Реферат на тему:Фінансування інноваційних проектів венчурним капіталом - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Фінансування інноваційних проектів венчурним капіталом. Таке інвестування передбачає участь інвестора в управ-лінні інноваційною фірмою і отримання прибутків від про-дажу її акцій на фондовій біржі. Венчурний капітал є своєрідним «фінансовим диверси-фікатором», який акумулює кошти різних фінансових інс-титутів і вкладає їх у численні інноваційні проекти на різ-них етапах життєвого циклу нововведення, знижуючи ри-зик, пов'язаний із втратою інвестицій у разі невдачі проек-ту. За допомогою венчурних фондів заповнюються «мертві зони», нецікаві для великого монополістичного капіталу. Малі інноваційні фірми проникають у ці технологічні ні-ші. Отже, венчурний капітал є засобом освоєння новітніх науково-технічних досягнень завдяки сучасним формам міжфірмового співробітництва і кооперації та нетрадицій-ним джерелам фінансування малих наукомістких підпри-ємств. Він розширює можливості створення і розвитку но-вої продукції, прискорює інноваційні процеси, підвищує науково-технічний рівень виробництва, формує конкурент-не середовище в сфері науки і наукового обслуговування; є тією частиною фінансового капіталу, яка формується за рахунок позичкового та акціонерного капіталів і спрямовується на фінансування інноваційного процесу переваж-но в тій його частині, яка забезпечує виробництво знань. У країнах з розвинутою економікою активно викорис-товують фінансування інноваційних проектів за участі венчурного капіталу. Фірми венчурного капіталу (інвести-ційні венчурні фонди, венчурні капіталісти), як і банки, надають фінансові кошти, необхідні для інновацій. Однак банківське та венчурне фінансування суттєво різняться. Банки є кредиторами: вони очікують повернення позик з певним відсотком. До того ж підприємство зобов'язане на-дати банку гарантію своєчасного повернення кредиту. Ме-ханізм венчурного фінансування інший: венчурні фонди стають співвласниками підприємства, інвестують у нього капітал і отримують за це частку акцій. Банки надають пе-ревагу короткостроковим позикам, а венчурні фонди роб-лять внески на довгостроковий період і не вимагають від підприємців банківських гарантій, а отже, беруть на себе значний ризик. Мета венчурного інвестора — вкладення коштів у підприємство, яке організовує роботу настільки ефективно, щоб через 5—7 років після продажу акцій от-римати суму, яка в 3—5 разів перевищила б початковий внесок. Отримання доходу на венчурний капітал залежить від характеру продукту інноваційних венчурних фірм і відно-син власності між суб'єктами венчурного капіталу. На ринку венчурного капіталу реалізовується додана вар-тість: венчурні капіталісти отримують дохід від реалізації своєї монополії на знання. Тому ризиковий капітал най-частіше надається новим фірмам, заснованим співробітни-ками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реа-лізацію нових ідей і розробок («спін-оф»). Створення і комерціалізація знань є ризиковою спра-вою, що зумовлено тривалим терміном створення науково-го знання; неможливістю розв'язання проблеми привлас-нення знання економічним та юридичним шляхом; непід-готовленістю суспільства до практичного застосування но-вого знання; несформованістю ринку нового знання. Плата за ризик, на яку розраховує венчурний інвес-тор, — це фактично рента, пов'язана з монополією венчур-ного інвестора на продукт венчурних інноваційних фірм, тобто знання. Діяльність венчурних фірм характеризується певними особливостями: 1. Формується фірма за кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, а управління нею здійснює призначена вкладниками компанія венчурного капіталу — висо-кокваліфіковані спеціалісти у сфері інноваційного та фі-нансового менеджменту. 2. Акумульовані кошти фірма венчурного капіталу вкладає у ретельно відібрані інноваційні проекти шляхом придбання пакета акцій інноваційних підприємств, які ще не котируються на біржі. Здійснення венчурного фінансу-вання на пайових, а не боргових засадах створює найспри-ятливіші умови для реалізації інноваційних задумів, нада-ючи підприємцям необхідний час для розроблення та даю-чи їм змогу уникнути фінансової відповідальності. 3. Венчурні капіталісти є активними інвесторами, тоб-то вони не залишають компанію після надання їй фінансо-вих ресурсів, а беруть активну участь в управлінні нею, за-безпечуючи корисними діловими порадами та необхідни-ми зв'язками з фінансовими та бізнесовими структурами. Це дає змогу постійно контролювати ринкову кон'юнкту-ру, значно знижуючи ризик втрати доходів. 4. Венчурні капіталісти виходять із складу проінвестованої ними компанії шляхом продажу належного їм паке-та акцій у час досягнення ними такої вартості, яка б свід-чила про перетворення компанії-початківця на компанію, спроможну розвиватися самостійно. Тобто доходами вен-чурної фірми є різниця між початковою ціною акцій під-приємства та її величиною на завершальному етапі інвес-тицій. Це забезпечує особисту мотивацію для венчурного інвестора в якісному зростанні підтриманих ним підпри-ємств. Отже, фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії з боку «венчура» (на страх і ризик власників капіталу), тобто інвестори дуже ризикують і в разі невдачі базової ідеї втрачають значні ресурси. Однак венчурні фірми ретельно відбирають проекти, 1 які вони фінансуватимуть. Так, у США з десятків тисяч кваліфіковано підготовлених проектів, що подаються у венчурні фонди, до подальшого розгляду приймають лише ; одиниці. Водночас за позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і, багаторазово скуповують свої вкладення. За словами одного із найуспішніших венчурних капіталістів США Тіма Дрейпера, проінвестована ним комерціалізація САD/САМ, технології російського ученого Вайсберга, на основі якої було створено компанію Раramentric Technology, дала змогу отримати дохід після виходу з цієї компанії у 175 разів більший за зроблені інвестиції (до 2 млн. дол.). Капіталіза-ція цієї компанії наприкінці 2004 р. становила понад 3 млрд. дол. За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкла-дений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбача-лося; 30% — дають невеликий прибуток; 30% — протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти. У США існує понад 1,5 млн. венчурних компаній. До того ж високими є темпи виникнення нових фірм і ліквіда-ції неефективних. У загальній кількості реципієнтів вен-чурного капіталу США надзвичайно висока частка високо-технологічних галузей (комп'ютери, програмне забезпе-чення, біотехнології, екологічні та медичні технології). Так, у 1998 р. ці галузі отримали 78% всіх інвестицій, зав-дяки чому в 2000 р. частка високих технологій у ВВП і США становила 15—20%, а виробництво інформаційних К технологій стало потужною галуззю американської про-\|- мисловості. Величина венчурних інвестицій на душу насе-N лення в США у 2000 р. — 218 дол.; у Канаді — в ЗО разів , менша. За оцінками експертів Національної академії СІЛА, Європа поступається за темпами оновлення вироб-ничих процесів США в 2 рази, а Японія — в 3 рази. Кожна держава на певному етапі свого розвитку, зрозу-мівши переваги малого підприємництва в галузі впрова-дження нових технологій, стала активно заохочувати чис-ленні венчурні проекти. Наприклад, у 70—80-ті роки XX ст. у США підприємливі люди масово ідуть у самостій-ний бізнес. Тому в США у 1980 р. було прийнято закон про стимулювання інвестицій у малий бізнес, який дозволив публічні емісії акцій фондів венчурного капіталу у формі ^партнерства, що обмежувало їх фінансові можливості. Венчурний капітал став акумулювати джерела нетради-ційних фінансових інститутів — пенсійних і взаємних фондів, які також виявили інтерес до вкладення капіталів У венчурні компанії. Усе це сприяло не тільки прискорен-ню процесу «зростання» ідей і капіталу, а й створенню ринків збуту нової продукції, інвестиції у виробництво іщякої живлять ринок цінних паперів.** р^Прийняття низки законодавчих актів щодо підтримки ^*Йчурного підприємництва сприяло також пожвавленню ^Вн'юнктури первинної емісії (випуску) акцій венчурних підприємств. Фонди венчурного капіталу у СИГА мають пільги — зниження ставки оподаткування на доходи цих фондів від операцій із цінними паперами. Це, в свою чергу, збільшило обсяг коштів, вкладених в інноваційні проекти. Основними причинами бурхливого розвитку венчурного фінансування у США в останні десятиліття XX ст. є перед-усім високий розвиток фондових ринків, значне фінансу-вання наукових досліджень університетів США держав-ними та приватними секторами, які достатньо мобільні, орієнтовані на конкуренцію і мають високу мотивацію до комерціалізації своїх наукових розробок. Венчурне фінансування є невід'ємною частиною техно-парків, технополісів та інкубаторів. Першим вітчизняним фондом венчурного капіталу є фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив інвести-ції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США. У 1994 р. в Україні почав свою роботу \Уез1;егп N18 Епіегргізе Рипсі (з капіталом 150 млн. дол. США), а в 1998 р. — Віасіс 8еа Рипсі (входить до складу компанії з управління активами СІоЬаІ Гіпапсе), загаль-ний капітал якого становить майже 60 млн. дол. США. У цьому ж році було створено компанію Еигоуепіигез ІІЬгаі-пе (з капіталом ЗО млн. дол. США), яка розпочала свою ро-боту в 1999 р. Велика частка фінансування названими фондами (за винятком \Уезіегп N18 Епіегргізе Гипй) здій-снюється за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку. Найактивніше діє в Україні фонд ^езіегп N18 Епіег-ргізе Рипсі. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові малих і середніх приватних під-приємств. Підтримка цих підприємств здійснюється за прямого вкладення капіталу (у формі прямих інвестицій розміром 1—7,5 млн. дол. США), а також надання необ-хідних управлінських засобів, які мають сприяти опти-мальній трансформації даних підприємств у ринкові умо-ви. За сприяння Фонду до компанії залучають провідних фахівців, запроваджують правила та процедури корпора-тивного управління й оперативного менеджменту, а та-кож інформаційні системи управління. Комплекс цих за-ходів — невід'ємна частина системи постінвестиційного моніторингу (тривалого нагляду за об'єктом інвестуван-ня), здійснюваного Фондом. Стратегія його полягає в пря- мих інвестиціях (безпосереднє придбання простих акцій) та інвестиціях у боргові цінні папери приватних підпри-ємств із перспективою їх зростання. Прибуток від прямих інвестицій Фонду в розмірі від 1 до 10 млн. дол. США використовують передусім для реструктуризації та роз-ширення діяльності підприємств. Пріоритетними для ін-вестування Фонду стали підприємства харчопереробної промисловості, з виробництва будівельних матеріалів і підприємства легкої промисловості, а також фінансових послуг інформаційних технологій. За час свого існування Фонд здійснив 36 інвестицій (прямих і таких, що містять елементи прямого інвестуван-ня) на загальну суму 77 млн. дол. США у 25 компаній в Ук-раїні та Молдові. Серед компаній, що успішно скористали-ся допомогою Фонду, відома кондитерська фабрика «АВК» (після інвестиції Фонду в 1999 р. на придбання нового ви-робничого обладнання обсяги продажу продукції в 1997— 2001 рр. збільшилися у 2,7 раза, а надходження внаслідок цього зросли на 66%); компанія з виробництва фасадної цегли «Слобожанська будівельна кераміка» (обсяги прода-жу в 1998—2001 рр. збільшились у 5,3 раза, а надходжен-ня від реалізації — майже в 9 разів); компанія з виробниц-тва морозива «Троянда-Експрес» (зростання цих показни-ків компанії склали відповідно 2,4 раза та 33%). Протягом останніх років венчурні компанії, що функ-ціонують на ринку України, розробили свої правила пошу-ку перспективних партнерів: 1. Оцінювання ринку з погляду місткості, конкуренції, сприйнятливості до інноваційних продуктів (найперспек-тивнішими для прямих інвестицій у розмірі до 10 млн. дол. в Україні є харчова (переробна) галузь, виробництво різ-них будівельних матеріалів, упаковки, роздрібна торгівля та фінансовий сектор). 2. Вивчення потенційного партнера, який претендува-тиме на позиції лідера у своєму сегменті. Серед вимог ін-вестора можуть бути: призначення представника венчур-ного фонду на посаду голови спостережної ради компанії, фінансового директора; введення до складу ради директо-рів представників венчурного фонду; обов'язкове узго-дження з венчурним фондом витрат, що перевищують ви-значену суму, а також ключових рішень (про додатковий випуск акцій, позику банківських кредитів тощо); обов'яз-кове узгодження з венчурним фондом питань про звільнен-ня топ-менеджерів. 3. Оцінювання роботи команди менеджменту і кон-кретних результатів, яких вона досягла протягом останніх З—5 років. Зарубіжні венчурні фонди в Україні працюють не дуже активно через нерозвинутий фондовий ринок і несприят-ливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів. Так, великі розміри тіньового сектору економіки пере-шкоджають інвестору вигідно продати свою частку в ком-панії, оскільки не завжди на основі звітних даних можна достовірно проаналізувати фінансовий стан господарсько-го суб'єкта. Становище ускладнюється й тим, що неста-більність законодавства не дає змоги інвесторам планувати свою діяльність на довгострокову перспективу, а венчурні інвестиції розраховуються на 3—7 років. Крім того, не-просто знайти підприємство з перспективою швидкого зростання капіталізації, що особливо важливо для венчур-них фондів, що працюють у галузі високих технологій. Проте один із провідних венчурних фондів СПІА спільно з вітчизняною компанією «Техінвест» оголосив про намір створити у 2005—2006 рр. перший в Україні технологіч-ний венчурний фонд із стартовим капіталом 50—80 млн. дол., який займатиметься інвестуванням у комерціаліза-цію технологічних розробок, створених українськими вче-ними. Інвесторів зацікавили, зокрема, проекти моделю-вання і підтримки рішень у сфері управління надзвичай-ними ситуаціями, алгоритми для торгівлі на фінансових ринках, системи автоматизації реінжинірингу успадкова-них ІТ-систем, деякі біотехнології. Венчурний капітал відіграє важливу роль в активізації інноваційних процесів, стимулюючи створення високотех-нологічних інновацій. Разом з іншими джерелами фінан-сування він дає змогу підприємницьким структурам виби-рати той спосіб інвестування інноваційних проектів, який найбільше відповідає їх стратегічним цілям і завданням. Отже, обґрунтований вибір форм і джерел інвестування інноваційних проектів є важливою передумовою їх успіш-ної реалізації. Обґрунтування слід здійснювати з урахуван-ням усіх чинників зовнішнього та внутрішнього характеру, які можуть визначати міру ризикованості проекту та впли-вати на вартість капіталу і можливості його залучення.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (15.06.2014)
Просмотров: 295 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: