Реферат на тему: Інвестиційна активність в Україні - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Інвестиційна активність в Україні. В С Т У П Сьогодні проблема активізації інвестиційних процесів є однією із найбільш важливих у системі державного регулювання економіки України. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба у значному надходженні інвестиційних ресурсів в економіку і їх оптимальному розподілі з урахуванням балансу між короткотерміновою рентабільністю і стратегічними завданнями щодо розвитку національної економіки України. Однак за роки реформ інвестиційні процеси були порушені і глибоко де- формовані. Адміністративні методи управління інвестиційним процесом, які діяли за часів командної економіки, вже не працюють, водночас ринкові інструменти і важелі ще тільки формуються. В українських підприємств досі спостерігається недостатність стимулів щодо використання частини своїх доходів на інвестиції. Низький рівень реаль- них доходів, і як наслідок, зниження сукупного попиту населення, недовіра громадян до кредитних установ зменшують і без того низький потенціал ін- вестиційних ресурсів. Нерозвиненість системи ринкового господарювання в Україні гальмує перехід до переважно ринкових важелів та інструментів активі- зації інвестиційного процесу. Важливими умовами зростанння накопичень та активізації інвестиційних процесів в економіці країни є зниження інвестиційних ризиків, підвищення довіри потенційних інвесторів до господарських партнерів і держави. Для цього необхідні політична й економічна стабільність, зміцнення права власпості, по- ліпшення управління підприємстввами, успішнісь боротьби з економічною злочинністю. Перехід до переважно ринкових методів активізації інвестиційного проце- су в Україні неможливий без становлення сучасної інституціональної інфра- структури ринку капіталу; посилення державного контролю за ціноутворенням у природних монополіях з метою зміни несприятливого для обробної промис- ловості співвідношення цін на сировину і готову продукцію, що знижує конку- рентоспроможність продукції українських підприємств; участі держави у коьпенсуванні фінансового ризику інвестицій за рахунок як удосконалення за- конодавства, так і часткового гарантування інвестицій. Грунтовне дослідження різних аспектів державного регулювання інвести- ційних процесів в економіці України здійснили у своїх п рацях І.В.Алєксєєв, В.Г.Бодров, Ю.М.Бажал, О.В.Величко, А.П.Гріневич Ю.П.Шаров та ін. Нині актуальним є аналіз нових тенденцій розвитку інвестиційних проце- сів, їх трансформації в умовах становлення ринкових відносин в Україні. Більш глибокого дослідження потребують проблеми підвищення ефективності заходів щодо державного регулювання інвестиційних процесів як основного чинника становлення ринкових відносин і подальшого розвитку економіки України. 2 Під інвестиціями варто розуміти всі види майнових та інтелектуальних цінностей, власник яких вкладає їх в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходу. Майнові цінності можуть становити нерухомість, цінні папари, устаткування для виробництва товарів, інтелектуальні – авторські права, права на винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки, goodwill (репутація підприємства), технології, інформаційне забезпечення. Структура інвестицій має такі складові: розширення або модернізація ви- робництва; створення виробничої інфраструктури; створення товарноматеріа- льних запасів та резервіі; створення соціальної інфраструкури; підготовка та перепідготовка персоналу; наука та наукове обслуговування. Варто розрізняти ринкові і неринкові стимули інвестиційного процесу. Прибутковість – це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає природу функціонування ринкових стимулів інвестиційного процесу. До неринкових, суто державно-адміністративних стимулів варто віденести ті, якими управляє безпосередньо держава і дія яких базується не на стихійному ринковому механізмі, а встановлюється адміністративно, державними органами на основі планування, складання бюджету тощо. До межових, частково-ринкових стимулів доцільно віднести іституціональ- ні й організаційні структури, функціонування яких безпосередньо впливає на суто ринкові стимули. Під ринковими розуміються такі стимули, що властиві ринковій системі господарювання і спираються на основний ринковий принцип – одержання максимального прибутку. За місцем виникнення і сферою впливу всі ринкові стимули можна класи- фікувати на кілька основних груп: “зовнішні фактори”, “розподіл витрат на інвестиції”, “зовнішні джерела інвестицій”, “внутріня політика підприємства”. Стимули усередині груп взаємозалежні і частовзаємозамінні, між групами також можна простежити наявність важливих взаємодій. Стимули функціону- ють не в ізоляції, а значно впливають один на одного. Наявність і розмір внутрішніх джерел інвестицій впливає на норму вироб- ничого накопичення, а вона, у свою чергу, формує внутрішні джерела для май- бутнього використання. Крім того, внутрішні джерела фінансування одного підприємства можуть стати зовнішніми для іншого, а їх наявність у підприє- мства, безумовно, знижує попит на зовнішні інвестиційні ресурси, а отже, і загальний попит на інвестиції на ринку. Зовнішні джерелаінвестицій значно впливають на попит на інвестиційні ресурси і споживчі товари, підвищуючи платоспроможність підприємства, а також можуть бути використані як інстру- мент впливу на конкурентне середовище. Підвищення прозорості підприємств позитивно впливає на зовнішні джерела інвестицій. Усередині зовнішніх факторів існують такі зв’язки. Попит на споживчі 3 товаризначно впливає на конкуренцію, а також зумрвлює попит на інвестиційні товари. Конкуренція підвищує попит на інвестиційні ресурси, оскільки вона зму- шує підприємства постійно модернізувати виробництво. Разом з цим конкурен- ція в галузях інвестиційного комплексу впливає на пропозицію інвестиційних ресурсів. Ефективне функціонування ринкових стимулів неможливе без формування надійних основ ринку інвестицій. Провідну роль у створенні цих основ відіграє державва. До них належать: інституціональні основи; формування відповідного законодавства; податкова система; гарантії політичної стабільності; законність, виконання сторонами договірних зобов’язань; економічна стабільність. Незважаючи на тривалість процесу демократичних і економічних реформ в Україні, ситуація в країні, як і раніше, має ознаки перехідної економіки. У та- ких умовах для активізації інвестиційного процесу необхідне створення особ- ливих умов для ефективного функціонування ринкових стимулів. Суспільство зобов’язано розвивати й інвестувати у виробництво. В Украї- ні цього не відбувається. На сьогодні в Україні інвестиційна активність внутрішніх і зарубіжних інвесторів значною мірою стримується за рахунок сформованого несприятливо- го інвестиційного клімату, цілої низки зовнішніх і внутрішніх факторів. Серед внутрішніх факторів, що стримуютьактивність інвестиційних процесів, необ- хідно виділити такі: зниження фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів, а також суб’єктів господарювання і населення; недосконалість і часта зміна законодавчої і нормативно-правовової бази; недосконалість фінансово-кредит- ної системи; слабка розвиненість ринку капіталів; відсутність системи страху- вання ризику інвесторів і нестабільна політична ситуація; зростаючий рівень корцпції і “тінізації” економіки. Використання зовнішніх джерел інвестування (кредити, емісія цінних па- перів, іноземні інвестиції, інвестиційний лізинг і селенг тощо) ускладнено че- рез об’єктивні і суб’єктивні фактори. Світовий досвід показує, що значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. Однак і це джерело інвестування є малоймовірним внаслідок низького рівня довіри насе- лення до держави, банківсько-кредитної системи і невисикої платоспроможно- сті громадян України. Вирішення проблеми браку фінансових ресірсів усередині країни можливо за рахунок залучення іноземних інвестицій. У зв’язку з цим їх роль в економіці останнім часом неухильно зростає. Аналіз галузевої структури свідчить про те, що найбільшу інвестиційну привабливість мають експортно-імпортні галузі промисловості (паливно-енер- гетичний і металургійний комплекси, хімічна промисловість, машинобудуван- ня) та високоприбуткові галузі з високими ткмпами окупності (торгівля, харчо- ва промисловість, фінансові послуги). 4 Стан інвестиційної сфери в Україні у 1991-2005 рр. можна характеризувати як “паралізацію” інвестиційних процесів. Однією з причин згортання інвестиційної діяльності держави стала пріори- тетна спрямованість бюджетних коштів на погашення зовнішнього боргу і фінансування соціальних витрат. Незважаючи на пожвавлення інвестиційних процесів в Україні, що спосте- рігаються останніми роками на фоні поліпшення загальноекономічної ситуації і сприяло появі деяких позитивних зрушень, з’явилися негативні тенденції у процесах відтворення основних фондів протягом кризового періоду. Хоча тем- пи підвищення вартості основних фондів за балансовою оцінкою були відносно більш стабільними, спостерігається помітне її зниження за залишковою вартістю. Викликає занепокоєння той факт, що показники відтворення основних фондів погуршуються на фоні зниження інноваційної активності. При цьоту технічний рівень створення зразків наукових технологій не відповідає сучасним вимогам, а технічний рівень майже кожного третього зразка не визначано через відсутність на підприємстві інформації про кращі світові аналоги. Це призводить до подальшого відставвання впровадження у галузі новітніх техно- логій та освоєння на їх базі нових видів наукової продукції. Активізація процесів інвестування (особливо в основний капітал) має передбачати розробку і реалізацію комплексу заходів як на макроекономічно- му рівні, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання. У цих умовах особ- ливо важливим є забезпечення інвестиційної спрямованості приватизації, а також такі напрями вдосконалення макроекономічного регулюванння інвестиційної діяльності, як відтворення основного капіталу, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та виваженої бюджетно-податкової, грошово-кредитної та амортизаційної політики; стимулювання розвитку лізин- гових відносин; активізація залучення іноземних інвестицій. У забезпеченні сприятливого інвестиційного клімату істотне значення має діяльність органів виконавчної влади України із залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Органи державної влади регіонів України формують сприятливий інвестиційний клімат у цих регіонах за допомогою організації вис- тавок і участі в державних та міжнародних виставках інвестиційних проектів, висвітлення рекламно-інформаційних компаній у друкованих виданнях. Інвестиційне співробітництво України з країнами близького зарубіжжя є одним із основних засобів стабілізації і подальшого розвитку економіки кожної країни. Інвестиційне співробітництво країн близького зарубіжжя не може здійснюватися успішно без узгодженої економічної політики, що враховує спеціалізацію, кооперацію і виробництво видів продукції, що необхідні цим країнам. Залучення капіталів із країн СНД має здійснюватися шляхом спільного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів, міжнародного фінансового лізингу, створення договірних спільних організацій типу консор- ціумів для здійснення інвестиційної діяльності. Необхідно також створити 5 умови для залучення приватних українських інвесторів у виробничі об’єкти країн СНД, у продукції яких зацікавлена Україна. У зв’язку із цим доцільно спільно з країнами СНД розробити механізм інвестиційного співробітництва й переходу на спільне фінансове забезпечення. Негативним моментом є ненадійність як державних, так і приватних зо- бов’язань, що значно зменшує кількість можливих форм організації ринкових відносин. Формування відносин приватної власності потребує розвитку спеціальної економічної і правової інфраструктури інвестування. Одним з невід’ємних елементів такої інфраструктури є система централізованого і незалежного від окремих учасників інвестиційної діяльності прав власності і конкретних зобо- в’язань. Рішення про дотримання “правил гри”, прийняті в рамках цієї системи, регулюються відносинами купівлі-продажу. В Україні повільно формується і, що найбільш суттєво, погано впроваджу- ється в практику система нормативних актів, яка передбачає матеріальну відпо- відальність підприємців за своїми обов’язками. Як уряд (державні й особливо місцеві органи влади), так і лобістські сили на законодавчих зборахгальмують здійснення процедури примусового банкрутства щодо великих промислових підприємств і фінансових установ. У результаті розробки і систематичного застосування механізму інфорсменту можна очікувати значного підвищення довіри інвесторів до українського ринку інвестицій. Тому інвесторам необхідно надати законодавчі гарантії за допомогою законодавства. Для цього відповідно до основних цілей економічного зростання країни необхідно розвивати процес нормотворення, спрямований насамперед, на системне правове забезпечення розвитку українсь- кої економіки й інтеграцію її у світове господарство. Основна увага уряду України має зосереджуватися на законодавчому забезпеченні гарантій прав власності й ініціативної діяльності підприємців, створення цілісної правової бази організації і діяльності судової системи, удосконаленні і зміцненні системи виконання судових рішень. Необхідно вжити заходів щодо створення правового механізму реформування майнових, земельних, житлових і трудових відносин. Для підвищення довіри інвесторів на сучасному етапі розвитку доцільно створити систему державних гарантій фондів. Гарантіями інвестицій на регіональному рівні можуть стати кошти обласного бюджету, активи обласних позабюджетних фондів, природно-сировинні ресурси і нерухомість, що перебувають увласності області. Слід активніше залучати іноземні фінансові ресурси у формі кредитів, що вимагають погашення, але не встановлюють постійної залежності кредитованих підприємств від іноземних компаній. Однією зх форм іноземних кредитів є ці- 6 льові банківські вклади для кредитування розвитку українських підприємств за умов повернення кредиту постачанням продукції (компенсаційні угоди). Доцільно стимулювати угоди, за якими зарубіжний партнер поставляє машини, устаткування, технології, комплектні заводи в обмін на зустрічні поставки сировини і напівфабрикатів, вироблених на такому устаткуванні. На сьогодні спостерігається висока нестабільність українських податків, постійна зміна їх видів, ставок, порядку сплати, податкових пільг тощо. Це об’єктивно породжує значні труднощі в організації виробництва і підприємни- цтва, в аналізі і прогнозуванні фінансової ситуації, визначенні перспектив. Часті часткові зміни свідчать про відсутність стрункої концепції податкової системи в країні. У результаті компанії, що бажають працювати в Україні з дотриманням законів, змушені витрачати значні зусилля і ресурси на те, щоб відстежувати всі зміни законодавства. Тому для забезпечення прозорості впливу податкових стимулів необідно насамперед максимально спростити податкову систему України. Цьому має сприяти встановлення граничного переліку податків і зборів і скасування великої кількості податків. Податкова реформа має бути орієнтована на встановлення оптимального балансу між стимулуючою і фіскальною функціями податків за рахунок зни- ження і вирівнювання податкового тягара, спрощення податкової системи, посилення податкового адміністрування. Зниження податкового тягара можна досягти, насамперед, за рахунок ліквідації податків з обороту, зниження ставок податку на прибуток і додану вартість та внесення значних змін у правила розрахунку бази оподаткування прибутку, що стимулюють інвестиційну діяльність. Необхідним є внесення змін до податку на прибуток підприємств: слід врахувати численні пільги щодо підприємств для інвалідів; переглянути існуючу шкалу амортизаційних відрахувань з метою застосування механізму прискореної амортизації; надання прямої фінансової підтримки приватному бізнесу шляхом звільнення від податків на прибуток, зарахований у різного роду інвестиційні фонди і резерви. Необхідно знизити ставку ПДВ. Це має зумовити збільшення інвестиційних потоків, що, у свою чергу, сприятиме збіль шенню обсягів виробництва, робіт і послуг. Зменшення податкових надход- жень можна компенсувати підвищенням акцизів на окремі види продукції, що є предметами розкоші. З метою активізації інвестиційного процесу варто посту- пово переносити податкове навантаження зі сфери виробництва у сферу спожи- вання. 7 Іноземне позикове інвестування являє собою регламентовані цивільним законодавством та іншими нормативно-правовими актами і засновані на угодах відносини, інвесторами в яких виступають юридичні особи (в тому числі фінансові установи), держави (їхні об’єднання), міжнародні фінансові організації. Зміст їх полягає у передачі інвестором реципієнту грошей та інших майнових цінностей на засадах зворотності, строковості, платній або на безоп- латній основі для реалізації інвестиційних проектів (програм), повернення яких може бути забезпечено цивільно-правовими, а також специфічними майновими засобами у вигляді урядових гарантій; зміст їх також може полягати у відстро- ченні кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент за передані то- вари (виконані роботи, надані послуги) в рамках реалізації інвестиційних проектів (програм). Обгрунтовано пропозицію щодо неохідності врегулювання відносин з приводу іноземного інвестування, метою якого є досягнення суто соціального ефекту, нормами законодавства, що регулює договірні відносини у сфері некомерційної діяльності. Визначено ознаки інвестиційного позикового кредитного договору: стороною договору, яка є інвестором, може виступати як фінансова установа, так і юридична особа, яка за своїм правовим статусом не є такою; предметом договору можуть бути як гроші, так і інше майно; термін користування наданими коштами має становити не менше п’яти років; способами забезпечення виконання договірних зобов’язань, окрім тра- диційних цивільно-правових, можуть бути і гарантії Кабінету Міністрів України. При інвестуванні, яке здійснюється в підприємницькій формі, не можна говорити про невизначеність прибутку – адже, у відповідних інвестиційних угодах чітко визначається доля прибутку, яку має отримати інвестор-співзасновник або сторона договору про спільну інвестиційну діяльність. В свою чергу, кредитним договором, який укладається з метою реалізації інвестиційного проекту передбачається сплата боргу після введення певного об’єкта в експлуатацію і отримання прибутку від його функціонування – тому не можна говорити про відсутність зацікавленості кредитора в реалізації проекту. По-друге, недостатність надійних і дієвих гарантій повернення прибутку має місце при будь-якій формі вкладення коштів на підставі цивільно- правових договорів, тим більше – коштів іноземного походження. По-третє, при 8 здійсненні прямого інвестування кошти передаютьмя до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності, співзасновником якого є інвестор, тобто відбувається передача коштів підприємству, яке утворюється з метою здійснен- ня певної підприємницької діяльності, і, власне, отримання прибутку (тобто для досягнення мети інвестування). Так, згідно зі статтею 12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. З іншого боку, в результаті кредитування, відбувається вкладення коштів в економіку держави, сторона якої їх отримує. У разі, якщо кредитні кошти надаються з метою реалізації певних інвестиційних проектів, борги, як обумовлено вище, повертаються пози- чальником після введення об’єкту в експлуатацію (наприклад, при проектному фінансуванні, яке, як відомо, характеризується підвищеним ризиком для креди- тора). Ступінь контролю за діяльністю об’єктів інвестування безумовно різний при здійсненні інвестування в підприємницькій та позиковій формі, але і в останньому випадку він обов’язково присутній. Зокрема, мовва йде про те, що іноземний кредитор має право визначити в кридитному договорі, яким передбачається надання коштів з метою будівництва, особу генерального підрядника, який виконує роботи на обумовлених об’єктах. Крім того, в деяких угодах передбачається спільна відповідальність кредитора та генерального підрядника за дотримання термінів введення об’єктів до експлуатації та якість виконання проектних робіт, робіт з будівництва та реконструкції об’єктів, що фіксується безпосередньо в будівельних контрактах. Така умова досить часто зустрічається в інвестиційних договорах, що фактично відповідає статті 1 Зако- ну України “Про режим іноземного інвестування” щодо здійснення іноземним інвестором інвестиційної діяльності на території України. Аналіз питання щодо учасників договорів, які укладаються у сфері іноземного позикового інвестування, дозволив зробити висновок, що інвесторами в цих цивільно-правових відносинах не обов’язково повинні висту- пати юридичні особи, які за своїм статусом є фінансовими установами. До гарантій, що застосовуються до інвестиційних позиково-крредитних договорів відносяться – засоби захисту від несприятливих наслідків, що можуть бути спричинені змінами у законодавстві, примусовими вилученнями, а також незаконними діямидержавних органів та їх посадових осіб; компенсація та відшкодування збитків іноземним інвесторам, засоби захисту в разі припинення інвестиційної діяльності, гарантії переказу прибутків, доходів та інших грошових коштів, отриманих в результаті здійснення іноземних інвестицій. 9 ВИСНОВКИ Іноземне позикове інвестування являє собою відносини, які засновані на угодах, регламентовані цивільним законодавством та іншими нормативно-правовими актами, і інвесторами в яких виступають юридичні особи (в тому числі фінансові установи), держави (їхні об’єднання), міжнародні фінансові організації. Зміст їх полягяє у передачі інвестором реципієнту грошей та інших майнових цінностей на засадах зворотності, строковості, платній або на безоп- латній основі для реалізації інвестиційних проектів (програм), повернення яких може бути забезпечено цивільно-правовими, а також специфічними майновими засобами у вигляді урядових гарантій; зміст їх може полягати також у відстроченні кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент за передані товари (виконані роботи, надані послуги) в рамках реалізації інвести- ційних проектів (програм); необхідність забезпечення дотримання принципу свободи договорів зу- мовила потребу в критичному перегляді нормативно закріплених положень що- до реєстрації цивільно-правових договорів, що опосередковують реалізацію відносин між інвесторами та реципієнтами в галузі іноземного позикового інвестування; - матеріально-правове та колізійне регулювання договірних відносин іноземного інвестування в позиковій формі за законодавством України дає підстави дійти висновку щодо необхідності їхнього вдосконалення з метою оптимізації цього напряму зовнішньоекономічної діяльності. 10 Інвестиційною діяльністю є сокупність практичних дій громадян, юридич- них осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними грома- дянами, юридичними особами,державами та спільного інвестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України від 19 березня 1996 року “Про режим іноземного інвестування”, дія якого поширюється виключно на іноземних інвесторів і підприємства з іноземними інвестиціями. Зазаначений закон розуміє під іноземними інвестиціями цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. 1.2. Форми і види іноземних інвестицій. Відповідно до ч. 1 ст.391 ГК та Закону “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних папкрів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантоввані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із заклнами (процедурами) країни-інвестора або міжнарод- ними торговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країнир-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною 11 оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, зразки для това- рів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до законодавства України. Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватися в різнома- нітних формах. Серед цих форм, встановлених ч. 1 ст.392 ГК, зокрема, такі: участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях; створення іноземних підприємств на території України. філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств; придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів; придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на терито- рії України; господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції; придбання інших майнових прав; інші форми, не заборонених законом. Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом. 12 Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України. Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний та негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національ- ним банком України.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (15.06.2014)
Просмотров: 1416 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: