Реферат на тему: Держбюджет - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Держбюджет. Поряд з інфляційним податком як внутрішнє дже-рело фінансування використовуються облігації внутрішньої держав-ної позики (ОВДП). Їх частка у цей період становила близько 7,3 % загального обсягу внутрішнього фінансування дефіциту. ОВДП є якісно іншим інструментом впливу на розмір бюджетного дефіциту. Їх принципова ознака полягає в тому, що держава є позичальником грошей у населення та юридичних осіб, що призводить до появи внутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чер-гу, лягає тягарем на державний бюджет. Однак, на відміну від інфляційного податку, боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей не змінюється, оскільки, вилу-чивши гроші в покупців державної позики, держава оформлює їх як видатки. Отже, боргове покриття дефіциту державного бюджету має пере-ваги над інфляційним податком, оскільки не спричинює прямих інфляційних процесів у економіці. Саме йому віддав перевагу україн-ський уряд. У 1995 р. в Україні було вперше використано зовнішні джерела покриття дефіциту державного бюджету. Сума зовнішніх позик була досить вагомою: вона майже в чотири рази перевищува-ла обсяг фінансування за рахунок ОВДП і покривала понад 20 % де-фіциту державного бюджету. З 1996 р. починає різко зростати част-ка ОВДП у покритті дефіциту державного бюджету. Якщо в 1995 р. вона становила 5,8 %, то в 1996 р. -- 39,5 %, а в 1997 р. -- 78,5 %. 1 Обсяги внутрішніх державних позик зросли не лише через необ-хідність покриття так би мовити природних видатків. Процентні платежі держави, що збільшувалися протягом 1996-1997 рр., пере-творилися на значну видаткову частину бюджету, яка вимагала по-криття. Постійний дефіцит державного бюджету й те, що націо-нальна економіка майже не розвивалася, вимагали додаткових емі-сій ОВДП, щоб покривати не стільки природний дефіцит, скільки дефіцит, утворений розміщенням облігацій. Така ситуація не могла залишитися непомітною і стала підставою для змін у бюджетній політиці. Так, у 1998 р. частка ОВДП у фінансуванні бюджетного дефіциту скоротилася більш як на 10 % і становила 66,7 %, що, як і в 1997 р., відповідало повному обсягу внутрішнього фінансування дефіциту. Зі зміною масштабів внутрішнього боргового покриття дефіциту державного бюджету змінилися й обсяги зовнішнього фінансування. Збільшення частки зовнішнього фінансування не спричинило зрос-тання зовнішньої заборгованості, оскільки його абсолютна величина завдяки триразовому зменшенню дефіциту державного бюджету не збільшилася, а навпаки, зменшилася більш як у двічі. Отже, бюджет-на політика в Україні демонструвала певні елементи гнучкості. Але вони й надалі залишатимуться елементами, а не системою, доки зла-годжено не запрацює весь економічний механізм, який сприятиме розширенню дохідної бази державного бюджету. Аналізуючи структуру джерел покриття дефіциту бюджету за ос-танні три роки, слід зазначити, що за цей час акцент щодо вибору джерел фінансування змістився -- від прямих позик НБУ до держав-них облігацій при відносно стабільній питомій вазі зовнішніх позик. Виходячи з неемісійної природи залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних облігацій, це явище мало на попередньому етапі певний позитивний характер. Проте, враховуючи надзвичайно високу дохідність ОВДП, коротко-терміновий характер обігу та розміщення значної їх кількості серед нерезидентів, воно стало негативно позначатися на стані економіки України. Ситуація фактичної безальтернативності ОВДП як джерела фі-нансування дефіциту бюджету, а також те, що покупці віддали пере-вагу облігаціям іноземних інвесторів, поставили уряд України в за-лежність від міжнародних потоків капіталу та створили умови для дестабілізації фінансового й валютного ринків України. Розглядаючи питання, пов'язані з фінансуванням дефіциту держав-ного бюджету, ми не можемо абстрагуватися від теми державного боргу, оскільки головна мета державних позик -- це саме покриття бюджетного дефіциту на республіканському й регіональному (місце-вому) рівнях і фінансування різноманітних проектів. Державний борг є важливим структурним елементом фінансової системи багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу, тобто він є результатом накопичення обсягів зобов'язань держави перед позичальниками (кредиторами). Структурно державний борг України складається із зовнішнього та внутрішнього. Дослідження засад обслуговування та управління зов-нішнім і внутрішнім боргом у динаміці дає змогу виокремити кілька етапів цього процесу за деякими характерними ознаками. Перший з них (1991 р. -- перша половина 1994 р.) характеризу-ється безсистемним утворенням і накопиченням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавалися урядові гарантії за іноземними кре-дитами українським підприємствам, урегульовувалися боргові відно-сини з Російською Федерацією. На початку 1994р. державний борг становив 4,8 млрд. дол. (з них три четвертих -- зовнішній). На другому етапі (друга половина 1994р. -- перша половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувались зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг за цей період зріс на 56 %. Внутрішній борг (початок 1995 р.) формувався переважно інфляційним шляхом, тобто розміщенням облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП відкрив нову сторінку в історії вітчизняної фінансової систе-ми. Позичання коштів через механізм ОВДП пожвавило економіч-ний кругообіг, відкрило нові можливості управління бюджетним де-фіцитом, підтримало ліквідність різних фінансових інститутів. Вод-ночас надмірне форсування динаміки внутрішнього боргу з 1996 р. і перехід до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок випуску облігацій державних позик зумовили штучну надекспансію сектора ОВДП у структурі боргових зобов'язань держави. Негативні /явища поглиблювалися незадовільними темпами приватизації та ''розбалансованістю фіскальної політики держави. Активізація опе-рацій на боргових ринках разом з розширенням позичкового інстру-ментарію призвели до значного зростання державного боргу до 12 млрд дол. за станом на 01.07.97 (з них зовнішній -- 74,1 % , внут-рішній--25,9 %). Характерною ознакою третього етапу (друга половина 1997 р. -- перша половина 1998 р.) є активне позичання на зовнішніх ринках капіталу. Це було зумовлено передусім меншою вартістю таких гро-шей (порівняно з ціною позик на внутрішньому ринку), а також тим, що дані кредити мали певну ознаку, а саме вони не були пов'язаними (тобто кредитори не пов'язували надання коштів з виконанням пев-них програм, як це робить, наприклад, МВФ). На 01.07.98 зовнішній борг України досяг 10,65 млрд дол. І нарешті, четвертий етап (друга половина 1998 р. --донині). По-чинаючи з другої половини 1998 р. уряд України суттєво скорочує обсяг позик на зовнішніх ринках через азійську, а потім і російську кризи, які негативно вплинули на бажання інвесторів вкладати кош-ти в перехідні економіки, обмеживши, таким чином, можливості от-римання позик. Україна була серед держав, які значно постраждали від кризи, тому для нівелювання її наслідків країна мала відмовити-ся від позик узагалі. Проте зовнішній борг країни станом на 01.01.2000 р. становив приблизно 12,4 млрд. дол. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішньо-го боргу. Як аргументацію наведено кілька показників: 1. Однією з основних характеристик зовнішнього боргує співвідно-шення суми зовнішнього боргу та ВВП (критичним рівнем вва-жається 80-100 %). Для України цей показник на 2000 р. становив близько 57%. 2. Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни, щороку використовують співвідношення обсягу платежів з обслуговування зовнішнього боргу та обсягу експорту. Цей показник дає змору оцінити платоспроможність на найближчу перспективу (критичним рівнем вважається 20-25 %). Для України цей показ-ник на 2000 р. становив 16 %. 3. Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використо-вується співвідношення дисконтованої вартості боргу та обсягу експорту (критичним рівнем вважається 200-250 %). Для України цей показник на 2000 р. не досягав 60 %. Отже, зовнішній борг України начебто не є загрозливим, про що свідчать наведені дані. Однак структура платежів по цьому боргу все ж таки створює значне навантаження на державний бюджет. Саме на останні три роки припадає погашення майже 3,6 млрд. дол. і сплата процентів на суму 1,3 млрд. дол. США. Фактично за цей період з державного бюджету необхідно було сплатити майже 50 % усього зовнішнього боргу. Отже, на економічні процеси в Україні впливає не стільки обсяг державного боргу (хоча й це також суттє-вий показник), скільки його структура щодо поділу на зовнішній та внутрішній, характер позичальників, а також напрями використан-ня позик. Як зазначалося, критична ситуація в економіці настає тоді, коли загальна сума державного боргу сягає понад 80 % ВВП. В Україні вона становить 57 %, тобто не є критичною. Однак враховуючи кризовий стан української економіки, зокрема її бюджетної систе-ми, цей борг може реально загрожувати нашому розвитку. Небезпе-ка нарощування обсягу боргу пов'язана з тим, що в умовах скоро-чення ВВП відволікання значних коштів на обслуговування боргу знекровлює українську економіку, затримує вихід країни з еконо-мічної кризи. Одним із негативних наслідків залучення зовнішніх позик є їх вплив на національне багатство країни, оскільки обслуговування зовнішнього боргу-вимагає відчуження частини цього багатства та його передачі іноземним власникам. Залучення зовнішніх кредитів, крім того, обмежує можливості щодо реалізації країною незалежної економічної політики, оскільки потрібно задовольняти вимоги між-народних фінансових організацій, які не завжди враховують специ-фіку конкретної країни, а тому ці вимоги не завжди прийнятні для неї. Залежність країни від зовнішніх позик породжує також небезпе-ку дестабілізації її фінансової сфери в разі їх нерівномірного надход-ження. Так, нерівномірне надходження зовнішніх кредитів в Україну протягом 1996-1998 рр. суттєво впливало на вартісні показники рин-ку державних облігацій. (Особливості впливу внутрішнього боргу на розвиток економіки України зумовлені особливостями нарощування його обсягу протя-гом 1995-1998 рр., а саме: - високими темпами зростання державного внутрішнього боргу по ОВДП; - високою вартістю позик на ринку ОВДП; - короткостроковим характером позик; - залученням іноземного капіталу на ринок ОВДП. Усе це не могло не виснажувати державний бюджет. Основними наслідками впливу зростання обсягу внутрішнього боргу на соціаль-но-економічні процеси в Україні стали: а) відплив капіталу з реального в грошовий сектор економіки, через що отримати кредити для довгострокових інвестицій та економіч-ного зростання стало практично неможливо. Внаслідок цього ви-никла криза ліквідності, що гальмувала відновлення економічно-го зростання в Україні; б) зменшення валютних резервів НБУ через репатріацію нерезиден-тами коштів, які вони тримали в ОВДП, і зростання попиту на американські долари на валютному ринку; в) погіршення становища в банківському секторі економіки внаслі-док примусової конверсії ОВДП, до якої уряд змушений був вда-тися, оскільки не міг їх своєчасно погасити; г) ослаблення довіри до уряду, як наслідок обмеження можливості отримати нові позички на внутрішньому фондовому ринку; ї) неможливість нормального функціонування фондового ринку України. Частково напруженість ситуації в країні зумовлена ще й невико-нанням підприємствами своїх зобов'язань по іноземних кредитах, от-риманих під гарантії уряду. У 2000 р., як і в попередні роки, значним навантаженням для державного бюджету України було погашення та обслуговування за рахунок бюджетних коштів іноземних товарних кредитів, залучених юридичними особами України на умовах окуп-ності під гарантії уряду. Однак, незважаючи на хронічні неплатежі підприємств-боржників, Кабінет Міністрів України й далі надає іноземним кредиторам гаран-тії щодо забезпечення зобов'язань позичальників за іноземними товар-ними кредитами. Можна констатувати, що нераціональна з точки зору державних інтересів політика уряду щодо управління державним боргом іноді призводить до некерованого збільшення його обсягів і стрімкого зростання витрат на його погашення та обслуговування. Проте з державним боргом пов'язані не лише негативні наслідки для української економіки. Необхідність збільшення обсягів позик в Україні набула актуальності у зв'язку з труднощами перехідного пе-ріоду, глибиною трансформаційних процесів і неминучих при цьому кризових явищ. За цих умов позики допомагають неемісійним шля-хом фінансувати дефіцит державного бюджету, а отже, запобігати зростанню темпів інфляції, пом'якшувати дефіцит платіжного балан-су, підтримувати курс національної валюти, фінансувати критичний імпорт, деякі інвестиційні проекти тощо. Отже, вплив боргу на економічний розвиток України не можна охарактеризувати однозначно: він досить складний та суперечливий і значною мірою залежить від характеру використання позик. (Так, зовнішні позики можуть сприяти економічному зростанню, якщо вони спрямовуються на розвиток національного виробництва, а не активно проїдаються. За умов їх продуктивного використання не виникає проблем з поверненням наданих кредитів і зі сплатою про-центів по них. Кредити, надані Світовим банком у 2000 р. під конк-ретні проекти, тобто спрямовані на реформування української еконо-міки, розподілялися так: розвиток підприємств (200 млн. дол.), струк-турна перебудова фінансового сектора (110 млн. дол.), реформування державного управління (100 млн. дол.), управління державними ре-сурсами (100 млн. дол.), структурна перебудова вугільного сектора (80 млн. дол.). Важливим напрямом використання зовнішніх позик є підтримка національної валюти. З цією метою передбачалося залучи-ти 520 млн. дол. (20,3 % загальної суми зовнішніх позик). За допомо-гою цих позик передбачалося розв'язати гострі проблеми, що поста-ють перед Україною. Однак в нашій країні зовнішні позики такого спрямування становлять незначну частку в їх загальній сумі. Зокре-ма, позики Європейського банку реконструкції та розвитку під інве-стиційні проекти у 2000 р. мали досягти 713 млн. дол. США, однак не були реалізовані. І ще одним позитивним аспектом впливу зовнішніх позик є те, що вони сприяють прискоренню ринкової трансформації економіки Ук-раїни, оскільки частина з них має форму пов'язаних кредитів. Зокре-ма, найбільші кредитори України -- МВФ і Світовий банк -- нада-ють кредити при дотриманні країною певних умов. МВФ, як прави-ло, вимагає проведення скоригованої з ним фіскально-грошової політики, яка, на думку Фонду, має забезпечити поліпшення платіж-ного балансу, а Світовий банк вимагає лібералізувати торгівлю або провести приватизацію державного майна. Однак не можна забувати, що накопичення зовнішніх боргів за певних умов може перетворити країну на неплатоспроможного бор-жника. Значні обсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах реального падіння ВВП значно посилюють економічну за-лежність держави від зовнішніх і внутрішніх кредиторів, а отже, ство-рюють небезпеку економічній незалежності України. Крім того, залу-чення коштів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках може ма-ти негативні наслідки, які необхідно враховувати: - збільшення загальної суми державного боргу є перекладанням по-точних витрат на майбутні періоди, а таке накопичення боргу мо-же призвести до боргової кризи; - позичені кошти мають свою ціну (часто невиправдано високу) і цим знову ж таки збільшують навантаження як на поточний, так і на наступні бюджети; - позики на внутрішніх фінансових ринках відволікають наявні кредитні ресурси з реального сектора економіки, що негативно позначається на фінансовому стані підприємств та інвестиційно-му кліматі в країні. В Україні реальність цієї загрози посилюється такими чинниками: - абсолютним переважанням у структурі зовнішніх позик кредитів, »у процесі використання яких не створюється джерело для їх повернен-ня та сплати процентів, так що для їх обслуговування держава має залучати нові кредити, потрапляючи тим самим у замкнене коло; - неефективним використанням інвестиційних кредитів, про що свідчить зростання заборгованості юридичних осіб -- резидентів України по кредитах, наданих під гарантії уряду; - відсутністю належного контролю за витрачанням даних коштів, внаслідок чого вони можуть використовуватися з своїм цільовим призначенням щодо конкретних проектів. Вищезазначене зумовлює необхідність розв'язання ряду боргових проблем. Першочергове завдання-- їх законодавче та інституційне врегулювання. Нині відчувається гостра потреба в законопроекті про державний борг, який би вдосконалив процедури надання державних гарантій по іноземних кредитах і посилив контроль за по-ведінкою фінансових посередників на боргових ринках. Крім того, дуже важливо, щоб сучасна політика управління державним боргом була спрямована на вирішення таких питань: - скорочення обсягів державних позик; - зниження їх вартості; - пролонгацію термінів їх обігу; - скорочення непріоритетних видатків; - коригування фіскальної та приватизаційної політики держави. Саме ці питання й намагається вирішувати Державне казначей-ство, здійснюючи управління бюджетним дефіцитом і державним боргом країни. В останньому випадку це відбувається при тісній взає-модії й співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відпові-дальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. Зазначимо, що у світовій практиці роль міністерств і ві-домств в управлінні державним боргом різна. В деяких країнах каз-начейство виконує основні функції щодо управління державним бор-гом, в інших такі функції покладено на міністерство фінансів та цен-тральний банк країни. Отже, загалом в управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністер-ство фінансів України, Національний банк України, Державне казна-чейство України. Казначейство в системі управління державним боргом виконує такі функції: - здійснює разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним бор-гом і його обслуговування відповідно до чинного законодавства; - фінансує витрати з державного бюджету для обслуговування дер-жавного боргу в терміни згідно з графіком; - забезпечує фінансування витрат з державного бюджету для пога-шення державних цінних паперів і сплати доходу по них; - здійснює облік випуску та погашення державних цінних папе-рів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класи-фікації; - нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету; - здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юри-дичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України; - інформує Міністерство фінансів України та Національне агент-ство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які отри-мали кредити в іноземній валюті під гарантії уряду України, і про застосовані до них санкції. Належне виконання зазначених функцій дає змогу, по-перше, по-ліпшити ситуацію у сфері управління державним боргом, по-друге, наповнити дохідну частину державного бюджету України. Розгля-нувши процес управління державним боргом у динаміці, можна зро-бити висновок, що критична оцінка розмірів державного боргу та зростання витрат на його обслуговування як одне із першочергових ставлять питання про керованість борговим портфелем держави. При цьому найбільшу зацікавленість з точки зору фінансових мож-ливостей України обслуговувати загальний обсяг державного боргу викликає визначення його реального рівня.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (23.06.2014)
Просмотров: 282 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: