Реферат на тему: Фірма як економічний агент - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Фірма як економічний агент. 1 Основні форми підприємницької діяльності В сучасному національному господарстві діють мільйони господарських суб'єктів, метою діяльності яких є отримання прибутку. Серед них ті, яких прийнято називати економічними агентами: домашні господарства, держава в цілому і її господарські структури, банки, страхові і кредитні товариства, індивідуальні підприємства і товариства, акціонерні товариства і т.д. і т.п. Крім того, в кожній країні функціонують свої, властиві даному національному господарству, економічні агенти. Ринкова економіка висунула свою, найбільш ефективну форму організації функціонування економічних агентів - фірму. Головною дійовою особою фірми виступає підприємець. Підприємець є основним суб'єктом ринкової економіки і реалізує властиві їй економічні відносини власності в їх правовому оформленні через певні організаційні механізми своєї діяльності. Підприємництво (підприємницька діяльність) завжди було одним з ключових предметів дослідження економічної науки, оскільки саме підприємець виступає в ролі основної дійової особи ринкового господарства. В даний час існує чимало визначень суті підприємництва. Основними спільними моментами різних визначень суті підприємництва є наступні: Ш метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, тобто перевищення грошової виручки, отриманої від реалізації товару, над затратами на його виробництво і реалізацію; Ш змістом підприємницької діяльності є пошук таких комбінацій ресурсів, якими розпоряджається підприємець (гроші, матеріальні цінності, праця і т.д.), які б забезпечували досягнення вказаної мети. Із сказаного можна зробити наступні висновки: 1) суб'єктами підприємницької діяльності (підприєм-цями) можуть бути тільки громадяни і їх об'єднання; 2) фігура підприємця не тотожна фігурам власника і менеджера: підприємець може бути, а може і не бути власником використовуваних ресурсів, а власник може отримувати дохід від своєї власності, не займаючись підприємництвом (наприклад, здаючи власність в оренду). В даному випадку підприємцем виступатиме орендар. Менеджер, в залежності від об'єкту управління, не обов'язково матиме в якості кінцевої мети отримання прибутку (наприклад, менеджер відділу , цеху). Законодавство багатьох країн визначає підприємця як суб'єкта, діяльність якого спрямована на отримання прибутку і здійснюється ним на засадах особистої майнової відповідальності. Чинним законодавством України визначено основні види підприємств: індивідуальне, сімейне, приватне, державне, державне комунальне, колективне, засноване на майні зарубіжних юридичних та фізичних осіб. Різноманіття видів підприємств та організаційних форм підприємницької діяльності диктується міркуваннями доцільності та ефективності господарювання в різних сферах матеріального виробництва. Однією із поширених форм організації підприємницької діяльності є різноманітні товариства. Товариство - це форма підприємницької діяльності, заснована на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників. Паї відіграють двояку роль. По-перше, отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення необхідних коштів на накопичення капіталу розподіляється між учасниками товариства в якості їх доходу пропорційно до паїв. По-друге, рішення щодо діяльності товариства приймаються більшістю голосів, кількість яких у кожного учасника також пропорційна до його паю. Як правило, товариства - це закриті об'єднання власників, тобто зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості їх учасників. Товариства, за звичай, включають невелику кількість членів, які особисто приймають участь в роботі товариства. Самі товариства можуть створюватись в різних організаційно-правових формах. Повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю) утворюється на основі угоди між його учасниками про спільну підприємницьку діяльність, яка передбачає їх взаємні зобов'язання і розподіл доходів за умови повної і солідарної відповідальності. Повна (необмежена) відповідальність означає, що учасники товариства відповідають за всіма зобов'язаннями, що виникають в процесі діяльності товариства, всім своїм майном, незалежно від того, чи воно включено до капіталу товариства. Солідарна відповідальність означає, що майнові претензії можуть пред'являтись в повному розмірі до будь-якого з учасників товариства за вибором кредитора. Як правило, повні товариства - це невеликі за числом учасників фірми, що здійснюють торгівельну чи консалтингову діяльність. Товариство з обмеженою відповідальністю відрізняється від повного товариства характером майнової відповідальності. В такому товаристві майнова відповідальність обмежується лише капіталом товариства. Отже, кожен з його учасників ризикує лише переданим товариству паєм. Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх учасників на засадах повної (необмеженої) відповідальності, а іншу частину - на засадах обмеженої відповідальності. Перша частина учасників є дійсними членами товариства, а друга - членами-вкладниками. При цьому право голосу мають тільки дійсні члени товариства. Акціонерні товариства утворюються також шляхом об'єднання на пайовій основі коштів своїх учасників (акціонерів) і відносяться до компаній з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за зобов'язаннями лише своїм капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу до акціонерного товариства. Відмінність акціонерних товариств від інших типів товариств полягяє насамперед в тому, що їх капітал, як правило, утворюється в грошовій формі і розбивається на однакові за номінальною величиною і неподільні паї - акції. Акція - це різновид цінних паперів, що засвідчує долю її власника в акціонерному капіталі і дає право на отримання частини доходу від капіталу, пропорційно до цієї долі. Державні підприємства. В кожній країні існує державний сектор економіки. Його утворюють підприємства, що або повністю знаходяться у власності держави, або під її контролем через володіння контрольним пакетом акцій. В різних країнах доля цього сектора різна (від 3-4% в США до 15-17% ВНП в Західній Європі). Різними є і об'єкти, що знаходяться в державному секторі економіки. Це залежить від багатьох причин і, насамперед, від історичних особливостей розвитку кожної конкретної держави. Як правило, в державному секторі зосереджуються підприємства, функціонування яких з різних причин є нераціональним в рамках приватнопідприємницької діяльності. Загалом різноманіття форм підприємницької діяльності в національному господарстві сприяє підвищенню його ефективності. Світовий досвід засвідчує, що вирішальну роль в економіці відіграє не характер власності, а умови її реального функціонування, відносини між власністю і управліням. 2 Організація діяльності фірми Фірма - це основна організаційно-економічна ланка будь-якої ринкової економіки. Вона визначає ділову активність національного господарства. Держава при цьому створює умови для ефективної роботи фірм у вигляді системи законів і нормативних актів. В сучасній економічній теорії фірма - це, з одного боку, організація, яка перетворює вхідні ресурси в кінцевий продукт, а з іншого - юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, яка володіє комерційною самостійністю. Нею може бути як велика корпорація, так і невеличка компанія. Сучасна фірма може об'єднувати одне або декілька підприємств, які функціонують в будь-яких сферах національного господарства. В результатах економічної діяльності фірм відображаються всі проблеми мікроекономіки. Фірми, перетворюючи вхідні ресурси в кінцевий продукт, постійно здіснюють обміни шести видів, які відображають її взаємозв'язки в ринковому господарстві: v обмін грошей на працю найманих робітників; v обмін грошей на товари і послуги постачальників; v обмін товарів і послуг на гроші споживачів; v обмін грошей, що виплачуються пізніше, на гроші, отримані в даний час від інвесторів і орендодавців; v обмін грошей, що виплачуються в даний час, на гроші, які будуть отримані пізніше від боржників; v обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на воду, прибирання сміття, охорону) та державні настанови уряду. До особливо важливих етапів діяльності будь-якої фірми можна віднести такі, як створення фірми, розширення її виробничих потужностей, реконструкція та модернізація виробництва, створення нового виробництва. Реалізація вказаних етапів вимагає серйозного і всестороннього обгрунтування, яке найчастіше в світовій практиці здійснюється у формі бізнес-плану. Бізнес-план використовується як основний документ для обгрунтування інвестицій та залучення інвесторів. В ньому відображаються цілі, методи здійснення і очікувані результати інвестиційного проекту. Бізнес-план виступає зв'язуючою ланкою між організатором виробництва та інвестором. Якщо підприємець розраховує не тільки на свої власні кошти, але хоче залучити кошти зі сторони, тобто зацікавити потенційних інвесторів вкласти гроші в пропонований проект, то необхідно довести ефективність таких вкладень, показати здатність підприємця мислити реалістично і оцінити всі можливі аспекти (позитивні і негативні) викоритання інвестиційних коштів. Для підприємця бізнес-план необхідний для кращого розуміння перспектив майбутнього бізнесу, оцінки існуючої економічної ситуації, визначення ефективних напрямів розвитку компанії і всіх необхідних дій з метою досягнення поставлених цілей. Ретельно розроблений бізнес-план повинен містити відповіді на наступні питання: Ш чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації ? Ш яку організаційну підготовку необхідно провести для створення цього бізнесу? Ш яким чином залучити інвестиції? Ш що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів? Ш чи має даний бізнес переваги над конкурентами? Ш які ці переваги для підприємця, а які - для інвесторів? Ш чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг) ? Ш як організовуватиметься ресурсне забезпечення бізнесу? Ш чи відповідає кваліфікація персоналу організації бізнесу? Як правило, бізнес-план включає наступні розділи: резюме, характеристика товару (послуги), ринок збуту, конкуренція, стратегія маркетингу, план виробництва, оргнізаційний план, юридичний план, фінансовий план, ризики і страхування. Після реалізації бізнес-плану фірма виходить на стабільний режим роботи і вносить в свою діяльність нові елементи планування і організації виробництва. Планування комерційної діяльності фірми входить в систему організації управління фірмою і визначається його метою. Планування в умовах ринку - неперервно-циклічний процес, мета якого полягає в приведенні можливостей фірми у відповідність з тими факторами ринку, які не піддаються контролю. Фірми здійснюють стратегічне, середньотермінове і короткотермінове планування. В багатьох компаніях промислово розвинутих країн широко розповсюджена практика складання планів як в кількісних, так і в якісних показниках. При цьому кожний підрозділ компанії складає документ, що містить наступну інформацію: 1. Припущення. Кількісна оцінка з наступних питань: ціноутворення, ринкові умови, вартість робочої сили, транспорт, сировина, машини, обладнання i інше, що має значення для даного підрозділу. 2. Зведений фінансовий звіт: офіційний звіт про доходи. 3. Підсумкові показники прогнозу збуту по кожному виду продукції. 4. Обсяг продажу і доля ринку по кожному продукту разом з коментарями про джерела інформації і найбільш важливі зміни, які можуть вплинути на ці показники. 5. Характеристика основних переваг і недоліків обладнання, кадрів, мережі реалізації товарів і т.д. 6. Характеристика основних проблем. 7. Головні цілі і стратегічні програми в цілому по підрозділу та за основними видами продукції. Показники обсягу продажу, прибутку, виробництва, доходу на вкладений капітал. 8. Основні конкуренти. Наводиться перелік конкурую-чих фірм та інфомація про характеристики їх продукції, кадрове забезпечення, виробничі потужності, напрями маркетингових зусиль, відносини із споживачами, напрями наукових досліджень і т.д. Показники роботи підрозділу порівнюються з аналогічними показниками конкурентів. 9. Дослідження і розробки. Наводиться перелік усіх поточних і перспективних проектів, а також інформація про перспективні напрями наукових досліджень. Оцінюються можливості здійснення таких досліджень силами самого підрозділу та визначаються обсяги допомоги з боку центрального апарату щодо робіт по вдосконаленню продукції, дослідженню ринків збуту і т.д. 10. Виробничі потужності. 11. Неприбуткові операції чи вироби. По кожному продукту наводиться обсяг продажу та розміри прибутків чи збитків. 12. Необхідні капіталовкладення . Документ, в якому проекти класифiкують за напрямами: раніше затверджені проекти і нові проекти. 13. Потреба в робочій силі. 14. Стан товарних і матеріальних запасів. Оцінюється вартість сировини, незавершеного виробництва, готової продукції і загальна вартість товарних і матеріальних запасів. Планування, як управлінський процес, може бути ефективним тільки в тому випадку, якщо базується на достатньо аргументованих припущеннях, зроблених на основі аналізу різносторонньої інформації. На відміну від системи централізованого планування, за якої підприємству задаються практично всі вхідні (обсяг, номенклатура, тип і вид продукції, постачальники і т.п.) і вихідні фактори (ціна продукції, споживачі, нормативи розподілу прибутку і т.п.), фірмі для точного планування необхідно отримати якомога більше інформації; ряд факторів взагалі не піддається плануванню (наприклад, забастовки, поява принципово нової продукції і т.п.) Таким чином, планування в фірмі грунтується на неповних даних, і плани повинні передбачати певні (оптимальні) резерви для зниження ризику банкрутства і збільшення можливостей маневру у виробництві. Результати діяльності фірми відображаються значною кількістю показників оперативної і фінансовоі звітності, за якими можна оцінити рівень досягнення фірмою своїх стратегічних цілей. Основні форми звітності фірм - баланс, звіт прибутків і збитків, звіт надходження і використання коштів. Всю сукупність абсолютних і відносних показників можна об'єднати в групи, які характеризують: Ш економічний потенціал фірми; Ш ефективність її діяльності; Ш конкурентноспроможність; Ш фінансове становище. Економічний потенціал фірми характеризують її активи, обсяги продажу, прибуток (чистий і валовий), основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, витрати на НДР і ДКР, кількість науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів фірми та обсяги виконуваних ними робіт. Ефективність господарської діяльності можна оцінити за допомогою значної кількості різноманітних (абсолютних і відносних) показників. Основний з них - прибуток, який є головною ціллю діяльності будь-якої комерційної фірми. На основі прибутку розраховуються такі відносні показники, як: Ё рентабельність продажу (обороту) ; Ё рентабельність основного капіталу ; Ё рентабельність власного капіталу . Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання капіталу, інвестованого в фірму за рахунок власних джерел фінансування. Важливим показником діяльності фірми є також обсяг продажу. Обсяг продажу відображає масштаби діяльності фірми та її виробничі можливості. Аналіз обсягів продажу за ряд років дає уявлення про темпи росту виробництва фірми, ефективність її маркетингової стратегії. Обсяг продажу використовується для визначення таких відносних показників, як: Ё оборотність всіх активів ; Ё оборотність основного капіталу . Конкурентоспроможність фірми пов'язана з конкурентоспроможністю її продукції. Збільшення обсягів продажу, як правило, приводить до збільшення прибутків, зростання показників рентабельності. Зростання завантаженості виробничих потужностей, збільшення портфеля замовлень, збільшення капіталовкладень у виробництво свідчать про підвищення конкуренто-спроможності. Фінансове становище фірми характеризується платоспроможністю, прибутковістю, ефективністю використання активів і власного (акціонерного) капіталу, ліквідністю. Платоспроможність фірми - це здатність виконувати свої зовнішні (коротко- і довготермінові) зобов'язання, використовуючи свої активи. Коефцієнт платоспроможності визначається співвідношенням: . Коефіцієнт платоспроможності дозволяє оцінити рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства. Високий коефіцієнт платоспроможності відображає мінімальний фінансовий ризик і хороші можливості для залучення додаткових коштів зі сторони. Ліквідність - це здатність вчасно сплатити борги (зобов'язання), або можливість перетворення статей активу балансу (основних і оборотних коштів, включаючи цінні папери і інші активи) в гроші для оплати зобов'язань. Коефіцієнт загальної ліквідності визначається наступним співвідношенням: . Коефіцієнт покриття визначається за формулою: . 3 Трудові відносини на фірмі Трудові відносини - це багатоаспектна система взаємовідносин між державою і працівниками, фірмами (корпораціями) і працівниками, роботодавцями і працівниками. Вони фактично охоплюють всі соціально-економічні відносини, які виникають в процесі підготовки до праці, в процесі самої праці, a також і після припинення трудової діяльності. Трудові відносини мають велике значення для діяльності фірми, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці окремих працівників і трудового колективу в цілому, використання капіталу, конкурентно-спроможність фірми на ринку. Трудові відносини охоплюють ринкові і позаринкові фактори і впливають на ціну робочої сили. Вони торкаються також проблем покращення умов праці і життя працівників, професійного, соціального, культурного та духовного розвитку робочої сили. В зв'язку з високими темпами НТП, з впровадженням його результатів у виробництво, неперервно змінюються умови праці і життя працівників. Важливою проблемою сучасного розвитку постає трудова мотивація, а головною умовою підвищення якості продукції і продуктивності праці - робоча сила з високим рівнем мотивації. Мотивація праці пов'язана з внутрішніми спонукальними мотивами окремої особи, інтересом до змісту праці. Мотивацію не можна диктувати, вона розвивається в певному соціальному середовищі, яке охоплює всю сукупність форм винагороди і умов праці у відповідності до соціального законодавства. Важливу роль в розвитку трудових відносин відіграють самі трудові колективи, профспілки, держава. Трудовий колектив фірми, забезпечуючи якість виготовлюваної продукції і відповідний рівень продуктив-ності праці, значною мірою визначає стновище фірми на ринку. Оскільки основною задачею підприємницької діяльності є отримання прибутків, а заробітна плата входить до складу затрат виробництва, то виникає протиріччя між цілями роботодавців і працівників - роботодавці намагаються знизити ці затрати, а працівники - підвищити заробітну плату і отримати відповідні соціальні пільги, тобто підвищують затрати. Вирішення цього протиріччя на певний період досягається шляхом укладання колективних договорів і угод між трудовими колективами і їх асоціаціями (профспілками і іншими організаціями) та роботодавцями і їх асоціаціями. Колективний договір - це правовий акт, що регламентує трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в установі, організації. Kолективний договір може охоплювати взаємні зобов'язання роботодавця і працівника з наступних питань: ь форма, системи і розмір оплати праці, грошових допомог, компенсацій, доплат; ь механізм регулювання оплати праці і виконання показни-ків, визначених колективним договором у випадку зростання цін і інфляції; ь зайнятість, перенавчання, умови звільнення працівників; ь тривалість робочого часу і відпочинку, відпусток; ь добровільне медичне і соціальне страхування; ь екологічна безпека і охорона здоров'я працівників на підприємстві; ь контроль за виконанням колективного договору, забезпе-чення умов функціонування профспілок чи інших повноважних органів; ь відмова від участі у забастовках у випадку дотримання положень, передбачених колективним договором; ь відповідальність сторін, інші умови і зобов'язання. За звичай, колективний договір укладається на термін від одного до трьох років і діє до тих пір, поки сторони не укладуть новий або змінять чи доповнять існуючий. Боротьба найманих працівників за свої права, особливо за справедливу винагороду своєї праці, привела свого часу до створення професійних спілок. В останні роки, в зв'язку з переходом до ринкових відносин, виникненням фірм та організацій на базі різних форм власності, роль профспілок в Україні суттєво змінилася. Профспілкові організації виконують різноманітні функції, aле головна з них - боротьба за підвищення рівня заробітної плати, професійну безпеку, покращення умов праці. Важливим аспектом діяльності профспілок є також забезпечення кожного працівника правом голосу і можливістю висловитися з приводу того, як повинно бути організовано і експлуатуватися кожне конкретне робоче місце. Профспілки, як правило, виступають від імені трудових колективів не тільки при укладанні колективних договорів і вирішенні різноманітних ситуацій, що стосуються прав працівників на фірмі, але і на більш представницькому рівні при укладанні генеральних, галузевих і спеціальних угод. Угода - це правовий акт, що відображає зобов’язання сторін щодо встановлення умов праці, зайнятості і соціальних гарантій для працівників певної професії, галузі, території. В залежності від сфери регулювання відносин можуть укладатися генеральні, галузеві (тарифні) чи спеціальні угоди. Вони укладаються на самих різноманітних рівнях - від територіального до загальнодержавного. Генеральна угода встановлює загальні принципи узгодженого здійснення соціально-економічної політики. Галузева угода визначає напрями соціально-економічного розвитку галузі, умови та оплату праці, спеціальні гарантії для працівників галузі (професійних груп). Спеціальні угоди визначають механізми вирішення певних соціально-економічних проблем, пов’язаних з територіальними особливостями. Держава також суттєво впливає на трудові відносини через свої законодавчі і урядові органи. Законодавчі органи визначають мінімальний рівень заробітної плати, лімітують тривалість робочого тижня, регулюють рівень зайнятості, регламентують використання праці жінок і молоді. З розвитком інтеграційних процесів зростає необхідність регулювання трудових відносин на міждержавному рівні. Хартія “Основних соціальних прав трудящих ЄЕС”, підписана керівниками урядів країн-членів ЄЕС, є яскравим підтвердженням цього. З появою хартії формування спільного економічного простору в Європі отримує новий соціальний вимір. Хартія визначає основні соціальні права трудящих: свободу переміщення, зайнятість і винагороду, покращення умов життя і праці, соціальний захист, свободу асоціацій і колективних переговорів, доступ до виробничого навчання, рівні права чоловіків і жінок, участь в управлінні і т.п. Обумовлено також права дітей і підлітків, осіб похилого віку, непрацездатних. Обов’язком країн-членів ЄЕС є гарантія основних соціальних прав трудящих, здійснення соціальних заходів, спрямованих на стабілізацію внутрішнього ринку, як частини стратегії економічного і соціального зближення. З цього слідує, що диплом про вищу освіту, отриманий в навчальному закладі будь-якої країни ЄЕС, визнається дійсним в усіх інших країнах. Будь-яка особа відповідної кваліфікації може працювати за фахом в кожній з 12 країн Європи нарівні з її корінними мешканцями. Будь-який громадянин країни ЄЕС має право поступати на державну службу в будь-яку з цих країн. Місцеві жителі мають виключне право займати державні посади тільки в органах влади - поліції, армії, судовій системі, дипломатії і т.п. В даний час в розвинутих країнах світу набуває все більшого поширення ідея соціального партнерства. Соціальне партнерство - інтегральний елемент ринкової економіки. Партнерство в економіці слід розглядати і як етичне поняття, і як організаційний принцип. Багато проблем сучасного суспільства, включаючи подолання негативного впливу індустріалізації, а також соціальних змін в національному і міжнародному плані, вирішуються легше, якщо сторони виступають в якості партнерів, а не протидіючих угруповань, і орієнтуються на кооперацію, а не на конфронтацію. Партнерство означає визнання різного роду соціальних інтересів окремих суспільних груп і надання їм права участі в політичних і економічних процесах, у формуванні громадської думки і в прийнятті рішень. Партнерство передбачає співпрацю між роботодавцями, найманими працівниками і державою. Воно слугує виразом свободи мислення і поведінки, які витікають з визнання небажаності розвитку подій у формі класової боротьби, як це було в минулому. 4 Роль наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт в діяльності фірми У відповідності до житєвого циклу продукції, на його початковій стадії проводяться наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Роль НДДКР, в тому числі і розробки нових технологій в сучасних умовах постійно зростає, і це пов’язано із посиленням конкуренції на ринках збуту, скороченням часу появи принципово нової продукції і технологій, що приводить до швидкого морального старіння продукції, особливо машинобудування, приладобудування, радіоелектронної промисловості, наслідком чого, в свою чергу, є скорочення життєвого циклу товарів та прискорення розробки все нових і нових видів товарів. Невміння фірми вчасно усвідомити необхідність зміни продукції і технології може привести до значних втрат на ринку або і примусити фірму припинити свою діяльність в раніше прибутковій сфері. З іншого боку, своєчасно виходячи на ринок із створеною на базі нових технологій продукцією, фірма може завоювати і зберегти перевагу у конкурентній боротьбі. Таким чином, фірма повинна постійно генерувати нові ідеї щодо розробки сучасних технологій, виробництва актуальних для споживачів товарів з найвищими споживчими якостями. Існує чотири основних джерела ідей в сфері розробки нових товарів. Перше і основне джерело – це потреби самого ринку, на яке припадає, за експертними оцінками, близько 72% загального числа ідей, що успішно втілюються в нових товарах. Друге – можливості науки і техніки, які дозволяють економічно вигідно реалізувати їх в нових виробах (25% вдалих ідей). Третє джерело – потреби або політика самої фірми. Ідеї, що виникають на цьому грунті, приводять до створення 6% нових вдалих продуктів. І нарешті, копіювання, наслідування інших фірм, що досягли успіху, приводить до розробки 22% економічно виправданих нових виробів. В наведеній статистиці загальна сума перевищує 100%, оскільки деякі з названих джерел взаємно перекриваються.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (20.06.2014)
Просмотров: 372 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: