Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Економічні теми |
Реферат на тему: Економічна діяльність
Реферат на тему: Економічна діяльність. Щоб прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок, нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємниц тва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи Економічна діяльність. План роботи: Аналіз ефективної економічної діяльності. Фактори конкурентоспроможності інноваційної компанії Література. Аналіз ефективної інноваційної діяльності. Інноваційна політика — складний, не позбавлений ризику процес, проходження якого визначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними, соціальними11 Андрощук Г. Государственная инновационная политика //Бизнес информ. – 1997.№1. Інноваційна політика об`єднує науку, техніку, підприємництво, економіку і управління. Вона заторкає все соціально-економічне середовище, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних з просуванням нової, або покращеної продукції на ринок збуту. Добре скоординованої та всеохоплюючої системи організаційно-економічного управління інноваційними процесами й інвестиційними ресурсами у нашій країні поки що не існує. Таку систему необхідно терміново створювати використовуючи окремі наявні і впроваджуючи нові її структурні елементи. Запровадження у сферу інноваційно-інвестиційної діяльності ринкових методів господарювання вимагає докорінної трансформації традиційних організаційних форм і подолання невиправданого монополізму, формування активно діючої системи фінансування й стимулювання новинок і нововведень. Статистичні структури науково-технічних утворень, їхні надмірні розміри та жорстку спеціалізацію на використанні окремих стадій інноваційного циклу доцільно замінити на мобільні асоціативні організації – малі інноваційні фірми, науково-технічні і науково-впроваджувальні кооперативи, тимчасові творчі колективи та інші гнучкі структури. Яскравим прикладом ефективної інноваційної діяльності може бути київське мале підприємство “КОМОС” (назва є похідною від словосполучення “команда Осауленка” – засновника фірми і відомого винахідника у галузі електроніки). Ця фірма зібрала під своїм “дахом” кілька десятків інженерів вищого класу і створила новітні телевізори з електронно-променевою трубкою, у якій вперше вдалося істотно знизити напругу живлення, зменшити використання шкідливих добавок, суттєво поліпшити якість зображення. Технічна новинка, що здатна безвідмовно функціонувати протягом 20 років, привернула великий інтерес зарубіжних підприємців. Нова телевізійна трубка пройшла нещодавно випробування на відомій південнокорейській фірмі “Самсунг”. Ретельні випробування показали, що за п’ятьма параметрами ця трубка переважає кращі зразки світових фірм (за окремими – навіть у 20 разів). Сучасні інноваційні процеси мають місце за започаткованої в Україні широкомасштабної конверсії підприємств та організацій військово-промислового комплексу. Інтенсивне нарощування конверсії здійснюється відповідно до розроблених національних програм і пріоритетів: устаткування і технології для харчової та легкої промисловості; медична та інша техніка для охорони здоров’я; складна побутова техніка та інші товари народного споживання. За конверсійними програмами в Україні вперше розпочато або передбачено продукування нових виробів цивільного літако- та суднобудування, найсучасніших засобів зв’язку і телекомунікацій, лазерної та гіроскопічної навігаційної техніки тощо. Водночас на підприємства цивільних галузей індустрії передаватимуться новітні технології обробки металів і продукування надчистих матеріалів. Ефективна інноваційна діяльність потребує використання нових форм управління циклом “наука – техніка – виробництво”. До них, зокрема, належить створення і функціонування мережі так званих технопарків та “інкубаторів”. Створення технопарків, спеціалізованих на розробці нових технологій і видів продукції, є можливим і ефективним у багатьох напрямках (залежно від функцій і рівня кооперування інноваційно-виробничої діяльності). Найбільш поширеними можуть бути парки (центри): технологічні, промислові, грюндерські, дослідно-конструкторські. Для формування інноваційного бізнесу практично необхідні спеціалізовані організаційні утворення типу “інкубаторів”, які здатні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром наукових, виробничих, фінансово-кредитних послуг. Такими можуть стати центри розвитку бізнесу та підприємництва, регіональні технологічні й інноваційні центри у вузах та наукових організаціях, структурні ланки об’єднань підприємств асоційованого спрямування. Діяльність державних і приватних “інкубаторів” може охоплювати: наукове консультування і попередню експертизу інноваційних проектів; фінансову підтримку наданням венчурного капіталу, власних коштів спонсорів, державних субсидій; поліресурсне забезпечення; формування підприємницького середовища діяльності та позитивного гудвілу. Ефективний інноваційний менеджмент неможливий без формування і постійного оновлення високопрофесійного науково-технічного персоналу та відповідних менеджерських кадрів, здатних ефективно діяти у ринковій системі господарювання. Інноваційні процеси в Україні стануть спроможними ініціювати потужні імпульси розвитку ефективної, соціально орієнтованої економіки за умови створення належного правового та інформаційного поля. Треба якомога швидше завершити законодавче забезпечення таких галузей: науково-технічної стратегії України; інтелектуальної власності, правового статусу наукових працівників та інженерних кадрів; регулювання діяльності науково-дослідних організацій, технопарків та “інкубаторів”; оцінки і оплати інтелектуальної праці; контрактно-конкурсної системи розробки і реалізації інноваційних проектів; стимулювання міжнародного науково-технічного співробітництва, активної зовнішньоекономічної та спільної з іноземними партнерами науково-підприємницької діяльності; винахідництва і патентно-ліцензійної роботи на підприємствах і в організаціях різних форм власності. Треба негайно приступити до формування сучасної інформаційної індустрії для обслуговування інвесторів, продуцентів та споживачів продукції інноваційної діяльності. Фактори конкурентоспроможності інноваційної діяльності Поліпшення якості засобів і предметів праці відіграє важливу роль в інтенсифікації виробництва. Зростання продуктивності, надійності та довговічності виробів рівнозначне нарощуванню обсягів їхнього випуску без збільшення витрат на матеріальні й трудові ресурси. Висока якість предметів споживання повніше задовольняє матеріальні і культурні потреби людей, знижує питому вартість їх придбання (в розрахунку на одиницю часу використання). У цілому підвищення технічного рівня та якості продукції: 1) впливає на зростання продуктивності суспільної праці, темпи і ефективність науково-технічного прогресу, структуру виробництва і функціональний розподіл потужностей; 2) забезпечує краще використання основних фондів, економію матеріальних ресурсів, зростання ефективності інвестицій; 3) сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємств на світовий ринок і збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера на ринку. Якість продукції її конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринках. Конкурентоспроможність – це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, а також з урахуванням витрат на їхнє задоволення. Точна оцінка рівня конкурентоспроможності продукції може здійснюватися за трьома групами показників: технічних, економічних, організаційних. Визначення конкурентоспроможності виробів за технічними показниками здійснюється у такій послідовності: встановлюються одиничні параметричні показники і порівнюються зі значенням гіпотетичного (ідеального)показника, здатного задовольнити відповідну суспільну потребу на 100 відсотків; оцінюється пересічний груповий технічний показник за рейтинговим принципом (з урахуванням значущості одиниці параметру); розраховується показник конкурентоспроможності виробу порівняно з виробом-конкурентом як співвідношення його групового технічного вимірника та аналогічного параметру конкуруючого виробу; якщо це співвідношення становитиме більше за одиницю, то даний виріб має конкурентні переваги. Економічні показники, що формують ціну споживання виробу, охоплюють такі вартісні елементи: витрати на транспортування виробів до місця експлуатації (споживання); вартість установки (монтажу) та приведення в робочій стан складних технічних виробів; витрати на паливо та електроенергію (по виробам, які потребують споживання цих енергоносіїв); вартість навчання і заробітна плата обслуги; витрати на придбання запасних частин і післягарантійний сервіс технічних виробів; витрати на страхування виробів та обслуги; інші непередбачувані і важкопрогнозовані витрати. Груповий параметричний показник виробу за економічними вимірниками визначається простим додаванням структурних елементів ціни споживання, а показник конкурентоспроможності розраховується за використанням вагових коефіцієнтів. У процесі визначення конкурентоспроможності тих або інших виробів мають бути враховані також організаційні показники, які охоплюють систему знижок з продажної ціни, умови платежу за товар, терміни й умови постачання, гарантії тощо. Практика господарювання допускає використання дещо простішого методу оцінки конкурентоспроможності виробів, який зводиться до обґрунтування і вибору головних техніко-економічних параметрів та присвоєння певної кількості балів (за прийнятою п’яти або десятибальною системою) усім конкуруючим між собою виробам. Для кожного з цих виробів визначається певна сума балів – інтегральний показник конкурентоспроможності на ринку. Конкурентоспроможність виготовлених і призначених для продажу на ринку виробів можна також визначити за ціновими показниками, порівняльною вартістю та прибутковістю. У випадках цінової конкуренції виріб вважається конкурентоспроможним, якщо його якісні показники, дизайн і продажна ціна не поступаються таким самим характеристикам аналогів. При визначенні рівня конкурентоспроможності продукції вирішального значення набуває співвідношення між категоріями “вартість” (уречевлена у товарі суспільна праця продуцентів) та “корисність” (споживча вартість у суспільному масштабі). Для підвищення якості виробів визначальний характер має вдосконалення їхнього проектування. Важливим інструментом підвищення якості проектних робіт є запровадження систем автоматичного проектування – САПР. Використання таких систем дозволяє скоротити терміни досліджень і розробок у 1,5-2 рази, зменшити матеріаломісткість запроектованих виробів і об’єктів на 5-10%, витрати при будівництві та експлуатації нових об’єктів – на 10-15%. До методів, що дозволяють більш обґрунтовано прогнозувати і забезпечувати високий рівень техніко-економічних показників виробів, що проектуються, належить функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Метод ФВА охоплює головним чином аналітичні прийоми проектування. У переліку заходів, що забезпечують досягнення і підтримання впродовж тривалого часу конкурентоспроможності виробів, необхідно відзначити важливість запровадження міжнародних стандартів, які розробляються Міжнародною організацією стандартизації – ІСО і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються в інші країни і реалізуються на світовому ринку. Збільшенню конкурентоспроможності має сприяти також періодичний перегляд і уточнення державних стандартів України з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів. Для набуття іміджу надійного партнера підприємствам України варто створювати і сертифікувати також власні системи якості – сукупність організаційних структур, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення належного керування якістю. Література. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Навчальний посібник. 1998. – 352 с. Покропивний С.Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності. 1998. – 184 с. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент. 1998. – 96 с. | |
Просмотров: 340 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |