Реферат на тему: Харчова промисловість України - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Харчова промисловість України. За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова про-мисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції. Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе-лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара-ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то-варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності. Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогоспо-дарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартери-зація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироб-лено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва ско-ротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви-робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення. Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівня-но з 1996 роком скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м’яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням по-голів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів). Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини. Лише 20% худоби, птиці й молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре-алізовано без поперед-ньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком-плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’я-со- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що не-гативно вплинуло на собі-вартість та ціни. На 23% порівняно з 1996 роком зменшилися поставки цукрових буряків. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Торік його вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році — 5,4 мільйона тонн). Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі. Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її Іефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті Закону “Про регулювання виробництва й реалізації цукру”. Складні часи переживає і олійножирова галузь, на підприємтва якої надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн. Прибуток більший, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії — це ще додат-ково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн насіння держава втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для тварин-ництва. Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу-лювання експорту насіння соняшнику. На скорочення виробництва харчових продуктів впли-нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна-чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція. Актуальною залишається проблема збуту с'пирту ети-лового харчового. У результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську Федерацію і запро-вадженням нею 1997 року митних обмежень на ввезен-ня українського спирту, а також ускладнення умов тран-зиту його через територію Росії, обсяг експорту протягом минулого року скоротився в 6 разів, а виробництво ста-новило лише 37 % від рівня 1996 року. Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дал при загальній потужності заводів 68 млн. дал. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілю-вання підприємств на випуск паливного етанолу, техно-логію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилен-ня державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13 %. Про-текціоністська політика щодо вітчизняного товаровироб-ника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт продовольства й створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні. За-вдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру торік зменшився в 9 разів, мінеральних вод — у 4, безалко-гольних напоїв — у 3, пива та консервів плодоовочевих — в 1,3, м'яса і м'ясопродуктів — в 1,6, молока і молоко-продуктів — в 1,5 раза тощо. Відповідно зросли обсяги виробництва вітчизняних кондитерських виробів на 11 %, консервів плодоовочевих та мінеральних вод — на 21, безалкогольних напоїв — на 10 %. Зріс також випуск горілки та лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шам-панського, цигарок та сигарет тощо. Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має діяти і в наступні роки. У рибній галузі спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій промисловості. Торік випуск харчової рибної продукції, включаючи консерви, зменшелася порівняно з 1996 роком на 5,2 %. Оскільки рибна промисловість України не в змозі повністю забезпечити попит населення, на український ринок з країн Балтії і Росії надходить велика кількість імпортної продукції. Враховуючи те, що рівень споживання рибної продукції станівить лише чверть рекомендованої норми (20 кг), наша політика щодо експорту рибної продукції необгрунтована. Починаючи з 1992 року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами океанічного промислу, надходить на ринок України, решта експортується для покриття експлуатаційних витрат, плати за право лову, а також для погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна із основних причин такого стану підприємств — відсутність власних обігових коштів, а також валютних кредитів. За розрахунками спеціалістів, за умови надання рибопромиловій компанії "Антарктика" кредиту в розмірі 13,1 млн дол. США за ставкою 15 % річних, на ринок України за ра-хунок зменшення експорту додатково надійде 55 тисяч тонн рибної продукції, а держава отримає близько 13 млн. грн. у вигляді обов'язкових платежів та податків. Отже, рибна галузь має значні резерви як для поповнення бюд-жету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією. Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно вико-ристовуються виробничі потужності в ряді галузей харчо-вої промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них вза-галі припинили виробництво. Зокрема, законсервовано потужності птахозабійних цехів у Криму, чотири роки не працює ВАТ "Сімферопольський птахокомбінат", з жовт-ня минулого року зупинено ВАТ "Євпаторійський м'ясо-комбінат", Городоцький завод продтоварів і цикоросу-шильний завод, завод мінеральних вод у Славутському районі Хмельницької області. Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції. Так, ВАТ "Феодосійський м'ясокомбінат" збільшив виробництво м'ясних консервів втричі, АТ "Він-ницям'ясо" консервів — на 35,1 % і ковбасних виробів — на 17,8 %. Стабільно впродовж останніх років працюють ЗАТ "Оболонь" (М.Київ), львівські підприємства — м'ясопе-реробне "Прикарпаття", кондитерська фірма "Світоч", "Кока-Кола Аматіл-Колос"; у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ"; Кам'янець-Подільський і Шепетівський м'ясокомбінати, Хмельницькі кондитерська й макаронна фабрики та інші, які змогли знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за-лучають інвесторів для модернізації виробництва й онов-лення асортименту продукції. За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті "Дніпро", олієекстракційному заводі, молочно-му комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів — в Іва-но-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській; маргаринової продукції — у Львівській, Одеській і Харківській областях. Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості ос-воєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено 149 нових ви-робів, на Волині — 209, у Дніпропетровській і Сумській областях — майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив тех-нологію 10 найменувань консервів лікувально-профілак-тичного призначення для дітей раннього віку. Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос-ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон-сервною продукцією. Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит-ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо-дарської сировини на давальницьких умовах, використо-вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен-ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тва-ринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома ва-га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промис-ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за-лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %. Давальницька схема переробки сировини та бартер-ний обмін товарів створюють умови для порушення по-даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по-датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що по-глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не-обхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення. Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук-тів. Аби відчути це, досить пог-лянути на показники роботи заготівель-них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц-тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю. Значне скорочення обсягів виробниц-тва, лібералізація цін на сировину, ма-теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ-ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло-вості. Водночас калорійність харчуван-ня Заселення зменшилася на 26,4 від-сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук-тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук-ти, питома вага яких у структурі хар-чування сягає 44 відсотків. У структурі агропромислового комп-лексу галузь хлібопродуктів — пріори-тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами: Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит-ку галузі — сертифікація сіль-ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек-тивно визначити якість продук-ції, забезпечити ретельний кон-троль за дотриманням економіч-них вимог, підвищити конку-рентоспроможність виробів. Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При-міром, спрацьованість основ-них виробничих фондів у га-лузі сягає 48 відсотків, а тем-пи оновлення їх основної час-тини значно відстають від пот-реби. Стосовно основної части-ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха-нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо-ріднених підприємствах у за-рубіжних країнах з розвине-ною економікою. Для створення міцної мате-ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг-ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад-ження сучасних технологій то-що. Нині найголовніше завдан-ня підприємств галузі — поліп-шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп-роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че-рез постійне зростання дебітор-ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо-вої діяльності підприємств. Ре-алізувати його можна за допо-могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико-ристання обігових коштів неми-нуче погіршується. Це зумовле-но тим, що обсяги сировини, ма-теріалів, інших ресурсів і пали-ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції. Нині керівники заготівель-них і зернопереробних підп-риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі-нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль-ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху-ванням наявного інвестиційно-го та інноваційного потенціалів. Питома вага будівель і спо-руд у структурі основних фон-дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер-нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на-родного господарства вона ста-новить лише ЗО відсотків вар-тості основних фондів. Це зу-мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан-ня. Торік його частка в загаль-ній вартості виробничих фон-дів дещо перевищувала 17 від-сотків. Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта-лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен-ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу-вати діючі підприємства потріб-но. Але робити це широкомас-штабне доцільно лише тоді, ко-ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон-дів нагромадження і споживан-ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про-екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно-го переоснащення галузі? Передусім прибуток, що за-лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк-цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти-заційні відрахування. Адже під-вищення інвестиційної актив-ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово-го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис-кореній амортизації — головно-му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під-приємств галузі хлібопродук-тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов-лення виробництва. І, нареш-ті, доцільно залучити гроші ко-мерційних банків, а також на-селення та приватизаційні сер-тифікати. Це підвищить приваб-ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів. Важливий напрямок струк-турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен-шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви-робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від-повідних цехів. Одне слово, в умовах ринко-вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра-цьовитість. У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві про-довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре-би населення у високоякісних продуктах хар-чування в широкому асортименті. Її підп-риємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних куль-тур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці. Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промис-ловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшо-му розвитку та вдосконаленні. По відношен-ню до 1990 р. індекс спаду виробництва про-дукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за серед-ньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбас-них виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто пе-реважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному від-ношенні продукти харчування. Основною причиною спаду стало в ос-танні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголі-в'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало факто-ром зниження обсягів продажу худоби та пти-ці всіма категоріями господарств заготівель-ним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза. Останніми роками здійснення заходів що-до дальшого реформування економіки при-звело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господар-ства. На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях гос-подарств налічувалося 15,3 млн голів вели-кої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Знач-ний спад кількості худоби й виробництва про-дукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я вели-кої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, сви-ней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержа-но відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин. Негативна тенденція скорочення вироб-ництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу під-приємств харчової промисловості. Заготівель-ним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тварин-ницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% мо-лока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику. Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зро-стання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза. Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхід-ніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раці-оні населення зменшилася в середньому май-же на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'я-са і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпро-дукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшила-ся питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів пе-ревищує 70%. Зменшилося також споживанння продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення. В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю. Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств. Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випус-ку продукції майже в 2 рази. Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та змен-шити кількість податків. Це дасть змогу відно-вити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибут-ку, який потрібний для виробничого й соціаль-ного розвитку. За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьо-му темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропону-вання. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиче-ним. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні трудно-щі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгосп-них ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільсько-господарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується ху-добі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування. Спад попиту на продукти спричине-ний, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинника-ми, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом вироб-ництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної пла-ти, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в ор-ганізаціях затримують виплату заро-бітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому біль-шість працівників позбавлена мож-ливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — ос-новний чинник диспропорції між попи-том та пропонуванням на ринку про-дуктів харчування. Самі тільки затрим-ки з виплатою заробітної плати знижу-ють, за нашими розрахунками, купі-вельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків. Пропонування продуктів зменши-лося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість пра-цівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку ма-теріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організа-цій, недостатньо розвинену інфраст-руктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогоспо-дарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (по-рівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільсь-когосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% . Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т Продукція \| Роки \| 1996 % до 1990 1990 \| 1992 \| 1993 \| 1994 \| 1995 \| 1996 Зерно \| 51,0 \| 38,7 \| 38,5 \| 45,6 \| 38,5 \| 33,9 \| 66,5 Цукрові буряки \| 44,3 \| 36,2 \| 28,8 \| 33,7 \| 28,1 \| 29,7 \| 67,0 Овочі \| 6,7 \| 5,9 \| 5,3 \| 6,1 \| 5,1 \| 5,9 \| 98,1 Фрукти і ягоди \| 2,9 \| 1,5 \| 2,1 \| 2,8 \| 1,2 \| 1,9 \| 65,5 М”ясо \| 4,4 \| 4,0 \| 3,4 \| 2,8 \| 2,7 \| 2,3 \| 52,3 Молоко \| 24,5 \| 22,4 \| 19,1 \| 18,4 \| 18,1 \| 17,2 \| 72,2 Яйця млрд шт \| 16,3 \| 15,2 \| 13,5 \| 11,8 \| 10,2 \| 9,4 \| 57,7 Головною причиною зменшення об-сягів виробництва є підвищення вар-тості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для кон-куренції з іноземними товаровиробни-ками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаб-лення виконавчої і технологічної дис-ципліни, зменшення стимулів і можли-востей щодо інвестування і приско-рення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машин-но-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтво-рення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, вста-новилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щоро-ку), скорочення багаторічних насад-жень, тобто господарства існують пе-реважно за рахунок "проїдання" запа-сів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили. На внутрішньому ринку продовольс-тва України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за пері-од з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, конди-терські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і коо-перативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти хар-чування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооператив-ній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі то-вари — на 87,6%.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (15.06.2014)
Просмотров: 311 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: