Реферат на тему: Економічний ризик. Банкрутство - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економічний ризик. Банкрутство. 1. Функції, дії та повноваження державних органів з банкрутства та неплатоспроможності підприємств В процесі еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника., скільки на його фінансове оздоровлення. Законодавство про банкрутство мас виконувати три основні функції [8, 215]: запобігати непродуктивному використанню активів підприємств; реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, але мають резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому (така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію); сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів. Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства - якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти: а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами; б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство. Сутність банкрутства випливає з визначень, наведених у законодавстві про банкрутство. Згідно Закону України "Про банкрутство" від 1992 року під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов 'язання перед бюджетом. На нашу думку, так слід визначати технічне банкрутство. У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про визначення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який введено в дію з 01.01. 2000 року. Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств і дає наступне визначення банкрутства: Банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимога кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку ж суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення). Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів. У разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються [9, c. 228]: розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який мас бути складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дата проведення підготовчого засідання суду; дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду: дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке мас відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника. Господарський суд мас право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна. Розпорядник майна призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражною керуючого. Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років; мають судимість за вчинення корисливих злочинів. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника боржника. Розпорядник майна має право: скликати збори кредиторів і брати в них участь; аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника; залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника. Розпорядник майна зобов'язаний: розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником; вживати заходів для захисту майна боржника; аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках; виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; скликати збори кредиторів; надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. 2. Кількісні методи оцінювання ризиків Кількісні значення кредитного ризику обчислюють як в абсолютних, так і у відносних величинах, що виражають міру невизначеності під час реалізації прийнятого рішення. В абсолютному виразі кредитний ризик може визначатися системою показників, що застосовуються для оцінки економічного ризику. Так, визначальним показником ризику щодо певної угоди є ймовірність виникнення несприятливих подій за цією угодою. В цьому випадку: . (1) В абсолютному виразі ступінь (міра) ризику щодо кредитної угоди може визначатися також як добуток імовірності виникнення збитків на величину цих збитків (суму позики). Цей показник можна назвати зваженим кредитним ризиком щодо кредитної угоди: . (2) де W — величина ризику; р(с) — імовірність виникнення збитків за кредитною угодою; S — сума позики, що зафіксована в кредитній угоді, Абсолютні показники ризику, визначені за формулами (1) та (2), використовуються для кількісної оцінки ступеня ризику щодо кредитної угоди. Одним із основних способів оцінки ризику неплатоспроможності є аналіз платоспроможності та кредитоспроможності потенційного позичальника на основі методу фінансових коефіцієнтів. Загальні рекомендації при оцінюванні фінансового стану позичальника зводяться до двох основних моментів [2, c. 29]: 1) для аналізу застосовується група (система) показників, на базі яких розраховуються коефіцієнти, що характеризують різні сторони діяльності підприємства; 2) отримані значення коефіцієнтів порівнюються із значеннями, рекомендованими в якості нормативних (критичних), При використанні даних звітності, оцінка платоспроможності позичальника, розглядається як попередня. Основним недоліком тут є те, що ці оцінки характеризують стан справ за минулий період. Отримана в результаті такого аналізу система показників дає змогу виявити слабкі сторони в економіці підприємства, охарактеризувати стан справ даного підприємства (його ліквідність, фінансову стійкість, рентабельність, віддачу активів та ринкову активність). Але зробити однозначний висновок про те, що дане підприємство погасить кредит чи ні, практично неможливо, оскільки одні показники можуть знаходитись в критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. Висновки про ймовірність непогашений кредиту можна робити на основі співставлення показників даного підприємства та аналогічних підприємств, які погасили кредит або не погасили його через несприятливе фінансове становище. Імовірність настання певної несприятливої події, яка є визначальною мірою ризику і застосовується при розрахунку більшості його кількісних показників, може бути визначена об'єктивним або суб'єктивним способом. Об'єктивний спосіб визначення ризику неплатоспроможності ґрунтується на застосуванні різноманітних статистичних методів. Одним з найбільш розповсюджених таких методів є метод статистичних випробувань або, як його ще називають, метод Монте-Карло. Суть методу Монте-Карло вельми проста: у черговому статистичному випробуванні моделюють власні випадкові події за їх імовірностями та на підставі конкретних значень обчислюють стан системи в цілому. Після проведення досить тривалої серії випробувань шукану імовірність оцінюють як відношення числа сприятливих (несприятливих) результатів К(N), в яких система виконала свою функцію, до загального числа випробувань: . (3) Суттєвим недоліком застосування методу Монте-Карло при оцінюванні ризику є, зокрема, те, що він не дає змоги враховувати особливості кожного з позичальників. Згідно методу Монте-Карло, імовірність непогашення кредиту буде однаковою як для позичальника з кращим фінансовим становищем, так і для позичальника, що перебуває в гіршому фінансовому становищі. Розв'язати вказану проблему можна, зокрема, за допомогою такого статистичного методу, як модель САRТ (Classification and Regression Trees), яка поширена в західній банківській практиці. Математичний апарат, що застосовується в моделі (регресійні методи), дає змогу отримати бінарне класифікаційне дерево, аналіз якого здійснюється на основі алгоритму, що використовує принцип дихотомії. Завдання оцінки ризику, пов'язаного з фінансовими можливостями позичальника, може бути розв'язане методом дискримінантного аналізу. Останній є розділом факторного статистичного аналізу, за допомогою якого розв'язуються задачі класифікації, тобто розбиття деякої сукупності об'єктів, що аналізуються, на класи шляхом побудови так званої класифікуючої функції у вигляді кореляційної моделі. На Заході найбільш відомими з таких моделей є модель Альтмана і модель нагляду за кредитами Чессера. Z-модель Альтмана може бути використана для прогнозування банкрутства. Вона має вигляд [3, c. 56]: . (4) де: х1 = Оборотний капітал / Сукупні активи; х2 = Нерозподілений прибуток / Сукупні активи; х3 = Брутто-доходи / Сукупні активи; х4 = Ринкова оцінка капіталу / Балансова оцінка сумарної заборгованості; х5 = Обсяг продажу / Сукупні активи; Правила класифікації для рівняння (3) наступні: 1. Якщо Z < 2,675, фірму відносять до групи банкрутів, 2. Якщо Z 2,675, фірму відносять до групи успішних. Альтман встановив, що при значенні Z від 1,81 до 2,99 модель не працює і означив цей інтервал як "область невідання”. Альтман стверджує, що його модель може бути використана в якості додаткового інструмента для оцінки: 1) ділових кредитів; 2) управління очікуваними надходженнями; 3) процедур внутрішнього контролю; 4) інвестиційних стратегій. Модель нагляду за кредитами Чессера призначена для прогнозування випадків невиконання позичальником умов кредитного договору. При цьому в "невиконання умов" Чессер включає не лише непогашення позики, але й будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох штатів за 1962-1971 рр. Він вибрав дані по 37 успішних кредитах та по 37 невдалих (по яких не були виконані початкові умови). В останньому випадку дані характеризували становище за рік до порушення умов договору. Були також представлені дані по 21 парі кредитів за два роки до порушення умов договору. В модель Чессера входили наступні шість змінних: х1 = (Готівка + Високоліквідні цінні папери) / Сукупні активи; х2 = Нетто-продаж / (Готівка + Високоліквідні цінні папери); х3 = Брутто-доходи / Сукупні активи; х4 = Сукупна заборгованість / Сукупні активи; х4 = Основний капітал / Чисті активи; х6 = Оборотний капітал / Нетто-продаж. Оцінкові коефіцієнти виявились такими [2, c. 75]: . (5) Змінна у, яка є лінійною комбінацією незалежних змінних, використовується в наступній формулі для оцінки ймовірності невиконання умов договору, Р: , (6) де е = 2,71828. Отримана оцінка (Р) може розглядатися як показник ймовірності невиконання умов кредитного договору: чим більше значення у, тим вища така ймовірність для даного позичальника. Для рівняння (6) Чессер пропонує використовувати наступне правило: 1. Якщо Р > 0,5, позичальника слід відносити до групи, яка не виконає умов договору; 2. Якщо Р < 0,5, позичальника слід відносити до групи надійних позичальників. Модель Чессера за даними його вибірок зуміла за рік до порушення умов кредитного договору правильно визначити долю 3 з кожних 4 кредитів. За два роки до порушення умов договору точність класифікації складала 57%. Слід зазначити, що і Z-модель Альтмана, і модель нагляду за кредитами Чессера відповідають умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки України необхідно розробити адекватні моделі, які враховували б галузеві особливості позичальників та строки кредитування. Для знаходження прогнозної класифікаційної моделі, яка відзначалася б високою точністю банкам потрібно сформувати відповідну статистичну базу. До групи позичальників, у яких відсутня прострочена заборгованість по кредитах або по процентах за ними потрібно відносити лише тих позичальників, які погасили кредит та проценти за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку, а до групи позичальників, які мають прострочену заборгованість — лише тих позичальників, які допустили її виникнення через несприятливе фінансове становище. При цьому, чим більшим буде обсяг статистичної вибірки, тим точнішою буде отримана модель. Статистичний спосіб обчислення ступеня кредитного ризику потребує наявності значного масиву даних, яких у розпорядженні кредитного менеджера просто немає, причому дістати їх неможливо (немає статистики). Тому через нестачу чи відсутність інформації здебільшого доводиться застосовувати експерті методи. Експертний метод можна реалізувати, обробивши судження досвідчених фахівців. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки щодо ймовірності виникнення різних значень (обсягів чи відсотків) збит-ків. Зрештою, можна обмежитися знаходженням суб'єктивних імовірностей впливу чинників кредитного ризику на від-повідні несприятливі (небажані) результати кредитної діяльності комерційного банку. Суб'єктивні ймовірності події - це ступінь впевненості особи в тому, що подія відбудеться. Зважаючи на те, що експерт відіграє роль свого роду приладу, який або робить пріоритетний вибір, або вста-новлює логічний зв'язок, що об'єктивно існує між причиною та наслідком, можна зробити висновок, що суб'єктивна ймовірність дає змогу встановити зв'язок між невизначеністю та випадковістю. Це актуально там, де йдеться про вико-ристання ймовірності для врахування в прийнятті економічних рішень, зокрема, кредитних. Одним з наочних прикладів суб'єктивного способу визначення кредитного ризику можуть бути методики рейтингової оцінки кредитоспроможності позичальника, які розробляються із застосуванням розпливчастого методу ана-лізу ієрархій (РМАІ). РМАІ — це математична процедура для структуризації та ієрархічного подання множини елементів, які визначають суть певної економічної проблеми та подальшої обробки суджень особи, яка приймає рішення. Ці судження можуть бути відображені в кількісну оцінку. Метод РМАІ є теоретичним розширен-ням та узагальненням запропонованого Т.Л. Сааті методу, який часто називають методом аналізу ієрархій (МАІ), але більш глибоко враховує невизначеність (ризик), нечіткий характер вербальної інформації (суджень) та широкі можли-вості щодо застосування понятійного й математичного апарату - теорії розпливчастих множин. Стисло зупинимося на характеристиці основних кроків алгоритму РМАІ [3, c. 159]: Крок 1. Формування багаторівневої структури, яка містить інтегрований критерій, часткові критерії та об'єкти (проекти) досліджування та впорядкування. Крок 2. Побудова матриць порівнянь з нечіткими оцінками для елементів, які знаходяться на окремих рівнях ієрархії. Крок 3. Обчислення значень вагових коефіцієнтів (векторів) кожного із елементів ієрархічної структури з пог-ляду елемента, який знаходиться на безпосередньо вищому рівні ієрархії. Крок 4. Обчислення вектора пріоритетів, який визначає нечіткі оцінки аналізованих об'єктів (проектів) з пог-ляду інтегрованого критерію. Крок 5. Упорядкування досліджуваних об'єктів (проектів) відносно величини нечітких оцінок. Для розробки методики оцінки кредитоспроможності позичальника нам буде достатньо перших чотирьох кро-ків. У ситуації ж, коли потрібно робити альтернативний вибір клієнта для кредитування з декількох можливих, слід застосовувати наведений алгоритм повністю. Список використаної літератури Закон України «Про визначення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 01.01. 2000 р. Витвицький Я.С. Економічний ризик: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с. Гриджук Д.М., Олійник В.О. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. — К.: Істина, 2001. — 253 с. Каньоса М.І. Економіка підприємства: Навч. посібник для спец. вищ. закладів. – Кам’янець–Подільський: Абетка, 2002. – 185 с. Мазаракі А.А. Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. пр. – К.: КНТЕУ, 2002. – 323 с. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 526 с.: іл. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – 328 с. Руснак П.П. Економіка підприємства. – Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет, 2003. – 256 с. Петряєва З.Ф., Хмеленко Г.Г., Азаренков Г.Ф. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – Х.: АТЗТ “Самміт-Харків”, 2001. – 302 с. Степаненко С.В. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с. Шегда А.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Знання–Прес, 2003. – 336 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (18.06.2014)
Просмотров: 258 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: