Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Економічні теми |
Реферат на тему: Ефективність виробництва
|
Реферат на тему: Ефективність виробництва. ПЛАН 1 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА 1.1 Економічна суть і загальна методологія визначення 1.2 Види ефективності виробництва 1.3 Вимірювання ефективності діяльності 1.4 Оцінка соціальної ефективності 2 ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА 2.1 Класифікація та загальна характеристика 2.2 Напрямки дії та використання окремих чинників 1 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА 1.1 Економічна суть і загальна методологія визначення Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визна-чальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовую-чи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує су-спільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послу-ги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його викорис-тання. Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінце-вих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивні-стю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманіт-них товарів і послуг. Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибут-ковість виробництва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про-дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію-чим законом економії робочого часу, що є основоположною суб-станцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромад-ження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефек-тивності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Математично (у формалізованому виразі) закон економії робо-чого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд: , де Вс — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; Вуп — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; Вжп — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); Вмп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) то-вару; Еск— сумарний корисний ефект (віддача) товару для спожи-вача за нормативний строк служби. Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктив-ності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприєм-ства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробниц-тва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу вироб-ництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев-ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (при-бутковість). Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного резуль-тату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на однора-зові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно. 1.2 Види ефективності виробництва Ефективність виробництва (продуктивність сис-теми) має поліморфність визначення й застосу-вання для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продук-тивності), кожний з яких має певне практичне значення для систе-ми господарювання. Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виок-ремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (резуль-татів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характерис-тику окремих видів ефективності.* Економічну ефективність відображають через різні вартіс-ні показники, що характеризують проміжні та кінцеві резуль-тати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг то-варної, чистої або реалізованої продукції; величина одержано-го прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.* Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості ро-бочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкіл-ля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилен-ня інфляції, погіршання екологічних показників).* Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний ре-зультат виробничо-господарськоїчи іншоїдіяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).* Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потре-бує додаткових витрат ресурсів, алеїїспоживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витра-тами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефекту сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).* Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль-ності підприємства (організації) за певний проміжок часу.* Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере-ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрям-ку діяльності) проти інших можливих варіантів. Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарю-вання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефек-тивності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запла-нованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.* Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.* Первинна (початкова) ефективність майже завжди примно-жується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому викорис-танню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприє-мствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так зва-ну мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних мож-ливостей та акселерації.– Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсь-ко-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційно-го, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприк-лад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить три-валий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).– Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у вироб-ничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо).– Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економі-ко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).– У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'яв-ляються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можли-вості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних резуль-татів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.– У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. ассеїего — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитив-ного результату. Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взає-мозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.* Синергічна ефективність (від гр. 5упег§4в — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інно-вацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших. 1.3 Вимірювання ефективності діяльності Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій—це головна відмітна ознака й визначальна міра віро-гідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відпо-відно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієїефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяль-ності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимально мож-ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходя-чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності ви-робництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст крите-рію відображаються в конкретних показниках ефективності вироб-ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання. Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних прин-ципів, а саме:* забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;* відображення ефективності використання всіх видів застосо-вуваних ресурсів;* можливості застосування показників ефективності до управ-ління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);* виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності). Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяль-ності); 2) показники ефективності використання праці (персона-лу); 3) показники ефективності використання виробничих (основ-них та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використан-ня фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів. Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведе-ними основними варто використовувати також і специфічні показ-ники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріаль-них ресурсів тощо. Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи спо-живані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні ви-трати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників. Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись фор-мулою , де Езр — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень про-дуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; Vчп — обсяг чистої продукції підприємства; Чп— чисельність працівників підприє-мства; Фос — середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Фоб — вартість оборотних фондів підприємства; kпвп — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників. Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси вклю-чаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відра-хувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних ви-трат (оборотні фонди). З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання ви-окремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб рин-ку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів. До важливих узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціаль-но є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ре-сурсів) розвиток виробництва. Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифі-кації виробництва здійснюється за формулою , де Чінт — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенси-фікацією виробництва; Р3 — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; VВ — приріст обсягу ви-робництва продукції за той самий період (рік), %. Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробниц-тва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зрос-тання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експ-луатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуван-ням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічно-го призначення. Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначе-ної цілі вимірювання ефективності та способів використання ре-зультатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі: 1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріо-ритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому; 2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобіг-ти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу. 1.4 Оцінка соціальної ефективності Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це еконо-мічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господа-рювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності на-ражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково об-ґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак до-пустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.* По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); 2) муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціаль-ного захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).* По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансо-вих коштів самого підприємства (організації). До соціальних по-треб працівників, які може певною мірою задовольнити підприєм-ство (організація), зокрема належать; збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробіт-ної плати; оплата значної частини вартості або надання безкош-товних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закла-дам громадського харчування підприємства (організації); надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних бу-диночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих до-шкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкіл-ля; направлення працівників у середні й вищі навчальні заклади з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільсько-господарських підприємств (цехів) тощо.* По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба врахову-вати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й ре-гулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій, сти-пендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-кому-нальні послуги; індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінан-сування державних підприємств та організацій невиробничої сфе-ри; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.* По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефектив-ності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісно-му вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямо-го ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соці-альної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічно-го ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результа-тивність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефектив-ності завжди треба доповнювати якісними характеристиками за-ходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конк-ретні висновки щодо її рівня та динаміки. 2 ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА 2.1 Класифікація та загальна характеристика Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав-дань управління ефективністю важливого значення набуває класи-фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко-номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо-ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен-ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль-ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про-дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості таматеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ-не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско-налення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарюван-ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона-лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяль-ності суб'єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли-вим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які. Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до-сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак-тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за-позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забез-печення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинни-ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчу-ти, але вони мають істотне значення для економічного управлі-ння діяльністю трудових колективів. 2.2 Напрямки дії та використання окремих чинників Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спе-ціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм конт-ролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ-ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання (рис. 1). 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні фор-ми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц-тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підви-щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль-ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку-вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ-ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо. Рисунок 1 – Внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефек-тивності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбере-ження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ре-сурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з ко-рисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефектив-ності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продук-ти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль-ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій-них та економічних перешкод між виробництвом продукції (надан-ням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлю-ються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в орга-нізації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціо-нальне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (уста-нови), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію уп-равлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продук-тивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господа-рювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформува-тися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку. 7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів дос-коналіші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підви-щення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагро-мадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяль-ності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елемен-тами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інстру-менти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (ре-гулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензу-вання окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціаль-на інфраструктури; є) макроекономічні структурні зміни; є) прог-рами приватизації державних підприємств (організацій); ж) комер-ціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищен-ня ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держа-ва має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе-чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ-ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних ме-ханізмів— організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжна-родних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефек-тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інфор-маційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значен-ня для ефективного розвитку всіх структурних елементів економі-ки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструк-тури. 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показ-ники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважли-вішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними прори-вами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизня-них технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (пере-важно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознака-ми статі, освіченості, кваліфікації тощо. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності вироб-ництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх. | |
| Просмотров: 1522 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |