'ять років, тим менша квота тієї країни в лотереї. У 1996 фінансовому році в лоте-реї розігрувалося 55 тис. іммігрантських віз. З них на всі країни Африки припадало 20200 віз, Азії - 6837 віз (усі країни, крім Ки-таю, Тайваню, Індії, Філіппін, В'єтнаму та Південної Кореї), Євро-пи - 24549 віз (усі країни, крім Великобританії та її підлеглих тери-торій), Північної Америки - 8 віз (тільки Багами), Океанії - 817 віз (усі країни), Південної Америки, Центральної Америки та Кариб-ського басейну - 2589 віз (усі країни, крім Мексики, Ямайки, Саль-вадору та Домініканської Республіки). Для того, щоб брати участь у лотереї, повідомлення про яку публікується в газетах багатьох країн світу, досить просто до вста-новленого терміну послати за вказаною адресою в Національний ві-зовий центр лист, повідомивши своє ім'я, рік і міси є народження, ті ж дані про дружину/чоловіку та дітей, зворотну адресу і країну, громадянами якої є учасники лотереї Ці дані закладаються в комп'ютер, що потім і робить випадкову вибірку потенційних влас-ників віз. Виграш у лотереї не означає, що віза видається автомати-чно. Все одно необхідно подати заяву, надати набір необхідних за законом документів для виконання імміграційних формальностей, і сплатити держмито в розмірі 200 ідол. ° Заборони. Явні та приховані заборони наймати іноземну робочу силу зазвичай містяться в законах про професії, якими іно-земцям займатися заборонено. Явні заборони прямо перелічують галузі чи спеціальності, в яких працювати іноземцям не можна. Приховані заборони навпаки, встановлюють перелік галузей або спеціальностей, у яких можуть працювати тільки громадяни даної країни, перекриваючи тим самим доступ до них іноземців. Для будь-яких пересувань іммігранта, зміни спеціальності, зміни місця роботи потрібно одержувати додатковий дозвіл імміграційної влади, що може і відмовити в його видачі. Заборонена нелегальна ім-міграція у більшості країн припиняється поліцейськими методами, які, щоправда, далеко не завжди ефективні. Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції. Вони можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в'їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та/чи тюремне ув'язнення. Подібний злочин, вчинений повторно, кара-ється повторною депортацією, великим грошовим штрафом і більш тривалими термінами ув'язнення. За незаконне посередництво чи наймання на роботу нелегального іммігранта, що також вважається злочином, передбачаються настільки великі штрафи, що вони мо-жуть призвести до банкрутства невеликі фірми і підприємства. В умовах тиску з боку профспілок, що бачать у напливі імміг-рантів головну причину безробіття, уряди багатьох західних країн з початку 70-х р. стали вживати активних заходів зі стимулювання виїзду іммігрантів назад на батьківщину. Основні традиційні дер-жавні заходи рееміграції такі: - Програми стимулювання рееміграції. Вони включають ши-роке коло заходів, починаючи заходами примусової репатріації не-законних іммігрантів, аж до надання матеріальної допомоги імміг-рантам, що бажають повернутися на батьківщину. В західноєвро-пейських країнах (Німеччина, Франція, Нідерланди) приймалися програми матеріального заохочення рееміграції, що передбачають виплати вихідних допомоги при добровільному від'їзді іммігрантів на батьківщину. В деяких випадках допомоги виплачуються при одній тільки заяві іммігранта про його бажання залишити прийма-ючу країну, в інших - через певний час після його фактичного по-вернення додому. Причому одержання вихідної допомоги позбав-ляло іммігранта права повторно в'їхати в приймаючу країну. Ви-плати допомоги здійснювалися за рахунок коштів, накопичених у фонді соціального страхування чи пенсійному фонді в результаті відрахувань підприємством, що найняло на роботу іммігранта. Хо-ча вважалося, що такий спосіб фінансування не ляже додатковим тягарем на видаткову частину бюджету, на практиці бюджетні ви-трати виявилися також дуже великими в результаті необхідності створення електронної системи державного обліку іммігрантів і ви-плати допомоги. Ефективність програм стимулювання рееміграції залишається дуже низкою. - Програми професійної підготовки іммігрантів. У якості засобу, що міг би спонукати іммігранта повернутися на батьківщину,уряди окремих країн (Франція, Німеччина, Швейцарія) розглядаютьпрограми професійної освіти іммігрантів. За логікою цих програм,одержавши освіту в розвинутій країні, іммігранти зможуть розраховувати на більш високооплачувану та престижну роботу, що спонукає їх повернутися на батьківщину. Однак інтерес з боку іммігрантів до участі в таких програмах виявився досить низьким з тієїпричини, що отримання спеціальності саме по собі не гарантувалоодержання роботи за цією спеціальністю на батьківщині. Тому більшість іммігрантів прагнули зберегти свою існуючу, нехай і низь-кооплачувану роботу в розвинутих країнах, аніж реемігрувати танамагатися знайти кращу роботу на батьківщині.— Програми економічної допомоги країнам масової еміграціїРозвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств українах, які розвиваються, що могли б стати місцями роботи дляреемігрантів. Такі підприємства набували форми кооперативів, спільних компаній, акціонерних товариств. Найбільший розвиток цяформа одержала у двосторонніх відносинах Німеччини та Туреччини. У ряді випадків нові турецькі компанії, створені в основному занімецькі гроші, не тільки стали пунктом притягання для реемігрантів, але й призупинили новий потік еміграції з Туреччини. Незважаючи на активні дії урядів приймаючих країн, біль-шість програм стимулювання рееміграції не досягли поставлених цілей: за незначного збільшення рееміграції на початку їх реалізації від'їзд іноземних робітників на батьківщину різко зменшувався, коли скорочувалося фінансування програм. Однак головною при-чиною їх низької ефективності є те, що уряди країн, що експорту-ють робочу силу, просто не зацікавлені в її реекспорті і не докла-дають належних зусиль щодо скорочення еміграції. Отже, державне регулювання міжнародного ринку праці здій-снюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержав-них і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміг-рації). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігран-тів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров'я, шляхом кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і ін-ших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через ви-плату матеріальної компенсації від'їжджаючим іммігрантам, ство-рення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції. Висновки Міграція робочої сили являє собою переселення працездатно-го населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, ви-кликане причинами економічного й іншого характеру, і може при-ймати форму еміграції (виїзду) й імміграції (в'їзду). Міграція робо-чої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зрос-тає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу. Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є ча-стиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і насту-пні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що здержується в результаті міграції, відбу-вається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є ос-новним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції. Державне регулювання міжнародного ринку праці здійсню-ється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержав-них і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміг-рації). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігран-тів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації освіти,- віку, стану здоров'я, на основі кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і ін-ших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через ви-плату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам ство-рення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції. Література АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. - 1996. — № 7-8. - С. 36. Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10. Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Полі-тика і час. - 2000. - № 4. - С. 25. Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Миро-вая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5. -С. 48-59. Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 4. - С. 96-100. Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. - 2000. - № 1. - С. 30. Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: НАН України, 1998. -416 с. Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 9. - С. 23. БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. - М.: Маркетинг, 1998.- 153 с. Булатов Т. Мировая зкономика. - М., 2001. - 734 с. Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. - М.: Зльф К-пресе, 1995.-242 с. Вісник Національного банку України. - № 7. - 2000. - С. 41. Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение // Еко-номіка України. - 2001. - № 4. - С. 19-22. Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине // Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм. - 1999. №10-12.-С. 12. Гришко С, Благодарньїй А. Интеграция Украинм в мировое хозяйство // Биз-нес-информ. - 2000. - № 1. - С. 12.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (24.06.2014)
Просмотров: 422 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: