Пятница, 03.05.2024, 07:41
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Економічні теми

Реферат на тему: Інвестування
Реферат на тему: Інвестування.

1. Інвестиційний процес в державі з ринковою економікою та вплив на процеси суспільного відтворення

Об'єктивною основою інвестиційної діяльності є інвестиційні цикли. Інвестиційний цикл — це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій і визначається як комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Різноманітність видів інвестиційних циклів та їх складний взаємозв'язок зумовили широке використання на практиці та в наукових дослідженнях поняті ''інвестиційний процес". У більш вузькому тлумаченні поняття "інвестиційна діяльність" застосовують саме цей термін. Він зазвичай пов'язується з обгрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.

Значні широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій їх виконання. Інвестиційні процеси а державі з ринковою економікою і при адміністративно - регулюючій системі господарювання суттєво різняться.

На нашу думку, найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є :

• мотивація інвестиційної діяльності;

• прогнозування і прогнозування інвестицій;

• обгрунтування доцільності інвестицій;

• страхування інвестицій;

• державне регулюванняінвестиційного процесу;

• проектуванні і ціноутворення;

• забезпечення інвестицій матеріально – технічнимиресурсами;

• підготовка довиробництва продукції, попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцева здача обєкта в експлуатацію.

Зазвичай інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності може бутинадлишок певних коштів у субєкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за депозитними вкладами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень, прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари, тобто вкласти капітал. Як правило, власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на якомусь конкретному проекті, оскільки у нього немає впевненості в тому, що інвестиції принесуть прибуток, крім того, вони взагалі можуть бути втрачені. З метою забезпечення охорони інвестицій при виборі проекту проводиться ціла низка передінвестиційпих досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрями інвестування. Обгрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найкращого. Звичайно в цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Як правило, для здійснення інвестиційного проекту, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто використати, крім власних, інші джерела фінансування. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обгрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення проекту здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їхню капіталізацію, тобто створення фінансових та реальних активів. Введенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. У процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва та його розвитку.

У сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Структурне і якісне оновлення виробництва й створення ринкової інфраструктури відбуваються практично повністю шляхом і за рахунок інвестування.

Інвестиційний процес потребує поглибленого дослідження, оскільки він відіграє ключову роль в економіці держави. Тільки за допомогою реальних інвестицій можна забезпечити структурну перебудову народного господарства, науково-технічний прогрес і економічне зростання економіки. Разом з тим, протягом тривалого часу інвестиційна сфера дестабілізуюче впливала на економіку України через величезне незавершене будівництво, збільшуючи дефіцит державного бюджету, поглинаючи і заморожуючи без будь-якої віддачі масу матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Внаслідок фізичного і морального старіння основних виробничих фондів, строки служби яких у багатьох галузях сягали 30-ти і більше років, величезних понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей (неліквідів) у промисловості, матеріально-технічному забезпеченні і торгівлі наприкінці 80-х років відбувся спад виробництва і, як наслідок, скорочення обсягів вкладень в інвестиційну сферу.Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від несприятливого до сприятливого.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі ринкові умови для розвитку інвестиційної сфери: здійснено перехід до управління інвестиціями на основі ринкових відносин; формується багатосекторна система капітального будівництва; ліквідовані будівельні міністерства; розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних відсотків за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

Усі ці та інші позитивні зрушення дозволяють ранжувати чинники створення інвестиційного клімату .До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

• рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

• правове поле держави (законодавча база);

• політична воля всіх гілок влади;

• стан фінансово-кредитної системи;

• статус іноземного інвестора:

• інвестиційна активність населення.

До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, не піде й іноземний інвестор. Тому за умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв (промислова політика), а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чинників, що впливає на покращання інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то, природно, велике значення має зростання валового внутрішнього продукту та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження капіталу. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників.

За роки економічної кризи у період з 1990 по 1999 рік ВВП в Україні скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції — па 48,9%, сільського господарства — на 51,5%. Найбільш відчутних втрат економіка зазнала у 1990—1994 рр. За цей період обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва — на 40,4%, сільського господарства — на 32,5%. Були повністю розбалансовані фінансова і грошова системи. У 1993 р. гіперінфляція досягла рекордних за світовими стандартами наслідків 10256%. Дефіцит державного бюджету в цей період покривався за рахунок прямої грошової емісії НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця зріс у 8,3 рази.

Досягнення попередніх років створили першооснову для переходу до економічного зростання у 2000 р. Так, відбулося зростання ВВП на 6%, підвищилися обсяги промислового виробництва на 12,9%, сільського господарства — на 9,2%. У 2000 р. відбулися позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізувалася інвестиційна, у т.ч. кредитна політика, підвищився експортний потенціал економіки, значно зменшено держаний борг.

метою прискорення економічних реформ та створення умов для відновлення економічного зростання України 18 серпня 1999 року Президентом України був підписаний Указ "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999— 2001 роки".

Згідно з цим Указом, стратегічними цілями інвестиційної політики є:

• створення привабливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво;

• інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

• мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

• стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

• забезпечення зростання валового внутрішнього продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Реалізація основних напрямів інвестиційної політики на 1999—2001 роки потребує консолідації ресурсів усіх джерел фінансування.Якщо ж проаналізувати офіційну статистику, то з'ясується, що обсяг інвестицій в основний капітал за останні роки скоротився більше ніж у п'ять разів, або на 21% щорічно. Так, якщо у 1990 році в перерахунку на одного громадянина України за порівняльними цінами інвестувалоеяд основні фонди 1072,3 грн, то у 2000 році ця цифра була менше 250 грн. А загальний обсяг інвестицій в основний капітал склав тільки 26,7% рівня 90-х років. Однак позитивно можна сприймати те, що порівняно з 1999 роком у 2000 році інвестиції в основний капітал збільшилися на 11,2%. Обсяги капітальних вкладень зросли у більшості регіонів України. Найбільша інвестиційна активність зафіксована у Севастополі (рівень капіталовкладень перевищує показники 1999 року на 61,3%), в Івано-Франківській області (на 53.7%), Одеській (на 40,6%) І Харківській (на 40%). Погіршилися показники освоєння коштів у Тернопільській області (71,3% рівня 1999 р.оку), Рівненській (76,1%) і в Криму (88,9%).

У рейтингу 100 найкращих компаній України ТОР-100 23% припадає на металургійні підприємства. Деякі галузі просто внаслідок великого зносу обладнання змушені були обновити виробничі потужності. Частка висо-котехнологічного машинобудування скоротилася майже у п'ять разів.Те, шо загальний обсяг інвестицій зріс порівняно з 1999 роком на 11,2%, ще не означає, шо структура інвестицій покращується.

Основними елементами валового продукту підприємств є оборотний каптал, амортизаційні відрахування і прибуток. У сучасних умовах українські підприємства використовують як джерела інвестицій тільки два останніх. Але зараз і вони скорочуються. Часто підприємствам не вистачає оборотного капіталу навіть на те, щоб вийти на показник беззбитковості. Одна з причин такого стану — високий рівень податків.

У світовій практиці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансування інвестицій. За рахунок амортизаційних відрахувань фінансується більше 60% інвестицій в основний капітал. Приблизно на такому ж рівні цей показник був у 80-х роках в Україні і Радянському Союзі. До останнього часу амортизація в Україні перестала виконувати свою головну роль — відтворення основних виробничих фондів, як у вартісному виразі, так і в натуральному. Амортизаційні відрахування з недавнього часу використовуються для підтримки фінансового стану підприємств.

Держава періодично вводила понижуючі коефіцієнти для того, щоб зібрати більше коштів до бюджету. За статистичними даними, знос основних фондів підприємств України оцінюється сумою 252,1 млрд грн, а загальний обсяг амортизаційних відрахувань на рік складає всього лише 22,4 млрд грн. Чистий прибуток підприємств у 2000 році був трохи більшим 2,3 млрд грн. Неважко підрахувати, шо потрібні десятиліття на просте відтворення основних фондів.

Якщо знос основних фондів окремих підприємств в Україні досягнув майже 80%, то це вже показник фактичного знищення виробничого потенціалу окремих галузей. Саме тому середня рентабельність у промисловості за останні десять років знизилась з 30,3% до 8,9%. Існує закономірність у тому, що найнижчий рівень рентабельності відповідає найнижчому рівню інвестицій в основний капітал. Найнижчий рівень рентабельності в промисловості був у 1997 році — 5,7%.

Ще одним джерелом інвестицій є прибуток, на частку якого у розвинених країнах припадає 30% капітальних витрат на інвестування. В Україні прибуток не є надійним джерелом для інвестування, оскільки він відносно ВВП за десять років зменшився з 60% до 4%. За даними Інституту стратегічних досліджень за рахунок оподаткування у підприємств вилучається від 55 до 85% прибутку. Тому модернізацію спроможні здійснювати тільки ті галузі, які мають істотні пільги з оподаткування (підприємства гірничо-металургійного комплексу).

Ситуацію погіршує і те, що питома вага збиткових підприємств в Україні у 2000 році склала 56%, що на 5% більше, ніж у 1999 році. У той час, як у 1992 році таких підприємств було лише 9,5% загальної кількості.

Таким чином, більшість українських підприємств є неплатоспроможними. У такій ситуації банки змушені надавати короткострокові кредитні послуги. Для розвитку довгострокового" кредитування не вистачає економічної стабільності та ефективних бізпес-програм, які б дали потрібну окупність вкладень та механізми повернення кредитів.

Населення поки що не може виступати як інвестор, оскільки в Україні склалася ситуація, за якої середні доходи населення не забезпечують задоволення потреб навіть на рівні прожиткового мінімуму. Витрати населення сконцентровані переважно не вузькому колі наинеобхідніших продуктів харчування та промислових товарів. Зростання витрат на харчування — це характерне явище для країн з низьким прожитковим мінімумом.У сучасних умовах фондовий ринок України також не сприяє розвитку інвестиційних процесів в економіці країни, оскільки він формується і визначається процесами приватизації. 1 травня 1999 р. закінчилася сертифікатна приватизація. Тим самим був покладений край можливості практично задарма скуповувати акції українських підприємств.

Однак ринок акцій залишається нерозвиненим внаслідок таких причин:

1. Акції неліквідні. Придбавши акції, потім можна їх не продати (немає попиту, або попит невеликий).

2. Ненадійний ринок:

• інвестору не гарантовані права власності на акції;

• слабка система контролю за учасникам ринку;

• розпилення акцій серед населення.

Багато акціонерів навіть не знають, скільки акцій їм належить, або є пасивними володарями акцій, навіть не знаючи, шо їх можна продати. У результаті величезні частки статутних фондів підприємств "заморожені".

3. Непрозорість ринку. Іноземним і вітчизняним інвесторам важко отримати оперативну і об'єктивну інформацію про ринок.

4. Порушуються права акціонерів. Права акціонерів можуть виявитися фік цією, навіть коли акціонер є власником 51% підприємства, оскільки він не може змінити стратегію розвитку підприємства або змінити керівництво. Для цього достатньо, щоб власник інших 40% не прийшов на збори акціонерів.

5. Управління державними пакетами акцій неефективне.

З огляду на шікладепе доводиться констатувати тс, шо її Україні відсутні належні умоли для здійснення інпестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції притягуються інвестиція ми внутрішніми. В економічній історії немає прикладу країни, яка б підпорядковувала свою політику тільки меті залучення іноземних інвестицій за всяку ціну і досягла при цьому успіху. Іноземні інвестиції є лише одним із компонентів високоефективного розвитку.

Потрібно підкреслити, що на сьогодні іноземні інвестиції суттєво не впливають на стан національної економіки України, відчутно не сприяють розв'язанню завдань, визначених як пріоритетні (реструктуризація економіки, технологічне оновлення виробництва, подолання залежності від імпорту тощо).

Таким чином, основними проблемами в інвестиційній сфері є:

• великий дефіцит власних джерел інвестиційних ресурсів у підприємств;

• недостатньо розвинений ринок капіталів;

• відсутній механізм довгострокового кредитування підприємств;

• недосконала амортизаційна політика;

• відсутні пріоритети у здійсненні державної інвестиційної політики.

Напрями реформування державної інвестиційної політики повинні охоплювати такі аспекти:

1. Основними джерелами інвестування повинні стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань. Для цього потрібно запровадити податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діяльності, розвитку малого підприємництва. Після прийняття Податкового кодексу потрібно ввести п'ятирічний мораторій на внесення змін до податкової системи, якщо вони не полегшують податкове навантаження.

Щодо амортизації, то вона повинна стати надійним джерелом інвестицій, передусім за рахунок використання методів прискореної амортизації.

Для подолання кризи потрібне системне реформування, націлене на покращання інвестиційного процесу. Наприклад, у розвинених країнах звільняється від оподаткування прибуток підприємств, якщо він спрямовується на рефінансування. Другим важливим кроком може бути реструктуризація підприємств, яка повинна призвести до накопичення ресурсів для інвестиційного фінансування. Потрібно закрити нерентабельні і непотрібні Україні об'єкти або продати їх підприємливим власникам.

2. Бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в галузі, які є малопри- ваблнвими для приватного інвестора, але необхідними для забезпечення життєздатності економіки. Великого значення повинне набути цільове кредитування інвестиційних проекті» ііи пільгових умовах. За рахунок державного фінансуван ня підбір інвестиційних проекті]! потрібно проводити на конкурсних засадах.

3. Розширення цільового банківського кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні. Банківський сектор повинен перейти на довгостро кове кредитування. Якщо банк фінансує еередмьострокош і довгострокові ін вестиційні проекти, то з його боку потрібно передбачати аналіз і контроль за поточною діяльністю иідприємства-позичальника. Звичайно, не всі українські підприємства готові до цього.

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо.

2. Фінансування інвестиційних проектівПідприємство, що вирішило реалізунати інвестиційний проект, рідко може обійтися власними фінансовими ресурсами. Коли їх не вистачає, можна одержати необхідні йому ресурси через емісію акцій або використання позичкових коштів, для чого випустити облігації або інші боргові зобов'язання, звернутися до різних фінансових інститутів (банки, страхові компанії) за одержанням позички.

Останнім часом при незначних обсягах довгострокових інвестицій виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від уже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які надаються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банкам, є сам проект, точніше доходи, які одержуються в результаті його реалізації.

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищується. Банк як учасник проектного фінансування може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталоємних проектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, транспортній, добувній галузях, найбільш сприятливим є метод проектного фінансування. Проте існує зарубіжний досвід використання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві.

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обгрунтування, ретельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чіткого розподілу інвестиційних ризиків між усіма учасниками проекту.

Можливі кілька варіантів, умови яких задовольняють інвестора або кредитора та схиляють його до участі у проекті.

За результатами експертизи кредитор робить висновок щодо високої життє здатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть за низької кредитоспроможності інших, учасників проекту та непереконливих гарантій погашення кредиту.

Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реалізації проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретельно проведених розрахунків задовольня ють кредитора.

Кредитора задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки (частково), забезпеченням решти частки кредиту слугують активи позичальника, природно, після ретельної оцінки його фінансового стану.

Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасного погашення боргу.

Таким чином, головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним.

Банк та інші учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона. У зв'язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування:

• без регресу на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника;

• з повним регресом на позичальника;

• на консорційних засадах.

Слід відзначити поняття регресу як економічної категорії. Регрес не право кредитора пред'являти зворотні фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвестиційного проекту. Право регресу регламентує відносини серед суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу на позичальника - зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту па фінансово-кредитну організацію.

Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об'єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу інші суб'єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису.Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки за дуже високоефективними проектами та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору передує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обгрунтування проекту. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткої ставки, він ще несе витрати з консалтингу, ынжинірингу, експертизи тощо. Як правило, позичальник змушений погоджуватись на цей тип фінансування через відсутність інших джерел.

Фінансування з частковим регресом на постачальника - зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Усі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їхньої діяльності: замовник— за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за вчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якісно та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов'язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, що можна пояснити його широким розповсюдженням. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.

Фінансування з повним регресом на позичальника - дає можливість оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під його гарантию або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розцінку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

Фінансування на консорційних засадах - здійснюється за схемою; "створюй - володій - експлуатуй" . Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонуванні або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися промислово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучепня капіталу на інвестиційній (початковій) стадії проекту. Залучається капіталу шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб. Через акціонування залучається не тільки грошовий капітал, але й інші матеріальні та нематеріальні активи.

Як відомо, існують акціонерні товариства відкритого та закритого типу. Підприємство (компанія, що перетворюється на акціонерне товариство або корпорацію) створює корпоративний капітал, який використовується на фінансування інвестицій.

Пайовий рахунок такої компанії перетворюється па акціонерний рахунок, який являє собою суму, що інвестується акціонерами (акції та капітал, виплачений понад номінал).

Корпорація може фінансувати дочірні підприємства та здійснювати контроль за використанням їх фінансових ресурсів за умови володіння 50% акцій дочірньої

На терені приватизації в Україні виникла ще один форма залучення інвестицій - створення колективних підприємств, що по суті мають статус закритого акціонерного товариства, де акціонерами є тільки члени трудового колективу. Деякі колективи підприємств через нестачу власних фінансових ресурсів були змушені перетворитися на відкриті акціонерні товариства.

Самофінансування - це спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (не розподіленого серед акціонерні). У США широкого розвитку набуло наділення корпорацією своїх працівників акціями .

Здійснюється два види наділення:

• без залучення кредиту;

• із залученням кредиту, що забезпечує податкові переваги як для позичальника, так і для кредитора.

Великі корпорації одержують також ще одну знижку з податку на зарплату при створенні спеціального фонду для передачі своїм працівникам акцій.

Цей спосіб, крім фінансового забезпечення корпорацій, дає ще можливість протидіяти поглинанню іншими компаніями.

Транстнг — це спосіб вторинного одержання доходів шляхом вкладання у цінні папери прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємництво. Транстинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, який застосовується переважно закритими акціонерними та іншими господарськими товариствами. Транстинг зумовлює такі операції:

• залучення коштів членів господарського товариства або просто громадян;• створення на зібрані кошти виробничого або комерційного підприємства,як правило, у вигляді повного або колективного товариства;

• придбання за рахунок прибутку від діяльності цього підприємства високо дохідних та ліквідних, цінних паперів інших емітентів: банків, акціонерних товариств, страхових та Інвестиційних компаній.

Головна форма доходу на венчурний капітал — це засновницький прибуток, що розподіляється між партнерами через деякий період часу (звичайно 3—5 років), коли акції венчура почнуть котируватися на ринку.

Відмінності венчурного капіталу:

• участь у статутному фонді;

• довгостроковість інвестування;

• активна участь інвесторів в управлінні компанією.

Слід відзначити, шо 25% капіталу в західній економіці є венчурним, у США це становить близько 5 млрд доларів. Приблизно 50 млрд доларів щорічних інвестицій вважаються венчурними.

Рядовий пакет акцій — це пакет інвестора, що становить менше 50% акціонерного капіталу. Його часто практикують невеликі компанії, які зацікавлені у фінансуванні свого розвитку. Цей спосіб залучення капіталу переважає у наукоємних галузях виробництва, коли невеликі компанії допомагають великим виробляти та реалізовувати продукцію. При цьому дрібні компанії можуть виробляти для великих окремі вузли, деталі, напівфабрикати тошо.

Рядовий пакет, крім звичайних акцій, може включати інші інструменти фінансування — конвертовані облігації з гарантами або опціонами. а також конвертовані привілейовані акції.

Боргове фінансування інвестицій може здійснюватися за рахунок:

• банківського кредиту;

• іпотечних позичок;

• державного кредиту;

• розміщення боргових зобов'язань;

• позичок міжнародних кредитно-інвестиційних інституцій та закордонних банків.

Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дає підприємству можливість придбати основні (капітальні) активи. Висока вартість та довгі строки служби таких активів змушують підприємства створювані довготерміновий чи середньотерміновий борг. Період погашення довготермінової позички у розвинених країнах звичайно становить 5—7 років. За кордоном довготермінові позички на придбання основних активів надають також інші фінансово-кредитні установи (іпотечні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Як правило, чим більший термін кредиту, тим менше шансів одержати його у банку, у зв'язку з чим позичальники змушені користуватися послугами інших фінансових закладів, де вартість позики звичайно вища.

Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. Його основою є операція обліку (дисконтування) рахунків-фактур. Вона полягає у тому, що компанія-посередник на основі договору з постачальником товару купує у нього рахунки-фактури з негайною оплатою приблизно 4/5 вартості поставки і оплатою частини, що залишилася, у призначений строк незалежно від перерахунку грошей покупцям.

Для підприємства-клієнта факторинг вигідний тим, шо основну частину грошової виручки воно одержує зразу, економить на розрахунках зі своїми постачальниками, оскільки купівля у них товарів з негайною оплатою обходиться дешевше, ніж купівля у кредит. Крім цього, викуп компанією-посереліпіком рахунків-фактур виключає для клієнта ризик неплатежу і, у випадку поставки за кордон, ризик несприятливої зміни валютного курсу.

Фінансування форфейтингом (цілком, загальною сумою) — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним закладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом (наприклад, простих та переказних векселів без права регресу на продавця). Повернення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу боргових зобов'язань на вторинному ринку. Форфейтинг використовується, як правило, при експорті великих капітальних активів — машин, обладнання, з тривалою відстрочкою платежу. Форфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кредит, але звільняє його від кредитних ризиків та скорочує дебіторську заборгованість.

Форфейтинг передбачає наявність трьох сторін, таких як продавець, покупець (інвестор) і банк. Кожна із сторін угоди має свої цілі, шо визначаються розміром одержаного доходу.

Фінансування на консорційних засадах може відбуватися у такі розповсюджені способи: створення спільних підприємств; стратегічних альянсів; франчайзинг; ліцензування; інжиніринг і еккаутинг.

Спільні підприємства можуть бути суто вітчизняні або із залученням іноземних інвестицій. В усіх випадках їх створення вимагає опрацювання та реєстрації в державних органах установчих документів.

Франчайзинг дає можливість залучити капітал багатьох інвесторів, які прагнуть стати підприємцями. У своїй масі цей капітан може бути значним і набагато перевершити той, що залучається компанією традиційним способом.На сьогодні існує два види фрайчайзингу: продуктово-торговельний і бізнес-франчайзинг. Продуктово-торговельний передбачає за допомогою передачі франти з створити мережу дистрибюторських фірм і допомагає товаровиробнику розширити сектор споживчого ринку.

Субсидування — це неповернене фінансування, тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення. Розрізняють такі види субсидування: дотування, гранти, субвенції, спонсорство, донорство.

Задача № 12

Визначити, який проект вигідніший.

Для розвязання скористатися даними таблиці.

Таблиця

Проект №1 Проект №2

Доходи - 800 1000 1500 - 1000 1000 1000

Витрати 1000 400 400 600 800 700 600 500

Розрахуйте чисту приведену вартість та термін окупності, якщо ставка дисконту становить 20 %.

Література

1.Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент - Київ: МП "УТЕМ" ЛТД_Юнайтед Лондон трейд Лімітед - 1995 – 425.

2.Бирман І., Шмидт С. Зкономический анализ инвестиционньїх проєктов: Пер. с англ. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997 р.-510 с.

3.Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. Інвестування: Навчальний посібник,- К.: Видавничий дім „Комп'ютерпрес", 2001,- 364 с.

4.Гитман Л. Дж., Джонк М.Д. Основи инвестирования. Пер. с англ. - М.: Дело- 1997.

5.Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом.- К.: Лібра, 2002.- 472 с.

6.Пересада А. А. Інвестиційний процесв Україні "Видавництво Лібра", ТОВ - 1998 - 392,

ная |55.9(4Укр) 29

6.Міжнародна інвестиційна діяльність. Підручник\ Д.Г. Лук'яненко Б.В. Губський О.М. Мозковий. – К : КНЕУ,2003.-387с.

7.Інвестування в аграрній сфері\ За ред. А.В. Чупіса. – Суми: « Довкілля », 2002. – 244с.

8.Лукяненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. Міжнародна інвестиційна діяльність – К.: КНЕУ, 2003.

9. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвествознавство. Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2000.

10.Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. Методичний посібник. – К.: МАУП, 2000.
Категория: Економічні теми | Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 776 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: