Реферат на тему:Інтернаціоналізація виробництва та шляхи її здійснення - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Інтернаціоналізація виробництва та шляхи її здійснення. План Основні поняття Етапи інтернаціоналізації виробництва Висновки Література 1. Основні поняття Інтернаціоналізація виробництва - це міжнародне усуспіль-нення виробництва чи, можна сказати, що інтернаціоналізація ви-робництва є усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі. Спочатку процес усуспільнення виробництва розвивався всередині окремих держав. Він являв собою не що інше, як розвиток суспіль-ного характеру праці, тобто розвиток сучасної виробничої діяльно-сті багатьох людей, що працюють на одному чи на різних підпри-ємствах. Виникнення спільного виробництва означає злиття відо-собленої діяльності роздроблених виробників в один взаємозалеж-ний і взаємообумовлений виробничий процес. Усуспільнення виробництва не обмежується рамками окремих країн, виходить за їх межі та набуває міжнародного характеру. На відміну від внутрішньодержавного усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі цей процес являє собою розвиток суспіль-ного характеру праці на міжнародному рівні, тобто становлення спільної виробничої діяльності двох чи багатьох країн, злиття ра-ніше розрізнених виробничих процесів різних країн в один міжна-родний взаємозалежний виробничий процес. Для характеристики сутності усуспільнення виробництва як на внутрішньо національному, так і на міжнародному рівні потрібно з'ясувати співвідно-шення понять "усуспільнення праці" й "усуспільнення виробницт-ва". Ряд вітчизняних економістів у ці поняття часто вкладають різ-ний зміст, а то і просто протиставляють їх [58]. Однак ці поняття виражають не різний, а близький зміст, але усуспільнення вироб-ництва - ширше поняття. Справді, праця, що функціонує, і є не що інше, як процес створення матеріальних благ, тобто виробництво. Праця і виробництво не можна ототожнювати, тому що виробницт-во може здійснюватися і без праці. Якщо технологічний процес іноді передбачає тимчасове припинення функціонування робочої сили (вирощування бавовни, виробництво вина чи деяких хімічних речовин), то сам цей процес підготовлений працею. Більш того, тимчасове припинення функціонування робочої сили являє собою всього лише особливість даного виду виробництва, даного виду конкурентної праці. Усуспільнення виробництва - це складний процес, що вира-жає відношення людей як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріа-льних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосу-вання особливого методологічного підходу. Насамперед цю про-блему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто вироб-ництва незалежно від його соціальної форми. У цьому випадку роз-гляду підлягає процес усуспільнення виробничих сил. У той же час процес усуспільнення виробництва варто аналізувати і з боку усус-пільнення засобів виробництва, і з боку власності на засоби вироб-ництва, тобто необхідно розкрити соціально-економічний зміст усуспільнення виробництва. Щоб зрозуміти всю глибину процесу міжнародного усуспільнен-ня виробництва, необхідно вивчати обидві сторони усуспільнення продуктивні сили та відносини власності. Зупинимося на характерис-тиці процесу речовинного змісту міжнародного усуспільнення вироб-ництва, чи інтернаціоналізації продуктивних сил. Слід зазначити, що дослідження процесу усуспільнення продуктивних сил на внутріш-ньому чи міжнародному рівнях - це не вивчення технічного або тех-нологічного процесу. Хоча розвиток матеріально-речовинного змісту усуспільнення виробництва і пов'язаний із розвитком техніки та тех-нологій, але це зовсім не технічний, не технологічний, а соціальний процес. Соціальний, оскільки в цьому процесі беруть участь люди, відбувається розвиток відносин людей, розвиток їх спільної діяльнос-ті у виробництві, розвиток суспільного характеру їх праці. Історія розвитку всіх країн показує, що господарський зв'язок між виробниками завжди здійснюється за двома основними напряма-ми. По-перше, під впливом кооперації, по-друге, посилення суспіль-ного характеру виробництва відбувається під впливом поділу праці, що забезпечує становлення зв'язків між виробниками, сприяє форму-ванню їх спільної трудової діяльності в масштабах суспільства, згур-товує численних роздроблених виробників в одне ціле. Кооперація та поділ праці є основними напрямами усуспільнення виробництва і на міжнародній арені. Але в міжнародному масштабі на даний час поділ праці - один із найбільш важливих шляхів інтернаціо-налізації виробництва. Переважна роль міжнародного поділу праці (МПП) визначається, насамперед, тією обставиною, що різні ступені кооперації, як специфічні шляхи міжнародного усуспільнення вироб-ництва, так чи інакше пов'язані з ним. Наприклад, формування міжнародних капіталістичних корпорацій дуже часто припускає попереднє відособлене існування різнорідних підприємств, які налагодили міцні економічні відносини. У вітчизняній економічній літературі іноді висувається ще й третій напрям розвитку міжнародного усуспільнення виробництва. Так, торкаючись організаційних здібностей процесу міжнародного регіонального усуспільнення виробництва, С. Нижня пише, що він реалізується в суспільному поділі праці, кооперації праці та конце-нтрації виробництва. Поділ праці та кооперація праці дійсно є на-прямками міжнародного усуспільнення виробництва. Однак, у практиці розвитку міжнародного економічного співробітництва іс-нує не три основні форми організаційної структури міжнародного усуспільнення, а всього два напрямки розвитку спільної виробничої діяльності будь-яких країн - міжнародна кооперація праці та між-народний поділ праці. Що стосується концентрації виробництва, то вона не є само-стійним напрямком усуспільнення виробництва. Концентрація - це розширення виробництва на основі нагромадження. Взята у своєму чистому вигляді, концентрація виробництва являє собою збільшення масштабів виробництва в рамках окремих підприємств. Тобто зміну виробничих параметрів окремого підприємства. Але збільшення роз-мірів підприємства, зокрема зростання випуску продукції на ньому, може відбутися як за рахунок підвищення частки устаткування та чи-сельності робочої сили, так і через застосування більш досконалих машин і зростання продуктивності праці зайнятих робітників. Але всі ці зміни відбуваються у рамках підприємства, тобто в межах вироб-ничої кооперації. Отже, можна зробити висновок, що концентрація виробництва не є самостійним напрямком усуспільнення виробницт-ва, а лише обслуговує розвиток кооперації. 2. Етапи інтернаціоналізації виробництва Інтернаціоналізація виробництва - дуже багатопланове явище. В окремі періоди свого розвитку це економічне явище може носити зовсім специфічні якісні властивості та мати різні масштаби. Так, на одному відрізку часу міжнародне усуспільнення виробництва має формальний характер, а на іншому - реальний, в один час воно здійснюється у повному міжнародному масштабі, а в інший - у ре-гіональному. З урахуванням цих зауважень і треба розглядати істо-рію участі всіх країн у міжнародному економічному співробітницт-ві та розвиток процесу інтернаціоналізації виробництва. Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи фор-мальна інтернаціоналізація виробництва, - це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними закриті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів, іншими словами, формальна інтернаціоналізація вироб-ництва відбувається в результаті встановлення між країнами по-стійних економічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів - митних та інших. Варто сказати, що країни світу протягом довгих років розви-вали економічне співробітництво на основі формального усуспіль-нення виробництва. І тільки друга половина XX ст. стала часом по-яви нових тенденцій в області інтернаціоналізації виробництва. У цей період багато країн світу стали переходити від формального до нового періоду міжнародного усуспільнення виробництва, що оде-ржав назву інтеграційного етапу. Необхідність цього кроку була підготовлена всім ходом економічного розвитку. Формальна інтер-націоналізація виробництва не завжди носить досить ефективний характер, а тим часом питання економічної вигоди при вступі країн у процес міжнародного поділу праці є вирішальними. Так, у пошу-ках підвищення ефективності національного виробництва кілька країн Західної Європи організували Європейське економічне спів-товариство (ЄЕС). У січні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Римський договір, відповідно до якого між ними знижувалися поступово мита на ввіз товарів і передбачалося створення умов для переливу капіталу та робочої сили. Нині в угрупування Європейського Союзу входять 25 країн -Англія, Ірландія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Швеція , Фінляндія та інші. Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни пов'язують можливість підвищення ефек-тивності національного виробництва? Латинське слово іпіе§гаііо в перекладі на українську мову буквально означає "з'єднання розрізнених частин у щось загальне, єдине, ціле". Це слово вживається у різних сферах життя - політиці, біології, математиці та, звичайно, в економіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, власне кажучи, всякого роду об'єднання. Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких кра-їн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, але частіше на не-значному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регі-онального співтовариства держав. Суб'єктів господарювання, що у даний період часу витрача-ють на випуск продукції найменшу кількість різних ресурсів виро-бництва, у всіх країнах світу прийнято називати підприємствами оптимальних розмірів. їх можуть створювати як великі економічні держави, так і малі країни. І для перших, і для других вони є основ-ним шляхом економії ресурсів за допомогою участі країн у міжна-родному поділі праці. Зрозуміло, слово "оптимальний" - не сино-нім словосполучення "саме велике підприємство". Оптимальними варто вважати ті з них, що є найбільш високопродуктивними в да-ний період часу. Систематичний обмін товарами, виробленими підприємствами оптимальних розмірів, створює в країн упевненість у доцільності збільшення їх кількості для вдосконалення всієї структури націона-льних господарств. У кожній галузі, що бере участь у період інтег-рації в системі міжнародного поділу праці, повинні створюватися матеріальні умови для закриття неефективних виробничих ланок і концентрації виробництва на підприємствах оптимальних розмірів. Ця політика забезпечує заощадження матеріальних і трудових ре-сурсів у рамках окремих галузей, а сума цих величин дає економію в масштабах усієї країни. Тобто у країні виникає оптимальна струк-тура національної економіки. Численні пошуки критерію оптимальності народного господарс-тва привели економістів різних країн до висновку, що оптимальна структура національної економіки країни являє собою таку сукупність галузей, у кожній з яких вирішальну роль відіграють підприємства оп-тимальних розмірів. Ці суб'єкти господарювання повинні виробляти основну масу продукції даної галузі. І незалежно від того, чи призна-чена вона для внутрішнього чи зовнішнього споживання, ця продукція буде виробляється при найменших витратах капітальних, матеріаль-них і трудових ресурсів. Розвитку у всіх країнах, що інтегруються, підприємств оптимальних розмірів може сприяти економічна політика їх урядів, яка повинна виходити з принципу: чим більше в економіці кожної країни-співробітника оптимізації, тим більше в усьому співто-варистві інтеграції. Створити конкурентоспроможні підприємства - це кінцева задача оптимізації виробництва й усієї структурної політики країн, що інтегруються. Реальна інтернаціоналізація виробництва стихійно здійснюва-тися не може. Життя переконливо показало, що для того, щоб між будь-якими країнами відбувалося реальне усуспільнення виробниц-тва, необхідно свідомо реалізувати процес розвитку регіонального поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації, керуючись при цьому певними економічними орієнтирами. Тому найважливі-ша основна особливість інтеграційного етапу розвитку економічно-го співробітництва європейських країн полягала в тому, щоб воно обов'язково припускало політичне рішення сторін про переведення взаємного поділу праці на новий рівень і широкий розвиток міжна-родної виробничої кооперації. Без політичних акцій такий перехід був би неможливий. Щоб МПП дійсно піднявся на інтеграційний ступінь, необхідним є рішення урядів зацікавлених країн, які беруть участь у цьому процесі, про подолання всіх економічних перешкод на цьому шляху - виробничих, торгових, валютних, митних та ін. Не можна досягти реального усуспільнення виробництва в міжна-родному масштабі, якщо не буде прийняте політичне рішення про митну політику зацікавлених країн, про розміри виробництва тієї чи іншої продукції в кожній країні, якщо не будуть порушені пи-тання про квоти експорту, про ціни на продукцію й інші економічні проблеми. Отже, перехід міжнародного регіонального поділу праці на інтеграційний етап обов'язково припускає свідоме спільне регу-лювання урядом зацікавлених країн багатьох зовнішньоекономіч-них акцій і зміну національних процесів відтворення відповідно до цих акцій. Виходячи з того, що курс на інтеграцію припускав розвиток реального усуспільнення виробництва, можна дати і визначення самої інтеграції. На нашу думку, економічна інтеграція являє со-бою усуспільнення виробництва на міжнародному рівні через сві-доме регулювання урядами країн, що беруть участь у ній, взаємно-го поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації. Такого роду усуспільнення знаходить свій прояв у підвищенні ефективнос-ті виробництва кожної країни до приблизно усередненого рівня в масштабах регіонального співтовариства держав і формуванні оп-тимальної структури їх національної економіки. Принципова різни-ця між учасниками економічної інтеграції та державами, що не ін-тегруються, проте співробітничають з ними, полягає в тому, що пе-рші ставлять задачу підвищення ефективності функціонуючих під-приємств до високого рівня як на власній території, так і у всій співдружності, в той час як другі опікуються своїми індивідуаль-ними інтересами і не є союзними чи договірними партнерами з під-вищення ефективності по всій групі держав, що співробітничають. Аутсайдери не беруть на себе ніяких зобов'язань з перебудови всієї структури своєї економіки, з доведення витрат ресурсів до певного встановленого рівня й інших економічних показників, що є озна-кою колективу держав, які інтегруються. От чому, хоча країни За-хідної Європи і не є ізольованою організацією, але, ступивши на шлях інтеграції, вони повинні діяти відокремлено у певному змісті слова. Передбачається, що ці держави будуть співробітничати не просто на основі розвитку міжнародного поділу праці та міжнарод-ної виробничої кооперації, а на базі розвитку цих кардинальних шляхів усуспільнення міжнародного виробництва в напрямку як-найшвидшого підвищення продуктивності праці, зростання ефекти-вності виробництва у всіх країнах співтовариства. Ізоляції від світу немає, але певне економічне відокремлення є. Висновки Підводячи підсумок, варто ще раз наголосити, що інтернаціо-налізація виробництва - це міжнародне усуспільнення виробницт-ва. Інтернаціоналізація виробництва є усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі. Ці поняття тотожні. Усуспільнення виробництва - це складний процес, що вира-жає відношення людей як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріа-льних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосу-вання особливого методологічного підходу. Насамперед, цю про-блему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто виробництва незалежно від його соціальної форми. У цьому випадку роз-гляду підлягає процес усуспільнення виробничих сил. Щодо цього аспекту в економічній літературі звичайно говорять про речовинне усуспільнення виробництва. Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи фор-мальна інтернаціоналізація виробництва, - це таке міжнародне усу-спільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі пра-ці, коли вони працюють один на одного, але витрати на виробницт-во тих самих товарів в окремих країнах неоднакові, а іноді і дуже різні. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними за-криті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів. Іншими словами, формальна інтернаціоналізація виробництва від-бувається в результаті встановлення між країнами постійних еко-номічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів митних та інших. Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких кра-їн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, проте частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регі-онального співтовариства держав. Використана література АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. - 1996. — № 7-8. - С. 36. Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10. Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Полі-тика і час. - 2000. - № 4. - С. 25. Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Миро-вая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5. -С. 48-59. Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 4. - С. 96-100. Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. - 2000. - № 1. - С. 30. Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: НАН України, 1998. -416 с. Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 9. - С. 23.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (21.06.2014)
Просмотров: 452 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: