Реферат на тему: К/р з державного регулювання - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: К/р з державного регулювання. 1. Недоліки ринкового саморегулювання У XX ст. виявилася безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку. Свого часу У. Черчіль висловився про ринкову економіку як про таку, що має багато вад, однак тут же зазначив, що нічого кращого суспільство ще не придумало. Ідеального ринку в природі немає. Сьогодні суспільством, що вбирає кращі риси цих крайніх полюсів, може бути суспільство регульованих ринкових відносин. У цьому дедалі більше переконуються всі: країни з регульованою ринковою економікою залишили далеко позаду держави з іншими системами - так званою соціалістичною і стихійною ринковою Гурне Б. Державне управління. – К., 1993. . Ринкова економіка не захищена від таких негативних явищ, як неповна зайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм, нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів тощо. Є сфери діяльності, які не завжди вигідні для приватного бізнесу - наука й освіта, охорона здоров'я, оборона, охорона довкілля. Є також сфери, де ринкові механізми спрацьовують або із запізненням, або не спрацьовують зовсім (зокрема, це стосується ринку робочої сили). Багато економічних проблем мають соціальний і політичний характер, і втручання держави для їх вирішення є обов'язковим. Ринковий механізм не може самостійно розробити стратегічні програми розвитку науки і технологій, глибокі структурні перетворення виробництва. Тому потрібна участь держави у стимулюванні науково-технічного прогресу (НТП), в інвестиційній і структурній політиці, особливо у разі планування довготермінових закордонних інвестицій, у розвитку великомасштабних інвестиційних проектів з тривалими термінами окупності, високим ступенем ризику тощо. У найбільших розвинутих країнах сформувалася широка мережа механізмів саморегулювання - функціональні економічні системи (ФЕС). Функціональні економічні системи визначають як динамічні саморегулювальні системи, діяльність яких спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою тощо. ФЕС об'єднують різноманітні елементи ринкової інфраструктури, інституціональні заклади, у тому числі органи законодавчої і виконавчої влади, державні структури, асоціації товаровиробників, аналітичні та інформаційні центри, приватні комерційні структури та ін. Формування ФЕС стало можливим лише внаслідок бурхливого розвитку засобів зв'язку, телекомунікацій та комп'ютерних систем, які дають змогу оперативно отримувати інформацію про стан на внутрішньому та зовнішньому ринках, аналізувати її та розраховувати варіанти прийняття рішень. Типовими прикладами ФЕС є такі системи: формування конкурентного середовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримування рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підтримування платіжного, у тому числі зовнішньоторговельного балансу; захист довкілля; підтримування високого рівня зайнятості та багато інших. У саморегульованій економічній системі роль держави принципово змінюється. Держава стає головним координаційним центром усієї господарської структури. Вона через ФЕС втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтримання стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізму конкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що в такому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних систем постійно відбуваються процеси пристосування, що приводять до оптимального співвідношення попиту і пропозиції, заощаджень та інвестицій, доходів і витрат, експорту та імпорту тощо. У процесі економічних перетворень у нашій країн і створюють лише окремі елементи функціональних економічних систем, з яких у перспективі повинні сформуватись дієві механізми саморегулювання. 2. Функції держави в сучасній економіці Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавче запроваджувала загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядали не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу Михасюк І., Мельник М., Державне регулювання економіки. – К., 2000. . Визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економікою є такі: - забезпечення високого рівня зайнятості населення; - сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва та високій його ефективності; - підтримка стабільного рівня цін; - перерозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення; - сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв'язків. Виконати ці завдання можна за умови широкого розвитку вільного підприємництва, що потребує відповідної законодавчої бази, зокрема, щодо захисту прав власності, боротьби з монополізмом. Держава регулює грошовий обіг, забезпечує стійкість національної валюти, регулює взаємовідносини між підприємцями і найманими працівниками і, головне, гарантує безпеку національної економіки. Із розвитком суспільства та вдосконаленням структури національного виробництва роль держави посилюється. На сучасному етапі держава виконує соціальні функції; регулює соціальні процеси (визначає мінімальні розміри заробітної плати, підвищує рівень зайнятості, матеріально забезпечує безробітних тощо). В умовах ринку потрібна відповідна регіональна політика держави для вирішення складних регіональних проблем, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Роль держави на етапі становлення, формування ринкової економіки якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої економіки ринкового типу. На етапі становлення ринкової економіки можна виділити декілька специфічних завдань державного регулювання. Найперше - це формування нової системи відносин власності, які властиві багатоукладній економіці, створення конкурентного середовища, підтримка малого підприємництва, фермерських господарств тощо. У державі потрібно сформувати інфраструктуру планової економіки (дворівнева банківська система, страхові компанії та довірчі товариства, інвестиційні компанії, біржі та ін.), досягти макроекономічної стабілізації, цінової та ринкової лібералізації. Звідси можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічна політики держави - це конкретніший прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Економічні функції держави - це конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами: по-перше, держава є суб'єктом власності і підприємництва та регулює державний сектор національної економіки; по-друге, держава регулює недержавний сектор економіки (є щодо нього зовнішнім суб'єктом регулювання) і національну економіку в цілому. Механізм державного регулювання економіки - це сукупність різноманітних важелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність. Інструментарій державного регулювання різноманітний. Найважливішими є економічні та адміністративні методи. 3. Сутність державного регулювання економіки Держава забезпечує економічне, політичне і соціальне життя суспільства. Роль держави особливо важлива у гарантуванні соціального захисту найбідніших верств населення. Державне регулювання економіки України є елементом взаємовідносин уряду з економічними агентами, один з дієвих засобів вирішення практичних питань. Воно може виявлятися як послаблення, так і посилення державного впливу. Заходи щодо зменшення впливу держави на економічні процеси, тобто перегулювання, стосуються насамперед мікрорівня Волинський Т. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка України. – 1996. - № 11.. Поєднання регулювання і перегулювання в кінцевому підсумку повинно сприяти вирішенню таких питань, як зменшення тиску держави на підприємство, формування психології власника. Перегулювання в Україні потрібно спрямовувати на спрощення процесу реєстрації підприємницьких структур та ліцензування, вироблення нових правил інспектування та контролю, удосконалення податкової системи. Об’єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі економіки, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або ті, що вирішаться у віддаленому майбутньому, тоді як їхнє вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності. Об’єктами державного регулювання економіки прийнято вважати такі: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв’язки. Перелічені об’єкти мають абсолютно різний характер. Вони охоплюють макроекономічні процеси: господарський цикл, нагромадження капіталу в масштабах країна, окремі галузі, територіальні комплекси і навіть стосунки між суб’єктами. Сутність державної анти циклічної політики або регулювання господарської кон’юнктури полягає в тому, щоб під час спадів та депресії стимулювати попит на товари та послуги, капіталовкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість інвестицій та зростання зайнятості. Державне регулювання економіки у сфері галузевої та територіальної структури забезпечують за допомогою фінансових стимулів та державних капіталовкладень, які гарантують привілейовані умови для розвитку окремих галузей та регіонів. В одних випадках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані затяжної кризи; в інших – заохочують розвиток нових галузей та видів виробництв – носіїв науково-технічного прогресу, що зумовлюють прогресивні структурні зміни всередині галузей, між галузями та в усьому національному виробництві, підвищення його ефективності та конкурентоспроможності. Найважливішим об’єктом державного регулювання економіки є нагромадження капіталу. Тому державна економічна політика заохочення нагромадження відповідає економічним інтересам суб’єктів господарство. Одночасно державне регулювання нагромадження опосередковано слугує й іншим об’єктам державного регулювання економіки. Створюючи додаткові стимули та можливості в різний час усім інвесторам або окремим групам по галузях та територіях, органи регулювання впливають на економічний цикл, структуру виробництва та зайнятість населення. У цілому ж головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі нерозривно пов’язані з об’єктами державного регулювання економіки. 4. Методи державного регулювання економіки Під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Схема класифікації цих методів показана на рис. 1. Система управління виробничими галузями на початку перехідного періоду ґрунтується на адміністративних методах керівництва із поступовим використанням принципів територіально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регіональні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кредитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів державного регулювання економіки Михасюк І., Мельник М., Державне регулювання економіки. – К., 2000. . Рис. 1.1. Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб'єктів Певну теоретичну цінність представляє дещо інша класифікація методів регулювання підприємницької діяльності, в основу якої покладено дев'ять критеріїв: суб'єкти впливу, час дії, характер впливу, масштаби втручання, зміст, спосіб прийняття, характер дії, рівень впливу, об'єкти впливу. Діяльність підприємств з державною формою власності регулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств з недержавною формою власності в перехідний період - головно економічними (через фіскальну політику та грошово-кредитну політику Центрального банку). За допомогою економічних методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках. До організаційних заходів, які відіграють важливу роль у системі державного управління і регулювання економіки, належать і пропоновані Кабінетом Міністрів України способи виведення економіки з «тіньового сектора», зокрема, такі: 1. Змінити вимоги щодо ліцензування підприємництва, визначити види діяльності, ліцензування яких треба скасувати. 2. Змінити процедуру реєстрації підприємств шляхом запровадження єдиної служби реєстрації та єдиного реєстраційного документа, обов'язкового для всіх адміністративних органів та установ. Передбачити запровадження п'ятиденного терміну розгляду заяв на реєстрацію. Визначити персональну відповідальність посадових осіб, які порушують усталену процедуру реєстрації. 3. Уточнити і спростити процедуру митного оформлення і операцій зовнішньої торгівлі, митного контролю з одночасним забезпеченням їхньої прозорості. Удосконалити процедуру оскарження дій посадових осіб та механізм їхньої персональної відповідальності за зволікання та порушення митних правил. 4. Вирішити у визначеному порядку питання щодо лібералізації та зняття необґрунтованих обмежень фінансових операцій, зокрема: скасування картотеки (режиму безспірного стягнення та безакцентного списання коштів з банківських рахунків); розширення сфери застосування фіксованих податків; переведення оподаткування підприємців та фермерів на єдиний фіксований податок. 5. Переглянути і реформувати майнові обмеження, зокрема, щодо придбання й оренди виробничих приміщень, землі та житла, використання їх у комерційних цілях. Забезпечити створення в Україні єдиного реєстру рухомого і нерухомого майна. 6. Переглянути і реформувати порядок ведення державними органами перевірок та інспекцій підприємницької діяльності. 7. Реалізувати заходи щодо лібералізації внутрішніх ринків газу, електроенергії, зерна і реструктуризації монопольних утворень у галузі залізничного транспорту та зв'язку. Дерегулювання економіки не означає послаблення державного регулювання економіки на макрорівні. Навпаки, це дасть змогу прискорити проекти приватизації, легалізувати «тіньову» економіку і таким чином посилити регулювання державне. 5. Система органів державного регулювання економіки Державне регулювання економіки в Україні забезпечують органи законодавчої та виконавчої влади, що належать до загальної організаційної структури управління державою. Верховна Рада України, як вищий законодавчий орган, виконує такі функції у сфері управління економікою: приймає закони, які регулюють розвиток економіки; визначає засади внутрішньої і зовнішньої-економічної політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; затверджує рішення про надання Україною позик га економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених державним бюджетом України, контролює їхнє використання; затверджує перелік об'єктів приватизації. Президент України для реалізації наданих йому державою повноважень, створює свій апарат - Адміністрацію Президента України, як допоміжний орган. Адміністрація аналізує економічні, політичні, соціальні процеси, що відбуваються в державі та за результатами подає Президенту України відповідні пропозиції; здійснює підготовку проектів послань Глави держави до народу щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України; здійснює організаційне забезпечення діяльності консультативно-дорадчих органів, створених при Президентові України; розробляє пропозиції з питань кадрової політики; за дорученням Президента готують пропозиції щодо признання та звільнення посадових осіб органів виконавчої влади, що віднесено до повноважень Президента України; забезпечує підготовку проектів Указів і розпоряджень Президента України тощо Гурне Б. Державне управління. – К., 1993.. Головні функції в державному регулюванні економіки виконують органи виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів - це колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він є органом загальної компетенції, який є по суті центром по організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. У сфері управління економікою Кабінет Міністрів України виконує таке: забезпечує ведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики в сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи і природокористування; розробляє і запроваджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує однакові умови розвитку всіх форм власності; керує об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання; організовує і забезпечує ведення зовнішньоекономічної діяльності; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю та функціональні - ті, на які покладено виконання певної і в той же час основної функції Міністерства є єдиноначальними органами влади. Вони очолюються міністрами, які за посадою є членами Кабінету Міністрів України. Міністерства беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави, в межах дорученої сфери: прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки. В цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: функції по забезпеченню аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції по забезпеченню задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, в тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству. Державні комітети (державні служби) - це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України, або один із віце-прем'єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Відповідно до ст. 114 Конституції України голови Державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців. Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади відносяться ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це новий вид органів виконавчої влади, особливість якого полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішувати шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих ЦОВВ. Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами загальної компетенції, що уособлюються головами місцевих державних адміністрацій. 6. Охарактеризуйте структуру економіки України (можна дати схему) Галузеву структуру формують відповідна державна політика і господарська діяльність, використовуючи сучасні методи управління відтворювальним процесом — визначення джерел інвестицій, необхідних обсягів і напрямів вкладень у структуроутворення виробництва і ринку. Головне в прогнозному і проектному моделюванні — точний вибір з багатьох можливих структурних варіантів найкращих за оціночним критерієм приросту кінцевих результатів (економічного і соціального ефекту), за умови забезпечення ринкової збалансованості. Виробничі системи, що працюють безпосередньо під ринковий попит або виконують контрактні замовлення на виготовлення тих чи інших технологій, інформаційно-обчислювальних систем, окремих видів продукції, машин, устаткування тощо, мають ринковий характер — незалежно від форм власності та господарювання Михасюк І., Мельник М., Державне регулювання економіки. – К., 2000. . В структура економіки України входять такі складові: - Фінансово-кредитний сектор (Державний бюджет, податкова система, банківська система, ринок цінних паперів); - Зовнішньоекономічна діяльність; - Інвестиційна політика - Підприємництво (Підприємництво, приватизація, фінансування та регулювання розвитку малого та середнього бізнесу); - Сфери господарської діяльності (промислове виробництво, агропромисловий комплекс, транспортний комплекс, будівництво); - Соціальний сектор. 7. Поясніть зв’язок між інвестиційною та структурною політикою Політика ефективних ринкових реформ органічно пов'язана з інвестиціями у структурні перетворення, спрямовані на економічне оновлення і зростання. Без всебічно обґрунтованих системних рішень та їх практичної реалізації за конкретними програмами і проектами цілеспрямованих структурних зрушень не відбувається. Для цього потрібні відповідний час і фінансово-матеріальні ресурси. У свою чергу, активна інвестиційна та інноваційна діяльність вимагає чіткої системи господарського управління і контролю за своєчасним і якісним здійсненням проектів структурної та технологічної модернізації або створення якісно нових форм і об'єктів господарювання, які б у процесі функціонування випереджали своїх конкурентів. Інших шляхів прогресивних структурних зрушень не існує Кіндзерський /О. В. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності. Автореф. дис. канд. екон. наук. - К., 1999. . Ми змушені гнучко пристосовувати своє виробництво до змін у платоспроможному попиті та кон'юнктурі ринків. Інвестиційна діяльність у цих умовах також вимагає ретельного врахування прогнозів ринкових змін. Без вірогідного моделювання прогнозу новітніх виробничо-ринкових структур і систем майбутнє створити неможливо. Величезні вкладення у радикальну переструктуризацію економіки згідно з стратегічним курсом держави вимагають ретельного техніко-економічного обґрунтування відповідних інвестиційних програм і конкретних проектів. Здійснювати інвестиційну і структурну політику, виходячи лише з поточної ринкової кон'юнктури, наприкінці XX століття, принаймні, наївно і нерозумно. Це неминуче вимагатиме нічим не виправданих ресурсних перевитрат на безперервне формування тимчасових перехідних структур, без досягнення стратегічної мети. Зрозуміло, дана теза стосується макроструктурної політики і формування інтегрованих господарських структур великого бізнесу. Що ж до сфер дрібного і середнього бізнесу, то їх структури формуються, хоча й у більш оперативних режимах, але теж з орієнтацією на майбутній технологічний і ринковий прогрес. Аналіз тенденцій у структурних перетвореннях економіки України свідчить, що до останнього часу структура інвестицій складалася без належної цілеспрямованої політики з боку як держави, так і систем господарського управління. Визначені стратегією ринкових реформ пріоритети не підкріплюються конкретними джерелами інвестування. По суті, кредитні ресурси випадають з сфери довгострокових інвестицій і зосереджуються комерційними колами в короткочасному обороті з метою нагромадження переважно фіктивного капіталу — «грошей з повітря». Спекулятивні нагромадження інфляційних коштів також не направляються у структурну перебудову економіки, бо, здебільшого, перебувають у руках не здатних на неї комерсантів і «тіньовиків». Іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення (не наміри і не обіцянки) для розмірів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності, загнаних до гостро кризового стану падіння національного товаровиробництва і доходів, залишаються мізерними. До того ж вони рік у рік зменшуються. За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави і місцевих органів влади, який більше ніж на третину, а то й на половину дотується емісійними грішми Національного Банку України, досить важко реалізовувати навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських структур. Держава робить чималі зусилля, щоб звільнити свій збіднілий бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів не досягнуто. Заплановані надходження коштів до бюджету — внаслідок відсутності жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації фінансових банкрутств — не виконуються майже на половину, що не дозволяє своєчасно виплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -К.: Наукова думка. 1998. 8. Що треба зробити для пожвавлення інвестиційної активності в Україні? Відхід економіки України від директивно-керованого типу інвестиційного процесу, зважаючи на творення економічних одиниць, притаманних ринковій економіці, є незаперечним. Проте високий рівень централізації фінансових ресурсів не дає підстав для висновку про повний перехід української економіки до одного з типів інвестиційного процесу, притаманних розвинутій ринковій економіці. Відсутність зв'язку фінансової підтримки інвестування підприємств із досягненням запланованих урядом результатів не дає змоги ідентифікувати інвестиційний процес як програмно-орієнтований, а низький рівень розвитку фондового ринку - як ринкове- орієнтований. Тому потрібно з'ясувати, наскільки інвестиційний процес в Україні тяжіє до банківське- чи корпоративно-орієнтованого типу. Відповідно, можна говорити про створення в Україні умов для розвитку корпоративно-орієнтованого інвестиційного процесу. Про те, що він не оформився остаточно, свідчить відсутність юридичного закріплення реально існуючих корпорацій з підприємствами, які перебувають у повній чи частковій державній власності, у ролі ядра. Крім того, сьогодні інвестиційний процес помітно тяжіє до директивно-керованого типу, не перетворюючись у його класичний варіант. Низька ефективність такого проміжного типу інвестиційного процесу цілком підтверджена результатами минулих років. А деяке пожвавлення інвестиційної діяльності у 1998-2000 pp., як видно з детальнішого аналізу, є радше наслідком протидії сучасній моделі або ж результатом впливу зовнішніх чинників. З'ясовуючи джерела пожвавлення інвестування -у вітчизняній економіці, потрібно взяти до уваги і суто адміністративні важелі впливу. Йдеться передусім про зниження рівня неплатежів в електроенергетиці. Якщо в 1999р. оплата грішми становила не більше 10%, то у 2000 p. зросла до 70%. Це означає, що частина грошових коштів, яка обслуговувала тіньовий бізнес була легалізована. Тому є підстави стверджувати, що було зроблено кілька кроків у напрямі модифікації вітчизняної моделі інвестиційного процесу. Наведені факти засвідчують непричетність проміжного типу інвестиційного процесу до збільшення обсягів нагромадження капіталу в Україні. Наскільки згубними будуть наслідки подальшої його реалізації та який час він функціонуватиме, цілком залежить від стратегії економічної політики у сфері інвестування. Основи такої стратегії частково закладені Указом Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 pp.". Згідно з цим Указом сприяти відновленню інвестиційної активності повинне, зокрема, уточнення переліку пріоритетних секторів і галузей економіки для реалізації інвестиційних проектів з бюджетних коштів. У цьому разі не конкретизовано, яка частка бюджетів усіх рівнів повинна скеровуватися на інвестиційні цілі, а також з яких джерел наповнюватимуться такі "бюджети розвитку". Оскільки резервів для податкового їх поповнення в умовах економічного спаду практично немає, то вірогідна перспектива запровадження різного типу додаткових зборів. Зокрема, скасування норми про відрахування у бюджет 10% амортизаційних відрахувань підприємств всіх форм власності крапки у вирішенні даної проблеми не поставило. Вже восени 1999р. неодноразово ініціювалися зміни до чинного законодавства, що по суті передбачали відновлення "амортизаційного податку", однак уже за ставкою 20%. Фактично йдеться про створення в уряді та парламенті потужного лобі підприємств-гігантів, які претендують на відчутну частку підтримки з державного бюджету. Інше нововведення може стосуватися вужчого кола підприємств - акціонерних товариств із часткою держави у статутному фонді. Передбачають, що такі господарські товариства спрямовуватимуть на дивіденди 50% чистого прибутку. В такий спосіб у підприємств вилучатимуть вже не 30% прибутку, а 65%. Очевидним є знову ж таки факт втрати значної частини інвестиційних ресурсів. З огляду на значні обсяги негрошових розрахунків в економіці декларований підприємствами прибуток великою мірою є фіктивним. Тому бюджет може не отримувати запланованих сум "дивідендного" податку. Водночас заборгованість перед бюджетом зростатиме, що потребуватиме контролю за розрахунковими рахунками підприємств і зумовлюватиме зниження інвестиційного потенціалу та зростання обсягів тінізації. Одночасно зберігатиметься й практика дотування менш ефективних підприємств за кошти більш продуктивних. Тобто умови для консервації проміжного типу інвестиційного процесу зберігатимуться. Свідченням цього є, зокрема, ініціатива держави, результатом якої повинно стати списання податкової заборгованості підприємств, що виникла до 2000 p. Оскільки природа виникнення такої заборгованості на кожному із підприємств індивідуально не з'ясована, то створюється сприятливе середовище для дискримінації ретельних платників податків. Очевидно, що вирішення цієї проблеми потрібно узгоджувати із формуванням сприятливої для інвестування податкової системи. А тому зниження ставки податку на прибуток підприємств із 30 до 20%, передбачене Податковим кодексом, спроможне вивільнити для приватного сектора набагато більші інвестиційні ресурси, аніж приховане субсидування Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -К.: Наукова думка. 1998. Активізація фінансового інвестування об'єктивно потребує запровадження пільг для фізичних осіб. На період не менше п'яти років варто звільнити від оподаткування прибутковим податком доходи, отримані у вигляді дивідендів чи процентів за державними чи корпоративними облігаціями. Доцільно також запровадити елементи системи участі держави у ризику для пожвавлення вторинного ринку цінних паперів (очевидно, що ці заходи потрібно провадити паралельно із переглядом рівня неоподатковуваного мінімуму, що явно занижений). Оскільки дискримінаційне оподаткування корпоративних облігацій, ощадних та інвестиційних сертифікатів уже усунуто, то цей стан справ слід лише зафіксувати. Додатковим стимулом пожвавлення інвестиційної діяльності могло б стати створення Національного інвестиційного банку (НІБ). Світовий досвід пропонує кілька можливих варіантів формування капіталу такої фінансової інституції. Наприклад, Державний інвестиційний банк, створений у Японії, формував свої ресурси шляхом резервування в ньому (паралельно із резервами в Центральному банку) частини коштів комерційних банків. Обмежуючи кредитний потенціал комерційних банків, уряд отримував необхідні для підтримки інвестиційних проектів кошти. Промисловий кредитний банк у Німеччині було створено за рахунок разових відрахувань промислових підприємств. Отримані ресурси (1 млрд. нім. марок) спрямовувались на фінансування проектів у вугільній та металургійній промисловості й електроенергетиці. Але, поєднання механізмів інвестування економіки за посередництва корпорацій (у нашому випадку великих підприємств з частиною державної власності) та підпорядкованої ролі банків із принципами планової системи (централізований розподіл ресурсів і відсутність зв'язку між продуктивністю та фінансовими результатами) лише погіршуватиме ситуацію в інвестиційній сфері. Відповідно, потрібно просуватись в напрямі збалансованого розвитку елементів ринкове-, банківське- та програмно-орієнтованих інвестиційних процесів. Це передбачає вжиття низки рішучих (а часом і жорстких) заходів для поліпшення загальних умов інвестиційної діяльності. Першочерговим завданням регулювання інвестиційного процесу на цьому етапі повинно бути передусім створення умов для пожвавлення активності саме вітчизняного інвестора. ТЕСТИ 9. Яке із тверджень є помилковим: "Недоліки ринку виникають внаслідок.... г) державного втручання в економіку Згідно з теорією класичного капіталізму головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. Одна з центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Вважають, що ефективному функціонуванню економіки, яка здатна автоматично досягти певного обсягу виробництва і повної зайнятості населення, втручання держави може тільки зашкодити. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну свободу. Проте глибока і затяжна криза 30-х років XX ст. заперечили цю теорію. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й викликало потребу переходу до активного регулювання економіки. В 1933 p. у США команда президента Ф. Рузвельта розробила і реалізувала так званий новий курс, практично запроваджуючи регулювання економіки. Вперше в історії США була утворена Рада з національної економічної безпеки, яка фактично координувала всі заходи в рамках нового курсу. 10. Перерозподіл доходів, як функція держави, пов’язаний із... в/ нерівномірністю розподілу доходів між членами суспільства 11. Економічна функція держави полягає у... г) створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства На зламі XXI ст. міжнародна економічна конкуренція стає щораз важливішим чинником розвитку всіх країн. За таких умов економічно ефективною є держава, яка відстоює свої національні інтереси і гарантує свою національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції. Кількісно це виявляється в оптимальному співвідношенні між відкритістю національної економіки і підтримкою своїх виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. З цих причин інакше трактують економічну роль держави в цілому. В сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринковий механізм, а від участі в забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки. Тобто економічно ефективною держава може бути лише тоді, коли ефективною є сама економіка. 12. За формою організації, погляду загальносвітових тенденцій, сучасна економіка є... б) ринковою економікою 13. Яке з тверджень є помилковим: " Недоліками ДРЕ є... в) неспроможність конкуренції 14. Погляди, за якими державне втручання необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людей, називаються в) патерналізмом 15. Основна мета адміністративної реформи в Україні полягає у... а) створенні ефективних системи державного управління Адміністративна реформа в Україні - це реформування структури та функцій Кабінету Міністрів і його апарату. Для досягнення гнучкості, ефективності та колегіальності запропоновано створення урядових комітетів, ліквідація галузевих відділів в апараті та децентралізація повноважень цих підрозділів, функції яких передано міністерствам. 16. Яке із тверджень є помилковим: "Виключно законами України встановлюються... а) баланси трудових ресурсів і ринку праці Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Закон України „Про зайнятість населення”, Державна програма зайнятості та Указ Президента України „Про основні напрями сціальної політики на період до 2004 року” 17. Яке з тверджень є найменш переконливим: "За активної структурної політики держави структура економіки змінюється внаслідок.... б) вільного перетікання капіталу і робочої сили у рентабельніші сфери 18. Пріоритетними є елементи структури, до яких застосовується стратегія... б/встановлення коротко - та середньострокових цілей на рівні, вищому за рівень, досягнутий у минулому 19. До методів прямого регулювання структури економіки належить... г/здійснення політики прискореної амортизації 20. Яке із структурних зрушень не характерне для економіки України у 1990-1999 роках а) зменшення питомої ваги галузей ПЕК у структурі промислового виробництва 21. Які з тверджень є помилковими б/ основною метою інвестування є збільшення економічного потенціалу Інвестиції – це грошові, майнові інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. 22. Що не належить до методів податкового регулювання інвестиційних проектів в/ звільнення від сплати податку Список використаної літератури Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -К.: Наукова думка. 1998. Кіндзерський /О. В. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності. Автореф. дис. канд. екон. наук. - К., 1999. Михасюк І., Мельник М., Державне регулювання економіки. – К., 2000. Гурне Б. Державне управління. – К., 1993. Волинський Т. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка України. – 1996. - № 11.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (23.06.2014)
Просмотров: 518 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: